Історія справи

ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

01 липня 2014 року Справа № 918/2/14

Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:

Дроботової Т.Б. - головуючого, Волковицької Н.О., Рогач Л.І.розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргуФізичної особи - підприємця ОСОБА_4на постановуРівненського апеляційного господарського суду від 16.04.2014у справі№ 918/2/14господарського суду Рівненської областіза позовомТовариства з обмеженою відповідальністю "ВПК-Україна"до- Фізичної особи - підприємця ОСОБА_4 - Товариства з обмеженою відповідальністю "Рівненська продуктова компанія"простягнення 118422,79 грн.за участю представників: позивачане з'явився (про час та місце судового засідання повідомлений належно)відповідача- ОСОБА_5, дов. від 23.01.2014 - не з'явився (про час та місце судового засідання повідомлений належно)

ВСТАНОВИВ:

Товариство з обмеженою відповідальністю "ВПК-Україна" звернулося до господарського суду з позовом про стягнення з Фізичної особи - підприємця ОСОБА_4 та Товариства з обмеженою відповідальністю "Рівненська продуктова компанія" 114038,20 грн, а саме: солідарно з відповідачів суму основного боргу 109677,28 грн.; з Фізичної особи - підприємця ОСОБА_4 - 3 007,86 грн. пені, 658,94 грн. інфляційних втрат, 694,12 грн. 3% річних.

Позов обгрунтований приписами статей 509, 525, 530, 554, 625, 692 Цивільного кодексу України, статті 196 Господарського кодексу України з підстав невиконання відповідачами умов Договору дистрибуції №15411 від 01.01.2012 та Договору поруки від 01.01.2012 щодо оплати вартості отриманого товару відповідно до видаткових накладних.

24.02.2014 до початку слухання справи по суті позивач подав клопотання про зміну підстав позову та збільшення позовних вимог, а саме, позивач роз'яснив первісні обставини, викладені у позові, доповнивши його новими обставинами, при цьому не змінив посилання на норми матеріального та процесуального права; збільшив позовні вимоги щодо стягнення 118 422,79 грн.: з ФОП ОСОБА_4- 108 677,28 грн. основного боргу, 6507,81 грн. пені, 658,94 грн. інфляційних втрат, 1578,76 грн. 3% річних; з відповідачів солідарно - 1000 грн. основного боргу.

Фізична особа - підприємець ОСОБА_4 у відзиві на позов просила суд відмовити у задоволенні позовних вимог з підстав, передбачених частиною 2 статті 530 Цивільного кодексу України, статтею 181 Господарського кодексу України, оскільки доказів здійснення поставок в межах укладеного договору позивач не надав та не пред'явив вимогу про оплату товарів, відповідно не настав строк оплати за отримані товари.

Товариство з обмеженою відповідальністю "Рівненська продуктова компанія" не подало відзив на позов, в судове засідання явку представника не забезпечив.

Рішенням Господарського суду Рівненської області від 03.03.2014 (суддя Бережнюк В.В.) позов задоволено частково; стягнуто з ФОП ОСОБА_4 на користь позивача 108677,88 грн. основного боргу, 658,94 грн. інфляційних втрат, 1578,76 грн. 3% річних, 2239,90 грн. витрат по сплаті судового збору; стягнуто солідарно з відповідачів на користь позивача 1000 грн. основного боргу; в частині позовних вимог про стягнення з ФОП ОСОБА_4 6507,81 грн. пені відмовлено.

Постановою Рівненського апеляційного господарського суду від 16.04.2014 (судді:Демянчук Ю.Г. - головуючий, Огороднік К.М., Тимошенко О.М.) рішення Господарського суду Рівненської області від 03.03.2014 залишено без змін з огляду на його законність та обгрунтованість.

Не погоджуючись з висновками господарських судів попередніх інстанцій, Фізична особа - підприємець ОСОБА_4 подала до Вищого господарського суду України касаційну скаргу, в якій просить ухвалені по справі судові рішення скасувати та прийняти нове рішення, яким відмовити позивачу у задоволенні позову в повному обсязі.

Обґрунтовуючи касаційну скаргу, скаржник зазначив на невірне застосування господарськими судами попередніх інстанцій норм матеріального та процесуального права, а саме статей 530 Цивільного кодексу України, статей 174, 181 Господарського кодексу України та статей 1, 9 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні", оскільки висновок судів про існування господарських відносин відповідно до договорів №15411 від 01.10.2011 та від 01.01.2012 не відповідає обставинам справи; суди не дослідили факт поставки товару згідно з умовами договору від 01.01.2012 на суму боргу, та необгрунтовано стягнули суму, що виникла з поставки товару не за договором від 01.01.2012, а в межах інших позадоговірних правовідносин; окрім цього зазначає, що акт звірки взаєморозрахунків не є належним доказом у справі та не може підтверджувати виникнення у нього обов'язку оплатити товар. Разом з цим, скаржник вказує про порушення процесуальних норм, оскільки його не було повідомлено про час та місце судового розгляду, чим позбавлено процесуальних прав, передбачених Господарським процесуальним кодексом України.

Позивач та Товариство з обмеженою відповідальністю "Рівненська продуктова компанія" відзиви на касаційну скаргу не надали та не скористалося правом на участь представників у судовому засіданні.

Заслухавши доповідь судді - доповідача, пояснення представника Фізичної особи - підприємця ОСОБА_4, присутнього у судовому засіданні, перевіривши наявні матеріали справи на предмет правильності юридичної оцінки обставин справи та повноти їх встановлення в судових рішеннях, колегія суддів не вбачає підстав для задоволення касаційної скарги з огляду на таке.

Відповідно до статті 1117 Господарського процесуального кодексу України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, касаційна інстанція на підстав встановлених фактичних обставин справи перевіряє застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права. Касаційна інстанція не має права встановлювати чи вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові господарського суду або відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати нові докази або перевіряти докази.

Як встановлено господарськими судами попередніх інстанцій, Товариством з обмеженою відповідальністю "ВПК-Україна" та фізичною особою - підприємцем ОСОБА_4 укладено два договори дистрибуції №15411 від 01.10.2011 та від 01.01.2012 з однаковими умовами.

Згідно з пунктом 2.1 договору дистрибуції від 01.01.2012, укладеного фізичною особою - підприємцем ОСОБА_4 (Дистрибутор) та Товариством з обмеженою відповідальністю "ВПК-Україна" (Постачальник) постачальник зобов'язується передати на умовах цього договору продовольчу продукцію у власність Дистрибутора, а Дистрибутор зобов'язується прийняти товар у власність та сплатити за нього обумовлену грошову суму, згідно видаткових накладних.

Відповідно до пунктів 9.2., та 9.4. цього договору розрахунки між сторонами здійснюються в безготівковій формі шляхом перерахування грошових коштів з рахунку Дистрибутора на рахунок Постачальника, які вказані у цьому договорі. Дистрибутор зобов'язується оплачувати конкретну партію товару протягом 45 (сорока п'яти) календарних днів з моменту отримання товару, що підтверджується видатковими накладними.

Пунктом 10.1. договору визначено, що у випадку несвоєчасної оплати за поставлений товар, Дистрибутор сплачує Постачальнику пеню в розмірі подвійної облікової ставки НБУ, яка діяла в період, за який нараховувалася пеня, від суми заборгованості за кожен день прострочки платежу. Цей Договір підписано уповноваженими представниками позивача та Фізичної особи - підприємця ОСОБА_4 та скріплено відбитками їхніх печаток.

Також 01 січня 2012 року Товариством з обмеженою відповідальністю "Рівненська продуктова компанія" (Поручитель) та Товариством з обмеженою відповідальністю "ВПК-Україна" (Кредитор) укладено Договір поруки, згідно з пунктами 2.1., 2.2. якого визначено, що підставою зобов'язання, забезпеченого порукою за цим Договором, є майнові зобов'язання Боржника (ФОП ОСОБА_4) по оплаті товарів, що поставляються Кредитором Боржнику згідно усної домовленості та видаткових накладних. Предметом вищезазначених договірних зобов'язань є поставка Кредитором Боржнику товару, за що останній має сплачувати ціну поставленого товару Кредитору.

Згідно з пунктами 3.1., 5.1. Договору поруки відповідальність Поручителя перед Кредитором обмежується сплатою суми в розмірі 1000 грн.; Договір поруки набуває чинності з моменту його підписання і діє до 31 грудня 2014 року; підписаний уповноваженими особами ТзОВ "Рівненська продуктова компанія", ТзОВ "ВПК-Україна" та скріплений відбитками печаток сторін.

Судами також встановлено, що у період з 19 червня 2013 року по 28 серпня 2013 року Товариство з обмеженою відповідальністю "ВПК-України" здійснило поставку товарів підприємцю ОСОБА_4 на загальну суму 113 890,70 грн., що підтверджується наявними у справі видатковими накладними: АТ-0014957 від 19.06.2013, АТ-0014963 від 19.06.2013., АТ-0015540 від 26.06.2013, АТ-0015543 від 26.06.2013, АТ-0015542 від 26.06.2013, АТ-0015544 від 26.06.2013, АТ-0015560 від 26.06.2013, АТ-0015546 від 26.06.2013, АТ-0015664 від 26.06.2013, АТ-0016051 від 03.07.2013, АТ-0016052 від 03.07.2013, АТ-0016053 від 03.07.2013, АТ-0016167 від 03.07.2013, АТ-0016567 від 10.07.2013, АТ-0016568 від 10.07.2013, АТ-0016639 від 10.07.2013, АТ-0016670 від 10.07.2013, АТ-0016582 від 10.07.2013, АТ-0018154 від 31.07.2013, АТ-0018155 від 31.07.2013, АТ-0019233 від 14.08.2013, АТ-0020196 від 28.08.2013, АТ-0020198 від 28.08.2013, АТ-0020199 від 28.08.2013, АТ-0020206 від 28.08.2013, в яких у графі "Умова продажу" зазначено, що продаж здійснюється на підставі договору №15411 від 01.10.2011.

31.07.2013 позивачем та ФОП ОСОБА_4 проведено звірку взаємних розрахунків та складено акт звіряння, відповідно до якого початкове сальдо становило 90172,18 грн., сальдо кінцеве та відповідно борг Фізичної особи - підприємця ОСОБА_4 перед Товариством з обмеженою відповідальністю "ВПК-Україна" на 31.07.2013 становив 118 351,07 грн.

Разом з цим, позивачем було поставлено товар ФОП ОСОБА_4 згідно з накладними АТ-0019233 від 14.08.2013, АТ-0020196 від 28.08.2013, АТ-0020198 від 28.08.2013, АТ-0020199 від 28.08.2013, АТ-0020206 від 28.08.2013 на загальну суму 36326,18 грн., а ФОП ОСОБА_4 здійснила оплату за товар в сумі 45000 грн., що підтверджено банківською випискою від 13.08.2013.

ФОП ОСОБА_4 свої зобов'язання по оплаті вартості отриманого товару своєчасно та в повному обсязі не виконала, оплату провела частково.

За розрахунком позивача за переліченими вище накладними заборгованість Фізичної особи-підприємця ОСОБА_4 перед позивачем по оплаті товару склала 108677,88 грн., доказів сплати боргу не надано.

Відтак, позивач звернувся до господарського суду та, керуючись пунктом 10.1. Договору дистрибуції та нормами Закону України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань", статті 625 Цивільного кодексу України з огляду на несвоєчасне виконання зобов'язання по оплаті вартості товару, просив стягнути з ФОП ОСОБА_4 117422,79 грн.: в тому числі 108677,28 грн. боргу, 6507,81 грн. пені, 658,94 грн. інфляційних втрат, 1578,76 грн. 3% річних., та солідарно з відповідачів - 1000 грн.

Частково задовольняючи позовні вимоги, місцевий господарський суд та суд апеляційної інстанції виходили з доведеності позивачем належними та допустимими доказами факту поставки товару підприємцю ОСОБА_4

Відповідно до вимог статей 32, 34 Господарського процесуального кодексу України, доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування. Відповідно до статті 33 Господарського процесуального кодексу України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог та заперечень.

Згідно зі статтею 43 цього ж Кодексу, господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом.

Згідно зі статтею 509 Цивільного кодексу України, зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку. Зобов'язання виникають з підстав, передбачених статтею 11 цього Кодексу, тобто, із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки; підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини.

Відповідно до частини 1 статті 175, статті 193 Господарського кодексу України, майново-господарськими визнаються цивільно-правові зобов'язання, що виникають між учасниками господарських відносин при здійсненні господарської діяльності, в силу яких зобов'язана сторона повинна вчинити певну господарську дію на користь другої сторони або утриматися від певної дії, а управнена сторона має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку; суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. При цьому до виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених Господарським кодексом України.

Відповідно до статті 526 Цивільного кодексу України, зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Згідно зі статтею 712 Цивільного кодексу України, за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму. До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.

За змістом статті 692 Цивільного кодексу України покупець зобов'язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару. Покупець зобов'язаний сплатити продавцеві повну ціну переданого товару.

Одностороння відмова від зобов'язання чи одностороння зміна його умов не допускаються, крім випадків, передбачених договором чи законом, зокрема, у випадках порушення зобов'язання; такі випадки повинні підтверджуватися належними доказами, складеними та оформленими відповідно до вимог законодавства.

Відповідно до частини 2 статті 625 Цивільного кодексу України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Статтею 9 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" передбачено, що підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи. Первинні та зведені облікові документи можуть бути складені на паперових або машинних носіях і повинні мати такі обов'язкові реквізити: назву документа (форми); дату і місце складання; назву підприємства, від імені якого складено документ; зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції; посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення; особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.

Також згідно з Положенням про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку, затвердженим наказом Міністерства фінансів України № 88 від 24.05.1994 року, господарські операції господарюючих суб'єктів фіксуються та підтверджуються первинними документами, складеними та оформленими відповідно до вимог зазначеного Положення; первинні документи для надання їм юридичної сили та доказовості повинні мати такі обов'язкові реквізити: назва підприємства, від імені якого складено документ, назва документа, дата та місце складання, зміст господарської операції та її вимірники (у натуральному та вартісному виразі), посади, підписи та прізвища осіб, відповідальних за здійснення господарської операції та складання первинного документу; первинні документи підлягають обов'язковій перевірці працівниками, які ведуть бухгалтерський облік.

Місцевим та апеляційним господарськими судами досліджено, що наявність між сторонами договірних відносин підтверджується укладеним договором дистрибуції на поставку товарів № 15411 від 01.10.2011, фактом отримання підприємцем товару та виникнення грошового зобов'язання у Фізичної особи - підприємця ОСОБА_4 з оплати товару на підставі підписаних сторонами видаткових накладних, які є первинними, а відтак, належними та достовірними документами, що підтверджують здійснену постачальником та покупцем в межах правовідносин за договором поставки господарську операцію.

Окрім цього судами досліджено, що ФОП ОСОБА_4 доказів сплати боргу не надала, та не спростувала належними доказами факт отримання товару чи неналежного виконання позивачем зобов'язання по поставці товару.

При цьому висновки господарських судів про доведеність здійснення спірних господарських операцій грунтуються на перерахованих накладних, що є належними та допустимими доказами в їх підтвердження, а не на акті звірки взаєморозрахунків, як помилково зазначає скаржник у касаційній скарзі.

Разом з тим, судами вірно враховано показники, зазначені в акті звірки взаєморозрахунків для підтвердження обсягу проведених сторонами розрахунків; власного контррозрахунку та доказів у спростування даних акту звірки скаржник не навів.

Посилаючись на приписи статті 530 Цивільного кодексу України, скаржник не врахував також, що оплата товару у взаємовідносинах поставки здійснюється відповідно до приписів законодавства, передбачених статтею 692 Цивільного кодексу України.

Доводи скаржника про недоведеність позовних вимог в силу відсутності у наведених вище накладних посилання на договір не може бути прийнято до уваги, оскільки перелік реквізитів, що є обов'язковими для документів первинного бухгалтерського обліку, визначених статтею 9 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні", такої вимоги не містить, як і Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку, затвердженим наказом Міністерства фінансів України № 88 від 24.05.1994.

Відтак, судами попередніх інстанцій вірно встановлено, а скаржником не спростовано, що наявні у матеріалах справи документи є первинними документами бухгалтерського обліку, належними та допустимими письмовими доказами в розумінні статті 33 Господарського процесуального кодексу України, що підтверджують існування між сторонами спору зобов'язальних правовідносин, передачу позивачем відповідачеві товару та одержання за видатковою накладною товару уповноваженим представником ОСОБА_4; підписавши акт звірки взаємних розрахунків без зауважень, ОСОБА_4 вчинила дії, що підтверджують існування правовідносин та виконання зобов'язання на підставі підписаних сторонами видаткових накладних.

Керуючись статтями 553 та 554 Цивільного кодексу України, за якими за договором поруки поручитель поручається перед кредитором боржника за виконання ним свого обов'язку та відповідає перед кредитором у тому ж обсязі, що і боржник, включаючи сплату основного боргу, процентів, неустойки, відшкодування збитків, якщо інше не встановлено договором поруки, зважаючи на відсутність в матеріалах справи доказів оплати заборгованості позивачу на підставі видаткових накладних за поставлений товар в розмірі 108677,28 грн., з врахуванням умов Договору поруки від 01.01.2012 та вимог цивільного законодавства, що застосовується до даного виду правовідносин, суди дійшли вірного висновку про наявність підстав для стягнення боргу.

Щодо стягнення з фізичної особи - підприємця ОСОБА_4 6507,81 грн. пені, судами попередніх інстанцій досліджено, що сторони не надали належних та допустимих доказів дотримання вимоги щодо письмової форми забезпечення виконання зобов'язання у вигляді неустойки, а саме пені, не надано договір №15411 від 01.10.2011, на який сторони покликаються у накладних на поставку товару. Відтак, суди вірно встановили відсутність підстав нарахування пені.

Таким чином, місцевий та апеляційний господарський суди прийшли до правомірного висновку, що позивач свої зобов'язання щодо поставки товарів виконав належним чином, а відповідач свої зобов'язання щодо повної та своєчасної оплати не здійснив, доказів сплати не надав.

Враховуючи викладене, висновки господарських судів про задоволення позову в частині стягнення з Фізичної особи - підприємця ОСОБА_4 108677,28 грн. основного боргу, 658,94 грн. інфляційних втрат, 1578,76 грн.3% річних, та солідарно з відповідачів -1000 грн. основного боргу є законними та обґрунтованими.

За частиною 2 статті 11110 Господарського процесуального кодексу України порушення норм процесуального права є в будь-якому випадку підставою для скасування рішення місцевого або постанови апеляційного господарського суду, якщо справу розглянуто судом за відсутності будь-якої зі сторін, не повідомленої належним чином про час та місце засідання суду.

Стверджуючи про наявність підстав для безумовного скасування постанови апеляційної інстанції, скаржник зазначив, що отримав ухвалу апеляційного суду про призначення розгляду скарги на 16.04.2014 лише в день розгляду справи, однак у підтвердження своїх доводів скаржник не надав доказів неналежного чи несвоєчасного повідомлення про розгляд справи. Разом з тим з матеріалів апеляційного провадження вбачається, що ухвалою від 03.04.2014 відкладено розгляд справи на 16.04.2014; на зворотній стороні ухвали міститься відмітка про її направлення сторонам 08.04.2014 у кількості 4 примірників, чим спростовуються доводи касаційної скарги щодо неналежного повідомлення скаржника про розгляд справи.

Відтак за наведених обставин підстав для скасування постанови суду апеляційної інстанції відповідно до приписів частини 2 статті 11110 Господарського процесуального кодексу України не вбачається.

Рішення є законним тоді, коли суд, виконавши всі вимоги процесуального законодавства і всебічно перевіривши обставини, вирішив справу у відповідності з нормами матеріального права, що підлягають застосуванню до даних правовідносин. Обґрунтованим визнається рішення, в якому повно відображені обставини, які мають значення для даної справи, висновки суду про встановлені обставини і правові наслідки є вичерпними, відповідають дійсності і підтверджуються достовірними доказами, дослідженими в судовому засіданні.

Перевіривши у відповідності до частини 2 статті 1115 Господарського процесуального кодексу України юридичну оцінку обставин справи та повноту їх встановлення у рішенні місцевого та постанові апеляційного господарського суду, колегія суддів дійшла висновків про те, що господарські суди в порядку статей 43, 99, 101 Господарського процесуального кодексу України всебічно, повно та об'єктивно розглянули у судовому процесі всі обставини справи в їх сукупності; дослідили подані сторонами в обґрунтування своїх вимог та заперечень докази; належним чином проаналізували спірні правовідносини, правильно застосували норми матеріального та процесуального права, що їх регулюють.

Доводи скаржника про порушення господарськими судами норм матеріального та процесуального права суперечать дійсним обставинам справи та приписам чинного законодавства, не спростовують обґрунтованих висновків судів, фактично зводяться до переоцінки обставин, належно та повно встановлених судами та не приймаються колегією суддів до уваги з огляду на положення статті 1117 Господарського процесуального кодексу України; підстав для скасування законних та обґрунтованих судових рішень не вбачається.

Керуючись статтями 43, 1117, пунктом 1 статті 1119, статтями 11110, 11111 Господарського процесуального кодексу України Вищий господарський суд України

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу Фізичної особи - підприємця ОСОБА_4 залишити без задоволення.

Постанову Рівненського апеляційного господарського суду від 16.04.2014 у справі №918/2/14 Господарського суду Рівненської області та рішення Господарського суду Рівненської області від 03.03.2014 залишити без змін.

Головуючий Т. Дроботова

Судді Н. Волковицька

Л. Рогач