Історія справи

ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

01 квітня 2014 року Справа № 926/02-б/2013 Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:

Ткаченко Н.Г. (головуючого), Катеринчук Л.Й. (доповідача), Коробенка Г.П.розглянувши касаційну скаргу Управління Пенсійного фонду України в місті Чернівцяхна постанову та ухвалуЛьвівського апеляційного господарського суду від 15.01.2014 року господарського суду Чернівецької області від 28.11.2013 рокуу справі господарського суду№ 926/02-б/2013 Чернівецької області за заявоюУправління Пенсійного фонду України в місті Чернівцяхдо ВАТ "Чернівецьке автотранспортне підприємство - 17761"про визнання банкрутстволіквідаторСаламанович О.Г.за відсутності явки в судове засідання представників учасників провадження у справі,

ВСТАНОВИВ :

ухвалою господарського суду Чернівецької області від 02.01.2013 року порушено провадження у справі №926/02-б/2013 про банкрутство ВАТ "Чернівецьке автотранспортне підприємство - 17761" (далі - боржника) за заявою Управління Пенсійного фонду України в місті Чернівцях (далі - ініціюючого кредитора) за спеціальною процедурою, регламентованою статтею 52 Закону України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом" (в редакції Закону України №2343-ХІІ, до внесення змін Законом України №4212-VІ від 22.12.2011 року) (далі -Закону), введено мораторій на задоволення вимог кредиторів (а.с. 1).

Постановою господарського суду Чернівецької області від 15.01.2013 року визнано безспірні вимоги ініціюючого кредитора до боржника на суму 7 290, 19 грн., боржника визнано банкрутом, відкрито ліквідаційну процедуру строком на шість місяців, ліквідатором банкрута призначено арбітражного керуючого Саламановича О.Г., якого зобов'язано здійснити ліквідаційну процедуру та надати суду звіт та ліквідаційний баланс банкрута (а.с. 97).

Постанова мотивована встановленням обставин безспірності грошових вимог ініціюючого кредитора до боржника та неподання боржником податкової звітності з 2010 року, що є достатніми правовими підставами для визнання боржника банкрутом за спеціальною процедурою згідно статті 52 Закону (в зазначеній редакції).

Ухвалою господарського суду Чернівецької області від 28.11.2013 року (суддя Дутка В.В.) відмовлено Управлінню Пенсійного фонду України в місті Чернівцях у визнанні грошових вимог на суму 4 991, 01 грн. заборгованості по відшкодуванню фактичних витрат на виплату та доставку пільгових пенсій з підстав їх нарахування після ведення ліквідаційної процедури боржника у даній справі про банкрутство (а.с. 153 - 154).

Не погоджуючись з винесеною ухвалою, ініціюючий кредитор звернувся до Львівського апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просив скасувати ухвалу суду першої інстанції від 28.11.2013 року та прийняти нове рішення про визнання поточних вимог Управління Пенсійного фонду України в місті Чернівцях до боржника на загальну суму 4 991, 01 грн., мотивуючи невірним застосуванням судом першої інстанції норм матеріального права до спірних правовідносин.

Постановою Львівського апеляційного господарського суду від 15.01.2014 року (колегія суддів у складі: головуючий суддя - Желік М.Б., суддів: Костів Т.С., Кузь В.Л.) апеляційну скаргу задоволено частково, ухвалу господарського суду Чернівецької області від 28.11.2013 року скасовано, провадження у справі №926/02-б/2013 припинено (а.с. 170 - 178). Апеляційний суд дійшов висновку про безпідставність в цілому порушення провадження у справі про банкрутство за особливостями провадження згідно статті 52 Закону (в зазначеній редакції).

Не погоджуючись з винесеною постановою, ініціюючий кредитор звернувся до Вищого господарського суду України з касаційною скаргою, в якій просить скасувати постанову апеляційного суду від 15.01.2014 року та ухвалу суду першої інстанції від 28.11.2013 року, прийняти у справі нове рішення, яким визнати поточні вимоги ініціюючого кредитора до боржника на загальну суму 4 991, 01 грн., аргументуючи порушенням судами попередніх інстанцій норм матеріального та процесуального права, зокрема, статей 20, 78 Податкового кодексу України (далі - ПК України), статей 23, 25, 52 Закону (в зазначеній редакції), статті 13 Закону України "Про пенсійне забезпечення", статті 2 Закону України "Про збір на загальнообов'язкове державне пенсійне страхування", статей 34, 83, 99, 101 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України). Ініціюючий кредитор не погодився з висновком апеляційного суду про те, що лише податковий орган вправі ініціювати порушення провадження у справі про банкрутство за статтею 52 Закону (в зазначеній редакції) з підстав неподання боржником податкової звітності протягом року та зазначив про вихід апеляційного господарського суду за межі предмета апеляційного оскарження при здійсненні апеляційного перегляду ухвали суду першої інстанції від 28.11.2013 року.

Колегія суддів Вищого господарського суду України, переглянувши у касаційному порядку постанову апеляційного суду від 15.01.2014 року на підставі встановлених фактичних обставин справи, вивчивши матеріали справи, перевіривши застосування апеляційним судом норм матеріального та процесуального права, обговоривши доводи касаційної скарги, дійшла висновку про відсутність правових підстав для задоволення касаційної скарги, виходячи з такого.

Відповідно до частини 2 статті 41 ГПК України, провадження у справах про банкрутство здійснюється у порядку, передбаченому цим кодексом, з врахуванням вимог Закону України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом", норми якого, як спеціальні норми права, превалюють у застосуванні над загальними нормами Господарського процесуального кодексу України.

Частиною 1 статті 5 Закону (в зазначеній редакції) передбачено, що провадження у справах про банкрутство регулюється цим Законом Господарським процесуальним кодексом та іншими законодавчими актами України.

Згідно з частинами 1, 2 статті 52 Закону (в зазначеній редакції), у разі, якщо громадянин-підприємець - боржник або керівні органи боржника - юридичної особи відсутні за її місцезнаходженням, або у разі ненадання боржником протягом року до органів державної податкової служби згідно із законодавством податкових декларацій, документів бухгалтерської звітності, а також за наявності інших ознак, що свідчать про відсутність підприємницької діяльності боржника, заява про порушення справи про банкрутство відсутнього боржника може бути подана кредитором незалежно від розміру його вимог до боржника та строку виконання зобов'язань. Господарський суд у двотижневий строк з дня винесення ухвали про порушення провадження у справі про банкрутство відсутнього боржника виносить постанову про визнання відсутнього боржника банкрутом, відкриває ліквідаційну процедуру і призначає ліквідатором ініціюючого кредитора за згодою останнього.

Отже, законодавець передбачив наявність альтернативних підстав для порушення провадження у справі про банкрутство за статтею 52 Закону (в зазначеній редакції), що не вимагає від ініціюючого кредитора доведення сукупності зазначених підстав. При цьому, вимоги ініціюючого кредитора повинні бути безспірними (підтвердженими виконавчими документами), однак розмір таких вимог не визначається відповідно до приписів статті 6 Закону. Зазначена правова позиція роз'яснена пунктом 104 Постанови Пленуму Верховного Суду України "Про судову практику у справах про банкрутство" №15 від 18.12.2009 року.

Згідно зі статтею 1 Закону України "Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців", місцезнаходження юридичної особи - це адреса органу або особи, які відповідно до установчих документів юридичної особи чи закону виступають від її імені.

Статтею 16 Закону України "Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців" передбачено, що з метою забезпечення органів державної влади та учасників цивільного обороту достовірною інформацією про юридичних осіб та фізичних осіб (підприємців) створюється Єдиний державний реєстр, який містить відомості щодо місцезнаходження юридичної особи, дати та номеру записів про проведення державної реєстрації юридичної особи, дату та номеру записів про внесення змін до нього, про відсутність юридичної особи за її місцезнаходженням тощо.

Згідно з частинами 1, 5 статті 17 Закону України "Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців", відомості про юридичну особу або фізичну особу - підприємця включаються до Єдиного державного реєстру шляхом внесення записів на підставі відомостей з відповідних реєстраційних карток та відомостей, що надаються юридичними особами державному реєстратору за місцезнаходженням реєстраційної справи згідно із законодавством України. В Єдиному державному реєстрі містяться також відомості про відсутність юридичної особи за її місцезнаходженням, про відсутність підтвердження відомостей про юридичну особу.

Відповідно до вимог частин 1, 3 статті 18 вказаного Закону, якщо відомості, які підлягають внесенню до Єдиного державного реєстру були внесені до нього, то такі відомості вважаються достовірними і можуть бути використані в спорі з третьою особою, доки до них не внесено відповідних змін. Якщо відомості, які підлягають внесенню до Єдиного державного реєстру , не були до нього внесені, вони не можуть бути використані в спорі з третьою особою.

Зазначений Закон також визначає порядок внесення до Єдиного державного реєстру записів про відсутність юридичної особи за її місцезнаходженням, які здійснюються державним реєстратором.

Згідно з частиною 1 статті 33 та частиною 2 статті 34 ГПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Пунктом 105 Постанови Пленуму Верховного суду України "Про судову практику у справах про банкрутство" №15 від 18.12.2009 року роз'яснено, що відповідно до приписів статті 34 ГПК України, допустимими доказами, які можуть підтверджувати дані про відсутність керівних органів боржника - юридичної особи за її місцезнаходженням, є витяг чи довідка з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців.

Отже, запис у довідці (витязі) з ЄДРПУО про відсутність юридичної особи за її місцезнаходженням, що міститься у графі "Місцезнаходження", є достатньою підставою для відкриття провадження у справі про банкрутство відсутнього боржника за спеціальною процедурою відповідно до статті 52 Закону.

Відповідно до статті 78 ПК України, у разі неподання платником податків в установлений законом строк податкової декларації або розрахунків, якщо їх подання передбачено законом, органи державної податкової служби, згідно з приписами підпункту 20.1.4. пункту 20.1. статті 20 ПК України, вправі проводити документальну позапланову виїзну перевірку.

Отже, встановлення факту неподання платником податків у встановлений строк протягом року податкових декларацій відноситься до компетенції органів державної податкової служби, які з вказаної підстави можуть ініціювати порушення провадження у справі про банкрутство за статтею 52 Закону (в зазначеній редакції).

Відповідно до частин 1, 2 статті 101 ГПК України, у процесі перегляду справи апеляційний господарський суд за наявними у справі і додатково поданими доказами повторно розглядає справу. Апеляційний господарський суд не зв'язаний доводами апеляційної скарги і перевіряє законність і обґрунтованість рішення місцевого господарського суду у повному обсязі.

Як вбачається з матеріалів справи та встановлено судом першої інстанції, ініціюючий кредитор - орган Пенсійного фонду України звернувся до суду зі заявою про порушення провадження у справі про банкрутство в порядку статті 52 Закону (в зазначеній редакції), мотивуючи неподанням боржником податкової звітності з 2010 року, що підтверджується Довідкою ДПІ у місті Чернівцях від 19.09.2012 року (а.с. 24).

Судом першої інстанції встановлено обставини заявлення ініціюючим кредитором грошових вимог до боржника на суму 7 290, 19 грн., безспірність яких підтверджується постановами господарського суду Чернівецької області у справах №12/63 від 07.05.2009 року, №13/87 від 20.08.2008 року, №13/240 від 02.12.2008 року та виконавчими документами (а.с. 51, 69 - 70, 90 - 91).

Приймаючи постанову про визнання боржника банкрутом, суд першої інстанції дійшов висновку про безспірність вимог ініціюючого кредитора до боржника та доведення ним факту неподання боржником податкової звітності протягом більш як одного року, як спеціальної підстави для порушення справи про банкрутство відсутнього боржника.

Апеляційний суд, переглядаючи справу в повному обсязі за апеляційною скаргою ініціюючого кредитора на ухвалу суду першої інстанції від 28.11.2013 року, не погодився з висновками суду першої інстанції про підставність порушення провадження у даній справі про банкрутство за статтею 52 Закону (в зазначеній редакції), скасував оскаржувану ухвалу суду від 28.11.2013 року та припинив в цілому провадження у справі, як таке, що порушене безпідставно.

Доводи ініціюючого кредитора про відсутність підприємницької діяльності боржника з огляду на факт ненадання боржником протягом більше року податкової звітності до податкової інспекції, що підтверджується довідкою ДПІ у місті Чернівцях №3137/15-109 від 19.09.2012 року, як спеціальної підстави для порушення провадження за статтею 52 Закону (в зазначеній редакції), апеляційний суд спростував з посиланням на те, що зазначена довідка податкової інспекції може бути врахована судом як доказ лише у випадку порушення провадження у справі про банкрутство відсутнього боржника за заявою податкової інспекції, уповноваженого відповідно до статей 20, 78 ПК України, на проведення позапланових перевірок суб'єкта господарювання у випадку неподання ним у встановлені законом строки податкової звітності.

При цьому, апеляційний суд встановив наявність зареєстрованих за боржником транспортних засобів всього у кількості 20 одиниць, з огляду на що спростував доводи ініціюючого кредитора про відсутність ведення боржником підприємницької діяльності, зважаючи на те, що основними видами діяльності боржника згідно положень його Статуту є, зокрема, здійснення внутрішніх та міжнародних перевезень вантажів, пасажирів, надання послуг з прокату автотранспортних засобів (а.с. 26 - 27, 21 - зворот).

Також апеляційним судом встановлено, що ініціюючий кредитор, звертаючись зі заявою про порушення провадження у справі про банкрутство, не надав суду належних доказів відсутності боржника за його місцезнаходженням. При цьому, апеляційним судом встановлено та матеріалами справи підтверджується, що з Довідки з Єдиного державного реєстру юридичних та фізичних осіб-підприємців станом на 12.03.2011 року вбачається, що місцезнаходженням боржника є: "58000, Чернівецька область, місто Чернівці, Першотравневий район, вул. Московської Олімпіади, будинок 1А" (а.с. 20).

Колегія суддів касаційного суду зазначає про те, що при здійсненні провадження згідно особливостей статті 52 Закону (в зазначеній редакції), постанова суду про визнання боржника банкрутом є першим судовим актом, прийнятим в судовому засіданні, за участі учасників провадження у справі про банкрутство. Відтак, у ньому суд повинен за участі боржника, ініціюючого кредитора та інших можливих учасників провадження у справі перевірити обґрунтованість порушення провадження у справі про банкрутство, достатність та належність доказів, що підтверджують безспірність грошових вимог кредитора в розумінні статей 1, 6, 52 Закону (в тій же редакції), наявність спеціальних підстав для введення спрощеної ліквідаційної процедури.

Матеріалами справи підтверджується, що постанова суду першої інстанції від 15.01.2013року в апеляційному порядку не переглядалася (а.с. 97)

Отже, підставність порушення провадження у справі про банкрутство апеляційним судом не оцінювалася. За таких обставин, апеляційний суд, будучи наділеним повноваженнями в цілому переглянути справу згідно статті 101 ГПК України, дійшов правомірного висновку про можливість оцінки в судовому засіданні з розгляду спірних вимог ініціюючого кредитора правомірності порушення процедури банкрутства з особливостями провадження за статтею 52 Закону.

Пунктом 36 Постанови Пленуму Верховного Суду України "Про судову практику у справах про банкрутство" №15 від 18.12.2009 року роз'яснено, що Законом не врегульовано подальшого перебігу провадження у справі у випадках, коли у встановленому законодавством порядку виявлено безпідставність вимог кредитора (кредиторів), за заявою якого (яких) було порушено справу про банкрутство боржника, або коли порушено провадження у справі про банкрутство підприємств, стосовно яких діє законодавча заборона порушувати справи про банкрутство. У таких випадках судам слід припиняти провадження у справі на підставі пункту 7 частини першої статті 40 Закону (за відсутності інших підстав для такого припинення) та пункту 11 частини першої статті 80 ГПК України (за відсутністю предмету спору).

Отже, керуючись зазначеними нормами права та роз'ясненнями судової практики, встановивши неналежність доказів, наданих ініціюючим кредитором на підтвердження наявності спеціальних підстав для порушення справи про банкрутство відсутнього боржника за статтею 52 Закону (в зазначеній редакції), апеляційний суд дійшов обґрунтованого висновку про припинення згідно приписів пункту 11 частини 1 статті 80 ГПК України провадження у даній справі про банкрутство, як такого, що порушене безпідставно, з чим погоджується колегія суддів касаційного суду.

Такі висновки апеляційного суду узгоджуються з роз'ясненнями згідно з пунктами 104, 105 Постанови Пленуму Верховного Суду України "Про судову практику в справах про банкрутство" №15 від 18.12.2009 року.

Доводи скаржника про неналежну оцінку апеляційним судом доказів у справі та вихід ним за межі апеляційної скарги з розглядом вимог, які не були предметом апеляційного оскарження, колегія суддів Вищого господарського суду України вважає необґрунтованими, як такі, що спрямовані на переоцінку доказів у справі касаційним судом, що виходить за межі компетенції касаційного суду згідно зі статтею 1117 ГПК України, та не враховують процесуальних особливостей провадження у справах про банкрутство, зокрема за статтею 52 Закону (в зазначеній редакції).

Зокрема, Верховним Судом України у Постанові №09/008 від 30.12.2008 року у справі №Б15/77-07, зазначено про те, що законність здійснення провадження у справі про банкрутство на всіх її процедурах може бути встановлена лише у випадку належної оцінки судами, згідно з нормами статті 43 ГПК України, підставності порушення провадження у справі про банкрутство в цілому.

З огляду на встановлене, колегія суддів Вищого господарського суду України, діючи в межах повноважень суду касаційної інстанції, згідно приписів статей 1115, 1117 ГПК України, вважає постанову апеляційного господарського суду від 15.01.2014 року прийнятою з дотриманням норм матеріального та процесуального права.

На підставі викладеного, керуючись статтями 1115, 1117, 1119 - 11111 Господарського процесуального кодексу України, Вищий господарський суд України,

П О С Т А Н О В И В :

1. Касаційну скаргу Управління Пенсійного фонду України в місті Чернівцях залишити без задоволення.

2. Постанову Львівського апеляційного господарського суду від 15.01.2014 року у справі №926/02-б/2013 залишити без змін.

Головуючий Н.Г. Ткаченко

Судді Л.Й. Катеринчук

Г.П. Коробенко