ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

01 березня 2017 року Справа № 910/8272/16

Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:

головуючого суддіСибіги О.М.,суддівДанилової М.В., Корсака В.А.розглянувши матеріали касаційної скаргиЖитлово-будівельного кооперативу "Маяк-5", м. Київна постановуКиївського апеляційного господарського суду від 15.12.2016 рокуу справі господарського суду міста Києваза позовомПублічного акціонерного товариства "Київенерго", м. КиївдоЖитлово-будівельного кооперативу "Маяк-5", м. Київза участю третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, на стороні відповідачаКомунального підприємства "Головний інформаційно-обчислювальний центр", м. Київпростягнення 83 546, 32 грн.

за участю представників

позивача: Гаркавенко С.В.,

відповідача: Кобилецький В.В.,

третьої особи: не з'явився

В С Т А Н О В И В:

Публічне акціонерне товариство "Київенерго" (далі за текстом - ПАТ "Київенерго") звернулось до господарського суду міста Києва з позовом до житлово-будівельного кооперативу "Маяк-5" (далі за текстом - ЖБК "Маяк-5") про стягнення 83 546, 32 грн., з яких: 39 296, 54 грн. основного боргу, 3 114, 64 грн. 3 % річних, 41 135, 14 грн. інфляційних втрат у зв'язку з неналежним виконанням умов Договору № 101-0160 на постачання теплової енергії у гарячій воді від 22.03.1999 року.

Ухвалою господарського суду міста Києва від 08.06.2016 року залучено до участі у справі третю особу, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача - комунальне підприємство "Головний інформаційно-обчислювальний центр".

Рішенням господарського суду міста Києва від 10.08.2016 року у задоволенні позовних вимог відмовлено повністю.

Рішення місцевого господарського суду мотивовано тим, що спірна заборгованість за теплову енергію у розмірі 39 296, 54 грн. є різницею між можливими фактичними витратами на теплову енергію (виробництво, транспортування та постачання теплової енергії, послуги з централізованого теплопостачання та гарячого водопостачання) та фактичними нарахуваннями згідно з затвердженими для населення тарифами (тобто різниця в тарифах), відшкодування якої здійснюється щорічно у вигляді субвенцій за рахунок державного бюджету, а тому задоволення позову призведе до подвійного стягнення з відповідача відшкодованої суми за рахунок державного бюджету, у зв'язку з чим у задоволенні позовних вимог про стягнення основної суми боргу та нарахованих на нього інфляційних втрат та 3 % річних необхідно відмовити.

Постановою Київського апеляційного господарського суду від 15.12.2016 року рішення господарського суду міста Києва від 10.08.2016 року було скасовано та прийнято нове рішення, яким позов ПАТ "Київенерго" задоволено: присуджено до стягнення з ЖБК "Маяк-5" на користь ПАТ "Київенерго" основний борг в сумі 39 296, 54 грн., 3 % річних в сумі 3 114, 64 грн., інфляційних втрат в сумі 41 135, 14 грн. та судовий збір.

Постанову суду апеляційної інстанції мотивовано обов'язковістю виконання умов укладеного сторонами Договору, у зв'язку з чим нарахована на підставі Договору № 101-0160 на постачання теплової енергії у гарячій воді від 22.03.1999 року та не сплачена сума заборгованості, з урахуванням інфляційних втрат та 3 % річних, підлягає стягненню з відповідача незалежно від наявності субвенцій.

Не погоджуючись з постановою суду апеляційної інстанції, ЖБК "Маяк-5" звернувся до Вищого господарського суду України з касаційною скаргою, в якій просить скасувати постанову Київського апеляційного господарського суду від 15.12.2016 року та залишити в силі рішення господарського суду міста Києва від 10.08.2016 року.

ПАТ "Київенерго" відзиву на касаційну скаргу подано не було.

В судовому засіданні представник відповідача просив касаційну скаргу задовольнити постанову Київського апеляційного господарського суду від 15.12.2016 року - скасувати та залишити в силі рішення господарського суду міста Києва від 10.08.2016 року, а представник позивача проти доводів касаційної скарги заперечував та просив залишити її без задоволення, а постанову суду апеляційної інстанції - без змін.

Третю особу згідно з приписами ст. 1114 ГПК України належним чином повідомлено про день, час і місце розгляду касаційної скарги, однак вона не скористалась передбаченим процесуальним законом правом на участь у розгляді справи касаційною інстанцією.

Заслухавши пояснення представників сторін, приймаючи до уваги межі перегляду справи в суді касаційної інстанції, перевіривши повноту встановлення господарськими судами обставин справи та правильність застосування судами норм матеріального і процесуального права, колегія суддів Вищого господарського суду України дійшла висновку, що касаційна скарга задоволенню не підлягає з огляду на наступне.

Господарськими судами попередніх інстанцій встановлено, що 22.03.1999 року акціонерною енергопостачальною компанією "Київенерго" (назву якої змінено на ПАТ "Київенерго") (енергопостачальна компанія) та ЖБК "Маяк-5" (абонент) укладено Договір № 101-0160 на постачання теплової енергії у гарячій воді (далі за текстом - Договір), предметом якого є постачання, користування та своєчасна сплата в повному обсязі спожитої теплової енергії у гарячій воді на умовах, передбачених цим Договором.

Відповідно до п. 2.2.1 Договору енергопостачальна компанія зобов'язана постачати теплову енергію у вигляді гарячої води на потреби опалення та вентиляцію - в період опалювального сезону; гарячого водопостачання - протягом року; в кількості та в обсягах згідно з Додатком № 1 до цього Договору.

Згідно з п. п. 2.3.1 - 2.3.2 Договору абонент зобов'язаний додержуватись кількості споживання теплової енергії по кожному параметру в обсягах, які визначені у Додатку 1 до Договору, не допускаючи їх перевищення та своєчасно сплачувати вартість спожитої теплової енергії; виконувати умови та порядок оплати, в обсягах і в терміни, які передбачені в Додатку № 4 до Договору.

За приписами п. 5.5 Договору при відсутності приладів обліку або виходу його з ладу - кількість теплової енергії, що відпущена абоненту, визначається енергопостачальною компанією як виняток - розрахунковим способом.

В п. 2 Додатку № 4 до Договору сторони погодили, що абонент щомісячно з 12 по 15 число самостійно отримує в районному відділі теплозбуту № 3 за адресою: вул. Щекавицька, буд. 37 табуляграму фактичного споживання теплової енергії за попередній період, акт звірки на початок розрахункового періоду (один примірник оформленого акту звірки абонент повертає РВТ) та платіжну вимогу-доручення, куди включені вартість теплової енергії на поточний місяць, з урахуванням остаточного сальдо розрахунків на початок розрахункового періоду.

Відповідно до п. 3 Додатку № 4 сплату за вказаним в п. 2 цього Додатку документами абонент виконує не пізніше 25 числа поточного місяця; при цьому, в разі якщо абонент розраховується за показниками приладів обліку, йому пред'являється до сплати заявлена кількість теплової енергії на поточний місяць (згідно Додатку № 1 до Договору). У випадку перевищення фактичного використання теплової енергії понад заявленого, ця кількість перевищення самостійно сплачується абонентом не пізніше 28 числа поточного місяця. У випадку якщо фактичне використання нижче від заявленого, сплата проводиться за фактичними показниками (п. 3.1 Додатку № 4).

Згідно з п. 3.5 Додатку № 4 до Договору у випадку несплати теплової енергії до кінця розрахункового періоду (п. 3 цього Додатку) енергопостачальна організація нараховує абоненту пеню на суму фактичного боргу в розмірі 0,5 % за кожен день просрочення платежу по день фактичної оплати, але не більше суми обумовленої чинним законодавством.

Положеннями п. п. 8.1, 8.2 Договору визначено, що цей Договір набуває чинності з дня його підписання та діє до 31.12.1999 року. Договір припиняє свою дію в випадках: закінчення строку, на який він був укладений; взаємної згоди сторін про його припинення; прийняття рішення арбітражним судом; передбачених п. 6.4.1 Договору; ліквідації сторін.

Відповідно до п. 8.4 Договору цей Договір вважається пролонгованим на кожний наступний рік, якщо за місяць до закінчення строку його дії про припинення не буде письмово заявлено однією із сторін.

Враховуючи відсутність заперечень щодо припинення зазначеного Договору, він є пролонгованим та чинним на час виникнення спірних правовідносин.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що позивач на виконання умов Договору забезпечував постачання відповідачу теплової енергії, що підтверджується звітними відомостями за тепло та теплоносії, обліковими картками (табуляграмами) та довідкою про надходження коштів за спожиту згідно з Договором теплову енергію.

Разом з тим, відповідач належним чином свої зобов'язання за Договором на постачання теплової енергії не виконував, не здійснював своєчасно оплату отриманої теплової енергії, внаслідок чого за ним утворилась заборгованість за використану теплову енергію за період з 01.12.2013 року по 01.03.2016 року у розмірі 39 296, 54 грн. по Договору № 101-0160 на постачання теплової енергії у гарячій воді від 22.03.1999 року, що стало підставою для звернення позивача з позовом про стягнення з відповідача 83 546, 32 грн. з яких: 39 296, 54 грн. основного боргу, 3 114, 64 грн. 3 % річних, 41 135, 14 грн. інфляційних втрат.

З урахуванням встановлених господарськими судами попередніх інстанцій обставин справи здійснюючи касаційний перегляд, колегія суддів Вищого господарського суду України вважає правомірними висновки апеляційного господарського суду з огляду на наступне.

Відповідно до положень ст. ст. 11, 509 Цивільного кодексу України та ст. 174 Господарського кодексу України договір є підставою для виникнення цивільних прав і обов'язків (господарських зобов'язань).

Договір є обов'язковим для виконання сторонами (ст. 629 Цивільного кодексу України).

За приписами ст. ст. 525, 526 Цивільного кодексу України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Згідно зі ст. 610 Цивільного кодексу України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання). У разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема, відшкодування збитків, сплата неустойки (ст. 611 Цивільного кодексу України).

Як вірно встановлено господарськими судами попередніх інстанцій, на підставі Договору № 101-0160 на постачання теплової енергії у гарячій воді від 22.03.1999 року між сторонами склалися цивільні правовідносини з постачання теплової енергії у гарячій воді.

Відповідно до ч. ч. 1. 2 ст. 275 Господарського кодексу України за договором енергопостачання енергопостачальне підприємство (енергопостачальник) відпускає електричну енергію, пару, гарячу і перегріту воду споживачеві (абоненту), який зобов'язаний оплатити прийняту енергію та дотримуватися передбаченого договором режиму її використання, а також забезпечити безпечну експлуатацію енергетичного обладнання, що ним використовується. Відпуск енергії без оформлення договору енергопостачання не допускається.

Згідно з ч. 6 ст. 276 Господарського кодексу України розрахунки за договорами енергопостачання здійснюються на підставі цін (тарифів), встановлених відповідно до вимог закону.

Виходячи зі змісту ст. 20 Закону України "Про теплопостачання" (в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) тарифи на теплову енергію, реалізація якої здійснюється суб'єктами господарювання, що займають монопольне становище на ринку, є регульованими. Тарифи на виробництво, транспортування та постачання теплової енергії, крім тарифів на виробництво теплової енергії для суб'єктів господарювання, що здійснюють комбіноване виробництво теплової і електричної енергії та/або використовують нетрадиційні та поновлювані джерела енергії, затверджуються національною комісією, що здійснює державне регулювання у сфері комунальних послуг, та органами місцевого самоврядування в межах повноважень, визначених законодавством.

Позивач на виконання умов Договору № 101-0160 на постачання теплової енергії у гарячій воді від 22.03.1999 року надав, а відповідач прийняв теплову енергію, однак свої зобов'язання щодо своєчасної та повної оплати поставленої теплової енергії не виконав, у зв'язку з чим за період з 01.12.2013 року по 01.03.2016 року у нього виникла заборгованість у розмірі 39 296, 54 грн.

Відповідно до ст. 2 Закону України "Про державне регулювання у сфері комунальних послуг" (в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) органом державного регулювання у сфері комунальних послуг є національна комісія, що здійснює державне регулювання у сфері комунальних послуг.

Статтею 5 Закону України "Про державне регулювання у сфері комунальних послуг" передбачено, що національна комісія, що здійснює державне регулювання у сфері комунальних послуг, застосовує такі засоби регуляторного впливу на суб'єктів природних монополій та суб'єктів господарювання на суміжних ринках, як встановлення тарифів на комунальні послуги для суб'єктів природних монополій та суб'єктів господарювання на суміжних ринках.

Відповідно до ч. ч. 1 та 2 ст. 10 Закону України "Про державне регулювання у сфері комунальних послуг" тарифи на комунальні послуги формуються суб'єктами природних монополій та суб'єктами господарювання на суміжних ринках відповідно до порядків (методик), встановлених національною комісією, що здійснює державне регулювання у сфері комунальних послуг, відповідно до цього Закону.

Згідно з ч. 3 ст. 20 Закону України "Про житлово-комунальні послуги" споживач зобов'язаний оплачувати житлово-комунальні послуги у строки, встановлені договором або законом.

За приписами ч. ч. 1, 2 ст. 32 Закону України "Про житлово-комунальні послуги" плата за житлово-комунальні послуги нараховується щомісячно відповідно до умов договору в порядку, визначеному Кабінетом Міністрів України. Розмір плати за комунальні послуги розраховується виходячи з розміру затверджених цін/тарифів та показань засобів обліку або за нормами, затвердженими в установленому порядку. У разі наявності засобів обліку оплата комунальних послуг здійснюється виключно на підставі їх показників на кінець розрахункового періоду згідно з умовами договору, крім випадків, передбачених законодавством.

З урахуванням наведених правових приписів, апеляційним господарським судом вірно встановлено, що вартість спожитої теплової енергії у спірний період позивачем розраховано відповідно до постанови Національної комісії регулювання електроенергетики України від 14.12.2010 року № 1729 "Про затвердження тарифів на теплову енергію ПАТ "Київенерго" за тарифом на теплову енергію для населення 169, 38 грн. за 1 Гкал (без ПДВ), постанови Національної комісії, що здійснює державне регулювання у сферах енергетики та комунальних послуг від 23.04.2014 року № 465 "Про встановлення тарифів на теплову енергію, її виробництво, транспортування, постачання для потреб населення ПАТ "Київенерго" за тарифом для потреб населення на рівні 295, 17 грн./Гкал (без ПДВ), які є обов'язковими для застосування суб'єктами господарювання, що займають монопольне становище на ринку.

Відповідно до ст. 625 Цивільного кодексу України боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання грошового зобов'язання. Боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Апеляційний господарський суд, встановивши факт прострочення виконання зобов'язання щодо своєчасної оплати поставленої теплової енергії у гарячій воді, з урахуванням ч. 2 ст. 625 Цивільного кодексу України, здійснив перевірку розрахунку інфляційних втрат та 3 % річних та дійшов правомірного висновку щодо необхідності задоволення позовних вимог про стягнення з відповідача на користь позивача основного боргу в розмірі 39 296, 54 грн., нарахованих на суму боргу 41 135, 14 грн. інфляційних втрат та 3 114,64 грн. 3 % річних.

При цьому, необхідно відзначити, що укладення договорів про проведення взаєморозрахунків за рахунок субвенцій з державного бюджету в силу вимог чинного законодавства є диспозитивним правом його учасників. Оскільки відповідачем в порушення вимог процесуального закону судам попередніх інстанцій не надано доказів звернення до ПАТ "Київенерго" щодо укладення відповідного договору про організацію взаєморозрахунків та отримання субвенцій з державного бюджету, відсутні і правові підстави для звільнення відповідача від виконання договірних зобов'язань з оплати поставленої теплової енергії.

За таких обставин та враховуючи вищенаведені законодавчі приписи, колегія суддів Вищого господарського суду України вважає вірними висновки суду апеляційної інстанції щодо наявності правових підстав для задоволення позовних вимог, оскільки позивачем на виконання умов Договору № 101-0160 на постачання теплової енергії у гарячій воді від 22.03.1999 року надано послуги з постачання теплової енергії у гарячій воді, які відповідачем оплачено частково, а тому суд апеляційної інстанції дійшов обґрунтованого висновку про стягнення з відповідача основного боргу в розмірі 39 296, 54 грн., 41 135, 14 грн. інфляційних втрат та 3 114, 64 грн. 3 % річних.

Таким чином, колегія суддів Вищого господарського суду України приходить до висновку, що під час розгляду справи господарським судом апеляційної інстанції фактичні обставини справи встановлено на основі повного, всебічного і об'єктивного дослідження поданих доказів, висновки суду відповідають цим обставинам і їм надана вірна юридична оцінка з правильним застосуванням норм матеріального та процесуального права.

Також, колегія суддів касаційної інстанції відзначає, що доводи ЖБК "Маяк-5", викладені у касаційній скарзі, зводяться до переоцінки наявних у справі доказів, вільного тлумачення правових норм та не спростовують законних і обґрунтованих висновків суду апеляційної інстанції.

При цьому, відповідно до ч. 2 ст. 1117 ГПК України касаційна інстанція не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові господарського суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати нові докази або додатково перевіряти докази.

Відповідно до п. 1 ст. 1119 ГПК України касаційна інстанція за результатами розгляду касаційної скарги має право залишити рішення першої інстанції або постанову апеляційної інстанції без змін, а скаргу - без задоволення.

Касаційна скарга залишається без задоволення, коли суд визнає, що рішення місцевого та постанова апеляційного господарських судів прийняті з дотриманням вимог матеріального та процесуального права, з'ясуванням всіх обставин, які мають значення для правильного вирішення спору.

За таких обставин, колегія суддів Вищого господарського суду України погоджується з висновками господарського суду апеляційної інстанції, які відповідають матеріалам справи та чинному законодавству, у зв'язку з чим підстав для скасування чи зміни оскаржуваного судового акту не вбачається.

Керуючись ст. ст. 1115, 1117, 1119, 11111 Господарського процесуального кодексу України, Вищий господарський суд України,

ПОСТАНОВИВ:

1. Касаційну скаргу залишити без задоволення.

2. Постанову Київського апеляційного господарського суду від 15.12.2016 року у справі № 910/8272/16 - залишити без змін.

Головуючий суддяО.М. Сибіга СуддіМ.В. Данилова В.А. Корсак