Історія справи

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

"27" лютого 2014 р. м. Київ К/800/2551/14

Колегія суддів Вищого адміністративного суду України в складі:

Цуркана М.І. (головуючий); Розваляєвої Т.С.; Черпіцької Л.Т., розглянувши в порядку письмового провадження адміністративну справу за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Алекор-МС» до Державної інспекції сільського господарства в Житомирській області про визнання дій незаконними, що переглядається за касаційною скаргою Товариства з обмеженою відповідальністю «Алекор-МС» на ухвалу Житомирського апеляційного адміністративного суду від 17 грудня 2013 року,

у с т а н о в и л а :

У липні 2013 року ТОВ «Алекор-МС» звернулося до суду з позовом до Державної інспекції сільського господарства в Житомирській області (Інспекції) про визнання дій незаконними.

Зазначали, що Інспекцією проведено обстеження земельної ділянки, та складено акти, датовані 17 червня 2013 року, про відмову в допуску до перевірки та про обстеження земельної ділянки.

Посилаючись на те, що до актів внесені завідомо неправдиві відомості, просили визнати незаконними дії щодо їх складання та внесення таких відомостей.

Постановою Житомирського окружного адміністративного суду від 7 жовтня 2013 року позов задоволено частково. Визнано незаконними дії Інспекції щодо внесення до акту обстеження від 17 червня 2013 року № 13/05 неправдивих відомостей про власника земельної ділянки, про невиконання припису та про факт використання позивачем земельної ділянки. В задоволенні решти вимог відмовлено.

Ухвалою Житомирського апеляційного адміністративного суду від 17 грудня 2013 року рішення суду першої інстанції скасовано в частині задоволених вимог, а провадження у цій частині - закрито. В решті рішення суду першої інстанції залишено без змін.

У касаційній скарзі ТОВ «Алекор-МС», посилаючись на порушення апеляційним судом норм процесуального права, просить оскаржуване рішення скасувати.

Заслухавши доповідача, здійснивши перевірку доводів касаційної скарги, матеріалів справи, колегія суддів вважає, що скарга підлягає частковому задоволенню.

Судами встановлено, що Інспекцією проведено перевірку земельної ділянки, яку на підставі договору оренди використовує позивач, та яка знаходиться за адресою: м. Житомир, вул. Вокзальна, 23-В. За результатами перевірки 17 червня 2013 року складені акти про відмову в допуску до перевірки (без номеру) та про обстеження ділянки № 13/05.

Задовольнивши позов частково, суд першої інстанції виходив з того, що матеріалами справи підтверджується внесення до актів Інспекції неправдивих відомостей.

Скасувавши це рішення в частині задоволених вимог та закривши провадження у справі, апеляційний суд виходив з того, що по суті предметом цього спору є оскарження акту перевірки. Оскільки такий акт не зобов'язує позивача до вчинення будь-яких дій та не несе інших юридичних наслідків, він не може вважатись рішенням суб'єкта владних повноважень, а значить не підлягає оскарженню в порядку адміністративного судочинства.

Колегія суддів Вищого адміністративного суду України з такими висновками судів не погоджується.

Відповідно до частини другої статті 220 Кодексу адміністративного судочинства України суд касаційної інстанції переглядає судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій у межах касаційної скарги, але при цьому може встановлювати порушення норм матеріального чи процесуального права, на які не було посилання в касаційній скарзі.

Як вбачається зі змісту рішення апеляційного суду, він переглянув рішення суду першої інстанції по суті, надав його висновкам юридичної кваліфікації та дослідив обставини справи у повному обсязі. Тому касаційний суд вбачає за можливе здійснити перегляд правильності застосування норм матеріального та процесуального права судами як першої так і апеляційної інстанції.

Відповідно до статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України завданням адміністративного судочинства є захист прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб, інших суб'єктів при здійсненні ними владних управлінських функцій на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень, шляхом справедливого, неупередженого та своєчасного розгляду адміністративних справ.

До адміністративних судів можуть бути оскаржені будь-які рішення, дії чи бездіяльність суб'єктів владних повноважень, крім випадків, коли щодо таких рішень, дій чи бездіяльності Конституцією чи законами України встановлено інший порядок судового провадження.

Відповідно до пункту 1 частини першої статті 3 цього ж Кодексу справа адміністративної юрисдикції - це переданий на вирішення адміністративного суду публічно-правовий спір, у якому хоча б однією зі сторін є орган виконавчої влади, орган місцевого самоврядування, їхня посадова чи службова особа або інший суб'єкт, який здійснює владні управлінські функції на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень.

Згідно з частиною другою статі 17 Кодексу адміністративного судочинства України юрисдикція адміністративних судів поширюється на публічно-правові спори, зокрема: спори фізичних чи юридичних осіб із суб'єктом владних повноважень щодо оскарження його рішень (нормативно-правових актів чи правових актів індивідуальної дії), дій чи бездіяльності; спори з приводу прийняття громадян на публічну службу, її проходження, звільнення з публічної служби; спори між суб'єктами владних повноважень з приводу реалізації їхньої компетенції у сфері управління, у тому числі делегованих повноважень; спори, що виникають з приводу укладання, виконання, припинення, скасування чи визнання нечинними адміністративних договорів; спори за зверненням суб'єкта владних повноважень у випадках, встановлених Конституцією та законами України; спори щодо правовідносин, пов'язаних з виборчим процесом чи процесом референдуму.

З викладеного вбачається, що адміністративним є спір про оскарження дій особи, які вона вчиняє в якості суб'єкта владних повноважень на виконання владних управлінських функцій.

З аналізу Положення про Державну інспекцію сільського господарства України, затвердженого Указом Президента України від 13 квітня 2011 року № 459/2011, вбачається, що при обстеженні земельної ділянки та складанні акту, Інспекція реалізує державну політику у сферах здійснення державного нагляду (контролю) в агропромисловому комплексі, тому виступає у відповідних правовідносинах як суб'єкт владних повноважень. Таким чином, цей спір є адміністративним.

Водночас, при його вирішенні необхідно встановити, чи порушено оскаржуваними діями права, свободи та інтереси позивача.

Як правильно зазначено апеляційним судом, позивач не вказує у чому полягає порушення його прав оскаржуваними діями Інспекції. Також обґрунтованим є твердження апеляційного суду про те, що за своєю суттю позивач заперечує зміст акту, який не є обов'язковим для виконання та не тягне за собою настання юридичних наслідків.

Такі висновки кореспондуються зі змістом Земельного Кодексу України, Закону України від 19 червня 2003 року № 963-IV «Про державний контроль за використанням та охороною земель» та згаданого Положення про Державну інспекцію сільського господарства України.

Таким чином, апеляційний суд, належним чином та у повному обсязі дослідивши обставини цієї справи, надав їм неправильної юридичної кваліфікації, оскільки у випадку, коли дії суб'єкта владних повноважень не порушують прав, інтересів та свобод особи, мав відмовити у задоволенні позову.

За правилами статті 229 Кодексу адміністративного судочинства України суд касаційної інстанції має право скасувати судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій та ухвалити нове рішення, якщо обставини справи встановлені повно і правильно, але суди першої та апеляційної інстанцій порушили норми матеріального чи процесуального права, що призвело до ухвалення незаконного судового рішення.

На підставі викладеного, керуючись статтями 220, 223, 230 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів

п о с т а н о в и л а :

Касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Алекор-МС» задовольнити частково.

Постанову Житомирського окружного адміністративного суду від 7 жовтня 2013 року та ухвалу Житомирського апеляційного адміністративного суду від 17 грудня 2013 року скасувати, а у задоволенні позову відмовити.

Постанова набирає законної сили через п'ять днів після направлення її копії особам, які беруть участь у справі, та може бути переглянута Верховним Судом України з підстав, у строки та в порядку, встановленими статтями 237, 238, 2391 Кодексу адміністративного судочинства України.

Судді М.І.Цуркан

Т.С.Розваляєва

Л.Т.Черпіцька