Історія справи

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

26 березня 2014 року м. Київ К/800/41701/13

К/800/41536/13

Колегія Вищого адміністративного суду України у складі:

головуючого - судді: Олексієнка М.М.,

суддів: Ємельянової В.І.,

Рецебуринського Ю.Й.,

розглянувши в порядку письмового провадження справу за адміністративним позовом ОСОБА_2 до Державної судової адміністрації України (далі - ДСА України), Міністерства фінансів України, Державного казначейства України, Апеляційного суду Луганської області про визнання бездіяльності протиправною, стягнення заробітної плати та довічного грошового забезпечення за касаційними скаргами Міністерства фінансів України, Територіального управління Державної судової адміністрації України в Луганській області (далі - ТУ ДСА) на постанову Луганського окружного адміністративного суду від 23 травня 2013 року та ухвалу Донецького апеляційного адміністративного суду від 23 липня 2013 року,

в с т а н о в и л а :

У листопаді 2009 року ОСОБА_2 звернулася в суд з позовом, відповідно до якого просила:

визнати незаконною бездіяльність відповідачів по не усуненню порушень у виплаті заробітної плати, довічного грошового забезпечення та приведення її розмірів у відповідність статті 44 Закону України від 15 грудня 1992 року №2862-XII «Про статус суддів» (далі - Закон №2862-XII), постанови Кабінету Міністрів України №856 від 3 вересня 2005 року «Про оплату праці суддів» (далі - постанова КМУ №856);

зобов'язати Апеляційний суд Луганської області провести з 1 серпня 2009 року перерахунок заробітної плати та довічного грошового утримання у відповідність з вище згаданими нормативними актами;

стягнути з єдиного рахунку Державного бюджету України №35213015004024, відкритого у Державному казначействі України МФО 820172, передбаченого на виконання рішень судів на користь суддів, заборгованість по заробітній платі за період з 1 червня 2005 року по 1 серпня 2009 року в розмірі 212958,04 грн. та 117404 грн. довічного грошового утримання;

зобов'язати Міністерство фінансів України профінансувати вказані витрати.

Посилалася на незаконність дій відповідачів по нарахуванню і виплаті заробітної плати та довічного грошового утримання за 2005-2009 роки.

Справа розглядалася судами неодноразово.

Постановою Луганського окружного адміністративного суду від 23 травня 2013 року, залишеною без змін ухвалою Донецького апеляційного адміністративного суду від 23 липня 2013 року, позовні вимоги задоволено частково. Визнано незаконною бездіяльність:

Апеляційного суду Луганської області щодо не проведення перерахунку заробітної плати ОСОБА_2 з 1 червня 2005 року по 1 січня 2006 року у відповідності з вимогами Закону №2862-XII, неподання до ДСА України змін до посадового окладу ОСОБА_2 із зазначенням розміру заробітної плати, виходячи з 7,5 мінімальних заробітних плат, встановлених законом на момент проведення виплат;

ДСА України щодо не вжиття заходів з повного фінансування заробітної плати ОСОБА_2 з 1 червня 2005 року по 1 січня 2006 року з розрахунку посадового окладу в розмірі 7,5 мінімальних заробітних плат, встановлених законом на момент проведення виплат;

Міністерства фінансів України по не вжиттю заходів з повного фінансування заробітної плати позивачки з 1 червня 2005 року по 1 січня 2006 року з розрахунку посадового окладу в розмірі 7,5 мінімальних заробітних плат, встановлених законом на момент проведення виплат.

Зобов'язано:

Апеляційний суд Луганської області провести перерахунок заробітної плати ОСОБА_2 з 1 червня 2005 року по 1 січня 2006 року, визначивши її розмір з урахуванням посадового окладу в розмірі 7,5 мінімальних заробітних плат, встановлених законом на момент проведення виплат. Після перерахунку здійснити виплату недоплачених сум заробітної плати з утриманням обов'язкових податків та зборів з одночасним поданням до ДСА України змін до посадового окладу;

Міністерство фінансів України профінансувати вказані виплати. Зобов'язано Міністерство фінансів України та ДСА України виділити апеляційному суду Луганської області з єдиного рахунку Державного бюджету України, відкритого у Державній казначейській службі України, передбаченого на виконання рішень судів на користь суддів, кошти для проведення виплат недоплаченої заробітної плати ОСОБА_2 з 1 червня 2005 року по 1 січня 2006 року, виходячи з 7,5 мінімальних заробітних плат, встановлених законом на момент проведення виплат з урахуванням раніше проведених виплат.

У решті в задоволенні позовних вимог відмовлено.

У касаційних скаргах представники ТУ ДСА, Міністерства фінансів України, з посиланням на порушення норм матеріального та процесуального права, допущені судами попередніх інстанцій, просять судові рішення скасувати і ухвалити нове про відмову в задоволенні позову.

З'ясувавши обставини справи в межах, передбачених статтею 220 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України), колегія суддів приходить до висновку про задоволення касаційних скарг частково з урахуванням наступного.

Як установлено судами, позивачка у 2005-2009 роках працювала суддею Апеляційного суду Луганської області.

Не погоджуючись з розміром заробітної плати та довічного грошового утримання, які їй виплачувалися у 2005-2009 роках, звернулася до суду із зазначеним позовом.

Задовольняючи позовні вимоги в частині зобов'язання перерахунку недоотриманої заробітної плати, суд першої інстанції, з висновком якого погодився апеляційний суд, виходив з обґрунтованості позову, оскільки з 1 червня 2005 року, оплата праці суддям має здійснюватись відповідно до статті 44 Закону №2862-XII.

Висновок суду в цій частині відповідає дійсним обставинам справи та нормам матеріального права.

Частиною четвертою статті 43 Конституції України визначено, що кожен має право на належні, безпечні і здорові умови праці, на заробітну плату, не нижчу від визначеної законом.

Визначальним актом, який регулював питання оплати праці суддів на момент виникнення спірних правовідносин був Закон №2862-XII, який встановлював гарантії незалежності суддів, включаючи їх матеріальне і соціальне забезпечення, у тому числі гарантії права щодо оплати праці. Відповідно до частини першої статті 126 Конституції України незалежність і недоторканість суддів гарантується Конституцією і законами України.

Частиною другою статті 44 Закону №2862-XII передбачалося, що розміри посадових окладів суддів встановлюються у відсотковому відношенні до посадового окладу Голови Верховного Суду України і не можуть бути меншими від 50 відсотків його окладу. Посадовий оклад судді не може бути меншим від 80 відсотків посадового окладу голови суду, в якому працює суддя. Тобто, згідно з цією нормою гарантований мінімальний посадовий оклад судді не може бути меншим встановленого статтею 44 цього Закону в співвідношенні до окладу Голови Верховного Суду України. Недодержання цього принципу є порушенням конституційного права суддів на отримання заробітної плати не нижче від визначеної законом та порушенням конституційних гарантій щодо незалежності та недоторканності суддів.

Постановою Кабінету Міністрів України «Про оплату праці Голови, першого заступника Голови та заступника Голови Верховного Суду України» від 30.06.2005 року № 514 встановлено, що з 1 червня 2005 року посадовий оклад Голови Верховного Суду України становить 15 розмірів мінімальної заробітної плати, а тому посадовий оклад суддів не може бути нижче 7,5 розмірів мінімальної заробітної плати.

Водночас Кабінет Міністрів України не привів посадові оклади суддів у відповідність з вимогами статті 44 Закону №2862-XII. Лише 3 вересня 2005 року Кабінет Міністрів України прийняв постанову № 865 «Про оплату праці суддів», якою затверджено схеми посадових окладів інших керівників та суддів Конституційного Суду України, керівників та суддів інших судів загальної юрисдикції, якою привів оклади суддів у відповідність з встановленим частиною другою статті 44 Закону №2862-XII співвідношенням до посадових окладів Голови Верховного Суду України та голови суду, в якому працює суддя.

Однак Кабінет Міністрів України не усунув порушення вимог частини другої статті 44 Закону №2862-XII і не привів оклади суддів усіх судів України до встановленого цією нормою співвідношення, одночасно з окладами Голови Верховного Суду України та Голови Конституційного Суду України, а саме з 1 червня 2005 року, оскільки надав постанові «Про оплату праці суддів» від 3 вересня 2005 року № 865 чинності з 1 січня 2006 року (пункт 5 постанови).

Внаслідок цього з 1 червня 2005 року до 1 січня 2006 року оклади суддів не відповідали вимогам статті 44 Закону №2862-XII.

З урахуванням викладеного, суди попередніх інстанцій дійшли правильного висновку про те, що право позивачки на перерахунок заробітної плати та отримання заборгованості підлягає поновленню.

У той же час суд першої інстанції помилково зобов'язав Міністерство фінансів України профінансувати виплати по заробітній платі ОСОБА_2 та виділити ДСА України з єдиного рахунку Державного бюджету України, відкритого у Державній казначейській службі України, передбаченого на виконання рішень судів на користь суддів, кошти для проведення виплати недоплаченої заробітної плати з 1 червня 2005 року по 1 січня 2006 року, обчисленої з урахуванням посадового окладу, виходячи з 7,5 мінімальних заробітних плат, встановлених Законом на момент проведення виплат, з урахуванням раніше проведених виплат, оскільки акти бюджетного законодавства не передбачають повноваження Міністерства фінансів України щодо списання коштів з відповідних рахунків Державного казначейства України, для подальшого перерахунку з єдиного рахунку Державного бюджету України, передбаченого на виконання рішень судів на користь суддів.

Апеляційний адміністративний суд зазначену помилку не виправив.

За таких обставин, судові рішення в частині задоволення позову до Міністерства фінансів України підлягають зміні за правилами, передбаченими статтею 225 КАС України, шляхом відмови у задоволенні позову.

В решті рішення суду першої та апеляційної інстанції є законними і обґрунтованими.

Керуючись статтями 220, 222, 225, 230, 232 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів

п о с т а н о в и л а:

Касаційні скарги Територіального управління Державної судової адміністрації України в Луганській області, Міністерства фінансів України задовольнити частково.

Скасувати постанову Луганського окружного адміністративного суду від 23 травня 2013 року та ухвалу Донецького апеляційного адміністративного суду від 23 липня 2013 року в частині визнання незаконною бездіяльності Міністерства фінансів України щодо неприйняття заходів з повного фінансування заробітної плати ОСОБА_2 з 1 червня 2005 року по 1 січня 2006 року з розрахунку посадового окладу в розмірі 7,5 мінімальних заробітних плат, встановлених Законом на момент виплати, зобов'язання Міністерства фінансів України профінансувати вказані виплати і прийняти в цій частині нове судове рішення - про відмову у позові.

У решті постанову Луганського окружного адміністративного суду від 23 травня 2013 року та ухвалу Донецького апеляційного адміністративного суду від 23 липня 2013 року залишити без змін.

Постанова набирає законної сили через п'ять днів після направлення її копій особам, які беруть участь у справі, оскарженню не підлягає, проте може бути переглянута Верховним Судом України з підстав, у строки та в порядку, встановленими статтями 237, 238, 239-1 Кодексу адміністративного судочинства України.

Судді: М.М. Олексієнко

В.І. Ємельянова

Ю.Й. Рецебуринський