Історія справи

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

24 квітня 2014 року м. Київ К/800/66161/13

Колегія суддів Вищого адміністративного суду України у складі:

головуючого Загороднього А.Ф.,

суддів Білуги С.В.,

Заїки М.М.,

розглянувши в порядку письмового провадження касаційну скаргу Військової частини А 1937 на постанову Окружного адміністративного суду міста Києва від 12 липня 2013 року та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 19 вересня 2013 року у справі за позовом ОСОБА_2 до Військової частини А 1937 про зобов'язання вчинити дії щодо виплати компенсації за речове майно та середнього заробітку за затримку розрахунку при звільненні, -

встановила:

ОСОБА_2 звернувся до суду з позовом до Військової частини А 1937 про зобов'язання вчинити дії щодо виплати компенсації за речове майно та середнього заробітку за затримку розрахунку при звільненні.

Постановою Окружного адміністративного суду міста Києва від 12 липня 2013 року, залишеною без змін ухвалою Київського апеляційного адміністративного суду від 19 вересня 2013 року, позов задоволено частково. Стягнуто з військової частини А 1937 (1004 окремий батальйон охорони та обслуговування Командування Сухопутних військ Збройних Сил України) на користь ОСОБА_2 грошову компенсацію замість належних йому за нормами забезпечення предметів речового майна в розмірі 646,41 грн.

У касаційній скарзі, військова частина А 1937 не погоджуючись з рішеннями судів першої та апеляційної інстанцій, посилаючись на допущені судами порушення норм матеріального та процесуального права, просить скасувати рішення судів першої та апеляційної інстанцій та прийняти нове, яким в задоволенні позовних вимог відмовити повністю.

Заслухавши доповідь судді - доповідача, колегія суддів вважає, що касаційна скарга підлягає задоволенню, з наступних підстав.

Судами було встановлено, що ОСОБА_2 проходив військову службу за контрактом у військовій частині А 1937. Згідно наказу командира військової частини А 1937 від 10 квітня 2013 року № 73 позивача звільнено з військової служби в запас на підставі пункту «и» (у зв'язку з систематичним невиконанням умов контракту).

Суди першої та апеляційної інстанцій, дійшли вірного висновку щодо відмови в задоволенні позовних вимог в частині задоволення позовних вимог щодо стягнення на користь позивача середнього заробітку за затримку розрахунку при звільненні. Вказана частина позовних вимог сторонами оскаржена не була.

Разом з тим, задовольняючи частково позовні вимоги ОСОБА_2, суди першої та апеляційної інстанцій, виходили з того, що позивач має право на отримання грошової компенсації за неотримане речове майно у відповідності до вимог Закону України «Про соціальний та правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» та Рішення Конституційного Суду України від 22 травня 2008 року №10рп/2008.

Однак, колегія суддів Вищого адміністративного суду України з такими висновками судів попередніх інстанцій погодитись не може, з огляду на наступне.

Відповідно до частини другої статті 9 Закону України «Про соціальний та правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» військовослужбовці одержують за рахунок держави грошове забезпечення, а також речове майно та продовольчі пайки або за бажанням військовослужбовця грошову компенсацію замість них.

Статтею 2 Закону України «Про деякі заходи щодо економії бюджетних коштів» призупинено дію частини другої статті 9 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» в частині одержання військовослужбовцями речового майна і продовольчих пайків або за бажанням військовослужбовців грошової компенсації замість них. Цей Закон набув чинності з 11.03.2000 року.

Таким чином, зазначеною нормою було зупинено право позивача на отримання грошової компенсації замість неотриманого речового майна з 11 березня 2000 року.

Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України з питань соціального захисту військовослужбовців, військовозобов'язаних та резервістів, які призвані на навчальні (або перевірочні) та спеціальні збори, і деяких інших осіб» від 03.11.2006 стаття 9 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» була викладена в новій редакції та доповнена пунктом 2 статті 9-1, яким визначено, що військовослужбовці, які проходять військову службу за контрактом або перебувають на кадровій військовій службі, мають право на отримання замість належних їм за нормами забезпечення предметів речового майна грошової компенсації в розмірі вартості зазначених предметів. Порядок виплати грошової компенсації визначається Кабінетом Міністрів України. Зазначений Закон набирає чинності з 01 січня 2007 року.

Однак, дія викладеного пункту 2 статті 91 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» зупинена на 2007 рік Законом України «Про державний бюджет на 2007 рік», а Законом України «Про Державний бюджет на 2008 рік та про внесення змін до деяких законодавчих актів» взагалі виключена.

Лише після прийняття Конституційним Судом України Рішення від 22 травня 2008 року №10рп/2008 положення пункту 2 статті 9-1 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» відновили свою редакцію, але з урахуванням частини 2 статті 152 Конституції України, тільки з момент ухвалення цього Рішення.

Проте, положення статті 91 вказаного Закону, на позивача не розповсюджуються, оскільки регулюють порядок виплати компенсації замість речового майна військовослужбовцям, які проходять військову службу за контрактом або перебувають на кадровій військовій службі, і відповідно, не можуть бути застосовані до військовослужбовців звільнених з військової служби, оскільки вказані положення Закону не передбачають виплату заборгованості по речовому майну до військовослужбовців, що були звільнені зі служби.

Така позиція узгоджується з практикою Верховного Суду України, зокрема викладеною в постанові від 21 січня 2014 року № 21-470а13.

Зважаючи на те, що у справі не вимагається збирання або проведення додаткової перевірки доказів, обставини справи судами встановлені повно й правильно, але допущена помилка в застосуванні норм матеріального права, суд касаційної інстанції, згідно зі статтею 229 Кодексу адміністративного судочинства України, рахує за необхідне скасувати рішення суду апеляційної інстанції та змінити рішення суду першої інстанції.

Керуючись статтями 220, 222, 223, 225, 230, 232 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів -

постановила:

Касаційну скаргу Військової частини А 1937 задовольнити.

Ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 19 вересня 2013 року скасувати.

Постанову Окружного адміністративного суду міста Києва від 12 липня 2013 року - змінити, скасувавши в частині стягнення з Військової частини А1937 на користь ОСОБА_2 грошової компенсації замість недоотриманого речового майна, та прийняти в цій частині нове рішення, яким в задоволенні позовних вимог ОСОБА_2 до Військової частини А1937 про стягнення грошової компенсації замість речового майна - відмовити.

В іншій частині постанову Окружного адміністративного суду міста Києва від 12 липня 2013 року - залишити без змін.

Постанова оскарженню не підлягає.

Головуючий А.Ф. Загородній

Судді С.В. Білуга

М.М. Заїка