Історія справи

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

"23" липня 2015 р. м.Київ К/800/10197/15

Вищий адміністративний суд України у складі колегії суддів:

головуючий суддя Голяшкін О.В. (доповідач),

судді Донець О.Є.,

Стрелець Т.Г.,

розглянувши в порядку письмового провадження касаційну скаргу Управління Пенсійного фонду України в Заводському районі м.Миколаєва на постанову Заводського районного суду м.Миколаєва від 27 березня 2009 року та постанову Одеського апеляційного адміністративного суду від 04 лютого 2015 року у справі за позовом ОСОБА_2 до Управління Пенсійного фонду України в Заводському районі м.Миколаєва про зобов'язання здійснити перерахунок та виплату державної соціальної допомоги, -

ВСТАНОВИВ:

У жовтні 2008 року ОСОБА_2 звернувся до суду з позовом до Управління Пенсійного фонду України в Заводському районі м.Миколаєва, в якому просив відновити пропущений строк для звернення до суду за захистом порушених прав, свобод та інтересів за період з 01 січня 2006 року по 31 грудня 2007 року, зобов'язати відповідача нарахувати недоплачену як дитині війни щомісячну державну соціальну допомогу за 2006-2007 роки в сумі 2733,30 грн.

В обґрунтування позовних вимог позивач зазначав, що він відповідно до ст.1 Закону України «Про соціальний захист дітей війни» є дитиною війни та згідно з положеннями ст.6 вказаного Закону йому повинна виплачуватись щомісячна соціальна допомога в розмірі 30% мінімальної пенсії за віком.

Постановою Заводського районного суду м.Миколаєва від 27 березня 2009 року поновлено ОСОБА_2 пропущений строк для звернення до суду; адміністративний позов задоволено; зобов'язано Управління Пенсійного фонду України в Заводському районі м.Миколаєва здійснити позивачу перерахунок недоплаченої щомісячної державної соціальної допомоги, як дитині війни, за період з 2006 року по 2007 рік; стягнуто з відповідача на користь позивача щомісячну державну соціальну допомогу, як дитині війни, у розмірі 2733,30 грн.

Постановою Одеського апеляційного адміністративного суду від 04 лютого 2015 року задоволено частково апеляційну скаргу Управління Пенсійного фонду України в Заводському районі м.Миколаєва; постанову Заводського районного суду м.Миколаєва від 27 березня 2009 року скасовано; прийнято нову постанову; позов задоволено частково; зобов'язано Управління Пенсійного фонду України в Заводському районі м.Миколаєва провести виплату підвищення пенсії ОСОБА_2 з 03 жовтня 2007 року у розмірі 30% мінімальної пенсії за віком; у задоволенні решти позовних вимог відмовлено.

Не погоджуючись з рішеннями судів першої та апеляційної інстанцій, Управління Пенсійного фонду України в Заводському районі м.Миколаєва звернулося до Вищого адміністративного суду України із касаційною скаргою, в якій, з посиланням на порушення норм матеріального права, просить скасувати оскаржувані судові рішення, прийняти нову постанову, якою повністю відмовити в задоволенні позовних вимог.

Заперечення на касаційну скаргу не надходили.

Заслухавши доповідача, обговоривши доводи касаційної скарги, перевіривши правову оцінку обставин справи та повноту їх встановлення, проаналізувавши правильність застосування судом норм матеріального та процесуального права, колегія суддів вважає, що касаційна скарга підлягає частковому задоволенню з наступних підстав.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що ОСОБА_2 є дитиною війни в розумінні ст.1 Закону України «Про соціальний захист дітей війни».

Відповідно до ст.6 Закону України «Про соціальний захист дітей війни» дітям війни пенсії або щомісячне довічне грошове утримання чи державна соціальна допомога, що виплачується замість пенсії, підвищуються на 30 відсотків мінімальної пенсії за віком.

Пунктом 17 ст.77 Закону України «Про Державний бюджет України на 2006 рік» зупинено на 2006 рік дію ст.6 Закону України «Про соціальний захист дітей війни».

Законом України від 19 січня 2006 року № 3367-IV внесені зміни до Закону України «Про Державний бюджет України на 2006 рік», відповідно до яких виключено пункт 17 статті 77, а стаття 110 викладена в іншій редакції, зокрема визначено, що державна соціальна підтримка дітей війни, передбачена статтею 6 Закону України «Про соціальний захист дітей війни», запроваджується у 2006 році поетапно, за результатами виконання бюджету у першому півріччі, у порядку, визначеному Кабінетом Міністрів України за погодженням з Комітетом Верховної Ради України з питань бюджету.

Відмовляючи у задоволенні вимог стосовно виплати у 2006 році надбавки до пенсії, передбаченої ст.6 Закону України «Про соціальний захист дітей війни», суд апеляційної інстанції зазначив, що Кабінетом Міністрів України у 2006 році не визначено порядку нарахування та виплати такої надбавки, тому відповідач не мав підстав проводити виплату підвищення до пенсії у розмірі 30% мінімальної пенсії за віком.

Разом з цим колегія суддів вважає за необхідне зазначити, що оскільки у 2006 році Кабінетом Міністрів України окремої постанови щодо визначення розмірів надбавки до пенсії, передбаченої ст.6 Закону України «Про соціальний захист дітей війни», не було прийнято, тобто урядом не використано свого права на визначення механізму реалізації вказаного Закону в частині встановлення порядку та розміру вказаної виплати, позивач мав право на соціальну допомогу в розмірі 30% мінімальної пенсії за віком за 2006 рік відповідно до вимог ст.6 Закону України «Про соціальний захист дітей війни».

Європейський суд з прав людини у рішенні від 26 вересня 2014 року у справі «Суханов та Ільченко проти України» (заяви №68385/10 та 71378/10) дійшов висновку, що в період з 02 квітня 2006 року по 31 грудня 2006 року заявники могли законно сподіватись, що Кабінет Міністрів України встановить розмір пенсії за відповідний період. Зменшення розміру або припинення виплати належним чином встановленої соціальної допомоги може становити втручання у право власності. Суд зазначив, що в період з квітня по грудень 2006 року Кабінет Міністрів України мав визначити розмір надбавки до пенсії, яка підлягала виплаті заявникам. Жодного рішення з цього питання не було прийнято. У цьому випадку відмова держави здійснити певні дії становила втручання в права заявників, передбачені статтею 1 Першого протоколу. Уряд не надав жодних пояснень цієї бездіяльності, яка тримала заявників у невизначеності. Таким чином, Суд не бачить жодних причин, чому органи влади не вжили заходів для визначення розміру надбавки до пенсії заявників, і вважає це втручання невиправданим. Тим самим Європейський суд з прав людини визнав бездіяльність Кабінету Міністрів України, що призвело до порушення права заявників, передбаченого статтею 1 Першого протоколу.

На 2007 рік дію ст.6 Закону України «Про соціальний захист дітей війни» з урахуванням ст.111 Закону України «Про Державний бюджет України на 2007 рік» було призупинено відповідно до п.12 ч.1 ст.71 Закону України «Про Державний бюджет України на 2007 рік».

Рішенням Конституційного Суду України від 09 липня 2007 року № 6-рп/2007 визнано такими, що не відповідають Конституції України п.12 ст.71 та ст.111 Закону України «Про Державний бюджет України на 2007 рік».

Зазначене рішення Конституційного Суду України є обов'язковим до виконання на території України, остаточним і не може бути оскаржене, крім того, воно має преюдиціальне значення для судів загальної юрисдикції при розгляді ними позовів у зв'язку з правовідносинами, які виникли внаслідок дії положень статей зазначених законів, що визнані неконституційними.

Як встановлено ч.2 ст.152 Конституції України, закони, інші правові акти або їх окремі положення, що визнані неконституційними, втрачають чинність з дня ухвалення Конституційним Судом України рішення про їх неконституційність.

Отже, з ухваленням Конституційним Судом України рішень щодо неконституційності п.12 ст.71 Закону України «Про Державний бюджет України на 2007 році» зазначені правові норми втратили чинність і застосуванню не підлягали, а тому відповідач з 09 липня 2007 року по 31 грудня 2007 року повинен був нараховувати і виплачувати позивачеві підвищення до пенсії, передбачене ст.6 Закону України «Про соціальний захист дітей війни», у розмірі 30% мінімальної пенсії за віком.

За таких обставин колегія суддів вважає, що позивач має право на соціальну допомогу в розмірі 30% мінімальної пенсії за віком за період з 09 липня 2007 року по 31 грудня 2007 року, відповідно до вимог ст.6 Закону України «Про соціальний захист дітей війни».

Відповідно до ч.2 ст.99 Кодексу адміністративного судочинства України, в редакції, яка діяла на час звернення позивача до суду з вказаним позовом, для звернення до адміністративного суду за захистом прав, свобод та інтересів особи встановлюється річний строк, який, якщо не встановлено інше, обчислюється з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.

Як встановлено ч.2 ст.5 Кодексу адміністративного судочинства України, провадження в адміністративних справах здійснюється відповідно до закону, чинного на час вчинення окремої процесуальної дії, розгляду і вирішення справи.

Частиною 1 ст.100 Кодексу адміністративного судочинства України, в редакції діючої на час розгляду та вирішення судами попередніх інстанцій справи, встановлено, що адміністративний позов, поданий після закінчення строків, установлених законом, залишається без розгляду, якщо суд на підставі позовної заяви та доданих до неї матеріалів не знайде підстав для визначення причин пропуску строку звернення до адміністративного суду поважними, про що постановляється ухвала.

Як вбачається із матеріалів справи, позивач звернувся до суду з даним позовом 03 жовтня 2008 року, не надавши належних доказів поважності причин пропуску передбаченого процесуальним законом строку для звернення до адміністративного суду, у зв'язку з чим колегія суддів вважає, що позовні вимоги позивача підлягають задоволенню з 03 жовтня 2007 року, тобто у межах річного строку до моменту звернення до суду, а в частині позовних вимог за 2006 рік та за період з 01 січня по 02 жовтня 2007 року - залишенню без розгляду.

Відповідно до ст.229 КАС України суд касаційної інстанції має право скасувати судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій та ухвалити нове рішення, якщо обставини справи встановлені повно і правильно, але суди першої та апеляційної інстанцій порушили норми матеріального чи процесуального права, що призвело до ухвалення незаконних судових рішень.

Колегія суддів Вищого адміністративного суду України прийшла до висновків, що обставини справи встановлені повно і правильно, але суди першої та апеляційної інстанцій при ухваленні судових рішень порушили норми матеріального та процесуального права, що призвело до ухвалення необґрунтованих рішень, які підлягають скасуванню з винесенням нової постанови про часткове задоволення позовних вимог.

Керуючись ст.ст.220, 222, 223, 229, 230, 232 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу Управління Пенсійного фонду України в Заводському районі м.Миколаєва задовольнити частково.

Постанову Одеського апеляційного адміністративного суду від 04 лютого 2015 року та постанову Заводського районного суду м.Миколаєва від 27 березня 2009 року скасувати. Прийняти нове рішення.

Адміністративний позов ОСОБА_2 задовольнити частково.

Зобов'язати Управління Пенсійного фонду України в Заводському районі м.Миколаєва провести виплату підвищення пенсії ОСОБА_2 з 03 жовтня 2007 року по 31 грудня 2007 року у розмірі 30% мінімальної пенсії за віком.

Адміністративний позов ОСОБА_2 в частині вимог щодо зобов'язання Управління Пенсійного фонду України в Заводському районі м.Миколаєва провести нарахування недоплаченої як дитині війни щомісячну державну соціальну допомогу за 2006 та за період з 01 січня 2007 року по 02 жовтня 2007 року залишити без розгляду.

Постанова набирає законної сили через п'ять днів після направлення її копії особам, які беруть участь у справі, і може бути переглянута Верховним Судом України з підстав, у строки та в порядку, передбачених статтями 237 - 239-1 Кодексу адміністративного судочинства України.

Судді