Історія справи

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

"23" червня 2014 р. м. Київ К/800/7103/14

Вищий адміністративний суд України у складі колегії суддів:Головуючий:Нечитайло О.М.Судді: Пилипчук Н.Г. Цвіркун Ю.І.,за участю секретаря:Руденко А.М.,за участю представників позивача:Вінниченка О.О.,відповідача:Павловича Д.М.,розглянувши у відкритому судовому засіданнікасаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «КАРТСЕРВІС ПЛЮС»

на постанову Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 21.08.2012 р.

та ухвалу Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду від 30.01.2014 р.

у справі №2а/0470/8386/12

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «КАРТСЕРВІС ПЛЮС»

до Державної податкової інспекції у Жовтневому районі м. Дніпропетровська Дніпропетровської області Державної податкової служби

про скасування податкових повідомлень-рішень,

ВСТАНОВИВ :

Товариство з обмеженою відповідальністю «КАРТСЕРВІС ПЛЮС» (далі-позивач) звернулося до суду з позовом до Державної податкової інспекції у Жовтневому районі м.Дніпропетровська Дніпропетровської області Державної податкової служби (далі-відповідач) про скасування податкових повідомлень-рішень.

Постановою Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 21.08.2012 р., залишеною без змін ухвалою Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду від 30.01.2014 р., у задоволенні адміністративного позову відмовлено.

Вважаючи, що рішення судів першої та апеляційної інстанції прийняті з порушенням норм матеріального права, позивач звернувся до Вищого адміністративного суду України із касаційною скаргою, в якій просить їх скасувати та ухвалити нове рішення, яким позовні вимоги задовольнити повністю.

Відповідач письмових заперечень на касаційну скаргу до суду касаційної інстанції не надіслав.

Відповідно до ч. 1 ст. 220 КАС України, суд касаційної інстанції перевіряє правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин у справі і не може досліджувати докази, встановлювати та визнавати доведеними обставини, що не були встановлені в судовому рішенні та вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу.

Судами першої та апеляційної інстанцій встановлені такі фактичні обставини справи.

На підставі направлення від 25.04.2012 р. №143/22-2, згідно із пп.78.1.8 п.78.1 ст.78 Податкового кодексу України та відповідно до наказу ДПІ у Жовтневому районі м.Дніпропетровська від 23.04.2012 р. №179, проведена документальна позапланова виїзна перевірка позивача з питання достовірності нарахування суми від'ємного значення по податковій декларації з податку на додану вартість за лютий 2012 р., результати якої викладено в акті від 21.05.2012 р. №1168/22-2/33634870.

У ході проведеної перевірки контролюючим органом було встановлено порушення позивачем вимог п.п.14.1.181 п.14.1 ст.14, п.198.1, п.198.3 ст.198 Податкового кодексу України, у результаті чого у період лютий 2012 року занижено податок на додану вартість всього у сумі 1666,00 грн. та завищено суму від'ємного значення різниці між сумою ПЗ та сумою ПК поточного звітного (податкового) періоду (ряд. 19 декларації) на загальну суму 103 331 667,00 грн.

На підставі акту перевірки відповідачем були прийняті спірні податкові повідомлення-рішення від 16.07.2012 р.:

№0000582302, яким збільшено суму грошового зобов'язання за платежем податок на додану вартість у загальній сумі 2082,50 грн. (у т.ч. 1666,00 грн. - за основним платежем, 416,50 грн. - за штрафними (фінансовими) санкціями);

№0000592302, яким позивачу зменшено розмір від'ємного значення суми податку на додану вартість у загальному розмірі 103 331 667,00 грн.

Заслухавши доповідь судді-доповідача, розглянувши та обговоривши доводи, наведені у касаційній скарзі, перевіривши матеріали справи, колегія суддів Вищого адміністративного суду України дійшла висновку, що касаційна скарга підлягає задоволенню з огляду на наступне.

Як вбачається з матеріалів справи, у лютому 2012 року між позивачем та ПАТ «Нікопольський завод феросплавів» були укладені наступні договори поставки феросилікомарганцю МН17 ДСТУ 3548-97: від 08.02.2012 р. № 1200840, №1200841, №1200842, №1200843, №1200844 та №1200845. Згідно умов вказаних договорів ПАТ «Нікопольський завод феросплавів» (постачальник) зобов'язався поставити та передати у власність позивача (покупця), а останній прийняти та оплатити товар, на умовах, в кількості та в межах строків, вказаних в специфікаціях до названих договорів, які є невід'ємними їх частинами.

На виконання зазначених угод позивачем було отримано рахунки та податкові накладні, наявні у матеріалах справи. Для здійснення оплати за вказаними договорами поставки позивачем було отримано кредитні кошти у ПАТ КБ «Приватбанк» на підставі кредитного договору від 09.02.2012 р. №4К12048И у сумі 620 000 000,00 грн. строком повернення кредиту - 05.02.2013 р.

Крім того, у цьому ж періоді позивачем (комітент) було укладено договір комісії з ПАТ «Нікопольський завод феросплавів» (комісіонер) на транспортно-експедиторське обслуговування вантажів від 01.02.20012 р. №1200675, відповідно до якого комітент доручив, а комісіонер за винагороду зобов'язався від свого імені в інтересах і за рахунок комітента організувати та забезпечити транспортно-експедиторське обслуговування вантажів комітента на умовах і базисах, обговорених у протоколах погодження вартості до цього договору. За отримані послуги за вказаним договором позивачем було отримано наступні рахунки: рахунок від 29.02.2012 року № У1240097 на суму 563,40 грн. з ПДВ; рахунок від 29.02.2012 року № У1240096 на суму 109 300,66 грн. з ПДВ та податкові накладні.

А також договір комісії на транспортно-експедиторське обслуговування вантажів від 01.02.2012 р. №1200677, в якому ПАТ «Нікопольський завод феросплавів» (комісіонер), а ТОВ «КАРТСЕРВІС ПЛЮС» (комітент), та за яким комітент доручив, а комісіонер за винагороду зобов'язався від свого імені в інтересах і за рахунок комітента організувати та забезпечити охорону та супровід вантажів комітента. За отримані послуги за вказаним договором позивачем було отримано наступні рахунки: рахунок від 29.02.2012 року №У1240084 на суму 563,40 грн. з ПДВ; рахунок від 29.02.2012 року № У1240082 на суму 19 890,88 грн. з ПДВ та податкові накладні.

Загальна сума податку на додану вартість за договорами поставки та договорами комісії, що була включена позивачем до складу податкового кредиту в декларації з цього податку за лютий 2012 року склала 103 355 053,06 грн.

Відповідач, заперечуючи право позивача на податковий кредит у перевіреному періоді виходив з того, що за операцією поставки товарів з ПАТ «Нікопольський завод феросплавів» не дотримано обов'язкових умов для виникнення такого права - придбання товарів (послуг) з метою їх використання у господарській діяльності.

Надаючи оцінку обставинам справи, суди попередніх інстанцій виходили з того, що спірні рішення прийняті відповідачем на підставі та у спосіб, що передбачені Податковим кодексом України, зважаючи на відсутність факту здійснення позивачем господарських операцій.

Утім, відповідно до приписів п. 200.1 - 200.3 ст. 200 Податкового кодексу України, сума податку, що підлягає сплаті (перерахуванню) до Державного бюджету України або бюджетному відшкодуванню, визначається як різниця між сумою податкового зобов'язання звітного (податкового) періоду та сумою податкового кредиту такого звітного (податкового) періоду.

При позитивному значенні суми, розрахованої згідно з пунктом 200.1 цієї статті, така сума підлягає сплаті (перерахуванню) до бюджету у строки, встановлені цим розділом.

При від'ємному значенні суми, розрахованої згідно з пунктом 200.1 цієї статті, така сума враховується у зменшення суми податкового боргу з податку, що виник за попередні звітні (податкові) періоди (у тому числі розстроченого або відстроченого відповідно до цього Кодексу), а в разі відсутності податкового боргу - зараховується до складу податкового кредиту наступного звітного (податкового) періоду.

Згідно п. 198.3 ст. 198 цього кодексу податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою п. 193.1 ст.193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з: придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку; придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари/послуги та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.

Відповідно до п.198.6 ст.198 Податкового кодексу України не відносяться до складу податкового кредиту суми податку сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними або оформленими з порушенням вимог чи не підтверджені митними деклараціями (іншими подібними документами згідно з п. 201.11 ст. 201 цього Кодексу).

Згідно п. 198.2 ст. 198 Податкового кодексу України датою виникнення права платника податку на віднесення до податкового кредиту вважається дата тієї події, що відбудеться раніше: дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг; дата отримання платником податку товарів /послуг, що підтверджено податковою накладною.

Зміст наведених норм Кодексу свідчить, що податковий кредит для цілей визначення об'єкта оподаткування податком на додану вартість має бути підтверджений належним чином складеними первинними документами, що відображають реальність господарських операцій, які є підставою для формування податкового обліку платника податків.

Як вбачається зі встановлених судами обставин справи, включена позивачем сума податку на додану вартість у розмірі 103 333 333,33 грн. до податкового кредиту підтверджена відповідними податковими накладними.

Слід також погодитись із доводами позивача, відповідно до яких та обставина, що на момент перевірки товари за договорами із ПАТ «Нікопольський завод феросплавів» не передані позивачу не свідчить про те, що такі товари придбавались без наявності мети їх використання у господарській діяльності, та не може бути підставою для зменшення податкового кредиту, який у даному випадку виник за першою подією - списанням коштів з рахунків підприємства.

Не можна також визнати вичерпними посилання відповідача на той факт, що здійснення позивачем передплати за договорам та відсутність поставки товару більш як 10 днів з моменту її надходження, нездійснення повернення грошових коштів та відсутність вимоги на повернення грошових коштів є беззаперечними свідченнями невиконання сторонами умов договорів.

Так, умови поставки товару належать до виключної компетенції сторін договору, які у даному випадку претензій одна до одної не висували.

Крім того, з наявних у матеріалах справи договорів вбачається, що останнім передбачалось, що з метою здійснення господарської діяльності постачальник зобов'язувався поставити товар на умовах, в кількості та в межах строків, наведених у специфікаціях, п. 6 яких визначені строки поставки з лютого по грудень 2012 року, тоді як виключно у разі наявності передплати відгрузка партії товару мала проводитись не пізніше 10 днів.

Відповідно до ч.2 ст.71 КАС України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Окрім наведеного, відповідачем не надано будь-яких доводів та не подано жодних доказів, які б ставили під сумнів реальність виконання вказаних операцій з поставки товару позивачу, невідповідність цих операцій дійсному економічному змісту, або засвідчили б наявність інших обставин, що підтверджують недобросовісність позивача як платника податків та виключають право на формування податкового кредиту.

З огляду на викладене, судова колегія вважає передчасними та помилковими висновки попередніх судових інстанцій щодо правомірності прийнятих відповідачем спірних податкових повідомлень-рішень.

Відповідно до ст. 229 КАС України суд касаційної інстанції має право скасувати судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій та ухвалити нове рішення, якщо обставини справи встановлені повно і правильно, але суди першої та апеляційної інстанцій порушили норми матеріального чи процесуального права, що призвело до ухвалення незаконного судового рішення.

Колегія суддів прийшла до висновку, що обставини справи встановлені повно і правильно, але суди попередніх інстанцій порушили норми матеріального права, що призвело до ухвалення незаконних судових рішень, які необхідно скасувати та ухвалити нове рішення по суті позовних вимог.

На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 210-232 Кодексу адміністративного судочинства України, суд -

ПОСТАНОВИВ:

1. Касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «КАРТСЕРВІС ПЛЮС» задовольнити.

2. Постанову Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 21.08.2012 р. та ухвалу Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду від 30.01.2014 р. у справі №2а/0470/8386/12 скасувати та прийняти нову постанову, якою позовні вимоги задовольнити.

Визнати протиправними та скасувати податкові повідомлення-рішення від 16.07.2012 р. №0000582302 та №0000592302.

Стягнути з Державного бюджету України на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «КАРТСЕРВІС ПЛЮС» судові витрати зі сплати судового збору у сумі 2146,00 грн.

3. Постанова набирає законної сили з моменту проголошення та може бути переглянута з підстав, встановлених статтею 237 Кодексу адміністративного судочинства України.

Головуючий суддя:Нечитайло О.М. Судді:Пилипчук Н.Г. Цвіркун Ю.І.