Історія справи

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

"23" квітня 2014 р. м. Київ К/9991/56654/12

Колегія суддів Вищого адміністративного суду України у складі:

Весельської Т.Ф.,

Пасічник С.С.,

Штульман І.В.,

провівши у порядку письмового провадження касаційний розгляд адміністративної справи

за позовом приватного акціонерного товариства "Кінотехпром" до Чернігівського обласного відділення Фонду соціального страхування з тимчасової втрати працездатності про визнання дій протиправними, визнання протиправним та скасування рішення,

провадження в якій відкрито за касаційною скаргою приватного акціонерного товариства "Кінотехпром" на постанову Чернігівського окружного адміністративного суду від 16 березня 2012 року та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 21 серпня 2012 року, -

в с т а н о в и л а:

У лютому 2012 року приватне акціонерне товариство "Кінотехпром" (далі - Товариство) пред'явило в суді позов до Чернігівського обласного відділення Фонду соціального страхування з тимчасової втрати працездатності (далі - Відділення Фонду) про визнання протиправними дій відповідача під час прийняття рішення № 3 від 6 січня 2012 року, а також визнання протиправними та скасування цього рішення.

В обґрунтування позовних вимог позивач зазначив, що актом від 23 грудня 2011 року, складеним відповідачем за наслідком перевірки правильності нарахування та витрачання коштів Фонду соціального страхування з тимчасової втрати працездатності (далі - Фонд), зафіксовано порушення ним порядку витрачання таких коштів, у зв'язку з безпідставною виплатою громадянам ОСОБА_4, ОСОБА_5 та ОСОБА_6 у 2010 році допомоги з тимчасової втрати працездатності. На підставі цього акту, відповідач прийняв рішення № 3 від 6 січня 2012 року, яким нарахував йому до сплати неприйняті до заліку витрати у розмірі 3 946 гривень 71 копійка та штрафні санкції за порушення порядку витрачання коштів Фонду в розмірі 1973 гривні 36 копійок, а всього - 5 920 гривень 7 копійок.

Посилаючись на неправильне застосування відповідачем положень постанови Кабінету Міністрів України від 26 вересня 2001 року № 1266 "Про обчислення середньої заробітної плати (доходу, грошового забезпечення) для розрахунку виплат за загальнообов'язковим державним соціальним страхуванням" (далі - Порядок № 1266) під час ухвалення рішення № 3 від 6 січня 2012 року, просив позов задовольнити.

Постановою Чернігівського окружного адміністративного суду від 16 березня 2012 року, залишеною без змін ухвалою Київського апеляційного адміністративного суду від 21 серпня 2012 року, Товариству в задоволенні позовних вимог відмовлено.

У касаційній скарзі Товариство, посилаючись на порушення судами норм матеріального та процесуального права, ставить питання про скасування ухвалених ними рішень та задоволення позову.

В запереченні на касаційну скаргу Відділення Фонду просить залишити без змін рішення судів попередніх інстанцій, посилаючись на їх законність і обґрунтованість.

Заслухавши доповідь судді, обговоривши доводи касаційної скарги, перевіривши правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального і процесуального права, юридичної оцінки обставин справи, колегія суддів вважає, що касаційна скарга підлягає частковому задоволенню з огляду на таке.

За приписами абзаців 1, 4 частини першої статті 21 Закону України від 18 січня 2001 року № 2240-ІІІ "Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування у зв'язку з тимчасовою втратою працездатності та витратами, зумовленими народженням та похованням" (далі - Закон № 2240-ІІІ) фінансування страхувальників-роботодавців для надання матеріального забезпечення, яким відповідно до статті 34 цього ж Закону, є, зокрема, допомога по тимчасовій непрацездатності, найманим працівникам, здійснюється районними, міжрайонними, міськими виконавчими дирекціями відділень Фонду в порядку, встановленому правлінням Фонду. У разі, якщо сума отриманих страхувальником від Фонду страхових коштів перевищує фактичні витрати на надання матеріального забезпечення, невикористані страхові кошти повертаються до робочого органу Фонду, що здійснив фінансування, протягом трьох робочих днів.

Відповідно до пункту 1 частини першої статті 35 Закону № 2240-ІІІ, допомога по тимчасовій непрацездатності надається застрахованій особі у формі матеріального забезпечення, яке повністю або частково компенсує втрату заробітної плати (доходу), у разі настання в неї тимчасової непрацездатності внаслідок захворювання або травми, не пов'язаної з нещасним випадком на виробництві.

Згідно зі статтею 53 Закону № 2240-ІІІ при обчисленні середньої заробітної плати (доходу) для забезпечення допомогою по тимчасовій непрацездатності, по вагітності та пологах враховуються всі види заробітної плати (доходу) в межах граничної суми місячної заробітної плати (доходу) за відпрацьований час, на яку нараховуються страхові внески на загальнообов'язкове державне соціальне страхування у зв'язку з тимчасовою втратою працездатності та витратами, зумовленими похованням, відповідно до статті 21 цього Закону.

Порядок обчислення середньої заробітної плати для надання допомоги по тимчасовій непрацездатності, по вагітності та пологах визначається Кабінетом Міністрів України.

На виконання зазначеної вимоги закону, Кабінетом Міністрів України 26 вересня 2001 року прийнята постанова № 1266 "Про обчислення середньої заробітної плати (доходу, грошового забезпечення) для розрахунку виплат за загальнообов'язковим державним соціальним страхуванням".

Судами вірно встановлено, що спір, який виник між сторонами, стосується правильності обчислення середньої заробітної плати для розрахунку страхових виплат. У цій справі, позивач у серпні - жовтні 2010 року нарахував допомогу по тимчасовій непрацездатності своїм працівникам ОСОБА_4, ОСОБА_5 та ОСОБА_6, які працювали менше календарного місяця, виходячи з їхньої середньої заробітної плати, обчисленої відповідно до пункту 6 Порядку № 1266, а не пункту 4 цього Порядку, яким врегульовано визначення середньої заробітної плати (грошового забезпечення) для розрахунку страхових виплат застрахованій особі, яка у розрахунковому періоді перед настанням страхового випадку працювала 6 календарних місяців (з першого до першого числа).

Окрім того, при нарахуванні такої допомоги ОСОБА_4, позивач включив до його середньої заробітної плати виплати за час, протягом якого ОСОБА_4 не працював, але за ним зберігався середній заробіток, - за час перебування у відпустці, що, на думку відповідача, суперечить положенню статті 53 Закону України Закону України від 18 січня 2001 року № 2240-ІІІ "Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування у зв'язку з тимчасовою втратою працездатності та витратами, зумовленими народженням та похованням" (далі - Закон № 2240-ІІІ), яка передбачає врахування при обчисленні середньої заробітної плати лише виплат за фактично відпрацьований час.

Відмовляючи в задоволенні позову, суд першої інстанції, з висновком якого погодився апеляційний суд, виходив з того, що позивач як страхувальник-роботодавець, здійснив нарахування допомоги по тимчасовій непрацездатності своїм працівникам з порушенням вимог чинного законодавства, отже, допустив нецільове використання коштів Фонду, а тому відповідач обґрунтовано поклав на нього відповідальність, передбачену статтею 30 Закону № 2240-III, у виді обов'язку відшкодувати Фонду в повному обсязі неправомірно витрачену суму страхових коштів, зі сплатою штрафу у розмірі 50 відсотків такої суми.

Втім, колегія суддів не може повною мірою погодитися з таким висновком судів.

Згідно з пунктами 3, 4 Порядку № 1266, розрахунковим періодом, за який обчислюється середня заробітна плата для розрахунку страхових виплат, є період роботи за останнім основним місцем роботи перед настанням страхового випадку, протягом якого застрахована особа працювала та сплачувала страхові внески. Розрахунковим періодом, за який обчислюється заробітна плата для розрахунку страхових виплат є останні 6 календарних місяців, що передують місяцю, в якому настав страховий випадок.

Пунктом 6 Порядку № 1266 визначено, що у разі коли застрахована особа працювала та сплачувала страхові внески або за неї сплачувалися страхові внески менше ніж календарний місяць, середня заробітна плата (дохід, грошове забезпечення) обчислюється за фактично відпрацьований час перед настанням страхового випадку, крім розрахунку допомоги по вагітності та пологах за страхуванням у зв'язку з тимчасовою втратою працездатності та витратами, зумовленими народженням та похованням

Оскільки трудові правовідносини позивача з працівниками ОСОБА_4, ОСОБА_5 та ОСОБА_6 виникли у липні 2007 року та у лютому 2008 року, тобто більше ніж за місяць до настання страхового випадку, то розрахунковим періодом для обчислення їхньої середньої плати є період, визначений пунктом 4 Порядку № 1266, а не пунктом 6 цього Порядку. Отже, висновок судів про неможливість застосування до спірних правовідносин пункту 6 Порядку № 1266, є правильним.

Що ж стосується висновку судів в іншій частині, щодо необґрунтованості врахування позивачем оплати відпустки ОСОБА_4 до його середньої заробітної плати (доходу) для забезпечення допомогою по тимчасовій непрацездатності, то колегія суддів не погоджується з ним, з огляду на таке.

Порядок розрахунку середньої заробітної плати (доходу) для обчислення допомоги по тимчасовій непрацездатності, по вагітності та пологах визначений статтею 53 Закону № 2240-ІІІ.

Зазначена стаття у редакції, що діяла до 1 січня 2008 року, передбачала, що при обчисленні середньої заробітної плати (доходу) для забезпечення допомогою по тимчасовій непрацездатності, по вагітності та пологах враховуються всі види заробітної плати (доходу) в межах граничної суми місячної заробітної плати (доходу), на яку нараховуються страхові внески на загальнообов'язкове державне соціальне страхування у зв'язку з тимчасовою втратою працездатності та витратами, зумовленими народженням та похованням, відповідно до статті 21 цього Закону.

Підпунктом 15 пункту 25 розділу II "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України" Закону України від 28 грудня 2008 року № 107-VI "Про Державний бюджет України на 2008 рік та про внесення змін до деяких законодавчих актів України" (далі - Закон № 107-VI), який набрав чинності з 1 січня 2008 року, до частини першої статті 53 Закону № 2240-ІІІ внесено зміни - після слів "місячної заробітної плати (доходу)" текст доповнено словами "за відпрацьований час".

За конституційними поданнями Верховного Суду України щодо відповідності Конституції України (конституційності) окремих положень статті 65 розділу I, пунктів 61, 62, 63, 66 розділу II, пункту 3 розділу III Закону № 107-VI і 101 народного депутата України щодо відповідності Конституції України (конституційності) положень статті 67 розділу I, пунктів 1 - 4, 6 - 22, 24 - 100 розділу II цього ж Закону, 22 травня 2008 року Конституційним Судом України було прийнято рішення № 10-рп/2008.

Цим рішенням Конституційний Суд України, серед іншого, визнав такими, що не відповідають Конституції України (є неконституційними), положення статті 67 розділу I, пунктів 2 - 4, 6 - 8, 10 - 18, підпункту 7 пункту 19, пунктів 20 - 22, 24 - 34, підпунктів 1 - 6, 8 - 12 пункту 35, пунктів 36 - 100 розділу II "Внесення змін до деяких законодавчих актів України" та пункту 3 розділу III "Прикінцеві положення" Закону № 107-VI.

Такий висновок мотивовано тим, що внесення до деяких законодавчих актів змін і доповнень та визнання законів такими, що втратили чинність (розділ II Закону № 107-VI), призвело до фактичного скасування чи звуження змісту і обсягу існуючих прав і свобод людини і громадянина.

З огляду на це, є неспроможним висновок апеляційного суду про неприйняття зазначеного рішення Конституційного Суду України до уваги під час вирішення даного спору, оскільки Конституційним Судом України "вирішувалося питання конституційності статті 53 Закону № 2240-ІІІ в аспекті застосування до працівників суду, тобто конкретно визначеної категорії працівників".

Відповідно до частини другої статті 152 Конституції України Закони, інші правові акти або їх окремі положення, що визнані неконституційними, втрачають чинність з дня ухвалення Конституційним Судом України рішення про їх неконституційність.

Таким чином, з 22 травня 2008 року зміни, внесені до частини першої статті 53 Закону № 2240-ІІІ підпунктом 15 пункту 25 розділу II Закону № 107-VI, втратили чинність, а стаття 53 почала діяти в попередній редакції, яка передбачала, що при обчисленні середньої заробітної плати (доходу) для забезпечення допомогою по тимчасовій непрацездатності, по вагітності та пологах враховуються всі види заробітної плати (доходу) в межах граничної суми місячної заробітної плати (доходу), на яку нараховуються страхові внески на загальнообов'язкове державне соціальне страхування у зв'язку з тимчасовою втратою працездатності та витратами, зумовленими народженням та похованням, відповідно до статті 21 цього Закону, а не лише за фактично відпрацьований час.

Відповідно до пункту 2 частини першої статті 21 Закону № 2240-ІІІ та пункту 7 Порядку № 1266 середня заробітна плата (грошове забезпечення) застрахованої особи обчислюється виходячи з нарахованої заробітної плати за видами виплат що включають основну та додаткову заробітну плату, інші заохочувальні та компенсаційні виплати (у тому числі в натуральній формі), які визначаються згідно з нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до Закону України "Про оплату праці" (грошового забезпечення, розмір якого визначається згідно з нормативно-правовими актами, що регулюють порядок та умови його виплати), та підлягають обкладанню податком з доходів фізичних осіб, не враховуючи передбачені законодавством пільги щодо сплати зазначеного податку чи суми, на які цей дохід зменшується, з яких сплачувалися страхові внески до фондів загальнообов'язкового державного соціального страхування.

Згідно ж з пунктом 2.2.12 Інструкції зі статистики заробітної плати, затвердженої наказом Держкомстату України від 13 січня 2004 року № 5, зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 27 січня 2004 року за № 14/8713, яка розроблена відповідно до, зокрема, Закону України "Про оплату праці" оплата за невідпрацьований час, до якої, серед інших, входить оплата відпусток у розмірах, передбачених законодавством, включається до фонду додаткової заробітної плати.

За таких обставин, у судів попередніх інстанцій не було підстав для висновку про надмірне нарахування ОСОБА_4 суми допомоги по тимчасовій непрацездатності та обґрунтованість відмови Віддліення Фонду у прийнятті такої суми до заліку і нарахування штрафних санкцій.

Оскільки суди повно і правильно встановили обставини справи, але допустили порушення норм матеріального права, що призвело до ухвалення незаконних судових рішень, суд касаційної інстанції, відповідно до статті 229 Кодексу адміністративного судочинства України скасовує рішення судів першої та апеляційної інстанцій і ухвалює нове рішення про задоволення позовних вимог в частині визнання протиправними дій відділення Фонду щодо неврахування суми оплати відпустки до середньої заробітної плати (доходу) працівника для забезпечення його допомогою по тимчасовій непрацездатності та у зв'язку з цим, визнання протиправним і скасування його рішення № 3 від 6 січня 2012 року, а також визнання протиправними та скасування цього рішення.

Керуючись статтями 222, 229, 232 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів, -

п о с т а н о в и л а:

Касаційну скаргу приватного акціонерного товариства "Кінотехпром" задовольнити частково.

Постанову Чернігівського окружного адміністративного суду від 16 березня 2012 року та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 21 серпня 2012 року скасувати.

Позовні вимоги приватного акціонерного товариства "Кінотехпром" задовольнити частково.

Визнати протиправними дії Чернігівського обласного відділення Фонду соціального страхування з тимчасової втрати працездатності щодо неврахування суми оплати відпустки до середньої заробітної плати (доходу) працівника для забезпечення його допомогою по тимчасовій непрацездатності.

Скасувати рішення Чернігівського обласного відділення Фонду соціального страхування з тимчасової втрати працездатності № 3 від 6 січня 2012 року.

В задоволенні решти позовних вимог відмовити.

Постанова набирає законної сили через п'ять днів після направлення її копії сторонам у справі та оскарженню не підлягає.

Судді Т. Ф. Весельська

С. С. Пасічник

І. В. Штульман