Історія справи

Постанова ВАСУ від 19.10.2015 року у справі №25/798-а

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

19 жовтня 2015 року м. Київ К/9991/29337/12

Вищий адміністративний суд України в складі колегії суддів:

головуючого судді Пилипчук Н.Г.

суддів Ланченко Л.В.

Цвіркуна Ю.І.

за участю секретаря Ковтун О.С.

представника позивача Назаренка Є.О.

розглянувши у відкритому судовому засіданні

касаційну скаргу Державного підприємства «Українське авіаційно- транспортне підприємство «Хорів-Авіо»

на постанову Господарського суду м. Києва від 26.02.2007

та постанову Київського апеляційного адміністративного суду від 12.04.2012

у справі № 25/798-А

за позовом Державного підприємства «Українське авіаційно-транспортне підприємство «Хорів-Авіо»

до Державної податкової інспекції у Оболонському районі м. Києва

про скасування рішень, - ВСТАНОВИВ:

ДП «Українське авіаційно-транспортне підприємство «Хорів-Авіо» подало позов про скасування рішень ДПІ у Оболонському районі м.Києва від 30.12.2005 № 0001142370/1, від 31.05.2006 № 0001022330/3, від 31.05.2006 № 0001012330/3.

Постановою Господарського суду м. Києва від 26.02.2007 позов задоволено частково. Скасовано рішення ДПІ у Оболонському районі м.Києва про застосування штрафних (фінансових) санкцій від 30.12.2005 № 0001142370/1 в загальній сумі 110617,98 грн. У задоволенні решти позову відмовлено. Стягнуто з Державного бюджету України на користь позивача 67,67 грн. судових витрат.

Ухвалою Київського апеляційного адміністративного суду від 06.12.2007 залишено без змін постанову Господарського суду м. Києва від 26.02.2007.

Ухвалою Вищого адміністративного суду України від 15.06.2011 ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 06.12.2007 скасовано, а справу направлено на новий розгляд до цього суду.

Постановою Київського апеляційного адміністративного суду від 12.04.2012 постанову Господарського суду м. Києва від 26.02.2007 скасовано в частині задоволення позовних вимог про скасування рішення ДПІ у Оболонському районі м.Києва про застосування штрафних (фінансових) санкцій від 30.12.2005 № 0001142370/1 в загальній сумі 110617,98 грн. У решті постанову залишено без змін.

ДП «Українське авіаційно-транспортне підприємство «Хорів-Авіо» подало касаційну скаргу, в якій просить скасувати постанову суду першої інстанції в частині відмови в задоволенні позову та прийняти в цій частині нову постанову про задоволення позову. У решті - постанову суду першої інстанції залишити без змін. Постанову суду апеляційної інстанції - скасувати. Вважає, що постанова суду першої інстанції в частині відмови в задоволенні позову про скасування податкових повідомлень-рішень від 31.05.2006 № 0001022330/3 та № 0001012330/3, а також постанова суду апеляційної інстанції в повному обсязі, є незаконними, прийнятими з неправильним застосуванням норм матеріального права і порушенням норм процесуального права.

Заслухавши доповідь судді-доповідача, пояснення представника позивача, дослідивши доводи касаційної скарги, матеріали справи, перевіривши правильність застосування судами норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин у справі, суд касаційної інстанції дійшов висновку, що касаційна скарга підлягає частковому задоволенню.

Судами попередніх інстанцій встановлено такі обставини.

ДПІ у Оболонському районі м.Києва проведено комплексну планову документальну перевірку дотримання вимог податкового та валютного законодавства ДП «Українське авіаційно-транспортне підприємство «Хорів-Авіо» за період з 01.07.2003 по 31.03.2005, за результатами якої складено акт від 14.10.2005 № 1345-23-4-00307856.

На підставі акту перевірки складено оспорювані рішення від 30.12.2005 № 0001142370/1, податкові повідомлення-рішення від 31.05.2006 № 00010223330/3 та № 0001012330/3.

1. Підставою для застосування до ДП «Українське авіаційно-транспортне підприємство «Хорів-Авіо» за рішенням ДПІ у Оболонському районі м.Києва від 30.12.2005 № 0001142370/1 штрафних санкцій - пені в сумі 110617,98 грн. відповідно до ст. 4 Закону України «Про порядок здійснення розрахунків в іноземній валюті» від 23.09.1994 № 185/94-ВР слугували висновки перевірки про порушення вимог ст. 2 цього Закону.

За висновками перевірки порушення вимог ст. 2 Закону України «Про порядок здійснення розрахунків в іноземній валюті» від 23.09.1994 № 185/94-ВР полягало в тому, що товар за імпортним контрактом з фірмою «Jeppesen GmbH» (Німеччина) не надійшов протягом 90 календарних днів з моменту здійснення позивачем авансового платежу.

При цьому відповідач виходив з таких обставин.

ДП «УАТП «Хорів-АВІА» здійснило передплату періодичних видань без оформлення акта на користь фірми «Jeppesen GmbH» (Німеччина) в сумі 13251 Євро, в т.ч. 17.10.2003 в сумі 6494 Євро та 18.01.2005 в сумі 6757 Євро.

Фірма «Jeppesen GmbH» (Німеччина) надає ДП «УАТП «Хорів-АВІА» аеронавігаційні документи у вигляді мап та схем, в яких відображені міжнародні повітряні шляхи з поправками маршрутів до керівництва з користування авіарейсами (у вигляді поліграфічної продукції).

На переконання відповідача, ці аеронавігаційні документі не є періодичними виданнями у розумінні Багатосторонньої угоди «Переглянутої Рекомендації про міжнародну стандартизацію статистики випуску і поширення книг, газет і періодичних видань» від 01.11.1985 та Наказу державного комітету статистики України, Міністерства України у справах науки і технологій від 07.08.1998 № 272/219 «Про затвердження типових форм первинного обліку науково-інформаційної діяльності та інструкції про порядок використання і застосування». Тому, передача документів, які не є періодичними виданнями, потребують оформлення акта, що засвідчує їх отримання.

Позивачем не надано вантажно-митних декларацій чи актів виконаних робіт, згідно з якими б підприємство отримало вказану поліграфічну продукції, тому відповідач вважає, що позивачу слід нарахувати пеню за ненадходження продукції протягом 90 календарних днів з моменту здійснення позивачем авансового платежу.

При перевірці правильності застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального та процесуального права, повноти встановлення обставин та їх правової оцінки суд касаційної інстанції виходить з такого.

Відповідно до ст. 2 Закону України «Про порядок здійснення розрахунків в іноземній валюті» від 23.09.1994 № 185/94-ВР (в редакції, чинній на час виникнення спірних відносин) імпортні операції резидентів, які здійснюються на умовах відстрочення поставки, в разі, коли таке відстрочення перевищує 90 календарних днів з моменту здійснення авансового платежу або виставлення векселя на користь постачальника продукції (робіт, послуг), що імпортується, потребують індивідуальної ліцензії Національного банку України.

Відповідно до розділу 2 Інструкції про порядок використання і застосування типових форм первинного обліку науково-інформаційної діяльності, затвердженої наказом Державного комітету статистики України та Міністерства України у справах науки і технологій від 07.08.1998 № 272/219 та зареєстрованої в Міністерстві юстиції України 05.11.1998 за № 712/3152, періодичне видання - серійне видання, що виходить через визначені проміжки часу з постійним для кожного року числом номерів (випусків), без повторів у змісті, однотипно оформленими, нумерованими і/або датованими випусками, під одним і тим же заголовком.

Як встановлено судом першої інстанції, фірма-нерезидент надає позивачу аеронавігаційні документи у вигляді мап та схем, в яких відображені міжнародні повітряні шляхи з поправками маршрутів до керівництва з користування авіатрасами. Такі документи необхідні також для отримання ліцензії на виконання міжнародних польотів підприємством. Збірники аеронавігаційної інформації іноземного видання постійно оновлюються у відповідності до оновлених даних з аеронавігаційної ситуації у світі. Для того, щоб ліцензія на виконання міжнародних польотів не втратила чинності, підприємство оплачує річну підписку на таке видання.

Вказані видання є збірками, наповненими текстами, таблицями, поясненнями тощо, які екіпаж використовує у польоті у якості довідкового матеріалу, мають вид зброшурованого поліграфічного видання і несуть в собі соціальну документальну інформацію. Видання є серійним, з інтервалом опублікування в один тиждень, всього 52 видання на рік. Зміст сторінок не повторюється, кожна сторінка пронумерована та має чітко визначений термін дії.

Листом фірми «Jeppesen GmbH» (Німеччина) від 22.12.2005 на запит позивача підтверджується інформація щодо періодичності видання збірників маршрутів Jeppesen GmbH» кожні 7 днів та кількістю 52 на рік, що дорівнює кількості календарних тижнів.

Враховуючи наведене, суд касаційної інстанції знаходить обґрунтованим висновок суду першої інстанції про те, що придбані позивачем друковані видання є періодичним виданням, оскільки є серійним виданням, що виходить через визначені проміжки часу з постійним для кожного року числом номерів (випусків), без повторів у змісті, однотипно оформленими, нумерованими і датованими випусками.

Суд апеляційної інстанції залишив поза увагою встановлені судом першої інстанції обставини щодо наявності у отриманої позивачем документації ознак періодичних видань та дійшов необґрунтованого висновку про те, що надання такої документації потребувало оформлення актів виконаних робіт, безпідставно виходячи лише з того, що отримана документація містить аеронавігаційну інформацію у вигляді мап та схем.

Відповідно до п. 3.4 розділу 3 Інструкції про порядок здійснення контролю і отримання ліцензій за експортними, імпортними та лізинговими операціями, затвердженої постановою Правління Національного банку України

від 24.03.1999 № 136 та зареєстрованої в Міністерстві юстиції України 28.05.1999 за № 338/3631, при оплаті передплатних періодичних поліграфічних видань підставою для перерахування коштів нерезиденту можуть бути належним чином оформлена передплатна квитанція або виставлений до оплати рахунок - незалежно від фактичного строку, за який здійснюється передплата (але не більше одного року). Якщо резидент не оформлює акт (або інший документ, що засвідчує отримання резидентом передплачених періодичних видань), то банк знімає таку імпортну операцію з контролю.

Таким чином, придбання позивачем періодичних видань не потребувало оформлення акта (або іншого документа, що засвідчує отримання резидентом передплачених періодичних видань), а така імпортна операція не потребувала контролю банку.

Враховуючи наведене, суд першої інстанції дійшов правильного висновку про відсутність з боку позивача порушень вимог ст. 2 Закону України «Про порядок здійснення розрахунків в іноземній валюті» від 23.09.1994 № 185/94-ВР, яке б полягало у перевищенні відстрочення надходження товару 90 календарних днів з моменту здійснення авансового платежу на користь постачальника продукції, що імпортується.

Суд касаційної інстанції помилково скасував постанову суду першої інстанції в цій частині та відмовив в задоволенні позову в цій частині.

2. Підставою для визначення позивачу за податковим повідомленням-рішенням від 31.05.2006 № 0001022330/3 податку на прибуток у вигляді частини прибутку в сумі 87132 грн. - дивідендів та штрафних санкцій в сумі 39889,6 грн. слугували висновки перевірки про порушення вимог ст. 72 Закону України «Про Державний бюджет України на 2004 рік» від 27.11.2003 № 1344-IV та ст. 63 Закону України «Про Державний бюджет України на 2005 рік» від 25.03.2005 № 2505-IV, п. 2, п.3 «Порядку і нормативів відрахування господарськими організаціями до загального фонду Державного бюджету України частини прибутку (доходу) за результатами фінансово-господарської діяльності у 2004 році та щоквартальної фінансово-господарської діяльності у 2005 році», затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 15.01.2005 № 50 (зі змінами).

Відповідач виходив з того, що позивач:

за результатами фінансово-господарської діяльності у 2003 році не нарахував та не сплатив частину прибутку до загального фонду Державного бюджету України в сумі 22425 грн. (149500 х 15%);

за результатами фінансово-господарської діяльності у 2004 році позивач нарахував та сплатив 3800 грн., тоді як виходячи з чистого прибутку за 2004 рік в сумі 180200 грн. повинен був нарахувати і сплатити частину прибутку в сумі 27030 грн. (180200 х 15%), заниження становить 23230 грн.;

за результатами фінансово-господарської діяльності за І квартал 2005 року позивач нарахував та сплатив 68300 грн., тоді як повинен був нарахувати окремо за січень та лютий 2005 року і сплатити платіж у розмірі 15 % та за березень 2005 року у розмірі 50 %. Враховуючи наведене, в січні 2005 року позивач повинен був сплатити 110496 грн. (736638,7 грн. х 15%). За лютий та березень 2005 року платіж не нараховується. В результаті позивач занизив платіж за І квартал 2005 року в сумі 42196 грн. (110496 - 68300).

Підставою для визначення позивачу за податковим повідомленням-рішенням від 31.05.2006 № 0001012330/3 податку на прибуток в сумі 35025 грн. за основним платежем та в сумі 32790 грн. за штрафними (фінансовими) санкціями слугували висновки перевірки про порушення вимог п.п 7.8.2 п. 7.8 ст. 7 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» від 28.12.1994 № 334/94-ВР, що полягало у тому, що позивач не нарахував та не сплатив до бюджету авансовий внесок з податку на прибуток у розмірі ставки, встановленої п. 10.1 ст. 10 вказаного Закону, у сумі за результатами фінансово-господарської діяльності за 2003 рік в сумі 6728 грн., за 2004 рік в сумі 6758 грн., за І квартал 2005 оку в сумі 21324 грн.

При перевірці правильності застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального та процесуального права, повноти встановлення обставин та їх правової оцінки суд касаційної інстанції виходить з такого.

Статтею 72 Закону України «Про Державний бюджет України на 2004 рік» від 27.11.2003 р. № 1344-IV установлено, що господарські організації: державні і казенні підприємства та їх об'єднання сплачують за результатами фінансово-господарської діяльності 2003 року та щоквартальної фінансово-господарської діяльності у 2004 році до загального фонду Державного бюджету України частину прибутку (доходу).

Статтею 63 Закону України «Про Державний бюджет України на 2005 рік» від 23.12.2004 № 2285-IV установлено, що господарські організації: державні, казенні підприємства та їх об'єднання і дочірні підприємства, а також акціонерні, холдингові компанії та інші суб'єкти господарювання, у статутному фонді яких державі належать частки (акції, паї), та їх дочірні підприємства сплачують до загального фонду Державного бюджету України частину прибутку (доходу). Частина прибутку (доходу) сплачується до Державного бюджету України за результатами фінансово-господарської діяльності 2004 року (крім результатів фінансово-господарської діяльності у 2004 році, з яких сплачено частину прибутку (доходу) відповідно до статті 72 Закону України «Про Державний бюджет України на 2004 рік» та наростаючим підсумком щоквартальної фінансово-господарської діяльності у 2005 році.

Норматив і порядок відрахування частини прибутку (доходу), визначеної цією статтею, встановлюються Кабінетом Міністрів України.

Постановою Кабінету Міністрів України від 30.03.2004 № 405 затверджено Порядок і норматив відрахування до загального фонду Державного бюджету України частини прибутку (доходу) господарськими організаціями за результатами фінансово-господарської діяльності у 2003 році та щоквартальної фінансово-господарської діяльності у 2004 році. Пунктом 2 цього порядку передбачено, що відрахування частини прибутку (доходу) провадяться державними, у тому числі казенними, підприємствами та їх об'єднаннями у розмірі 15 відсотків чистого прибутку (доходу), розрахованого згідно з положеннями (стандартами) бухгалтерського обліку.

Постановою Кабінету Міністрів України від 15.01.2005 № 50 затверджено Порядок і норматив відрахування господарськими організаціями до загального фонду Державного бюджету України частини прибутку (доходу) за результатами фінансово-господарської діяльності у 2004 році та щоквартальної фінансово-господарської діяльності у 2005 році. Пунктами 2, 3 Порядку передбачено, що відрахування частини прибутку (доходу) за результатами фінансово-господарської діяльності у 2004 році (крім частини прибутку (доходу), сплаченої відповідно до статті 72 Закону України «Про Державний бюджет України на 2004 рік») та за результатами фінансово-господарської діяльності у січні - лютому 2005 р. здійснюється державними, в тому числі казенними, підприємствами та їх об'єднаннями і дочірніми підприємствами, акціонерними, холдинговими компаніями та іншими суб'єктами господарювання, у статутному фонді яких державі належать частки (акції, паї), та їх дочірніми підприємствами у розмірі 15 відсотків чистого прибутку (доходу), розрахованого згідно з положеннями (стандартами) бухгалтерського обліку. 3. Відрахування частини прибутку (доходу) за результатами фінансово-господарської діяльності у 2005 році, починаючи з березня, здійснюється державними, у тому числі казенними, підприємствами та їх об'єднаннями і дочірніми підприємствами у розмірі 50 відсотків, а акціонерними, холдинговими компаніями та іншими суб'єктами господарювання, у статутному фонді яких державі належать частки (акції, паї), та їх дочірніми підприємствами - у розмірі 30 відсотків чистого прибутку (доходу), розрахованого згідно з положеннями (стандартами) бухгалтерського обліку.

Відповідно до п. 3 ст. 14 Закону України «Про систему оподаткування» від 25.06.1991 № 1251-XII (зі змінами) податок на прибуток підприємств, у тому числі дивіденди, що сплачуються до бюджету державними некорпоратизованими, казенними або комунальними підприємствами, належить до загальнодержавних податків і зборів (обов'язкових платежів).

Пункт 1.9. ст. 1 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» від 28.12.1994 № 334/94-ВР (зі змінами) під дивідендом розуміє платіж, який здійснюється юридичною особою - емітентом корпоративних прав чи інвестиційних сертифікатів на користь власника таких корпоративних прав (інвестиційних сертифікатів) у зв'язку з розподілом частини прибутку такого емітента, розрахованого за правилами бухгалтерського обліку.

До дивідендів прирівнюється також платіж, який здійснюється державним некорпоратизованим, казенним чи комунальним підприємством на користь відповідно держави або органу місцевого самоврядування у зв'язку з розподілом частини прибутку такого підприємства. При цьому наявність чи відсутність прибутку, розрахованого згідно з правилами податкового обліку, не може впливати на прийняття чи неприйняття рішення щодо нарахування дивідендів.

Таким чином, позивач - державне не корпоратизоване підприємство мав виконувати вимоги законів про державний бюджет щодо сплати частини прибутку до загального фонду державного бюджету у встановленому порядку та розмірі, який у розумінні податкового закону є дивідендами, що цим законом прирівняні до податку на прибуток.

Пункт 7.8 ст. 7 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» від 28.12.1994 року № 334/94-ВР визначає порядок оподаткування дивідендів.

Відповідно до п.п. 7.8.1 п. 7.8. ст. 7 вказаного Закону (зі змінами) у разі прийняття рішення щодо виплати дивідендів емітент корпоративних прав, на які нараховуються дивіденди, провадить зазначені виплати власнику таких корпоративних прав пропорційно частці його в статутному фонді підприємства-емітента таких корпоративних прав незалежно від того, чи була діяльність такого підприємства-емітента прибутковою протягом звітного періоду при наявності інших власних джерел для виплати дивідендів, а також від того, чи є наявним прибуток, розрахований за правилами податкового обліку, чи ні.

Відповідно до абзаців 1, 3 п.п. 7.8.2 п. 7.8 цього ж Закону емітент корпоративних прав, який приймає рішення про виплату дивідендів своїм акціонерам (власникам), нараховує та вносить до бюджету авансовий внесок з податку на прибуток у розмірі ставки, встановленої пунктом 10.10 статті 10 цього Закону, нарахованої на суму дивідендів, призначених для виплати, без зменшення суми такої виплати на суму такого податку. Зазначений авансовий внесок вноситься до бюджету до/або одночасно із виплатою дивідендів.

Відповідно до п.п. 17.1.9. п. 17.1 ст. 17 Закону України «Про порядок погашення зобов'язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами» від 21.12.2000 № 2181-ІІІ у разі коли платник податків здійснює грошові виплати без попереднього нарахування та сплати податку, збору (обов'язкового платежу), якщо відповідно до законодавства таке нарахування та сплата є обов'язковою передумовою виплати, такий платник податків сплачує штраф у подвійному розмірі від суми зобов'язання з такого податку, збору (обов'язкового платежу).

Судами попередніх інстанцій встановлено, що згідно з даними звітів про фінансові результати (форма № 2) за 2003 рік, 2004 рік та за 1 квартал 2005 року державне підприємство отримало чистий прибуток в сумі 149500, 180200 і 523700 грн. відповідно. Однак позивач не нараховував та не сплатив за 2003 рік частину прибутку до загального фонду Державного бюджету України в сумі 22425 грн. (149500 х 15%); за результатами фінансово-господарської діяльності у 2004 році позивач нарахував та сплатив 3800 грн., тоді як виходячи з чистого прибутку за 2004 рік в сумі 180200 грн. повинен був нарахувати і сплатити частину прибутку в сумі 27030 грн. (180200 х 15%), заниження становить 23230 грн. Судами також встановлено, що згідно з наданими позивачем документами він нарахував податок на прибуток за січень в сумі 154400 грн., за лютий 2005 року в сумі 5900 грн. та за березень в сумі 1100 гр., однак за даними бухгалтерського обліку позивач фактично не нарахував податок на прибуток за січень в сумі 154400 грн. та не сплатив його до бюджету.

Також судами встановлено, що позивач не сплатив авансові внески з податку на прибуток одночасно зі сплатою дивідендів.

За таких обставин, суд касаційної інстанції знаходить обґрунтованими оскаржувані судові рішення про відмову в задоволенні позову в частині вимог про скасування податкових повідомлень-рішень від 31.05.2006 № 0001022330/3 та № 0001012330/3. Суди повно встановили обставини у справі в цій частині та правильно застосували норми матеріального права, що врегульовують спірні відносини.

Враховуючи те, що постанова суду першої інстанції є законною та обґрунтованою, а постанова суду апеляційної інстанції є помилковою тільки в частині відмови в задоволенні позовних вимог про скасування рішення від 30.12.2005 № 0001142370/1, суд касаційної інстанції вважає за правильне змінити постанову суду апеляційної інстанції, виклавши ї резолютивну частину в такій редакції, за якою постанова суду першої інстанції буде залишена без змін.

Керуючись ст. ст. 220, 221, 223, 225, 232 Кодексу адміністративного судочинства України, суд касаційної інстанції, -

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу Державного підприємства «Українське авіаційно- транспортне підприємство «Хорів-Авіо» задовольнити частково.

Постанову Київського апеляційного адміністративного суду від 12.04.2012 змінити, виклавши її резолютивну частину в такій редакції:

«Апеляційні скарги Державного підприємства «Українське авіаційно- транспортне підприємство «Хорів-Авіо» та Державної податкової інспекції у Облонському районі м.Києва залишити без задоволення, а постанову Господарського суду м. Києва від 26.02.2007 - без змін.».

Постанова набирає законної сили з моменту проголошення та може бути переглянута з підстав, передбачених статтею 237 Кодексу адміністративного судочинства України, за заявою, поданою безпосередньо до Верховного Суду України у порядку, встановленому статтями 236-2391 Кодексу адміністративного судочинства України.

Головуючий суддя Н.Г. Пилипчук

Судді Л.В.Ланченко

Ю.І. Цвіркун