Історія справи

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

19 червня 2014 року м. Київ К/800/8692/14

Колегія суддів Вищого адміністративного суду України в складі:

Головуючого: Маслія В.І. (суддя-доповідач)

Суддів: Розваляєвої Т.С.,

Черпіцької Л.Т.,

розглянувши в порядку письмового провадження за наявними в справі матеріалами адміністративну справу за касаційною скаргою Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області на постанову Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 09 жовтня 2012 року та ухвалу Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду від 07 листопада 2013 року у адміністративній справі за позовом ОСОБА_2 до Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області, Головного управління Державного казначейства України в Дніпропетровській області, Управління Державної автомобільної інспекції Головного управління Міністерства Внутрішнії Справ України в Дніпропетровській області в особі Дніпродзержинського відділу реєстраційно-екзаменаційної роботи про визнання дій неправомірними та стягнення примусово сплаченого збору,

в с т а н о в и л а:

У вересні 2012 року ОСОБА_2 звернувся до суду з позовом до Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області, Головного управління Державного казначейства України в Дніпропетровській області, Управління Державної автомобільної інспекції Головного управління Міністерства Внутрішніх Справ України в Дніпропетровській області в особі Дніпродзержинського відділу реєстраційно-екзаменаційної роботи про визнання дій неправомірними та стягнення примусово сплаченого збору.

Постановою Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 09.10.2012 року, залишеною без змін ухвало Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду від 07.11.2012 року позовні вимоги задоволено: визнано дії Дніпродзержинського відділу реєстраційно-екзаменаційної роботи ГУМВС України в Дніпропетровській області щодо зобов"язання позивача оплатити збір на обов"язкове пенсійне страхування - неправомірними; стягнуто з Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області на користь ОСОБА_2 примусово сплачений збір на обов"язкове державне пенсійне страхування в сумі 5547,51 грн. Вирішено питання про судові витрати.

Не погоджуючись з ухваленими судовими рішеннями, Головне управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області оскаржило їх в касаційному порядку.

У касаційній скарзі заявник, посилаючись на порушення судами норм матеріального та процесуального права, просить скасувати оскаржувані судові рішення та ухвалити нове рішення, яким у задовленні позовних вимог відмовити.

Заслухавши доповідь судді Вищого адміністративного суду України стосовно обставин, необхідних для прийняття рішення судом касаційної інстанції, перевіривши і обговоривши доводи касаційної скарги, проаналізувавши правильність застосування судом першої та апеляційної інстанцій норм процесуального права, колегія суддів дійшла висновку, що касаційна скарга підлягає частковому задоволенню з наступних підстав.

Як встановлено судами попередніх інстанцій, на підставі договору купівлі-продажу від 31.03.2012 року позивач придбав автомобіль SSANGYONG KORAN вартістю 221900 грн. При реєстрації вказаного автомобіля в органах ДАІ позивачем сплачений збір на обов'язкове державне пенсійне страхування в розмірі 5547,51 грн.

Вважаючи дії органів ДАІ щодо примусового стягнення з нього збору на обов'язкове державне пенсійне страхування протиправним, ОСОБА_2, звернувся до суду з зазначеним позовом.

Надаючи правову оцінку обставинам справи, колегія суддів зазначає наступне.

Відповідно до пункту 7 статті 1 Закону України "Про збір на обов'язкове державне пенсійне страхування" від 26 червня 1997 року № 400/97-ВР платниками збору на обов'язкове державне пенсійне страхування є юридичні та фізичні особи при відчуженні легкових автомобілів, крім легкових автомобілів, якими забезпечуються інваліди, та тих автомобілів, які переходять у власність спадкоємцям за законом.

Суд першої інстанції, з яким погодився апеляційний суд, прийшов до обґрунтованого висновку про те, що сплата збору всупереч наведеній нормі Закону № 400/97-ВР особою, яка не належить до його платників, є помилковою сплатою.

Зазначена правова позиція узгоджується з постановою Верховного Суду України від 26 лютого 2013 року, прийнятій у справі № 21-29а13.

Водночас рішення суду першої інстанції щодо можливості повернення безпідставно сплаченого позивачем збору шляхом стягнення його суми з ГУ ПФ України в Дніпропетровській області не ґрунтується на правильному застосуванні норм матеріального права з огляду на наступне.

За правилами частини третьої статті 3 Закону № 400/97-ВР платники збору при відчуженні легкових автомобілів сплачують цей збір на рахунки з обліку коштів спеціального фонду державного бюджету, відкриті в управліннях Державного казначейства в Автономній Республіці Крим, областях, містах Києві та Севастополі. Ці кошти в установленому порядку зараховуються до спеціального фонду державного бюджету і використовуються згідно із законом про Державний бюджет України.

Механізм повернення коштів, помилково зарахованих до державного бюджету, закріплено у Порядку повернення коштів, помилково або надміру зарахованих до державного та місцевих бюджетів, затвердженому наказом Державного казначейства України від 10 грудня 2002 року № 226 (чинному на час виникнення спірних відносин), пунктами 3, 5 якого передбачено, що повернення помилково або надміру зарахованих до бюджету платежів у національній валюті здійснюється органами Державного казначейства України з відповідних рахунків, відкритих в цих органах, за поданням органів, що контролюють справляння надходжень бюджету або поданням платника податків, зборів (обов'язкових платежів)

Постановою Кабінету Міністрів України "Деякі питання ведення обліку податків і зборів (обов'язкових платежів) та інших доходів бюджету" від 16 лютого 2011 року № 106 з огляду на коди бюджетної класифікації, затвердженої наказом Міністерства фінансів України від 14 січня 2011 року № 11, органом, який забезпечує здійснення постійного контролю за правильністю та своєчасністю надходження до державного бюджету збору під час набуття права власності на легкові автомобілі, а також ведення обліку таких платежів у розрізі платників з метою забезпечення повернення коштів, помилково або надміру зарахованих до державного бюджету, визначено Пенсійний фонд України.

При цьому частиною другою статті 72 Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" від 9 липня 2003 року № 1058-IV закріплено правило, згідно з яким кошти Пенсійного фонду України не включаються до складу Державного бюджету України та використовуються відповідно до частини першої статті 73 цього Закону на виплату пенсій, надання соціальних послуг, передбачених цим Законом; фінансування адміністративних витрат, пов'язаних з виконанням функцій, покладених на органи Пенсійного фонду України; оплату послуг з виплати та доставки пенсій; формування резерву коштів Пенсійного фонду України.

Враховуючи наведене, збір, помилково зарахований до спеціального фонду державного бюджету внаслідок сплати особою, яка не є суб'єктом цього збору, не підлягає стягненню із контролюючого органу - Пенсійного фонду України, оскільки такий спосіб відновлення порушеного права суперечить встановленому законодавством порядку повернення помилково сплачених чи зарахованих до бюджету обов'язкових платежів.

Зазначена правова позиція узгоджується з постановою Верховного суду України від 10 грудня 2013 року, що прийнята у справі № 21-309а13.

Апеляційний суд зазначеної помилки не виправив.

Відповідно до вимог частини першої статті 220 Кодексу адміністративного судочинства України суд касаційної інстанції не може досліджувати докази, встановлювати та визнавати доведеними обставини, що не були встановлені в судовому рішенні, та вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу.

Статтею 225 Кодексу адміністративного судочинства України встановлено, що суд касаційної інстанції має право змінити судове рішення, якщо у справі немає необхідності досліджувати нові докази або встановлювати обставини, а судове рішення, яке змінюється, є помилковим тільки в частині.

За правилами пункту 4 частини першої статті 223 Кодексу адміністративного судочинства України при зміні судового рішення суду першої інстанції судове рішення суду апеляційної інстанції підлягає скасуванню.

Керуючись статтями 210, 220, 222, 223, 225, 230, 232 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів, -

п о с т а н о в и л а:

Касаційну скаргу Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області - задовольнити частково.

Ухвалу Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду від 07 листопада 2013 року - скасувати.

Постанову Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 09 жовтня 2012 року змінити, виклавши абзац третій резолютивної частини постанови у такій редакції: "Стягнути з Державного бюджету України через Головне управління Державної казначейської служби України в Дніпропетровській області на користь ОСОБА_2 безпідставно сплачений збір на обов'язкове державне пенсійне страхування у розмірі 5547,51 грн (п'ять тисяч п'ятсот сорок сім гривень п'ятдесят одна копійка)."

В решті постанову Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 09 жовтня 2012 року залишити без змін.

Постанова набирає законної сили через п'ять днів після направлення її копій особам, які беруть участь у справі, і може бути переглянута Верховним Судом України з підстав, у строки та в порядку, що встановлені статтями 237, 238, 239-1 Кодексу адміністративного судочинства України.

Судді: