Історія справи

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

"19" березня 2015 р. м. Київ К/800/32163/13

Колегія суддів Вищого адміністративного суду України у складі:

Головчук С.В. (суддя-доповідач), Ліпського Д.В., Черпака Ю.К.,

розглянувши в порядку письмового провадження касаційну скаргу Управління Пенсійного фонду України в м. Лубнах та Лубенському районі Полтавської області

на постанову Полтавського окружного адміністративного суду від 28 лютого 2013 року та ухвалу Харківського апеляційного адміністративного суду від 30 квітня 2013 року

у справі за позовом фізичної особи-підприємця (далі - ФОП) ОСОБА_4 до Управління Пенсійного фонду України (далі - УПФУ) в м. Лубнах та Лубенському районі Полтавської області про визнання протиправним та скасування рішення,

в с т а н о в и л а:

У лютому 2013 року ФОП ОСОБА_4 звернулася до суду з позовом про визнання протиправним та скасування рішення УПФУ в м. Лубнах та Лубенському районі Полтавської області від 24 січня 2013 року № 7 про застосування фінансових санкцій та пені. В обґрунтування позовних вимог посилалася на те, що норма закону, яка була застосована відповідачем при прийнятті зазначеного рішення, а саме: пункт 2 частини дев'ятої статті 106 Закону України від 09 липня 2003 року № 1058-IV «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» (у редакції, чинній на час виникнення спірних відносин; далі - Закон № 1058-IV), втратила чинність із 01 січня 2011 року, а отже, на момент винесення рішення № 7 не могла бути застосована, у зв'язку з чим прийняте відповідачем рішення є протиправним.

Постановою Полтавського окружного адміністративного суду від 28 лютого 2013 року, яку залишено без змін ухвалою Харківського апеляційного адміністративного суду від 30 квітня 2013 року, позов задоволено. Визнано протиправним та скасовано рішення УПФУ в м. Лубнах та Лубенському районі Полтавської області від 24 січня 2013 року № 7.

У касаційній скарзі УПФУ в м. Лубнах та Лубенському районі Полтавської області порушує питання про скасування рішень судів першої та апеляційної інстанцій та ухвалення нового рішення про відмову у задоволенні позовних вимог. Зазначає, що судами порушено норми матеріального та процесуального права.

ФОП ОСОБА_4 у запереченнях на касаційну скаргу просить залишити її без задоволення, а судові рішення - без змін.

Перевіривши доводи касаційних скарг, матеріали справи, правильність застосування норм матеріального та процесуального права, колегія суддів вважає, що скарга підлягає задоволенню з наступних підстав.

Судами першої та апеляційної інстанцій встановлено, що рішенням УПФУ в м. Лубнах та Лубенському районі Полтавської області від 24 січня 2013 року № 7 до позивача, на підставі пункту 2 частини 9 статті 106 Закону № 1058-IV, застосовано фінансові санкції та нараховано пеню за несплату (неперерахування) або несвоєчасну сплату (несвоєчасне перерахування) страхувальником страхових внесків, у тому числі донарахованих страхувальниками або органами ПФУ, а саме: штраф у розмірі 512,52 грн і нараховано пеню в розмірі 6837,68 грн за період з 20 липня 2009 року по 23 січня 2013 року.

Задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції, з висновком якого погодився апеляційний суд, виходив з того, що рішення відповідача протиправне, оскільки органи Пенсійного фонду з 01 січня 2011 року не вправі за порушення, вчинені до 01 січня 2011 року, нараховувати штраф та пеню, визначені частиною 9 статті 106 Закону № 1058-IV, яка втратила чинність.

Проте, такі висновки судів помилкові.

Пунктом 2 частини 9 статті № 1058-IV (у редакції, що була чинною на час, за який донараховано страхові внески) виконавчі органи Пенсійного фонду застосовують до страхувальників такі фінансові санкції: за несплату (неперерахування) або несвоєчасну сплату (несвоєчасне перерахування) страхувальниками страхових внесків, у тому числі донарахованих страхувальниками або територіальними органами Пенсійного фонду, накладається штраф у розмірі 10 відсотків своєчасно не сплачених сум. Одночасно на суми своєчасно не сплачених (не перерахованих) страхових внесків і фінансових санкцій нараховується пеня в розмірі 0,1 відсотка зазначених сум коштів, розрахована за кожний день прострочення платежу;

Із набранням чинності з 01 січня 2011 року підпунктом «й» пункту 12 Прикінцевих та перехідних положень Закону України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування» зі статті 106 Закону № 1058-IV було виключено частину 9.

Згідно з абзацом 5 пункту 7 Прикінцевих та перехідних положень Закону «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування» (у редакції, чинній на час виникнення спірних відносин) стягнення заборгованості зі сплати страхових внесків за діючими видами загальнообов'язкового державного соціального страхування та сум штрафних санкцій, нарахованих та/або не сплачених у період до 01 січня 2011 року, в тому числі страхових внесків, строк сплати яких на 01 січня 2011 року не настав, здійснюється фондами загальнообов'язкового державного соціального страхування відповідно до законодавства, що діяло на момент виникнення такої заборгованості або застосування штрафних санкцій. Погашення заборгованості з використанням коштів, що надходять у рахунок сплати єдиного внеску, забороняється.

Суди встановили факт наявності своєчасно не сплачених (не перерахованих) страхувальником страхових внесків за період з 20 липня 2009 року по 23 січня 2013 року, який виявлений відповідачем у ході перевірки.

Проаналізувавши наведені норми права, колегія суддів дійшла висновку, що заборгованість у зв'язку з несплатою страхових внесків, а відтак і накладені штрафні санкції, які виникли до 01 січня 2011 року, мають бути застосовані (стягнуті) і після 01 січня 2011 року, оскільки зазначені заборгованість і штрафні санкції виникли в період дії пункту 2 частини 9 статті 106 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування», яка втратила чинність, тобто відповідно до законодавства, що діяло на момент виникнення зазначеної заборгованості.

Така правова позиція викладена Верховним Судом України у постановах від 03 липня 2012 року (справа № 21-157а12), від 26 березня 2013 року (справа № 21-71а13), від від 03 грудня 2013 року (справа № 21-414а13).

Згідно із частиною 1 статті 244-2 КАС України рішення Верховного Суду України, прийняте за результатами розгляду заяви про перегляд судового рішення з мотивів неоднакового застосування судом (судами) касаційної інстанції одних і тих самих норм матеріального права у подібних правовідносинах, є обов'язковим для всіх суб'єктів владних повноважень, які застосовують у своїй діяльності нормативно-правовий акт, що містить зазначені норми права, та для всіх судів України.

На підставі статті 229 КАС України суд касаційної інстанції має право скасувати судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій та ухвалити нове рішення, якщо обставини справи встановлені повно і правильно, але суди першої та апеляційної інстанцій порушили норми матеріального чи процесуального права, що призвело до ухвалення незаконного судового рішення.

Враховуючи викладене, рішення судів першої та апеляційної інстанцій підлягають скасуванню, з ухваленням нового рішення про відмову у задоволенні позовних вимог.

Керуючись статтями 220, 222, 223, 229, 232 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів,

п о с т а н о в и л а :

Касаційну скаргу Управління Пенсійного фонду України в м. Лубнах та Лубенському районі Полтавської області задовольнити.

Постанову Полтавського окружного адміністративного суду від 28 лютого 2013 року та ухвалу Харківського апеляційного адміністративного суду від 30 квітня 2013 року скасувати, ухваливши нове судове рішення.

Відмовити у задоволенні позову фізичної особи-підприємця ОСОБА_4 до Управління Пенсійного фонду України в м. Лубнах та Лубенському районі Полтавської області про визнання протиправним та скасування рішення.

Постанова набирає законної сили через п'ять днів після направлення її копій особам, які беруть участь у справі, та оскарженню не підлягає.

Судді С.В. Головчук Д.В. Ліпський Ю.К. Черпак