Історія справи

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

"19" березня 2015 р. м. Київ К/800/25615/14

Колегія суддів Вищого адміністративного суду України у складі:

Калашнікової О.В. Васильченко Н.В. Леонтович К.Г., розглянувши в порядку письмового провадження адміністративну справу за касаційною скаргою Управління праці та соціального захисту населення Іллічівського району Маріупольської міської ради на постанову Іллічівського районного суду м. Маріуполя від 27 лютого 2014 року та ухвалу Донецького апеляційного адміністративного суду від 25 квітня 2014 року у справі за позовом ОСОБА_4 до Управління праці та соціального захисту населення Іллічівського району Маріупольської міської ради про визнання дій неправомірними,-

в с т а н о в и л а:

В лютому 2014 року ОСОБА_4 звернувся до суду із позовом до Управління праці та соціального захисту населення Іллічівського району Маріупольської міської ради про визнання дій неправомірними і зобов'язати відповідача провести розрахунок та сплатити компенсацію за оплату електроенергії, газу та центрального опалення.

Постановою Іллічівського районного суду м. Маріуполя від 27 лютого 2014 року, залишеною без змін ухвалою Донецького апеляційного адміністративного суду від 25 квітня 2014 року, позов задоволено: визнано дії Управління праці та соціального захисту населення в Іллічівському районі м. Маріуполя щодо відмови позивачу в компенсації оплати електроенергії, газу та центрального опалення житла неправомірними та зобов'язано провести розрахунок та сплатити позивачу компенсацію за оплату електроенергії, газу та центрального опалення.

Не погоджуючись з рішенням попередніх інстанцій, відповідач звернувся до Вищого адміністративного суду України з касаційною скаргою, в якій просить їх скасувати та ухвалити нове рішення про відмову в задоволені позову.

Перевіривши правову оцінку обставин справи та повноту їх встановлення, проаналізувавши правильність застосування судами норм матеріального та процесуального права колегія суддів Вищого адміністративного суду України вважає, що касаційна скарга підлягає задоволенню, виходячи з наступного.

Задовольняючи позовні вимоги, суди попередніх інстанцій виходили з того, що оскільки відповідно до норм Гірничого кодексу України позивач має право на отримання компенсації оплати електроенергії, газу та центрального опалення житла, відмова відповідача в компенсації оплати комунальних послуг є неправомірним.

Колегія суддів Вищого адміністративного суду України не погоджується з висновком судів попередніх інстанцій, виходячи з наступного.

Статтею 19 Конституції України встановлено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та Законами України.

Статтею 2 Гірничого Закону України визначено, що сфера дії Закону поширюється на правовідносини у сфері діяльності гірничих підприємств, установ, організацій, гірничих об'єктів (далі - гірничі підприємства), що займаються розвідкою, розробкою, видобутком та переробкою корисних копалин і веденням гірничих робіт, будівництвом, ліквідацією або консервацією гірничих підприємств.

Відповідно до абзацу третього частини сьомої статті 43 Гірничого закону України підприємства з видобутку вугілля та вуглебудівні підприємства безоплатно надають вугілля на побутові потреби у розмірі, що визначається колективним договором, пенсіонерам, які пропрацювали на підприємствах з видобутку (переробки) вугілля, вуглебудівних підприємствах: на підземних роботах - не менше ніж 10 років для чоловіків і не менше 7 років 6 місяців - для жінок; на роботах, пов'язаних із підземними умовами, - не менше ніж 15 років для чоловіків і не менше 12 років 6 місяців - для жінок; на роботах технологічної лінії на поверхні діючих шахт чи на шахтах, що будуються, розрізах, збагачувальних та брикетних фабриках - не менше ніж 20 років для чоловіків і не менше 15 років - для жінок.

Частиною дев'ятою статті 43 Гірничого закону України встановлено, що особи, які мають право на безоплатне отримання вугілля на побутові потреби, але проживають у будинках, що мають центральне опалення, отримують компенсацію за оплату електроенергії, газу та центрального опалення житла, що виплачується за рахунок субвенцій з державного бюджету місцевим бюджетам.

Судами встановлено, що позивач з 01 травня 1986 року є пенсіонером, 21 лютого 1968 року був прийнятий на роботу в шахтобудівельне управління № 4 комбінату «Дніпрошахтбуд» прохідником з повним робочим днем під землею. Наказом №1 від 02 січня 1986 року ОСОБА_4 переведений до гірничого цеху підземним гірником з розряду з повним робочим днем в шахті того ж підприємства. 04 листопада 1994 року ОСОБА_4 звільнений за власним бажанням у зв'язку із виходом на пенсію.

Питання надання компенсації за оплату електроенергії, газу, центрального опалення пенсіонерам шахтопрохідницьких, шахтобудмонтажних та інших управліннь на даний час не врегульовано на законодавчому рівні. Управління вважає можливим поновлення виплати компенсації Позивачу тільки після внесення відповідних змін до статті 43 Гірничого Закону України.

Отже, судами попередніх інстанцій при вирішенні справи по суті позовних вимог не враховано, що управління призначає і виплачує компенсацію за оплату електроенергії, газу та центрального опалення житла тільки тим особам, які є пенсіонерами і які працювали не просто в вугільній галузі, а саме на підприємствах з видобутку (переробки) вугілля та вуглебудівних підприємствах та мають необхідний пільговий стаж роботи саме на цих підприємствах, як визначено в ст.43 Гірничого Закону України.

Таким чином, колегія суддів дійшла висновку, що суди першої та апеляційної інстанцій повно та всебічно дослідили обставини справи, вірно встановили характер спірних правовідносин, але невірно застосували норми матеріального та процесуального права при вирішенні даного спору.

Відповідно до статті 159 Кодексу адміністративного судочинства України обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

На підставі викладеного, керуючись статтями 220, 222, 227, 230, 232 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів, -

п о с т а н о в и л а:

Касаційну скаргу Управління праці та соціального захисту населення Іллічівського району Маріупольської міської ради задовольнити.

Постанову Іллічівського районного суду м. Маріуполя від 27 лютого 2014 року та та ухвалу Донецького апеляційного адміністративного суду від 25 квітня 2014 року скасувати та ухвалити нове рішення, яким у задоволені позову ОСОБА_4 до Управління праці та соціального захисту населення Іллічівського району Маріупольської міської ради про визнання дій неправомірними - відмовити.

Постанова набирає законної сили через 5 днів після направлення її копій особам, які беруть участь у справі і може бути переглянута Верховним Судом України з підстав передбачених ст.ст.237-239 Кодексу адміністративного судочинства України.

Судді: (підписи)