Історія справи

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

"18" лютого 2015 р. м.Київ К/800/56032/13

К/800/57314/13

Вищий адміністративний суд України у складі колегії суддів:

головуючий суддя Голяшкін О.В. (доповідач),

судді Заяць В.С.,

Стрелець Т.Г.,

секретар судового засідання - Загородня М.О.,

за участю представника позивача - Чередніченко Є.М.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційні скарги Київської регіональної митниці Міндоходів та Головного управління Державної казначейської служби України в місті Києві на постанову Окружного адміністративного суду міста Києва від 05 вересня 2013 року та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 24 жовтня 2013 року у справі за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Софіт-Люкс» до Київської регіональної митниці Міндоходів, Головного управління Державної казначейської служби України в місті Києві, про скасування рішення про коригування митної вартості товарів та стягнення надмірно сплачених коштів, -

ВСТАНОВИВ:

У липні 2013 року Товариство з обмеженою відповідальністю «Софіт-люкс» звернулося до суду позовом до Київської регіональної митниці Міндоходів та Головного управління Державної казначейської служби України в місті Києві, в якому просило скасувати рішення Київської регіональної митниці про визнання митної вартості товару від 31 травня 2013 року №100250000/2013/600798/2 та стягнути з Державного бюджету України суми надмірно сплачених коштів у розмірі 9616,61 грн.

В обґрунтування позовних вимог позивач зазначив про неправомірність відмови у прийнятті до оформлення митної декларації та прийняття відповідачем рішень про визначення митної вартості товарів за резервним методом, що призвело до надмірної сплати митних платежів. Вказував про надання усіх необхідних документів на підтвердження заявленої ним митної вартості за ціною контракту щодо ввезених товарів.

Постановою Окружного адміністративного суду міста Києва від 05 вересня 2013 року, залишеною без змін ухвалою Київського апеляційного адміністративного суду від 24 жовтня 2013 року, позов задоволено повністю, визнано протиправним та скасовано рішення про коригування митної вартості товарів від 31 травня 2013 року №100250000/2013/600798/2, прийняте Київською регіональною митницею; стягнуто з Державного бюджету України через Головне управління Державної казначейської служби у м.Києві на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Софіт-люкс» надміру сплачені до бюджету: мито у розмірі 1849,35 грн. та ПДВ у розмірі 7767,26 грн.

Задовольняючи позовні вимоги суди першої та апеляційної інстанції зазначили, що позивачем подано усі необхідні та належні документи, які дозволяли визначити митну вартість товару за методом оцінки за ціною договорів щодо товарів, а відповідачем не було обґрунтована неможливість визначення митної вартості за наявними документами та не доведена правомірність оскаржуваного рішення про визначення митної вартості товарів за резервним методом.

Не погоджуючись із вказаними рішеннями, Київська регіональна митниця Міндоходів та Головне управління Державної казначейської служби України в місті Києві звернулися до Вищого адміністративного суду України з касаційними скаргами, в яких, посилаючись на порушення норм матеріального та процесуального права, просять судові рішення скасувати, ухвалити нове рішення, яким у задоволенні адміністративного позову відмовити повністю.

У касаційній скарзі Київська регіональна митниця Міндоходів зазначає про правомірність визначення митної вартості із застосуванням резервного методу у зв'язку з виявленою невідповідністю задекларованої позивачем митної вартості інформації, яка містилась в ЄАІС Держмитслужби України, та відсутністю необхідних документів, що підтверджують числові значення складових митної вартості, на підставі яких проводився розрахунок митної вартості.

Головне управління Державної казначейської служби України в місті Києві у касаційній скарзі зазначає, що чинним законодавством чітко визначено механізм повернення платниками податків коштів, що обліковуються на відповідних рахунках митного органу чи помилково та/або надмірно сплачених до бюджету. У даному випадку управління ніяких порушень прав та законних інтересів позивача не допускало.

Заслухавши доповідача, пояснення представника позивача, обговоривши доводи касаційних скарг, перевіривши правильність застосування судами норм матеріального та процесуального права, колегія суддів вважає, що касаційні скарги підлягають частковому задоволенню з наступних підстав.

Відповідно до ч.1 ст.220 Кодексу адміністративного судочинства України суд касаційної інстанції перевіряє правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин у справі і не може досліджувати докази, встановлювати та визнавати доведеними обставини, що не були встановлені в судовому рішенні, та вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу.

Як вбачається із матеріалів справи та встановлено судами попередніх інстанцій, 17 березня 2011 року між позивачем - Товариством з обмеженою відповідальністю «Софіт-люкс» (покупець) та Компанією Ningbo Jiangbei Elex IMP.&EXP.CO.,LTD» (Китай) (продавець) укладено контракт №SEL11, відповідно до умов якого продавець зобов'язується поставити, а покупець зобов'язується прийняти та оплатити товар за кількістю, асортиментом і вартістю узгодженими сторонами в інвойсі щодо кожної поставки.

Відповідно до п.п.2.1 п.2 контракту ціна на кожну конкретну партію товару визначені в інвойс та встановлена в Доларах США.

На виконання умов зовнішньоекономічного контракту ТОВ «Софіт-люкс» на митну територію України ввезений товар - світильники для зовнішнього освітлення з комбінованих матеріалів (метал, пластик, скло) для газорозрядних ламп, не для вибухонебезпечних середовищ, світильники настільні з комбінованих матеріалів (метал, пластик) призначені для використання із газорозрядними лампами, побутові не для вибухонебезпечних середовищ, комплектуючі побутових світильників з комбінованих матеріалів, не для вибухонебезпечних середовищ.

З метою митного оформлення товарів позивачем ТОВ «Софіт-люкс» подана до митного органу митна декларація від 22 травня 2013 року №100250000/2013/057374, в якій митна вартість імпортованих товарів визначена за ціною договору щодо товарів, які імпортуються (вартість операції), тобто за основним (першим) методом визначення митної вартості товарів.

Під час здійснення митного контролю у митного органу виникли сумніви щодо достовірності наданих декларантом до митного оформлення відомостей, оскільки за результатами порівняння заявленої ТОВ «Софіт-люкс» митної вартості товару з рівнем митної вартості ідентичних або подібних (аналогічних) товарів, митне оформлення яких вже здійснювалось, встановлено, що митна вартість товару заявлена зазначеним товариством нижча від рівня митної вартості ідентичних або подібних (аналогічних) товарів, ввезених на територію України та суперечить даним, які мітяться в базі даних ЄАІС ДМСУ.

У зв'язку з цим Київською регіональною митницею 22 травня 2013 року надіслано позивачу електронне повідомлення, в якому зазначено, що надані Товариством з обмеженою відповідальністю «Софіт-Люкс» документи не містять всіх відомостей щодо ціни, що була фактично сплачена або підлягає сплаті за ці товари, згідно ст.53 МКУ, також зазначено, що необхідно додатково надати: платіжні та бухгалтерські документи, що підтверджують вартість товару та містять реквізити, необхідні для ідентифікації ввезеного товару, рахунки про сплату комісійних, посередницьких послуг, пов'язаних із виконанням умов договору (угоди, контракту); виписки з бухгалтерської документації, висновок про вартісні та якісні характеристики товарів, підготовлений експертною організацією, каталоги, специфікації, прайс-листи виробника.

Позивачем у встановлений строк направлено засобами телекомунікаційного зв'язку та поштового зв'язку надіслані документи на виконання вказаної вимоги митниці.

Зокрема, у електронному повідомленні позивачем вказано на те, що вже було надано: інвойс від 27 березня 2013 року; договір про транспортне-експедиторське обслуговування від 08 січня 2013 року; довідку про транспортні витрати від 22 квітня 2013 року, довідку банку від 21 травня 2013 року; додатково направлено: бухгалтерську документацію від 24 травня 2013 року (деталізації поставок по контейнерам із зазначенням номерів контейнерів, ВМД, за якою здійснювався імпорт раніше, номерів інвойсів, ціни товару); експертний висновок ТПП від 27 травня 2013 року № В-2387/2; сторінки товарного каталогу; прайс-лист виробника; рахунок-фактуру від перевізника від 25 квітня 2013 року; калькуляцію виробника згідно інвойсу від 27 березня 2013 року №EX12UA6056-7. Крім того, надіслано копію додаткової угоди №1 до договору про транспортно-експедиційне обслуговування.

31 травня 2013 року Київською регіональною митницею прийнято оскаржуване рішення про коригування митної вартості товарів №100250000/2013/600798/2, яким митну вартість товару визначено за 6 (резервним) методом в розмірі 31855,20 доларів США. Як зазначено в 33 графі рішення, митна вартість імпортованих товарів не може бути визначена за ціною договору щодо товарів, які імпортуються (вартість операції) п.6 ст.54 МКУ: у наданих документах заявлено неповні відомості про митну вартість товарів (так декларант не повідомляє інформацію зазначену у товарному каталозі, що світильники виготовлено з алюмінієвого сплаву, у висновку експертної організації експертом не вказано аналіз цінової політики яких саме виробників подібної продукції ним проведено, та не вказує які саме сайти мережі Інтернет аналізувались, що не дає змогу перевірити інформацію та співставити вартість вказаного товару з вартостями подібних (аналогічних) товарів інших виробників, на момент виставлення рахунку про перевезення, контрактом на перевезення від 08 січня 2013 року №08/01/2013 передбачено, що оплата за послуги транспортування повинна здійснюватись на протязі 5 днів, однак для підтвердження складових митної вартості документи щодо оплати за транспортування не подавались). Митна вартість визначена із застосуванням методу №6 (резервний метод) з урахуванням вимог ст.64 МКУ та ґрунтується на раніше визнаних (визначених) митними органами митних вартостях (МД від 29 квітня 2013 року №100270000/2013/222105). Попередні методи не застосовувані: метод 1 - відповідно до вимог ч.2 ст.58 Митного кодексу України; методи 2, 3 - у зв'язку з відсутністю цінової інформації на ідентичні та подібні товари; метод 4, 5 - через відсутність основи для віднімання (додавання) вартості. Процедура консультацій між митним органом та декларантом проведена.

На підставі вказаного рішення 18 червня 2013 року прийнято картку відмови в прийнятті митної декларації, митному оформленні випуску чи пропуску товарів, транспортних засобів комерційного призначення №100250000/2013/00936.

Після прийняття відповідачем вказаного рішення позивачем оформлено митну декларацію від 31 травня 2013 року №100250000/2013/058615, за якою товар випущений у вільний обіг з визначенням митної вартості на підставі оскаржуваного рішення.

Відповідно до ст.ст.49, 50 Митного кодексу України митною вартістю товарів, які переміщуються через митний кордон України, є вартість товарів, що використовується для митних цілей, яка базується на ціні, що фактично сплачена або підлягає сплаті за ці товари. Відомості про митну вартість товарів використовуються, зокрема, для нарахування митних платежів.

Згідно ч.1 ст.51, ч.1 ст.52 Митного кодексу України митна вартість товарів, що переміщуються через митний кордон України, визначається декларантом відповідно до норм цього Кодексу; заявлення митної вартості товарів здійснюється декларантом або уповноваженою ним особою під час декларування товарів у порядку, встановленому розділом VIII цього Кодексу та цією главою.

Як встановлено ч.2 ст.52 Митного кодексу України, декларант зобов'язаний: заявляти митну вартість, визначену ними самостійно, у тому числі за результатами консультацій з митним органом; подавати митному органу достовірні відомості про визначення митної вартості, які повинні базуватися на об'єктивних, документально підтверджених даних, що піддаються обчисленню; нести всі додаткові витрати, пов'язані з коригуванням митної вартості або наданням митному органу додаткової інформації.

Згідно ч.ч.1, 2 ст.53 Митного кодексу України у випадках, передбачених цим Кодексом, одночасно з митною декларацією декларант подає митному органу документи, що підтверджують заявлену митну вартість товарів і обраний метод її визначення. Документами, які підтверджують митну вартість товарів, зокрема, є: декларація митної вартості та документи, що підтверджують числові значення складових митної вартості, на підставі яких проводився розрахунок митної вартості; зовнішньоекономічний договір (контракт) або документ, який його замінює, та додатки до нього у разі їх наявності; рахунок-фактура (інвойс) або рахунок-проформа (якщо товар не є об'єктом купівлі-продажу); якщо рахунок сплачено - банківські платіжні документи, що стосуються оцінюваного товару; за наявності - інші платіжні та/або бухгалтерські документи, що підтверджують вартість товару та містять реквізити, необхідні для ідентифікації ввезеного товару.

Відповідно до ч.3 ст.53 Митного кодексу України у разі якщо документи, зазначені у частині другій цієї статті, містять розбіжності або не містять всіх відомостей, що підтверджують числові значення складових митної вартості товарів, чи відомостей щодо ціни, що була фактично сплачена або підлягає сплаті за ці товари, декларант або уповноважена ним особа на письмову вимогу митного органу зобов'язані протягом 10 календарних днів надати (за наявності) додаткові документи.

Згідно ч.ч.1 - 3 ст.54 Митного кодексу України контроль правильності визначення митної вартості товарів здійснюється митним органом під час проведення митного контролю і митного оформлення шляхом перевірки числового значення заявленої митної вартості.

Контроль правильності визначення митної вартості товарів за основним методом - за ціною договору (контракту) щодо товарів, які ввозяться на митну територію України відповідно до митного режиму імпорту (вартість операції), здійснюється митним органом шляхом перевірки розрахунку, здійсненого декларантом, за відсутності застережень щодо застосування цього методу, визначених у частині першій статті 58 цього Кодексу.

За результатами здійснення контролю правильності визначення митної вартості товарів митний орган визнає заявлену декларантом або уповноваженою ним особою митну вартість чи приймає письмове рішення про її коригування відповідно до положень статті 55 цього Кодексу.

Частиною ч.5 ст.54 Митного кодексу України передбачено право митного органу з метою здійснення контролю правильності визначення митної вартості товарів упевнюватися в достовірності або точності будь-якої заяви, документа чи розрахунку, поданих для цілей визначення митної вартості, а у випадках, встановлених цим Кодексом, письмово запитувати від декларанта або уповноваженої ним особи додаткові документи та відомості, якщо це необхідно для прийняття рішення про визнання заявленої митної вартості.

Згідно ч.1 ст.55 Митного кодексу України рішення про коригування заявленої митної вартості товарів, які ввозяться на митну територію України з поміщенням у митний режим імпорту, приймається митним органом у письмовій формі під час здійснення контролю правильності визначення митної вартості цих товарів як до, так і після їх випуску, якщо митним органом у випадках, передбачених частиною шостою статті 54 цього Кодексу, виявлено, що заявлено неповні та/або недостовірні відомості про митну вартість товарів, у тому числі невірно визначено митну вартість товарів.

Відповідно до ст.57 Митного кодексу України визначення митної вартості товарів, які ввозяться в Україну відповідно до митного режиму імпорту, здійснюється за основним методом (тобто за ціною договору (контракту) щодо товарів, які імпортуються (вартість операції)) та другорядними: за ціною договору щодо ідентичних товарів; за ціною договору щодо подібних (аналогічних) товарів; на основі віднімання вартості; на основі додавання вартості (обчислена вартість); за резервним. Основним методом визначення митної вартості товарів, які ввозяться на митну територію України відповідно до митного режиму імпорту, є перший метод - за ціною договору (вартість операції). Кожний наступний метод застосовується лише у разі, якщо митна вартість товарів не може бути визначена шляхом застосування попереднього методу відповідно до норм цього Кодексу.

Частинами 2 та 3 ст.58 Митного кодексу України передбачено, що метод визначення митної вартості товарів за ціною договору (контракту) щодо товарів, які імпортуються, не застосовується, якщо використані декларантом або уповноваженою ним особою відомості не підтверджені документально або не визначені кількісно і достовірні та/або відсутня хоча б одна із складових митної вартості, яка є обов'язковою при її обчисленні. У разі якщо митна вартість не може бути визначена за основним методом, застосовуються другорядні методи.

Відповідно до ч. ч.4, 5 ст.58 Митного кодексу України митною вартістю товарів, які ввозяться на митну територію України відповідно до митного режиму імпорту, є ціна, що була фактично сплачена або підлягає сплаті за товари, якщо вони продаються на експорт в Україну, скоригована в разі потреби з урахуванням положень частини десятої цієї статті.

Ціна, що була фактично сплачена або підлягає сплаті - це загальна сума всіх платежів, які були здійснені або повинні бути здійснені покупцем оцінюваних товарів продавцю або на користь продавця через третіх осіб та/або на пов'язаних із продавцем осіб для виконання зобов'язань продавця.

Як вбачається з матеріалів справи та встановлено судами попередніх інстанцій, позивачем надано відповідачу для митного оформлення імпортованого товару документи, що передбачені ч.2 ст.53 Митного кодексу України. Подані документи містили достовірні числові дані, які підтверджували митну вартість товарів за ціною договору згідно з вимогами ч.ч.4, 5 ст.58 Митного кодексу України.

Судами обґрунтовано відхилені посилання відповідача на неподання декларантом додаткових документів, оскільки в даному випадку їх відсутність не впливає на правильність визначення декларантом митної вартості товарів за основним методом, що підтверджується наданими до митного оформлення документами. Неподання декларантом запитуваних митним органом документів, за відсутності обґрунтування неможливості визначення митної вартості товарів за першим методом, не є достатнім для висновку щодо наявності підстав для застосування митним органом іншого методу визначення митної вартості.

За вказаними обставинами суди дійшли вірного висновку про те, що позивачем подано відповідачу всі необхідні документи на підтвердження митної вартості ввезеного товару, заявленої позивачем за основним методом, заявлена позивачем митна вартість товарів за ціною договору відповідає вимогам ст.58 Митного кодексу України; відповідачем не підтверджено належними доводами наявність у поданих позивачем документах розбіжностей, відсутність всіх відомостей, що підтверджують числові значення складових митної вартості товару, чи відомостей щодо ціни, що була фактично сплачена або підлягає сплаті за цей товар; правильність визначення митної вартості позивачем за основним методом відповідачем не спростована, наявність належних підстав для коригування митної вартості відповідачем не доведена.

Рішення судів попередніх інстанцій в частині скасування рішення Київської регіональної митниці Міндоходів про визнання митної вартості товару від 31 травня 2013 року №100250000/2013/600798/2 підлягає залишенню без змін.

Разом з цим, колегія суддів не погоджується з висновками судів попередніх інстанцій щодо задоволення позовних вимог в частині стягнення надмірно сплачених податків у розмірі 9616,61 грн.

Відповідно до Порядку повернення платникам податків коштів, що обліковуються на відповідних рахунках митного органу як передоплата, і митних та інших платежів, помилково та/або надмірно сплачених до бюджету, діючого на час спірних правовідносин, контроль за справлянням яких здійснюється митними органами, затвердженого наказом Державної митної служби України від 20 липня 2007 року №618, зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 25 вересня 2007 року за №1097/14364 для повернення з Державного бюджету України митних та інших платежів, помилково та/а надмірно сплачених до бюджету, контроль за справлянням яких здійснюється митними органами, платником податків до загального відділу митного органу, яким здійснювало оформлення митної декларації, подається заява довільної форми, яка підписується керівником головним бухгалтером суб'єкта господарської діяльності або фізичною особою та відповідний перелік документів.

Заява може бути подана не пізніше 1095-го дня, наступного за днем зарахування коштів до Державного бюджету України.

Заява, зареєстрована в загальному відділі, після розгляду керівником (заступником керівника) митного органу разом з пакетом документів передається до Відділу для перевірки обґрунтованості повернення заявлених сум.

Відділ перевіряє факт перерахування митних та інших платежів з відповідного рахунку до Державного бюджету України та наявність переплати.

Для підготовки висновку про повернення з Державного бюджету України помилково та/або надмірно зарахованих до бюджету митних та інших платежів, контроль за справлянням яких покладається на митні органи (далі - Висновок про повернення), керівництвом Відділу за потреби ініціюється проведення перевірки в митному органі щодо правильності митного оформлення із залученням відповідних підрозділів митного органу.

Згідно п.7 Порядку взаємодії митних органів з органами Державного казначейства України в процесі повернення з Державного бюджету України помилково та/або надмірно зарахованих до бюджету митних та інших платежів, контроль за справляння яких покладається на митні органи, затвердженого наказом Державної митної служби, Державного казначейства України від 20 липня 2007 року №611/147, зареєстровано в Міністерстві юстиції України 25 вересня 2007 року за №1095/14362 (далі - Порядок №611/147), відповідний орган Державного казначейства України на підставі отриманого Висновку митного органу про повернення готує платіжні документи на перерахування коштів з рахунку з обліку доходів державного бюджету на рахунок, зазначений у Висновку про повернення, та протягом п'яти робочих днів від дати отримання Висновку про повернення здійснює повернення коштів з бюджету.

Виходячи з наведеного нормативними актами встановлений порядок повернення надмірно сплачених митних платежів, який позивачем не дотриманий.

Відповідно до ст.229 Кодексу адміністративного судочинства України суд касаційної інстанції має право скасувати судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій та ухвалити нове рішення, якщо обставини справи встановлені повно і правильно, але суди першої та апеляційної інстанцій порушили норми матеріального чи процесуального права, що призвело до ухвалення незаконних судових рішень.

Колегія суддів Вищого адміністративного суду України прийшла до висновків, що обставини справи встановлені повно і правильно, але суди першої та апеляційної інстанцій при ухваленні судових рішень в частині вимог щодо стягнення надмірно сплачених податків порушили норми матеріального та процесуального права, що призвело до ухвалення необґрунтованих рішень, які у цій частині підлягають скасуванню з винесенням нової постанови про відмову в задоволенні позову.

Керуючись ст.ст.220, 221, 223, 229, 230, 232 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

ПОСТАНОВИВ:

Касаційні скарги Київської регіональної митниці Міндоходів та Головного управління Державної казначейської служби України в місті Києві задовольнити частково.

Постанову Окружного адміністративного суду міста Києва від 05 вересня 2013 року та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 24 жовтня 2013 року в частині стягнення з Державного бюджету України через Головне управління Державної казначейської служби України у м.Києві на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Софіт-Люкс» надміру сплачені до бюджету: мито у розмірі 1849,35 грн. та ПДВ у розмірі 7767,26 грн. скасувати, прийняти в цій частині нове рішення, яким в задоволені позовних вимог відмовити.

В решті постанову Окружного адміністративного суду міста Києва від 05 вересня 2013 року та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 24 жовтня 2013 року залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з моменту проголошення та може бути переглянута Верховним Судом України з підстав, у строки та в порядку, передбачених статтями 237 - 239-1 Кодексу адміністративного судочинства України.

Судді