Історія справи

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

"15" березня 2016 р. м. Київ К/800/45425/14

Вищий адміністративний суд України у складі колегії суддів:

головуючого Кравцова О.В.,

суддів Єрьоміна А.В.,

Цуркана М.І.,

розглянувши в порядку письмового провадження касаційну скаргу Державної фінансової інспекції в Дніпропетровській області на постанову Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 26 вересня 2013 року та ухвалу Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду від 5 червня 2014 року у справі за позовом Державної фінансової інспекції в Дніпропетровській області до Виконавчого комітету Першотравенської міської ради, треті особи: Західно-Донбаська об'єднана державна податкова інспекція Головного управління Міндоходів у Дніпропетровській області та Східно-Дніпропетровська об'єднана державна податкова інспекція Головного управління Міндоходів у Дніпропетровській області про зобов'язання вчинити певні дії,-

ВСТАНОВИВ:

У травні 2013 року Державна фінансова інспекція в Дніпропетровській області (далі - ДФІ в Дніпропетровській області) звернулась до Дніпропетровського окружного адміністративного суду із позовом до Виконавчого комітету Першотравенської міської ради (далі - Виконком), треті особи: Західно-Донбаська об'єднана державна податкова інспекція Головного управління Міндоходів у Дніпропетровській області та Східно-Дніпропетровська об'єднана державна податкова інспекція Головного управління Міндоходів у Дніпропетровській області, про зобов'язання виконати вимогу позивача від 8 січня 2013 року № 04-08-02-13/139 на загальну суму 582 712,88 грн. шляхом здійснення претензійно-позовної роботи.

Постановою Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 26 вересня 2013 року, залишеною без змін ухвалою Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду від 5 червня 2014 року позов задоволено частково. Зобов'язано Виконком виконати пункти 3 та 4 вимоги ДФІ в Дніпропетровській області від 8 січня 2013 року № 04-08-02-13/139 шляхом, вказаним у цій вимозі. У задоволенні іншої частини позовних вимог відмовлено.

Не погоджуючись з рішеннями судів попередніх інстанцій, ДФІ в Дніпропетровській області звернулось до Вищого адміністративного суду України із касаційною скаргою, в якій просило судові рішення скасувати та прийняти нове - про задоволення позову повністю.

Виконком надіслав до суду письмові заперечення, в яких він просив касаційну скаргу ДФІ в Дніпропетровській області залишити без задоволення, а судові рішення - без змін.

Справу розглянуто в порядку письмового провадження, установленому пунктом 1 частини першої статті 222 Кодексу адміністративного судочинства (далі - КАС) України.

Заслухавши доповідь судді, обговоривши доводи касаційної скарги, перевіривши матеріали справи та рішення, що приймалися під час її розгляду, колегія суддів вважає, що касаційна скарга підлягає частковому задоволенню з огляду на наступне.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що за результатами проведеної ревізії законності використання Виконкомом земель міста та управління майном за період 2009-2011 років та завершальний період 2012 року складено акт від 30 листопада 2012 № 08-21/110 (далі - Акт ревізії).

На підставі Акта ревізії та виявлених порушень ДФІ в Дніпропетровській області було сформовано та пред'явлено міському голові м. Першотравенська обов'язкові вимоги від 8 січня 2013 року № 04-08-02-13/139 про усунення виявлених ревізією порушень (далі - Вимога).

У пункті 2 Вимоги зазначено, що відповідачу необхідно відшкодувати недоотримані у зв'язку із не приведенням договорів оренди землі у відповідність до нової нормативно-грошової оцінки земель м. Першотравенська міським бюджетом кошти у сумі 417 177,20 грн. за рахунок орендодавців, у тому числі шляхом проведення претензійно-позовної роботи.

Згідно з пунктом 3 Вимоги Виконком зобов'язано відшкодувати недоотримані бюджетом внаслідок використання у 2011-2012 роках ТОВ СГП «Дніпроагропром» земельної ділянки, розташованої за адресою: вул. Шкільна, 43 у місті Першотравенську, без правовстановлюючих документів, кошти на загальну суму 129 937,09 грн. за рахунок орендодавця, у тому числі шляхом проведення претензійно-позовної роботи.

Відповідно до пункту 4 Вимоги відповідачу слід відшкодувати кошти у загальній сумі 35 598,59 грн., недоотримані бюджетом через фактичне використання ПП ОСОБА_2 та ПП ОСОБА_3 комунального майна, без нарахування та сплати ними орендної плати за використання цього майна за 11 місяців 2011 року та 10 місяців 2012 року та без пролонгації дії договорів оренди цього майна, за рахунок орендодавців, у тому числі шляхом проведення претензійно-позовної роботи.

Частково задовольняючи позов, суд першої інстанції, з яким погодився суд апеляційної інстанції, дійшов висновку про те, що відповідачем вжито належні заходи щодо виконання пункту 2 Вимоги та проведено відповідну претензійно-позовну роботу з метою відшкодування втрат бюджету на суму 417 177,20 грн. Разом з тим, на думку судів попередніх інстанцій, відповідача слід зобов'язати виконати пункти 3 та 4 Вимоги, оскільки Виконкомом не було вжито належних заходів щодо виконання цієї частини обов'язкових вимог позивача, які є правомірними та обґрунтованими.

Колегія суддів Вищого адміністративного суду України з висновком судів попередніх інстанцій погоджується з огляду на наступне.

Згідно з частиною другою статті 220 КАС України суд касаційної інстанції переглядає судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій у межах касаційної скарги, але при цьому може встановлювати порушення норм матеріального чи процесуального права, на які не було посилання в касаційній скарзі.

Відповідно до частини першої статті 1 Закону України від 26 січня 1993 року № 2939-XII «Про основні засади здійснення державного фінансового контролю в Україні» (далі - Закон № 2939-XII) здійснення державного фінансового контролю забезпечує центральний орган виконавчої влади, уповноважений Президентом України на реалізацію державної політики у сфері державного фінансового контролю.

Положенням про Державну фінансову інспекцію України, затвердженим Указом Президента України від 23 квітня 2011 року № 499/2011 (далі - Положення, Держфінінспекція відповідно), визначено, що Держфінінспекція є центральним органом виконавчої влади, який забезпечує реалізацію державної політики у сфері державного фінансового контролю.

Держфінінспекція здійснює свої повноваження безпосередньо та через територіальні органи в Автономній Республіці Крим, областях, містах Києві та Севастополі, районах, містах або міжрайонні, об'єднані в районах та містах територіальні органи, головних інспекторів у районах та містах (пункт 7 Положення).

Відповідно до пункту 6 Положення Держфінінспекція має право в установленому порядку, зокрема: пред'являти керівникам та іншим особам підприємств, установ та організацій, що контролюються, обов'язкові до виконання вимоги щодо усунення виявлених порушень законодавства (підпункт 15); у судовому порядку стягувати у дохід держави кошти, отримані підконтрольними установами за незаконними договорами, без установлених законом підстав та з порушенням законодавства (підпункт 18); при виявленні збитків, завданих державі чи об'єкту контролю, визначати їх розмір згідно з методикою, затвердженою Кабінетом Міністрів України (підпункт 21).

Положенням установлено, що Держфінінспекція відповідно до покладених на неї завдань вживає в установленому порядку заходів до усунення виявлених під час здійснення державного фінансового контролю порушень законодавства та притягнення до відповідальності винних осіб і, у разі якщо підконтрольною установою не забезпечено виконання вимог до усунення виявлених під час здійснення державного фінансового контролю порушень законодавства з питань збереження і використання активів, має право звернутися до суду в інтересах держави.

Зазначені норми узгоджуються з положеннями статті 10 Закону № 2939-ХІІ, якою визначено права органу державного фінансового контролю. Зокрема, пунктом 7 передбачено право пред'являти керівникам та іншим особам підприємств, установ та організацій, що контролюються, обов'язкові до виконання вимоги щодо усунення виявлених порушень законодавства, вилучати в судовому порядку до бюджету виявлені ревізіями приховані і занижені валютні та інші платежі, ставити перед відповідними органами питання про припинення бюджетного фінансування і кредитування, якщо отримані підприємствами, установами та організаціями кошти і позички використовуються з порушенням чинного законодавства.

Згідно з пунктом 10 статті 10 Закону № 2939-ХІІ органу державного фінансового контролю надано право звертатися до суду в інтересах держави, якщо підконтрольною установою не забезпечено виконання вимог щодо усунення виявлених під час здійснення державного фінансового контролю порушень законодавства з питань збереження і використання активів, а відповідно до пункту 13 цієї норми - при виявленні збитків, завданих державі чи підприємству, установі, організації, що контролюється, визначати їх розмір у встановленому законодавством порядку.

Відповідно до частини другої статті 15 Закону № 2939-XII законні вимоги службових осіб органу державного фінансового контролю є обов'язковими для виконання службовими особами об'єктів, що контролюються.

Таким чином, орган державного фінансового контролю здійснює державний фінансовий контроль за використанням коштів державного і місцевих бюджетів та у разі виявлення порушень законодавства має право пред'являти обов'язкові до виконання вимоги щодо усунення таких правопорушень.

При виявленні збитків, завданих державі чи об'єкту контролю, орган державного фінансового контролю має право визначати їх розмір згідно з методикою, затвердженою Кабінетом Міністрів України, та звернутися до суду в інтересах держави, якщо підконтрольною установою не забезпечено виконання вимог до усунення виявлених під час здійснення державного фінансового контролю порушень законодавства з питань збереження і використання активів.

Аналіз наведених норм дає підстави вважати, що вимога органу державного фінансового контролю спрямована на корегування роботи підконтрольної організації та приведення її у відповідність із вимогами законодавства і у цій частині вона є обов'язковою до виконання. Що стосується відшкодування виявлених збитків, завданих державі чи об'єкту контролю, то про їх наявність може бути зазначено у вимозі, але вони не можуть бути примусово стягнуті шляхом вимоги. Такі збитки відшкодовуються у добровільному порядку або шляхом звернення до суду з відповідним позовом.

На підставі наведеного колегія суддів дійшла висновку про наявність у органу державного фінансового контролю права заявляти вимогу про усунення порушень, виявлених у ході перевірки підконтрольних установ, яка обов'язкова до виконання лише в частині усунення допущених порушень законодавства і за допомогою якої неможливо примусово стягнути виявлені в ході перевірки збитки.

У справі, що розглядається, ДФІ в Дніпропетровській області пред'явила пункти 2, 3, 4 Вимоги, які вказують на виявлені збитки, їхній розмір та їх стягнення.

Зважаючи на те, що збитки стягуються у судовому порядку за відповідним позовом органу державного фінансового контролю, вони не можуть бути стягнуті за адміністративним позовом про зобов'язання вчинити певні дії.

Аналогічна правова позиція висловлена у постанові Верховного Суду України від 28 жовтня 2014 року № 21-462а14.

З урахуванням викладеного, у задоволенні цього позову необхідно відмовити.

Отже, суди першої та апеляційної інстанцій дійшли помилкового висновку про наявність підстав для задоволення позову в частині зобов'язання відповідача виконати пункти 3 та 4 Вимоги, а тому рішення цих судів в означеній частині підлягають скасуванню.

Водночас, не дивлячись на помилковість мотивів, з яких суди попередніх інстанцій відмовили у задоволенні позовних вимог в частині зобов'язання Виконкому виконати пункт 2 Вимоги, рішення цих судів у вказаній частині по суті спору є правильними, а тому скасуванню не підлягають.

Відповідно до частини першої статті 229 КАС України суд касаційної інстанції має право скасувати судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій та ухвалити нове рішення, якщо обставини справи встановлені повно і правильно, але суди першої та апеляційної інстанцій порушили норми матеріального чи процесуального права, що призвело до ухвалення незаконного судового рішення.

На підставі викладеного, керуючись статтями 220, 222, 223, 229, 230 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

УХВАЛИВ:

Касаційну скаргу Державної фінансової інспекції в Дніпропетровській області задовольнити частково.

Постанову Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 26 вересня 2013 року та ухвалу Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду від 5 червня 2014 року в частині задоволеного позову про зобов'язання виконати пункти 3 та 4 вимоги Державної фінансової інспекції в Дніпропетровській області від 8 січня 2013 року № 04-08-02-13/139 шляхом, вказаним у цій вимозі,- скасувати, ухваливши в цій частині нове рішення - про відмову у задоволенні позову.

У решті рішення судів попередніх інстанцій залишити без змін.

Постанова набирає законної сили через п'ять днів після направлення її копії особам, які беруть участь у справі, та може бути переглянута Верховним Судом України з підстав, у строки та в порядку, встановленими статтями 237, 238, 239-1 Кодексу адміністративного судочинства України.

Головуючий суддя Кравцов О.В.

Судді Єрьомін А.В.

Цуркан М.І.