Історія справи

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

"14" травня 2014 р. м. Київ К/9991/69202/12

Колегія суддів Вищого адміністративного суду України у складі: Лосєва А.М., Бившевої Л.І., Шипуліної Т.М., розглянувши у порядку письмового провадження

касаційну скаргу Лівобережної міжрайонної державної податкової інспекції м. Дніпропетровська Державної податкової служби

на постанову Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 28.11.2011

та ухвалу Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду від 18.10.2012

у справі № 2а/0470/9645/11

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Ліфтремонт»

до Лівобережної міжрайонної державної податкової інспекції м. Дніпропетровська

про визнання протиправними дій та скасування податкового повідомлення-рішення,

В С Т А Н О В И Л А:

Постановою Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 28.11.2011, залишеною без змін ухвалою Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду від 18.10.2012, задоволено позовні вимоги Товариства з обмеженою відповідальністю «Ліфтремонт» (надалі - позивач, ТОВ «Ліфтремонт») до Лівобережної міжрайонної державної податкової інспекції м. Дніпропетровська (надалі - відповідач, Лівобережна МДПІ м. Дніпропетровська): визнано протиправними дії Лівобережної міжрайонної державної податкової інспекції м. Дніпропетровська щодо викладення в акті перевірки № 2987/23/31688107 від 25.07.2011 висновків про нікчемність (фіктивність) правочину, укладеного між ТОВ «Ліфтремонт» та ТОВ «Інтерсервіс-Постач» (код ЄДРПОУ 37276482); визнано протиправними дії Лівобережної міжрайонної державної податкової інспекції м. Дніпропетровська щодо безпідставного завищення ТОВ «Ліфтремонт» у січні 2011 року валових витрат на суму 217 945,00 грн., податкового кредиту на суму 43 589,00 грн. та заниження валового доходу на суму 261 534,00 грн., як отриманого безоплатно від невстановленої особи без укладання будь-яких угод та за відсутності документального підтвердження оплати за нього; визнано протиправним та скасовано податкове повідомлення-рішення від 03.08.2011 № 0101882301 про визначення суми податкового зобов'язання з податку на додану вартість в розмірі 43 590 грн.

Рішення судів мотивовано тим, що відповідач не спростував доводів позивача щодо дійсності та товарності його господарських операцій з ТОВ «Інтерсервіс-Постач». Первинні документи бухгалтерського обліку підтверджують не тільки факт приймання товару (продукції), наявності технологічних та фізичних можливостей позивача на використання товару в своїй діяльності, але також наявність господарської мети подальшого використання придбаного товару (продукції). Крім того, Лівобережній МДПІ м. Дніпропетровська відповідно до покладених на неї функцій та повноважень не надано право щодо встановлення висновків в актах перевірки про нікчемність правочинів, укладених суб'єктами господарювання.

Вважаючи, що рішення судів першої та апеляційної інстанцій прийнято з порушенням норм матеріального та процесуального права, відповідач звернувся до Вищого адміністративного суду України із касаційною скаргою, у якій просить скасувати постанову Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 28.11.2011 та ухвалу Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду від 18.10.2012 і відмовити у задоволенні позову в повному обсязі.

Позивач надав письмові заперечення на касаційну скаргу, в яких обґрунтовує законність оскаржуваних судових рішень.

У зв'язку з неприбуттям у судове засідання жодної з осіб, які беруть участь у справі, що були належним чином повідомлені про дату, час і місце судового засідання, колегія суддів Вищого адміністративного суду України, на підставі частини першою статті 222 Кодексу адміністративного судочинства України, вирішила розглядати справу у порядку письмового провадження.

Відповідно до частини першої статті 220 Кодексу адміністративного судочинства України суд касаційної інстанції перевіряє правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин у справі і не може досліджувати докази, встановлювати та визнавати доведеними обставини, що не були встановлені в судовому рішенні, та вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що відповідачем була проведена позапланова виїзна перевірка позивача з питань дотримання вимог податкового та іншого законодавства за період з 01.07.2010 по 31.03.2011. За результатами перевірки складено акт від 25.07.2011 № 2987/23/31688107, на підставі якого винесено податкове повідомлення-рішення № 0101882301 від 03.08.2011, яким позивачу збільшено суму податкового зобов'язання з ПДВ на 43 590 грн., з них: за основним платежем - 43 589 грн., штрафні (фінансові) санкції - 1 грн.

Підставою для нарахування податкових зобов'язань стали висновки відповідача про порушення позивачем:

- п. 198.6 ст. 198, п. 200.1 ст. 200 Податкового кодексу України в частини завищення позивачем податкового кредиту за січень 2011 року на загальну суму 43 589 грн.;

- п. 19.2 ст. 19 Закону України від 22.05.2003 № 889-IV «Про податок з доходів фізичних осіб» та абз. «б» п. 176.2 ст. 176 Податкового кодексу України внаслідок невідображення позивачем в розрахунку форми 1-ДФ отриманих доходів.

Переглянувши судові рішення у межах касаційної скарги, перевіривши правильність застосування судами норм матеріального і процесуального права, колегія суддів Вищого адміністративного суду України погоджується із висновками судів попередніх інстанцій щодо доведеності реального здійснення господарських операцій та правильності формування позивачем податкового кредиту.

У перевіреному періоді позивач мав договірні відносини з ТОВ «Інтерсервіс-Постач» відповідно до договору постачання № 311/10 від 03.11.2010. Згідно договору ТОВ «Інтерсервіс-Постач» зобов'язалось постачати позивачу товар в кількості, асортименті та за ціною, вказаних в окремих рахунках, рахунках-фактурах і специфікаціях.

На думку відповідача, правочин, вчинений між позивачем та ТОВ «Інтерсервіс-Постач»у перевіреному періоді, відповідно до ч.1, 2 ст.215, ч.1, 5 ст. 203 Цивільного кодексу України є нікчемним і, в силу ст. 216 Цивільного кодексу України, не створює юридичних наслідків, крім тих, що пов'язані з його недійсністю. Позивачем не доведено фактичність отримання товару від ТОВ «Інтерсервіс-Постач» та правомірність включення до складу податкового кредиту зазначених сум ПДВ.

Положення п. 198.3 ст. 198 Податкового кодексу України, що вступив в дію з 01.01.2011, передбачають, що податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до ст. 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою п. 193.1 ст. 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з: придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку; придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Згідно п. 198.6 ст. 198 цього Кодексу не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними або оформлені з порушенням вимог чи не підтверджені митними деклараціями (іншими подібними документами згідно з пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу).

Тобто, необхідною умовою для віднесення сум податку на додану вартість до складу податкового кредиту та валових витрат є факт придбання товарів та послуг з метою їх використання в господарській діяльності, що підтверджено належним чином складеними податковими накладними (іншими подібними документами згідно з пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу), і сплата податку на додану вартість продавцю у складі вартості товару.

Необхідність підтвердження господарських операцій первинними документами визначено п.1.2 ст. 1, п.2.1 ст.2 Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку, затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 24.05.1995, відповідно до якого первинні документі - це письмові свідоцтва, що фіксують та підтверджують господарські операції, включаючи розпорядження та дозволи адміністрації на їх проведення.

Статтею 9 Закону України від 16.07.1999 № 996-XIV «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» встановлено вимоги до первинних документів, які є підставою для бухгалтерського та податкового обліку. Відповідно до даної статті, підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи.

Виконання умов зазначеного договору та факт поставки запчастин підтверджується податковими накладними та іншими первинними документами, а саме: специфікаціями № 16 від 05.01.2011, № 17 від 06.01.2011, № 18 від 06.01.2011; рахунками-фактурами № 36 від 05.01.2011 на загальну суму 112 620 грн., у т.ч. ПДВ - 18 770 грн.; № 69 від 06.01.2011 на загальну суму 124 094 грн., у т.ч. ПДВ - 20 682,40 грн.; № 70 від 06.01.2011 на загальну суму 24 820,80 грн., у т.ч. ПДВ - 4 136,80 грн.; видатковими накладними № 36 від 05.01.2011 на загальну суму 112 620 грн., у т.ч. ПДВ - 18 770 грн.; № 69 від 06.01.2011 на загальну суму 124 094 грн., у т.ч. ПДВ - 20 682,40 грн., № 70 від 06.01.2011 на загальну суму 24 820,80 грн., у т.ч. ПДВ - 4 136,80 грн.; банківськими виписками ТОВ «Ліфтремонт» від 31.11.2011, з яких вбачається рух коштів позивача внаслідок оплати товару за договором.

Крім того, судами попередніх інстанцій досліджено акт приймання виконаних робіт № 1 за червень 2011 року; заключну відомість ресурсів (витрати за фактом) за перший звітній період 2011 року; оборотно-сальдові відомості за 1 квартал 2011 року; акт списання № СпТ-00036 від 07.06.2011; акти списання за березень 2011 року, які підтверджують використання позивачем придбаного за договором товару у власній господарській діяльності.

Отже, досліджені судами попередніх інстанцій первинні документи розкривають зміст господарських операцій, підтверджують рух активів позивача та отримання ним реального результату в процесі господарської діяльності, тому колегія суддів вважає, що ТОВ «Ліфтремонт» правильно сформувало податковий кредит з податку на додану вартість та валові витрати відповідних періодів за результатом проведення господарських операцій з ТОВ «Інтерсервіс-Постач» з дотриманням вимог Податкового кодексу України.

Наведеним підтверджується правильність висновку судів першої та апеляційної інстанцій про наявність підстав для скасування податкового повідомлення-рішення від 03.08.2011 № 0101882301 про визначення суми податкового зобов'язання з податку на додану вартість в розмірі 43 590 грн.

Водночас, колегія суддів Вищого адміністративного суду України не може погодитись із позицією судів попередніх інстанцій про визнання протиправними дій податкового органу щодо викладення в акті перевірки висновків про нікчемність (фіктивність) правочину та дій щодо завищення ТОВ «Ліфтремонт» валових витрат, податкового кредиту, заниження валового доходу та вважає такі висновки судів першої та апеляційної інстанцій помилковими, виходячи з наступного.

Зі змісту ст. 17 Кодексу адміністративного судочинства України та визначення понять «позивач» та «адміністративний позов», наведених у ст. 3 даного Кодексу, випливає, що особа має право звернутись до адміністративного суду з позовом про оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень, якщо такі рішення, дії чи бездіяльність порушують права, свободи та законні інтереси позивача в публічно-правових відносинах за участю позивача. При цьому, позивач на власний розсуд визначає, чи порушені його права рішенням, дією або бездіяльністю суб'єкта владних повноважень.

Тобто, судовому захисту підлягають лише порушене право або інтерес особи, при чому такі порушення мають полягати у відповідних правових наслідках у вигляді зміни стану прав та обов'язків позивача або створення об'єктивних перешкод у реалізації законного інтересу відповідної особи, що унеможливлюють одержання особою того, на що вона вправі розраховувати в разі належної поведінки зобов'язаної особи. Лише в такому разі позовні вимоги можуть бути задоволені.

Колегія суддів касаційної інстанції вважає, що акт перевірки та викладені в ньому факти і висновки (щодо визнання правочину таким, що не відповідає вимогам чинного законодавства, не спрямований на реальне настання наслідків, що обумовлені цим правочином та не підтверджує об'єкт оподаткування ПДВ під час придбання та продажу товарів (послуг); щодо визнання договору нікчемним) не можна розглядати як рішення суб'єкта владних повноважень, що породжує для суб'єкта господарювання певні правові наслідки. Представники контролюючого органу не позбавлені права викладати в акті перевірки власні суб'єктивні висновки про зафіксовані обставини і в подальшому, в разі виникнення спору щодо рішень, які приймаються на підставі такого акта, обґрунтовувати ними власну позицію про наявність певних, допущених платником податків порушень. При цьому, оцінка акта перевірки, в тому числі і оцінка дій посадових осіб податкового органу щодо його складання, а також самих висновків перевірки, надається уповноваженим законом органам при вирішенні спору щодо оскарження рішення, прийнятого на підставі такого акта.

Акт є виключно носієм доказової інформації про виявлені податковим органом під час проведення перевірки порушення вимог податкового, валютного та іншого законодавства суб'єктами господарювання, обов'язковим документом, на підставі якого приймається відповідне рішення контролюючого органу, і не містить в собі будь-яких владних приписів і вимог, а тому не підпадає під ознаки рішення (нормативно-правових актів чи актів індивідуальної дії) суб'єкта владних повноважень у розумінні доктрини Кодексу адміністративного судочинства України.

Відтак, висновки акта перевірки, так само як і дії податкового органу щодо визнання нікчемним правочину в такому акті, не створюють об'єктивних перешкод у реалізації позивачем його законних інтересів або прав, тому підстав для скасування висновків такого акта перевірки та визнання дій податкового органу протиправними колегія суддів Вищого адміністративного суду України не вбачає.

Не зважаючи на те, що судами першої та апеляційної інстанцій обставини справи встановлено повно та всебічно, з урахуванням доводів касаційної скарги, колегія суддів вважає, що, відповідно до ст. 229 Кодексу адміністративного судочинства України, постанова Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 28.11.2011 та ухвала Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду від 18.10.2012 підлягають скасуванню із прийняттям нового рішення про відмову у задоволенні позову в цій частині.

Частиною шостою ст. 94 Кодексу адміністративного судочинства України визначено, що якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не повертаючи адміністративної справи на новий розгляд, змінить судове рішення або ухвалить нове, він відповідно змінює розподіл судових витрат.

Враховуючи, що у матеріалах справи немає відомостей про понесення відповідачем будь-яких із судових витрат, передбачених ч. 2 ст. 94 Кодексу адміністративного судочинства України, підстав вирішувати питання щодо розподілу судових витрат немає.

Керуючись ч. 2, 6 ст. 94, ст.ст. 210, 214, 215, 220, 222, 223, 224, 229, 230, 232, ч. 5 ст. 254 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

П О С Т А Н О В И В:

1. Касаційну скаргу Лівобережної міжрайонної державної податкової інспекції м. Дніпропетровська Державної податкової служби задовольнити частково.

2. Постанову Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 28.11.2011 та ухвалу Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду від 18.10.2012 у справі № 2а/0470/9645/11 скасувати в частині: визнання протиправними дій Лівобережної міжрайонної державної податкової інспекції м. Дніпропетровська щодо викладення в акті перевірки № 2987/23/31688107 від 25.07.2011 висновків про нікчемність (фіктивність) правочину, укладеного між ТОВ «Ліфтремонт» та ТОВ «Інтерсервіс-Постач» (код ЄДРПОУ 37276482); визнання протиправними дій Лівобережної міжрайонної державної податкової інспекції м. Дніпропетровська щодо безпідставного завищення ТОВ «Ліфтремонт» у січні 2011 року валових витрат на суму в розмірі 217 945,00 грн., податкового кредиту на суму в розмірі 43 589,00 грн. та заниження валового доходу на суму в розмірі 261 534,00 грн., як отриманого безоплатно від невстановленої особи без укладання будь-яких угод та за відсутності документального підтвердження оплати за нього.

Прийняти нову постанову, якою відмовити у задоволенні позову в цій частині.

В решті постанову Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 28.11.2011 та ухвалу Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду від 18.10.2012 у справі № 2а/0470/9645/11 залишити без змін.

3. Постанова набирає законної сили через п'ять днів після направлення її копій особам, які беруть участь у справі, та може бути переглянута Верховним Судом України лише у частині прийняття нового рішення з підстав, у порядку та в строки, встановлені статтями 236 - 238, 239-1 Кодексу адміністративного судочинства України.

Головуючий суддя(підпис)А.М. Лосєв Судді:(підпис)Л.І. Бившева (підпис) Т.М. Шипуліна