Історія справи

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

10 листопада 2015 року м. Київ К/800/64744/13

Колегія суддів Вищого адміністративного суду України у складі:

Головуючого судді - Черпіцької Л.Т.Суддів -Розваляєвої Т.С. Чалого С.Я.розглянувши у порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами адміністративну справуза касаційною скаргоюЖитомирської митниці напостанову Житомирського окружного адміністративного суду 17.09.2013р. та ухвалу Житомирського апеляційного адміністративного суду 27.11.2013р.у справі№ 806/5105/13-аза позовомТовариства з обмеженою відповідальністю "Лайт Ф"до1. Житомирської митниці Міністерства доходів і зборів України, 2. Головного управління Державної казначейської служби України у Житомирській області провизнання протиправним та скасування рішення, стягнення коштів

ВСТАНОВИЛА:

Товариство з обмеженою відповідальністю "Лайт Ф" звернулось до Житомирської митниці з позовом, в якому просило визнати протиправним та скасувати рішення Житомирської митниці № 101060000/2013/300298/2 від 02.04.2013 року та стягнути з Державного бюджету України надмірно сплачену суму митних платежів у розмірі 12999,79 грн.

В обґрунтування позовних вимог позивач посилається на протиправність дій митниці щодо самостійного визначення митної вартості та необґрунтованим витребуванням у позивача додаткових документів щодо підтвердження митної вартості товару.

Постановою Житомирського окружного адміністративного суду 17.09.2013р., залишеною без змін ухвалою Житомирського апеляційного адміністративного суду 27.11.2013р., позов задоволено. Визнати нечинним та скасовано рішення Житомирської митниці про коригування митної вартості товарів від 02.04.2013 року № 101060000/2013/300298/2. Стягнуто з Державного бюджету України на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Лайт Ф" надмірно сплачену суму митних платежів у розмірі 12999,79 грн.

На постанову Житомирського окружного адміністративного суду 17.09.2013р. та ухвалу Житомирського апеляційного адміністративного суду 27.11.2013р. надійшла касаційна скарга Житомирської митниці, в якій, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального та процесуального права, ставиться питання про їх скасування та прийняття нового рішення про відмову в задоволенні позовних вимог.

Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши матеріали справи, обговоривши доводи касаційної скарги, колегія суддів дійшла висновку, що касаційна скарга Житомирської митниці підлягає частковому задоволенню з огляду на наступне.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що 15 січня 2013 року між ТОВ "Лайт Ф" та Компанією "TAIZHOU YONGAN REDIRECTOR CO., LTD", Китай укладено зовнішньоекономічний контракт №3-15/01-13, за яким останній продає, а Товариство купує запчастини для автомобілів. За умовами контракту доставка товару здійснюється на територію України згідно правил "Інкотермс-2000". Відповідно до пункту 3.1 контракту оплата за товар здійснюється протягом 55 календарних днів від дати відвантаження товару продавцем.

01 квітня 2013 року Товариством заявлено до митного оформлення отриманий від Компанії "TAIZHOU YONGAN REDIRECTOR CO., LTD", Китай за вказаним вище контрактом товар: рульові рейки для автомобілів ЗАЗ, ВАЗ торгівельної марки WEBER та подано до Житомирської митниці митну декларацію №101060000/2013/005257.

На підтвердження обґрунтованості заявленої у декларації митної вартості товарів позивачем подано митному органу наступні документи: зовнішньоекономічний контракт від 15.01.2013 року № 3-15/01-13, специфікацію до контракту № 1 від 15.01.2013р., інвойс від 15.01.2013р. № YAS1210048, комерційну пропозицію б/н від 15.01.2013р., договір на транспортно-експедиційне обслуговування від 12.03.2012 № 1-12/03-12, транспортний рахунок від 19.02.2013 № VAT 01/SHI/02/2013, платіжне доручення № 108 від 20.02.2013р. про оплату транспортно-експедиційних послуг, прайс-лист від виробника б/н від 15.01.2013 р., пакувальний лист б/н від 15.01.2013 р., сертифікат про походження товару № CCPIT 122726507 від 31.01.2013 р., коносамент NGBLEG1301084G від 25.01.2013 р., експортну декларацію країни відправлення від 26.01.2013 р. № 310120130519829738, каталог продукції, платіжне доручення №120 від 05.03.2013 р. оплати за товар постачальнику, тощо.

Житомирською обласною митницею у зв'язку із сумнівами щодо митної вартості товару, було запропоновано декларанту надати додаткові документи для підтвердження митної вартості товару, а саме: виписку з бухгалтерської документації; висновки про якісні та вартісні характеристики товарів, підготовлені спеціалізованими експертними організаціями.

Декларант був ознайомлений із переліком додаткових документів, які необхідно надати митному органу, що підтверджується розпискою та вчиненим ним записом «на даний момент додаткові документи надати неможливо».

2 квітня 2013 року Товариству видано картку відмови № 101060000/2013/00354 та прийнято рішення про коригування митної вартості товарів № 101060000/2013/300298/2. За змістом відмови митна вартість товарів не може бути визначена за ціною договору (контракту) щодо товарів, які імпортуються (вартість операції), оскільки документи, зазначені у частині 2 статті 53 Митного кодексу України, подані для митного оформлення, містять розбіжності (в коносаменті від 25.01.13 № GBLEG1301084I відсутні відомості про особу, з якою укладено договір про транспортно-експедиційне обслуговування), а також в зв'язку з неподанням декларантом на письмову вимогу митного органу додаткових документів. За інформацією, яка наявна у митного органу, вартість схожих товарів є вищою в порівнянні з митною вартістю оцінюваних товарів.

Не погодившись з вищевказаними рішенням та карткою відмови позивач і звернувся з даним позовом до суду.

Отже, предметом даного спору є правомірність визначення митної вартості товару.

Задовольняючи позов в частині скасування рішення про коригування заявленої митної вартості товарів, суд першої інстанції, з позицією якого погодився суд апеляційної інстанції, виходив з того, що будь-яких фактичних доказів щодо наявності у митного органу сумнівів щодо застосування основного методу (за ціною договору) визначення митної вартості товару позивача, представником відповідача до суду не надано, у зв'язку з чим у митниці не було правових підстав для коригування митної вартості товару.

Колегія суддів погоджується з такими висновками судів попередніх інстанцій щодо наявності підстав для задоволення позову, з огляду на наступне.

Відповідно до статті 49 Митного кодексу України від 13.03.2012р. (далі - МК України) митною вартістю товарів, які переміщуються через митний кордон України, є вартість товарів, що використовується для митних цілей, яка базується на ціні, що фактично сплачена або підлягає сплаті за ці товари.

Згідно з пунктом 1 частини четвертої статті 54 Митного кодексу України митний орган під час здійснення контролю за правильністю визначення митної вартості товарів зобов'язаний здійснювати контроль заявленої декларантом або уповноваженою ним особою митної вартості товарів шляхом перевірки числового значення заявленої митної вартості, наявності в поданих зазначеними особами документах усіх відомостей, що підтверджують числові значення складових митної вартості товарів, чи відомостей щодо ціни, що була фактично сплачена або підлягає сплаті за ці товари.

Статтею 53 МК України встановлено, що у випадках, передбачених цим Кодексом, одночасно з митною декларацією декларант подає митному органу документи, що підтверджують заявлену митну вартість товарів і обраний метод її визначення.

Документами, які підтверджують митну вартість товарів, є:

1) декларація митної вартості, що подається у випадках, визначених у частинах п'ятій і шостій статті 52 цього Кодексу, та документи, що підтверджують числові значення складових митної вартості, на підставі яких проводився розрахунок митної вартості;

2) зовнішньоекономічний договір (контракт) або документ, який його замінює, та додатки до нього у разі їх наявності;

3) рахунок-фактура (інвойс) або рахунок-проформа (якщо товар не є об'єктом купівлі-продажу);

4) якщо рахунок сплачено, - банківські платіжні документи, що стосуються оцінюваного товару;

5) за наявності - інші платіжні та/або бухгалтерські документи, що підтверджують вартість товару та містять реквізити, необхідні для ідентифікації ввезеного товару;

6) транспортні (перевізні) документи, якщо за умовами поставки витрати на транспортування не включені у вартість товару, а також документи, що містять відомості про вартість перевезення оцінюваних товарів;

7) копія імпортної ліцензії, якщо імпорт товару підлягає ліцензуванню;

8) якщо здійснювалося страхування, - страхові документи, а також документи, що містять відомості про вартість страхування.

Згідно з частиною третьою статті 53 Митного Кодексу України, у разі якщо документи, зазначені у частині другій цієї статті, містять розбіжності, наявні ознаки підробки або не містять всіх відомостей, що підтверджують числові значення складових митної вартості товарів, чи відомостей щодо ціни, що була фактично сплачена або підлягає сплаті за ці товари, декларант або уповноважена ним особа на письмову вимогу митного органу зобов'язані протягом 10 календарних днів надати (за наявності) додаткові документи.

Згідно з ч.1 ст.54 МК України, контроль правильності визначення митної вартості товарів здійснюється митним органом під час проведення митного контролю і митного оформлення шляхом перевірки числового значення заявленої митної вартості.

Статтею 57 Митного кодексу України встановлено, що визначення митної вартості товарів, які ввозяться в Україну відповідно до митного режиму імпорту, здійснюється за такими методами:1) основний - за ціною договору (контракту) щодо товарів, які імпортуються (вартість операції); 2) другорядні: а) за ціною договору щодо ідентичних товарів; б) за ціною договору щодо подібних (аналогічних) товарів; в) на основі віднімання вартості; г) на основі додавання вартості (обчислена вартість); ґ) резервний.

Основним методом визначення митної вартості товарів, які ввозяться на митну територію України відповідно до митного режиму імпорту, є перший метод - за ціною договору (вартість операції).

Кожний наступний метод застосовується лише у разі, якщо митна вартість товарів не може бути визначена шляхом застосування попереднього методу відповідно до норм цього Кодексу.

Застосуванню другорядних методів передує процедура консультацій між митним органом та декларантом з метою визначення основи вартості згідно з положеннями статей 59 і 60 цього Кодексу. Під час таких консультацій митний орган та декларант можуть здійснити обмін наявною у кожного з них інформацією за умови додержання вимог щодо її конфіденційності.

У разі неможливості визначення митної вартості товарів згідно з положеннями статей 59 і 60 цього Кодексу за основу для її визначення може братися або ціна, за якою ідентичні або подібні (аналогічні) товари були продані в Україні не пов'язаному із продавцем покупцю відповідно до статті 62 цього Кодексу, або вартість товарів, обчислена відповідно до статті 63 цього Кодексу.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що відмовляючи позивачу в митному оформленні товару за 1 методом, митний орган послався на наявність сумніву в правильному визначенні заявленої митної вартості та на неподання позивачем всіх додатково витребуваних документів, при цьому відповідачем був застосований метод 2-ґ визначення митної вартості товару.

Однак, відповідач не надав доказів того, що документи, подані позивачем для митного оформлення товару, є недостатніми чи такими, що у своїй сукупності викликають сумнів у достовірності наданої інформації.

Щодо посилання скаржника на відомості спеціалізованої бази даних Єдиної автоматизованої інформаційної системи Держмитслужби України щодо іншої вартості подібних товарів, то самі по собі відомості згаданої системи не є достатньою підставою для коригування заявленої декларантом митної вартості, за умови відсутності сумнівів у достовірності наданих декларантом документів та їх повноти.

Таким чином, у відповідача були в наявності всі документи, які давали можливість встановити дійсну митну вартість товару за ціною договору.

Отже, суди попередніх інстанцій дійшли вірного висновку, що відповідачем не доведено наявності обґрунтованого сумніву щодо заявленої митної вартості товару та необхідності надання декларантом додаткових документів, а також необґрунтована неможливість застосування методу визначення митної вартості товару за ціною договору.

Разом з тим, щодо стягнення надмірно сплаченого податку на додану вартість та митних платежів колегія суддів зазначає, що суди попередніх інстанцій прийшли до помилкових висновків про задоволення позову в цій частині, оскільки вказані позовні вимоги заявлені передчасно.

Відповідно до Порядку повернення платникам податків коштів, що обліковуються на відповідних рахунках митного органу як передоплата, і митних та інших платежів, помилково та/або надмірно сплачених до бюджету, діючого на час спірних правовідносин, контроль за справлянням яких здійснюється митними органами, затвердженого наказом Державної митної служби України від 20.07.2007 р. №618, зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 25.09.2007 р. за №1097/14364, для повернення з Державного бюджету України митних та інших платежів, помилково та/а надмірно сплачених до бюджету, контроль за справлянням яких здійснюється митними органами, платником податків до загального відділу митного органу, яким здійснювало оформлення митної декларації, подається заява довільної форми, яка підписується керівником головним бухгалтером суб'єкта господарської діяльності або фізичною особою та відповідний перелік документів.

Заява може бути подана не пізніше 1095-го дня, наступного за днем зарахування коштів до Державного бюджету України.

Заява, зареєстрована в загальному відділі, після розгляду керівником (заступником керівника) митного органу разом з пакетом документів передається до Відділу для перевірки обґрунтованості повернення заявлених сум.

Відділ перевіряє факт перерахування митних та інших платежів з відповідного рахунку до Державного бюджету України та наявність переплати.

Для підготовки висновку про повернення з Державного бюджету України помилково та/або надмірно зарахованих до бюджету митних та інших платежів, контроль за справлянням яких покладається на митні органи (далі - Висновок про повернення), керівництвом Відділу за потреби ініціюється проведення перевірки в митному органі щодо правильності митного оформлення із залученням відповідних підрозділів митного органу.

Відповідний орган Державного казначейства України на підставі отриманого Висновку митного органу про повернення готує платіжні документи на перерахування коштів з рахунку з обліку доходів державного бюджету на рахунок, зазначений у Висновку про повернення, та протягом п'яти робочих днів від дати отримання Висновку про повернення здійснює повернення коштів з бюджету.

Виходячи з наведеного нормативними актами встановлений порядок повернення надмірно сплачених митних платежів, який позивачем не дотриманий, що не дає можливості стягнути спірні митні платежі.

Відповідно до п. 17.1.10 ст. 17 Податкового кодексу України, платник податків має право на залік чи повернення надміру сплачених, а також надміру стягнутих сум податків та зборів, пені, штрафів у порядку, встановленому цим Кодексом.

Згідно з приписами п. 43.1. статті 43 Податкового кодексу України, помилково та/або надміру сплачені суми грошового зобов'язання підлягають поверненню платнику відповідно до цієї статті та статті 301 Митного кодексу України, крім випадків наявності у такого платника податкового боргу.

Відповідно до п.8 Прикінцевих та перехідних положень Митного кодексу України 2012 року повернення помилково або надміру сплачених до дня набрання чинності цим кодексом сум митних платежів здійснюється у порядку, встановленому цим Кодексом та Податковим кодексом України.

За вимогами ч.1 ст.301 МК України 2012 р. повернення помилково та/або надміру сплачених сум митних платежів здійснюється відповідно до Бюджетного та Податкового кодексів України

Згідно з пунктом 187.8 статті 187 ПКУ для операцій із ввезення на митну територію України товарів датою виникнення права на віднесення сум податку до податкового кредиту є дата сплати податку за податковими зобов'язаннями.

Виходячи зі змісту наведених законодавчих норм встановлений відповідний порядок стягнення надмірно сплаченого податку на додану вартість, позивачем не дотриманий Порядок стягнення з Державного бюджету надмірно сплаченого податку на додану вартість.

Аналогічна правова позиція щодо застосування зазначених норм матеріального права була висловлена колегією суддів Судової палати в адміністративних справах Верховного Суду України у постановах від 15 квітня 2014року (справа № 21-29а14), від 12 листопада 2014 року та від 25 листопада 2014 року (справа № 21-207а14).

Таким чином, суди першої та апеляційної інстанції прийшли до необґрунтованих висновків про задоволення позовних вимог щодо стягнення надмірно сплачених митних платежів, тому в цій частині позовні вимоги не підлягають задоволенню, а рішення суду першої інстанції в цій частині підлягає скасуванню з відмовою в позовних вимогах.

Оскільки обставини справи встановлені з достатньою повнотою, але судові рішення в цій частині ухвалені з порушенням норм матеріального та процесуального права, вони підлягають частковому скасуванню з ухваленням нового рішення.

Керуючись статтями 220, 222, 223, 224, 225, 230, 231 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів Вищого адміністративного суду України

ПОСТАНОВИЛА:

Касаційну скаргу Житомирської митниці задовольнити частково.

Скасувати постанову Житомирського окружного адміністративного суду 17.09.2013р. та ухвалу Житомирського апеляційного адміністративного суду 27.11.2013р. в частині стягнення з Державного бюджету України на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Лайт Ф" надмірно сплачену суму митних платежів у розмірі 12 999,79 грн.

Прийняти в цій частині нове рішення, яким відмовити в задоволені позовних вимог в частині стягнення з Державного бюджету України на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Лайт Ф" надмірно сплачену суму митних платежів у розмірі 12 999,79 грн.

В решті постанову Житомирського окружного адміністративного суду 17.09.2013р. та ухвалу Житомирського апеляційного адміністративного суду 27.11.2013р. - залишити без змін.

Постанова набирає законної сили через п'ять днів після направлення копії особам, які беруть участь у справі та може бути переглянута в порядку ст.ст. 235-2391 Кодексу адміністративного судочинства України.

Судді: