Історія справи

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

"03" липня 2014 р. м. Київ К/800/27027/13

Колегія суддів Вищого адміністративного суду України у складі:

Суддів: Лиски Т.О. (доповідач),

Бутенка В.І.,

Ліпського Д.В.,

розглянувши в порядку письмового провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_3 до Головного управління внутрішніх військ Міністерства внутрішніх справ України, третя особа: Військова частина 3066 про стягнення грошової компенсації за речове майно, касаційне провадження в якій відкрито за касаційною скаргою Головного управління внутрішніх військ Міністерства внутрішніх справ України на постанову Окружного адміністративного суду міста Києва від 06 лютого 2013 року та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 23 квітня 2013 року, -

в с т а н о в и л а:

У січні 2013 року ОСОБА_3 звернувся до суду з позовом до Головного управління внутрішніх військ Міністерства внутрішніх справ України, третя особа: Військова частина 3066 про стягнення грошової компенсації за речове майно у розмірі 5120 грн.

Постановою Окружного адміністративного суду міста Києва від 06 лютого 2013 року, залишеною без змін ухвалою Київського апеляційного адміністративного суду від 23 квітня 2013 року, позов задоволено.

Не погоджуючись з рішеннями судів першої та апеляційної інстанцій у справі, Головне управління внутрішніх військ Міністерства внутрішніх справ України звернулося з касаційною скаргою, в якій просить рішення судів першої та апеляційної інстанцій скасувати та прийняти нове рішення, яким відмовити позивачу у задоволенні позову, посилаючись на порушення судами норм матеріального та процесуального права.

Заслухавши суддю-доповідача, розглянувши та обговоривши доводи касаційної скарги, перевіривши матеріали справи, колегія суддів Вищого адміністративного суду України вважає, що касаційна скарга підлягає задоволенню виходячи з наступного.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що наказом командувача внутрішніх військ МВС України від 02 листопада 2012 року 138 о/с позивача було звільнено у відставку з посади начальника управління бойової підготовки Головного управління внутрішніх військ МВС України відповідно до пункту «б» частини 6 статті 26 Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу» за станом здоров'я з правом носіння військової форми одягу.

Відповідно до витягу з наказу командувача внутрішніх військ Міністерства внутрішніх справ України (по стройовій частині) від 03 листопада 2012 року № 230 позивача виключено зі списків особового складу Головного управління внутрішніх військ Міністерства внутрішніх справ України та всіх видів забезпечення.

20 грудня 2012 року позивач звернувся із заявою до командувача внутрішніх військ МВС України про виплату йому компенсації за неотримане при звільненні речове майно в сумі 5120 грн. 00 коп., згідно довідки про належне до видачі, але неотримане речове майно від 11 грудня 2012 року № 14, виданої військовою частиною 3066, яка забезпечує особовий склад Головного управління внутрішніх військ речовим майном.

За результатами розгляду вказаної заяви Головне управління внутрішніх військ МВС України листом від 09 січня 2013 року №3/22/4-Я-402 повідомило позивача про неможливість виплати позивачу компенсації за неотримане при звільненні речове майно посилаючись на відсутність коштів для виплати такої компенсації.

Задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції, з висновком якого погодився і суд апеляційної інстанції, виходив з того, що право на виплату компенсації за неотримане речове майно передбачене Законом України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей», а порядок виплати грошової компенсації визначено постановою Кабінету Міністрів України від 28 жовтня 2004 року №1444, якою затверджено Положення про порядок речового забезпечення військовослужбовців Збройних Сил та інших військових формувань у мирний час. Дія пункту 2 статті 9-1 зазначеного Закону, яким передбачено виплату компенсації за неотримане речове майно, на момент звільнення позивача зі служби була чинною, а тому підлягала виконанню.

Колегія суддів не погоджується з таким висновком судів попередніх інстанцій виходячи з наступного.

Згідно з частиною другою статті 9 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» від 20 грудня 1991 року №2011-ХІІ (у редакції, яка діяла до 11 березня 2000 року), військовослужбовці одержують за рахунок держави грошове забезпечення, а також речове майно і продовольчі пайки або за бажанням військовослужбовця грошову компенсацію замість них.

Відповідно до статті 2 Закону України від 17 лютого 2000 року №1459-ІІІ «Про деякі заходи щодо економії бюджетних коштів» дію частини другої статті 9 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» зупинено у частині одержання військовослужбовцями за їх бажанням грошової компенсації за неодержане речове майно.

Законом України від 03 листопада 2006 року №328-V «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України з питань соціального захисту військовослужбовців, військовозобов'язаних та резервістів, які призвані на навчальні (або перевірочні) та спеціальні збори, і деяких інших осіб» статтю 9 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» викладено в новій редакції, а також доповнено статтею 9-1 (у редакції, чинній до 01 січня 2008 року), якою було передбачено, зокрема, що продовольче та речове забезпечення військовослужбовців здійснюється за нормами і в терміни, що встановлюються Кабінетом Міністрів України. Військовослужбовці, які проходять військову службу за контрактом або перебувають на кадровій військовій службі, мають право на отримання замість належних їм за нормами забезпечення предметів речового майна грошової компенсації в розмірі вартості зазначених предметів.

При цьому, положення частини другої статті 9-1 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» регулюють порядок виплати компенсації замість речового майна військовослужбовцям, які проходять військову службу за контрактом або перебувають на кадровій військовій службі, і не поширюються на військовослужбовців, звільнених з військової служби.

З огляду на викладене, колегія суддів Вищого адміністративного суду України приходить до висновку, що оскільки на момент звернення ОСОБА_3 для отримання грошової компенсації замість речового майна Закон України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» не передбачав такого права для військовослужбовців, звільнених у запас або відставку, то пункт 27 Положення про речове забезпечення військовослужбовців Збройних Сил та інших військових формувань у мирний час, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 28 жовтня 2004 року №1444, не підлягає застосуванню, оскільки суперечить положенням даного Закону.

Відповідно до частин другої та третьої статті 159 Кодексу адміністративного судочинства України законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

За правилами статті 229 Кодексу адміністративного судочинства України суд касаційної інстанції має право скасувати судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій та ухвалити нове рішення, якщо обставини справи встановлені повно і правильно, але суди першої та апеляційної інстанцій порушили норми матеріального чи процесуального права, що призвело до ухвалення незаконного судового рішення.

Оскільки обставини справи встановлені повно і правильно, але суди першої та апеляційної інстанцій порушили норми матеріального права, судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій підлягають скасуванню з ухваленням нового рішення про відмову у задоволенні позову.

На підставі викладеного, керуючись статтями 220, 222, 223, 229, 230, 232 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів,

постановила:

Касаційну скаргу Головного управління внутрішніх військ Міністерства внутрішніх справ України задовольнити.

Постанову Окружного адміністративного суду міста Києва від 06 лютого 2013 року та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 23 квітня 2013 року скасувати.

У задоволенні позову ОСОБА_3 до Головного управління внутрішніх військ Міністерства внутрішніх справ України, третя особа: Військова частина 3066 про стягнення грошової компенсації за речове майно відмовити.

Постанова оскарженню не підлягає.

Судді: