Історія справи

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

"02" грудня 2014 р. м. Київ К/800/4202/13

Колегія суддів Вищого адміністративного суду України у складі:

головуючого - судді суддівТракало В.В., Іваненко Я.Л., Мойсюка М.І.,розглянувши в порядку письмового провадження касаційну скаргу військової частини А 0409 на постанову Житомирського окружного адміністративного суду від 10 липня 2012 року та ухвалу Житомирського апеляційного адміністративного суду від 19 грудня 2012 року у справі за позовом ОСОБА_4 до військової частини А 0409 про стягнення компенсації за не отримане речове майно,

в с т а н о в и л а :

У травні 2012 року позивач звернувся до суду із зазначеним позовом до відповідача. Просив стягнути з відповідача на його користь грошову компенсацію замість речового майна у розмірі 11468 грн. 79 коп.

Позовні вимоги обґрунтовував тим, що при звільненні з військової служби йому не виплачено вказаної грошової компенсації.

Постановою Житомирського окружного адміністративного суду від 10 липня 2012 року, залишеною без змін ухвалою Житомирського апеляційного адміністративного суду від 19 грудня 2012 року, позов задоволено. Визнано протиправною бездіяльність військової частини А0409 та стягнуто з відповідача на користь ОСОБА_4 грошову компенсацію за неотримане ним речове майно в сумі 11468 грн. 79 коп.

У касаційній скарзі ставиться питання про скасування судових рішень судів першої та апеляційної інстанцій з підстав порушення норм матеріального та процесуального права та направлення справи на новий судовий розгляд до суду першої інстанції.

Перевіривши правильність застосування судами норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин у справі у межах касаційної скарги, колегія суддів приходить до висновку, що касаційна скарга підлягає частковому задоволенню з таких підстав.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що ОСОБА_4 проходив військову службу у військовій частині А 0409.

Наказом від 10 лютого 2012 року № 21-пм (КВВ №70 по с/ч від 16 березня 2012 року) звільнений згідно п. б ч. 6 ст. 26 Закону України "Про військовий обов"язок і військову службу" за станом здоров"я з правом носіння військової форми одягу.

Після звільнення з військової служби грошової компенсації замість речового майна не отримував.

Задовольняючи позов, суд першої інстанції, з яким погодився і суд апеляційної інстанції, виходив з того, що ОСОБА_4 має право на отримання грошової компенсації за не отримане речове майно до моменту набуття чинності Закону України «Про деякі заходи щодо економії бюджетних коштів» тобто, до 11 березня 2000 року, та за період, починаючи з дати набрання чинності рішенням Конституційного Суду України від 22 травня 2008 року № 10-рп/2008. Проте відповідач порушував терміни забезпечення позивача речовим майном під час проходження військової служби і при звільненні не виплатив йому належну грошову компенсацію за неотримане речове майно.

Проте погодитися з такими висновками судів не можна з таких підстав.

Згідно ст. 159 КАС України судове рішення повинно бути законним та обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Всупереч вимог ст. 159 КАС України висновки судів попередніх інстанцій не ґрунтуються на законі.

Відповідно до ч. 2 ст. 9 Закону України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей" (у редакції, яка діяла до 11 березня 2000 року) військовослужбовці одержують за рахунок держави грошове забезпечення, а також речове майно і продовольчі пайки або за бажанням військовослужбовця грошову компенсацію замість них.

Відповідно до статті 2 Закону України "Про деякі заходи щодо економії бюджетних коштів" № 1459-ІІI від 17 лютого 2000 року дію ч. 2 ст. 9 Закону України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей" зупинено у частині одержання військовослужбовцями за їх бажанням грошової компенсації за неодержане речове майно.

Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України з питань соціального захисту військовослужбовців, військовозобов'язаних та резервістів, які призвані на навчальні (або перевірочні) та спеціальні збори, і деяких інших осіб» від 3 листопада 2006 року № 328-V статтю 9 Закону України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей" № 2011-ХІІ викладено в новій редакції, а також цей Закон доповнено статтею 9-1 (у редакції, чинній до 1 січня 2008 року), якою було передбачено, зокрема, що продовольче та речове забезпечення військовослужбовців здійснюється за нормами і в терміни, що встановлюються Кабінетом Міністрів України. Військовослужбовці, які проходять військову службу за контрактом або перебувають на кадровій військовій службі, мають право на отримання замість належних їм за нормами забезпечення предметів речового майна грошової компенсації в розмірі вартості зазначених предметів.

При цьому положення частини другої статті 9-1 Закону № 2011-ХІІ регулюють порядок виплати компенсації замість речового майна військовослужбовцям, які проходять військову службу за контрактом або перебувають на кадровій військовій службі, і не поширюються на військовослужбовців, звільнених з військової служби.

Отже, на момент звернення позивача для отримання грошової компенсації замість речового майна Закон України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» № 2011-XII не передбачав такого права для військовослужбовців, звільнених у запас або відставку, а пункт 27 Положення про речове забезпечення військовослужбовців Збройних Сил та інших військових формувань у мирний час, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 28 жовтня 2004 року № 1444, не підлягає застосуванню, оскільки суперечить положенням Закону № 2011-XII.

Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду України від 24 червня 2014 року (справа № 21-253а14).

Проте суди першої та апеляційної інстанцій цих вимог не врахували.

Відповідно до положень частини 1 статті 220 Кодексу адміністративного судочинства України суд касаційної інстанції перевіряє правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин у справі і не може досліджувати докази, встановлювати та визнавати доведеними обставини, що не були встановлені в судовому рішенні, та вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу.

Статтею 229 цього Кодексу встановлено, що суд касаційної інстанції має право скасувати судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій та ухвалити нове рішення, якщо обставини справи встановлені повно і правильно, але суди першої та апеляційної інстанцій порушили норми матеріального чи процесуального права, що призвело до ухвалення незаконного судового рішення.

За таких обставин, коли суди повно і правильно встановили обставини справи, але неправильно застосували норми матеріального права, судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій підлягають скасуванню з ухваленням нової постанови про відмову у задоволенні позовних вимог ОСОБА_4

Керуючись статтями 220, 222, 223, 229, 230, 232 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів

п о с т а н о в и л а :

Касаційну скаргу військової частини А 0409 задовольнити частково.

Постанову Житомирського окружного адміністративного суду від 10 липня 2012 року та ухвалу Житомирського апеляційного адміністративного суду від 19 грудня 2012 року скасувати, ухвалити нове рішення.

У задоволенні позову ОСОБА_4 до військової частини А 0409 про стягнення компенсації за не отримане речове майно відмовити.

Постанова набирає законної сили через п'ять днів після направлення її копій особам, які беруть участь у справі, оскарженню не підлягає.

Головуючий: Судді:В.В. Тракало Я.Л. Іваненко М.І. Мойсюк