Історія справи

Постанова КЦС ВП від 31.10.2024 року у справі №753/14640/23

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

31 жовтня 2024 року

м. Київ

справа № 753/14640/23

провадження № 61-10346св24

Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду (далі - Верховний Суд): головуючого - Крата В. І.,суддів: Гудими Д. А., Дундар І. О., Краснощокова Є. В., Пархоменка П. І. (суддя-доповідач),

розглянув у порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи касаційну скаргу ОСОБА_1 , в інтересах якої діє адвокат Бибка Тетяна Яківна,

на рішення Дарницького районного суду міста Києва від 18 грудня 2023 року

у складі судді Котвицького В. Л. та постанову Київського апеляційного суду від 11 червня 2024 року у складі колегії суддів: Олійника В. І.,Гаращенка Д. Р., Сушко Л. П.

у справі за позовом ОСОБА_1 (далі - позивач) до ОСОБА_2 (далі - відповідач), третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, - Служба у справах дітей та сім`ї Дарницької районної в місті Києві державної адміністрації (далі - третя особа), про встановлення факту проживання однією сім`єю, визнання майна спільною сумісною власністю та визнання права власності на частку в майні,

прийняв постанову про наступне:

I. Вступ

1. У серпні 2023 року позивач звернулася до суду

з позовом до відповідача, про встановлення факту проживання однією сім`єю, визнання майна спільною сумісною власністю та визнання права власності на частку в майні.

2. Суд першої інстанції відмовив в задоволенні позову, і його позицію підтримала апеляційна інстанція.

3. Позивач оскаржила судові рішення. Підставою касаційного оскарження вказала те, що відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норм права у подібних правовідносинах, у яких однією стороною є неповнолітня особа, яка не має повної цивільної процесуальної дієздатності, а іншою стороною у такому спорі виступає єдиний законний представник цієї особи. Крім того, вказала, що суди попередніх інстанцій під час розгляду справи порушили норми матеріального та процесуального права, перелік яких наводить в касаційній скарзі.

4. Ключовими питаннями в спірних правовідносинах є:

1). Чи обрано позивачем належні способи захисту?

2). Які особливості залучення законного представника дитини з урахуванням того, що іншою стороною у такому спорі виступає єдиний законний представник цієї особи?

5. Оскаржувані судові рішення переглядаються в межах, передбачених статтею 400 Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК),

у зв`язку із чим Верховний Суд вирішує питання права, а не факту.

ІІ. Короткий зміст позовних вимог

6. Позов обґрунтований, тим що:

- з травня 2006 року до березня 2022 року позивач проживала

із ОСОБА_3 однією сім`єю без реєстрації шлюбу, понад 15 років вели спільне господарство, допомагали один одному у побутових справах, мали спільний бюджет та виконували обов`язки один щодо одного та їхньої сім`ї;

- позивач вважала ОСОБА_3 своїм чоловіком, а він її - своєю дружиною;

- ІНФОРМАЦІЯ_1 у ОСОБА_1 та ОСОБА_3 народився син ОСОБА_4 ;

- за час спільного проживання позивач та ОСОБА_3 набули

у власність чотирикімнатну квартиру, машиномісце на підземній автостоянці та автомобіль.

- ІНФОРМАЦІЯ_2 помер ОСОБА_3 , після смерті якого відкрилася спадщина на вказане майно;

- батьки ОСОБА_3 померли ще до відкриття спадщини, тому сторони у справі є єдиними спадкоємцями після його смерті;

- у вересні 2022 року позивач направила приватному нотаріусу заяву про прийняття спадщини від свого імені та імені свого сина. Підставою для подання відповідної заяви був факт проживання позивача зі спадкодавцем однією сім`єю без реєстрації шлюбу з травня 2006 року до дня смерті останнього;

- 28 вересня 2022 року приватний нотаріус завела спадкову справу

після смерті ОСОБА_3 ;

- 12 травня 2023 року приватним нотаріусом роз`яснено позивачу, що для закликання її до спадкування за законом необхідно надати докази родинних та інших відносин зі спадкодавцем, зокрема, документи, що підтверджують факт проживання однією сім`єю із померлим не менше як п`ять років до часу відкриття спадщини;

- для набуття статусу спадкоємця та захисту своїх спадкових та інших майнових прав позивач змушена звернутись до суду з вимогою про встановлення факту проживання зі спадкоємцем однією сім`єю без реєстрації шлюбу;

- позивач має на меті захистити у судовому порядку свої майнові права щодо майна, яке вона набула під час спільного проживання однією сім`єю зі спадкодавцем без реєстрації шлюбу, у зв`язку з чим нею заявляється вимога про визнання майна спільною сумісною власністю та визнання за нею права на 1/2 частки у ньому.

7. З урахуванням викладеного, позивач просила суд:

- встановити факт її спільного проживання однією сім`єю без реєстрації шлюбу із ОСОБА_3 з 01 травня 2006 року до 02 березня 2022 року;

- визнати об`єктом права спільної сумісної власності придбані ними за час спільного проживання квартиру, машиномісце та автомобіль;

- визнати за нею право власності на 1/2 ідеальну частку вказаного майна.

ІII. Короткий зміст рішень судів першої та апеляційної інстанцій

8. Рішенням Дарницького районного суду міста Києва від 18 грудня 2023 року, залишеним без змін постановою Київського апеляційного суду від 11 червня 2024 року, у позові відмовлено.

9. Відмовляючи у позові, суд першої інстанції, з висновком якого погодився апеляційний суд, виходив з таких підстав:

- позивачем подано до суду позов з порушенням норм процесуального права, оскільки вона будучи законним представником малолітнього відповідача, яка не має права вести дану справу у суді, не забезпечила належного представництва прав та інтересів малолітнього під час розгляду даної справи, визначивши йому процесуальний статус відповідача;

- клопотання про заміну законного представника від третьої особи або малолітнього відповідача не надходило до суду;

- суд позбавлений імперативної можливості призначити законного представника без відповідного подання органу опіки та піклування або клопотання малолітнього учасника справи;

ІV. Короткий зміст вимог касаційної скарги та узагальненні доводи особи, яка подала касаційну скаргу

10. У касаційній скарзі позивач просить оскаржувані судові рішення

скасувати, ухваливши нове рішення про задоволення позову. За наявності підстав, що унеможливлюють ухвалення нового рішення про задоволення позову, направити справу на новий розгляд до суду першої інстанції.

11. Касаційна скарга мотивована такими аргументами:

- суди попередніх інстанцій під час розгляду справи порушили норми матеріального, процесуального права та конвенцій у сфері прав людини;

- суди дійшли помилкового висновку про обов`язок позивача залучити для дитини представника та про необхідність заміни законного представника дитини у справі;

- суди не взяли до уваги, що дитина є єдиним спадкоємцем майна, яке залишилось після смерті спадкодавця та, відповідно, щодо якого було заявлено позовні вимоги у даній справі, немає жодних порушень процесуального законодавства щодо визначення дитини відповідачем у справі;

- здійснювати цивільні процесуальні права та виконувати обов`язки в суді від імені дитини була наділена виключно позивач як матір, оскільки жодних інших законних представників після втрати батька (спадкодавця) дитина не має;

- в оскаржуваних рішеннях не зазначено передбачених законом підстав та обставин, які б свідчили про неможливість позивача представляти інтереси дитини у даній справі;

- при поданні позову до суду позивачем не було порушено жодних вимог ні матеріального, ні процесуального права, які б завідомо перешкоджали розгляду даної справи;

- разом з тим, при розгляді даної справи, вважаючи що права дитини не захищені належним чином, суд першої інстанції не реалізував надані йому ЦПК повноваження для захисту таких прав, зокрема: не ставив на обговорення такі питання як: наявність конфлікту інтересів між правами позивача у справі та законного представника дитини; неможливість розгляду даної справи без заміни законного представника дитини;

- суд першої інстанції не з`ясував позицію органу опіки щодо доцільності та можливості заміни представника дитини шляхом звернення з поданням про заміну законного представника, не роз`яснив йому процесуальні права щодо цього;

- апеляційний суд вказаних недоліків не усунув;

- крім того, зазначає, що відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норм права у подібних правовідносинах, у яких однією стороною є неповнолітня особа, яка не має повної цивільної процесуальної дієздатності, а іншою стороною у такому спорі виступає єдиний законний представник цієї особи;

V. Узагальнені доводи та заперечення інших учасників справи

12. 16 вересня 2024 року відповідач подав відзив, підтримав доводи касаційної скарги та навів такі мотиви для її задоволення:

- суди попередніх інстанцій не забезпечили належним чином дотримання процесуальних гарантій для відповідача;

- судами не було вчинено жодних дій для забезпечення гарантій дотримання прав відповідача як малолітньої дитини в даній справі, які полягали в наданні повної інформації щодо розгляду справи; в роз`ясненні її прав та можливих наслідків дій її законного представника; в створенні належних умов для здійснення малолітньою особою її прав, визначених законом та передбачених міжнародним договором.

VІ. Рух справи у суді касаційної інстанції

13. Позивач 18 липня 2024 року звернулась із касаційною скаргою на рішення судів першої та апеляційної інстанцій.

14. Ухвалою Верховного Суду від 26 серпня 2024 року поновлено строк на касаційне оскарження, відкрито касаційне провадження.

15. Матеріали справи надійшли до Верховного Суду 17 вересня 2024 року.

16. Ухвалою Верховного Суду від 10 жовтня 2024 року справу призначено до судового розгляду.

VІІ. Фактичні обставини справи, встановлені судами попередніх інстанцій

17. ІНФОРМАЦІЯ_2 помер ОСОБА_3 , після смерті якого відкрилася спадщина, що складається з наступного майна: квартири; машиномісця; автомобіля.

18. За життя ОСОБА_3 проживав однією сім`єю без реєстрації шлюбу

з ОСОБА_1 у період від 01 травня 2006 року до 02 березня 2022 року.

19. За час спільного життя ІНФОРМАЦІЯ_1 у ОСОБА_1 та

ОСОБА_3 народився син - ОСОБА_4 .

20. Позивач та відповідач є єдиними спадкоємцями померлого

ОСОБА_3 .

21. У вересні 2022 року позивач направила приватному нотаріусу Скульській Т. А. заяву про прийняття спадщини від свого імені та імені свого сина ОСОБА_4 . Підставою для подання відповідної заяви був факт проживання позивача зі спадкодавцем однією сім`єю без реєстрації шлюбу від травня 2006 року до дня смерті останнього, за адресою:

АДРЕСА_1 .

22. Приватним нотаріусом Скульскою Т. А. 28 вересня 2022 року заведено спадкову справу № 15/2022 після смерті ОСОБА_3 .

23. 12 травня 2023 року приватним нотаріусом Скульскою Т. А. листом роз`яснено позивачу, що для закликання її до спадкування за законом необхідно надати докази родинних та інших відносин зі спадкодавцем, зокрема, документи, що підтверджують факт проживання однією сім`єю

з померлим не менше як п`ять років до часу відкриття спадщини.

VІІІ. Позиція Верховного Суду

24. Переглянувши оскаржувані судові рішення в межах розгляду справи судом касаційної інстанції (див. пункт 5) та даючи відповідь на ключові питання (див. пункт 4), Верховний Суд зазначає наступне.

1). Щодо обраного способу захисту

25. Позивач звертаючись до суду за захистом своїх права щодо майна, яке вона набула під час спільного проживання однією сім`єю зі спадкодавцем без реєстрації шлюбу заявила три вимоги (див. пункт 7):

- про встановлення факту спільного проживання;

- визнання об`єктом права спільної сумісної власності;

- визнання права власності на 1/2 ідеальну частку спірного майна.

26. Загальний перелік способів захисту цивільного права та інтересів визначені у статті 16 Цивільного кодексу України (далі - ЦК), в якій зазначено, що кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу. Суд може захистити цивільне право або інтерес іншим способом, що встановлений договором або законом.

27. Згідно зі статтею 392 ЦК власник майна може пред`явити позов про визнання його права власності, якщо це право оспорюється або не визнається іншою особою, а також у разі втрати ним документа, який засвідчує його право власності.

28. Верховний Суд неодноразово висловлював правову позицію щодо особливостей застосування способів захисту цивільних прав, що враховується у спірних правовідносинах відповідно до частини четвертої статті 263 ЦПК.

29. Так, особа, права якої порушено, може скористатися не будь-яким, а цілком конкретним способом захисту свого права [1].

30. Застосування конкретного способу захисту цивільного права залежить як від виду та змісту правовідносин, які виникли між сторонами, від змісту права чи інтересу, за захистом якого звернулася особа, так і від характеру його порушення, невизнання або оспорення. Такі право чи інтерес мають бути захищені судом у спосіб, який є ефективним, тобто таким, що відповідає змісту відповідного права чи інтересу, характеру його порушення, невизнання або оспорення та спричиненим цими діяннями наслідкам [2].

31. Неправильно обраний спосіб захисту зумовлює прийняття рішення про відмову в задоволенні позову незалежно від інших встановлених судом обставин [3].

32. Велика Палата Верховного Суду виснувала, що у справах позовного провадження факт проживання однією сім`єю без реєстрації шлюбу, як і інші юридичні факти, належить до предмета доказування і підлягає встановленню при ухваленні судового рішення, якщо цей факт пов`язаний з будь-якими заявленими позовними вимогами. Суд зобов`язаний встановити наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи (стаття 76 ЦПК). Обґрунтування позиції суду щодо підтвердження чи спростування факту спільного проживання однією сім`єю без реєстрації шлюбу у справах позовного провадження має бути наведено у мотивувальній частині рішення. У ній, зокрема, мають бути зазначені фактичні обставини, встановлені судом, та зміст спірних правовідносин, з посиланням на докази, на підставі яких встановлені відповідні обставини. В резолютивній частині рішення у справах позовного провадження суд має зробити висновок про задоволення позову чи про відмову в позові повністю або частково щодо кожної з заявлених вимог. Вимоги про встановлення юридичного факту не є вимогами, які забезпечують ефективний захист прав у справах про поділ майна подружжя, а лише підставою для вирішення такої справи [4].

33. Такий підхід є релевантним до спірних правовідносин і повинен був бути врахований судами попередніх інстанцій при вирішенні спору.

34. Далі Верховний Суд звертає увагу на те, що і визнання об`єктів спільним сумісним майном з померлим не узгоджується з вимогами чинного законодавства, оскільки у такому разі судом буде вирішено питання про права особи, яка не має цивільної процесуальної правоздатності та дієздатності, що свідчить, у тому числі, про неналежність способу захисту права особи.

Відповідна правова позиція є сталою в практиці Верховного Суду [5] і підлягає врахуванню в спірних правовідносинах.

35. Далі Верховний Суд наголошує, що тлумачення пункту 1 частини другої статті 16 ЦК свідчить, що по своїй суті такий спосіб захисту як визнання права може застосовуватися тільки тоді, коли суб`єктивне цивільне право виникло і якщо це право порушується (оспорюється або не визнається) іншою особою (див., зокрема, постанову Верховного Суду від 21 вересня 2022 року в справі № 127/23627/20 (провадження № 61-17025св21)[6], постанову Верховного Суду від 05 грудня 2022 року в справі № 233/4580/20 (провадження № 61-12524сво21)[7]).

Такий спосіб захисту як визнання права може застосовуватися для захисту (невизнання чи оспорювання) різноманітних приватних прав (зобов`язальних, речових, виключних, спадкових, права на частку в спільній частковій власності і т. д.) (див., зокрема, постанову Верховного Суду від 19 лютого 2024 року в справі № 567/3/22 (провадження № 61-5252сво23)[8]).

36. Тому в задоволенні позовних про встановлення юридичного факту і визнання об`єктів спільним сумісним майном належало відмовити саме з підстав обрання позивачем неналежного способу захисту прав. Суди попередніх інстанцій, відмовляючи в їх задоволенні, помилились в мотивах такої відмови, у зв`язку із чим оскаржувані судові рішення необхідно змінити, виклавши їх мотивувальну частину в редакції цієї постанови.

2). Щодо залучення законного представника дитини

37. Звернувшись до суду з цим позовом, позивач вказала свого малолітнього сина у процесуальному статусі відповідача, оскільки він є сином спадкодавця та спадкоємцем його майна як і позивач.

38. Суди, відмовляючи в позові, навели основний аргумент про те, що позивач не забезпечила належного представництва прав та інтересів малолітнього під час розгляду цієї справи, визначивши йому процесуальний статус відповідача (див. пункт 9).

39. Верховний Суд вже неодноразово звертав увагу, що приватно-правовими нормами визначене обмежене коло підстав відмови у судовому захисті цивільного права та інтересу особи, зокрема, до них належать: необґрунтованість позовних вимог (встановлена судом відсутність порушеного права або охоронюваного законом інтересу позивача); зловживання матеріальними правами; обрання позивачем неналежного способу захисту його порушеного права/інтересу; сплив позовної давності [9].

40. Верховний Суд зауважує, що на рівні приватно-правових норм не передбачено такої підстави відмови у судовому захисті цивільного права та інтересу особи як незалучення до розгляду у справі законного представника.

41. Верховний Суд наголошує, що в цьому випадку має місце ситуація, в якій дитина потрапила у сферу дії правосуддя, яке повинно бути адаптованим до її потреб.

42. Керівні принципи Комітету міністрів Ради Європи щодо правосуддя, дружнього до дитини [10] (далі - Керівні принципи) були прийняті в якості практичного інструменту для держав-членів Ради Європи у процесі адаптації їх судових і позасудових систем до конкретних прав, інтересів і потреб дітей. Рада Європи закликає держави-члени забезпечити їх широке розповсюдження серед всіх органів, відповідальних або іншим чином причетних до прав дітей в судочинстві.

43. В питанні доступу дитини до суду та забезпечення представництва її інтересів Керівні принципи орієнтують на використання таких підходів:

- у випадках, коли існує конфлікт інтересів між батьками і дітьми, компетентний орган повинен призначати або опікуна представника в суді, або іншого незалежного представника для представлення поглядів та інтересів дитини (пункт 42).

- доступ до суду для дітей також може бути необхідним у випадках, коли може виникнути конфлікт інтересів між дитиною і законним представником (пункт 95).

- у разі можливого конфлікту інтересів між дітьми та їх батьками, слід уникати вимоги згоди батьків. Система повинна бути розроблена таким чином, щоб надмірна відмова одного з батьків не могла тримати дитину від необхідності звернення до правосуддя (пункт 98).

44. На національному рівні особливості правосуддя, дружнього до дитини, можна прослідкувати із положень ЦПК:

- частина друга статті 13 ЦПК надає право суду збирати докази, що стосуються предмета спору, з власної ініціативи у випадках, коли це необхідно для захисту малолітніх чи неповнолітніх осіб;

- частина четверта статті 13 ЦПК встановлює правило про те, що суд залучає відповідний орган чи особу, яким законом надано право захищати права, свободи та інтереси інших осіб, якщо дії законного представника суперечать інтересам особи, яку він представляє;

- стаття 45 ЦПК регламентує забезпечення захисту прав малолітніх або неповнолітніх осіб під час розгляду справи, покладаючи на суд обов`язок роз`яснити малолітній або неповнолітній особі її права та можливі наслідки дій її представника чи законного представника у разі, якщо за віком вона може усвідомити їх значення; сприяти створенню належних умов для здійснення малолітньою або неповнолітньою особою її прав, визначених законом та передбачених міжнародним договором, згода на обов`язковість якого надана Верховною Радою України (частина друга та третя статі 45 ЦПК).

45. Таким чином, міжнародні стандарти у сфері правосуддя, дружнього до дитини, та норми національного права у своєму взаємозв`язку створюють умови для доступу дитини до суду, виділяючи особливості її участі в судовому процесі. Це стосується і особливостей участі законного представника дитини.

46. У справі, що переглядається, суди попередніх інстанцій відповідних особливостей правосуддя, дружнього до дитини, не врахували і застосували формальний підхід до розгляду справи за участі дитини.

47. При розгляді даної справи, вважаючи, що права дитини не захищені належним чином, суд першої інстанції не реалізував надані йому ЦПК повноваження для захисту таких прав, зокрема:

- не ставив на обговорення питання про наявність конфлікту інтересів між правами позивача у справі та законного представника дитини і неможливість розгляду даної справи без заміни законного представника дитини;

- наполягаючи на участі представника Органу опіки та піклування у судових засіданнях, суд першої інстанції не з`ясував його думку щодо доцільності та можливості заміни представника дитини шляхом звернення з поданням про заміну законного представника, не роз`яснив йому процесуальні права щодо цього.

48. Також судом не було роз`яснено дитині її права та можливі наслідки дій її представника чи законного представника у разі, якщо за віком вона може усвідомити їх значення.

49. Суди не виконали вимоги частин другої статті 45 ЦПК (див. пункт 44) не роз`яснивши дитині її права та можливі наслідки дій її законного представника.

50. В порушення частини третьої статті 45 ЦПК (див. пункт 44) суди не сприяли створенню належних умов для здійснення дитиною її прав.

51. Поряд із цим Керівні принципи орієнтують на необхідності виконання обов`язку компетентного органу призначати опікуна представника в суді (див. пункт 43), що в поєднанні із статями 13 45 ЦПК, створює правові передумови для суду вжити заходи по його залученню.

52. Згідно із частиною третьою статті 63 ЦПК у разі якщо законний представник не має права вести справу в суді з підстав, встановлених законом, суд за поданням органу опіки та піклування замінює законного представника. Проте, буквальне застосування в спірних правовідносинах вказаної норми Закону не відповідає якнайкращим інтересам дитини та наведеним вище принципам правосуддя, дружнього до дитини (див. пункти 42-45).

53. Апеляційний суд вказаних порушень районного суду не усунув, і спір по суті в частині визнання права на частку судами вирішений не був.

54. Посилання в касаційній скарзі на положення Європейської конвенції про здійснення прав дітей є нерелевантними для спірних правовідносин, оскільки сфера її застосування стосується розгляду сімейних справ, зокрема тих, що пов`язані зі здійсненням батьками своєї відповідальності, наприклад, стосовно місця проживання дітей і доступу до них (стаття 1), а тому Верховний Суд їх відхиляє.

ІХ. Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

55. Доводи касаційної скарги дають підстави для висновку, що оскаржені судові рішення ухвалені без додержання норм матеріального та процесуального права.

56. Оскаржені судові рішення в частині вимог про встановлення юридичного факту і визнання об`єктів спільним сумісним майном необхідно змінити, виклавши їх мотивувальні частини у редакції цієї постанови, а в іншій частині, що стосується цих вимог, оскаржені судові рішення залишити без змін, що відповідає частині четвертій статті 412 ЦПК.

57. Щодо іншої частини позовних вимог про визнання права на частку, то Верховний Суд звертає увагу на те, що встановлення обставин справи та вирішення питання про оцінку доказів, за змістом частини першої статті 400 ЦПК, виходить за межі розгляду справи судом касаційної інстанції.

58. При цьому відповідно до пункту 1 частини третьої статті 411 ЦПК підставою для скасування судового рішення та направлення справи на новий розгляд є також порушення норм процесуального права, на які посилається заявник у касаційній скарзі, що унеможливило встановлення фактичних обставин, які мають значення для правильного вирішення справи, якщо суд не дослідив зібрані у справі докази, за умови висновку про обґрунтованість заявлених у касаційній скарзі підстав касаційного оскарження, передбачених пунктами 1, 2, 3 частини другої статті 389 цього Кодексу.

59. З урахуванням того, що фактичні обставини, які мають значення для правильного вирішення справи в частині вимог про визнання права на частку, судами не встановлені, оскаржувані судові рішення в цій частині не відповідають вимогам ЦПК щодо законності й обґрунтованості, у зв`язку із чим оскаржувані судові рішення в цій частині слід скасувати, та справу в цій частині направити на новий розгляд до суду першої інстанції.

Із цих підстав,

керуючись статтями 400 402 409 411 415 416 419 ЦПК, Верховний Суд

ПОСТАНОВИВ:

1. Касаційну скаргу ОСОБА_1 , в інтересах якої діє адвокат Бибка Тетяна Яківна, задовольнити частково.

2. Рішення Дарницького районного суду міста Києва від 18 грудня 2023 року та постанову Київського апеляційного суду від 11 червня 2024 року в частині вимог про встановлення юридичного факту і визнання об`єктів спільним сумісним майном змінити, виклавши їх мотивувальні частини у редакції цієї постанови.

3. Рішення Дарницького районного суду міста Києва від 18 грудня

2023 року та постанову Київського апеляційного суду від 11 червня 2024 рокув частині вимог про визнання права на частку скасувати, та справу в цій частині передати на новий розгляд до суду першої інстанції.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

[1] Постанова Великої Палати Верховного Суду від 22 серпня 2018 року в справі № 925/1265/16 (провадження № 12-158гс18) // https://reyestr.court.gov.ua/Review/76474144

[2] Постанова Великої Палати Верховного Суду від 06 квітня 2021 року в справі № 925/642/19 (провадження № 12-84гс20) // https://reyestr.court.gov.ua/Review/95439652

[3] Постанова Великої Палати Верховного Суду від 15 вересня 2022 року у справі № 910/12525/20 (провадження № 12-61гс21) // https://reyestr.court.gov.ua/Review/106558719

[4] Постанова Великої Палати Верховного Суду від 23 січня 2024 року в справі № 523/14489/15-ц (провадження № 14-22цс20) // https://reyestr.court.gov.ua/Review/116920101

[5] Постанова Верховного Суду від 01 серпня 2024 року в справі № 723/2176/16-ц (провадження № 61-12222св22) // https://reyestr.court.gov.ua/Review/120888813

[6] Постанова Верховного Суду від 21 вересня 2022 року в справі № 127/23627/20 (провадження № 61-17025св21) // https://reyestr.court.gov.ua/Review/106454267

[7] Постанова Верховного Суду від 05 грудня 2022 року в справі № 233/4580/20 (провадження № 61-12524сво21) // https://reyestr.court.gov.ua/Review/108526337

[8] Постанова Верховного Суду від 19 лютого 2024 року в справі № 567/3/22 (провадження № 61-5252сво23) // https://reyestr.court.gov.ua/Review/117206184

[9] Постанова Верховного Суду від 08 листопада 2023 року в справі № 761/42030/21 (провадження № 61-12101св23) // https://reyestr.court.gov.ua/Review/114834992; постанова Верховного Суду від 11 грудня 2023 року в справі № 607/20787/19 (провадження № 61-11625сво22) // https://reyestr.court.gov.ua/Review/116606725

[10] Керівні принципи Комітету міністрів Ради Європи щодо правосуддя, дружнього до дитини і пояснювальна записка: прийняті Комітетом Міністрів Ради Європи 17 листопада 2010 року // https://rm.coe.int/16804c2188

Головуючий Судді: В. І. Крат Д. А. Гудима І. О. Дундар Є. В. Краснощоков П. І. Пархоменко Судді: П. І. Пархоменко Д. А. Гудима Є. В. Краснощоков