Історія справи

Ухвала КЦС ВП від 22.10.2018 року у справі №742/594/17

Постанова

Іменем України

31 жовтня 2018 року

м. Київ

справа № 742/594/17

провадження № 61-29934 св 18

Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:

головуючого - Стрільчука В. А.,

суддів: Кузнєцова В. О., Олійник А. С., Ступак О. В., Усика Г. І. (суддя-доповідач)

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1,

відповідач - ОСОБА_2,

розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу ОСОБА_2 на рішення Апеляційного суду Чернігівської області від 05 липня 2017 року у складі колегії суддів: Мамонтової О. Є.,

Бобрової І. О., Шитченко Н. В.,

ВСТАНОВИВ:

У лютому 2017 року ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до

ОСОБА_2 про припинення права на частку у праві спільної часткової власності.

Позовні вимоги обгрунтовувала тим, що рішенням Прилуцького міськрайонного суду Чернігівської області від 17 січня 2014 року та рішенням Апеляційного суду Чернігівської області від 15 жовтня 2013 року у порядку поділу майна подружжя за нею визнано право власності, зокрема на 1/2 частину нежитлового приміщення у житловому будинку з підвалом, яке знаходиться у АДРЕСА_1; на 1/2 частину конструкції торгівельного павільйону зупинкового комплексу, тимчасово розміщеного за адресою: АДРЕСА_2 та на 1/2 частку у праві власності на автомобіль марки Рено Дастер, 2010 року випуску, реєстраційний номер

НОМЕР_1.

Спільне користування нерухомим майном та автомобілем не є можливим, оскільки зазначені нежитлові приміщення та транспортний засіб є неподільними, а між сторонами постійно виникають конфліктні ситуації. Автомобіль зареєстрований на ім'я ОСОБА_2 та перебуває у його одноосібному користуванні, ніякої матеріальної компенсації за користування зазначеним транспортним засобом відповідач не виплачує.

Посилаючись на наведене та, що відповідно до статті 365 ЦК України, право особи на частку у спільному майні може бути припинене за рішенням суду на підставі позову інших співвласників, ОСОБА_1просила:

- припинити право власності ОСОБА_2 на 1/2 частину нежитлового приміщення у житловому будинку з підвалом, яке знаходиться у АДРЕСА_1, визнавши за нею у цілому право власності на вказане нежитлове приміщення, стягнувши з неї на користь ОСОБА_2 грошову компенсацію за належну йому 1/2 частину нежитлового приміщення у сумі 37 346,00 грн;

- припинити право власності ОСОБА_2 на 1/2 частину конструкції торгівельного павільйону зупинкового комплексу, тимчасово розміщеного за адресою: АДРЕСА_2, визнавши за нею у цілому право власності на дану конструкцію, стягнувши з неї на користь ОСОБА_2 грошову компенсацію за належну йому 1/2 частину даної конструкції у сумі 91 682,50 грн;

- припинити її право на 1/2 частку у праві власності на автомобіль марки Рено Дастер, 2010 року випуску, реєстраційний номер НОМЕР_1, визнавши у цілому право власності на зазначений транспортних засіб за ОСОБА_2, стягнувши з нього на її користь грошову компенсацію вартості 1/2 частки у праві власності на вказаний автомобіль у сумі 112 752,50 грн.

Заочним рішенням Прилуцького міськрайонного суду Чернігівської області від 28 березня 2017 року позов задоволено.

Припинено право власності ОСОБА_2 на 1/2 частину нежитлового приміщення у житловому будинку з підвалом, яке знаходиться у АДРЕСА_1, визнавши за ОСОБА_1 у цілому право власності на вказане нежитлове приміщення.

Стягнуто з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 грошову компенсацію за належну йому 1/2 частину нежитлового приміщення у сумі 37 346,00 грн.

Припинено право власності ОСОБА_2 на 1/2 частину конструкції торгівельного павільйону зупинкового комплексу, тимчасово розміщеного за адресою: АДРЕСА_2, визнавши за ОСОБА_1 у цілому право власності на дану конструкцію.

Стягнуто з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 грошову компенсацію за належну йому 1/2 частину даної конструкції у сумі 91 682,50 грн.

Припинено право власності ОСОБА_1 на 1/2 частку у праві власності на автомобіль марки Рено Дастер, 2010 року випуску, реєстраційний номер

НОМЕР_1, визнавши у цілому право власності на вищевказаний автомобіль за ОСОБА_2

Стягнуто з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 грошову компенсацію вартості 1/2 частки у праві власності на вказаний автомобіль в сумі 112 752,50 грн.

Вирішено питання розподілу судових витрат.

Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що вимоги ОСОБА_1 про припинення права на частку у праві спільної часткової власності є обгрунтованими, оскільки наявні умови, передбачені пунктами 2 та 3 частини першої статті 365 ЦК України, що є достатнім для ухвалення рішення про задоволення позову.

Ухвалою Прилуцького міськрайонного суду Чернігівської області від 07 червня 2017 року заяву ОСОБА_2 про перегляд заочного рішення суду залишено без задоволення.

Рішенням Апеляційного суду Чернігівської області від 05 липня 2017 року апеляційну скаргу ОСОБА_2 задоволено частково.

Заочне рішення Прилуцького міськрайонного суду Чернігівської області від

28 березня 2017 року у частині вирішення позовних вимог про припинення права власності ОСОБА_2 на 1/2 частину нежитлового приміщення у житловому будинку з підвалом, яке знаходиться у АДРЕСА_1, визнання за ОСОБА_1 у цілому права власності на вказане нежитлове приміщення; стягнення з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 грошової компенсації за належну йому 1/2 частину нежитлового приміщення усумі

37 346,00 грн; припинення права власності ОСОБА_2. на 1/2 частину конструкції торгівельного павільйону зупинкового комплексу, тимчасово розміщеного за адресою: АДРЕСА_2, визнання за ОСОБА_1. уцілому права власності на дану конструкцію; стягнення з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 грошової компенсації за належну йому 1/2 частину даної конструкції усумі 91 682,50 грн, скасованота ухвалено у цій частині нове рішення провідмову у задоволенні зазначених позовних вимог ОСОБА_1

В іншій частині рішення суду першої інстанції залишено без змін, змінено розподіл судових витрат.

Скасовуючи рішення суду першої інстанції у частині вимог про припинення права власності ОСОБА_2 на належну йому частку у нежитловому приміщенні житлового будинку з підвалом, що знаходиться у АДРЕСА_1, та на конструкцію торгівельного павільйону зупинкового комплексу, тимчасово розміщеного за адресою: АДРЕСА_2, апеляційний суд виходив з того, що на виконання вимог частини другої статті 365 ЦК України позивач не внесла на депозитний рахунок суду суму вартості належної відповідачеві частки у спільному майні, що є самостійною підставою для відмови у позові.

Залишаючи без змін рішення суду першої інстанції у частині вимог про припинення права позивача на 1/2 частку у праві власності на автомобіль, з відшкодуванням ОСОБА_2 грошової компенсації вартості її частки, апеляційний погодився з висновками суду першої інстанції про те, що спірний автомобіль є неподільною річчю, а тому виділ належної позивачу частки у натурі є неможливим. Оскільки автомобіль зареєстровано на ім'я відповідача, який ним одноособово користується, грошову компенсацію за користування автомобілем позивачу не виплачує, суд вважав наявними підстави для припинення права ОСОБА_1 на частку у транспортному засобі з виплатою їй відповідачем грошової компенсації вартості її частки.

У липні 2017 року ОСОБА_2 звернувся до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ з касаційною скаргою, у якій просив скасувати рішення Апеляційного суду Чернігівської області від 05 липня 2017 року у частині залишення без змін рішення суду першої інстанції, та ухвалити у цій частині нове рішення про відмову у задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 про припинення її права на частку у праві спільної часткової власності на автомобіль, з виплатою грошової компенсації вартості належної їй частки.

Касаційна скарга обгрунтована тим, що залишаючи без змін рішення суду першої інстанції у частині вимог про припинення права ОСОБА_1 на частку у праві власності на автомобіль, з визнанням за ним права власності на нього в цілому, та стягнення з нього грошової компенсації вартості частки позивача, апеляційний суд не дослідив його спроможність, як співвласника, виплатити позивачу таку компенсацію, не врахував, що її розмір є надмірним для нього. Зауважив, що висновки судів попередніх інстанцій про неможливість спільного володіння та користування сторонами транспортним засобом грунтуються на припущеннях, оскільки позивач не зверталась до нього з усною чи письмовою пропозицією щодо встановлення порядку користування спільним майном та усунення перешкод у користування цим спільним майном.

Станом на момент розгляду цієї справи відзив на касаційну скаргу не надійшов.

Відповідно до статті 388 ЦПК України, який набрав чинності з 15 грудня

2017 року, судом касаційної інстанції є Верховний Суд.

23 травня 2018 року справа передана до Верховного Суду.

Відповідно до підпункту 4 пункту 1 розділу XIII «Перехідні положення» ЦПК України у редакції Закону України № 2147-VIII від 03 жовтня 2017 року «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України Цивільного процесуального кодексу України Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів» касаційні скарги (подання) на судові рішення у цивільних справах, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цією редакцією Кодексу, передаються до Касаційного цивільного суду та розглядаються спочатку за правилами, що діють після набрання чинності цією редакцією Кодексу.

Згідно частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Відповідно до частини першої статті 400 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Вивчивши матеріали цивільної справи, перевіривши доводи касаційної скарги, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду дійшов висновку, що касаційна скарга

ОСОБА_2 не підлягає задоволенню з огляду на наступне.

Судами попередніх інстанцій установлено, що рішенням Прилуцького міськрайонного суду Чернігівської області від 17 січня 2014 року за наслідками розгляду цивільної справи за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про визнання права власності на 1/2 частину майна подружжя та за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про визнання права власності на 1/2 частину майна подружжя та поділ майна, позови ОСОБА_1 та ОСОБА_2 задоволено частково, визнано за ОСОБА_1 та ОСОБА_2 право власності на 1/2 частину майна, що є об'єктом спільної сумісної власності, зокрема за кожним з них визнані рівні частки у праві власності на автомобільРено Дастер, реєстраційний номер НОМЕР_1.

Згідно висновку спеціаліста Приватного підприємства «Експерт» за вих. №23/09 від 23вересня 2016 року,складеного при розгляді справи за позовом про поділ майна подружжя, середньоринкова вартість автомобіля Рено Дастер,

2010 року випуску,реєстраційний номер НОМЕР_1, становить 225 505,00 грн.

У силу положень статей 21, 24, 41 Конституції України, статей 319, 358

ЦК України всі громадяни є рівними у своїх правах, усім власникам забезпечуються рівні умови здійснення цих прав, у тому числі щодо захисту права спільної часткової власності.

Правовий режим спільної часткової власності визначається главою 26

ЦК України з урахуванням інтересів усіх її учасників. Володіння, користування та розпорядження частковою власністю здійснюється за згодою всіх співвласників, а за відсутності згоди - спір вирішується судом. Незалежно від розміру часток співвласники при здійсненні зазначених правомочностей мають рівні права.

Відповідно до статті 365 ЦК України право особи на частку у спільному майні може бути припинене за рішенням суду на підставі позову інших співвласників, якщо: 1) частка є незначною і не може бути виділена в натурі; 2) річ є неподільною; 3) спільне володіння і користування майном є неможливим; 4) таке припинення не завдасть істотної шкоди інтересам співвласника та членам його сім'ї.

Суд постановляє рішення про припинення права особи на частку у спільному майні за умови попереднього внесення позивачем вартості цієї частки на депозитний рахунок суду.

Верховний Суд України у постанові від 15 травня 2013 року, ухваленій у справі

№ 6-37цс13 зазначав, що для припинення права особи на частку у спільному майні необхідно встановити наявність будь-якої із обставин, передбачених пунктами 1-3 частини першої статті 365 ЦК України, за умови, що таке припинення не завдасть істотної шкоди інтересам співвласника та членам його сім'ї та попереднього внесення позивачем вартості цієї частки на депозитний рахунок суду.

Аналіз конструкції норм статей 364 та 365 ЦК України свідчить, що положення статті 365 ЦК України регулюють випадки, коли позивач співвласник майна, домагається позбавлення права власності на частку майна інших співвласників відповідачів по справі.

Випадки, коли співвласник майна бажає позбутися належної йому частки у спільному майні шляхом отримання від інших співвласників компенсації вартості належної йому частки та визнання за останніми права власності на все майно регулюються статтею 364 ЦК України.

Відповідно до частин першої, другої статті 364 ЦК України кожен із співвласників спільної часткової власності має право на виділ у натурі належної йому частки із майна, що є у спільній частковій власності. Якщо виділ у натурі частки із спільного майна не допускається згідно із законом або є неможливим (частина друга статті 183 цього Кодексу), співвласник, який бажає виділу, має право на одержання від інших співвласників грошової або іншої матеріальної компенсації вартості його частки. Компенсація співвласникові може бути надана лише за його згодою.

Аналогічний правовий висновок міститься у постанові Верховного Суду України у справі № 6-2925цс15 від 13 січня 2016 року.

Крім того при розгляді справ, у яких заявляються вимоги одного зі співвласників про припинення його права на частку у спільному майні шляхом отримання від інших співвласників грошової компенсації вартості його частки, виділ якої є неможливим, судам належить з'ясовувати: чи дійсно є неможливим виділ належної позивачу частки в натурі або чи не допускається такий виділ згідно із законом; чи користуються спільним майном інші співвласники відповідачі по справі; чи сплачується іншими співвласниками, які володіють та користуються майном, матеріальна компенсація позивачу за таке володіння та користування відповідно до частини третьої статті 358 ЦК України; чи спроможні інші співвласники виплатити позивачу компенсацію в рахунок визнання за ними права власності на спільне майно та чи не становитиме це для них надмірний тягар.

Задовольняючи позовні вимоги у частині припинення права власності позивача на 1/2 частку у праві власності на автомобіль марки РеноДастер, 2010 року випуску, реєстраційний номер НОМЕР_1, з визнанням у цілому права власності на нього за ОСОБА_2, та з одночасним відшкодуванням позивачу вартості її частки, суд першої інстанції, з яким погодився суд апеляційної інстанції, правильно виходив з того, що транспортний засіб є неподільною річчю, зазначений автомобіль перебуває у одноособовому користування відповідача, що фактично унеможливлює його використання позивачем та свідчить про обгрунтованість вимог про припинення її права на частку у спільному майні з виплатою їй грошової компенсації.

Відповідно до частини другої статті 364 ЦК України, право на частку у праві спільної часткової власності у співвласника, який отримав від інших співвласників грошову або іншу матеріальну компенсації вартості його частки, припиняється з дня її отримання.

Аналіз зазначеної правової норми дає підстави для висновку, що у випадку надання співвласником згоди на припинення його права на частку у спільній частковій власності з одержанням від інших співвласників грошової компенсації вартості його частки, ризик невиплати такої грошової компенсації несе саме співвласник, який заявив вимогу про припинення його права на частку у майні.

За таких обставин та з огляду на наявність у власності відповідача іншого нерухомого майна, що перебуває на праві спільної часткової власності сторін, доводи касаційної скарги про те, що суди не з'ясували чи не становите для ОСОБА_2 надмірний тягар виплата грошової компенсації у розмірі 112 752,50 грн, є безпідставними.

Твердження заявника про те, що судами попередніх інстанцій не з'ясовано чи встановлено порядок користування спільним майном між співвласниками та чи створюються відповідачем перешкоди у користуванні спільним майномне є переконливими, оскільки пред'явивши до суду позов про припинення права на частку у праві спільної часткової власності, ОСОБА_1 тим самим підтвердила наявність перешкод у користування автомобілем. Доказів, які б спростовали зазначені обставини відповідач не надав.

З огляду на те, що автомобіль є неподільним і його спільне використання сторонами неможливе, одноособове користування зазначеним транспортним засобом лише відповідачем істотно порушує право власності позивача, висновки судів про припинення права власності ОСОБА_1 на частку у праві власності на автомобільмарки Рено Дастер, реєстраційний номер НОМЕР_1, з виплатою їй грошової компенсації є обгрунтованими.

Помилкове посилання судів попередніх інстанції на те, що правовідносини щодо виділу частки із майна, що є у спільній частковій власності врегульовані статтею 365 ЦК України не призвело до неправильного вирішення спору по суті, а тому зазначене не бути підставою для скасування правильних по суті судових рішень в оскаржуваній частині.

Інші доводи касаційної скарги на правильність висновків судів попередніх інстанцій не впливають, а зводяться до переоцінки доказів, що знаходиться поза межами повноважень Верховного Суду, визначених статтею 400 ЦПК України.

Відповідно до частини першої статті 400 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що рішення ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Ураховуючи наведене, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду дійшов висновку, що рішення судів попередніх інстанцій ухвалені з додержанням норм матеріального і процесуального права, а тому відсутні підстави для задоволення касаційної скарги.

Керуючись статтями 400, 402, 409, 410, 415, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої палати Касаційного цивільного суду,

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_2залишити без задоволення.

Заочне рішення Прилуцького міськрайонного суду Чернігівської області від

28 березня 2017 року у незмінній після апеляційного перегляду частині та рішення Апеляційного суду Чернігівської області від 05 липня 2017 року залишити без змін.

Постанова є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий: В. А. Стрільчук

Судді: В. О. Кузнєцов

А.С. Олійник

О.В. Ступак

Г.І. Усик