Головна Сервіси для юристів ... База рішень" Протокол " Ухвала КЦС ВП від 01.07.2018 року у справі №577/3006/16 Ухвала КЦС ВП від 01.07.2018 року у справі №577/30...
print
Друк
search Пошук

КОМЕНТАР від ресурсу "ПРОТОКОЛ":

Історія справи

Ухвала КЦС ВП від 01.07.2018 року у справі №577/3006/16

Державний герб України

Постанова

Іменем України

31 жовтня 2018 року

м. Київ

справа № 577/3006/16-ц

провадження № 61-36463св18

Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:

Луспеника Д. Д. (суддя-доповідач), Гулька Б. І., Черняк Ю. В.,

учасники справи:

позивачі: ОСОБА_4, ОСОБА_5,

відповідач - Конотопська районна державна адміністрація Сумської області,

треті особи: Красненська сільська рада Конотопського району Сумської області, Конотопська міська державна нотаріальна контора, управління Держгеокадастру у Конотопському районі Сумської області, ОСОБА_6,

розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження справу за позовом ОСОБА_4, ОСОБА_5 до Красненської сільської ради Конотопського району Сумської області, треті особи: Красненська сільська рада Конотопського району Сумської області, Конотопська міська державна нотаріальна контора, управління Держгеокадастру у Конотопському районі Сумської області, ОСОБА_6, про встановлення факту належності, визнання права власності на фермерське господарство та право постійного користування земельною ділянкою у порядку спадкування за касаційною скаргою ОСОБА_4, ОСОБА_5 на постанову Апеляційного суду Сумської області у складі колегії суддів: Біляєвої О. М., Кононенко О. Ю., Криворотенка В. І., від 16 квітня 2018 року,

ВСТАНОВИВ:

У липні 2016 року ОСОБА_4, ОСОБА_5 звернулася до суду з позовом до Красненської сільської ради Конотопського району Сумської області, треті особи: Красненська сільська рада Конотопського району Сумської області, Конотопська міська державна нотаріальна контора, управління Держгеокадастру у Конотопському районі Сумської області, ОСОБА_6, про встановлення факту належності, визнання права власності на фермерське господарство та право постійного користування земельною ділянкою у порядку спадкування.

Позовна заява мотивована тим, що ІНФОРМАЦІЯ_1 помер ОСОБА_4, який був засновником фермерського господарства «ОСОБА_4». Спадкоємцями першої черги після смерті ОСОБА_4 є: дружина померлого - ОСОБА_6, та його діти: ОСОБА_4, ОСОБА_5

Після смерті ОСОБА_4 відкрилась спадщина на майно у вигляді фермерського господарства «ОСОБА_4» і земельної ділянки площею 48,7 га, у тому числі ріллі - 48,0 га, під водою (штучними водоймами) - 0,7 га, яка розташована на території Красненської сільської ради Конотопського району Сумської області та була надана ОСОБА_4 для ведення селянського (фермерського) господарства на підставі рішення Красненської сільської ради Конотопського району Сумської області від 20 липня 1993 року, що підтверджується державним актом на право постійного користування зазначеною земельною ділянкою.

Діяльність фермерського господарства «ОСОБА_4» не припинена.

При оформленні права на спадщину нотаріус Конотопської міської державної нотаріальної контори роз'яснив про неможливість видачі свідоцтва про право на спадщину за законом на земельну ділянку і цілісний майновий комплекс.

ОСОБА_6 відмовилась від прийняття спадщини на їхню користь, про що подала заяву нотаріусу.

Ураховуючи викладене, ОСОБА_4 і ОСОБА_5, вважаючи, що вони як спадкоємці першої черги мають право на спадкування за законом на майно цілісного майнового комплексу фермерського господарства «ОСОБА_4», уточнивши позовні вимоги, просили: встановити факт належності ОСОБА_4, який помер ІНФОРМАЦІЯ_1, на праві приватної власності фермерського господарства (цілісного майнового комплексу) «ОСОБА_4»; визнати за кожним з них по 1/2 частці у праві власності на фермерське господарство (цілісний майновий комплекс) «ОСОБА_4»; визнати за фермерським господарством «ОСОБА_4» права постійного користування земельною ділянкою площею 48,7 га в порядку спадкування за законом.

Рішенням Конотопського міськрайонного суду Сумської області у складі судді Буток Т. А. від 12 грудня 2016 року (з урахуванням ухвали від 23 грудня 2016 року про виправлення описки) позов ОСОБА_4 і ОСОБА_5 задоволено.

Встановленофакт належності ОСОБА_4, який помер ІНФОРМАЦІЯ_1, на праві приватної власності фермерського господарства (цілісного майнового комплексу) «ОСОБА_4» та на праві постійного користування земельної ділянки площею 48,7 га, яка розташована на території Красненської сільської ради Конотопського району Сумської області, для ведення селянського (фермерського) господарства.

Визнано за ОСОБА_4 та ОСОБА_5 по 1/2 частці за кожним у праві власності на фермерське господарство (цілісний майновий комплекс) «ОСОБА_4».

Визнано за фермерським господарством «ОСОБА_4» право постійного користування земельною ділянкою площею 48,7 га, яка розташована на території Красненської сільської ради Конотопського району Сумської області і є складовою частиною вказаного фермерського господарства, для ведення селянського (фермерського) господарства в порядку спадкування за законом.

Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що ОСОБА_4 та ОСОБА_5, як спадкоємцям першої черги після смерті батька, ОСОБА_4, перейшло право на все належне йому майно, зокрема, на цілісний майновий комплекс фермерського господарства, а також на право користування земельною ділянкою, яким було наділено фермерське господарство, а тому право на спадкування за законом підлягає визнанню за позивачами.

Постановою Апеляційного суду Сумської області від 16 квітня 2018 року апеляційну скаргу заступника прокурора Сумської області задоволено частково.

Рішення Конотопського міськрайонного суду Сумської області від 12 грудня 2016 року скасовано.

У задоволенні позову ОСОБА_4, ОСОБА_5 відмовлено.

Вирішено питання про розподіл судових витрат.

Апеляційний суд, скасовуючи рішення суду першої інстанції та відмовляючи у задоволенні позову ОСОБА_4, ОСОБА_5, виходив із того, що право користування земельною ділянкою, що виникло в особи на підставі державного акта на право користування земельною ділянкою, не входить до складу спадщини і припиняється зі смертю особи, якій належало таке право. При цьому між власником спірної земельної ділянки (орган місцевого самоврядування) та головою фермерського господарства не укладались договори, положеннями яких передбачалась можливість передачі в порядку спадкування права користування чужою земельною ділянкою для сільськогосподарських потреб (емфітевзис), тому згідно з частинами першою, другою статті 407 ЦК України, відсутні правові підстави для визнання за фермерським господарством «ОСОБА_4» права користування чужою земельною ділянкою в порядку спадкування за законом.

Крім того, право на спадкування за законом мають лише фізичні особи, а фермерське господарство є юридичною особою, яка не є стороною у справі.

У травні 2018 року ОСОБА_4, ОСОБА_5 подали до Верховного Суду касаційну скаргу, в якій, посилаючись на неправильне застосування апеляційним судом норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просили скасувати постанову апеляційного суду і залишити в силі рішення суду першої інстанції.

Касаційна скарга мотивована тим, що ЗК України, чинним на момент смерті ОСОБА_4 та надання постійного права користування земельною ділянкою, не передбачено припинення права користування земельною ділянкою через смерть одного із членів (голови) фермерського господарства.

Відповідно до пункту 6 розділу X Перехідних положень ЗК України громадяни та юридичні особи, які мають у постійному користуванні земельні ділянки, але за цим Кодексом не можуть мати їх на такому праві, повинні до 01 січня 2008 року переоформити у встановленому порядку право власності або право оренди на них. Ці положення втратили чинність, як такі, що не відповідають Конституції України (є неконституційними) в частині зобов'язання переоформити право постійного користування земельною ділянкою на право власності або на право оренди без відповідного законодавчого, організаційного та фінансового забезпечення на підставі Рішення Конституційного Суду України від 22 вересня 2005 року № 5-рп/2005 у справі за конституційним поданням 51 народного депутата України щодо відповідності Конституції України (конституційності) положень статті 92, пункту 6 розділу Х «Перехідні положення» ЗК України (справа про постійне користування земельними ділянками).

Отже, право постійного користування збереглося та входить до складу спадщини.

Поряд із впровадженням приватної власності на землю громадянам, на їх вибір, забезпечувалася можливість продовжувати користуватися земельними ділянками на праві постійного (безстрокового) користування, оренди, пожиттєвого спадкового володіння або тимчасового користування. При цьому в будь-якому разі виключалась як автоматична зміна титулів права на землю, так і будь-яке обмеження права користування земельною ділянкою у зв'язку з непереоформленням правового титулу.

Крім того, в апеляційній скарзі заступник прокурора Сумської області взагалі не обґрунтував підстави представництва та не зазначив, в інтересах якого органу він діє. У скарзі прокурором порушено питання про поновлення пропущеного строку апеляційного оскарження, яке мотивовано необізнаністю про цю справу. Проте необізнаність прокурора про судове рішення не є поважною причиною для поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження.

У серпні 2018 року Конотопська районна державна адміністрація Сумської області подала відзив на касаційну скаргу, в якому зазначила, що з 01 січня 2013 року втратила повноваження розпоряджатися землями сільськогосподарського призначення (ведення фермерського господарства) та є неналежним відповідачем у справі.

21 серпня 2018 року справа надійшла до Верховного Суду.

Відповідно до статті 388 ЦПК України судом касаційної інстанції у цивільних справах є Верховний Суд.

Згідно з частиною третьою статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Касаційна скарга задоволенню не підлягає.

Згідно з положенням частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Відповідно до вимог частин першої статті 400 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Встановлено й це вбачається із матеріалів справи, що постанова апеляційного суду прийнята з дотриманням норм матеріального та процесуального права, а доводи касаційної скарги цих висновків не спростовують.

Судом установлено, що ОСОБА_4 був засновником фермерського господарства «ОСОБА_4».

Рішенням Красненської сільської ради Конотопського району Сумської області від 20 липня 1993 року ОСОБА_4 виділено земельну ділянку для ведення селянського (фермерського) господарства в розмірі 25 га ріллі з земель запасу в полі № 10 першої польової сівозміни.

Фермерське господарство «ОСОБА_4» на підставі державного акта на право постійного користування землею від 02 листопада 1993 року було користувачем земельної ділянку площею 26,7 га, у тому числі ріллі - 26,0 га, під будівлями, лісами та іншими угіддями - 0,7 га, яка розташована на території Красненської сільської ради Конотопського району Сумської області та надана ОСОБА_4 для ведення селянського (фермерського) господарства на підставі рішення сільської ради від 20 липня 1993 року.

Рішенням Конотопської районної ради народних депутатів Сумської області від 12 січня 1995 року «Про розгляд заяв на виділення земельних ділянок для ведення селянського (фермерського) господарства» ОСОБА_4 додатково виділено 21,7 га ріллі у полі № 6 першої польової сівозміни.

Згідно з довідкою управління Держгеокадастру у Конотопському районі Сумської області від 12 лютого 2016 року відповідно до Звіту про наявність земель та розподіл їх за власниками землі, землекористувачами, угіддями та видами економічної діяльності Конотопського району Сумської області станом на 01 січня 2016 у користуванні фермерського господарства «ОСОБА_4» на території Красненської земельної ради Конотопського району обліковується по рядку 18 (селянські (фермерські) господарства) всього земель (графа 2) - 48,7 га, з них: ріллі (графа 5) - 48,0 га, під водою (штучними водотоками) (графа 74) - 0,7 га.

Засновник фермерського господарства «ОСОБА_4» ОСОБА_4 помер ІНФОРМАЦІЯ_1.

ОСОБА_4 та ОСОБА_5 є дітьми спадкодавця і членами фермерського господарства.

Згідно з частиною 1 статті 92 ЗК України (у редакції, чинній на час виникнення спірних відносин) право постійного користування земельною ділянкою - це право володіння і користування земельною ділянкою, яка перебуває у державній або комунальній власності, без встановлення строку.

Зі змісту частини 2 статті 92 ЗК України вбачається, що передача земельної ділянки у постійне користування громадянам і фермерським господарствам не передбачена.

Пунктом 6 Перехідних положень ЗК України визначено, що громадяни та юридичні особи, які мають у постійному користуванні земельні ділянки, але за цим Кодексом не можуть мати їх на такому праві, повинні до 01 січня 2008 року переоформити у встановленому порядку право власності або право оренди на них.

Отже, земельні ділянки, надані громадянам або юридичним особам у постійне користування, перебувають у власності держави або у власності територіальної громади до переоформлення у встановленому порядку та отримання у власність чи користування.

Відповідно до статті 116 ЗК України громадяни та юридичні особи набувають право власності та право користування земельними ділянками із земель державної або комунальної власності за рішенням органів виконавчої влади та органів місцевого самоврядування в межах їх повноважень, визначених цим Кодексом. Набуття права на землю громадянами та юридичними особами здійснюється шляхом передачі земельних ділянок у власність або надання їх у користування.

Правовою підставою набуття права власності та права користування на землю згідно зі статтями 116, 118 ЗК України є рішення органу виконавчої влади або органів місцевого самоврядування.

Відповідно до частини першої статті 125 ЗК України право власності на земельну ділянку, а також право постійного користування та право оренди земельної ділянки виникають з моменту державної реєстрації цих прав.

Право власності, користування земельною ділянкою оформлюється відповідно до Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень».

Статтею 131 ЗК України визначено, що громадяни та юридичні особи України, а також територіальні громади та держава мають право набувати у власність земельні ділянки на підставі міни, ренти, дарування, успадкування та інших цивільно-правових угод. Укладення таких угод здійснюється відповідно до Цивільного кодексу України з урахуванням вимог цього Кодексу.

Згідно зі статтею 1216 ЦК України спадкуванням є перехід прав та обов'язків (спадщини) від фізичної особи, яка померла (спадкодавця), до інших осіб (спадкоємців).

Склад спадщини визначений статтею 1218 ЦК України. Так, до складу спадщини входять усі права та обов'язки, що належали спадкодавцеві на момент відкриття спадщини і не припинилися внаслідок його смерті.

Відповідно до статті 1225 ЦK України право власності на земельну ділянку переходить до спадкоємців за загальними правилами спадкування (зі збереженням її цільового призначення) при підтвердженні цього права спадкодавця державним актом на право власності на землю або іншим правовстановлюючим документом. У порядку спадкування можуть передаватися також право користування земельною ділянкою для сільськогосподарських потреб (емфітевзис), право користування чужою земельною ділянкою для забудови (суперфіцій), право користування чужим майном (сервітут).

Згідно із частиною першою статті 407 ЦK України право користування чужою земельною ділянкою встановлюється договором між власником земельної ділянки і особою, яка виявила бажання користуватися цією земельною ділянкою для сільськогосподарських потреб.

Відповідно до частини другої статті 407 ЦК України (у редакції, що діяла на час відкриття спадщини), та частини другої статті 102-1 ЗК України право користування чужою земельною ділянкою для сільськогосподарських потреб (емфітевзис) може відчужуватися і передаватися у порядку спадкування, крім випадків, передбачених частинами третіми цих статей.

Разом з тим у статті 23 Закону України «Про фермерське господарство» передбачено, що успадкування фермерського господарства (цілісного майнового комплексу або його частини) здійснюється відповідно до закону.

До складу майна фермерського господарства (складеного капіталу) можуть входити: будівлі, споруди, облаштування, матеріальні цінності, цінні папери, продукція, вироблена господарством в результаті господарської діяльності, одержані доходи, інше майно, набуте на підставах, що не заборонені законом, право користування землею, водою та іншими природними ресурсами, будівлями, спорудами, обладнанням, а також інші майнові права (в тому числі на інтелектуальну власність), грошові кошти, які передаються членами фермерського господарства до його складеного капіталу (стаття 19 Закону України «Про фермерське господарство»).

Згідно з частиною першою статті 20 зазначеного Закону майно фермерського господарства належить йому на праві власності. Член фермерського господарства має право на отримання частки майна фермерського господарства при його ліквідації або у разі припинення членства у фермерському господарстві. Розмір частки та порядок її отримання визначаються статутом фермерського господарства.

Аналіз зазначених норм свідчить про те, що право користування земельною ділянкою, що виникло в особи на підставі державного акта на право користування земельною ділянкою, не входить до складу спадщини і припиняється зі смертю особи, якій належало таке право.

Відповідний правовий висновок висловлений Верховним Судом України у постановах від 05 жовтня 2016 року № 6-2329цс16 та від 23 листопада 2016 року № 6-3113цс15.

Таким чином, вирішуючи спір, апеляційний суд з дотриманням вимог статей 89, 263, 264, 382 ЦПК України повно та всебічно з'ясував обставини справи, дійшов обґрунтованого висновку про відмову у задоволенні позовних вимог ОСОБА_4, ОСОБА_5

Посилання касаційної скарги на те, що в апеляційній скарзі заступник прокурора Сумської області не обґрунтував підстави представництва та не зазначив, в інтересах якого органу він діє, є безпідставним, оскільки в апеляційній скарзі зазначено, що спроба позивачів безпідставного визнання за фермерським господарством «ОСОБА_4» права постійного користування земельною ділянкою в порядку спадкування за законом є загрозою порушень інтересів держави. Отже, прокурором подано апеляційну скаргу в інтересах держави.

Доводи касаційної скарги висновків суду не спростовують, на законність судового рішення не впливають, фактично стосуються переоцінки доказів, що знаходиться поза межами повноважень суду касаційної інстанції.

Відповідно до частини третьої статті 401 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.

Керуючись статтями 400, 401, 416, 418, 419 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палатиКасаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_4, ОСОБА_5 залишити без задоволення.

Постанову Апеляційного суду Сумської області від 16 квітня 2018 року залишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Судді: Д. Д. Луспеник

Б. І. Гулько

Ю. В. Черняк

logo

Юридичні застереження

Protocol.ua є власником авторських прав на інформацію, розміщену на веб - сторінках даного ресурсу, якщо не вказано інше. Під інформацією розуміються тексти, коментарі, статті, фотозображення, малюнки, ящик-шота, скани, відео, аудіо, інші матеріали. При використанні матеріалів, розміщених на веб - сторінках «Протокол» наявність гіперпосилання відкритого для індексації пошуковими системами на protocol.ua обов`язкове. Під використанням розуміється копіювання, адаптація, рерайтинг, модифікація тощо.

Повний текст

Приймаємо до оплати