Історія справи

Постанова КЦС ВП від 30.11.2023 року у справі №382/1621/21
Постанова КЦС ВП від 30.11.2023 року у справі №382/1621/21

Постанова

Іменем України

30 листопада 2023 року

м. Київ

справа № 382/1621/21

провадження № 61-13123св23

Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду: головуючого - Крата В. І. (суддя-доповідач), суддів: Дундар І. О., Коротуна В. М., Краснощокова Є. В., Русинчука М. М.,

учасники справи:

за позовом про стягнення заборгованості:

позивач - товариство з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Брайт-К»,

відповідач - ОСОБА_1 ,

третя особа: акціонерне товариство «Креді Агріколь Банк»,

за позовом про захист прав споживачів та визнання кредитного договору частково недійсним:

позивач - ОСОБА_1 ,

відповідачі: товариство з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Брайт-К», акціонерного товариства «Креді Агріколь Банк»,

розглянув у порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи касаційну скаргу ОСОБА_1 на постанову Київського апеляційного суду від 03 серпня 2023 року у складі колегії суддів: Матвієнко Ю. О., Гуля В. В., Мельника Я. С.,

Історія справи

Короткий зміст позовів

У грудні 2021 року ТОВ «Фінансова компанія «Брайт-К» звернулося із позовом до ОСОБА_1 , третя особа - АТ «Креді Агріколь Банк», про стягнення заборгованості.

Позовні вимоги мотивовані тим, що 09 січня 2020 року між АТ «КРЕДІ АГРІКОЛЬ БАНК» і ОСОБА_1 був укладений кредитний договір № 4/3105938, відповідно до умов якого банк надав, а позичальник отримав кредитні кошти на споживчі потреби в сумі 125 520,00 грн строком на 60 місяців - з 09 січня 2020 року по 08 січня 2025 року. Процентна ставка за кредитом становить 11% річних. Також позичальник сплачує комісійну винагороду за обслуговування кредитної заборгованості щомісячно в розмірі 2,30% на місяць від суми кредиту.

Всі умови щодо надання кредиту, обслуговування та погашення заборгованості за кредитом, згідно кредитного договору, визначені в правилах надання споживчого кредиту в АТ «КРЕДІ АГРІКОЛЬ БАНК» та умовах страхування життя позичальника, які є невід`ємною частиною кредитного договору та розміщені на офіційному сайті банку.

Позичальник зобов`язаний погашати кредит та сплачувати проценти та комісію у валюті кредиту, відповідно до розрахунку графіку платежів по кредиту, щомісяця, в день повернення кредиту на рахунок погашення заборгованості, сплачена сума платежу перераховується на позичковий рахунок та на рахунки нарахування процентів і комісій в день повернення кредиту.

Банк має право у будь-який час відступити всі або частину своїх прав за договором, а також угодами про забезпечення будь-якій третій особі. У разі прострочення строку сплати поточної заборгованості за кредитом, процентами, комісійною винагородою згідно умов договору, на суму простроченого платежу нараховується пеня в розмірі подвійної облікової ставки НБУ, що діяла у період, за який сплачується пеня, але не більше 15% від суми простроченого платежу.

Банк виконав свої обов`язки за кредитним договором, відповідач же, в свою чергу, порушує умови пункту 1.1. та пункту 2.2 кредитного договору і не здійснює повернення кредиту згідно графіку платежів по кредиту.

05 серпня 2021 року між АТ «КРЕДІ АГРІКОЛЬ БАНК» та ТОВ «ФК «БРАЙТ-К» укладено договір відступлення права вимоги грошових зобов`язань за фінансовими кредитами № 2-2021, відповідності до умов якого відбулося відступлення прав вимоги за кредитним договором № 4/3105938 від 09 січня 2020 року. Відповідно до договору відступлення ТОВ «ФК «БРАЙТ-К» набуло прав кредитора до ОСОБА_1 за вказаним кредитним договором.

Кредитним договором передбачено право кредитора вимагати дострокового повернення кредиту в повному обсязі у випадку порушення позичальником графіку платежів та невиконання ним письмової вимоги про погашення боргу. Письмова вимога про погашення заборгованості, яка направлялася ОСОБА_1 , останнім проігнорована.

ТОВ «ФІНАНСОВА КОМПАНІЯ «БРАЙТ-К» просило:

суд стягнути з відповідача на свою користь заборгованість за кредитним договором № 4/3105938 від 09 січня 2020 року у розмірі 131 230,04 грн, яка складається із: заборгованості за тілом кредиту - 96 006,51 грн; заборгованості за процентами за користування кредитом - 13 749,61 грн (станом на 13 вересня 2021 року); заборгованості за комісією за обслуговування кредитної заборгованості - 17 321,76 грн (станом на 13 вересня 2021 року); заборгованості за процентами за користування кредитом - 1 265,20 грн (станом на 27 жовтня 2021 року, яка нарахована позивачем за період з 14 вересня 2021 року по 27 жовтня 2021 року(включно); заборгованості за комісією за обслуговування кредитної заборгованості - 2 886,96 грн (станом на 27 жовтня 2021 року, яка нарахована позивачем за період з 14 вересня 2021 року по 27 жовтня 2021 року (включно) та судовий збір у розмірі 2 270 грн.

У січні 2022 року ОСОБА_1 звернувся із зустрічним позовом до ТОВ «Фінансова компанія «Брайт-К» та АТ «Креді Агріколь Банк» про захист прав споживачів та визнання кредитного договору частково недійсним.

Зустрічні позовні вимоги мотивовані тим, що встановлена банком послуга у вигляді «плати за комісійну винагороду» є несправедливою умовою кредитного договору. Обслуговування кредитної заборгованості включає моніторинг заборгованості, під яким розуміється електронне інформування (нагадування) про здійснення щомісячних платежів по кредиту та процентах, надання інформації щодо стану заборгованості через дистанційні системи обслуговування, інформування позичальника про виникнення простроченої заборгованості, консультування позичальника (як усне, так і письмове) щодо погашення заборгованості, своєчасності сплати платежів тощо.

Так, позивач належним чином виконував умови кредитного договору, у тому числі щодо сплати щомісячної комісійної винагороди, що підтверджується випискою банку.

Як вбачається з виписки з рахунку з 07 лютого 2020 року по 01 квітня 2021 року ОСОБА_1 було здійснено сплату щомісячних платежів комісійної винагороди на загальну суму 31 756,56 грн.

Проте, як стало на даний час відомо, покладення на позичальника обов`язку сплати комісійної винагороди та відповідальності за таку несплату суперечать вимогам закону та заборонено частиною третьою статті 55 ЗУ «Про банки і банківську діяльність», частиною першою статті 11 ЗУ «Про споживче кредитування», а тому, на думку ОСОБА_1 , повинні бути визнані недійсними з моменту укладання договору. При цьому, сума сплаченої комісійної винагороди за період з лютого 2020 року по квітень 2021 року в розмірі 31 756,56 грн повинна бути повернена позивачу.

У письмових поясненнях ОСОБА_1 посилався також на нікчемність пункту 1.3.2 комплексного договору № 4/3105938 від 09 січня 2020 року та просив стягнути зазначені грошові кошти.

ОСОБА_1 у зустрічному позові просив:

визнати недійсним з моменту укладення пункт 1.3.2 комплексного договору № 4/3105938, укладеного 09 січня 2020 року між АТ «КРЕДІ АГРІКОЛЬ БАНК» та ОСОБА_1 , щодо сплати комісійної винагороди за обслуговування кредитної заборгованості: щомісячно комісійну винагороду за обслуговування кредитної заборгованості в розмірі 2,30 % у місяць від суми кредиту, зазначеної в пункті 1.1 договору;

стягнути з АТ «КРЕДІ АГРІКОЛЬ БАНК» на користь ОСОБА_1 суму сплаченої за період з лютого 2020 року по квітень 2021 року комісійної винагороди в розмірі 31 756,56 грн.

Короткий зміст судового рішення суду першої інстанції

Рішенням Яготинського районного суду Київської області від 19 січня 2023 року у складі судді: Нарольського М. М., позов ТОВ «Фінансова компанія «Брайт-К» задоволено частково. Стягнуто з ОСОБА_1 на користь ТОВ «Фінансова компанія «Брайт-К» 96 006,51 грн за тілом кредиту, 15 014,81 грн заборгованості за процентами за користування кредитом. В іншій частині у задоволенні первісного позову відмовлено. Стягнуто з ОСОБА_1 на користь ТОВ «Фінансова компанія «Брайт-К» 1 920,43 грн судового збору.

Зустрічний позов ОСОБА_1 задоволено частково. Стягнуто з АТ «Креді Агріколь Банк» на користь ОСОБА_1 31 756,56 грн сплаченої комісійної винагороди. В іншій частині в задоволенні зустрічного позову відмовлено. Стягнуто з АТ «Креді Агріколь Банк» на користь держави судовий збір в сумі 992,40 грн.

Рішення суду першої інстанції мотивоване тим, що:

аналізуючи зміст кредитного договору, укладеного між АТ «КРЕДІ АРГІКОЛЬ БАНК» та ОСОБА_1 , суд дійшов висновку про те, що ОСОБА_1 встановлено щомісячну комісію за послуги банку, які за законом повинні надаватися безоплатно, а надання інших послуг за обслуговування кредиту, не пов`язаних з інформуванням про стан кредитної заборгованості, за вказану плату умовами договору не передбачено, пункти кредитного договору щодо обов`язку позичальника сплачувати плату за обслуговування кредиту щомісячно в терміни та у розмірах, визначених графіком щомісячних платежів за кредитним договором, є нікчемними, а відтак частина заборгованості, яка є предметом спору та нарахована на підставі умов договору, які є нікчемними, а саме нарахована плата за обслуговування кредитної заборгованості в розмірі 20 208,72 грн, не підлягає стягненню з відповідача. Враховуючи вищевикладене, суд дійшов висновку про часткове задоволення позовних вимог ТОВ «ФК «БРАЙТ-К» та стягнення з відповідача за первісним позовом заборгованості в розмірі 111 021,32 грн, яка складається із: заборгованості за тілом кредиту - 96 006,51 гривень; заборгованості за процентами за користування кредитом - 13 749,61 гривень (станом на 13 вересня 2021 року); заборгованості за процентами за користування кредитом - 1 265,20 грн (станом на 27 жовтня 2021 року, яка нарахована позивачем за період з 14 вересня 2021 року по 27 жовтня 2021 року(включно);

з огляду на встановлені у справі обставини, а також сформульовані у постанові Великої Палати Верховного Суду від 13 липня 2022 року у справі №496/3134/19 висновки, суд дійшов висновку про часткове задоволення вимог зустрічного позову, оскільки пунк 1.3.2 не потребує визнання недійсним в судовому порядку (він є нікчемним в силу закону), а тому у задоволенні зустрічного позову в цій частині необхідно відмовити. У зв`язку з цим же, суд вважає за необхідне у порядку застосування повернення виконаного за нікчемним пунктом правочину стягнути з АТ «КРЕДІ АГРІКОЛЬ БАНК» на користь ОСОБА_1 31 756,56 грн сплаченої комісійної винагороди. У задоволенні зустрічного позову щодо другого відповідача (ТОВ «БРАЙТ-К») необхідно відмовити, оскільки ОСОБА_1 вимоги до нього фактично не пред`явлені;

оскільки позовні вимоги за первісним позовом задоволено частково, необхідно стягнути з відповідача на користь позивача судовий збір пропорційно до задоволених позовних вимог у розмірі 1 920,43 грн. Відповідно до частини третьої статті 22 Закону України «Про захист прав споживачів», позивач за зустрічним позовом звільнений від сплати судового збору, а тому 992,40 грн судовий збір на користь держави підлягає стягненню з АТ «КРЕДІ АГРІКОЛЬ БАНК».

Короткий зміст постанови суду апеляційної інстанції

Постановою Київського апеляційного суду від 03 серпня 2023 року апеляційну скаргу АТ «Креді Агріколь Банк» задоволено. Рішення Яготинського районного суду Київської області від 19 січня 2023 року в частині вирішення зустрічного позову ОСОБА_1 скасовано та ухвалено в цій частині нове судове рішення про відмову у задоволенні зустрічного позову ОСОБА_1 .

Постанова апеляційного суду мотивована тим, що:

у пункті 4 частини першої статті 1 та частині другій статті 8 Закону України «Про споживче кредитування», статті 47 Закону України «Про банки і банківську діяльність» законодавцем визначено, що до загальних витрат за споживчим кредитом відносяться також і комісії за обслуговування кредитної заборгованості, в які входять не тільки послуги з інформування про стан кредитної заборгованості, а і інші види послуг, які є платними у відповідності до пункту 4 частини першої статті 1 та частини другої статті 8Закону України «Про споживче кредитування». Таким чином така форма витрат, як плата за обслуговування кредитної заборгованості, в яку входить не тільки плата за інформування про стан кредитної заборгованості, існує на законодавчому рівні, визначається кожним банком (фінансовою установою) індивідуально та затверджується внутрішніми актами (при цьому, інформування банком боржника ОСОБА_1 про стан кредитної заборгованості більше одного разу на місяць, є платним);

враховуючи роз`яснення Великої Палати Верховного Суду, які викладені у Постанові від 13.07.2022 року по справі № 496/3134/19 щодо застосування вищезгаданих норм Закону України «Про споживче кредитування», вимог ст. 47 Закону України «Про банки і банківську діяльність», ч. 1 ст. 1 Закону України «Про споживче кредитування», оспорюваний пункт 1.3.2. договору є таким, що відповідає вимогам даного законодавства. Кредитний договір вчинено у письмовій формі. При підписанні договору ОСОБА_1 жодних зауважень не висловлено, що свідчить про його згоду з умовами договору. Отже, кредитний договір підписаний сторонами, які досягли згоди з усіх істотних умов договору, мали необхідний обсяг цивільної дієздатності, а їх волевиявлення було вільним і відповідало їхній внутрішній волі; позивач на момент укладення договору не заявляв додаткових вимог щодо умов спірного договору та в подальшому виконував його умови; банк надав боржнику документи, які передували укладенню кредитного договору, у тому числі й щодо комісійної винагороди, сукупної вартості кредиту, реальної процентної ставки у додатку № 1 до кредитного договору «Таблиця обчислення загальної вартості кредиту для споживача та реальної річної процентної ставки за договором про споживчий кредит», які підписані боржником. Підписанням кредитного договору ОСОБА_1 засвідчив, що він у письмовій формі у повному обсязі отримав від банку інформацію, визначену Законом України «Про споживче кредитування» та/або іншими нормативно-правовими актами, що регулюють це питання (пункт 2.3. договору), та той факт, що умови договору йому зрозумілі (пункт 6.1. договору).

у постанові від 18 листопада 2020 року у справі № 464/3214/16-ц, Верховний Суд в зазначив, що: «...суди встановили, що оспорюваний кредитний договір підписаний позивачем, що свідчить про його згоду з усіма його істотними умовами, і тривалий час ним виконувався без будь-яких заперечень щодо його умов, договір містить повну інформацію щодо умов кредитування: про строк кредитування, процентну ставку за користування кредитом, у тому числі реальну проценту ставку та абсолютне значення здорожчання кредиту, строки сплати платежів, мету, для реалізації якої споживчий кредит може бути витрачений, а також права та обов`язки сторін, порядок розрахунків, відповідальність за порушення зобов`язань. ...у цілому, оскільки банк у письмовій формі надав позичальнику у повному обсязі всю необхідну інформацію, передбачену частинами другою, четвертою статті 11 Закону України «Про захист прав споживачів» та Правилами № 168, сторони узгодили всі істотні умови договору, мали необхідний обсяг цивільної дієздатності, а їх волевиявлення було вільним і відповідало їхній внутрішній волі». У Постанові Верховного Суду від 12 квітня 2022 року у справі № 756/6038/20 Верховний Суд зробив висновок, що незгода позичальника з умовами та особливостями кредитування, за відсутності зауважень щодо змісту та умов кредитного договору під час його укладення, не є підставою для визнання такого договору недійсним;

суд першої інстанції, ухвалюючи рішення про задоволення зустрічного позову та визнання нікчемною умови кредитного договору про встановлення комісійної винагороди банку за обслуговування договору, вищенаведені вимоги закону не врахував та дійшов помилкового висновку про протиправність відповідних положень кредитного договору та їх невідповідність вимогам частини 1 статті 11 Закону України «Про споживче кредитування». В силу частини 2 ст. 8 Закону України «Про споживче кредитування» для цілей обчислення реальної річної процентної ставки визначаються загальні витрати за споживчим кредитом. До загальних витрат за споживчим кредитом включаються, зокрема, платежі за додаткові та супутні послуги кредитодавця (у тому числі за ведення рахунків), які сплачуються споживачем, пов`язані з отриманням, обслуговуванням та поверненням кредиту, розраховані на дату укладення договору про споживчий кредит, які є обов`язковими для укладення договору про споживчий кредит, а також за послуги кредитного посередника (за наявності). З аналізу укладеного між сторонами 09 січня 2020 року кредитного договору вбачається, що в пункті 1.3.2. сторони погодили сплату позичальником за користування кредитом: комісійну винагороду за обслуговування кредитної заборгованості (надалі комісія) щомісячно в розмірі 2,30% у місяць від суми кредиту, зазначеної в пункті 1.1. Договору. Обслуговування кредитної заборгованості включає моніторинг заборгованості, під яким розуміється електронне інформування (нагадування) про здійснення щомісячних платежів по кредиту та процентах, надання інформації щодо стану заборгованості через дистанційні системи обслуговування, інформування позичальника про виникнення простроченої заборгованості, консультування позичальника (як усне, так і письмове) щодо погашення заборгованості, своєчасності сплати платежів тощо. Таким чином, при детальному вивченні складових послуг, за які банком справляється комісія, вбачається, що зазначений перелік (об`єм) послуг є значно ширшим, ніж просто надання інформації про стан кредитної заборгованості. Крім того, зазначене в пункті 1.3.2. кредитного договору інформування здійснюється Банком самостійно на основі розробленого програмного забезпечення, а не у відповідь на запит клієнта не частіше 1 разу на місяць, як це визначено статтею 11 Закону України «Про споживче кредитування», як умову безоплатності послуги (у пункті 1.3.2. Договору не вказано, що послуга з обслуговування кредитної заборгованості надається не більше одного разу на місяць). Крім того, Банк та ОСОБА_1 погодили у пункті 1.3.2. кредитного договору відкритий перелік (об`єм) послуг, за надання яких на користь банку сплачується комісія. Саме з метою економії часу сторін та не здійснення постійного укладення додаткових договорів до Кредитного договору про оплату кожної окремої послуги, яка буде необхідна клієнту в процесі користування кредитними коштами і погашення заборгованості, сторони встановили фіксовану плату (щомісячну комісію), яка визначається у процентному відношенні до суми кредиту. А сам перелік послуг, які можуть бути надані банком позичальнику, виходячи з аналізу п. 1.3.2., є необмеженим (у даному пункті після переліку послуг вказано «...тощо»). До таких послуг можуть входити послуги з відкриття рахунків, розрахунково-касового обслуговування, операції обміну валюти для погашення заборгованості, надання консультацій в режимі 24/7, відповідей на письмові звернення клієнта щодо Договору та інше;

висновок суду першої інстанції про нікчемність п. 1.3.2 укладеного між сторонами кредитного договору у зв`язку із його невідповідністю вимогам ст. 11 Закону України «Про споживче кредитування» є помилковим, оскільки цей пункт договору був погоджений сторонами при укладенні договору і жодних заперечень зі сторони позичальника не викликав; боржником цей пункт тривалий час виконувався; даний оспорюваний пункт договору, виходячи з його змісту, включає у себе не тільки плату за отримання споживачем інформації про стан кредитної заборгованості, а є значно ширшим, ніж просто надання інформації про стан кредитної заборгованості, зважаючи на те, що сторони у цьому пункті договору погодили комісійну винагороду за обслуговування кредитної заборгованості (надалі комісія) щомісячно в розмірі 2,30% у місяць від суми кредиту, зазначеної в п.1.1. Договору, а обслуговування кредитної заборгованості включає моніторинг заборгованості, під яким розуміється електронне інформування (нагадування) про здійснення щомісячних платежів по кредиту та процентах, надання інформації щодо стану заборгованості через дистанційні системи обслуговування, інформування позичальника про виникнення простроченої заборгованості, консультування позичальника (як усне, так і письмове) щодо погашення заборгованості, своєчасності сплати платежів тощо. Згідно вимог статті 47 Закону України «Про банки і банківську діяльність» банк самостійно встановлює процентні ставки та комісійну винагороду за надані послуги. Відтак, зважаючи на надане законом банку право самостійно встановлювати комісійну винагороду за надані послуги, а також беручи до уваги погодження з позичальником встановлення у договорі комісійної винагороди, пункт 1.3.2. кредитного договору, на думку колегії суддів, відповідає вимогам діючого законодавства і висновок суду першої інстанції про його нікчемність є помилковим.

Аргументи учасників справи

ОСОБА_1 04 вересня 2023 року засобами поштового зв`язку подав до Верховного Суду касаційну скаргу на постанову Київського апеляційного суду від 03 серпня 2023 року, у якій просить:

скасувати оскаржену постанову апеляційного суду;

залишити в силі рішення суду першої інстанції.

Касаційна скарга мотивована тим, що:

умова договору про споживчий кредит, укладеного після набуття чинності Законом України «Про споживче кредитування» (10 червня 2017 року), щодо оплатності інформації про стан кредитної заборгованості, яку споживач вимагає один раз на місяць, є нікчемною відповідно до частин першої та другої статті 11, частини п`ятої статті 12 Закону України «Про споживче кредитування»». У постанова Верховного Суду від 08 лютого 2023 року у справі № 161/14194/20 зазначено, що Верховний Суд, погоджується з висновками суду першої інстанції, що при укладенні спірного договору встановлено щомісячну плату за таку супутню послугу банку, визначену як плату за обслуговування кредитної заборгованості (або «інші послуги банку»), яка за законом має надаватися безоплатно, та враховує, що така умова договору як оплатність інформації про стан кредитної заборгованості, яку споживач вимагає один раз на місяць, є нікчемною. Суд апеляційної інстанції безпідставно не врахував постанову Великої Палати Верховного Суду від 13 липня 2022 року у справі № 496/3134/19;

у жовтні 2022 року від АТ «Креді Агріколь Банк» суду було надано пояснення, в яких вказано, що ОСОБА_1 відповідно до інформації наданої підрозділами банку отримував повідомлення про стан кредитної заборгованості частіше одного разу на місяць. Натомість, у суді першої інстанції в судовому засіданні 26 жовтня 2022 року представник АТ «Креді Агрікодь Банк» повідомив суду про те, що інформація про стан кредитної заборгованості надавалася ОСОБА_1 частіше одного разу на місяць на виконання пункту 1.3.2 комплексного договору № 4/3105938, укладеного 09 січня 2020 року, а не за запитом ОСОБА_1 . Тобто, з цих тверджень можна зробити обґрунтований висновок про те, що фактично надана підрозділами банку інформація про отримування ОСОБА_1 повідомлення про стан кредитної заборгованості частіше одного разу на місяць була зумовлена ініціативою банку, а не надавалася на запит клієнта. Таким чином, враховуючи те, що ОСОБА_1 встановлено щомісячну плату за послуги банку, які за законом повиті надаватись безоплатно, вважаємо, що положення пункту 1.3.2 комплексного договору щодо обов`язку позичальника сплачувати плату за обслуговування кредиту щомісячно в терміни та у розмірах, визначених графіком щомісячних платежів за кредитним договором, є нікчемним.

Аналіз касаційної скарги свідчить, що постанова апеляційного суду оскаржується у частині відмови у задоволенні зустрічних позовних вимог ОСОБА_1 про стягнення з АТ «Креді Агріколь Банк» на користь ОСОБА_1 31 756,56 грн сплаченої комісійної винагороди. В іншій частині постанова апеляційного суду не оскаржується, тому в касаційному порядку не переглядається.

Рух справи

Ухвалою Верховного Суду від 18 вересня 2023 року відкрито касаційне провадження у справі.

28 вересня 2023 року справу передано судді-доповідачу Крату В. І.

Ухвалою Верховного Суду від 29 вересня 2023 року справу призначено до судового розгляду.

Ухвалою Верховного Суду від 11 жовтня 2023 року зупинено касаційне провадження у справі № 382/1621/21 до закінчення перегляду в касаційному порядку Об`єднаною палатою Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду справи № 204/224/21 (провадження № 61-4202сво22).

Ухвалою Верховного Суду від 16 листопада 2023 року поновлено касаційне провадження у справі № 382/1621/21.

Межі та підстави касаційного перегляду

Переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими (частина перша статті 400 ЦПК України).

В ухвалі про відкриття касаційного провадження зазначаються підстава (підстави) відкриття касаційного провадження (частина восьма статті 394 ЦПК України).

В ухвалі Верховного Суду від 18 вересня 2023 року вказано, що наведені у касаційній скарзі доводи містять підстави, передбачені частиною другою статті 389 ЦПК України для відкриття касаційного провадження: суд апеляційної інстанції в оскарженій постанові застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постановах Верховного Суду: від 13 липня 2022 року у справі № 496/3134/19; від 08 лютого 2023 року у справі № 161/14194/20; від 21 вересня 2022 року у справі № 344/8661/20; від 31 серпня 2022 року у справі № 202/5330/19; від 23 травня 2022 року у справі № 393/126/20; від 22 вересня 2020 року у справі № 910/3009/18; від 19 січня 2021 року у справі № 916/1415/19.

Фактичні обставини

Суди встановили, що 09 січня 2020 року між ОСОБА_1 та АТ «КРЕДІ АГРІКОЛЬ БАНК» укладений кредитний договір № 4/3105938, відповідно до умов якого банк надав, а відповідач отримав кредитні кошти в сумі 125 520,00 грн. строком на 60 місяців з 09 січня 2020 року до 08 січня 2025 року (включно).

У кредитному договорі № 4/3105938 сторони обумовили, що:

позичальник сплачує платежі для погашення заборгованості за цим договором щомісячно в число місяця, визначене графіком платежів по кредиту (додаток № 1 до договору, що є його невід`ємною частиною), надалі - графік платежів по кредиту, як день повернення кредиту, повернення кредиту здійснюється у валюті кредиту (пункт 1.1.);

кредит надається позичальнику на споживчі потреби (пункт 1.2);

за користування кредитом позичальник сплачує процентну винагороду (надалі - проценти) щомісячно, в розмірі 11 % річних (фіксована процентна ставка), починаючи з дня надання кредиту (дня списання кредитних коштів з позичкового рахунку позичальника) до моменту повного погашення заборгованості за кредитним договором, а також позичальник сплачує комісійну винагороду за обслуговування кредитної заборгованості щомісячно, в розмірі 2,30 % у місяць від суми кредиту, зазначеної в пункті 1.3.2 кредитного договору (пункт 1.3);

за користування кредитом позичальник сплачує комісійну винагороду за обслуговування кредитної заборгованості щомісячно, в розмірі 2,30 % у місяць від суми кредиту, зазначеної в пункті 1.3.2 кредитного договору. Обслуговування кредитної заборгованості включає моніторинг заборгованості, під яким розуміється електронне інформування (нагадування) про здійснення щомісячних платежів по кредиту та процентах, надання інформації щодо стану заборгованості через дистанційні системи обслуговування, інформування позичальника про виникнення простроченої заборгованості, консультування позичальника (як усне, так і письмове) щодо погашання заборгованості, своєчасності сплати платежів тощо (пункт 1.3.2);

позичальник зобов`язаний погашати кредит та сплачувати проценти та комісію у валюті кредиту, відповідно до розрахунків графіку платежів по кредиту, щомісяця, в день повернення кредиту на рахунок погашення заборгованості, сплачена сума платежу перераховується на позичковий рахунок та на рахунки нарахування процентів і комісій в день повернення кредиту (пункт 2.2);

у разі прострочення строку сплати поточної заборгованості за кредитом, процентами, комісійною винагородою згідно умов Договору, на суму простроченого платежу нараховується пеня в розмірі подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня, але не більше 15 % від суми простроченого платежу (пункт 3.1).

Банк виконав свої обов`язки за кредитним договором № 4/3105938 від 09 січня 2020 року належним чином, що підтверджується виписками з рахунку позичальника та розрахунками заборгованості.

Відповідач порушив умови пункту 1.1 та пункту 2.2 кредитного договору та не здійснив повернення кредиту згідно графіку платежів по кредиту.

05 серпня 2021 року між АТ «КРЕДІ АГРІКОЛЬ БАНК» та ТОВ «ФК «БРАЙТ-К» укладений договір відступлення права вимоги грошових зобов`язань за фінансовими кредитами № 2-2021. Згідно цього договору 11 серпня 2021 року відбулося відступлення прав вимоги за кредитним договором № 4/3105938 від 09 січня 2020 року, що був укладений між АТ «КРЕДІ АГРІКОЛЬ БАНК» та ОСОБА_1 , тому ТОВ «ФК «БРАЙТ-К» набуло прав кредитора до позичальника за кредитним договором.

Відповідачу направлено вимогу про дострокове повернення всієї суми кредиту, процентів за користування кредитом та комісії. Зазначене повідомлення залишилось відповідачем без реагування.

Заборгованість відповідача за кредитним договором відповідно до розрахунків заборгованості по кредитному договору № 4/3105938 від 09 січня 2020 року становить 131 230,04 гривень, яка складається з: заборгованості за тілом кредиту - 96 006,51 гривень; заборгованості за процентами за користування кредитом - 13 749,61 гривень (станом на 13 вересня 2021 року); заборгованості за комісією за обслуговування кредитної заборгованості - 17 321,76 гривень (станом на 13 вересня 2021 року); заборгованості за процентами за користування кредитом - 1 265,20 гривень (станом на 27 жовтня 2021 року, яка нарахована позивачем за період з 14 вересня 2021 року по 27 жовтня 2021 року (включно); заборгованості за комісією за обслуговування кредитної заборгованості - 886,96 гривень (станом на 27 жовтня 2021 року, яка нарахована позивачем за період з 14 вересня 2021 року по 27 жовтня 2021 року(включно).

Позиція Верховного Суду

Для приватного права апріорі властивою є така засада, як розумність. Розумність характерна як для оцінки/врахування поведінки учасників цивільного обороту, тлумачення матеріальних приватно-правових норм, що здійснюється при вирішенні спорів, так і для тлумачення процесуальних норм (див., зокрема, постанову Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 16 червня 2021 року у справі № 554/4741/19, постанову Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 18 квітня 2022 року у справі № 520/1185/16-ц, постанову Великої Палати Верховного Суду від 08 лютого 2022 року у справі № 209/3085/20).

Кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу (частина перша статті 15, частина перша статті 16 ЦК України).

Порушення права пов`язане з позбавленням його суб`єкта можливості здійснити (реалізувати) своє приватне (цивільне) право повністю або частково. Для застосування того чи іншого способу захисту необхідно встановити, які ж приватні (цивільні) права (інтереси) позивача порушені, невизнані або оспорені відповідачем і за захистом яких приватних (цивільних) прав (інтересів) позивач звернувся до суду.

Відсутність порушеного, невизнаного або оспореного відповідачем приватного (цивільного) права (інтересу) позивача є самостійною підставою для відмови в позові (див., зокрема, постанову Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 15 березня 2023 року в справі № 753/8671/21 (провадження № 61-550св22).

Завданням цивільного судочинства є саме ефективний захист порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів. Такий захист можливий за умови, що права, свободи чи інтереси позивача власне порушені, а учасники використовують цивільне судочинство для такого захисту (див., зокрема, постанову Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 05 вересня 2019 року в справі № 638/2304/17 (провадження № 61-2417сво19).

Приватно-правовими нормами визначене обмежене коло підстав відмови у судовому захисті цивільного права та інтересу особи, зокрема, до них належать: необґрунтованість позовних вимог (встановлена судом відсутність порушеного права або охоронюваного законом інтересу позивача); зловживання матеріальними правами; обрання позивачем неналежного способу захисту його порушеного права/інтересу; сплив позовної давності (див., постанову Верховного Суду в складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 08 листопада 2023 року в справі № 761/42030/21 (провадження № 61-12101св23).

У приватному праві недійсність (нікчемність чи оспорюваність) може стосуватися або «вражати» договір, правочин, акт органу юридичної особи, державну реєстрацію чи документ.

Недійсність правочину, договору, акту органу юридичної особи чи документу як приватно-правова категорія, покликана не допускати або присікати порушення цивільних прав та інтересів або ж їх відновлювати. По своїй суті ініціювання спору про недійсність правочину, договору, акту органу юридичної особи чи документу не для захисту цивільних прав та інтересів є недопустимим (див. постанову Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 27 січня 2020 року в справі № 761/26815/17 (провадження № 61-16353сво18).

Недійсність договору як приватно-правова категорія, покликана не допускати або присікати порушення приватних прав та інтересів або ж їх відновлювати. До правових наслідків недійсності правочину належить те, що він не створює юридичних наслідків. Тобто, правовим наслідком недійсності договору є по своїй суті «нівелювання» правового результату породженого таким договором (тобто вважається, що не відбулося переходу/набуття/зміни/встановлення/припинення прав взагалі) (див. постанову Верховного Суду в складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду 21 грудня 2021 року в справі № 148/2112/19 (провадження № 61-18061св20).

В ЦК України закріплений підхід, при якому оспорюваність правочину конструюється як загальне правило. Навпаки, нікчемність правочину має місце тільки у разі, коли існує пряма вказівка закону про кваліфікацію того або іншого правочину як нікчемного.

Оспорюваний правочин визнається недійсним судом, якщо одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом (частина третя статті 215 ЦК України). Правочин, недійсність якого не встановлена законом (оспорюваний правочин), породжує правові наслідки (набуття, зміну або припинення прав та обов`язків), на які він був направлений до моменту визнання його недійсним на підставі рішення суду. Оспорювання правочину відбувається тільки за ініціативою його сторони або іншої заінтересованої особи шляхом пред`явлення вимог про визнання правочину недійсним (позов про оспорювання правочину, ресцисорний позов).

Натомість нікчемним є той правочин, недійсність якого встановлена законом і для визнання його недійсним не вимагається рішення суду (частина друга статті 215 ЦК України). Нікчемність правочину конструюється за допомогою «текстуальної» недійсності, оскільки вона існує тільки у разі прямої вказівки закону. Така пряма вказівка може втілюватися, зокрема, в термінах «нікчемний», «є недійсним». Нікчемний правочин, на відміну від оспорюваного, не створює юридичних наслідків, тобто, не «породжує» (змінює чи припиняє) цивільних прав та обов`язків.

Якщо недійсність певного правочину встановлена законом, тобто якщо цей правочин нікчемний, позовна вимога про визнання його нікчемним не є належним способом захисту права чи інтересу позивача. За наявності спору щодо правових наслідків недійсного правочину, одна зі сторін якого чи інша заінтересована особа вважає його нікчемним, суд перевіряє відповідні доводи та у мотивувальній частині судового рішення, застосувавши відповідні положення норм матеріального права, підтверджує чи спростовує обставину нікчемності правочину.

Нікчемний правочин (частина друга статті 215 ЦК України) є недійсним вже в момент свого вчинення (ab initio), і незалежно від волі будь-якої особи, автоматично (ipso iure). Нікчемність правочину має абсолютний ефект, оскільки діє щодо всіх ( erga omnes ). Нікчемний правочин не створює юридичних наслідків, тобто, не зумовлює переходу/набуття/зміни/встановлення/припинення прав ні для кого. Саме тому посилатися на нікчемність правочину може будь-хто. Суд, якщо виявить нікчемність правочину, має її враховувати за власною ініціативою в силу свого положення (ex officio), навіть якщо жодна із заінтересованих осіб цього не вимагає (див. постанову Верховного Суду в складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 08 лютого 2023 у справі № 359/12165/14-ц (провадження № 61-13417св21).

Під вимогами, яким не повинен суперечити правочин, мають розумітися ті правила, що містяться в імперативних приватно-правових нормах.

Тлумачення частини першої статті 203 ЦК України свідчить, що під змістом правочину розуміється сукупність умов, викладених в ньому. Зміст правочину, в першу чергу, має відповідати вимогам актів цивільного законодавства, перелічених в статті 4 ЦК України. Втім більшість законодавчих актів носять комплексний характер, і в них поряд із приватно-правовими можуть міститися норми різноманітної галузевої приналежності. За такої ситуації необхідно вести мову про те, що зміст правочину має не суперечити вимогам, встановленим у приватно-правовій нормі, хоча б вона містилася в будь-якому нормативно-правовому акті, а не лише акті цивільного законодавства. Під вимогами, яким не повинен суперечити правочин, мають розумітися ті правила, що містяться в імперативних приватно-правових нормах (див. постанову Верховного Суду в складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 18 травня 2022 року в справі № 613/1436/17 (провадження № 61-17583св20).

У частині першій статті 627 ЦК України визначено, що сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

У частині першій статті 638 ЦК України встановлено, що істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.

Відповідно до частини першої статті 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірах та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти.

Публічним є договір, в якому одна сторона - підприємець взяла на себе обов`язок здійснювати продаж товарів, виконання робіт або надання послуг кожному, хто до неї звернеться (роздрібна торгівля, перевезення транспортом загального користування, послуги зв`язку, медичне, готельне, банківське обслуговування тощо). Умови публічного договору встановлюються однаковими для всіх споживачів, крім тих, кому за законом надані відповідні пільги (частини перша та друга статті 633 ЦК України).

Договором приєднання є договір, умови якого встановлені однією із сторін у формулярах або інших стандартних формах, який може бути укладений лише шляхом приєднання другої сторони до запропонованого договору в цілому. Друга сторона не може запропонувати свої умови договору (частина перша статті 634 ЦК України).

Згідно зі статтями 11, 18 Закону України «Про захист прав споживачів» цей Закон застосовується до відносин споживчого кредитування у частині, що не суперечить Закону України «Про споживче кредитування». Продавець (виконавець, виробник) не повинен включати у договори із споживачем умови, які є несправедливими. Умови договору є несправедливими, якщо всупереч принципу добросовісності його наслідком є істотний дисбаланс договірних прав та обов`язків на шкоду споживача. Перелік несправедливих умов у договорах із споживачами не є вичерпним. Якщо положення договору визнано несправедливим, включаючи ціну договору, таке положення може бути змінено або визнано недійсним. Нечіткі або двозначні положення договорів із споживачами тлумачаться на користь споживача.

Отже, для кваліфікації умов договору несправедливими необхідна наявність одночасно таких ознак: по-перше, умови договору порушують принцип добросовісності (пункту 6 частини першої статті 3, частина третя статті 509 ЦК України); по-друге, умови договору призводять до істотного дисбалансу договірних прав та обов`язків сторін; по-третє, умови договору завдають шкоди споживачеві.

Відповідно до статті 47 Закону України «Про банки і банківську діяльність» банк самостійно встановлює процентні ставки та комісійну винагороду за надані послуги.

Після укладення договору про споживчий кредит кредитодавець на вимогу споживача, але не частіше одного разу на місяць, у порядку та на умовах, передбачених договором про споживчий кредит, безоплатно повідомляє йому інформацію про поточний розмір його заборгованості, розмір суми кредиту, повернутої кредитодавцю, надає виписку з рахунку/рахунків (за їх наявності) щодо погашення заборгованості, зокрема інформацію про платежі за цим договором, які сплачені, які належить сплатити, дати сплати або періоди у часі та умови сплати таких сум (за можливості зазначення таких умов у виписці), а також іншу інформацію, надання якої передбачено цим Законом, іншими актами законодавства, а також договором про споживчий кредит (частини перша та друга статті 11 Закону України «Про споживче кредитування»).

Відповідно до частини п`ятої статті 12 Закону України «Про споживче кредитування» умови договору про споживчий кредит, які обмежують права споживача порівняно з правами, встановленими цим Законом, є нікчемними.

При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду (частина четверта статті 263 ЦПК України).

У постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 10 листопада 2021 року у справі № 740/3852/19 (провадження № 61-7745св21) зазначено, що: «відповідно до частини другої статті 215 ЦК України, якщо недійсність правочину встановлена законом, то визнання такого правочину недійсним судом не вимагається. Однак, у випадку невизнання іншою стороною такої недійсності правочину в силу закону та за наявності відповідного спору вимога про встановлення нікчемності може бути пред`явлена до суду окремо, без застосування наслідків недійсності нікчемного правочину. У такому разі суд своїм рішенням не визнає правочин недійсним, а лише підтверджує його недійсність у силу закону у зв`язку з її оспоренням та невизнанням іншими особами. Такий спосіб захисту цивільних прав та інтересів, як визнання правочину недійсним, застосовується до оспорюваних правочинів. За наявності спору щодо правових наслідків недійсного правочину, одна зі сторін якого чи інша заінтересована особа вважає його нікчемним, суд перевіряє відповідні доводи та у мотивувальній частині судового рішення, застосувавши відповідні положення норм матеріального права, підтверджує чи спростовує обставину нікчемності правочину».

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 13 липня 2022 року у справі

№ 496/3134/19 (провадження № 14-44цс21) зазначено, що:

«31.14. 10 червня 2017 року набув чинності Закон України «Про споживче кредитування», у зв`язку з чим у Законі України «Про захист прав споживачів» текст статті 11 викладено в такій редакції: «Цей Закон застосовується до відносин споживчого кредитування у частині, що не суперечить Закону України «Про споживче кредитування».

31.15. Положення частин першої, другої, п`ятої статті 18 Закону України «Про захист прав споживачів» з набуттям чинності Закону України «Про споживче кредитування» залишилися незмінними, проте, враховуючи ультраактивну форму дії Закону України «Про захист прав споживачів», визначені ним наслідки включення до договору споживчого кредиту умови, якою встановлено плату за надання інформації щодо кредиту, підлягають перевірці на відповідність змісту положень Закону України «Про споживче кредитування».

31.16. Відповідно до пункту 4 частини першої статті 1 Закону України «Про споживче кредитування» загальні витрати за споживчим кредитом - витрати споживача, включаючи проценти за користування кредитом, комісії та інші обов`язкові платежі за додаткові та супутні послуги кредитодавця та кредитного посередника (за наявності), для отримання, обслуговування і повернення кредиту.

31.17. Відповідно до частини другої статті 8 Закону України «Про споживче кредитування» до загальних витрат за споживчим кредитом включаються, зокрема, комісії кредитодавця, пов`язані з наданням, обслуговуванням і поверненням кредиту, у тому числі комісії за обслуговування кредитної заборгованості, розрахунково-касове обслуговування, юридичне оформлення тощо.

31.18. Таким чином, Законом України «Про споживче кредитування» безпосередньо передбачено право банку встановлювати у кредитному договорі комісію за обслуговування кредиту.

31.19. На виконання вимог, у тому числі, пункту 4 частини першої статті 1 та частини другої статті 8 Закону України «Про споживче кредитування» Правління Національного банку України постановою від 08 червня 2017 року № 49 затвердило Правила розрахунку банками України загальної вартості кредиту для споживача та реальної річної процентної ставки за договором про споживчий кредит(далі - Правила про споживчий кредит). Цією ж постановою визнано такою, що втратила чинність, постанову Правління Національного банку України від 10 травня 2007 року № 168 «Про затвердження Правил надання банками України інформації споживачу про умови кредитування та сукупну вартість кредиту».

31.20. Відповідно до пункту 5 Правил про споживчий кредит банк надає споживачу детальний розпис складових загальної вартості кредиту у вигляді графіка платежів (згідно зі строковістю, зазначеною у договорі про споживчий кредит, -щомісяця, щокварталу тощо) у розрізі сум погашення основного боргу, сплати процентів за користування кредитом, вартості всіх додаткових та супутніх послуг банку та кредитного посередника (за наявності) за кожним платіжним періодом, за формою, наведеною в додатку 2 до цих Правил.

31.22. Згідно з додатком 1 до Правил про споживчий кредит загальні витрати за споживчим кредитом, тобто витрати споживача, уключаючи проценти за користування кредитом, комісії та інші обов`язкові платежі за додаткові та супутні послуги банку (у тому числі за ведення рахунків) та кредитного посередника (за наявності), які сплачуються споживачем і пов`язані з отриманням, обслуговуванням і поверненням кредиту.

31.23. Правила про споживчий кредит розроблені й затверджені на виконання вимог Закону України «Про споживче кредитування» та підтверджують правомірність дій банку щодо встановлення у договорі споживчого кредиту комісії за обслуговування кредитної заборгованості.

31.24. Додатком 2 до протоколу Комітету з управління активами, пасивами і тарифами ПАТ «Ідея Банк» № 119.2 від 02 жовтня 2017 року (діяв на момент укладення оспорюваного договору) затверджено тарифи банку, у тому числі щодо послуг з кредитування. Тарифи передбачають такі послуги за обслуговування кредитної заборгованості: обслуговування кредитної лінії (визначення вартості послуги обумовлено умовами договору), видача довідок про кредитну заборгованість (50 грн), надання довідки про рух по рахунку (виписка по одному рахунку) (50 грн), надання довідки про рух по всіх рахунках кредитної угоди (історія договору) (75 грн), детальна розшифровка заборгованості за кредитом (150 грн), зміна дати щомісячного чергового платежу (100 грн), надання нового графіку щомісячних платежів за зверненням позичальника (100 грн), видача завірених печаткою банку копій кредитних договорів та додатків на них (за кожну), які зберігаються в архіві (50 грн), надання термінової послуги (200 грн).

31.25. У кредитних відносинах економічною метою кредитодавця є повернення суми кредиту та одержания процентів за користування кредитом. Кредитодавець заінтересований у своєчасному виконанні позичальником обов`язків за кредитним договором, для чого позичальник має бути поінформований про строки i суми належних платежів.

31.29. З урахуванням викладеного, комісія за обслуговування кредитної заборгованості може включати плату за надання інформації про стан кредиту, яку споживач вимагає частіше одного разу на місяць. Умова договору про споживчий кредит, укладеного після набуття чинності Законом України «Про споживче кредитування» (10 червня 2017 року), щодо оплатності інформації про стан кредитної заборгованості, яку споживач вимагає один раз на місяць, є нікчемною відповідно до частин першої та другої статті 11, частини п`ятої статті 12 Закону України «Про споживче кредитування».

32.3. Розмір плати за обслуговування кредиту визначений у пункті 6 кредитного договору (у графіку щомісячних платежів) та змінюється залежно від погашення кредиту: перший платіж за обслуговування кредиту становить 1 923 грн 49 коп., останній - 118 грн 61 коп.

32.2. Пунктом 1.4 кредитного договору ОСОБА_1 встановлено плату за надання інформації щодо кредиту без уточнення систематичності запиту такої інформації споживачем.

32.4. Надання інших послуг за обслуговування кредиту, не пов`язаних з інформуванням про стан кредитної заборгованості, за вказану плату умовами договору не передбачено.

32.8. Враховуючи те, що позивачу встановлено щомісячну плату за послуги банку, які за законом повинні надаватись безоплатно, Велика Палата дійшла висновку про те, що положення пунктів 1.4 та 6 кредитного договору, укладеного між ОСОБА_1 та АТ «Ідея Банк», щодо обов`язку позичальника сплачувати плату за обслуговування кредиту щомісячно в терміни та у розмірах, визначених графіком щомісячних платежів за кредитним договором, є нікчемними.

33.5. Отже, якщо сторона правочину вважає його нікчемним, то така сторона за загальним правилом може звернутися до суду не з вимогою про визнання нікчемного правочину недійсним, а за застосуванням наслідків виконання недійсного правочину (наприклад, з вимогою про повернення одержаного на виконання такого правочину), обґрунтовуючи свої вимоги нікчемністю правочину. Якщо ж інша сторона звернулася до суду з вимогою про виконання зобов`язання з правочину в натурі, то відповідач вправі не звертатись з вимогою про визнання нікчемного правочину недійсним (зустрічною чи окремою), а заперечувати проти позову, посилаючись на нікчемність правочину. Суд повинен розглянути такі вимоги i заперечення й вирішити cпip по суті; якщо суд дійде висновку про нікчемність правочину, то суд зазначає цей висновок у мотивувальній частині судового рішення в якості обґрунтування свого висновку по суті спору, який відображається у резолютивній частині судового рішення.

34.3. З огляду на встановлені у справі обставини, а також сформульовані у цій постанові висновки щодо нікчемності пунктів 1.4 та 6 кредитного договору, Велика Палата Верховного Суду вважає за необхідне у порядку застосування наслідків виконання нікчемного правочину зобов`язати ПАТ «Ідея Банк» здійснити перерахунок заборгованості ОСОБА_1 за кредитним договором від

19 червня 2018 року № Р24.00301.004034055 з огляду на нікчемність пунктів 1.4 та 6 цього договору, що забезпечує захист інтересу позивача у правовій визначеності».

У постанові Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду у постанові від 23 травня 2022 року у справі № 393/126/20 (провадження № 61-14545сво20) зроблено висновок, що «під формою правочину розуміється спосіб вираження волі сторін та/або його фіксація; правочин оформлюється шляхом фіксації волі сторони (сторін) та його змісту. Така фіксація здійснюється різними способами: першим і найпоширенішим з них є складання одного або кількох документів, які текстуально відтворюють волю сторін; зазвичай правочин фіксується в одному документі. Це стосується як односторонніх правочинів, (наприклад, складення заповіту), так і договорів (дво- і багатосторонніх правочинів). Домовленість сторін дво- або багатостороннього правочину, якої вони досягли, фіксується в його тексті, який має бути ідентичним у всіх сторін правочину; потрібно розмежовувати форму правочину та спосіб підтвердження виконання переддоговірного обов`язку кредитодавцем по наданню споживачу інформації, необхідної для порівняння різних пропозицій кредитодавця. Способом підтвердження виконання переддоговірного обов`язку кредитодавця є паспорт споживчого кредиту. Ознайомлення з паспортом споживчого кредиту, його підписання споживачем не означає укладення договору про споживчий кредит та дотримання його форми, оскільки в паспорті кредиту не відбувається фіксація волі сторін договору та його змісту».

У постанові Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 06 листопада 2023 року у справі № 204/224/21 (провадження № 61-4202сво22) зазначено, що :

«згідно з частиною п`ятою статті 12 Закону України «Про споживче кредитування» умови договору про споживчий кредит, які обмежують права споживача порівняно з правами, встановленими цим Законом, є нікчемними.

З урахуванням викладеного, комісія за обслуговування кредитної заборгованості може включати плату за надання інформації про стан кредиту, яку споживач вимагає частіше одного разу на місяць. Умова договору про споживчий кредит, укладеного після набуття чинності Законом України «Про споживче кредитування» щодо оплатності інформації про стан кредитної заборгованості, яку споживач вимагає один раз на місяць, є нікчемною відповідно до частин першої та другої статті 11, частини п`ятої статті 12 Закону України «Про споживче кредитування».

Такий правовий висновок викладений у постанові Великої Палати Верховного Суду від 13 липня 2022 року у справі № 496/3134/19.

У постанові Верховного Суду від 31 серпня 2022 року у справі № 202/5330/19 зазначено, що «у кредитному договорі не зазначено перелік додаткових та супутніх банківських послуг кредитодавця та/або кредитного посередника, які пов`язані з отриманням, обслуговуванням і поверненням кредиту, які надаються позивачу та за які банком встановлена щомісячна комісія за обслуговування кредиту (розрахунково-касове обслуговування). При цьому до таких послуг не може бути віднесено щомісячне надання інформації про стан кредиту, яку споживач має право отримувати безоплатно згідно з частинами першою та другою статті 11 Закону України «Про споживче кредитування». Банк не зазначив та не надав доказів наявності, переліку таких послуг і погодження їх зі споживачем при укладення оспорюваного кредитного договору. За таких обставин положення пункту 1.2 та розділу 4 кредитного договору щодо обов`язку позичальника щомісячно сплачувати плату за обслуговування кредиту (розрахунково-касове обслуговування) є нікчемними відповідно до частин першої та другої статті 11, частини п`ятої статті 12 Закону України «Про споживче кредитування».

Необхідність внесення плати за додаткові, супутні послуги банку, пов`язанні з розрахунково-касовим обслуговуванням, передбачена в розділі 4 «Графік платежів/розрахунок загальної вартості кредиту для клієнта та реальної процентної ставки» кредитного договору (колонка 8 графіка). Розмір комісії за розрахунково-касове обслуговування складає 18 вересня 2019 по 18 грудня 2020 року - 4 336,07 грн; з 18 січня 2021 по 18 березня 2022 року - 3 613,39 грн; з 18 квітня 2022 по 18 червня 2023 року - 2 168,03 грн; з 18 липня 2023 по 18 вересня 2024 року - 1 336,95 грн.

При цьому в кредитному договорі не зазначено переліку додаткових та супутніх банківських послуг кредитодавця, які пов`язані з отриманням, обслуговуванням і поверненням кредиту, що надаються позивачу та за які банком встановлена щомісячна комісія за обслуговування кредиту (розрахунково-касове обслуговування).

Ураховуючи, що банк не зазначив та не надав доказів наявності, переліку таких послуг і погодження їх зі споживачем при укладенні оспорюваного кредитного договору, то положення пункту 1.2 та розділу 4 кредитного договору щодо обов`язку позичальника щомісяця сплачувати плату за обслуговування кредиту (розрахунково-касове обслуговування) є нікчемними відповідно до частин першої та другої статті 11, частини п`ятої статті 12 Закону України «Про споживче кредитування».

Кредитор у зобов`язанні може бути замінений іншою особою внаслідок передання ним своїх прав іншій особі за правочином (відступлення права вимоги) (пункт 1 частини першої статті 512 ЦК України).

У постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 29 березня 2023 року у справі № 759/20374/20 (провадження № 61-4425св22) вказано, що:

«тлумачення пункту 1 частини першої статті 512 ЦК України дозволяє стверджувати, що відступлення права вимоги є одним із випадків заміни кредитора в зобов`язанні, яке відбувається на підставі правочину. Відступлення права вимоги не є окремим видом договору, це правочин, який опосередковує перехід права.

Первісний кредитор у зобов`язанні відповідає перед новим кредитором за недійсність переданої йому вимоги, але не відповідає за невиконання боржником свого обов`язку, крім випадків, коли первісний кредитор поручився за боржника перед новим кредитором (стаття 519 ЦК України).

Аналіз вказаних норм свідчить, що дійсність вимоги (суб`єктивного права) означає належність первісному кредитору того чи іншого суб`єктивного права та відсутності законодавчих або договірних заборон (обмежень) на його відступлення. У разі, зокрема, коли право вимоги не виникло (наприклад у разі нікчемності чи недійсності договору), то така вимога не переходить від первісного до нового кредитора. Тобто, відступлення права вимоги (цесія) в такому випадку не має розпорядчого ефекту. Проте це не зумовлює недійсність договору між первісним кредитором та новим кредитором, тому що правовим наслідком відсутності критеріїв дійсності права вимоги є цивільно-правова відповідальність первісного кредитора перед новим кредитором.

[...]

У справі, що переглядається, суди не врахували, що:

за договором відступлення права вимоги № 17/4-В право вимоги за кредитним договором передані в повному обсязі новому кредитору - Державній іпотечній установі, тому помилковим є висновок судів, що ефективним способом захисту права позивача є вимога про повернення коштів на підставі статті 216 ЦК України до первісного кредитора;

боржник може вимагати належного розрахунку заборгованості, а кредитор повинен виконати такий обов`язок, зокрема в разі задоволення вимоги про недійсність договору в частині, і така вимога є ефективною, оскільки унеможливить стягнення з позивача відповідної частини суми заборгованості;

належним відповідачем за позовом боржника про проведення перерахунку заборгованості по договору, якщо він визнаний недійсним в частині, є особа, якій належить право вимоги за цим договором - кредитор, а у випадку заміни кредитора - новий кредитор;

відсутні підстави для застосування позовної давності до позовних вимог про проведення перерахунку заборгованості, пред`явлених до належного відповідача - нового кредитора, оскільки такі вимоги є наслідком недійсності умов кредитного договору, а судові рішення в цій частині відповідачі не оскаржували;

за наявності спору щодо проведення перерахунку заборгованості у кредитних правовідносинах, при задоволенні відповідної вимоги суд покладає такий обов`язок на кредитора (пункт 5 частини першої статті 16 ЦК України) - банк або іншу фінансову установу, а не самостійно здійснює такий перерахунок, тому суд не визначає розмірів первісного зобов`язання та частини зобов`язання, яке підлягає перерахунку у зв`язку з його недійсністю, валюту зобов`язання, період перерахунку заборгованості, окремі складові вимог кредитора, які підлягають перерахунку тощо.

Тому позовні вимоги ОСОБА_1 про зобов`язання провести перерахунок заборгованості належить задовольнити частково до Державної іпотечної установи, а в частині відмови у задоволенні цієї вимоги до ПАТ «Банк «Фінанси та Кредит» змінити судові рішення в мотивувальній частині».

У постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду від 04 червня 2020 року у справі № 910/1755/19 зазначено, що «у зв`язку із заміною кредитора в зобов`язанні саме зобов`язання зберігається цілком і повністю, змінюється лише його суб`єктний склад у частині кредитора».

Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом (частина перша статті 81 ЦПК України).

Суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів) (частини перша-третя статті 89 ЦПК України).

У справі, що переглядається:

при зверненні із позовом ОСОБА_1 посилався на те, що встановлена банком послуга у вигляді «плати за комісійну винагороду» є несправедливою умовою кредитного договору. З 07 лютого 2020 року по 01 квітня 2021 року ОСОБА_1 було здійснено сплату щомісячних платежів комісійної винагороди на загальну суму 31 756,56 грн. Проте покладення на позичальника обов`язку сплати комісійної винагороди та відповідальності за таку несплату суперечать вимогам закону та заборонено частиною третьою статті 55 ЗУ «Про банки і банківську діяльність», частиною першою статті 11 ЗУ «Про споживче кредитування», а тому повинні бути визнані недійсними з моменту укладання договору. При цьому, сума сплаченої комісійної винагороди за період з лютого 2020 року по квітень 2021 року в розмірі 31 756,56 грн повинна бути повернена позивачу;

при відмові у задоволенні позовної вимоги ОСОБА_1 до АТ «Креді Агріколь Банк» про стягнення 31 756,56 грн сплаченої комісійної винагороди апеляційний суд послався на те, що в пункті 1.3.2. кредитного договору від 09 січня 2020 року сторони погодили сплату позичальником за користування кредитом комісійної винагороди за обслуговування кредитної заборгованості щомісячно в розмірі 2,30% у місяць від суми кредиту, зазначеної в пункті 1.1. договору. Цей пункт договору судом першої інстанції помилково кваліфіковано як нікчемний, оскільки він є таким, що відповідає вимогам даного законодавства, кредитний договір вчинено у письмовій формі, при підписанні договору ОСОБА_1 жодних зауважень не висловлено, що свідчить про його згоду з умовами договору;

суди встановили, що у пункті 1.3.2 кредитного договору № 4/3105938 від 09 січня 2020 року сторони обумовили, що за користування кредитом позичальник сплачує комісійну винагороду за обслуговування кредитної заборгованості щомісячно, в розмірі 2,30 % у місяць від суми кредиту, зазначеної в пункті 1.3.2 кредитного договору. Обслуговування кредитної заборгованості включає моніторинг заборгованості, під яким розуміється електронне інформування (нагадування) про здійснення щомісячних платежів по кредиту та процентах, надання інформації щодо стану заборгованості через дистанційні системи обслуговування, інформування позичальника про виникнення простроченої заборгованості, консультування позичальника (як усне, так і письмове) щодо погашання заборгованості, своєчасності сплати платежів тощо;

апеляційний суд не врахував, що надання інших послуг за обслуговування кредиту, не пов`язаних з інформуванням про стан кредитної заборгованості, за вказану плату умовами договору не передбачено;

поза увагою апеляційного суду залишилось те, що, якщо в кредитному договорі банк не зазначив та не надав доказів наявності, переліку додаткових та супутніх банківських послуг кредитодавця та/або кредитного посередника, які пов`язані з отриманням, обслуговуванням і поверненням кредиту, які надаються позивачу та за які банком встановлена щомісячна комісія за обслуговування кредиту (розрахунково-касове обслуговування), то положення кредитного договору щодо обов`язку позичальника щомісячно сплачувати плату за обслуговування кредиту (розрахунково-касове обслуговування) є нікчемними відповідно до частин першої та другої статті 11, частини п`ятої статті 12 Закону України «Про споживче кредитування»;

банк не зазначив та не надав доказів наявності, переліку таких послуг і погодження їх зі споживачем при укладення оспорюваного кредитного договору;

за таких обставин суд першої інстанції зробив обґрунтований висновок, що пункту 1.3.2 кредитного договору № 4/3105938 від 09 січня 2020 року, яким передбачено сплату ОСОБА_1 комісійної винагороди за обслуговування кредитної заборгованості щомісячно, в розмірі 2,30 % у місяць від суми кредиту, зазначеної в пункті 1.3.2 кредитного договору, є нікчемним відповідно до частин першої та другої статті 11, частини п`ятої статті 12 Закону України «Про споживче кредитування»;

касаційний судзауважує, що належним відповідачем за позовом боржника про застосування наслідків нікчемності правочину в частині комісії (зокрема, проведення перерахунку заборгованості по договору, чи стягнення коштів сплаченої комісії), є особа, якій належить право вимоги за цим договором - кредитор, а у випадку заміни кредитора - новий кредитор;

ОСОБА_1 пред`явив позов про захист прав споживачів та визнання кредитного договору частково недійснимдо ТОВ «Фінансова компанія «Брайт-К» та АТ «Креді Агріколь Банк». У прохальній частині зустрічного позову ОСОБА_1 просив: (1) визнати недійсним з моменту укладення пункт 1.3.2 комплексного договору № 4/3105938, укладеного 09 січня 2020 року між АТ «КРЕДІ АГРІКОЛЬ БАНК» та ОСОБА_1 , щодо сплати комісійної винагороди за обслуговування кредитної заборгованості: щомісячно комісійну винагороду за обслуговування кредитної заборгованості в розмірі 2,30 % у місяць від суми кредиту, зазначеної в пункті 1.1 договору; (2) стягнути з АТ «КРЕДІ АГРІКОЛЬ БАНК» на користь ОСОБА_1 суму сплаченої за період з лютого 2020 року по квітень 2021 року комісійної винагороди в розмірі 31 756,56 грн (т. 1, а. с. 69-75). Позовних вимог до ТОВ «Фінансова компанія «Брайт-К» ОСОБА_1 не заявляв;

суди встановили, що 05 серпня 2021 року між АТ «КРЕДІ АГРІКОЛЬ БАНК» та ТОВ «ФК «БРАЙТ-К» укладений договір відступлення права вимоги грошових зобов`язань за фінансовими кредитами № 2-2021. Згідно цього договору 11 серпня 2021 року відбулося відступлення прав вимоги за кредитним договором № 4/3105938 від 09 січня 2020 року, що був укладений між АТ «КРЕДІ АГРІКОЛЬ БАНК» та ОСОБА_1 , тому ТОВ «ФК «БРАЙТ-К» набуло прав кредитора до позичальника за кредитним договором.

апеляційний суд врахував, що належним відповідачем за позовом боржника про застосування наслідків нікчемності правочину в частині комісії (зокрема, проведення перерахунку заборгованості по договору, чи стягнення коштів сплаченої комісії), є особа, якій належить право вимоги за цим договором - кредитор, а у випадку заміни кредитора - новий кредитор;позовна вимога про стягнення сплаченої комісійної винагороди пред`явлена до неналежного відповідача АТ «КРЕДІ АГРІКОЛЬ БАНК» (попередній кредитор), тому у задоволенні вказаної позовної вимоги належить відмовити із зазначеної підстави. Суд апеляційної інстанції зробив обґрунтований висновок про відмову у задоволенні зустрічної позовної вимоги ОСОБА_1 до АТ «Креді Агріколь Банк» про стягнення 31 756,56 грн сплаченої комісійної винагороди, проте помилився щодо мотивів такої відмови. Тому постанову апеляційного суду в оскарженій частині належить змінити, виклавши її мотивувальну частину у редакції цієї постанови.

Зміна судового рішення може полягати в доповненні або зміні його мотивувальної та (або) резолютивної частини (частина четверта статті 412 ЦПК України).

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

Доводи касаційної скарги дають підстави для висновку, що постанова апеляційного суду в оскарженій частині ухвалена із порушенням норм процесуального права. У зв`язку із наведеним, касаційний суд вважає, що касаційну скаргу належить задовольнити частково; постанову апеляційного суду в оскарженій частині та змінити, виклавши її мотивувальну частину у редакції цієї постанови; в іншій оскарженій частині постанову апеляційного суду залишити без змін.

Керуючись статтями 400 409 410 412 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду,

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити частково.

Постанову Київського апеляційного суду від 03 серпня 2023 року у частині відмови у задоволенні зустрічної позовної вимоги ОСОБА_1 до акціонерного товариства «Креді Агріколь Банк» про стягнення 31 756,56 грн сплаченої комісійної винагороди змінити, виклавши її мотивувальну частину у редакції цієї постанови.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий В. І. Крат

Судді: І. О. Дундар

В. М. Коротун

Є. В. Краснощоков

М. М. Русинчук