Історія справи

Ухвала КЦС ВП від 28.07.2019 року у справі №204/1589/18

Постанова

Іменем України

23 вересня 2019 року

м. Київ

справа № 204/1589/18

провадження № 61-14027св19

Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду: Бурлакова С. Ю. (суддя-доповідач), Коротуна В. М., Червинської М. Є.

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1,

відповідач - акціонерне товариство комерційний банк "ПриватБанк",

треті особи: приватний нотаріус Дніпровського міського нотаріального округу Вдовіна Ліана Леонідівна, ОСОБА_4, ОСОБА_5,

розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження касаційну скаргу акціонерного товариства комерційного банку "ПриватБанк" на рішення Красногвардійського районного суду

м. Дніпропетровська від 20 листопада 2018 року у складі судді Книш А. В. та постанову Дніпровського апеляційного суду від 28 травня 2019 року у складі колегії суддів: Куценко Т. Р., Демченко Е. Л., Макарова М. О.,

ВСТАНОВИВ:

Описова частина

Короткий зміст позовних вимог

У березні 2018 року ОСОБА_1 звернувся до суду із позовом до акціонерного товариства комерційного банку "ПриватБанк" (далі - АТ КБ "ПриватБанк"), який уточнив в ході розгляду справи та остаточно просив скасувати рішення про державну реєстрацію права власності за банком на квартиру АДРЕСА_1 за іпотечним договором, прийняте приватним нотаріусом у позасудовому порядку; розірвати договір про іпотечний кредит, укладений між відповідачем та ОСОБА_3 та укладену на його основі додаткову угоду від 16 вересня 2008 року; розірвати кредитний договір №DNDZG40000007155 від 24 квітня 2008 року, укладений між відповідачем та ОСОБА_3 та додаткову угоду до нього від 16 вересня 2008 року.

Позов мотивовано тим, що 24 квітня 2008 року між банком та ОСОБА_3 укладено договір про іпотечний кредит №DNDZG4000007155, за умовами якого позичальник отримала кредит у розмірі 297 697,50 грн для придбання у власність квартири

АДРЕСА_1 зі сплатою відсотків в розмірі 15% річних строком до 24 квітня 2026 року.

17 листопада 2016 року приватним нотаріусом Дніпровського міського нотаріального округу Вдовіною Л. Л. було вчинено державну реєстрацію права власності відповідача на вищевказану квартиру за іпотечним договором в позасудовому порядку, яку було вчинено з порушенням вимог законодавства.

Позивач зазначає, що банк на виконання пункту 6 договору про задоволення вимог іпотекодержателя не надіслав ОСОБА_3 письмове повідомлення, що є підставою для реєстрації права власності на предмет іпотеки за іпотекодержателем. Ні відповідач, ні приватний нотаріус не повідомляли іпотекодавця та не зверталися до неї з вимогою про усунення порушень основного зобов'язання та/або іпотечного договору із зазначенням стислого змісту порушення зобов'язань, вимог про усунення порушених зобов'язань, вимог про виконання порушених зобов'язань у встановлений законом строк та попередження про звернення стягнення на предмет іпотеки у разі невиконання цієї вимоги.

Позасудове звернення стягнення здійснено державним реєстратором на підставі іпотечного договору, проте відносини між банком та ОСОБА_3 з позасудового звернення стягнення врегульовані не іпотечним договором, а іншим договором - договором про задоволення вимог іпотекодержателя. Сам же іпотечний договір містить у собі інший порядок звернення стягнення, ніж той, який був застосований приватним нотаріусом - звернення стягнення тільки у судовому порядку (пункт
4.2).

Також позивач зазначав, що з 24 липня 2007 року відповідач в односторонньому порядку змінив процентну ставку за договором про іпотечний кредит. Крім того, додаткова угода до договору про іпотечний кредит №DNDZG40000007155 від 24 квітня 2008 року, яка укладена

16 вересня 2008 року, містить пункт 8.1 де зазначено, що іпотечний кредит є валютним, тобто гривневий кредит був перерахований у валютний та встановлена нова відсоткова ставка за кредитом

Крім того, відповідачем порушено вимоги Закону України "Про мораторій на стягнення майна громадян України, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті".

ІНФОРМАЦІЯ_1 позичальник ОСОБА_3 померла, а спадкоємцем майна після її смерті є її чоловік ОСОБА_1 - позивач, у зв'язку з чим, враховуючи викладене, він звернувся до суду з даним позовом до відповідача.

Короткий зміст рішення суду першої інстанції

Рішенням Красногвардійського районного суду м. Дніпропетровська від

20 листопада 2018 року позовні вимоги задоволено частково. Скасовано в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно запис № ~organization0~ про державну реєстрацію права власності АТ КБ "Приватбанк" на квартиру АДРЕСА_1, який внесений за рішенням приватного нотаріусу Дніпровського міського нотаріального округу Вдовіної Л. Л на підставі іпотечного договору № DNDZG40000007155 від 24 квітня 2008 року, зареєстрованого в реєстрі за №999. В іншій частині позову відмовлено. Вирішено питання щодо розподілу судових витрат.

Частково задовольняючи позов, суд першої інстанції виходив з того, що приватний нотаріус Вдовіна Л. Л. 17 листопада 2016 року передчасно прийняла рішення про державну реєстрацію права власності на квартиру АДРЕСА_1 на підставі іпотечного договору № DNDZG40000007155 від 24 квітня 2008 року, зареєстрованого в реєстрі за №999, оскільки банком не було надано доказів завершення 30-денного строку з моменту отримання іпотекодавцем письмової вимоги про усунення порушення зобов'язання за договором.

Короткий зміст постанови суду апеляційної інстанції

Постановою Дніпровського апеляційного суду від 28 травня 2019 року апеляційну скаргу АТ КБ "ПриватБанк" залишено без задоволення, а рішення Красногвардійського районного суду м. Дніпропетровська від

20 листопада 2018 року - без змін.

Апеляційний суд погодився з висновком суду першої інстанції про часткове задоволення позову, оскільки спірним договором та діючим законом передбачено певний порядок звернення стягнення на предмет іпотеки в позасудовому порядку, який не було дотримано з боку банку, що призвело до передчасного прийняття нотаріусом рішення про державну реєстрацію права власності на нерухоме майно.

Узагальнені доводи касаційної скарги

У липні 2019 року АТ КБ "ПриватБанк" подав до Верховного Суду касаційну скаргу, у якій, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить скасувати рішення судів попередніх інстанцій та ухвалити нове рішення про відмову в задоволенні позову.

Касаційна скарга мотивована тим, що судами попередніх інстанцій не враховано, що правовою підставою для реєстрації права власності іпотекодержателя на нерухоме майно, яке є предметом іпотеки, є договір про задоволення вимог іпотекодержателя або відповідне застереження в іпотечному договорі, яке прирівнюється до такого договору за своїми правовими наслідками та передбачає передачу іпотекодержателю права власності на предмет іпотеки в рахунок виконання основного зобов'язання.

Також в матеріалах справи відсутні докази направлення позивачем заперечення щодо переходу до іпотекодержателя права власності на предмет іпотеки квартири або повідомлення про намір придбати предмет іпотеки. Реєстрацію переходу права власності було вчинено відповідно до всіх вимог Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень", Закону України "Про іпотеку" шляхом позасудового врегулювання на підставі застереження про задоволення вимог іпотекодержателя, що міститься в іпотечному договорі шляхом набуття права власності на предмет іпотеки, що відповідає нормативно-правовим актам України. Крім цього, суд не може зобов'язати нотаріуса скасувати в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно запис про реєстрацію за банком права власності на предмет іпотеки.

Узагальнені доводи відзиву на касаційну скаргу

У серпні 2019 року до Верховного Суду надійшов відзив ОСОБА_1 на касаційну скаргу АТ КБ "ПриватБанк", в якому заявник просить касаційну скаргу залишити без задоволення, а оскаржувані судові рішення - без змін.

Мотивуючи відзив, заявник зазначив, що судами попередніх інстанцій належним чином встановлено обставини справи, застосовано норму закону, яка підлягала застосуванню, й ухвалено у справі законні та обґрунтовані рішення, а наведені у касаційній скарзі доводи зводяться до незгоди з висновками судів щодо встановлення обставин справи та тлумачення норм матеріального й процесуального права на свій розсуд, містять посилання на факти, що були предметом дослідження й оцінки судів першої й апеляційної інстанцій.

Рух справи у суді касаційної інстанції

Ухвалою Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду від 26 липня 2019 року відкрито касаційне провадження по справі, витребувано справу №204/1589/18 з Красногвардійського районного суду м. Дніпропетровська.

09 серпня 2019 року справа №204/1589/18 надійшла до Касаційного цивільного суду у вкладі Верховного Суду.

Фактичні обставини справи, встановлені судами

Суд установив, що 24 квітня 2008 року між ОСОБА_3 та ЗАТ КБ "Приватбанк", правонаступником якого є ПАТ КБ "Приватбанк" (після зміни найменування АТ КБ "Приватбанк"), укладено договір про іпотечний кредит №DNDZG40000007155, відповідно до умов якого кредитор зобов'язується надати позичальнику грошові кошти в сумі 294 697,50 грн, зі сплатою відсотків у розмірі 15% річних, а також інших платежів на умовах і в порядку, визначених цим договором, сплатити винагороду за надання фінансового інструменту у розмірі 2% від суми виданого кредиту, зі строком погашення не пізніше 24 квітня 2026 року.

Відповідно до кредитного договору № DNDZG50000007155, банк зобов'язується надати ОСОБА_3 кредитні кошти шляхом видачі готівки через касу на строк з 24 квітня 2008 по 24 квітня 2026 року у вигляді кредитної лінії у розмірі 9 036,16 грн на споживчі цілі у розмірі 5 953,95 грн на сплату винагороди за надання фінансового інструменту у момент надання кредиту, 1 587,72 грн - страхування майна, 1 488,49
грн -особисте страхування, а також 55 371,78 грн на сплату страхових платежів зі сплатою за користування кредитом 1,25 % на місяць на суму залишку заборгованості за кредитом, винагороди за надання фінансового інструменту у розмірі 2% у момент надання кредиту.

16 вересня 2008 року між ОСОБА_3 та відповідачем було укладено додаткову угоду до договору про іпотечний кредит № DNDZG40000007155 від 24 квітня 2008 року, згідно умов якої відповідач зобов'язується надати кредитні кошти шляхом перерахування на поточний рахунок на строк до

24 квітня 2026 року включно у вигляді непоновлювальної кредитної лінії у розмірі 13 445,18 доларів США на наступні цілі: сплати страхового внеску у розмірі 1
492,90 доларів США, 11 952,28 сплату страхових платежів у випадках та в порядку, передбачених пунктами 2.1.3,2.2.7 даного договору зі сплатою за користування кредитом відсотків у розмірі 1,17% на місяць на суму залишку заборгованості за кредитом, у розмірі 3% річних від суми зарезервованих ресурсів, винагороди за проведення додаткового моніторингу. Станом на 17 вересня 2008 року залишок заборгованості по договору про іпотечний кредит №DNDZG40000007155 від 24 квітня

2008 року складає 7 150,97 грн., що еквівалентно 1 492,90 доларів США.

24 квітня 2008 року між ОСОБА_3 та відповідачем укладено іпотечний договір №DNDZG40000007155, відповідно до умов якого іпотекодавець з метою забезпечення належного виконання зобов'язання, що випливає із Договору про іпотечний кредит, передає нерухоме майно житлового призначення, а саме квартиру АДРЕСА_1, в іпотеку. Згідно пункту 4.1 вказаного договору, звернення стягнення за цим Договором здійснюється на підставі цього Договору, виконавчого напису нотаріуса або за рішенням суду.

Пунктом 4.2 Іпотечного договору, передбачено, що звернення стягнення на предмет іпотеки здійснюється на підставі цього Договору, виконавчого напису або за рішенням суду. Пунктом 4.3. договору, в свою чергу передбачено, що даний пункт цього Договору є застереженням про задоволення вимог Іпотекодержателя, яке надає право Іпотекодержателю звернути стягнення на Предмет іпотеки, на підставі цього Договору, шляхом, зокрема, прийняття Предмета іпотеки у власність, в порядку статті 37 Закону України "Про іпотеку". При цьому це застереження визначається сторонами як договір про задоволення вимог Іпотекодержателя.

15 листопада 2016 року представник відповідача звернувся до приватного нотаріусу Дніпровського міського нотаріального округу Вдовіної Л. Л. із заявою про державну реєстрацію прав та їх обтяжень на об'єкт нерухомого майна, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1.

Згідно інформації з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об'єктів нерухомого майна щодо об'єкта нерухомого майна встановлено, що квартира АДРЕСА_1 на підставі рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень, індексний номер: 32413294 від 17 листопада 2016 року приватного нотаріусу Дніпровського міського нотаріального округу

Вдовіної Л. Л., належить АТ КБ "ПриватБанк". Підставою виникнення права власності є договір іпотеки, серія та номер: 999, виданий 24 квітня

2008 року, видавник: Орлова Т. Є., приватний нотаріус Дніпропетровського міського нотаріального округу.

ІНФОРМАЦІЯ_1 позичальник ОСОБА_3 померла.

Із заявою про прийняття спадщини, що складається з нерухомого та рухомого майна, розташованого на території України, після померлої ОСОБА_3 звертався лише її чоловік - позивач у справі. Інші спадкоємці першої черги треті особи ОСОБА_4 та ОСОБА_5, які є відповідно матір'ю та сином ОСОБА_3, відмовилися від належної їм частки спадкового майна на користь позивача.

Позиція Верховного Суду

Відповідно до вимог частин 1 і 2 статті 400 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Згідно із положенням частини 2 статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Касаційна скарга не підлягає задоволенню.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

Відповідно до частини першої статті 33 Закону України "Про іпотеку" у разі невиконання або належного виконання боржником основного зобов'язання іпотекодержатель вправі задовольнити свої вимоги за основним зобов'язанням шляхом звернення стягнення на предмет іпотеки.

Статтею 35 Закону України "Про іпотеку" передбачено, що у разі порушення основного зобов'язання та/або умов іпотечного договору іпотекодержатель надсилає іпотекодавцю та боржнику, якщо він є відмінним від іпотекодавця, письмову вимогу про усунення порушення. В цьому документі зазначається стислий зміст порушених зобов'язань, вимога про виконання порушеного зобов'язання у не менш ніж тридцятиденний строк та попередження про звернення стягнення на предмет іпотеки у разі невиконання цієї вимоги. Якщо протягом встановленого строку вимога іпотекодержателя залишається без задоволення, іпотекодержатель вправі прийняти рішення про звернення стягнення на предмет іпотеки шляхом позасудового врегулювання на підставі договору. Вимога, встановлена Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень", без попереднього повідомлення іпотекодавця, якщо викликана таким повідомленням затримка може спричинити знищення, пошкодження чи втрату предмета іпотеки.

Згідно частини 1 статті 36 Закону України "Про іпотеку" сторони іпотечного договору можуть вирішити питання про звернення стягнення на предмет іпотеки шляхом позасудового врегулювання на підставі договору. Позасудове врегулювання здійснюється згідно із застереженням про задоволення вимог іпотекодержателя, що міститься в іпотечному договорі, або згідно з окремим договором між іпотекодавцем і іпотекодержателем про задоволення вимог іпотекодержателя, що підлягає нотаріальному посвідченню, який може бути укладений одночасно з іпотечним договором або в будь-який час до набрання законної сили рішенням суду про звернення стягнення на предмет іпотеки.

Частинами 2 та 3 статті 36 Закону України "Про іпотеку" передбачено, що договір про задоволення вимог іпотекодержателя, яким також вважається відповідне застереження в іпотечному договорі, визначає можливий спосіб звернення стягнення на предмет іпотеки відповідно до Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень". Визначений договором спосіб задоволення вимог іпотекодержателя не перешкоджає іпотекодержателю застосувати інші встановлені Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень" способи звернення стягнення на предмет іпотеки.

Договір про задоволення вимог іпотекодержателя або відповідне застереження в іпотечному договорі, яке прирівнюється до такого договору за своїми правовими наслідками, може передбачати:

-передачу іпотекодержателю права власності на предмет іпотеки в рахунок виконання основного зобов'язання у порядку, встановленому Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень";

-право іпотекодержателя від свого імені продати предмет іпотеки будь-якій особі на підставі договору купівлі-продажу у порядку, встановленому Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень".

Пунктом 60 Порядку державної реєстрації речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 25 грудня 2015 року № 1127 (далі - Порядок), передбачено, що для державної реєстрації права власності та інших речових прав на нерухоме майно, яке перебуває в іпотеці або податковій заставі, також подається документ, що підтверджує наявність факту згоди іпотекодержателя або контролюючого органу на відчуження або передачу на іншому речовому праві такого майна.

Крім того, пунктом 61 Порядку передбачено, що для державної реєстрації права власності на підставі договору іпотеки, що містить застереження про задоволення вимог іпотекодержателя шляхом набуття права власності на предмет іпотеки, також подаються: копія письмової вимоги про усунення порушень, надісланої іпотекодержателем іпотекодавцеві та боржникові, якщо він є відмінним від іпотекодавця; документ, що підтверджує наявність факту завершення 30-денного строку з моменту отримання іпотекодавцем та боржником, якщо він є відмінним від іпотекодавця, письмової вимоги іпотекодержателя у разі, коли більш тривалий строк не зазначений у відповідній письмовій вимозі; заставна (якщо іпотечним договором передбачено її видачу).

З дослідженої реєстраційної справи №1087407812101 та письмових доказів судами установлено, що приватному нотаріусу Вдовіній Л. Л. для державної реєстрації права власності на підставі Іпотечного договору № DNDZG40000007155 від 24 квітня 2008 року, зареєстрованого в реєстрі за №999, банком не було надано копії письмової вимоги про усунення порушень із зазначенням стислого змісту порушених зобов'язань, надісланої ним як іпотекодержателем ОСОБА_3, та документ, що підтверджує наявність факту завершення 30-денного строку з моменту отримання іпотекодавцем такої вимоги.

Дані обставини встановлено виходячи з того, що на підтвердження спрямування ОСОБА_3 документу із зазначенням стислого змісту порушених зобов'язань банком надано суду копії листів спрямованих останній від 03 лютого 2016 року та 30 серпня 2016 року. Як доказ вручення листів ОСОБА_3 надано копії рекомендованих повідомлень про вручення поштового відправлення, де адресатом вказана ОСОБА_3 із зазначенням її поштових адрес: АДРЕСА_2 та АДРЕСА_1. Однак, на них відсутні підписи адресата про отримання такого рекомендованого повідомлення, номер поштового відправлення та взагалі будь-які відмітки чи печатки поштової установи стосовно пересилання рекомендованого повідомлення.

З огляду на викладене, колегія суддів суду касаційної інстанції погоджується з висновком судів попередніх інстанцій про те, що приватний нотаріус Вдовіна Л. Л. 17 листопада 2016 року передчасно прийняла рішення про державну реєстрацію права власності на квартиру АДРЕСА_1 на підставі Іпотечного договору № DNDZG40000007155 від 24 квітня 2008 року, зареєстрованого в реєстрі за №999, оскільки банком не було надано доказів завершення 30-денного строку з моменту отримання іпотекодавцем письмової вимоги про усунення порушення зобов'язання за договором.

Будь-яких доказів на підтвердження отримання ОСОБА_3 вказаної вимоги банком надано не було.

При цьому апеляційним судом вмотивовано відхилено посилання відповідача про належне повідомлення позичальника, оскільки таке не підтвердженно належними та допустимими доказами, а спірним договором та діючим законом передбачено певний порядок звернення стягнення на предмет іпотеки в позасудовому порядку, який не було дотримано з боку банку, що призвело до передчасного прийняття нотаріусом рішення про державну реєстрацію права власності на нерухоме майно.

Розглядаючи спір, який виник між сторонами у справі, суди попередніх інстанцій правильно визначилися з характером спірних правовідносин та нормами матеріального права, які підлягають застосуванню, повно та всебічно дослідили наявні у справі докази і дали їм належну оцінку, правильно встановили обставини справи, внаслідок чого ухвалили законні й обґрунтовані судові рішення, які відповідають вимогам матеріального та процесуального права.

Відповідно до статті 55 Конституції України права і свободи людини і громадянина захищаються судом. Кожен має право будь-якими не забороненими законом засобами захищати свої права і свободи від порушень і протиправних посягань.

Відповідно до частини 1 статті 3 ЦПК України, 2004 року, частини 1 статті 16 ЦК України кожна особа має право в порядку, встановленому частини 1 статті 16 ЦК України, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів.

Частиною 1 статті 15 ЦК України визначено право кожної особи на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

Під способами захисту суб'єктивних цивільних прав розуміють закріплені законом матеріально-правові заходи примусового характеру, за допомогою яких проводиться поновлення (визнання) порушених (оспорюваних) прав та вплив на правопорушника.

Оцінюючи належність обраного позивачем способу захисту та обґрунтовуючи відповідний висновок щодо нього, судам слід виходити із його ефективності (стаття 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, стаття 5 ЦПК України), а це означає, що вимога про захист цивільного права має відповідати змісту порушеного права, характеру правопорушення, а також забезпечувати поновлення порушеного права, а у разі неможливості такого поновлення - гарантувати особі можливість отримання нею відповідного відшкодування.

Загальний перелік таких способів захисту цивільних прав та інтересів передбачений статтею 16 ЦК України.

У частині 2 статті 16 ЦК України визначено способи захисту цивільних прав та інтересів судом: 1) визнання права; 2) визнання правочину недійсним; 3) припинення дії, яка порушує право; 4) відновлення становища, яке існувало до порушення; 5) примусове виконання обов'язку в натурі; 6) зміна правовідношення; 7) припинення правовідношення; 8) відшкодування збитків та інші способи відшкодування майнової шкоди; 9) відшкодування моральної (немайнової) шкоди; 10) визнання незаконними рішення, дій чи бездіяльності органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб.

Порушені право чи інтерес підлягають судовому захисту і у спосіб, не передбачений законом, зокрема статтею 16 ЦК України, але який є ефективним способом захисту, тобто таким, що відповідає змісту порушеного права, характеру його порушення та наслідкам, спричиненим цим порушенням.

За правилами частини 2 статті 5 ЦПК України у випадку, якщо закон або договір не визначають ефективного способу захисту порушеного, невизнаного або оспореного права, свободи чи інтересу особи, яка звернулася до суду, суд відповідно до викладеної в позові вимоги такої особи може визначити у своєму рішенні такий спосіб захисту, який не суперечить закону.

Отже, стаття 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод та стаття 5 ЦПК України не обмежують суд у виборі способу захисту, прямо передбаченого законом, а дозволяють, виходячи із принципу верховенства права, визначити не тільки прямо передбачений у нормативному акті спосіб захисту порушеного права особи, а й спосіб захисту, який не передбачений законом, але не суперечить йому та найбільш відповідатиме змісту порушеного права і характеру правопорушення.

Суди попередніх інстанцій, ухвалюючи рішення у справі, з метою відновлення становища, яке існувало до порушення прав та інтересів позивача, дійшли вірного висновку про можливість задоволення позовних вимог ОСОБА_1 шляхом скасування в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно запис № ~organization1~ про державну реєстрацію права власності АТ КБ "Приватбанк" на квартиру АДРЕСА_1, який внесений за рішенням приватного нотаріусу Дніпровського міського нотаріального округу Вдовіної Л. Л на підставі іпотечного договору №DNDZG40000007155 від 24 квітня 2008 року, зареєстрованого в реєстрі за №999, що є ефективним засобом юридичного захисту, як це передбачено статтею 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод. Застосований спосіб захисту не суперечить нормам чинного законодавства та відновлює право власності заявника.

Аналогічні висновки викладені у постанові Верховного Суду від 27 березня 2019 року у справі № 592/3550/17 (провадження № 61-36799св18).

Аналізуючи питання обсягу дослідження доводів заявника та їх відображення у судових рішеннях, питання вичерпності висновків судів, Верховний Суд виходить з того, що у справі, що розглядається, сторонам було надано вичерпну відповідь на всі істотні питання, що виникають при кваліфікації спірних відносин, як у матеріально-правовому, так і у процесуальному сенсах, а доводи, викладені у касаційній скарзі не спростовують обґрунтованих та правильних висновків судів попередніх інстанцій.

Колегія суддів перевірила доводи касаційної скарги на предмет законності судових рішень виключно в межах, які безпосередньо стосуються правильності застосування місцевим та апеляційним судами норм матеріального і дотримання норм процесуального права, у зв'язку із чим, не вдається до аналізу і перевірки інших доводів, які за своїм змістом зводяться до необхідності переоцінки доказів та встановлення обставин, що знаходиться поза межами повноважень суду касаційної інстанції.

Висновки за результатами розгляду касаційних скарг

Відповідно до частини 3 статті 401 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.

З підстав вищевказаного, колегія суддів вважає за необхідне залишити касаційну скаргу без задоволення, а рішення судів першої та апеляційної інстанцій - без змін, оскільки судами правильно застосовано до спірних правовідносин норми матеріального права та не порушено норми процесуального права.

Щодо судових витрат

Відповідно до підпункту "в" пункту 4 частини 1 статті 416 ЦПК України суд касаційної інстанції повинен вирішити питання про розподіл судових витрат, понесених у зв'язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції.

Оскільки касаційну скаргу залишено без задоволення, підстав для нового розподілу судових витрат, понесених у зв'язку з розглядом справи у суді першої та апеляційної інстанції, а також розподілу судових витрат, понесених у зв'язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції, немає.

Керуючись статтями 400, 401, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду,

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу акціонерного товариства комерційного банку "ПриватБанк" залишити без задоволення.

Рішення Красногвардійського районного суду м. Дніпропетровська

від 20 листопада 2018 року та постанову Дніпровського апеляційного суду від 28 травня 2019 року залишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Судді: С. Ю. Бурлаков

В. М. Коротун

М. Є. Червинська