Історія справи

Постанова КЦС ВП від 30.08.2023 року у справі №947/1429/21
Постанова КЦС ВП від 30.08.2023 року у справі №947/1429/21

Постанова

Іменем України

30 серпня 2023 року

м. Київ

справа № 947/1429/21

провадження № 61-1960св23

Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду:

головуючого - Ігнатенка В. М. (суддя-доповідач),

суддів: Грушицького А. І., Петрова Є. В., Пророка В. В., Сердюка В. В.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1 ,

відповідачі: ОСОБА_2 , ОСОБА_3 ,

розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 на постанову Одеського апеляційного суду від 20 грудня 2022 року в складі колегії суддів Приходько Л. А., Бездрабко В. О., Семиженка Г. В.,

ВСТАНОВИВ:

Описова частина

Короткий зміст позовних вимог

У січні 2021 року ОСОБА_1 (далі також - позивач) звернулася до суду із позовом до ОСОБА_2 , ОСОБА_3 про відшкодування майнової та моральної шкоди.

Позовна заява мотивована тим, що 02 серпня 2015 року ОСОБА_5 (чоловік позивача) здійснив з рушниці три постріли в спину позивачу, які влучили в праву руку, праву сідницю та лівий бік, а коли остання повернулася, він здійснив їй постріл в живіт. ОСОБА_5 був затриманий працівниками охоронної служби «Карабінер», які прибули по тривозі. В той же день за ознаками закінченого замаху на умисне вбивство було відкрито кримінальне провадження за № 12015160480003890, внесене в Єдиний реєстр досудових розслідувань від 02 серпня 2015 року, за ознаками вчинення ОСОБА_5 кримінального правопорушення (далі також - злочин), передбаченого частиною другою статті 15, частиною першою статті 115 Кримінального кодексу України (далі - КК України).

Внаслідок вчиненого відносно неї злочину ОСОБА_1 тривалий час проходила лікування у різних лікарнях та перенесла чисельні операції, є особою з інвалідністю І групи та вже п`ять років прикута до ліжка. На лікування ОСОБА_1 витратила понад 523 804,53грн.

Згідно із вироком Київського районного суду м. Одеси у кримінальній справі № 520/17436/15-к ОСОБА_5 було визнано винним у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого частиною другою статті 15, частиною першою статті 115 КК України та призначено йому покарання у виді позбавлення волі на строк 10 років. Цивільний позов ОСОБА_1 як потерпілої особи задоволено частково та стягнуто з ОСОБА_5 на користь позивача майнову шкоду в сумі 523 804,53 грн та на відшкодування моральної шкоди - 3 723 000,00 грн.

У зв`язку із поданням апеляційної скарги захисником Халіулліна Р. З. вирок чинності не набрав. ОСОБА_5 до розгляду судом апеляційної скарги, ІНФОРМАЦІЯ_1 , помер. Ухвалою Одеського апеляційного суду від 10 березня 2020 року вирок скасовано, а кримінальне провадження у справі № 520/17436/15-к закрито у зв`язку зі смертю обвинуваченого ОСОБА_5 . Цивільний позов ОСОБА_1 про стягнення майнової та моральної шкоди залишено без розгляду.

Оскільки вирок скасовано з нереабілітуючих підстав, а отже зазначені у ньому обставини завдання позивачу неправомірними діями ОСОБА_5 майнової та моральної шкоди можна вважати встановленими. Відповідачі у даній справі є спадкоємцями за заповітом після смерті ОСОБА_5 , до яких перейшли обов`язки померлого відшкодувати їй завдану шкоду. Тому позивач, з урахуванням заяви про зменшення позовних вимог, просила стягнути з ОСОБА_2 та ОСОБА_3 на її користь майнову шкоду у розмірі 523 804,53 грн та на відшкодування моральної шкоди - 2 865 775,47 грн.

Короткий зміст рішень судів першої та апеляційної інстанцій

Рішенням Київського районного суду м. Одеси від 26 вересня 2022 року позовні вимоги ОСОБА_1 задоволено.

Стягнуто солідарно з ОСОБА_2 та ОСОБА_3 на користь ОСОБА_1 майнову шкоду у розмірі 523 804,53 грн та на відшкодування моральної шкоди - 2 865 775,47 грн

Рішення мотивовано тим, що в межах розгляду Київським районним судом м. Одеси кримінальної справи № 520/17436/15-к були встановлені фактичні обставини вчинення кримінального правопорушення, яким спричинено завдання ОСОБА_5 майнової та моральної шкоди позивачу, вказавши на те, що зазначена Одеським апеляційним судом в ухвалі від 10 березня 2020 року підстава закриття кримінального провадження - у зв`язку із смертю ОСОБА_5 є нереабілітуючою обставиною. Як наслідок - скасування апеляційним судом цією ухвалою вироку суду першої інстанції та закриття кримінального провадження у зв`язку із смертю обвинуваченого є такими, що його не реабілітують. При цьому жодним із учасників кримінального провадження не було заявлено клопотання про продовження розгляду справи для реабілітації померлого обвинуваченого ОСОБА_5 .

Дослідженими оригіналами чеків з аптек, квитанцій до прибутково-касових ордерів, виданих Військово-медичним клінічним центром Південного регіону Міністерства оборони України, де перебувала на лікуванні позивач, банківських квитанцій, довідок медичних установ щодо вартості лікування (КУ «Одеська обласна клінічна лікарня», Військово-медичного клінічного центру Південного регіону Міністерства оборони України, КУ «Міська клінічна лікарня № 11», КУ «Міська клінічна лікарня № 1») за період з серпня 2015 року до січня 2017 року, копії яких долучені до матеріалів справи, підтверджується здійснення позивачем витрат на своє лікування на суму 523 804,53 грн.

Загальна вартість спадкового майна ОСОБА_5 складає 3 389 580,00 грн, що підтверджено висновком, наданим суб`єктом оціночної діяльності ТОВ «ЛАРТЕКО», який визнаний належним доказом.

У силу статті 1216 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) до відповідачів, які є спадкоємцями за заповітом після смерті ОСОБА_5 , що прийняли спадщину, перейшли не тільки права на спадкове майно, загальна вартість якого становить 3 389 580,00 грн, але і обов`язки з відшкодування майнової та моральної шкоди, заподіяної спадкодавцем позивачу в межах вартості спадкового майна згідно статті 1282 ЦК України.

Постановою Одеського апеляційного суду від 20 грудня 2022 року апеляційну скаргу ОСОБА_2 та ОСОБА_3 задоволено частково.

Рішення Київського районного суду м. Одеси від 26 вересня 2022 року скасовано та ухвалено нове, яким позовні вимоги ОСОБА_1 задоволено частково.

Стягнуто на користь ОСОБА_1 з ОСОБА_3 та ОСОБА_2 по 218 251,89 грн з кожної в рахунок відшкодування майнової шкоди. У задоволенні решти позовних вимог відмовлено.

Постанова мотивована тим, що відсутність у даному випадку вироку суду із висновком про винуватість ОСОБА_5 у вчиненні кримінального правопорушення не свідчить про відсутність підстав для відшкодування позивачу шкоди, завданої неправомірними діями ОСОБА_5 (обвинуваченого), оскільки кримінальне провадження закрито у зв`язку з його смертю, що не реабілітує обвинуваченого, тобто не доводить відсутність його вини у заподіянні позивачу тяжких тілесних ушкоджень та як наслідок - відповідної майнової та моральної шкоди. Відповідачами належними та допустимими доказами вина ОСОБА_5 у заподіянні ОСОБА_1 тяжких тілесних ушкоджень не спростована, хоча це є їх процесуальним обов`язком, оскільки у спірних правовідносинах діє презумпція вини заподіювача шкоди.

Загальна вартість спадкового майна ОСОБА_5 складає 3 389 580,00 грн, що підтверджено висновком, наданим суб`єктом оціночної діяльності ТОВ «ЛАРТЕКО», який визнаний належним доказом судом першої інстанції, з яким погодився і апеляційний суд.

Розмір майнової шкоди заподіяної позивачу, яка полягає у понесених нею витратах на лікування визначений судом на підставі досліджених судом першої інстанції належних та достатніх доказів, які підтверджують здійснені витрати на лікування ОСОБА_1 у розмірі 523 804,53 грн. При цьому відповідачами не спростовано, розмір понесених позивачем витрат на відновлення свого здоров`я. Судом встановлено, що ОСОБА_3 та ОСОБА_2 є спадкоємцями за заповітом після смерті ОСОБА_5 , які прийняли спадщину у порядку встановленому законом. За умовами заповіту ОСОБА_5 заповів усе своє майно, що на час смерті буде йому належати і на що він за законом матиме право у рівних частках кожній.

Стягуючи з відповідачів, як із спадкоємців заподіювача шкоди, майнову шкоду суд першої інстанції правильно виходив з того, що до спадкоємців переходить обов`язок відшкодувати майнову шкоду, яка була завдана спадкодавцем. Разом з тим суд першої інстанції не звернув уваги на те, що позивач, як непрацездатна вдова ОСОБА_5 , після його смерті прийняла спадщину у порядку встановленому законом, та відповідно до вимог частини першої статті 1241 ЦК України має право на обов`язкову частку, тобто незалежно від змісту заповіту спадкує половину частки, яка належала б їй у разі спадкування за законом.

Враховуючи, що спадкоємцями за законом після смерті ОСОБА_5 є дружина ОСОБА_1 (позивач), дочки - ОСОБА_3 та ОСОБА_2 (відповідачі), розмір обов`язкової частки позивача у спадщині складає 1/6. Суд першої інстанції стягуючи з відповідачів майнову шкоду солідарно не звернув уваги на вимоги статті 541 ЦК України, згідно якої солідарний обов`язок або солідарна вимога виникають у випадках, встановлених договором або законом, зокрема у разі неподільності предмета зобов`язання, а також на вимоги частини першої статті 1282 ЦК України згідно якої на спадкоємців покладений обов`язок задовольнити вимоги кредитора особисто, у розмірі, який відповідає його частці у спадщині, та дійшов помилкових висновків про наявність підстав для солідарного стягнення.

Визначаючи розмір частки у спадщині після смерті ОСОБА_5 кожного з відповідачів колегія суддів враховує зміст заповіту, за яким останні спадкують належне спадкодавцю майно в рівних частках та обов`язкову частку у спадщині позивача. Зважаючи на це частка кожного з відповідачів становить 5/12 (6/6 - 1/6 = 5/6; 5/6 : 2 = 5/12). Розмір завданої позивачу майнової шкоди внаслідок неправомірних дій спадкодавця в розмірі 523 804,53 грн не перевищує вартість його спадщини (3 389 580,00 грн).

Отже, відповідачі, як спадкоємці ОСОБА_5 мають відшкодувати майнову шкоду, яка була завдана спадкодавцем, у межах вартості успадкованого ними майна відповідно до частки кожної з них, а саме, по 218 251,89 грн кожна (523 804,53 - 523 804,53 : 6 = 436 503,77; 436 503,77 : 2 = 218 251,98).

Задовольняючи вимоги про стягнення з відповідачів моральної шкоди, завданої спадкодавцем ( ОСОБА_5 ), суд першої інстанції не звернув уваги на те, що відповідно до вимог частини другої статті 1231 ЦК України до спадкоємця переходить обов`язок відшкодування моральної шкоди, завданої спадкодавцем, яке було присуджено судом зі спадкодавця за його життя. Судом встановлено, що вирок Київського районного суду від 18 липня 2018 року, яким було стягнуто з ОСОБА_5 на користь позивача грошове відшкодування моральної шкоди скасовано апеляційним судом. Тобто, рішення (вирок) про присудження моральної шкоди не набрало законної сили, а тому підстави для покладення на спадкоємців обов`язку з відшкодування моральної шкоди, завданої спадкодавцем, відсутні.

Короткий зміст вимог касаційної скарги

У лютому 2022 року ОСОБА_1 через адвоката Бойко Н. І. надіслала засобами поштового зв`язку до Верховного Суду касаційну скаргу на постанову Одеського апеляційного суду від 20 грудня 2022 року.

У касаційній скарзі позивач просить суд касаційної інстанції скасувати постанову Одеського апеляційного суду від 20 грудня 2022 року та залишити в силі рішення Київського районного суду міста Одеси від 26 вересня 2022 року.

Рух справи в суді касаційної інстанції

Верховний Суд ухвалою від 27 лютого 2023 року відкрив касаційне провадження за касаційною скаргою ОСОБА_1 на постанову Одеського апеляційного суду від 20 грудня 2022 року, та витребував справу з суду першої інстанції.

Указана справа надійшла до Верховного Суду.

Верховний Суд ухвалою від 18 серпня 2023 року призначив справу до судового розгляду.

Аргументи учасників справи

Доводи особи, яка подала касаційну скаргу

Як на підставу касаційного оскарження постанови апеляційного суду позивач посилається на те, що відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права (частини другої статті 1231 Цивільного кодексу України) у подібних правовідносинах (коли моральна шкода була присуджена вироком суду, який у подальшому був скасований, а кримінальна справа - закрита з нереабілітуючих підстав, а саме з підстав смерті обвинуваченого, при тому, що моральна шкода стягувалась за вчинений ним злочин, факт якого встановлений та не оспорюється спадкоємцями). Вказувала, що стягнення на її користь моральної шкоди відбулося за вироком суду при житті обвинуваченого спадкодавця ОСОБА_5 , а тому відповідна сума моральної шкоди підлягає стягненню з його спадкоємців (відповідачів). Апеляційним судом не надано належної оцінки наявним у справі доказам, які підтверджують обґрунтованість заявлених позовних вимог повністю.

Підставами касаційного оскарження зазначено пункт 3 частини другої статті 389 Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України).

Позиція інших учасників справи

Відзив на касаційну скаргу від інших учасників справи до суду не надходив.

Фактичні обставини справи, встановлені судами

У провадженні Київського районного суду м. Одеси перебувала на розгляді кримінальна справа № 520/17436/15-к (кримінальне провадження № 12015160480003890 від 02 серпня 2015 року) за обвинуваченням ОСОБА_5 у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого частиною другою статті 15, частиною першою статті 115 КК України. У цій кримінальній справі ОСОБА_1 була визнана потерпілою.

У рамках цієї кримінальної справи ОСОБА_1 був заявлений цивільний позов про стягнення з ОСОБА_5 майнової та моральної шкоди.

За вироком Київського районного суду м. Одеси від 18 липня 2018 року у кримінальній справі № 520/17436/15-к ОСОБА_5 визнано винним у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого частиною другою статті 15, частиною першою статті 115 КК України та призначено йому покарання у виді позбавлення волі на строк 10 років.

Цивільний позов потерпілої ОСОБА_1 задоволено частково. Стягнуто з ОСОБА_5 на користь ОСОБА_1 майнову шкоду - 523 804,53 грн та на відшкодування моральної шкоди - 3 723 000,00 грн.

Вирок суду у кримінальній справі № 520/17436/15-к був оскаржений до апеляційного суду захисником Халіулліна Р. З. шляхом подачі апеляційної скарги.

ІНФОРМАЦІЯ_1 обвинувачений ОСОБА_5 помер, що підтверджується свідоцтвом про смерть серія НОМЕР_1 .

Ухвалою Одеського апеляційного суду від 10 березня 2020 року, зокрема, апеляційну скаргу захисника обвинуваченого ОСОБА_5 задоволено частково.

Вирок Київського районного суду м. Одеси від 18 липня 2018 року у кримінальному провадженні № 12015160480003890 від 02 серпня 2015 року відносно ОСОБА_5 скасовано. Закрито кримінальне провадження № 12015160480003890 від 02 серпня 2015 року відносно ОСОБА_5 на підставі пункту 5 частини першої статті 284 Кримінального процесуального кодексу України, у зв`язку із смертю обвинуваченого. Цивільний позов потерпілої ОСОБА_1 до ОСОБА_5 про відшкодування майнової та моральної шкоди залишено без розгляду.

Відповідно до витягу про реєстрацію в Спадковому реєстрі № 58816658 від 19 грудня 2019 року, стосовно спадщини ОСОБА_5 (який помер ІНФОРМАЦІЯ_1 ) заведено спадкову справу № 34/2019 (номер у Спадковому реєстрі 65266277).

За довідкою від 12 березня 2020 року № 43/01-16 про склад спадкоємців ОСОБА_5 , виданою приватним нотаріусом Одеського міського нотаріального округу Пучковою І. А., його спадкоємцями є: ОСОБА_1 - спадкоємець за законом; ОСОБА_3 та ОСОБА_2 - спадкоємці за заповітом.

Згідно інформації з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно, ОСОБА_5 належало таке нерухоме майно: будівля диспетчерської, розташована за адресою: АДРЕСА_1 ; нежиле приміщення-офіс, загальною площею 59,0 кв. м, розташоване за адресою: АДРЕСА_2 ; квартира АДРЕСА_3 , загальною площею 73,0 кв. м.

Згідно відповіді Регіонального сервісного центру МВС в Одеській області від 04 березня 2020 року № 31/15-1346 транспортний засіб «КІА SORENTO», 2007 року випуску чорного кольору, номер кузова НОМЕР_2 , реєстраційний номер НОМЕР_3 , зареєстрований на ім`я ОСОБА_5 .

Вартість спадкового майна ОСОБА_5 складає 3 389 580,00 грн, що підтверджено висновком, наданим суб`єктом оціночної діяльності ТОВ «ЛАРТЕКО», який визнаний належним доказом судом першої інстанції, з яким погодився і апеляційний суд.

Наявними у справі доказами підтверджено, що позивач внаслідок дій померлого ОСОБА_5 отримала тяжкі тілесні ушкодження, протягом тривалого часу знаходилась на лікуванні в медичних установах: КУ «Міська клінічна лікарня № 1», КУ «Міська клінічна лікарня № 11», у Військово-медичному клінічному центрі Південного регіону Міністерства оборони України, КУ «Одеська обласна клінічна лікарня»; перенесла чисельні операції, стала особою з інвалідністю І групи; відновити в повній мірі попередній стан здоров`я позивача неможливо; ОСОБА_1 втратила здатність пересуватися самостійно, більше шести років прикута до ліжка, позбавлена нормальних соціальних зв`язків, не має можливості працевлаштуватися, належним чином самостійно себе обслуговувати, користуватися благами суспільства.

Мотивувальна частина

Позиція Верховного Суду

Відповідно до частини третьої статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Критерії оцінки правомірності оскаржуваного судового рішення визначені в статті 263 ЦПК України, відповідно до яких судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом. При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Згідно з частиною другою статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: 1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; 2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні; 3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах; 4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.

Як видно із касаційної скарги, постанова апеляційного суду, визначена у пункті 1 частини першої статті 389 ЦПК України, оскаржується на підставі пункту 3 частини другої статті 389 ЦПК України.

Частиною першою статті 402 ЦПК України визначено, що у суді касаційної інстанції скарга розглядається за правилами розгляду справи судом першої інстанції в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи з урахуванням статті 400 цього Кодексу.

Відповідно до частин першої та другої статті 400 ЦПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими. Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Вивчивши матеріали справи та перевіривши доводи касаційної скарги, Верховний Суд вважає, що касаційна скарга підлягає залишенню без задоволення з таких підстав.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

У статті 6 Конвенції вказано, що кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом.

Частиною першою статті 8 Конституції України передбачено, що в Україні визнається і діє принцип верховенства права. Суддя, здійснюючи правосуддя, керується верховенством права (частина перша статті 129 Конституції України).

Суд, здійснюючи правосуддя на засадах верховенства права, забезпечує кожному право на справедливий суд та повагу до інших прав і свобод, гарантованих Конституцією і законами України, а також міжнародними договорами, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України (стаття 2 Закону України «Про судоустрій і статус суддів»).

Статтею 1166 ЦК України передбачено, що майнова шкода, завдана неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю особистим немайновим правам фізичної або юридичної особи, а також шкода, завдана майну фізичної або юридичної особи, відшкодовується в повному обсязі особою, яка її завдала. Особа, яка завдала шкоди, звільняється від її відшкодування, якщо вона доведе, що шкоди завдано не з її вини.

Відповідно до частини першої статті 1167 ЦК України моральна шкода, завдана фізичній або юридичній особі неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю, відшкодовується особою, яка її завдала, за наявності її вини, крім випадків, встановлених частиною другою цієї статті.

Цивільне законодавство в деліктних зобов`язаннях передбачає презумпцію вини заподіювача шкоди. Якщо у процесі розгляду справи зазначена презумпція не спростована, то вона є юридичною підставою для висновку про наявність вини заподіювача шкоди.

Апеляційним судом встановлено, що за вироком Київського районного суду м. Одеси від 18 липня 2018 року в кримінальній справі № 520/17436/15-к ОСОБА_5 визнаний винним у вчиненні кримінального правопорушення щодо ОСОБА_1 , а саме, що 02 серпня 2015 року, приблизно о 08-00 год ОСОБА_5 , перебуваючи в коридорі квартири АДРЕСА_4 , на ґрунті неприязних відносин, пов`язаних з розподілом майна, керуючись мотивом помсти за переїзд його дружини ОСОБА_1 від нього до іншого місця мешкання, бажаючи настання її смерті, з наявної та належної йому мисливської рушниці «Armsan» № НОМЕР_4 , з метою умисного вбивства, тобто умисного протиправного заподіяння смерті ОСОБА_1 , з близької дистанції здійснив три прицільні постріли в бік останньої, а саме: в область життєво важливих органів потерпілої - тулуба, чим спричинив їй тяжкі тілесні ушкодження у вигляді: одного вогнепального шротового сліпого поранення передньої черевної стінки проникаючого в черевну порожнину із пораненням сліпої кишки, тонкого кишківника, відкритих вогнепальних переломів правих лонної та сідничної кісток, порушення цілісності тазового кільця та розтрощенням сечового міхура, семи вогнепальних шротових сліпих поранень ділянки правої сідниці, двох вогнепальних шротових наскрізних поранень ділянки правої сідниці, які проникають у порожнину прямої кишки, одного вогнепального шротового дотичного поранення м`яких тканин черевної стінки зліва, різаної рани правої кисті, які відносяться до категорії тяжких тілесних ушкоджень за критерієм небезпеки для життя в момент заподіяння. Однак, ОСОБА_5 довести свій злочинний намір, спрямований на умисне вбивство його дружини - ОСОБА_1 , не зміг з причин, що не залежали від його волі, так як безпосередньо після отримання тілесних ушкоджень, ОСОБА_1 у шоковому стані вийшла з приміщення квартири у приміщення 3 поверху 1 під`їзду вищевказаного будинку, в той час, як на виклик сигналізації квартири прибули співробітники служби охорони « Карабінер », які виявили потерпілу ОСОБА_1 у лежачому положенні на підлозі 3 поверху будинку, та наявними у неї ключами зачинили квартиру АДРЕСА_4 іззовні та викликали «швидку медичну допомогу», співробітниками якої потерпілу ОСОБА_1 госпіталізовано до Одеської міської клінічної лікарні № 1. Своїми умисними діями обвинувачений ОСОБА_5 скоїв кримінальне правопорушення передбачене частиною другої статті 15, частиною першою статті 115 КК України (закінчений замах на умисне вбивство, тобто замах на умисне протиправне заподіяння смерті іншій людині).

Вказаний вирок скасований, а кримінальне провадження закрито ухвалою Одеського апеляційного суду від 10 березня 2020 року з підстав визначених пунктом п`ятим частини першої статті 284 КПК України, у зв`язку зі смертю обвинуваченого ОСОБА_5 . Жодним з учасників кримінального провадження не було заявлено клопотання про продовження розгляду справи для реабілітації померлого обвинуваченого ОСОБА_5 .

Кримінальне провадження закривається, якщо помер обвинувачений, крім випадків, якщо провадження є необхідним для реабілітації померлого (пункт 5 частини першої статті 284 КПК України в редакції на час смерті обвинуваченого).

Ухвала апеляційного суду не була оскаржена, не скасована, набрала законної сили.

Таким чином, у справі, яка переглядається, апеляційний суд дійшов правильного висновку про те, що зазначена Одеським апеляційним судом в ухвалі від 10 березня 2020 року підстава закриття провадження не є реабілітуючою, а скасування вироку та закриття кримінального провадження у зв`язку із смертю обвинуваченого є такими, що його не реабілітують.

Відсутність у даному випадку вироку суду про винуватість ОСОБА_5 у вчиненні кримінального правопорушення передбаченого частиною другою статті 15, частиною першою статті 115 КК України та закриття кримінального провадження відносно ОСОБА_5 у зв`язку із його смертю не реабілітує його, тобто не доводить відсутність його вини у заподіянні позивачу тяжких тілесних ушкоджень.

Відповідачами належними та допустимими доказами вина ОСОБА_5 у заподіянні ОСОБА_1 тяжких тілесних ушкоджень не спростована. При цьому апеляційний суд також вказав, що факт заподіяння ОСОБА_5 02 серпня 2015 року тяжких тілесних ушкоджень ОСОБА_1 (а саме: одного вогнепального шротового сліпого поранення передньої черевної стінки проникаючого в черевну порожнину із пораненням сліпої кишки, тонкого кишківника, відкритих вогнепальних переломів правих лонної та сідничної кісток, порушення цілісності тазового кільця та розтрощенням сечового міхура, семи вогнепальних шротових сліпих поранень ділянки правої сідниці, двох вогнепальних шротових наскрізних поранень ділянки правої сідниці, які проникають у порожнину прямої кишки, одного вогнепального шротового дотичного поранення м`яких тканин черевної стінки зліва, різаної рани правої кисті) відповідачами не заперечувався.

Згідно з частиною третьою статті 12, частиною першою статті 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Дослідженими оригіналами чеків з аптек, квитанцій до прибутково-касових ордерів, виданих Військово-медичним клінічним центром Південного регіону Міністерства оборони України, де перебувала на лікуванні позивач, банківських квитанцій, довідок медичних установ щодо вартості лікування (КУ «Одеська обласна клінічна лікарня», Військово-медичного клінічного центру Південного регіону Міністерства оборони України, КУ «Міська клінічна лікарня № 11», КУ «Міська клінічна лікарня № 1») за період з серпня 2015 року до січня 2017 року, копії яких долучені до матеріалів справи, підтверджується здійснення позивачем витрат на своє лікування на суму 523 804,53 грн.

Дані обставини відповідачами не спростовані належними та достатніми доказами.

Загальна вартість спадкового майна ОСОБА_5 - 3 389 580,00 грн, що підтверджено висновком, наданим суб`єктом оціночної діяльності ТОВ «ЛАРТЕКО», який визнаний належним доказом апеляційним судом.

Відповідно до статті 1216 ЦК України спадкуванням є перехід прав та обов`язків (спадщини) від фізичної особи, яка померла (спадкодавця), до інших осіб (спадкоємців).

Спадкування здійснюється за заповітом або за законом (стаття 1217 ЦК України).

До складу спадщини входять усі права та обов`язки, що належали спадкодавцеві на момент відкриття спадщини і не припинилися внаслідок його смерті (стаття 1218 ЦК України).

За частиною першою статті 1231 ЦК України до спадкоємця переходить обов`язок відшкодувати майнову шкоду (збитки), яка була завдана спадкодавцем.

До спадкоємця переходить обов`язок відшкодування моральної шкоди, завданої спадкодавцем, яке було присуджено судом зі спадкодавця за його життя (частина друга статті 1231 ЦК України).

Майнова та моральна шкода, яка була завдана спадкодавцем, відшкодовується спадкоємцями у межах вартості рухомого чи нерухомого майна, яке було одержане ними у спадщину (частина четверта статті 1231 ЦК України).

Відповідно до частини першої статті 1241 ЦК України малолітні, неповнолітні, повнолітні непрацездатні діти спадкодавця, непрацездатна вдова (вдівець) та непрацездатні батьки спадкують, незалежно від змісту заповіту, половину частки, яка належала б кожному з них у разі спадкування за законом (обов`язкова частка).

Згідно статті 1261 ЦК України у першу чергу право на спадкування за законом мають діти спадкодавця, у тому числі зачаті за життя спадкодавця та народжені після його смерті, той з подружжя, який його пережив, та батьки.

Частиною другою статті 1281 ЦК України визначено, що кредиторові спадкодавця належить пред`явити свої вимоги до спадкоємця, який прийняв спадщину, не пізніше шести місяців з дня одержання спадкоємцем свідоцтва про право на спадщину на все або частину спадкового майна незалежно від настання строку вимоги.

За частиною першою статті 1282 ЦК України на спадкоємців покладений обов`язок задовольнити вимоги кредитора повністю, але в межах вартості майна, одержаного у спадщину. Кожен із спадкоємців зобов`язаний задовольнити вимоги кредитора особисто, у розмірі, який відповідає його частці у спадщині.

Таким чином, до спадкоємців переходить обов`язок відшкодувати майнову шкоду, яка була завдана спадкодавцем, в межа вартості спадкового майна та пропорційно до частки кожного із спадкоємців.

Апеляційним судом встановлено, що відповідачі ОСОБА_3 та ОСОБА_2 є спадкоємцями за заповітом після смерті ОСОБА_5 , які прийняли спадщину у порядку встановленому законом. За умовами заповіту ОСОБА_5 заповів усе своє майно, що на час смерті буде йому належати і на що він за законом матиме право у рівних частках кожній.

Разом із цим, позивач як непрацездатна дружина (вдова) ОСОБА_5 , після його смерті прийняла спадщину у порядку встановленому законом, та відповідно до частини першої статті 1241 ЦК України має право на обов`язкову частку, тобто незалежно від змісту заповіту спадкує половину частки, яка належала б їй у разі спадкування за законом.

Враховуючи, що спадкоємцями за законом після смерті ОСОБА_5 є дружина ОСОБА_1 (позивач), дочки - ОСОБА_3 та ОСОБА_2 (відповідачі), розмір обов`язкової частки позивача у спадщині складає 1/6.

Визначаючи розмір частки у спадщині після смерті ОСОБА_5 кожного з відповідачів апеляційний суд правильно врахував зміст заповіту, за яким останні спадкують належне спадкодавцю майно в рівних частках та обов`язкову частку у спадщині позивача. Зважаючи на це частка кожного з відповідачів становить 5/12 (6/6 - 1/6 = 5/6; 5/6 : 2 = 5/12).

Отже, апеляційний суд правильно вважав, що відповідачі, як спадкоємці ОСОБА_5 мають відшкодувати майнову шкоду, завдану ним позивачу, у межах вартості успадкованого майна відповідно до частки кожної з них, а саме, по 218 251,89 грн (523 804,53 * 5/12). Розмір завданої позивачу майнової шкоди внаслідок неправомірних дій спадкодавця, який підлягає стягненню з кожної не перевищує вартість майна, одержаного у спадщину (1 412 325,00 грн = 3 389 580,00 * 5/12).

Таким чином, висновок апеляційного суду в частині вирішення позовних вимоги позивача про відшкодування майнової шкоди є обґрунтованим.

Відмовляючи у стягненні з відповідачів моральної шкоди, завданої спадкодавцем ( ОСОБА_5 ), апеляційний суд, зважаючи на фактичні обставини справи, правильно врахував частину другу статті 1231 ЦК України.

За цією нормою до спадкоємця переходить обов`язок відшкодування моральної шкоди, завданої спадкодавцем, яке було присуджено судом зі спадкодавця за його життя. Тобто, на підставі відповідного судового рішення (вироку, ухвали, постанови, рішення), яке набрало законної сили та є чинним (не скасоване, не визнане нечинним).

Відповідно до статті 532 КПК України вирок набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, встановленого цим Кодексом, якщо таку скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги судове рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після ухвалення рішення судом апеляційної інстанції. Якщо строк апеляційного оскарження буде поновлено, вважається, що вирок не набрав законної сили. Судові рішення суду апеляційної та касаційної інстанцій набирають законної сили з моменту їх проголошення.

Апеляційним судом встановлено, що вирок Київського районного суду від 18 липня 2018 року в кримінальній справі № 520/17436/15-к, яким було стягнуто з ОСОБА_5 на користь позивача грошове відшкодування моральної шкоди був оскаржений захисником обвинуваченого шляхом подачі апеляційної скарги. Ухвалою Одеського апеляційного суду від 10 березня 2020 року вирок був скасований.

Таким чином, оскільки рішення (вирок) суду першої інстанції в кримінальній справі № 520/17436/15-к про присудження стягнення з ОСОБА_5 на користь ОСОБА_1 грошового відшкодування моральної шкоди не набрало законної сили та скасоване, тому апеляційний суд дійшов правильного висновку про відсутність підстав для покладення на відповідачів як спадкоємців ОСОБА_5 обов`язку з відшкодування позивачу моральної шкоди, завданої спадкодавцем ( ОСОБА_5 ).

За таких обставин Верховний Суд також погоджується із висновком апеляційного суду про необґрунтованість позовних вимог ОСОБА_1 щодо відшкодування моральної шкоди.

Суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів) (частини перша-третя статті 89 ЦПК України).

Встановлення обставин справи, дослідження та оцінка доказів є прерогативою судів першої та апеляційної інстанцій. Це передбачено статтями 77 78 79 80 89 367 ЦПК України. Суд касаційної інстанції не наділений повноваженнями втручатися в оцінку доказів (постанова Великої Палати Верховного Суду від 16 січня 2019 року у справі № 373/2054/16-ц).

Ураховуючи наведене Верховний Суд погоджується із висновком апеляційного суду, постанова якого прийнята на підставі належної оцінки наявних у справі доказів та правильно встановлених фактичних обставин спірних правовідносин у цій справі.

Щодо доводів касаційної скарги.

Зі змісту підстави оскарження судових рішень у справі, передбаченої пунктом 3 частини другої статті 389 ЦПК України, вбачається, що вона спрямована на формування єдиної правозастосовчої практики шляхом висловлення Верховним Судом висновків щодо питань застосування тих чи інших норм права, які регулюють певну категорію правовідносин та підлягають застосуванню судами під час вирішення спору.

Таким чином, у разі подання касаційної скарги на підставі вказаної норми, крім встановлення відсутності висновку Верховного Суду щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, обов`язковому дослідженню підлягає також питання необхідності застосування таких правових норм для вирішення спору з огляду на встановлені фактичні обставини справи. Такі правові висновки викладено в постанові Верховного Суду від 18 березня 2021 року у справі № 461/2321/20.

Апеляційним судом належним чином встановлені фактичні обставини спірних правовідносин з наданих доказів. Апеляційним судом правильно присуджено до стягнення на користь позивача з відповідачів майнової шкоди пропорційному розміру частки кожної із відповідачів як спадкоємців заподіювача шкоди у спадковому майні. Разом із цим, апеляційний суд, враховуючи вимоги частини другої статті 1231 ЦК України, дійшов правильного висновку про неможливість стягнення з відповідачів як спадкоємців на користь позивача грошового відшкодування моральної шкоди, завданої спадкодавцем, за відсутності чинного судового рішення про присудження стягнення такої шкоди з ОСОБА_5 на користь позивача.

Аргументи касаційної скарги про те, що апеляційний суд не дослідив належним чином зібрані у справі докази та встановив обставини у справі на підставі недостатніх доказів, зводяться до переоцінки доказів у справі, а тому відхиляються Верховним Судом, оскільки за змістом статті 400 ЦПК України такі дії виходять за межі повноважень суду касаційної інстанції при перегляді рішень судів першої та/або апеляційної інстанцій.

Зазначені у касаційній скарзі інші аргументи, Верховний Суд також вважає необґрунтованими та виключно суб`єктивними судженнями заявника, оскільки вони зводяться до переоцінки доказів і незгоди з фактичними обставинами, встановленими апеляційним судом в оскаржуваній постанові.

Із змісту касаційної скарги, вбачається, що вона є необґрунтованою, правильне застосовування норм матеріального та процесуального права є очевидним і не викликає розумних сумнівів щодо їх застосування чи тлумачення, а наведені в ній доводи не дають підстав для висновків щодо незаконності постанови Одеського апеляційного суду від 20 грудня 2022 року.

Таким чином, доводи касаційної скарги позивача не підтвердилися.

Проаналізувавши постанову апеляційного суду з точки зору застосування норм права, колегія суддів Верховного Суду дійшла висновку, що судом постановлено оскаржуване рішення відповідно до встановлених ним обставин на підставі наданих доказів, які мають індивідуальний характер. Аналізуючи питання обсягу дослідження доводів позивача та їх відображення в оскаржуваній постанові, питання обґрунтованості висновків апеляційного суду, Верховний Суд виходить з того, що у справі, яка переглядається, було надано вичерпну відповідь на всі істотні питання, що виникають при кваліфікації спірних відносин як у матеріально-правовому, так і у процесуальному сенсах.

ЄСПЛ вказав, що пункт перший статті 6 Конвенції зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними залежно від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суді, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо надання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки з огляду на конкретні обставини справи (справа Пронінапроти України, № 63566/00 § 23, рішення ЄСПЛ від 18 липня 2006 року). Оскаржуване судове рішення відповідає критерію обґрунтованості.

Верховний Суд розглянув справу в межах доводів, наведених у касаційній скарзі, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, і підстав вийти за їх межі судом касаційної інстанції не встановлено.

Ураховуючи зазначене, Верховний Суд вважає, що апеляційний суд правильно застосував норми матеріального та процесуального права на підставі наданих доказів та ухвалив законне і обґрунтоване судове рішення.

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

У статті 410 ЦПК України зазначено, що суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо рішення, переглянуте в передбачених статтею 400 цього Кодексу межах, ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Не може бути скасоване правильне по суті і законне рішення з одних лише формальних міркувань (частина друга статті 410 ЦПК України).

Апеляційнй суд повно встановив обставини справи на підставі належної оцінки наявних у справі доказів, визначив норми права, які підлягали застосуванню.

У зв`язку з наведеним, колегія суддів вважає, що касаційну скаргу слід залишити без задоволення, а оскаржене судове рішення - без змін.

Щодо судових витрат

Відповідно до підпункту «в» пункту 4 частини першої статті 416 ЦПК України суд касаційної інстанції повинен вирішити питання про розподіл судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції.

Частиною тринадцятою статті 141 ЦПК України передбачено, що якщо суд касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.

Оскільки касаційну скаргу залишено без задоволення, підстав для нового розподілу судових витрат, понесених у зв`язку з розглядом справи у судах першої та апеляційної інстанцій, а також розподілу судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції, немає.

Керуючись статтями 400 409 410 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.

Постанову Одеського апеляційного суду від 20 грудня 2022 року залишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

ГоловуючийВ. М. Ігнатенко Судді:А. І. Грушицький Є. В. Петров В. В. Пророк В. В. Сердюк