Історія справи

Ухвала КЦС ВП від 01.01.2020 року у справі №643/9794/17

Постанова

Іменем України

30 квітня 2020 року

м. Київ

справа № 643/9794/17

провадження № 61-23008св19

Верховний Суд у складі постійної колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду:

Мартєва С. Ю., Петрова Є. В. (суддя-доповідач), Сімоненко В. М.,

учасники справи:

позивачі за первісним позовом та відповідач за зустрічним позовом - ОСОБА_1 , ОСОБА_2 ,

відповідач за первісним позовом за позивач за зустрічним позовом - ОСОБА_3 ,

треті особи - Служба у справах дітей Московського району управління служб у справах дітей Департаменту праці та соціальної політики Харківської міської ради, Служба у справах дітей Сумської обласної державної адміністрації,

розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження касаційну скаргу представника ОСОБА_3 - адвоката Сайченко Яни Василівни на рішення Московського районного суду м. Харкова від 22 травня 2019 року у складі судді: Єрмак Н. В. та постанову Харківського апеляційного суду від 09 жовтня 2019 року у складі колегії суддів: Пилипчук Н. П., Бурлака І. В., Маміної О. В.,

ВСТАНОВИВ:

Описова частина

Короткий зміст позовних вимог

ОСОБА_1 та ОСОБА_2 звернулися з позовною заявою до ОСОБА_3 про визначення місця проживання дитини, визначення порядку участі в вихованні, припинення стягнення аліментів, стягнення аліментів.

В обґрунтування позовних вимог позивач ОСОБА_1 посилався на те, що він з відповідачем по справі перебував в зареєстрованому шлюбі з 22 лютого 2014 року по 22 липня 2016 року. Від шлюбу мають малолітню дитину ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 . Рішенням Московського районного суду м. Харкова від 25 травня 2017 року з позивача стягнуто аліменти на користь ОСОБА_3 на утримання дитини ОСОБА_4 . Між сторонами була оговорена участь у вихованні дитини, але відповідач систематично порушувала домовленості та не привозила дитину до батька. Останні півтора роки дитина проживає разом з позивачами. Вважає, що в інтересах доньки проживати саме з ним, а не з її матір`ю. Дитина потребує лікування в зв`язку з наявністю певних хвороб. Позивач зазначав, що він любить свою доньку і спроможний забезпечити її всім необхідним, постійно слідкує за станом здоров`я дитини, її розвитком, виховує та піклується про неї. Крім того, відповідач ставить перепони бабусі - матері позивача спілкуватися з онукою. Проживання доньки разом з ним відповідатиме інтересам дитини, оскільки він має можливість забезпечити їй належні умови проживання, повною мірою займатися вихованням дитини, чого відповідач забезпечити не в змозі. У разі визначення місця проживання дитини з батьком, також, просить припинити стягнення аліментів та стягнути аліменти на утримання дитини з відповідача на його користь.

У зв`язку із чим просили визначити місце проживання ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 разом з батьком ОСОБА_1 . Визначити порядок участі у вихованні ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 того з батьків, який буде проживати окремо. Визначити порядок участі у вихованні ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 її бабусі ОСОБА_2 . Припинити стягнення аліментів з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_3 на утримання ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 . Стягнути з ОСОБА_3 на користь ОСОБА_1 аліменти на утримання ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 у розмірі 200 грн. щомісячно до досягнення дитиною повноліття.

Позивач ОСОБА_2 посилається на ту обставину, що відповідач ставить їй перепони у спілкуванні з онукою.

16 листопада 2017 року до Московського районного суду м. Харкова надійшов зустрічний позов ОСОБА_3 до ОСОБА_1 про визначення місця проживання малолітньої дитини та відібрання дитини.

ОСОБА_3 зустрічний позов обґрунтовувала тим, що дитина проживала разом з нею, утримання та виховання, а також соціальний та інтелектуальний розвиток їй забезпечувала мати. 20 вересня 2017 року ОСОБА_1 , зловживаючи довірою, під приводом зустрічі з дитиною викрав її та утримує в невідомому місці. 24 жовтня 2017 року вона подала заяву до Московського ВП ГУ НП у Харківській області за фактом викрадення дитини. Зазначає, що позивач за первісним позовом не виконував батьківських обов`язків з 2016 року, а дитина йому потрібна тільки для маніпулювання почуттями матері дитини та ухилення від сплати аліментів. Просить в задоволенні первісного позову відмовити та задовольнити зустрічний позов.

У зв`язку із чим просила встановити місце проживання ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 разом з матір`ю - ОСОБА_3 за адресою проживання матері: АДРЕСА_1 . Відібрати дитину ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 у батька ОСОБА_1 без позбавлення батьківських прав та передати її матері. - ОСОБА_3 .

Короткий зміст судових рішень суду першої та апеляційної інстанцій

Рішенням Московського районного суду м. Харкова від 22 травня 2019 року, залишеним без змін постановою Харківського апеляційного суду від 09 жовтня 2019 року, задоволено частково первісний позов ОСОБА_1 та ОСОБА_2 .

Визначено місце проживання дитини ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , разом з батьком ОСОБА_5 .

Припинено стягнення аліментів з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_3 на утримання ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 на підставі виконавчого листа № 643/14465/16-ц, виданого за рішенням Московського районного суду м. Харкова від 25 травня 2017 року.

Стягнуто з ОСОБА_3 аліменти на користь ОСОБА_1 на утримання неповнолітньої дитини - ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , у розмірі 200 гривень щомісячно, з дня набрання рішення законної сили до досягнення повноліття дитини.

На підставі статті 430 ЦПК України допущено негайне виконання рішення суду в частині стягнення аліментів в межах суми платежу за один місяць.

Стягнуто з ОСОБА_3 (з урахуванням ухвали Московського районного суду м. Харкова від 03 червня 2019 року) в дохід держави судовий збір в сумі 640 грн.

В іншій частині первісного позову відмовлено.

В задоволенні зустрічного позову ОСОБА_3 відмовлено.

Рішення суду мотивовано тим, що є підстави для визначення місця проживання дитини з батьком, оскільки ОСОБА_1 довів у судовому засіданні, що він спроможний надати дитині належний рівень виховання, постійного піклування та розвитку, має достатній дохід та належні житлово-побутові умови останній, приділяє дитині багато уваги, опікується її духовним та інтелектуальним розвитком, а тому, належним чином відноситься до виконання своїх батьківських обов`язків, крім того ОСОБА_1 працює, забезпечений житлом, позитивно характеризується за місцем роботи.

Короткий зміст вимог касаційної скарги

У грудні 2019 року Саченко Я. В. , яка діє в інтересах ОСОБА_3 звернулась до Верховного Суду з касаційною скаргою на судові рішення суду першої та апеляційної інстанцій, у якій просить скасувати вказані судові рішення та ухвалити нове про задоволення зустрічного позову ОСОБА_3 .

Надходження касаційної скарги до суду касаційної інстанції

Згідно зі статтею 388 ЦПК України судом касаційної інстанції у цивільних справах є Верховний Суд.

Згідно протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 24 грудня 2019 року вказану справу призначено судді-доповідачеві Петрову Є. В.

Ухвалою Верховного Суду від 12 березня 2020 року відкрито касаційне провадження.

Пунктом 2 розділу ІІ «;Прикінцеві та перехідні положення» Закону України «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України Цивільного процесуального кодексу України Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ» від 15 січня 2020 року № 460-ІХ установлено, що касаційні скарги на судові рішення, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цим Законом, розглядаються в порядку, що діяв до набрання чинності цим Законом. Тому у тексті цієї постанови норми ЦПК України наводяться в редакції, яка була чинною станом на 07 лютого 2020 року

Доводи особи, яка подала касаційну скаргу

В обгрунтування касаційної скарги представник ОСОБА_3 - адвокат Сайченко Я. В. зазначала, що суди неврахувавши висновок органу опіки та піклування, виходили із доцільності визначення місця проживання дитини разом з батьком, оскільки такий спосіб визначення місця проживання буде відповідати якнайкращим її інтересам. Проте, це не відповідає фактичним даним, оскільки саме по собі самостійне вчинення батьком злочину - викрадення дитини у матері, як вчинив батько, не може свідчити про те, що батьком враховуються інтереси дитини, що підтверджується наявними в матеріалах справи доказами.

Також суд зазначив, що останні півтора роки дитина проживає разом з батьком (що є періодом з дня викрадення дитини до дня постановлення рішення суду) проте суд не прийняв до уваги те, що судом першої інстанції розглядалася справа з 31 липня 2017 року до 22 травня 2019 року, тобто батько подав позов до суду ще під час проживання дитини з матір'ю.

Крім того, суд не прийняв до уваги факт ухилення батьком від обов'язку сплати аліментів. Станом на 01 листопада 2017 року заборгованість зі сплати аліментів становила 8 706,52 грн, докази чого залучені до матеріалів справи ОСОБА_3 у суді першої інстанції.

Судом першої інстанції зі слів свідків встановлено, що малолітня дитина ОСОБА_4 проживає разом з батьком, його новою дружиною, його вітчимом та матір'ю. Стан здоров`я вказаних осіб не встановлено. Умови проживання, доходи, перебування на обліку у психо-неврологічних чи інших диспансерах, хронічні чи інфекційні захворювання цих осіб, їх склад сім`ї та виключний перелік цих осіб судом встановлено не було.

Також судом не встановлено причинно-наслідковий зв`язок хвороб дитини, які остання набула за час проживання з батьком та судову практику вищих судів та ЄСПЛ.

Аргументи інших учасників справи

У відзиві на касаційну скаргу ОСОБА_1 просив касаційну скаргу залишити без задоволення, а рішення суду першої та апеляційної інстанції - без змін.

Зокрема посилався на те, що станом на момент ухвалення рішення судом першої інстанції, кримінальне провадження за заявою ОСОБА_3 було закрито. Крім того, звертаючись в поліцію із заявою про викрадення дитини, ОСОБА_3 за адресою проживання дитини не приходила. Належних доказів на підтвердження своїх доводів щодо викрадення дитини ОСОБА_3 до суду не надала.

Щодо можливості запезпечувати дитину зазначав, що відповідно до висновку комісії Департаменту служб у справ дітей від 16 квітня 2018 року, на відміну від характеристики житла за місцем проживання батька, де дитина має окрему кімнату, житло, де ніби-то мала намір проживати матір дитини, містить лише відведене для дитини спальне місце.

Не зважаючи на неодноразові вимоги сторони позивачів за первісним позовом, а також судів першої та апеляційної інстанцій надати докази належності на праві власності або на праві довгострокового найму житлового приміщення, яке є місцем проживання відповідачки та ймовірним місцем проживання дитини, такі докази ОСОБА_3 надані не були.

Також вказує, що мати дитини на час ухвалення рішення суду першої інстанції була звільнена з останнього місця роботи, а належних доказів на підтвердження працевлаштування на нове місце роботи та отримання відповідного доходу ОСОБА_3 до суду не надала.

Зазначав, що матеріали справи містять докази того, що після повернення від матері ІНФОРМАЦІЯ_3 , дитини потребувала складного та тривалого лікування, яке забезпечував батько. Згідно пояснень батька, які не спростовані у судовому засіданні, він регулярно повідомляв ОСОБА_3 про стан здоров'я доньки, пропонував їй відвідувати дитину, а також займатися лікуванням разом та возити дитину на прийом до лікарів та медичні процедури. За весь проміжок часу лікування ОСОБА_3 жодного разу не виявила бажання відвідати дитину та не пропонувала допомоги.

Фактичні обставини справи, встановлені судами

Судом встановлено, що сторони з 22лютого 2014 року перебували у шлюбі, що підтверджується свідоцтвом про шлюб серії НОМЕР_1 .

ІНФОРМАЦІЯ_1 у подружжя народилася донька ОСОБА_4 , про що свідчить свідоцтво про народження серії НОМЕР_2 .

Рішенням Московського районного суду м. Харкова від 22 липня 2016 року шлюб між сторонами розірваний.

Рішенням Московського районного суду м. Харкова від 25 травня 2017 року з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_3 стягнуто аліменти на утримання дитини - ОСОБА_4 .

Відповідно до розрахунку заборгованості по аліментам від 27 листопада 2017 року, заборгованість позивача станом на 01 листопада 2017 року складає 8 706,52 грн.

Відповідно до копії свідоцтва про шлюб серії НОМЕР_3 , ІНФОРМАЦІЯ_4 ОСОБА_1 одружився з громадянкою ОСОБА_9 .

Також з матеріалів справи слідує, що у 2017 році між сторонами виник спір щодо місця проживання їх доньки ОСОБА_4

В 2017 році ОСОБА_3 звернулася з заявою до Московського відділу ГУНП в Харківській області, за якою 04 грудня 2017 року було розпочате досудове розслідування по кримінальному провадженню №12017220470007108 за частиною дгугою статті 146 КК України.

Зазначене кримінальне провадження за фактом заяви ОСОБА_3 закрито 18 жовтня 2018 року за частиною другою статті 284 КПК України, а саме у зв`язку з відсутністю складу кримінального правопорушення. Харківською місцевою прокуратурою №4 м. Харкова перевірена обґрунтованість прийнятого рішення.

З довідки КП «Жилкомсервіс» №990 від 07 червня 2017 року вбачається, що позивач ОСОБА_1 проживає за адресою: АДРЕСА_2 .

Вказана квартира належить матері позивача ОСОБА_2 , що підтверджується договором купівлі-продажу від 14 листопада 2011 року.

Позивач ОСОБА_1 працює кухарем в кафе «Capri Pizza&Grill», за місцем роботи характеризується позитивно, має постійний дохід.

Позивач ОСОБА_1 на обліку лікарів нарколога та психіатра не перебуває.

Позивач ОСОБА_2 працює продавцем консультантом в магазині продукти 137 , її заробітна плата за період з лютого 2017 року по травень 2017 року складає 22 381,71 грн, що підтверджується відповідною довідкою від 06 червня 2017 року № 6026.

ОСОБА_3 з 21 серпня 2017 року по 29 серпня 2018 року працювала у КЗ «Дошкільний навчальний заклад (ясла-садок) № 97 Харківської міської ради» на посаді помічника вихователя. Була звільнена згідно наказу № 51-к від 25 серпня 2018 року (том 2 а.с. 263).

В суді апеляційної інстанції ОСОБА_3 надала позитивну характеристику від ФОП ОСОБА_10 . Між тим, належних та допустимих доказів того, в який період ОСОБА_3 працювала у ФОП ФОП ОСОБА_10 суду не надано, таких даних характеристика не містить, відсутні відомості, що вона працевлаштована і на цей час.

Відповідач за первісним позовом ОСОБА_3 на обліку лікарів нарколога та психіатра не перебуває.

З відповіді начальника Служби у справах дітей Великописарівської районної держаної адміністрації Сумської області вбачається, що ОСОБА_3 та її малолітня донька ОСОБА_4 зареєстровані за адресою : АДРЕСА_3 , але фактично по вищевказаній адресі не проживають. Тому перевірити та надати акт обстеження житлово-побутових вимог не має можливості.

ОСОБА_3 вказує, що фактично мешкає за адресою: АДРЕСА_1 . Між тим, належних та допустимих доказів того, на якій правовій підставі та умовах вона займає вказане житло суду не надала.

Згідно з інформацією адміністрації Харківської міської дитячої поліклініки № 13, де малолітня ОСОБА_4 , перебуває під наглядом фахівців з вересня 2017 року, дитина отримує курс лікування з приводу астеноневротичного синдрому, синдрому внутрішньоутробної гіпертензії, синдрому гіперзбудженості. З 22 вересня 2017 року по 06 листопада 2017 року ОСОБА_4 пройшла лікування у лікаря гінеколога з діагнозом бактеріальний вульвовагініт. Також була пролікована у дитячого лікаря-пульмонолога з приводу обструктивного бронхіту з повторними епізодами. Виявлене мікроплазменне інфікування.

З медичних даних, що містяться в матеріалах справи вбачається, що стан здоров`я дитини, в тому числі, і неврологічний стан, мова, за період постійного проживання з батьком та бабусею покращився.

19 грудня 2017 року дитина повернулася до матері та проживала з останньою по 09 січень 2018 року , після чого знову стала проживати з батьком.

ОСОБА_3 вказує, що ОСОБА_1 силою відібрав дитину, між тим належними та допустимими доказами зазначене не підтверджено.

Після повернення дитини ОСОБА_1 встановив погіршення стану її здоров`я та з 24 січня 2018 року по 05 лютого 2018 року дитина перебувала на стаціонарному лікуванні в гінекологічному відділенні Інституту охорони здоров`я дітей та підлітків НАМН.

Мотивувальна частина

Позиція Верховного Суду

Відповідно до частини третьої статті 3 ЦПК України провадження у цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Відповідно до статті 400 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими. Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції. Суд не обмежений доводами та вимогами касаційної скарги, якщо під час розгляду справи буде виявлено порушення норм процесуального права, які є обов`язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права.

Згідно з частиною другою статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Відповідно до частин першої, другої та п`ятої статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Судові рішення суду першої та апеляційної інстанцій відповідають вказаним вимогам закону.

Вивчивши матеріали цивільної справи, зміст оскаржуваних судових рішень, обговоривши доводи касаційної скарги, Верховний Суд дійшов висновку про залишення касаційної скарги без задоволення, з огляду на наступне.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

Згідно з частинами другою, восьмою, дев'ятою статті 7 СК України сімейні відносини можуть бути врегульовані за домовленістю (договором) між їх учасниками. Регулювання сімейних відносин має здійснюватися з максимально можливим урахуванням інтересів дитини, членів сім`ї. Сімейні відносини регулюються на засадах справедливості, добросовісності та розумності, відповідно до моральних засад суспільства.

Відповідно до статті 8 Закону України «Про охорону дитинства» кожна дитина має право на рівень життя, достатній для її фізичного, інтелектуального, морального, культурного, духовного і соціального розвитку. Батьки або особи, які їх замінюють, несуть відповідальність за створення умов, необхідних для всебічного розвитку дитини, відповідно до законів України.

Статтею 51 Конституції України визначено, що сім'я, дитинство, материнство і батьківство охороняються державою.

Відповідно до статті 3 Конвенції про права дитини від 20 листопада 1989 року, ратифікованої постановою Верховної Ради України від 27 лютого 1991 року № 789-XII (далі - Конвенція про права дитини), визначено, що в усіх діях щодо дітей, незалежно від того, здійснюються вони державними чи приватними установами, що займаються питаннями соціального забезпечення, судами, адміністративними чи законодавчими органами, першочергова увага приділяється якнайкращому забезпеченню інтересів дитини. Держави-учасниці зобов`язуються забезпечити дитині такий захист і піклування, які необхідні для її благополуччя, беручи до уваги права й обов`язки її батьків, опікунів чи інших осіб, які відповідають за неї за законом, і з цією метою вживають всіх відповідних законодавчих і адміністративних заходів.

Відповідно до частини першої статті 18, частини першої статті 27 Конвенції про права дитини, держави-учасниці докладають всіх можливих зусиль до того, щоб забезпечити визнання принципу загальної та однакової відповідальності обох батьків за виховання і розвиток дитини. Батьки або у відповідних випадках законні опікуни несуть основну відповідальність за виховання і розвиток дитини. Найкращі інтереси дитини є предметом їх основного піклування. Держави-учасниці визнають право кожної дитини на рівень життя, необхідний для фізичного, розумового, духовного, морального і соціального розвитку дитини.

Стаття 9 Конвенції про права дитини зобов`язує держави-учасниці забезпечувати, щоб дитина не розлучалася з батьками всупереч їх бажанню, за винятком випадків, коли компетентні органи згідно з судовим рішенням, визначають відповідно до застосовуваного закону і процедур, що таке розлучення необхідне в якнайкращих інтересах дитини. Таке визначення може бути необхідним у тому чи іншому випадку, наприклад, коли батьки жорстоко поводяться з дитиною або не піклуються про неї, або коли батьки проживають роздільно і необхідно прийняти рішення щодо місця проживання дитини.

Отже, при розгляді справ щодо місця проживання дитини суди насамперед мають виходити з інтересів самої дитини, враховуючи при цьому сталі соціальні зв`язки, місце навчання, психологічний стан тощо, а також дотримуватися балансу між інтересами дитини, правами батьків на виховання дитини і обов`язком батьків діяти в її інтересах.

Базові положення принципу забезпечення найкращих інтересів дитини покладені в основу багатьох рішень Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ), які стосуються застосування статті 8 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, ратифікованої Законом України від 17 липня 1997 року № 475/97-ВР.

При визначенні основних інтересів дитини у кожному конкретному випадку необхідно враховувати дві умови: по-перше, у якнайкращих інтересах дитини буде збереження її зв`язків із сім'єю, крім випадків, коли сім`я виявляється особливо непридатною або явно неблагополучною; по-друге, у якнайкращих інтересах дитини буде забезпечення її розвитку у безпечному, спокійному та стійкому середовищі, що не є неблагополучним (рішення від 16 липня 2015 року у справі «Мамчур проти України», рішення від 11липня 2017 року у справі «М. С. проти України»).

Аналіз практики ЄСПЛ дає підстави для висновку, що рівність прав батьків щодо дитини є похідною від прав та інтересів дитини на гармонійний розвиток та належне виховання, й у першу чергу повинні бути визначені та враховані інтереси дитини, виходячи із об`єктивних обставин спору, а вже тільки потім права батьків.

Відповідно до статті 11 Закону України «Про охорону дитинства» кожна дитина має право на проживання в сім'ї разом з батьками або в сім'ї одного з них та на піклування батьків. Батько і мати мають рівні права та обов'язки щодо своїх дітей. Предметом основної турботи та основним обов'язком батьків є забезпечення інтересів своєї дитини.

Частиною першою статті 14 Закону України «Про охорону дитинства» передбачено, що діти та батьки не повинні розлучатися всупереч їх волі, за винятком випадків, коли таке розлучення необхідне в інтересах дитини і цього вимагає рішення суду, що набрало законної сили.

Згідно зі статтею 141 СК України мати і батько мають рівні права та обов`язки щодо дитини, незалежно від того, чи перебували вони у шлюбі між собою, чи розірвано шлюб і чи проживають вони разом чи окремо.

Статтею 157 СК України передбачено, що той із батьків, хто проживає окремо від дитини, зобов'язаний брати участь у її вихованні і має право на особисте спілкування з нею. Той із батьків, з ким проживає дитина, не має права перешкоджати тому з батьків, хто проживає окремо, спілкуватися з дитиною та брати участь у її вихованні, якщо таке спілкування не перешкоджає нормальному розвитку дитини.

Відповідно до статті 160 СК України місце проживання дитини, яка не досягла десяти років, визначається за згодою батьків.

Відповідно до частини першої, другої статті 161 СК України якщо мати та батько, які проживають окремо, не дійшли згоди щодо того, з ким із них буде проживати малолітня дитина, спір між ними може вирішуватися органом опіки та піклування або судом.

Під час вирішення спору щодо місця проживання малолітньої дитини беруться до уваги ставлення батьків до виконання своїх батьківських обов`язків, особиста прихильність дитини до кожного з них, вік дитини, стан її здоров`я та інші обставини, що мають істотне значення.

Орган опіки та піклування або суд не можуть передати дитину для проживання з тим із батьків, хто не має самостійного доходу, зловживає спиртними напоями або наркотичними засобами, своєю аморальною поведінкою може зашкодити розвиткові дитини.

Ураховуючи тривалість проживання дитини з батьком, сталість її соціальних зв`язків з батьком, добросовісне виконання ним батьківських обов`язків, створення для дитини необхідних умов для проживання та розвитку, забезпечення її усім необхідним, а також відсутність з боку батька перешкод у спілкуванні матері з дитиною та негативного впливу на її виховання і розвиток, Верховний Суд вважає обґрунтованим висновок суду про визначення місця проживання дитини разом з батьком ОСОБА_1 , що за встановлених судом обставин найбільш відповідає інтересам дитини, що має першочергового значення при вирішенні зазначеного спору.

Докази та обставини, на які посилається заявник в касаційній скарзі, були предметом дослідження судом апеляційної інстанції та додаткового правового аналізу не потребують, оскільки при їх дослідженні та встановленні судом були дотримані норми матеріального та процесуального права.

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

Відповідно до частини третьої статті 401 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.

Враховуючи наведене, колегія суддів вважає за необхідне касаційну скаргу залишити без задоволення, а оскаржувані судові рішення без змін.

Щодо розподілу судових витрат

Відповідно до підпункту «в» пункту 4 частини першої статті 416 ЦПК України суд касаційної інстанції повинен вирішити питання про розподіл судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції.

Оскільки касаційну скаргу залишено без задоволення, підстав для розподілу судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції, немає.

Керуючись статтями 400, 401, 409, 410, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі постійної колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду,

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу представника ОСОБА_3 - адвоката Сайченко Яни Василівни залишити без задоволення.

Рішення Московського районного суду м. Харкова від 22 травня 2019 року та постанову Харківського апеляційного суду від 09 жовтня 2019 року залишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції є остаточною і оскарженню не підлягає.

Судді: Є. В. Петров

С. Ю. Мартєв

В. М. Сімоненко