Історія справи

Ухвала КЦС ВП від 08.12.2019 року у справі №466/7604/17

Постанова

Іменем України

30 січня 2020 року

м. Київ

справа №466/7604/17

провадження № 61-20911св19

Верховний Суд у складі постійної колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду:

Калараша А. А. (суддя-доповідач), Мартєва С.Ю., Петрова Є.В.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1 ,

відповідач - Приватне акціонерне товариство «Національна енергетична компанія «Укренерго»,

третя особа - виконуючий обов`язки директора відокремленого підрозділу «Державна інспекція енергетичного нагляду України» Державного підприємства «Національна енергетична компанія «Укренерго» - Головного державного інспектора України з енергетичного нагляду Поліщук Вадим Валентинович,

третя особа - первинна профспілкова організація Державної інспекції з енергетичного нагляду за режимами споживання електричної і теплової енергії,

розглянувши у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження касаційну скаргу Приватного акціонерного товариства «Національна енергетична компанія «Укренерго» як правонаступника Державного підприємства «Національна енергетична компанія «Укренерго» на рішення Шевченківського районного суду м. Львова від 13 травня 2019 року, ухвалене у складі головуючого судді Свірідової В.В., та постанову Львівського апеляційного суду від 17 жовтня 2019 року, ухвалену у складі колегії суддів Приколоти Т.І., Мікуш Ю.Р., Савуляка Р.В.,

ВСТАНОВИВ:

Описова частина

Короткий зміст позовних вимог

У жовтні 2017року ОСОБА_1 звернувся до суду із позовною заявою, до Державного підприємства «Національна енергетична компанія «Укренерго» в особі Відокремленого підрозділу «Державна інспекція з енергетичного нагляду України», з участю третьої особи - в.о. директора Відокремленого підрозділу «Державна інспекція з енергетичного нагляду України» Державного підприємства «НЕК «Укренерго» - Головного державного інспектора України з енергетичного нагляду Поліщука Вадима Валентиновича та третьої особи - первинної профспілкової організації Державної інспекції з енергетичного нагляду за режимами споживання електричної і теплової енергії, і з врахуванням уточнення позовних вимог, в обґрунтування позовних вимог позивач посилався на те, що він з серпня 2002 року працював на посаді начальника Державної інспекції з енергетичного нагляду за режимами споживання електричної і теплової енергії у Львівській області, остання посада - заступник начальника Державної інспекції з енергетичного нагляду за режимами споживання електричної і теплової енергії у Західному регіоні - начальник Державної інспекції з енергетичного нагляду за режимами споживання електричної і теплової енергії у Львівській області відокремленого підрозділу «Державна інспекція енергетичного нагляду України» державного підприємства «Національна енергетична компанія «Укренерго» - старший державний інспектор з енергетичного нагляду.

15 вересня 2017 року наказом №1228-к його звільнено з роботи на підставі п.1 ст.40 КЗпП України.

Позивач вказував, що КЗпП України передбачені гарантії для захисту трудових прав, згідно яких звільнення на підставі п.1 ст.40 КЗпП України повинно відбуватись із дотриманням ч.2 ст.40, ст.42, ст.49-2, ч.1 ст.43 цього Кодексу. Вважає вказаний наказ протиправним, а своє звільнення незаконним, оскільки відповідач не дотримався необхідних вимог вищевказаних статей КЗпП України. Вказує, що однією з найважливіших гарантій для працівників при скороченні чисельності або штату є обов`язок власника підприємства чи уповноваженого ним органу працевлаштувати працівника. Разом з тим, зазначений обов`язок відповідачем виконаний не був, адже 06 квітня 2017 року, 22 травня 2017 року, 11 липня 2017 року, 12 вересня 2017 року йому надавався перелік вакантних посад по відокремленому підрозділу «Державна інспекція енергетичного нагляду України» та позивач тричі, 22 травня 2017 року , 12липня 2017 року, 13 вересня 2017 року, звертався із заявами на переведення на посади з наданого переліку вакантних посад, але йому було відмовлено у переведенні на посаду, на яку він претендував у першому випадку, та проігноровано його заяви - у двох наступних. Позивач вважає, що роботодавець не виконав свого обов`язку згідно ст.49-2 та ч.2 ст.40 КЗпП України, незважаючи на наявність вакантних посад та намір позивача працювати на них.

Крім того, своє звільнення вважає також безпідставним, оскільки посада, яку він займав, не була скорочена. В процесі реорганізаціі Держенергонагляду передбачалась ліквідація Державної інспекції з енергетичного нагляду у Західному регіоні, структура Державної інспекція з енергетичного нагляду у Львівській області залишалась незмінною. Виконувані позивачем трудові функції начальника Державної інспекції з енергетичного нагляду у Львівській області з 2002 року, залишились аналогічними. З цього приводу, 07 лютого 2017 року він звертався листом №27-23/01-133 до директора Держенергонагляду О. Шургая , одночасно вказавши на своє переважне право залишення на роботі згідно ст.42 КЗпП України, але разом з тим відповідачем не було проведено відбору із врахуванням переважного права залишення на роботі згідно ст.42 КЗпП.

Також, позивач вказує на порушення процедури отримання згоди органу первинної профспілкової організації на його звільнення, так як згідно чинного законодавства, власник або уповноважений ним орган направляє органу первинної профспілкової організації подання на працівника про їх згоду на розірвання трудового договору з ним на підставі п.1 ст.40 КЗпП України. У поданні повинні бути вказані причина звільнення працівника, документ, який зумовив цю причину, факт відмови працівника від запропонованої роботи. 14 вересня 2017 року відбулося засідання профкому ППО Держенергонагляд, на якому було надано згоду на розірвання трудового договору з позивачем, не зважаючи на його лист від 13 вересня 2017 року на ім`я голови профкому Л.Пшеничної, яким він інформував профком про подання заяви адміністрації на перевід на вакантну посаду заступника директора з організаційної роботи та вказував на передчасність розгляду профкомом питання про звільнення. У цьому ж листі позивач скаржився, що адміністрацією було порушено норми трудового законодавства у частині надання щорічної відпустки, а саме, йому двічі не було надано відпустку згідно графіка відпусток Держенергонагляду, згідно заяв від 17 липня 2017 року та від 05 вересня 2017 року. Всупереч зазначеній заяві на перевід та зазначеним обставинам профспілка надала згоду на звільнення позивача, але при цьому застерегла роботодавця від звільнення у випадку згоди позивача на переведення на іншу вакантну посаду.

Вважаючи, свої права порушеними, позивач звернувся до суду із вказаним позовом та просив суд:

1. Скасувати наказ в.о. директора Відокремленого підрозділу «Державна інспекція з енергетичного нагляду України» Державного підприємства «НЕК «Укренерго» - Головного державного інспектора України з енергетичного нагляду Поліщука Вадима Валентиновича №1128-к від 15 вересня 2017року;

2. Поновити його на посаді заступника начальника Державної інспекції з енергетичного нагляду за режимами споживання електричної і теплової енергії у Західному регіоні - начальника Державної інспекції з енергетичного нагляду за режимами споживання електричної і теплової енергії у Львівській області відокремленого підрозділу «Державна інспекція енергетичного нагляду України» державного підприємства «Національна енергетична компанія «Укренерго» - старшого державного інспектора з енергетичного нагляду з 16 вересня 2017 року;

3. Стягнути з відповідача середній заробіток за час вимушеного прогулу в розмірі 413 068,38 грн та судові витрати ( том 1, а.с.2-5; 46-49;199-202).

Короткий зміст судових рішень

Рішенням Шевченківського районного суду м. Львова від 13 травня 2019 року позов задоволено.

Скасовано наказ в.о. директора Відокремленого підрозділу - заступника головного інспектора «Державної інспекції енергетичного нагляду України» Державного підприємства «Національна енергетична компанія «Укренерго» Поліщука В.В. від 15 вересня 2017 року № 1128-к як протиправний.

Поновлено ОСОБА_1 на посаді заступника начальника Державної інспекції з енергетичного нагляду за режимами споживання електричної і теплової енергії у Західному регіоні - начальника Державної інспекції з енергетичного нагляду за режимами споживання електричної і теплової енергії у Львівській області Відокремленого підрозділу «Державна інспекція енергетичного нагляду України» Державного підприємства «Національна енергетична компанія «Укренерго» - старшого державного інспектора з енергетичного нагляду з 16 вересня 2017 року.

Стягнуто з Державного підприємства «Національна енергетична компанія «Укренерго» на користь ОСОБА_1 середню заробітну плату за час вимушеного прогулу з 16 вересня 2017 року по 13 травня 2019 року в розмірі 413 068,38 грн. з утриманням з цієї суми передбачених законом податків та обов`язкових платежів при їх виплаті.

Вирішено питання судових витрат.

Постановою Львівського апеляційного суду від 17 жовтня 2019 року рішення Шевченківського районного суду м. Львова від 13 травня 2019 року залишено без змін.

Задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції, з висновками якого погодився суд апеляційної інстанції, виходив з того, що відповідачем при звільненні позивача порушено вимоги статей 49-2, 42, ч.2 ст.40 КЗпП України.

Короткий зміст вимог касаційної скарги

Скаржник просив суд оскаржувані судові рішення скасувати, та ухвалити нове судове рішення про відмову у задоволенні позовних вимог у повному обсязі.

Надходження касаційної скарги до суду касаційної інстанції

У листопаді 2019 року ПрАТ «НЕК «Укренерго» подало засобами поштового зв`язку до Верховного Суду касаційну скаргу на рішення Шевченківського районного суду м. Львова від 13 травня 2019 року та на постанову Львівського апеляційного суду від 17 жовтня 2019 року.

Ухвалою Верховного Суду від 05 грудня 2019 року відкрито касаційне провадження в указаній справі і витребувано з Шевченківського районного суду м. Львова матеріали цивільної справи №466/7604/17.

У грудні 2019 року справа № 466/7604/17 надійшла до Верховного Суду.

Аргументи учасників справи

Доводи особи, яка подала касаційну скаргу

Касаційна скарга мотивована тим, що суди дійшли помилкового висновку про те, що Державне підприємство «Національна енергетична компанія «Укренерго» при звільненні позивача порушило вимоги статей 49-2, 42, ч.2 ст.40 КЗпП України, оскільки позивачу було аргументовано надано відповіді на всі його заяви та звернення щодо працевлаштування, а також відсутність можливості перевести його на іншу роботу.

Суд неналежним чином оцінив обставини справи, оскільки відокремлений підрозділ «Державна інспекція енергетичного нагляду України» на момент звільнення позивача не мав жодного відношення до центрального органу виконавчої влади.

Суди дійшли помилкового висновку про те, що у позивача було переважне право залишення на роботі згідно п.п. 2,3,10 ч. 2 ст. 42 КЗпП України, незважаючи на те, що вказані категорії застосовуються лише при рівних умовах продуктивності праці і кваліфікації.

Суд безпідставно встановив те, що інспекція Держенергонагляду у Західному регіоні є ліквідованою.

Відзив на касаційну скаргу до суду не надходив.

Фактичні обставини справи, встановлені судами

Судами встановлено, що ОСОБА_1 перебував у трудових відносинах із Відокремленим підрозділом «Державна інспекція з енергетичного нагляду України» Державного підприємства «Національна енергетична компанія «Укренерго» на посаді заступника начальника Державної інспекції з енергетичного нагляду за режимами споживання електричної і теплової енергії у Західному регіоні - начальника Державної інспекції з енергетичного нагляду за режимами споживання електричної і теплової енергії у Львівській області відокремленого підрозділу «Державна інспекція з енергетичного нагляду України» Державного підприємства «Національна енергетична компанія «Укренерго» - старшого державного інспектора з енергетичного нагляду.

Згідно із наказом Відокремленого підрозділу «Державна інспекція енергетичного нагляду України» від 30 березня 2017 року №43-ОП розпочата реорганізація.

Позивач 06 квітня 2017 року був повідомлений про майбутнє звільнення за ч.1 ст.40 КЗпП України (том 1 а.с.8).

07 лютого 2017 року позивач звертався до директора Держенергонагляду, та повідомляв про наявність у нього переважного права залишення на роботі згідно ст.42 КЗпП України.

06 квітня 2017 року, 22 травня 2017 року, 11 липня 2017 року, 12 вересня 2017 року позивачу надавався перелік вакантних посад по ВП «Державна інспекція енергетичного нагляду України».

Ознайомившись з переліком вакантних посад позивач тричі звертався із заявами на переведення на посади із наданого переліку вакантних посад.

22 травня 2017 року позивач подав заяву про переведення на посаду заступника директора ВП «Державна інспекція енергетичного нагляду України» - начальника Державної інспекції з експлуатації станцій і мереж - Головний державний інспектор з експлуатації електричних станцій та мереж.

06 липня 2017 року ОСОБА_1 отримав відповідь, що на обрану посаду призначено іншу особу.

12 липня 2017 року позивач вдруге ознайомився із переліком вакантних посад, написав заяву про можливість переводу його на посаду помічника директора Держенергонагляду.

12 вересня 2017 року позивача повідомлено листом Держенергонагляду від 11 вересня 2017 року №08/02-5187, що посада, на яку він претендував 12 липня 2017 року, виведена із штатного розпису з 01 вересня 2017 року.

13 вересня 2017 року, позивач втретє написав заяву на переведення на посаду заступника директора Держенергонагляду з організаційної роботи.

Посада заступника директора Держенергонагляду з організаційної роботизнаходилась у штатному розписі Держенергонагляду, і на дату звільнення позивача 15 вересня 2017 року, і на дату надання суду даного штатного розпису 14 грудня 2017 року(том 2 а.с.64).

В переліку змін до штатного розпису Держенергонагляду від 17 жовтня 2017 року немає даної вакантної посади, що підтверджує її наявність у діючому штатному розписі (том 2 а.с.54-62).

Відповідачем не надано доказів неможливості переведення позивача на посаду заступника директора Держенергонагляду з організаційної роботи.

Первинна профспілкова організація Державної інспекції з енергетичного нагляду за режимами споживання електричної і теплової енергії протоколом від 14 вересня 2017 року №9, окрім надання згоди на звільнення позивача, клопотав перед адміністрацією про надання можливості позивачу переходу на вакантну посаду (п.3 протоколу), хоча позивач має таке право згідно КЗпП України, та про надання щорічної відпустки (п.2) згідно графіка, затвердженого директором.

З вказаної посади ОСОБА_1 був звільнений наказом Держенергонагляду від 15 вересня 2017 року №1128 у зв`язку із змінами в організації виробництва і праці згідно п. 1 ст. 40 КЗПП України (том 1, а.с.7, 86).

Згідно довідки інспекції Держенергонагляду від 31 жовтня 2017 року №313/10-17 середньоденна заробітна плата ОСОБА_1 становила 930,22 грн, а середньомісячний заробіток - 19 999,73 грн.

Згідно із наказом Держенергонагляду від 28 грудня 2017 року №146-ОП з 01 грудня 2017 року встановлено коефіцієнт коригування заробітної плати 1,047.

Мотивувальна частина

Позиція Верховного Суду

Згідно із положенням частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Відповідно до вимог частин першої і другої статті 400 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Перевіривши наведені у касаційній скарзі доводи, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду вважає, що касаційна скарга не підлягає задоволенню, виходячи з наступних підстав.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

Відповідно до частини третьої статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції, з висновками якого погодився суд апеляційної інстанції, виходив з того, що відповідачем при звільненні позивача порушено вимоги статей 49-2, 42, ч.2 ст.40 КЗпП України.

Колегія суддів погоджується з вказаними висновками суду першої та апеляційної інстанції з огляду на наступне.

З урахуванням вимог трудового законодавства у справах, у яких оспорюється законність звільнення, обов`язок доведення правомірності звільнення працівника покладається на роботодавця. Така правова позиція висловлена Верховним Судом у постанові від 23 січня 2018 року у справі №273/212/16-ц.

Відповідно до п.1 ст.40 КЗпП України трудовий договір, укладений на невизначений строк, а також строковий трудовий договір до закінчення строку його чинності можуть бути розірвані власником або уповноваженим ним органом у випадках, зокрема, змін в організації виробництва і праці, в тому числі ліквідації, реорганізації, банкрутства або перепрофілювання підприємства, установи, організації, скорочення чисельності чи штату працівників.

Частиною 2 ст.40 КЗпП України визначено, що звільнення з підстав, зазначених у п.п.1,2 і 6 цієї статті, допускається, якщо неможливо перевести працівника, за його згодою, на іншу роботу.

Відповідно до п.19 Постанови Пленума Верховного суду України «Про практику розгляду судами трудових спорів» №9 від 06.11.1992 при проведенні звільнення власник або уповноважений ним орган вправі в межах однорідних професій і посад провести перестановку (перегрупування) працівників і перевести більш кваліфікованого працівника, посада якого скорочується, з його згоди на іншу посаду, звільнивши з неї з цих підстав менш кваліфікованого працівника. Якщо це право не використовувалось, суд не повинен обговорювати питання про доцільність такої перестановки (перегрупування).

Відповідно до ст.49-2 КЗпП України про наступне вивільнення працівників персонально попереджують не пізніше ніж за два місяці. При вивільненні працівників у випадках змін в організації виробництва і праці враховується переважне право на залишення на роботі, передбачене законодавством. Одночасно з попередженням про звільнення у зв`язку із змінами в організації виробництва і праці власник або уповноважений ним орган пропонує працівникові іншу роботу на тому ж підприємстві, в установі, організації.

Відповідно до ч.3 ст.49-2 КЗпП України станом на день попередження позивача про майбутні зміни: 1)позивач повинен був бути ознайомлений з переліком усіх вакантних посад, у тому числі у зазначеному відділі; 2) позивачу повинна була бути запропонована будь-яка з вказаних вакантних посад, рівнозначна тій, яку він займав, або нижча за його згодою.

Відповідно до ст.235 КЗпП України у разі звільнення без законної підстави або незаконного переведення на іншу роботу, працівник повинен бути поновлений на попередній роботі органом, який розглядає трудовий спір. При винесенні рішення про поновлення на роботі орган, який розглядає трудовий спір, одночасно приймає рішення про виплату працівникові середнього заробітку за час вимушеного прогулу або різниці в заробітку за час виконання нижчеоплачуваної роботи, але не більш як за один рік. Якщо заява про поновлення на роботі розглядається більше одного року, не з вини працівника, орган, який розглядає трудовий спір, виносить рішення про виплату середнього заробітку за весь час вимушеного прогулу.

Судами встановлено, що ОСОБА_1 перебував у трудових відносинах із Відокремленим підрозділом «Державна інспекція з енергетичного нагляду України» Державного підприємства «Національна енергетична компанія «Укренерго» на посаді заступника начальника Державної інспекції з енергетичного нагляду за режимами споживання електричної і теплової енергії у Західному регіоні - начальника Державної інспекції з енергетичного нагляду за режимами споживання електричної і теплової енергії у Львівській області відокремленого підрозділу «Державна інспекція з енергетичного нагляду України» Державного підприємства «Національна енергетична компанія «Укренерго» - старшого державного інспектора з енергетичного нагляду.

Згідно із наказом Відокремленого підрозділу «Державна інспекція енергетичного нагляду України» від 30 березня 2017 року №43-ОП розпочата реорганізація.

Позивач 06 квітня 2017 року був повідомлений про майбутнє звільнення за ч.1 ст.40 КЗпП України (том 1 а.с.8).

06 квітня 2017 року, 22 травня 2017 року, 11 липня 2017 року, 12 вересня 2017 року позивачу надавався перелік вакантних посад по ВП «Державна інспекція енергетичного нагляду України».

Судами встановлено, що ознайомившись з переліком вакантних посад позивач тричі звертався із заявами на переведення на посади із наданого переліку вакантних посад.

Двічі відповідач відмовляв позивачу у переведенні на вакантні посади - заступника директора ВП «Державна інспекція енергетичного нагляду України» - начальника Державної інспекції з експлуатації станцій і мереж - Головний державний інспектор з експлуатації електричних станцій та мереж та на посаду помічника директора Держенергонагляду через зайнятість першої посади іншою особою, а другої у зв`язку з виведенням її зі штатного розпису.

Стосовно вакантної посади заступника директора Держенергонагляду з організаційної роботи, на яку виявив бажання перевестись ОСОБА_1 , відповідач не надав доказів неможливості переведення позивача на вакантну посаду, оскільки вона знаходилась у штатному розписі Держенергонагляду, і на дату звільнення позивача 15 вересня 2017 року, і на дату надання суду даного штатного розпису 14 грудня 2017 року.

В переліку змін до штатного розпису Держенергонагляду від 17 жовтня 2017 року немає даної вакантної посади, що підтверджує її наявність у діючому штатному розписі.

Оскільки обов`язок по працевлаштуванню працівника покладається на власника з дня попередження про вивільнення до дня розірвання трудового договору, за змістом частини третьої статті 49-2 КЗпП України роботодавець є таким, що виконав цей обов`язок, якщо працівникові були запропоновані всі інші вакантні посади (інша робота), які з`явилися на підприємстві протягом цього періоду і які існували на день звільнення.

Враховуючи вказані обставини, суди правильно дійшли висновку про те, що відповідач в супереч ст. 49-2 КЗПп України не сприяв можливості реалізувати позивачу права бути переведеним на іншу вакантну посаду, оскільки надаючи переліки вакантних посад, а вказані в заяві бажані вакантні посади з різних причин залишались недоступними.

Встановивши порушення вимог закону щодо процедури звільнення позивача, суди прийшли до правильних висновків про незаконність звільнення позивача з роботи на підставі п.1 ст.40 КЗпП України, чим порушено його трудові права, які підлягають судовому захисту.

Аналізуючи викладене, колегія суддів вважає, що доводи касаційної скарги відносно того, щосуди дійшли помилкового висновку про те, що Державне підприємство «Національна енергетична компанія «Укренерго»при звільненні позивача порушило вимоги статей 49-2, 42, ч.2 ст.40 КЗпП України, оскільки позивачу було аргументовано надано відповідь на всі його заяви та звернення щодо працевлаштування, а також відсутність можливості перевести його на іншу роботу не заслуговують на увагу та зводяться до переоцінки доказів, що в силу вимог ст. 400 ЦПК України не входять до повноважень Верховного Суду.

Доводи касаційної скарги відносно того, що суди дійшли помилкового висновку про те, що у позивача було переважне право залишення на роботі згідно п.п. 2,3,10 ч. 2 ст. 42 КЗпП України, незважаючи на те, що вказані категорії застосовуються лише при рівних умовах продуктивності праці і кваліфікації не заслуговують на увагу з огляду на наступне.

Судами встановлено, що в процесі реорганізації посади начальника інспекції Держенергонагляду у Західному регіоні, заступника начальника інспекції, заступника начальника інспекції Держенергонагляду у Західному регіоні - начальника інспекції Держенергонагляду у Львівській області були ліквідовані. Утворено посаду начальника Держенергонагляду у Західному регіоні - начальника Держенергонагляду у Львівській області, на яку 3 квітня 2017 року наказом №537-к переведений ОСОБА_3 за його згодою та посаду заступника начальника Держенергонагляду у Західному регіоні - заступника начальника Держенергонагляду у Львівській області, на яку 03 квітня 2017 року наказом №538-к переведений ОСОБА_4 за його згодою.

Позивач 06 квітня 2017 року був повідомлений про майбутнє звільнення за ч.1 ст.40 КЗпП України.

Керівників ОСОБА_3 та ОСОБА_4 структурного підрозділу, що ліквідовується, а саме: інспекції Держенергонагляду у Західному регіоні, переведено на новостворені посади у структурний підрозділ, а саме, інспекцію Держенергонагляду у Львівській області, яку до реорганізації очолював позивач ОСОБА_1 . Трудові функції позивача, як начальника інспекції Держенергонагляду у Львівській області жодним чином не змінюються.

Позивач до реорганізації займав посаду заступника начальника інспекції Держенергонагляду у Західному регіоні, та згідно із п.3.3. своєї посадової інструкції мав право виконувати обов`язки начальника інспекції Держенергонагляду у Західному регіоні.

07 лютого 2017 року позивач звертався з цього приводу до директора Держенергонагляду, одночасно вказавши на своє переважне право залишення на роботі згідно ст.42 КЗпП України.

При звільненні за ч.1 ст.40 КЗпП України роботодавець зобов`язаний провести порівняльний аналіз працівників щодо залишення на роботі згідно ст.42 КЗпП України.

Проте, відповідачем вказаного зроблено не було, що призвело до порушення права ОСОБА_1 на залишення на новоствореній посаді заступника начальника Держенергонагляду у Західному регіоні - заступника начальника Держенергонагляду у Львівській області, яка по функціональним посадовим обов`язкам відповідає посадовим обов`язкам скороченої посади, з якої було звільнено позивача - заступника начальника Державної інспекції з енергетичного нагляду за режимами споживання електричної і теплової енергії у Західному регіоні - начальника Державної інспекції з енергетичного нагляду за режимами споживання електричної і теплової енергії у Львівській області.

Доводи касаційної скарги відносно того, що суд неналежним чином оцінив обставини справи, оскільки відокремлений підрозділ «Державна інспекція енергетичного нагляду України» на момент звільнення позивача не мав жодного відношення до центрального органу виконавчої влади, а також те, що суд помилково встановив, що інспекція Держенергонагляду у Західному регіоні є ліквідованою не заслуговують на увагу, оскільки вказані порушення суду не призвели до ухвалення незаконного рішення.

Наведені в касаційній скарзі доводи зводяться до незгоди з висновками судів стосовно установлення обставин справи, містять посилання на факти, що були предметом дослідження й оцінки цим судом, який їх обґрунтовано спростував. В силу вимог статті 400 ЦПК України суд касаційної інстанції не вправі встановлювати нові обставини та переоцінювати докази.

Висновки Верховного Суду за результатом розгляду касаційних скарг

Наведені в касаційній скарзі доводи не спростовують висновків суду першої та апеляційної інстанції та не дають підстав вважати, що судами порушено норми матеріального та процесуального права, а лише зводяться до переоцінки доказів.

Відповідно до частини третьої статті 401 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.

Враховуючи наведене, колегія суддів вважає за необхідне касаційну скаргу залишити без задоволення, а оскаржувані судові рішення - без змін.

Керуючись статтями 400, 401, 402, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду,

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу Приватного акціонерного товариства «Національна енергетична компанія «Укренерго» як правонаступника Державного підприємства «Національна енергетична компанія «Укренерго» залишити без задоволення.

Рішення Шевченківського районного суду м. Львова від 13 травня 2019 року та постанову Львівського апеляційного суду від 17 жовтня 2019 року залишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною та оскарженню не підлягає.

Судді: А. А. Калараш

С. Ю. Мартєв

Є. В. Петров