Постанова

Іменем України

25 листопада2020 року

м. Київ

справа № 947/26219/19

провадження № 61-12880 св 20

Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:

головуючого - Луспеника Д. Д. (суддя-доповідач),

суддів: Воробйової І. А., Гулька Б. І., Коломієць Г. В., Черняк Ю. В.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1,

відповідач - публічного акціонерного товариства "Одесагаз",

представник відповідача - адвокат Волохатий Володимир Петрович,

розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу акціонерного товариства "Одесагаз" на постанову Одеського апеляційного суду від 28 липня 2020 року у складі колегії суддів: Колеснікова Г. Я.,

Ващенко Л. Г., Сєвєрової Є. С.,

ВСТАНОВИВ:

Описова частина

Короткий зміст позовної заяви

У жовтні 2019 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до публічного акціонерного товариства "Одесагаз", правонаступником якого є акціонерне товариство "Одесагаз" (далі - АТ "Одесагаз"), в якому з урахуванням уточнених позовних вимог просив зобов'язати АТ "Одесагаз"

з 01 листопада 2019 року до дня встановлення лічильника природного газу вйого квартирі обліковувати споживання природного газу за нормами споживання, встановленими Кабінетом Міністрів України.

Позов обґрунтовано тим, що з 01 січня 2018 року АТ "Одесагаз" не встановило лічильник у його квартирі, відмовилося безоплатно його встановлювати, тому, враховуючи положення статті 6 ЗаконуУкраїни "Про забезпечення комерційного обліку природного газу", згідно з якою визначено, що суб'єкти господарювання, що здійснюють розподіл природного газу на відповідній території, зобов'язані забезпечити встановлення лічильників газу для населення, що проживає у квартирах та приватних будинках, в яких газ використовується тільки для приготування їжі - до 1 січня 2018року. А у разі невстановлення населенню у строки, зазначені у статті 6 ЗаконуУкраїни "Про забезпечення комерційного обліку природного газу" (до 01 січня 2018 року), лічильників газу з вини суб'єктів господарювання, що здійснюють розподіл природного газу на відповідній території, припинення розподілу природного газу таким споживачам забороняється, а його облік до моменту встановлення лічильників газу здійснюється занормами споживання, встановленими Кабінетом Міністрів України.

Посилаючись на зазначене та на відповідну судову практику ВеликоїПалати Верховного Суду, Верховного Суду, ОСОБА_1 просив суд його позов задовольнити.

Короткий зміст судового рішення суду першої інстанції

Рішенням Київського районного суду м. Одеси від 06 лютого 2020 року

у складі судді Пучкової І. М. у задоволенні позову ОСОБА_1 відмовлено.

Судове рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що будинок, в якому проживає позивач, з 31 жовтня 2016 року за ініціативи та за кошти

ПАТ "Одесагаз" обладнано загальнобудинковим вузлом обліку природного газу, що узгоджується з положеннями Закону України "Про забезпечення комерційного обліку природного газу". Крім того, рішенням Окружного адміністративного суду міста Києва від 30 травня 2018 року (справа № 826/2507/18) визнано протиправною та нечинною постанову Кабінету Міністрів України від 23 березня 2016 року № 203 "Про норми споживання природного газу населенням у разі відсутності газових лічильників", тому вимоги ОСОБА_1 про зобов'язання ПАТ "Одесагаз" здійснювати нарахування споживання природного газу за нормами, встановленими зазначеною постановою Кабінету Міністрів України, не підлягають задоволенню.

Короткий зміст судового рішення суду апеляційної інстанції

Постановою Одеського апеляційного суду від 28 липня 2020 року

апеляційну скаргу ОСОБА_1 задоволено. Рішення Київського районного суду м. Одеси від 06 лютого 2020 року скасовано. Позов ОСОБА_1 задоволено. Зобов'язано акціонерне товариство "Одесагаз" з 01 листопада 2019 року до встановлення лічильника газу

в квартирі ОСОБА_1 за адресою: АДРЕСА_1, обліковувати споживання природного газу за діючими нормами споживання, встановленими

Кабінетом Міністрів України. Стягнуто з акціонерного товариства

"Одесагаз" на користь держави судовий збір у розмірі 1 921,00 грн.

Скасовуючи рішення суду першої інстанції та задовольняючи позов ОСОБА_1, суд апеляційної інстанції виходив із того, що суб'єкти господарювання, що здійснюють розподіл природного газу на відповідній території, зобов'язані у термін до 01 січня 2021 року для зазначеної групи населення забезпечити встановлення лічильників газу, як індивідуальних, так і загальнобудинкових, що забезпечить 100 % облік спожитого природного газу населенням. При цьому, у разі невстановлення населенню у строки, зазначені у частині 1 6 Закону України "Про забезпечення комерційного обліку природного газу", лічильників газу з вини суб'єктів господарювання, що здійснюють розподіл природного газу

(до 01 січня 2021 року) на відповідній території, припинення розподілу природного газу таким споживачам забороняється, а його облік до моменту встановлення лічильників газу здійснюється за нормами споживання, встановленими Кабінетом Міністрів України.

Крім того, суд апеляційної інстанції зазначив, що матеріали справи не містять даних про те, що ОСОБА_1 відмовився від встановлення йому індивідуального лічильнику природного газу і чинив перешкоди представникам АТ "Одесагаз" у доступі до будинку для встановлення лічильнику природного газу, а, навпаки, 23 лютого 2017 року позивач звертався до відповідача із заявою у якій просив встановити йому квартирний прилад обліку споживання природнього газу, а 08 грудня

2017 року звернувся з цими вимогами до суду, яким в його позові відмовлено.

Таким чином, оскільки позивач сплачував за газопостачання за встановленими тарифами, в яких були передбачені витрати на встановлення лічильника газу для приготування їжі, у тому числі безпосередньо індивідуального, то відповідач зобов'язаний надавати послуги, які оплачені позивачем, й відповідно до частини 1 статті 6 ЗаконуУкраїни

"Про забезпечення комерційного обліку природного газу" зобов'язаний забезпечити встановлення індивідуального лічильника газу для населення, який використовується для приготування їжі, - до 01 січня 2021 року.

Крім того, апеляційний суд врахував відповідні правові висновки Великої Палати Верховного Суду та Верховного Суду.

Короткий зміст вимог касаційної скарги

У касаційній скарзі, поданій у серпні 2020 року до Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду, акціонерне товариство "Одесагаз", посилаючись на неправильне застосування судом апеляційної інстанції

норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить оскаржуване судове рішення скасувати й передати справу на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.

Надходження касаційної скарги до суду касаційної інстанції

Ухвалою Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 14 вересня 2020 року відкрито касаційне провадження в указаній малозначній справі на підставі підпунктів а) і в) пункту 2 частини 3 статті 389 ЦПК України, витребувано цивільну справу № 947/26219/19 із Київського районного суду м. Одеси. Надіслано іншим учасникам справи копію касаційної скарги та доданих до неї документів, роз'яснено право подати відзив на касаційну скаргу.

У жовтні 2020 року справа надійшла до Верховного Суду.

Ухвалою Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 09 листопада 2020 року справу призначено до судового розгляду.

Аргументи учасників справи

Доводи особи, яка подала касаційну скаргу

Касаційна скарга мотивована тим, що посилання апеляційного суду на постанову Великої Палати Верховного Суду від 07 листопада 2018 року

у справі № 2142435/17 є необгрунтованим, оскільки висновок Великої Палати Верховного Суду грунтувався на підставі законодавства, що зазнало змін. У цій справі не досліджувалися питання наявності публічного договору, до якого приєднався позивач, та положення якого повинні бути застосовані до взаємовідносин позивача й відповідача.

При цьому, вказує, що на цей час відсутній висновок Верховного Суду в питанні застосування норм постанови Національної комісії, що здійснює державне регулювання у сферах енергетики та комунальниї послуг, від 30 вересня 2015 року № 2498 "Про затвердження Типового договору на розподілприродного газу", з урахування вимог Закону України "Про ринок природного газу", Кодексугазорозподільних систем та частини 2 статті 2 Закону України "Про забезпечення комерційного обліку природного газу".Також відсутній висновок Верховного Суду щодо питання правової природи Регулятора в особі Національної комісії, що здійснює державне регулювання у сферах енергетики та комунальних послуг, як органу, що регулює тарифні взаємовідносини та порядок обліку природного газу операторів ГРМ із споживачами природного газу, що має ознаки центрального

органу виконавчої влади і водночас не підпорядковується Кабінету Міністрів України та неналежить до системи органів виконавчої влади.

Зазначає, що апеляційною інстанцією помилково зробленовисновок про дію норм споживання природного газу, встановлені постановою Кабінету Міністрів України від 27 лютого 2019 року №143, а не поширення на дані правовідносини Кодексу газорозподільних систем та Розділу V "Порядок обліку природного газу" Типового договору розподілу природного газу, оскільки ОСОБА_1 не посилався на порушення між сторонами договірних умов Типового Договору розподілу природного газу, не заперечував проти обладнання багатоквартирному будинку, де він проживає, загальнобудинковим лічильником газу.

Крім того, вказує, що ОСОБА_1 обрав як спосіб звернення до суду позов, що випливає з категорії захисту прав споживачів, однак судом не було залучено до справи державних органів органів у сфері захисту прав споживачів в особі Головного управління Держпродспоживслужби у Одеській області та безпосередньо Регулятора в особі відділу Національної комісії, що здійснює державне регулювання у сферах енергетики та комунальних послуг в Одеській області, що є підставою для скасування судового рішення, так як ці порушення унеможливили належне встановлення фактичних обставин справи.

Відзив на касаційну скаргу до суду касаційної інстанції не надходив.

Фактичні обставини справи, встановлені судами

ОСОБА_1 проживає за адресою: АДРЕСА_1 та є споживачем природного газу (а. с. 1).

23 лютого 2017 року ОСОБА_1 звернувся до ПАТ "Одесагаз" із заявою про встановлення безоплатно індивідуального лічильника спожитого природного газу у його квартирі за вказаною адресою.

Листом від 09 березня 2017 року за вих. № 907/21 ОСОБА_1 було відмовлено у встановлені індивідуального лічильника спожитого природного газу у його квартирі, оскільки обов'язок щодо забезпечення споживачів саме індивідуальними лічильниками газу не передбачений Законом України "Про забезпечення комерційного обліку природного газу". Встановлення лічильника йому було запропоновано провести за власні кошти (а. с. 9).

Рішенням Київського районного суду м. Одеси від 16 листопада 2018 року (справа №520/15150/17) у позові ОСОБА_1 до ПАТ "Одесагаз" про зобов'язання оснастити квартиру вузлом обліку природного газу безоплатно, нараховувати споживання природного газу за встановленими нормами відмовлено (а. с. 10-12).

Ухвалою Одеського апеляційного суду від 28 травня 2019 року рішення Київського районного суду м. Одеси від 16 листопада 2018 року в частині відмови у вимогах ОСОБА_1 до ПАТ "Одесагаз" про зобов'язання безоплатно оснастити квартиру вузлом обліку природного газу та про зобов'язання нараховувати споживання газу по квартирі позивача за загальним будинковим лічильником газу, якщо обсяг такого споживання буде менше встановленої Кабінетом Міністрів України норми споживання природного газу за відсутності газового лічильника, скасовано, вказані позовні вимоги ОСОБА_1 залишено без розгляду (а. с. 13-15).

Постановою Одеського апеляційного суду від 28 травня 2019 року рішення Київського районного суду м. Одеси від 16 листопада 2018 року в частині відмови у вимогах ОСОБА_1 до АТ "Одесагаз" про зобов'язання здійснювати нарахування споживання природного газу за нормами встановленими постановою Кабінету Міністрів України № 203 від 23 березня 2016 року скасовано, у позові ОСОБА_1 в цій частині відмовлено

(а. с. 16-18).

За інформацією з Єдиного державного реєстру судових рішень, ухвалою Верховного Суду від 15 липня 2019 року (справа №520/15150/17, провадження № 61-12295 ск 19), у відкритті касаційного провадження за касаційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Київського районного суду м. Одеси від 16 листопада 2018 року та постанову Одеського апеляційного суду від 28 травня 2019 року відмовлено, так як справа є малозначною.

24 жовтня 2019 року ОСОБА_1, звертаючись до суду про захист прав споживача, просив суд зобов'язати АТ "Одесагаз" з 01 листопада 2019 року до дня встановлення лічильника природного газу у його квартирі обліковувати споживання природного газу за нормами споживання, встановленими Кабінетом Міністрів України, враховуючи при цьому положення статті 6 Закону України "Про забезпечення комерційного обліку природного газу" № 3533-VI від 16 червня 2011 року, у редакції від 01 жовтня 2015 року, за якою визначено, що у разі не встановлення лічильника до 01 січня 2018 року, припинення розподілу природного газу таким споживачам забороняється, а його облік до моменту встановлення лічильників газу здійснюється за нормами споживання, встановленими Кабінетом Міністрів України.

Мотивувальна частина

Позиція Верховного Суду

Відповідно до частини 3 статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Підстави касаційного оскарження судових рішень визначені у частині 2 статті 389 ЦПК України.

Підставою касаційного оскарження постанови Одеського апеляційного суду від 28 липня 2020 року заявник зазначає, що судом апеляційної інстанції неправильно застосовано норми матеріального права та порушено норми процесуального права, оскільки відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норм права у подібних правовідносинах

(пункт 3 частини 2 статті 389 ЦПК України).

Касаційна скарга АТ "Одесагаз" задоволенню не підлягає.

Мотиви, з яких виходив Верховний Суд, та застосовані норми права

Відповідно до вимог частин 1 і 2 статті 400 ЦПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції

в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою

для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Згідно з частиною 1 статті 402 ЦПК України у суді касаційної інстанції скарга розглядається за правилами розгляду справи судом першої інстанції

в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи з урахуванням частиною 1 статті 402 ЦПК України.

Встановлено й це вбачається із матеріалів справи, що оскаржуване судове рішення ухвалено з додержанням норм матеріального та процесуального права, а доводи касаційної скарги цих висновків не спростовують.

Згідно з частиною 1 статті 5 Закону України "Про захист прав споживачів" держава забезпечує споживачам захист їх прав, надає можливість вільного вибору продукції, здобуття знань і кваліфікації, необхідних для прийняття самостійних рішень під час придбання та використання продукції відповідно до їх потреб, і гарантує придбання або одержання продукції іншими законними способами в обсязі, що забезпечує рівень споживання, достатній для підтримання здоров'я і життєдіяльності.

Відповідно до пунктів 2, 3, 4, 7 частини 1 статті 21 Закону України

"Про захист прав споживачів", крім інших випадків порушень прав споживачів, права споживача вважаються в будь-якому разі порушеними, якщо: при реалізації продукції будь-яким чином порушується свобода волевиявлення споживача та/або висловлене ним волевиявлення; при наданні послуги, від якої споживач не може відмовитись, а одержати може лише в одного виконавця, виконавець нав'язує такі умови одержання послуги, які ставлять споживача у нерівне становище порівняно з іншими споживачами та/або виконавцями, не надають споживачеві однакових гарантій відшкодування шкоди, завданої невиконанням (неналежним виконанням) сторонами умов договору; порушується принцип рівності сторін договору, ціну продукції визначено неналежним чином.

Згідно з частиною 1 статті 3 Закону України "Про забезпечення комерційного обліку природного газу" фінансування робіт з оснащення лічильниками газу населення здійснюється за рахунок: коштів суб'єктів господарювання, що здійснюють розподіл природного газу на відповідній території; коштів відповідного бюджету; інших джерел, не заборонених законодавством.

Судами встановлено, що позивач є споживачем природного газу, а ПАТ "Одесагаз" - оператором ГРМ, виконавцем комунальної послуги, спрямованої на задоволення потреби фізичної особи у забезпеченні газопостачанням, та між ними укладено договір.

Відповідно до частин 2 , 3 статті 18 Закону України "Про ринок природного газу" приладовий облік природного газу здійснюється з метою визначення за допомогою вузла обліку природного газу обсягів його споживання та/або реалізації, на підставі яких проводяться взаєморозрахунки суб'єктів ринку природного газу. Постачання природного газу споживачам здійснюється за умови наявності вузла обліку природного газу. Побутові споживачі у разі відсутності приладів обліку природного газу споживають природний газ за нормами, встановленими законодавством, до термінів, передбачених у частині 1 статті 2 Закону України "Про забезпечення комерційного обліку природного газу".

Згідно з пунктом 1 частини 1 статті 4 Закону України "Про ринок природного газу" державне регулювання ринку природного газу здійснює регулятор у межах повноважень, визначених пунктом 1 частини 1 статті 4 Закону України "Про ринок природного газу" та іншими актами законодавства.

Отже, суб'єкти господарювання, що здійснюють розподіл природного газу на відповідній території, зобов'язані у термін до 01 січня 2021 року для зазначеної групи населення забезпечити встановлення лічильників газу, як індивідуальних, так і загальнобудинкових, що забезпечить 100 % облік спожитого природного газу населенням.

При цьому, у разі невстановлення населенню у строки, зазначені у частині 1 статті 6 Закону України "Про забезпечення комерційного обліку природного газу", лічильників газу з вини суб'єктів господарювання, що здійснюють розподіл природного газу (до 01 січня 2021 року) на відповідній території, припинення розподілу природного газу таким споживачам забороняється, а його облік до моменту встановлення лічильників газу здійснюється за нормами споживання, встановленими Кабінетом Міністрів України.

Відповідно до абзацу 7 пункту 3 глави 4 розділу IX Кодексу газорозподільних систем, якщо побутовий споживач, який не забезпечений лічильником природного газу (індивідуальним або загально будинковим), відмовляється від його встановлення за рахунок оператора ГРМ (що підтверджується актом про порушення, складеним відповідно до вимог глави 5 розділу XI частиною 1 статті 402 ЦПК України), фактичний об'єм спожитого (розподіленого/поставленого) природного газу (алокація) по побутовому споживачу за відповідний календарний місяць визначається за граничними об'ємами споживання природного газу населенням, визначеними у додатку 10 до частиною 1 статті 402 ЦПК України.

Тому, для застосування такої санкції як визначення фактичного об'єму спожитого (розподіленого/поставленого) природного газу за граничними об'ємами споживання природного газу населенням має бути встановлений факт відмови споживача, який не забезпечений лічильником природного газу (індивідуальним або загальнобудинковим), від його встановлення за рахунок оператора ГРМ.

Таким чином, задовольняючи позов ОСОБА_1, суд апеляційної інстанції правильно дійшов висновку, що позивач не відмовився

від встановлення йому індивідуального лічильнику природного газу і не чинив перешкоди представникам АТ "Одесагаз" у доступі до будинку для встановлення лічильнику природного газу, а, навпаки, 23 лютого 2017 року позивач звертався до відповідача із заявою у якій просив встановити йому квартирний прилад обліку споживання природнього газу, а 08 грудня

2017 року звернувся з цими вимогами до суду, яким в його позові відмовлено.

Таким чином, у разі невстановлення населенню у строки, зазначені у частині 1 статті 6 Закону України "Про забезпечення комерційного обліку природного газу", лічильників газу з вини суб'єктів господарювання, що здійснюють розподіл природного газу (до 01 січня 2021 року) на відповідній території, припинення розподілу природного газу таким споживачам забороняється, а його облік до моменту встановлення лічильників газу здійснюється за нормами споживання, встановленими Кабінетом Міністрів України.

До подібних правових висновків дійшла Велика Плата Верховного Суду у постанові від 07 листопада 2018 року у справі № 214/2435/17 (провадження № 14-347цс18), а також у побідній справі Касаційний цивільний суд у складі Верховного Суду у постанові від 02 вересня 2020 року у справі № 725/5727/18, провадження № 61-15791 св 19.

Тому Верховний Суд відхиляє посилання касаційної скарги

про відсутність висновків Верховного Суду у побідних правовідносинах, так як вони є необґрунтовані, оскільки суд апеляційної інстанції врахував висновки у подібних правовідносинах, з якими погоджується колегія суддів.

Доводи касаційної скарги про те, що судами не було залучено до справи державних органів є безпідставними, оскільки АТ "Одесагаз" дане клопотання в суді першої та апеляційної інстанції не заявляло, а з власної ініціативи суд ці питання не вирішував через відсутніх для цього відповідних підстав, оскільки на вирішення справи це не впливало, так як договірні відносини стосуються саме ПАТ "Одесагаз" - оператора ГРМ, виконавця комунальної послуги, спрямованої на задоволення потреби фізичної особи у забезпеченні газопостачанням та ОСОБА_1.

Інші доводи, наведені в обґрунтування касаційної скарги, не можуть бути підставами для скасування оскаржуваного судового рішення, оскільки вони

не підтверджуються матеріалами справи й зводяться до переоцінки судом доказів, що у силу вимог статті 400 ЦПК України не входить до компетенції суду касаційної інстанції.

Відповідно до частини 1 статті 410 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що рішення ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Враховуючи наведене, колегія суддів вважає за необхідне залишити касаційну скаргу без задоволення, а оскаржуване судове рішення без змін, оскільки доводи касаційної скарги висновків апеляційного суду не спростовують, на законність та обґрунтованість судового рішення не впливають.

Керуючись статтями 400 402 409 410 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу акціонерного товариства "Одесагаз" залишити без задоволення.

Постанову Одеського апеляційного суду від 28 липня 2020 року залишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий Судді:Д. Д. Луспеник І. А. Воробйова Б. І. Гулько Г. В. Коломієць Ю.

В. Черняк