Історія справи

Постанова

Іменем України

29 листопада 2018 року

м. Київ

справа № 355/1349/17

провадження № 61-44281св18

Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду: Сімоненко В. М. (суддя-доповідач), Лесько А. О., Мартєва С. Ю.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_4,

відповідач - ОСОБА_5,

третя особа - державний нотаріус П'ятнадцятої Київської державної нотаріальної контори Романенко Олена Михайлівна та ОСОБА_7,

розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_5 на рішення Баришівського районного суду Київської області від 27 лютого 2018 року в складі судді Литвиненко О. Л. та постанову Апеляційного суду Київської області від 07 серпня 2018 року в складі колегії суддів: Гуля В. В., Верланова С. М. та Голуб С. А.,

ВСТАНОВИВ :

В жовтні 2017 року позивач ОСОБА_4 звернувся з позовом до відповідача ОСОБА_5 про визнання права спадкоємця на ? частку майна, яка перебуває у спільній сумісній власності. В обґрунтовання свої вимоги посилався на те, що після смерті його матері ОСОБА_8, яка померла ІНФОРМАЦІЯ_1 року, відкрилась спадщина на належне їй майно у вигляді ? частини земельної ділянки, що знаходиться за адресою по АДРЕСА_1, Київської області, як спільне майно подружжя. 01 серпня 2017 року позивачем було подано заяву до П'ятнадцятої Київської державної нотаріальної контори про видачу свідоцтва про право на спадщину за законом, проте постановою державного нотаріуса Романенка О.М. йому було відмовлено у видачі свідоцтва про право на спадщину за законом на належну йому частку, яка відкрилась після смерті його матері - ОСОБА_8 у зв'язку з відсутністю належних документів, що підтверджують право власності померлої ОСОБА_8 на земельну ділянку, що і було причиною для звернення його із значеним позовом до суду.

13 листопада 2017 року позивач уточнив позовні вимоги та просив визнати за ним право власності на ? частку спадкового майна після смерті його матері ОСОБА_8, яке складається із земельної ділянки площею 0,119 га для будівництва та обслуговування будинку та господарських споруд.

Рішенням Баришівського районного суду Київської області від 27 лютого 2018 року позовні вимоги задоволені частково. Визнано за позивачем право власності на 1/3 частки земельної ділянки площею 0,119, кадастровий номер НОМЕР_1 01 1270017, наданої для будівництва та обслуговування житлового будинку та господарських споруд, що розташована по АДРЕСА_1, яка належала як спільне майно подружжя ОСОБА_5 та ОСОБА_8, яка померла ІНФОРМАЦІЯ_1 року. В решті позовних вимог відмовлено.

Задовольняючи позовні вимоги ОСОБА_4, суд першої інстанції, з висновками якого погодився суд апеляційної інстанції, виходив з того, що спірна земельна ділянка, яка набута відповідачем ОСОБА_5 на підставі договору купівлі-продажу в період шлюбу з ОСОБА_8 об'єктом права спільної сумісної власності подружжя.

ОСОБА_5, ОСОБА_4 та ОСОБА_7 є спадкоємцями першої черги за законом після смерті ОСОБА_8, яка померла ІНФОРМАЦІЯ_1 року.

Відповідач та позивач своєчасно звернулись до П'ятнадцятої Київської державної нотаріальної контори із заявами про прийняття спадщини, а ОСОБА_7 звернулась до нотаріальної контори із заявою від 06 лютого 2017 року про відмову від прийняття спадщини на користь позивача.

Отже, ОСОБА_5 належить 1/3 частка, а ОСОБА_4 2/3 частки спадкового майна (враховуючи частку ОСОБА_7, яка відмовилась від спадщини на користь ОСОБА_4.), яке залишилось після смерті ОСОБА_8 Тому вони мають право на володіння, користування та розпорядження спадковим майном, яке на праві належало спадкодавцю ОСОБА_8

Постановою Апеляційного суду Київської області від 07 серпня 2018 року апеляційну скаргу на рішення суду першої інстанції залишено без задоволення, оскаржуване судове рішення без змін.

Ухвала суду апеляційної інстанції мотивована тим, що рішення суду першої інстанції ухвалено з дотриманням норм матеріального та процесуального права, а вказані доводи апеляційної скарги правильність висновків суду не спростовують та були предметом дослідження судом першої інстанції та додаткового правового аналізу не потребують, оскільки при їх дослідженні та встановленні судом першої інстанції були дотримані норми матеріального та процесуального права.

17 вересня 2018 року ОСОБА_5 звернувся до Верховного Суду з касаційною скаргою на рішення Баришівського районного суду Київської області від 27 лютого 2018 року та постанову Апеляційного суду Київської області від 07 серпня 2018 року, в якій просив скасувати судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій, вимоги позивача залишити без розгляду, а провадження у справі закрити.

Касаційна скарга мотивована тим, що спірна земельна ділянка є виключно особистою приватною власністю відповідача ОСОБА_5, оскільки була придбана за його кошти та оформлена на нього, а суди першої та апеляційної інстанцій неповно з'ясували обставини справи. Суди не повинні були розглядати даний позов, оскільки ціна позову занижена, неправомірно змінено предмет позову, суд постановив рішення не маючи в своєму розпорядженні жодних оригіналів документів, на які посилався позивач. Також суди вийшли за межі позову та за межі повноважень суду в цивільному процесі, а саме неправомірно визначили що померлій ОСОБА_8 належить 1\2 частка спірної земельної ділянки, хоча серед позовних вимог дана обставина заявлена не була, та й не могла бути заявлена через відсутність цивільної процесуальної правоздатності та дієздатності померлої ОСОБА_8 на час розгляду справи в суді.

Ухвалою Верховного Суду від 21 вересня 2018 року відкрито касаційне провадження у цій справі та витребувано з Баришівського районного суду Київської області справу № 355/1349/17.

У вересні 2018 року справу передано до Верховного Суду.

23 жовтня 2018 року до Верховного Суду надійшов відзив ОСОБА_4 на касаційну скаргу ОСОБА_5, в якому позивач посилається на необґрунтованість та безпідставність доводів викладених у касаційній скарзі.

Касаційна скарга не підлягає задоволенню з таких підстав.

Відповідно до частин першої і другої статті 400 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Згідно із положенням частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Верховний Суд у складі колегії суддів вважає, що судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій ухвалені з додержанням норм матеріального та процесуального права, а доводи касаційної скарги цих висновків не спростовують, виходячи з наспаного.

Судами встановлено, що 03 листопада1988 року було укладено шлюб між ОСОБА_5 та ОСОБА_8

24 травня 2006 року на підставі договору купівлі-продажу земельної ділянки від 01 квітня 2005 року за реєстровим номером ВОА № 609295, укладений між ОСОБА_9 та ОСОБА_5, видано державний акт серії НОМЕР_2 від 24 травня 2006 року на право власності на земельну ділянку, згідно якого ОСОБА_5 є власником земельної ділянки площею 0,119 га, кадастровий номер НОМЕР_1 01 1270017, для будівництва та обслуговування житлового будинку та господарських споруд на АДРЕСА_1 Київської області.

Оригінал вказаного державного акта було втрачено у зв'язку із чим в газеті Баришівський вісник № 37 (347) від 16 вересня 2017 року розмістили оголошення про визнання цього акта недійсним.

Тобто спірна земельна ділянка була набута відповідачем на підставі договору купівлі-продажу в період шлюбу з ОСОБА_8

Відповідно до статті 1216 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) спадкування є переходом прав та обов'язків (спадщини) від фізичної особи, яка померла (спадкодавця), до інших осіб (спадкоємців).

Статтею 1258 ЦК України передбачено, що спадкоємці за законом одержують право на спадкування почергово. Кожна наступна черга спадкоємців за законом одержує право на спадкування у разі відсутності спадкоємців попередньої черги, усунення їх від права на спадкування, неприйняття ними спадщини або відмови від її прийняття, крім випадків, встановлених статтею 1259 цього Кодексу.

Згідно із частиною першою статті 1268 ЦК України спадкоємець за заповітом чи за законом має право прийняти спадщину або не прийняти її.

Відповідно до статті 1269 ЦК України, спадкоємець, який бажає прийняти спадщину, але на час відкриття спадщини не проживає постійно із спадкодавцем, має подати нотаріусу заяву про прийняття спадщини.

У пункті 23 постанови Пленуму Верховного Суду України від 30 травня 2008 року № 7 «Про судову практику у справах про спадкування» роз'яснено, що свідоцтво про право на спадщину видається за письмовою заявою спадкоємців, які прийняли спадщину в порядку, установленому цивільним законодавством. За наявності умов для одержання в нотаріальній конторі свідоцтва про право на спадщину вимоги про визнання права на спадщину судовому розглядові не підлягають. У разі відмови нотаріуса в оформленні права на спадщину особа може звернутися до суду за правилами позовного провадження.

Згідно п. 23 Постанови Пленуму Верховного суду України від 21 грудня 2007 року №11 «Про практику застосування судами законодавства при розгляді справ про право на шлюб, розірвання шлюбу, визнання його недійсним та поділ майна подружжя» вирішуючи спори між подружжям про майно, необхідно встановлювати обсяг спільно нажитого майна, наявного на час припинення спільного ведення господарства, з'ясовувати джерело і час його придбання.

Як встановлено судом першої та апеляційної інстанції, відповідач та позивач відповідно до вимог закону, своєчасно звернулись до П'ятнадцятої Київської державної нотаріальної контори із заявами про прийняття спадщини, а ОСОБА_7 звернулась до нотаріальної контори із заявою від 06 лютого 2017 року про відмову від прийняття спадщини на користь позивача.

Отже, доводи касаційної скарги ОСОБА_5 щодо незаконного виділення судами при розгляду цієї справи 1/6 частки спірного спадкового майна, на яку б могла претендувати ОСОБА_7 - донька померлої, не знайшли свого підтвердження, оскільки ОСОБА_7 відмовилась від належної їй за законом частки спадкового майна на користь свого брата ОСОБА_4 Зазначена заява міститься у спадковій справі № 89/2017, копія якої долучена до справи № 355/1349/17.

Відповідно до статей 60, 69 СК України та частини 3 статті 368 ЦК України спільною сумісною власністю подружжя, що підлягає поділу, відповідно до частин 2 та 3 статті 325 ЦК України, можуть бути будь-які види майна, за винятком тих, які згідно із законом не можуть їм належати (виключені з цивільного обороту), незалежно від того, на ім'я кого з подружжя вони були придбані чи внесені грошовими коштами, якщо інше не встановлено шлюбним договором чи законом.

Відповідно до пункту 3 частини 1 статті 57 СК України особистою приватною власністю дружини, чоловіка є: майно, набуте нею, ним за час шлюбу, але на підставі договору дарування або в порядку спадкування.

Отже доводи заявника про те, що апеляційним судом не було належним чином досліджено, що спірна земельна ділянка належала ОСОБА_5 на праві власності, що підтверджується відповідними документами, не можна прийняти до уваги, оскільки судами першої та апеляційної інстанції встановлено, що земельна ділянка, є власністю ОСОБА_5 на підставі договору купівлі-продажу, проте була придбана в період шлюбу з ОСОБА_8 та є спільним майном подружжя.

Доводи касаційної скарги, щодо неотримання відповідачем відзиву на його апеляційну скаргу не приймаються до уваги, оскільки відповідно до частини другої статті 412 ЦПК України порушення норм процесуального права може бути підставою для скасування або зміни рішення лише за умови, якщо це порушення призвело до ухвалення незаконного рішення.

Відповідно до частини 1 статті 90 ЦПК України показання свідка - це повідомлення про відомі йому обставини, які мають значення для справи. Не є доказом показання свідка, який не може назвати джерела своєї обізнаності щодо певної обставини.

У відповідності до частини 2 статті 90 ЦПК України якщо показання свідка ґрунтуються на повідомленнях інших осіб, то ці особи повинні бути також допитані. За відсутності можливості допитати особу, яка надала первинне повідомлення, показання з чужих слів не може бути допустимим доказом факту чи обставин, на доведення яких вони надані, якщо показання не підтверджується іншими доказами, визнаними допустимими згідно з правилами цього Кодексу.

Доводи касаційної скарги ОСОБА_5, щодо ненадання судами попередніх інстанцій оцінки показам свідків: ОСОБА_10, ОСОБА_11, ОСОБА_12 та ОСОБА_13, спростовуються матеріалами справи. Пояснення свідка ОСОБА_10, яка за станом здоров'я в судове засідання не з'явилась, подала до суду нотаріально посвідчену заяву з поясненнями. Зазначена заява міститься в матеріалах справи (а.с. 217). Покази інших свідків: ОСОБА_11, ОСОБА_12 та ОСОБА_13, які були присутні та допитані в судовому засіданні, також містяться в матеріалах справи та враховані в судових рішеннях судів попередніх інстанцій. Виходячи з наведеного апеляційним судом обґрунтовано зроблено висновок, що не можуть бути допустимими доказами покази свідків в частині придбання спірної земельної ділянки за особисті кошти відповідача ОСОБА_5, оскільки, такі покази ґрунтуються тільки зі слів позивача, а жоден зі свідків правовстановлюючих документів особисто не бачив, та останні не були присутніми при придбанні спірного спадкового майна.

Доводи касаційної скарги, про те що апеляційний суд ухвалив своє рішення на підставі наданих незавірених ксерокопій документів, також не приймаються до уваги, оскільки відповідачем ОСОБА_5 не спростовано та недоведене протилежне.

Отже наведенні в касаційній скарзі доводи не знайшли свого підтвердження, оскільки судами першої та апеляційної інстанції правильно застосовано до спірних правовідносин норми матеріального права та не порушено норми процесуального права, а доводи, викладені у касаційній скарзі ОСОБА_5, цих висновків не спростовують.

З урахуванням вищенаведених вимог закону та встановлених фактичних обставин, суд першої інстанції, з висновком якого погодився суд апеляційної інстанції, обґрунтовано прийняв судове рішення, а отже касаційну скаргу ОСОБА_5 слід залишити без задоволення, а рішення судів першої та апеляційної інстанцій - без змін.

Керуючись статтями 400, 401, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду,

ПОСТАНОВИВ :

Касаційну скаргу ОСОБА_5 залишити без задоволення.

Рішення Баришівського районного суду Київської області від 27 лютого 2018 року та постанову Апеляційного суду Київської області від 07 серпня 2018 року залишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною та оскарженню не підлягає.

Судді: В. М. Сімоненко

А. О. Лесько

С. Ю. Мартєв