Історія справи

Постанова

Іменем України

29 листопада 2018 року

м. Київ

справа № 283/1087/17

провадження № 61-44967св18

Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду: Сімоненко В. М. (суддя-доповідач), Лесько А. О., МартєваС. Ю.,

учасники справи:

позивачі: ОСОБА_4, ОСОБА_5, ОСОБА_6,

відповідач - ОСОБА_7,

третя особа - Управління Держгеокадастру в Малинському районі Житомирської області,

розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_4, ОСОБА_5, ОСОБА_6 на рішення Малинського районного суду Житомирської області від 21 червня 2018 року в складі судді: Міхненко С. Д. та постанову Апеляційного суду Житомирської області від 29 серпня 2018 року в складі колегії суддів: Трояновської Г. С., Павицької Т. М., Миніч Т. І.,

ВСТАНОВИВ:

У червні 2017 року ОСОБА_4, ОСОБА_5 та ОСОБА_6 звернулися до суду із позовом до ОСОБА_7 про виділ в натурі 7/10 частки земельної ділянки.

Позов мотивовано тим, що позивачам належить 7/10 частин будинку по АДРЕСА_1, Житомирської області на підставі договорів купівлі-продажу. Інші 3/10 частини вказаного будинку належать на праві власності ОСОБА_7 Вищезазначений будинок із надвірними будівлями розташований на земельній ділянці загальною площею 0, 0808 га із цільовим призначенням для будівництва та обслуговування господарських будівель та споруд, яка перебуває у спільній власності. Оскільки із відповідачкою неможливо дійти взаємної згоди та провести виділ часток земельної ділянки, на якій знаходиться житловий будинок із надвірними спорудами, просили з урахуванням другого варіанту проведеної додаткової судової земельно-технічної експертизи від 27 квітня 2018, виділити їм на праві спільної часткової власності 7/10 частин земельної ділянки АДРЕСА_2 Житомирської області, загальною площею 0, 0566 га, на якій відповідно розміщені 7/10 частин житлового будинку, що належать їм на праві власності.

Рішенням Малинського районного суду Житомирської області від 21 червня 2018 року, залишеним без змін постановою Апеляційного суду Житомирської області від 29 серпня 2018 року,позов задоволено частково. Вирішено провести поділ земельної ділянки площею 0,0808 га, яка знаходиться по АДРЕСА_3 за першим варіантом розподілу, зазначеному у висновку судової земельно-технічної експертизи від 11 січня 2018 року. Вирішено питання щодо відшкодування судових витрат у розмірі 6 910 грн.

Вирішуючи спір по суті, суд першої та апеляційної інстанції дійшли висновку щодо можливості поділу земельної ділянки між сторонами по запропонованому в першому варіанті первинної судової експертизи та дійшли висновку за доцільне встановити такий порядок поділу земельної ділянки, згідно з яким належні сторонам приміщення будинку та господарських споруд знаходяться на земельних ділянках, що перебувають у їх користуванні. Також суди зазначили, що у разі розподілу земельної ділянки за іншими варіантами експертизи у будь-якому випадку належний відповідачу сарай буде розташований на належній позивачам частині земельної ділянки.

28 вересня 2018 року ОСОБА_4, ОСОБА_5, ОСОБА_6 звернулися до Верховного Суду із касаційною скаргою на рішення Малинського районного суду Житомирської області від 21 червня 2018 року та постанову Апеляційного суду Житомирської області від 29 серпня 2018 року, в якій просять скасувати судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій, а справу направити на новий розгляд до суду першої інстанції.

Касаційну скарг мотивовано тим, що суди першої та апеляційної інстанцій допустили порушення норм процесуального права, оскільки необґрунтовано позбавили позивачів реалізувати своє право на подання відповідних доказів, а саме на варіант експертизи, який міг би стати компромісним між сторонами в справі, оскільки основний варіант експертизи їх не влаштовує.

Ухвалою Верховного Суду від 08 жовтня 2018 року відкрито касаційне провадження у цій справі та витребувано з Малинського районного суду Житомирської області справу № 283/1087/17.

У жовтні 2018 року справа надійшла до Верховного Суду.

1 листопада 2018 року до Верховного Суду надійшов відзив ОСОБА_7 на касаційну скаргу ОСОБА_4, ОСОБА_5 та ОСОБА_6, в якому відповідач посилається на необґрунтованість та безпідставність доводів викладених у касаційній скарзі. ОСОБА_7 зазначає, що суди дійшли законного та обґрунтованого висновку про виділ земельної ділянки в натурі згідно І варіанту, запропонованого у висновку судової земельно-технічної експертизи від 11 січня 2018 року. При цьому суд першої інстанції правильно вважав, що розподіл земельної ділянки, а іншими варіантами призведе до порушення прав відповідача, як власника господарських будівель (сараю та туалету), оскільки за даними варіантами належні відповідачу сарай та туалет будуть знаходитись на земельній ділянці позивачів. При ухваленні вказаного рішення місцевим судом було взяти до уваги належні докази у справі, зокрема оформлені згідно вимогами законодавства та надані документи, що підтверджують право власності відповідача на частину будинку та господарських будівель, а саме договір дарування та технічний паспорт на будинок. Сарай, який позивачі вважають самочинним будівництвом, належить відповідачу на праві власності, що підтверджується належним чином оформленими документами та правомірність їх побудови зазначена у технічному паспорті.

Касаційна скарга не підлягає задоволенню з таких підстав.

Відповідно до частин першої і другої статті 400 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Згідно із положенням частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Установлено й це вбачається із матеріалів справи, що судові рішення ухвалено з додержанням норм матеріального та процесуального права, доводи касаційної скарги цих висновків не спростовують.

Судом першої та апеляційної інстанцій встановлено, що згідно договорів купівлі-продажу від 11 листопада 2004 року ОСОБА_4 набула право власності на 14/20 часток житлового будинку АДРЕСА_6

В подальшому, ОСОБА_4 подарувала 2/5 частки належної частини вказаного будинку своїм дітям ОСОБА_5 та ОСОБА_6, що підтверджується договором дарування частки житлового будинку від 03 березня 2008 року.

ОСОБА_4 є власником 3/10 часток будинку, а ОСОБА_5 та ОСОБА_6 є власниками по 2/10 частці будинку АДРЕСА_4

Судом першої та апеляційного інстанцій встановлено, що ОСОБА_7 є власником 3/10 часток жилого будинку АДРЕСА_5, а саме відповідно до договору дарування частини жилого будинку від 16 липня 2002 року нею набуто у власність 11/20 часток будинку, до якого належать двоє сіней, два ганки, сарай та огорожа.

Відповідно до технічного паспорта на житловий будинок індивідуального житлового фонду, частка будинку, належна ОСОБА_7 складається з будинку, сіней та сараю.

Із витягу з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно вбачається, що земельна ділянка загальною площею 0,0808 га, кадастровий номер НОМЕР_1, із цільовим призначенням для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель, на якій розташований будинок АДРЕСА_7 перебуває у спільній частковій власності сторін, а саме: по 3/10 частки вказаної земельної ділянки належить ОСОБА_4 та ОСОБА_7, а по 2/10 частки земельної ділянки належить ОСОБА_5 та ОСОБА_6

Рішенням Малинського районного суду Житомирської області від 17 листопада 2017 року, залишеним без змін постановою Апеляційного суду Житомирської області від 22 січня 2018 року, встановлено, що ОСОБА_4 здійснила самочинне будівництво прибудови до житлового будинку «а-2 » та сараю « Б».

Оскільки сторони не можуть вирішити спір в добровільному порядку, ОСОБА_4, ОСОБА_5 та ОСОБА_6 звернулися до суду із вказаним позовом.

Під час розгляду справи за клопотанням позивачів ухвалою Малинського районного суду Житомирської області призначено судову земельно-технічну, за результатами проведення вказаної експертизи, судовим експертом Лазарчук В. В. складено висновок від 11 січня 2018 року № 375/17-18, яким запропоновано три варіанти розподілу земельної ділянки за адресою: АДРЕСА_8.

Експертом зазначено, що в наданих варіантах № 1 та № 2 до самовільно зведених будівель та споруд згідно примітки в технічному паспорті для догляду за будівлями і здійснення їх поточного ремонту відстань до межі сусідньої ділянки від найбільш виступної конструкції стіни не надано 1,0 м., а розподіл земельної ділянки за варіантом № 3 можливий при знесені ( перенесені) самовільно зведених будівель та споруд.

За клопотанням представника позивачів ОСОБА_9, ухвалою Малинського районного суду Житомирської області від 19 лютого 2018 року у справі призначена додаткова земельно - технічна експертиза, на вирішення якої додатково поставлені запитання щодо можливості інших варіантів поділу земельної ділянки за якими залізобетонна огорожа, яка розділяє городи сторін залишається на місці, а земельна ділянка площею 6,44х2,45 м розподіляється між сторонами.

Згідно висновку судового експерта Лазарчук В. В. № 386/18 від 27 квітня 2018 року запропоновано ще три додаткових варіанти розподілу земельної ділянки між її співвласниками, де у примітці експертом зазначено, що надати варіанти розподілу земельної ділянки за якими залізобетонна огорожа, яка розділяє огороди сторін залишається на місці, а земельна ділянка площею 6,44х2,45 м розподіляється між сторонами не вбачається можливим, оскільки згідно вказаного варіанту розподілу площі сторін не відповідають ідеальним часткам земельних ділянок.

Частиною першою статті 356 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) передбачено, що власність двох чи більше осіб з визначенням часток кожного з них у праві власності є спільною частковою власністю.

Відповідно до статей 364, 367 ЦК України кожен із співвласників має право на виділ його частки майна, що є у спільній частковій власності в натурі або його поділ з дотриманням вимог статті 183 цього Кодексу.

Аналогічне положення закріплено в частині третій статті 88 Земельного кодексу України (далі -ЗК України). Частиною першою цієї статті передбачено, що володіння, користування та розпорядження земельною ділянкою, що перебуває у спільній частковій власності, здійснюється за згодою всіх співвласників згідно з договором, а у разі недосягнення згоди - у судовому порядку.

Оскільки володіння та порядок користування земельною ділянкою, що перебуває у спільній частковій власності, в тому числі тією, на якій розташовані належні співвласникам жилий будинок, господарські будівлі та споруди, визначається насамперед їхньою угодою залежно від розміру їхніх часток у спільній власності на будинок, то при застосуванні статті 88 ЗК України при вирішенні спорів як між ними самими, так і за участю осіб, котрі пізніше придбали відповідну частку в спільній власності на землю або жилий будинок, слід брати до уваги цю угоду. Це правило стосується тих випадків, коли житловий будинок поділено в натурі.

За правилом частини другої статті 120 ЗК України якщо жилий будинок, будівля або споруда розміщені на земельній ділянці, що перебуває у користуванні, то в разі набуття права власності на ці об'єкти до набувача переходить право користування земельною ділянкою, на якій вони розміщені, на тих самих умовах і в тому ж обсязі, що були у попереднього землекористувача.

Частина четверта статті 120 ЗК України передбачає, що при переході права власності на будівлю та споруду до кількох осіб право на земельну ділянку визначається пропорційно часткам осіб у вартості будівлі та споруди, якщо інше не передбачено у договорі відчуження будівлі та споруди.

Зазначені норми закріплюють загальний принцип цілісності об'єкту нерухомості із земельною ділянкою, на якій цей об'єкт розташований. За цими нормами визначення правового режиму земельної ділянки перебуває у прямій залежності від права власності на будівлю і споруду та передбачається механізм роздільного правового регулювання нормами цивільного законодавства майнових відносин, що виникають при укладенні правочинів щодо набуття права власності на нерухомість, і правового регулювання нормами земельного і цивільного законодавства відносин при переході прав на земельну ділянку у разі набуття права власності на нерухомість.

Отже, за загальним правилом, закріпленим у частині першій статті 120 ЗК України, особа, яка набула права власності на будівлю чи споруду стає власником земельної ділянки на тих самих умовах, на яких вона належала попередньому власнику, якщо інше не передбачено у договорі відчуження нерухомості.

При цьому при застосуванні положень статті 120 ЗК України у поєднанні з нормою статті 125 ЗК України необхідно виходити з того, що у випадку переходу права власності на об'єкт нерухомості у встановленому законом порядку, право власності на земельну ділянку у набувача нерухомості виникає одночасно із виникненням права власності на зведені на земельній ділянці об'єкти. Це правило стосується й випадків, коли право на земельну ділянку не було зареєстроване одночасно з правом на нерухомість, однак земельна ділянка раніше набула ознак об'єкта права власності.

Разом з тим відповідно до частини першої статті 318 ЦК України кожен власник володіє, користується, розпоряджається своїм майном на власний розсуд. Однак право спільної часткової власності здійснюється співвласниками за їхньою згодою. Зазначені положення щодо користування власністю цілком повинні застосовуватись до майнових прав на майно (зокрема до права користування земельною ділянкою).

Відтак право користування земельною ділянкою визначається відповідно до часток кожного з власників нерухомого майна, яке знаходиться на цій земельній ділянці, якщо інше не було встановлено домовленістю між ними. Однак у будь якому випадку наявне в однієї особи право не може порушувати права іншої особи (частина п'ята статті 319 ЦК України).

Отже, при вирішенні спору, визначаючи варіанти користування земельною ділянкою, суд повинен виходити з розміру часток кожного зі співвласників на нерухоме майно, наявності порядку користування земельною ділянкою, погодженого власниками або визначеного на підставі відповідного договору, оформленого у встановленому законом порядку. Якщо суд установить, що співвласники визначили порядок користування й розпорядження земельною ділянкою, для зміни якого підстав немає, він ухвалює рішення про встановлення саме такого порядку. Якщо ж погодженого або встановленого порядку користування земельною ділянкою немає, то суд установлює порядок користування земельною ділянкою з дотриманням часток кожного співвласника у нерухомому майні та забезпеченням вільного користування кожним зі співвласників належним йому майном.

Таким чином, вирішуючи спір по суті, суд першої інстанції, з яким погодився суд апеляційної інстанції дійшли обґрунтованого висновку щодо можливості поділу земельної ділянки між сторонами по запропонованому в першому варіанті первинної судової експертизи та дійшов висновку за доцільне встановити такий порядок поділу земельної ділянки, згідно з яким належні сторонам приміщення будинку та господарських споруд знаходяться на земельних ділянках, що перебувають у їх користуванні.

Також суди дійшли обґрунтованого висновку, що у разі розподілу земельної ділянки за іншими варіантами експертизи у будь-якому випадку належний відповідачці сарай буде розташований на належній позивачам частині земельної ділянки.

Суд касаційної інстанції, погоджується з висновками суду першої та апеляційної інстанції, що здійснюючи поділ земельної ділянки за першим варіантом судової земельно-технічної експертизи від 11 січня 2018 року судами враховано, що за вказаним варіантом частки земельної ділянки із дотриманням їх рівності максимально наближено залишаться в історично складеному порядку користування, крім того, при такому поділі господарські будівлі сторін знаходяться на їх земельних ділянках, що дає їм можливість вільно користуватися ними, а також при такому поділі не потрібно переносити залізобетонну огорожу.

Таким чином, Верховний Суд погоджується з обґрунтованим рішенням суду першої інстанції про визначений ним порядок користування земельною ділянкою, оскільки такий порядок відповідає розміру часток співвласників будинку, господарських будівель і споруд. При цьому судами враховано те, що сторони у справі не можуть досягнути згоди щодо користування земельною ділянкою, у зв'язку із тим, що жоден із запропонованих варіантів наданих експертами не задовольняє сторін у справі та відмови врегулювати спір мировою угодою.

Отже наведенні в касаційній скарзі доводи не знайшли свого підтвердження, оскільки судами першої та апеляційної інстанції правильно застосовано до спірних правовідносин норми матеріального права та не порушено норми процесуального права.

З урахуванням вищенаведених вимог закону та встановлених фактичних обставин, суд першої інстанції, з висновком якого погодився суд апеляційної інстанції, обґрунтовано прийняв судове рішення.

Зазначені висновки відповідають установленим обставинам справи та нормам матеріального права, а доводи, викладені у касаційній скарзі ОСОБА_4, ОСОБА_5, ОСОБА_6, цих висновків не спростовують.

Оскільки судові рішення суду першої та апеляційної інстанцій постановлені з додержанням норм матеріального та процесуального права та правильне застосовування ними норм права є очевидним і не викликає розумних сумнівів щодо їх застосування чи тлумачення, касаційну скаргу ОСОБА_4, ОСОБА_5, ОСОБА_6 слід залишити без задоволення, а рішення судів першої та апеляційної інстанцій - без змін.

Керуючись статтями 400, 401, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду,

ПОСТАНОВИВ :

Касаційну скаргу ОСОБА_4, ОСОБА_5, ОСОБА_6 залишити без задоволення.

Рішення Малинського районного суду Житомирської області від 21 червня 2018 року та постанову Апеляційного суду Житомирської області від 29 серпня 2018 рокузалишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною та оскарженню не підлягає.

Судді: В. М. Сімоненко

А. О. Лесько

С. Ю. Мартєв