Історія справи

Постанова

Іменем України

29 травня 2019 року

м. Київ

справа № 761/14431/17

провадження № 61-6833св19

Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:

головуючого - Хопти С. Ф.,

суддів: Білоконь О. В., Гулька Б. І., Синельникова Є. В. (суддя-доповідач), Черняк Ю. В.,

учасники справи:

позивач - Київське квартирно-експлуатаційне управління,

відповідач - ОСОБА_1 ,

треті особи, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору: ОСОБА_2 , Будинкоуправління № 12 Київського квартирно-експлуатаційного управління Міністерства оборони України,

розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу Київського квартирно-експлуатаційного управління на рішення Шевченківського районного суду міста Києва, у складі судді Притули Н. Г., від 16 листопада 2018 року та постанову Київського апеляційного суду, у складі колегії суддів: Пікуль А. А., Гаращенка Д. Р., Невідомої Т. О., від 26 лютого 2019 року.

Короткий зміст позовних вимог

У квітні 2017 року Київське квартирно-експлуатаційне управління (далі - Київське КЕУ) звернулося до суду із позовом до ОСОБА_1 , треті особи, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору: ОСОБА_2 , Будинкоуправління № 12 Київського квартирно-експлуатаційного управління Міністерства оборони України, про виселення з службового житлового приміщення без надання іншого приміщення.

Свої вимоги позивач обґрунтовував тим, що квартира АДРЕСА_1 відноситься до відомчого житлового фонду Міністерства оборони України, обліковується в Київському КЕУ та перебуває на балансі будинкоуправління № 12 . Зазначена квартира була надана як службова ОСОБА_2 разом із сім`єю: дружина ОСОБА_1 та дві доньки.

Рішенням Шевченківського районного суду міста Києва від 29 лютого 2016 року у справі № 761/34237/15-ц шлюб між ОСОБА_2 та ОСОБА_1 розірваний.

Позивач зазначав, що на підставі спеціальних нормативно-правових актів, що визначають основні положення реалізації конституційного права саме військовослужбовців на житло за рахунок фонду оборонного відомства та регулюють відносини, що виникають у зв`язку із забезпеченням військовослужбовців службовим житлом на час проходження служби, а також порядок вивільнення фонду службового житла оборонного відомства після розірвання шлюбу колишніми членами сім`ї військовослужбовця, вони мають звільнити службове житло. Внаслідок розірвання шлюбу відповідач позбавлена права на користування службовим житлом, оскільки перестала бути членом сім`ї військовослужбовця, а отже підлягає виселенню без надання іншого жилого приміщення. Відповідач у порушення діючого законодавства квартиру не звільнила та продовжує там проживати.

Із урахуванням зазначеного, позивач просив позов задовольнити.

Короткий зміст рішення суду першої інстанції

Рішенням Шевченківського районного суду міста Києва від 16 листопада 2018 року відмовлено Київському квартирно-експлуатаційному управліннюу позові.

Рішення суду першої інстанції мотивоване тим, щопозовні вимоги до задоволення не підлягають, оскільки відповідач вселилася у квартиру на підставі ордеру, постійно проживає і зареєстрована там, не має іншого житла на момент подання позову про виселення, є підстави стверджувати, що вона має достатні та триваючі зв`язки з конкретним місцем проживання, а зазначена квартира є її «житлом» у розумінні статті 8 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, 1950 року (далі - Конвенція). Беззаперечних доказів наявності у відповідача іншого житла позивачем не надано.

Короткий зміст постанови суду апеляційної інстанції

Постановою Київського апеляційного суду від 26 лютого 2019 року апеляційну скаргу Київського квартирно-експлуатаційного управління залишено без задоволення, а рішення Шевченківського районного суду міста Києва від 16 листопада 2018 року - без змін.

Постанова апеляційного суду мотивована тим, що районний суд повно та всебічно дослідив наявні у справі докази і надав їм належну оцінку, правильно встановив обставини справи, у результаті чого ухвалив законне й обґрунтоване рішення про відмову у задоволенні позовних вимог з підстав, заявлених позивачем. Суд апеляційної інстанції погодився із висновками місцевого суду про те, що ОСОБА_1 була заселена у спірне службове житлове приміщення на законних підставах у якості члена сім`ї наймача житлового приміщення, який проходить військову службу у Збройних Силах України. Розірвання шлюбу із наймачем квартири не є підставою для задоволення позовних вимог, виходячи із положень ЖК Української РСР.

Короткий зміст вимог касаційної скарги та доводи особи, яка подала касаційну скаргу

У касаційній скарзі Київське квартирно-експлуатаційне управлінняпросить рішення Шевченківського районного суду міста Києва від 16 листопада 2018 року та постанову Київського апеляційного суду від 26 лютого 2019 року скасувати і ухвалити нове рішення про задоволення позовних вимог, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права.

Касаційна скарга мотивована тим, що при вирішенні спору судами неповно встановлено обставини справи із урахуванням заявлених позовних вимог. Судами не застосовано до спірних правовідносин спеціальне законодавство, зокрема положення Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей», постанови Кабінету Міністрів України від 03 серпня 2006 року № 1081 «Про затвердження Порядку забезпечення військовослужбовців та членів їх сімей житловими приміщеннями», Інструкції про організацію забезпечення військовослужбовців Збройних Сил України та членів їх сімей жилими приміщеннями, затвердженої наказом Міністерства оборони України № 737 від 30 листопада 2011 року (далі - Інструкція № 737). Вказана Інструкція № 737 є нормативно-правовим актом, а не внутрішньовідомчим наказом, який пройшов державну реєстрацію та відповідає Конституції України, Конвенції. Судами також неправильно застосовано до спірних правовідносин положення статті 125 ЖК Української РСР. Суд першої інстанції, з висновком якого погодився й апеляційний суд, дійшов неправильного висновку про те, що відповідач є одинокою матір`ю з неповнолітньою дитиною, враховуючи те, що позовні вимоги були заявлені саме з підстав виселення колишнього члена сім`ї наймача житлового приміщення. Відповідач має право на отримання іншого службового житла, оскільки є військовослужбовцем військової частини А 0139.

Надходження касаційної скарги до суду касаційної інстанції

Ухвалою Верховного Суду від 11 квітня 2019 року відкрито касаційне провадження у справі.

Ухвалою Верховного Суду від 15 травня 2019 року справу за позовом Київського квартирно-експлуатаційного управління до ОСОБА_1 , треті особи, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору: ОСОБА_2 , Будинкоуправління № 12 Київського квартирно-експлуатаційного управління Міністерства оборони України, про виселення з службового житлового приміщення без надання іншого приміщення призначено до судового розгляду у порядку спрощеного позовного провадження.

Відзив на касаційну скаргу не надходив

Фактичні обставини справи, встановлені судами

АДРЕСА_3 перебуває на обліку Київського квартирно-експлуатаційного управління Міністерства оборони України та на балансі Будинкоуправління № 12 Київського квартирно-експлуатаційного управління Міністерства оборони України.

Квартира АДРЕСА_1 згідно із розпорядженням Шевченківської районної в м. Києві державної адміністрації від 27 січня 2006 року за № 62 включена до службового житла Київського квартирно-експлуатаційного управління Міністерства оборони України.

ОСОБА_2 на сім`ю із чотирьох осіб - він, дружина - ОСОБА_1 та доньки - ОСОБА_3 , ОСОБА_4 на підставі розпорядження Солом`янської районної в м. Києві державної адміністрації від 09 березня 2006 року було видано ордер № 00556 на право зайняття службового приміщення - трикімнатної квартири АДРЕСА_1 .

Зазначені особи зареєстровані у спірній квартирі з 06 грудня 2006 року.

Заочним рішенням Шевченківського районного суду міста Києва від 29 лютого 2016 року (справа № 761/34237/15-ц) розірвано шлюб між ОСОБА_2 та ОСОБА_1 . Рішення суду набрало законної сили.

У грудні 2016 року позивач звертався до відповідача з проханням добровільного звільнення квартири. Лист був направлений поштою, однак позивачем не надано доказів вручення вказаного листа, а відповідач у судовому засіданні пояснила, що вона не отримувала такий лист.

Судами також встановлено, що ОСОБА_1 з 21 травня 2007 року перебуває на військовій службі у військовій частині А 0139 Міністерства оборони України.

Позиція Верховного Суду

Частинами першою та другою статті 400 ЦПК України визначено, що під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Згідно з положеннями частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Перевіривши доводи касаційної скарги та матеріали справи, колегія суддів дійшла наступних висновків.

Відповідно до частин першої, другої та п`ятої статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Згідно статті 15 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.

Статтею 12 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» визначено, що держава забезпечує військовослужбовців жилими приміщеннями або за їх бажанням грошовою компенсацією за належне їм для отримання жиле приміщення на підставах, у межах норм і відповідно до вимог, встановлених Житловим кодексом Української РСР, іншими законами, в порядку, визначеному Кабінетом Міністрів України.

Відповідно до статті 118 ЖК Української РСР службові жилі приміщення призначаються для заселення громадянами, які у зв`язку з характером їх трудових відносин повинні проживати за місцем роботи або поблизу від нього. Жиле приміщення включається до числа службових рішенням виконавчого комітету районної, міської, районної в місті ради народних депутатів. Під службові жилі приміщення виділяються, як правило, окремі квартири.

Статтею 122 ЖК Української РСР визначено, що на підставі рішення про надання службового жилого приміщення виконавчий комітет районної, міської, районної в місті ради народних депутатів видає громадянинові спеціальний ордер, який є єдиною підставою для вселення у надане жиле приміщення.

Згідно з положеннями статті 123 ЖК Української РСР до користування службовими жилими приміщеннями застосовуються правила про договір найму жилого приміщення, крім правил, передбачених статтями 73 - 76, 79 - 83, 85, 90, частиною шостою статті 101, статтями 103 - 106 цього Кодексу.

Положеннями статті 64 ЖК Української РСР визначено, що члени сім`ї наймача, які проживають разом з ним, користуються нарівні з наймачем усіма правами і несуть усі обов`язки, що випливають з договору найму жилого приміщення. Повнолітні члени сім`ї несуть солідарну з наймачем майнову відповідальність за зобов`язаннями, що випливають із зазначеного договору.

До членів сім`ї наймача належать дружина наймача, їх діти і батьки. Членами сім`ї наймача може бути визнано й інших осіб, якщо вони постійно проживають разом з наймачем і ведуть з ним спільне господарство.

Якщо особи, зазначені в частині другій цієї статті, перестали бути членами сім`ї наймача, але продовжують проживати у займаному жилому приміщенні, вони мають такі ж права і обов`язки, як наймач і члени його сім`ї.

Згідно зі статтею 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Суд першої інстанції, з висновком якого погодився й апеляційний суд, встановивши фактичні обставини справи, які мають суттєве значення для її вирішення, дійшов обґрунтованого висновку про відмову у задоволенні позовних вимог у зв`язку з їх безпідставністю, враховуючи положення ЖК Української РСР, які регулюють спірні правовідносини.

ОСОБА_1 на підставі ордеру вселилася у спірне службове житлове приміщення у якості члена сім`ї наймача цього житлового приміщення, який, як і відповідач, проходить військову службу у Збройних Силах України.

Враховуючи те, що відповідач на законних підставах набула право користуватися спірним житлом та не втратила це право у зв`язку із розірванням шлюбу, правові підстави для її виселення внаслідок розірвання шлюбу із військовослужбовцем згідно пункту 3.16 Інструкції відсутні, виходячи із положень частини третьої статті 64 ЖК Української РСР, які мають вищу юридичну силу.

Статтею 125 ЖК Української РСР передбачено, що без надання іншого жилого приміщення у випадках, зазначених у статті 124 цього Кодексу, не може бути виселено: осіб, які пропрацювали на підприємстві, в установі, організації, що надали їм службове жиле приміщення, не менш як десять років.

ОСОБА_1 з 21 травня 2007 року перебуває на військовій службі у військовій частині А 0139 Міністерства оборони України, яка розміщена у м. Києві, а тому її виселення буде також суперечити положенням статті 125 ЖК Української РСР.

Відповідно до частини третьої статті 47 Конституції України ніхто не може бути примусово позбавлений житла інакше як на підставі закону за рішенням суду.

За змістом статті 8 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, 1950 року, (далі - Конвенція) кожен має право на повагу до свого приватного і сімейного життя, до свого житла і кореспонденції. Органи державної влади не можуть втручатись у здійснення цього права, за винятком випадків, коли втручання здійснюється згідно із законом і є необхідним у демократичному суспільстві в інтересах національної та громадської безпеки чи економічного добробуту країни, для запобігання заворушенням чи злочинам, для захисту здоров`я чи моралі або для захисту прав і свобод інших осіб.

Виходячи з практики Європейського суду з прав людини, втрата житла є найбільш крайньою формою втручання у право на повагу до житла. Втручання у право заявника на повагу до його житла має бути не лише законним, але й необхідним у демократичному суспільстві. Інакше кажучи, воно має відповідати нагальній суспільній необхідності, зокрема бути співмірним із переслідуваною законною метою. Житло має першочергове значення для особистості людини, самовизначення, фізичної та моральної цілісності, підтримки взаємовідносин з іншими, усталеного та безпечного місця в суспільстві. Враховуючи, що виселення є серйозним втручанням у право особи на повагу до її житла, особливої ваги надається процесуальним гарантіям, наданим особі в процесі прийняття рішення. Зокрема, навіть якщо законне право на зайняття приміщення припинено, особа вправі мати можливість, щоб співмірність заходу була визначена незалежним судом у світлі відповідних принципів статті 8 Конвенції. Відсутність обґрунтування в судовому рішенні підстав застосування законодавства, навіть якщо формальні вимоги було дотримано, може серед інших факторів братися до уваги при вирішенні питання, чи встановлено справедливий баланс в результаті застосування виселення (рішення у справі «KRYVITSKA AND KRYVITSKYY v. UKRAINE» від 02 грудня 2010 року, заява № 30856/03, § 41 та § 44).

Районний суд, з висновком якого погодився й суд апеляційної інстанції, вирішуючи спір, врахував положення статті 8 Конвенції, дійшов правильного висновку про те, що позивач не обґрунтував належним чином мету, яку він переслідував, звернувшись до суду із позовом про виселення відповідача, яка є віськовослужбовцем з вислугою більше десяти років, що проходить військову службу на території м. Києва, без надання їй іншого житлового приміщення, а також не довів співмірність такого виселення відповідній меті, із урахуванням встановлених у цій справі обставин.

Колегія суддів погоджується з висновками судів попередніх інстанцій, оскільки суди правильно застосували до правовідносин сторін норми матеріального права, які регулюють спірні правовідносини, та дійшли обґрунтованого за встановлених обставин висновку про відмову у задоволенні позовних вимог у зв`язку із необґрунтованістю.

Статтею 410 ЦПК України визначено, що суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що рішення ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права.Не може бути скасоване правильне по суті і законне рішення з одних лише формальних міркувань.

Керуючись статтями 400, 402, 410, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу Київського квартирно-експлуатаційного управліннязалишити без задоволення.

Рішення Шевченківського районного суду міста Києва від 16 листопада 2018 року та постанову Київського апеляційного судувід 26 лютого 2019 року залишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий С. Ф. Хопта Судді О. В. Білоконь Б. І. Гулько Є. В. Синельников Ю. В. Черняк