Історія справи

Ухвала КЦС ВП від 14.06.2021 року у справі №201/6658/18
Постанова КЦС ВП від 29.04.2022 року у справі №201/6658/18

Постанова

Іменем України

29 квітня 2022 року

м. Київ

справа № 201/6658/18

провадження № 61-8844св21

Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду: Усика Г. І. (суддя-доповідач), Олійник А. С., Яремка В. В.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1 ,

відповідач - ОСОБА_2 ,

треті особи: Соборний районний у місті Дніпрі відділ державної реєстрації актів цивільного стану Південно-Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Дніпро), Служба у справах дітей Соборної районної у місті Дніпрі ради,

розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження касаційну скаргуОСОБА_3 на рішення Жовтневого районного суду м. Дніпропетровська від 10 грудня 2020 року у складі судді Антонюка О. А. та постанову Дніпровського апеляційного суду від 21 квітня 2021 року у складі колегії суддів: Деркач Н. М., Ткаченко І. Ю., Пищиди М. М.,

ВСТАНОВИВ:

Короткий зміст позовних вимог

У червні 2018 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до ОСОБА_2 , треті особи: Соборний районний у місті Дніпрі відділ державної реєстрації актів цивільного стану Південно-Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Дніпро), Служба у справах дітей Соборної районної у місті Дніпрі ради, про виключення відомостей про батька з актового запису про народження дитини, припинення стягнення аліментів.

На обґрунтування позовних вимог зазначав, що з 14 червня 2008 року він перебував у зареєстрованому шлюбі з ОСОБА_2 , який розірвано рішенням Жовтневого районного суду м. Дніпропетровська від 04 листопада 2009 року. У шлюбі відповідач народила доньку - ОСОБА_4 (після внесення виправлення імені дитини в актовий запис про народження - ОСОБА_4 ), ІНФОРМАЦІЯ_1 , про що в Книзі реєстрації народжень 16 вересня 2008 року Жовтневим відділом державної реєстрації актів цивільного стану виконкому Дніпропетровського міського управління юстиції Дніпропетровської області вчинено актовий запис № 1146. Батьком народженої дитини записано його.

Рішенням Жовтневого районного суду м. Дніпропетровська від 22 жовтня 2009 року у справі № 2-8769/09 з нього на користь ОСОБА_2 стягнуто аліменти на утримання дитини ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , в розмірі 1/4 частини заробітку (доходу) щомісячно, але не менше ніж 30% прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку, починаючи з 17 серпня 2009 року і до досягнення дитиною повноліття.

Під час спільного проживання між сторонами часто виникали сварки, періодично вони проживали окремо один від одного. Однією з причин проживання окремо було те, що він працевлаштувався на роботу в Державне підприємство «Синельниківське», розташоване у м. Синельникове, тоді як сторони проживали у м. Новомосковську.

Під час вагітності ОСОБА_2 він мав сумніви щодо походження дитини, однак відповідач їх спростовувала.

Після народження доньки, від спільних знайомих почали доходити чутки про те, що справжнім батьком дитини є зовсім інший чоловік, з яким ОСОБА_2 мала стосунки у період, коли він працював у м. Синельникове. Проаналізувавши відносини з відповідачем до реєстрації шлюбу та співвставиши деякі факти, у нього виникли обґрунтовані сумніви щодо батьківства дитини ОСОБА_4 .

Посилаючись на наведене, ОСОБА_1 просив:

- виключити відомості про нього, як батька, з актового запису від 16 вересня 2008 року № 1146 про народження ОСОБА_4 , вчиненого Жовтненим відділом державної реєстрації актів цивільного стану виконкому Дніпропетровського міського управління юстиції Дніпропетровської області;

- припинити стягнення з нього на користь ОСОБА_2 аліментів на утримання доньки ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , що стягуються на виконання рішення Жовтневого районного суду м. Дніпропетровська від 22 жовтня 2009 року у справі № 2-8769/09.

У листопаді 2018 року ОСОБА_2 звернулася до суду із зустрічним позовом до ОСОБА_1 , треті особи: Соборний районний у місті Дніпрі відділ державної реєстрації актів цивільного стану Південно-Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Дніпро), Служба у справах дітей Соборної районної у місті Дніпрі ради, про захист честі, гідності матері та малолітньої дитини.

Зустрічну позовну заяву мотивувала тим, що в позовній заяві ОСОБА_1 викладені обставини, що принижують її честь і гідність, та є прямим втручанням у життя малолітньої доньки сторін, що порушує її права та інтереси.

Зазначала, що вона є добропорядною жінкою, яка народила дитину в шлюбі від законного чоловіка. Натомість, ОСОБА_1 покинув її майже одразу після народження доньки, та більше десяти років не підтримує з дитиною ніяких контактів.

Звернувшись до суду з позовом про виключення відомостей про нього, як про батька, з актового запису про народження дитини та припинення стягнення з нього аліментів на утримання дочки, ОСОБА_1 наніс образу не лише їй, а і малолітній доньці. Обставини, викладені у позовній заяві ОСОБА_1 є такими, що принижують честь і гідність як її так і дитини, такий позов поданий виключно з метою уникнення ним відповідальності від виконання обов`язку зі сплати аліментів на утримання малолітньої доньки.

Посилаючись на наведене, ОСОБА_2 просила зобов`язати ОСОБА_1 принести їй та малолітній доньці ОСОБА_4 вибачення за образу нанесену поданням позову про виключення з актового запису про народження дитини даних про батька дитини і припинення стягнення аліментів на утримання малолітньої дитини, у той самий спосіб, у який вони були нанесені.

Короткий зміст рішень судів попередніх інстанцій

Рішенням Жовтневого районного суду м. Дніпропетровська від 10 грудня 2020 року, залишеного без змін постановою Дніпровського апеляційного суду від 21 квітня 2021 року, позов ОСОБА_1 задоволено.

Виключено запис про ОСОБА_1 , як батька, з актового запису від 16 вересня 2008 року № 1146 про народження ОСОБА_4 (ім`я до внесення виправлення імені дитини в актовий запис про народження від 16 вересня 2008 року № 1146 - ОСОБА_4 ), ІНФОРМАЦІЯ_1 , вчиненого Жовтневим відділом державної реєстрації актів цивільного стану виконкому Дніпропетровського міського управління юстиції Дніпропетровської області.

Припинено стягнення аліментів з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 на утримання доньки, що стягуються на виконання рішенням Жовтневого районного суду м. Дніпропетровська від 22 жовтня 2009 року у справі

№ 2-8769/09.

Вирішено питання розподілу судових витрат.

У задоволенні зустрічного позову ОСОБА_2 відмовлено.

Рішення суду першої інстанції з висновками якого погодився апеляційний суд, мотивовано тим, що особа, яка записана батьком дитини, має право оспорити своє батьківство, пред'явивши позов про виключення запису про нього як батька з актового запису про народження дитини. У разі доведеності відсутності кровного споріднення між особою, яка записана батьком, та дитиною суд постановляє рішення про виключення відомостей про особу як батька дитини з актового запису про її народження (стаття 136 СК України). Предметом доказування у справах про оспорювання батьківства є відсутність кровного споріднення між особою, записаною батьком, і дитиною. У зазначеній категорії справ для встановлення кровного споріднення передбачено проведення судово-генетичної експертизи, висновок якої є підставою для категоричного висновку про відсутність кровного споріднення між батьком та дитиною, оскільки ДНК-тест є єдиним науковим методом точного встановлення/спростування батьківства стосовно конкретної дитини і його доказова цінність суттєво переважає будь-який інший доказ, наданий сторонами, з метою підтвердити або спростувати факт оспорювання батьківства.

У разі ухилення учасника справи від подання експертам необхідних матеріалів, документів або від іншої участі в експертизі, якщо без цього провести експертизу неможливо, суд залежно від того, хто із осіб ухиляється, а також яке значення має для них експертиза, може визнати факт, для з`ясування якого експертиза була призначена, або відмовити у його визнанні (стаття 109 ЦПК України). Установивши, що ОСОБА_2 була достовірно обізнана про дату, час та місце проведення судово-генетичної експертизи (експертизи ДНК), двічі не з`являлася разом із дитиною для забору біологічних зразків, а на третій раз подала до експертної установи заяву-відмову від надання порівняльних зразків для експертної дослідження, суд констатував факт ухилення відповідача від проведення експертного дослідження з метою встановлення істини у справі, та виходячи з положень статті 109 ЦПК України, дійшов висновку про визнання факту, для якого призначалася судово-генетична експертиза, а саме про відсутність кровного споріднення ОСОБА_1 з малолітньою ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , та за встановлених обставин вважав обґрунтованими позовні вимоги ОСОБА_1 про виключення з актового запису про народження дитини відомостей про нього як батька дитини та припинення стягнення аліментів.

Відмовляючи в задоволенні зустрічного позову ОСОБА_2 про захист честі та гідності матері і малолітньої дитини, суд зазначив, що не вбачає підстав вважати, що у позовній заяві ОСОБА_1 викладено обставини у принизливій формі та/або у формі образи. Звернення з позовом до суду про оспорювання факту батьківства не є «інструментом завдання болю та страждань», а є правом особи, закріпленим у Конституції України та законах України, на захист порушених, невизнаних або оспорюваних прав. ОСОБА_2 не надала доказів на підтвердження того, що діями ОСОБА_1 їй було заподіяно моральні чи фізичні страждання або втрати немайнового характеру, та наявності протиправних дій відповідача щодо поширення недостовірної інформації.

Рух справи у суді касаційної інстанції. Узагальнені доводи касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, та аргументи інших учасників справ

У травні 2021 року до Верховного Суду надійшла касаційна скарга ОСОБА_2 , у якій вона просила рішення Жовтневого районного суду м. Дніпропетровська від 10 грудня 2020 року і постанову Дніпровського апеляційного суду від 21 квітня 2021 року скасувати, ухвалити у справі нове судове рішення про відмову в задоволенні позову ОСОБА_1 та задоволення її зустрічного позову, посилаючись на порушення судами попередніх інстанцій норм процесуального права та неправильне застосування норм матеріального права.

Як на підставу касаційного оскарження заявник посилалася на те, що суди попередніх інстанцій ухвалили судове рішення без урахування висновків щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладених у постановах Великої Палати Верховного Суду від 15 травня 2019 року у справі № 717/2052/16, від 31 січня 2020 року у справі № 370/999/16, у постановах Верховного Суду від 03 травня 2018 року у справі № 404/251/17, від 16 травня 2018 року у справі № 591/6441/14-ц, від 06 лютого 2019 року у справі № 916/3130/17, від 25 квітня 2019 року у справі № 381/4827/17, від 31 липня 2019 року у справі № 753/11963/15, від 17 березня 2020 року у справі № 606/2142/18, від 22 квітня 2020 року у справі № 910/22947/17 (пункт 1 частини другої статті 389 ЦПК України).

Іншими підставами касаційного оскарження зазначила:

- пункт 1 частини першої статті 411 ЦПК України - справу розглянуто неповноважним складом суду;

- пункти 1, 3 частини третьої статті 411 ЦПК України: порушення норм процесуального права, що унеможливило встановлення фактичних обставин, які мають значення для правильного вирішення справи, оскільки суд не дослідив зібрані у справі докази; суд необґрунтовано відхилив клопотання про дослідження матеріалів справи та виклик ОСОБА_1 до суду для надання особистих пояснень.

Ухвалою Верховного Суду від 11 червня 2021 року відкрито касаційне провадження на підставі пункту 1 частини другої статті 389 ЦПК України (неурахування висновків викладених у постановах Верховного Суду від 16 травня 2018 року у справі №591/6441/14-ц, від 17 березня 2020 року у справі № 606/2142/18) та пункту 4 частини другої статті 389 ЦПК України (пункт 1 частини першої статті 411 ЦПК України, пункти 1, 3 частини третьої статті 411 ЦПК України).

Касаційна скарга ОСОБА_2 у межах доводів та вимог, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, обґрунтована посиланням на те, що задовольняючи позов ОСОБА_1 , суди першої та апеляційної інстанції не урахували висновок, викладений у постанові Верховного Суду від 16 травня 2018 року у справі № 591/6441/14-ц про те, що висновок судово-генетичної експертизи не є єдиним доказом походження дитини від певної особи, такий факт може бути доведено й іншими доказами. Такий висновок Верховного Суду кореспондується з позицією Європейського Суду з прав людини щодо обов'язку позивача надатиінші докази, як б доводили, що батьком дитини могла бути інша людина.

Матеріали справи містять медичні документи сторін та дитини із зазначенням як груп крові так і їх резус-фактору, а також висновок спеціаліста Державної установи «Інститут імунології та трансфузіології» про те, що батьківство позивача в даному конкретному випадку не може виключатися. Висновок спеціаліста не є довільною інформацією, а є відповіддю спеціаліста на конкретно поставлене питання з використанням спеціальних наукових методик і знань, що є гарантією правильної оцінки доказів та ухвалення законного, обгрунтованого і справедливого судового рішення.

Суд першої інстанції відмовив у задоволенні її клопотання про виклик позивача до суду для надання особистих пояснень, тоді як суду належало з`ясовувати дійсну мету позову, перевірити чи не пов`язане звернення з позовом до суду із недобросовісною поведінкою позивача та носить штучний характер. Суд не звернув увагу, що з вересеня 2017 року ОСОБА_1 в особі представника, умисно, за допомогою незліченних «судових розглядів» (справа № 201/15389/17, справа № 185/11617/19, справа № 932/151/20, справа № 160/9743/19, справа № 185/1361/19, справа № 201/1291/19, справа № 201/13028/19, справа № 201/1913/19) намагався домогтися зменшення розміру аліментів на дитину до мінімуму, а тому пред`явлення ним позову в 2018 році мотивовано помстою.

Апеляційний суд формально підійшов до виконання положень статті 367 ЦПК України, внаслідок чого дійшов передчасного висновку про доведеність заявленого позову та про недоведеність зустрічного позову, оскільки у порушення статті 89 ЦПК України (безпосередність сприйняття доказів) не надав належної оцінки як кожному окремо доказам, так і в їх сукупності та взаємозв`язку. Суд апеляційної інстанції безпосередньо у судовому засіданні їх не досліджував, не заслухав усних аргументів, не дослідив письмових пояснень сторін, не надав їм належної правової оцінки, фактично позбавив її та представника можливості реалізувати свої процесуальні права у повному обсязі. Наведене, на думку заявника, свідчить про недотримання апеляційним судом таких засад цивільного процесу як законність, диспозитивність, забезпечення права на захист, змагальність сторін, свобода в наданні доказів та у доведенні перед судом їх переконливості, та не відповідає завданням цивільного судочинства.

Суд апеляційної інстанції погодився з висновками суду першої інстанції про визнання факту ухилення відповідача від подання експертам необхідних матеріалів як підстави для визнання у порядку статті 109 ЦПК України факту, для з`ясування якого призначалася експертиза, у зв`язку відмовою ОСОБА_2 від надання біологічних зв'язків. З такими висновками вона не погоджується, оскільки:

- 22 липня 2020 року при призначенні повторної експертизи суд грубо порушив вимоги процесуального закону про призначення та проведення повторної експертизи;

- суд не роз`яснював сторонам наслідки ухилення від участі в екпертизі, який повинен бути відображений у протоколі судового засідання та безпосередньо в ухвалі про призначення експертизи. Застосування вказаних наслідків можливо лише після постановлення ухвали про призначення експертизи та підтвердження факту ухилення особи від участі в експертизі.;

- неявка осіб, які беруть участь у справі для проведення екпертизи, якщо без цього її провести неможливо або ухилення від подання екпертам необхідних матеріалів не є безумовною підставою для визнання або відмови у визнання судом факту, для з`ясування якого була призначена експертиза. Це питання має вирішується у кожному конкретному випадку в залежності від того, яка сторона, і з яких причин, не з`явилася для проведення екпертизи або не подала експертам необхідних матеріалів. Відмова дванадцятирічної дитини та матері від експертного дослідження ДНК маркерів пов`язана з питанням особистої безпеки дитини, з правом на свободу та особисту недоторканість дитини, з етично-емоційними критеріями дитини, релігійно-світоглядними переконаннями дитини та усталеними нормами приватності роду, де виховується дитина.

Застосувавши до спірних правовідносин статтю 136 СК України, суд апеляційної інстанції не звернув увагу, що незважаючи на наявність у ОСОБА_1 «сумніву» щодо батьківства дитини ще у період її вагітності, позивач, перебуваючи в зареєстрованому шлюбі в одноособовому порядку зареєстрував дитину та надав їй ім`я. У постанові від 17 березня 2020 року у справі № 606/2142/18 Верховний Суд зробив висновок, що: «за приписами частини п`ятої статті 136 СК України для відмови в позові з цієї підстави в ході судового розгляду перевірці підлягають обставини чи особа, яка оспорює батьківство, знала в момент реєстрації себе батьком дитини, що не є батьком дитини, або за встановленими обставинами справи не могла про це не знати. Відповідно, з урахуванням вимог частини третьої статті 12 ЦПК України на позивача покладається тягар доведення, що він не є біологічним батьком дитини, а відповідач у справі повинна довести належними та допустимими доказами, що позивач в момент реєстрації себе батьком дитини знав, що не є батьком дитини, або за встановленими обставинами справи не міг про це не знати. ЄСПЛ зазначив у справі «Йевремович проти Сербії», що відповідно до статті 8 Конвенції під час розгляду скарги про встановлення батьківства, суди мають приділяти особливу увагу інтересам конкретної дитини («Jevremovic v. Serbia», заява № 3150/05, пункт 109, рішення ЄСПЛ від 17 травня 2007 року). Законодавством передбачено певні обов`язки батьків щодо їх дитини, а також вимогу ухвалювати судові рішення з урахуванням найкращих інтересів дитини, беручи до уваги права й обов`язки її батьків, інших осіб. Отже, при вирішенні справ про оспорювання батьківства суди повинні керуватися найкращими інтересами дитини, забезпечуючи баланс між інтересами дитини та сторін по справі.»

Апеляційний суд не дотримався вимог процесуального закону щодо порядку вирішення питання про відвід суддів суддів Деркач Н. М. та Пищиди М. М., заявленого нею 16 квітня 2021 року. Про відмову в задоволенні заяви про відвід суддів, її повідомлено безпосередньо в судовому засіданні 21 квітня 2021 року, копію ухвали Дніпровського апеляційного суду від 19 квітня 2021 року не було направлено рекомендованим листом з повідомлення про вручення, сам текст ухвали суду оприлюднено у Єдиному державному реєстрі судових рішень 23 квітня 2021 року. Крім того, станом на 21 квітня 2021 року на офіційному сайті «Судова влада України» у розділі ресурсу «Стан розгляду справ» були відсутні відомості про реєстрацію заяви про відвід суддів від 16 квітня 2021 року. Вказану заяву всупереч засадам використання автоматизованої системи документообігу суду зареєстровано як заяву про роз'яснення рішення суду, виправлення описок та арифметичних помилок у судовому рішенні, повернення судового збору, додаткове рішення суду.

У липні 2021 року до Верховного Суду надійшов відзив на касаційну скаргу

від ОСОБА_1 , у якому він просив залишити касаційну скаргу ОСОБА_2 без задоволення, а судові рішення судів попередніх інстанцій - без змін, посилаючись на те, що суди першої та апеляційної інстанцій повно встановили фактичні обставини справи та правильно застосували норми матеріального права. Зазначив, що наведені в касаційній скарзі аргументи є ідентичними доводам, що були викладені в апеляційній скарзі, містять посилання на обставини, що були предметом перевірки суду апеляційної інстанції, яким суд надав належну оцінку.

У листопаді 2021 року до Верховного Суду надійшло клопотання ОСОБА_2 про передачу справи на розгляд Великої Палати Верховного Суду. Необхідність передачі вказаної справи на розгляд Великої Палати Верховного Суду заявник обґрунтовувала тим, що справа містить виключну правову проблему, вирішення якої необхідно для забезпечення розвитку права та формування єдиної правозастосовної практики при вирішенні спорів про оспорювання батьківства, вирішення такої проблеми є також необхідним для забезпечення належного балансу між інтересами сторін. Вказувала, що зі змісту оскаржуваних судових рішень убачається, що суди не розрізняють спори про оспорювання презумпції батьківства та спори про встановлення/визнання батьківства, які, насправді, мають різний характер та правові наслідки, а також не завжди коректно застосовують рішення ЄСПЛ у їх перекладі на українську мову, зокрема не відповідає оригіналу переклад § 34 у справі «Kalacheva V. Russian Federation» (№ 3451/05), що є підставою для внесення змін до такого перекладу. Проблематичним, на думку заявника, є також те, що спори про встановлення/визнання батьківства та спори про оспорювання презумпції батьківства розглядаються судами без належного урахування прав та інтересів дитини, які є пріоритетними над правами та інтересами батьків. Дитина у справах зазначеної категорії є єдина сторона, яка може зазнати дійсного порушення своїх прав у разі прийняття незаконного рішення.

У запереченнях на клопотання заявника про передачу справи на розгляд Великої Палати Верховного Суду, ОСОБА_1 просив відмовити у його задоволенні, посилаючись на відсутність правових підстав, оскільки існує пряма норма закону, що регулює спірні правовідносини, яку правильно застосували суди при вирішенні справи, та урахували правові висновки Верховного Суду щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, що викладено у значній кількості справ, зокрема у справах: № 140/2055/18, № 149/2562/18, № 277/836/16-ц, № 640/4304/17, № 587/2553/18, № 565/657/16-ц, № 473/1343/18, № 211/5987/16-ц.

Відповідно до частини першої статті 400 ЦПК України переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Фактичні обставини справи, встановлені судами попередніх інстанцій

Судами попередніх інстанцій установлено, що ОСОБА_1 та ОСОБА_2 перебували у зареєстрованому шлюбі

з 14 червня 2008 року по 17 листопада 2019 року .

У шлюбі ОСОБА_2 народила доньку - ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , про що в Книзі реєстрації народжень 16 вересня 2008 року Жовтневим відділом державної реєстрації актів цивільного стану виконкому Дніпропетровського міського управління юстиції Дніпропетровської області зроблений актовий запис № 1146.

Рішенням Жовтневого районного суду м. Дніпропетровська від 22 жовтня 2009 року у справі № 2-8769/09, залишеним без змін ухвалою Апеляційного суду Дніпропетровської області від 09 березня 2010 року, з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 стягнуто аліменти на утримання дитини ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , у розмірі 1/4 частини заробітку (доходу) щомісячно, але не менше ніж 30% прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку, починаючи з 17 серпня 2009 року і до досягнення дитиною повноліття.

Рішенням Жовтневого районного суду м. Дніпропетровська від 22 жовтня 2009 року у справі № 2-8774/09, з ОСОБА_1 стягнуто аліменти на утримання дружини ОСОБА_2 у розмірі 1/4 частини щомісячного заробітку (доходів) щомісячно, починаючи з 17 серпня 2009 року і до досягнення донькою ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , віку трьох років.

17 вересня 2010 року до актового запису про народження ОСОБА_4 № 1146 від 16 вересня 2008 року внесено виправлення в графі ім'я дитини з « ОСОБА_4 » на « ОСОБА_4 ». Після внесення змін до актового запису, 17 вересня 2020 року видано свідоцтво про народження серії НОМЕР_1 , та анульовано свідоцтво про народження серії НОМЕР_2 , видане 16 вересня 2008 року.

Ухвалою Жовтневого районного суду м. Дніпропетровська від 09 жовтня

2019 року за клопотанням представника ОСОБА_1 у справі призначено судову генетичну експертизу, виконання якої доручено експертам Комунального закладу «Дніпропетровське обласне бюро судово-медичної експертизи» Дніпропетровської обласної ради» (далі - КЗ «Дніпропетровське обласне бюро судово-медичної експертизи»). На вирішення експертів поставлено питання:

- Чи є ОСОБА_1 біологічним батьком ОСОБА_4 ,

ІНФОРМАЦІЯ_1 ?

У жовтні 2019 року ОСОБА_2 звернулася до Дніпровського апеляційного суду з апеляційною скаргою на ухвалу Жовтневого районного суду м. Дніпропетровська від 09 жовтня 2019 року.

Постановою Дніпровського апеляційного суду від 21 листопада 2019 року апеляційну скаргу ОСОБА_2 залишено без задоволення, ухвалу Жовтневого районного суду м. Дніпропетровська від 09 жовтня 2019 року залишено без змін.

28 листопада 2019 року матеріали справи № 201/6658/18 направлено до експертної установи.

18 лютого 2020 року матеріали справи повернуто до суду без виконання ухвали Жовтневого районного суду м. Дніпропетровська від 09 жовтня 2019 року про призначення судово-генетичної експертизи щодо встановлення батьківства ОСОБА_1 у відношенні дитини ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , у зв`язку з неявкою громадянки ОСОБА_2 з дитиною 13 січня 2020 року та 17 лютого 2020 року на експертизу.

Згідно з протоколом судового засідання від 22 липня 2020 року, суд повторно направив справу до КЗ «Дніпропетровське обласне бюро судово-медичної експертизи» для проведення судової генетичної експертизи, призначеної на підставі ухвали Жовтневого районного суду м. Дніпропетровська від 09 жовтня 2019 року.

28 серпня 2020 року матеріали справи повернуто до суду без виконання ухвали Жовтневого районного суду м. Дніпропетровська від 09 жовтня 2019 року про призначення судово-генетичної експертизи щодо встановлення батьківства ОСОБА_1 у відношенні дитини ОСОБА_4 ,

ІНФОРМАЦІЯ_1 , у зв`язку з надходженням на електронну пошту КЗ «Дніпропетровське обласне бюро судово-медичної експертизи» повідомлення (вх. № 588 від 25 серпня 2020 року) про відмову ОСОБА_2 від надання біологічних зразків.

Позиція Верховного Суду та нормативно-правове обгрунтування

Вивчивши матеріали справи, доводи касаційної скарги та відзиву на неї, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду дійшов висновку, що касаційна скарга ОСОБА_2 не підлягає задоволенню з таких підстав.

Дитина, яка зачата і (або) народжена у шлюбі, походить від подружжя. Походження дитини від подружжя визначається на підставі свідоцтва про шлюб та документа закладу охорони здоров`я про народження дружиною дитини (частина перша статті 122 СК України).

Особа, яка записана батьком дитини відповідно до статей 122, 124, 126 і 127 цього Кодексу, має право оспорити своє батьківство, пред`явивши позов про виключення запису про нього як батька з актового запису про народження дитини. У разі доведення відсутності кровного споріднення між особою, яка записана батьком, та дитиною суд постановляє рішення про виключення відомостей про особу як батька дитини з актового запису про її народження (стаття 136 СК України).

Предметом доказування в таких справах є відсутність кровного споріднення між особою, записаною батьком, і дитиною. У разі доведеності цієї обставини суд постановляє рішення про виключення оспорених відомостей з актового запису про народження дитини.

Питання щодо походження дитини суд вирішує на підставі будь-яких доказів про це. Висновки експертизи, у тому числі судово-генетичної, необхідно оцінювати з урахуванням положень статті 89 ЦПК України, згідно з якою жоден доказ не має для суду наперед установленого значення, він оцінює докази в їх сукупності, а результати оцінки відображає в рішенні з наведенням мотивів їх прийняття чи відхилення.

У постанові Верховного Суду від 16 травня 2018 року у справі № 591/6441/14-ц (провадження № 61-6030св18) зазначено, що СК України не визначає будь-яких особливостей предмету доказування у даній категорії справ. Доказами у такій справі можуть бути будь-які фактичні дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин, що обґрунтовують вимоги і заперечення сторін, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються на підставі пояснень сторін, третіх осіб, показань свідків, письмових або речових доказів, висновків експертів. Тобто при вирішенні спору про визнання батьківства мають враховуватись усі передбачені законом докази в їх сукупності. Керуючись цим загальним правилом, встановлення батьківства на підставі частини другої статті 128 СК України можливо за наявності належних і обґрунтованих доказів (відомостей), які засвідчують походження дитини

від певної особи. Для встановлення батьківства правове значення мають фактичні дані, які підтверджують спільне проживання матері і батька дитини, ведення ними спільного господарства до народження дитини або спільне її виховання чи утримання, а також докази, що підтверджують визнання особою батьківства. Підставою для категоричного висновку для визнання батьківства в судовому порядку може бути висновок судово-генетичної або судово-імунологічної експертизи.

Європейський суд з прав людини зауважив, що «в ході національного розгляду суд призначив ДНК-тест з метою вирішення цього спору про батьківство. Тест продемонстрував, що відповідач був батьком дитини з ймовірністю 99,99 відсотків. Суд враховує, що на сьогодні ДНК-тест є єдиним науковим методом точного встановлення батьківства стосовно конкретної дитини; його доказова цінність суттєво переважає будь-який інший доказ, наданий сторонами, з метою підтвердити або спростувати факт оспорюваного батьківства» (KALACHEVA v. RUSSIA, № 3451/05, § 34, ЄСПЛ, від 07 травня 2009 року).

У разі ухилення учасника справи від подання експертам необхідних матеріалів, документів або від іншої участі в експертизі, якщо без цього провести експертизу неможливо, суд залежно від того, хто із цих осіб ухиляється, а також яке для них ця експертиза має значення, може визнати факт, для з`ясування якого експертиза була призначена, або відмовити у його визнанні (стаття 109 ЦПК України).

Установивши, що причиною непроведення судово-генетичної експертизи щодо встановлення батьківства ОСОБА_1 у відношенні до дитини ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , народженої ОСОБА_2 , є відмова ОСОБА_2 від надання біологічних зразків малолітньої доньки, суди попередніх інстанцій дійшли обґрунтованого висновку про ухилення відповідача від подання експертам необхідних матеріалів, як підстави визнання у порядку статті 109 ЦПК України факту, для з`ясування якого призначалася експертиза, а саме, що ОСОБА_1 не є біологічним батьком ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 .

Перевіряючи доводи заявника про неурахування судами попередніх інстанцій висновку, викладеного у постанові Верховного Суду від 16 травня 2018 року справі № 591/6441/14-ц (провадження № 61-6030св18) про те, що висновок судово-генетичної експертизи не є єдиним доказом походження дитини від певної особи, такий факт може бути доведено й іншими доказами, та ненадання належної оцінки наданим нею доказам на підтвердження кровної спорідненості позивача та малолітньої ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , Верховний Суд зазначає, що належність, допустимість, достовірність наданої ОСОБА_2 медичної документації та повідомлень Державної установи «Інститут гематології та трансфузіології НАМН України» (вих. № 359 від 13 грудня 2018 року № 359 та від 13 вересня 2019 року № 202), зміст яких зводиться до того, що у випадку коли Особа 1 (мати) має групу крові 0 (І), резус негативний, а Особа 2 (дитина) - групу крові А (ІІ), резус негативний, то фенотип батька дитини за системою АВ0 може бути А (ІІ) або АВ (ІV), за системою резус - резус-позитивний або резус-негативний, були предметом перевірки суду першої інстанції, який належним чином мотивував їх відхилення, вказавши, що надані відповідачем докази у їх сукупності не є належними та достатніми на підтвердження наявності кровного споріднення позивача та дитини ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 .

Відповідно до частини першої статті 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Залишаючи без змін рішення суду першої інстанції, суд апеляційної інстанції погодився з наданою судом першої інстанції оцінкою повідомлень Державної установи «Інститут гематології та трансфузіології НАМН України», зазначивши, що вони мають інформативний характер щодо правил наслідування груп крові та резус факторів.

Відповідно до частини першої статті 102 ЦПК України, висновок експерта - це докладний опис проведених експертом досліджень, зроблені у результаті них висновки та обгрунтовані відповіді на питання, поставлені експертові, складений у порядку, визначеному законодавством.

Верховний Суд відхиляє як необґрунтовані доводи заявника про те, що суди не надали належної оцінки повідомленням Державної установи «Інститут гематології та трансфузіології НАМН України» як висновку експерта, оскільки суди правильно вказали, що наявні у матеріалах справи повідомлення Державної установи «Інститут гематології та трансфузіології НАМН України» є нічим іншим як відповідями на запити ОСОБА_2 та її представника ОСОБА_10 щодо вірогідної можливості успадкування дитиною, мати та батько, якої мають певні групи крові та резус-фактор, тієї чи іншої групи крові та резус-фактору відповідно, не є описом проведених експертом досліджень конкретних біологічних матеріалів, а отже такі повідомлення не можуть бути оцінені як висновок екперта щодо наявності/відсутності кровного споріднення ОСОБА_1 у відношенні дитини ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 .

Верховний Суд зауважує, що встановлення обставин справи, дослідження та оцінка доказів є прерогативою судів першої та апеляційної інстанцій. Це передбачено статтями 77 78 79 80 89 367 ЦПК України. Якщо порушень порядку надання та отримання доказів у суді першої інстанції апеляційним судом не встановлено, а оцінка доказів зроблена як судом першої, так і судом апеляційної інстанцій, то суд касаційної інстанції не наділений повноваженнями втручатися в оцінку доказів, що відповідає висновками, викладеним у постанові Великої Палати Верховного Суду від 16 січня 2019 року у справі № 373/2054/16-ц (провадження № 14-446цс18). Переглядаючи законність та обгрунтованість оскаржуваних судових рішень, суд касаційної інстанції, діючи у межах повноважень визначених статтею 400 ЦПК України, не вправі здійснювати переоцінку доказів.

При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин, апеляційний суд правильно урахував висновки щодо застосування норми статті 109 ЦПК України у подібних правовідносинах, викладені в постановах Верховного Суду від 16 жовтня 2019 року у справі № 149/2562/18 та від 25 серпня 2020 року № 478/690/18 про те, що «тест ДНК (судово-медична (молекулярно-генетична) експертиза) станом на сьогоднішній день є єдиним методом точного встановлення батьківства стосовно конкретної дитини. Доказова цінність такого тесту переважає будь-який інший доказ на підтвердження, або оспорення кровного споріднення та має вирішальне значення у вирішенні спору даної категорії справ»; «у разі не доведення відповідачем наявності поважних підстав, які перешкоджали їй з'явитися разом з дитиною до експертної установи для забору відповідних зразків її та дитини, надають суду можливісить визнати факт, який відповідачем (її представником) заперечується».

Твердження заявника про допущені судом першої інстанції процесуальні порушення при призначенні повторної екпертизи є неспроможними. Установивши, що відповідач ОСОБА_2 не була належним чином повідомлена про необхідність явки до експертної установи 13 січня 2020 року та 17 лютого 2020 року, у зв'язку з чим не була проведена призначена у справі судово-генетична експертиза, суд не призначав усправі повторну експертизу, а лише повторно направив матеріали справи до експертної установи для проведення раніше призначеної на підставі ухвали Жовтневого районного суду м. Дніпропетровська від 09 жолвтня 2019 року судової генетичної експертизи.

Верховний Суд вважає необгрунтованими доводи заявника про те, що її відмова від експертного дослідження ДНК маркерів малолітньої дочки пов`язана не з ухиленням від проведення експертизи, а з питанням особистої безпеки дитини, з правом дитини на свободу та особисту недоторканість, з етично-емоційними критеріями дитини, релігійно-світоглядними переконаннями та усталеними нормами приватності роду. Перевіряючи такі аргументи, Верховний Суд погоджується з висновками судів першої та апеляційної інстанцій про те, що вони є надуманими. Суди попередніх інстанцій надали таким доводам заявника належну оцінку та правильно вказали, що відмова ОСОБА_2 від забору біологічного матеріалу у дитини з метою забезпечення проведення судово-генетичної експертизи повинна розглядатися як її ухилення від надання експертам необхідних матеріалів.

Згідно з частиною другою статті 136 СК України, у разі доведення відсутності кровного споріднення між особою, яка записана батьком, та дитиною суд постановляє рішення про виключення відомостей про особу як батька дитини з актового запису про її народження.

Виключення відомостей про батька з актового запису про народження дитини у зв`язку з тим, що ця особа не є біологічним батьком дитини, є обставиною, яка припиняє обов`язок утримання дитини з боку особи, яка була зазначена у свідоцтві про народження, як батько.

Посилання у касаційній скарзі на те, що суд апеляційної інстанції, не звернув увагу на приписи частини п`ятої статті 136 СК України, та не урахував висновок щодо застосування наведеної норми, викладений у постанові Верховного Суду від 17 березня 2020 року у справі № 606/2142/18, колегія суддів відхиляє з огляду на таке.

Згідно з частиною п`ятою статті 136 СК України не має права оспорювати батьківство особа, записана батьком дитини, якщо в момент реєстрації себе батьком дитини вона знала, що не є її батьком, а також особа, яка дала згоду на застосування допоміжних репродуктивних технологій відповідно до частини першої статті 123 цього Кодексу.

Аналіз положень статті 136 СК України дає підстави для висновку, що в судовому порядку батьківство (материнство) може бути оспорено як у випадках, коли в акті про реєстрацію народження батьками дитини вказано осіб, які уклали між собою шлюб, так і тоді, коли батьками дитини при реєстрації встановлення батьківства на підставі спільної заяви батька й матері дитини записано осіб, які в шлюбі не перебувають. Однак у будь-якому разі не можуть бути задоволені вимоги про оспорювання свого батьківства, пред`явлені особою, записаною батьком за її заявою або за спільною заявою з матір`ю дитини, якщо в момент подачі заяви їй було відомо, що фактично вона не є батьком цієї дитини.

У постанові від 17 березня 2020 року у справі № 606/2142/18 Верховний Суд зробив висновок, що:«за приписами частини п`ятої статті 136 СК України для відмови в позові з цієї підстави в ході судового розгляду перевірці підлягають обставини чи особа, яка оспорює батьківство, знала в момент реєстрації себе батьком дитини, що не є батьком дитини, або за встановленими обставинами справи не могла про це не знати. Відповідно, з урахуванням вимог частини третьої статті 12 ЦПК України на позивача покладається тягар доведення, що він не є біологічним батьком дитини, а відповідач у справі повинна довести належними та допустимими доказами, що позивач в момент реєстрації себе батьком дитини знав, що не є батьком дитини, або за встановленими обставинами справи не міг про це не знати».

У наведеній справі Верховний Суд, погоджуючись з висновком апеляційного суду про відсутність визначених законом підстав для виключення відомостей про ОСОБА_1, який записаний батьком ОСОБА_3, зазначив, що до спірних правовідносин підлягають застосуванню положення частини п`ятої статті 136 СК України, оскільки судами встановлено, що позивач у момент реєстрації себе батьком дитини знав, що не є біологічним батьком, однак погодився на реєстрацію батьком дитини (позивач познайомився з матір'ю дитини (відповідачем у справі), коли та вже була вагітною, про що вона повідомила позивачу до реєстрації шлюбу).

Натомість, у справі, що переглядається судами встановлено, що батьківство неповнолітньої ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , визначалося за самим фактом народження відповідачем дитини у шлюбі з позивачем, позивач висловлював сумнів щодо походження дитини від нього, однак відповідач їх спростовула. Інших переконливих доказів на підтвердження того, що позивач за встановлених у справі обставин в момент реєстрації себе батьком дитини знав,або не міг не знати про таке, матеріали справи не містять. З огляду наведене, Верховний Суд вважає, що ОСОБА_1 достовірно міг знати щодо батьківства у відношенні до дитини ОСОБА_4 лише після проведення та ознайомлення з висновками судової генетичної експертизи ДНК, від проведення якої відповідач ухилилася.

Наведене свідчить про те, що правовий висновок щодо застосування статті 136 СК України, що викладений у постанові Верховного Суду від 17 березня 2020 року у справі № 606/2142/18, на який посилалася заявник у касаційній скарзі, зроблений за інших фактичних обставини та доказової бази.

Щодо доводів касаційної скарги ОСОБА_2 про невиконання апеляційним судом вимог процесуального закону при вирішенні питання про відвід суддів

Згідно з пунктом 1 частини першої статті 411 ЦПК України судові рішення підлягають обов`язковому скасуванню з направленням справи на новий розгляд, якщо справу розглянуто і вирішено неповноважним складом суду.

Доводи заявника про розгляд справи в апеляційному суді неповноважним складом суду з посиланням на порушення визначеного процесуальним законом порядку розгляду її заяви про відвід суддів є безпідставними, з огляду на таке.

16 квітня 2021 року ОСОБА_2 заявила відвід головуючому судді (судді -доповідачу) Деркач Н. М. та судді Пищиді М. М.

Відповідно до частини другої, третьої статті 40 ЦПК Україна питання про відвід судді вирішує суд, який розглядає справу. Суд задовольняє відвід, якщо доходить висновку про його обґрунтованість. Якщо суд доходить висновку про необґрунтованість заявленого відводу і заява про такий відвід надійшла до суду за три робочі дні (або раніше) до наступного засідання, вирішення питання про відвід здійснюється суддею, який не входить до складу суду, що розглядає справу, і визначається у порядку, встановленому частиною першою статті 33 цього Кодексу. Такому судді не може бути заявлений відвід. Якщо заява про відвід судді надійшла до суду пізніше ніж за три робочі дні до наступного засідання, така заява не підлягає передачі на розгляд іншому судді, а питання про відвід судді вирішується судом, що розглядає справу.

Питання про відвід вирішується невідкладно. Вирішення питання про відвід суддею, який не входить до складу суду, здійснюється протягом двох робочих днів, але не пізніше призначеного засідання по справі. У разі розгляду заяви про відвід суддею іншого суду - не пізніше десяти днів з дня надходження заяви про відвід. Відвід, який надійшов поза межами судового засідання, розглядається судом у порядку письмового провадження (частина сьома статті 40 ЦПК України).

Ухвалою Дніпровського апеляційного суду від 19 квітня 2021 року колегія суддів у складі: головуючого - Деркач Н. М., суддів: Пищиди М. М., Ткаченко І. Ю. визнано заявлений ОСОБА_2 відвід суддям необґрунтованим. Справу передано для визначення складу суду в порядку частини першої статті 33 ЦПК України для вирішення питання про відвід головуючого судді Деркач Н. М. та судді Пищиди М. М.

Відповідно до протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 19 квітня 2021 року у справі № 201/6658/18, апеляційне провадження № 22-з/803/266/21, для розгляду заяви про відвід визначено суддю Макарова М. О.

Ухвалою Дніпровського апеляційного суду у складі судді Макарова М. О. від 19 квітня 2021 року у задоволенні заяви ОСОБА_2 про відвід головуючому судді Деркач Н. М. та судді Пищиді М. М. відмовлено.

Таким чином, вирішення питання про відвід суддів Деркач Н. М. та Пищиді М. М. відбулося з дотриманням визначенного процесуальним законом порядку. Про результати розгляду заяви про відвід суддів, а саме про відмову у відводі суддів, ОСОБА_2 повідомлено у судовому засіданні 21 квітня 2021 року.

Щодо клопотання ОСОБА_2 про передачу справи на розгляд Великої Палати Верховного Суду

ОСОБА_2 обгрунтовувала необхідність передачі справи на розгляд Великої Палати Верховного Суду посилаючись на те, що вказана справа містить виключну правову проблему, вирішення якої необхідно для забезпечення розвитку права та формування єдиної правозастосовної практики при вирішення спорів про оспорювання батьківства, а також є необхідним для забезпечення належного балансу між інтересами сторін у справах наведеної категорії.

Клопотання не підлягає задоволенню з таких підстав.

Частиною п`ятою статті 403 ЦПК України передбачено, що суд, який розглядає справу в касаційному порядку у складі колегії або палати, має право передати справу на розгляд Великої Палати Верховного Суду, якщо дійде висновку, що справа містить виключну правову проблему і така передача необхідна для забезпечення розвитку права та формування єдиної правозастосовчої практики.

Питання про передачу справи на розгляд палати, об`єднаної палати або Великої Палати Верховного Суду вирішується судом за власною ініціативою або за клопотанням учасника справи (частина перша статті 404 ЦПК України).

Велика Палата Верховного Суду в ухвалі від 30 жовтня 2018 року у справі № 757/172/16-ц зазначила, що виключна правова проблема має оцінюватися з урахуванням кількісного та якісного вимірів. Кількісний ілюструє той факт, що вона наявна не в одній конкретній справі, а у невизначеній кількості спорів, які або вже існують, або можуть виникнути з урахуванням правового питання, щодо якого постає проблема невизначеності. З погляду якісного критерію, про виключність правової проблеми свідчать такі обставини, як відсутність сталої судової практики в питаннях, що визначаються, як виключна правова проблема; невизначеність на нормативному рівні правових питань, які можуть кваліфікуватися як виключна правова проблема; необхідність застосування аналогії закону чи права; вирішення правової проблеми необхідне для забезпечення принципу пропорційності, тобто належного балансу між інтересами сторін у справі. Метою вирішення виключної правової проблеми є формування єдиної правозастосовної практики та забезпеченнярозвитку права.

У справі що переглядається, суди попередніх інстанціх правильно застосували положення статті 136 СК України з урахуванням висновків щодо застосування цієї норми права у подібних правовідносинах, викладених у постановах Верховного Суду від 16 жовтня 2019 року № 149/2562/18 (провадження

№ 61-12881св19), від 01 грудня 2021 року у справі № 447/218/13-ц (провадження № 61-6565св21), що свідчить про визначеність на нормативному рівні правових питань при вирішенні спорів про оспорювання батьківства і сталість судової практики у зазначеній категорії справ, а отже відсутність підстав для задоволення клопотання ОСОБА_2 про передачу справи на розгляд Великої Палати Верховного Суду.

Щодо клопотання ОСОБА_2 про долучення до матеріалів справи її звернення до Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини та Уповноваженого Президента України з прав людини

Відповідно до частини першої статті 400 ЦПК України переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Зважаючи на вказаний припис, у суду касаційної інстанції відсутні правові підстави для прийняття нових письмових доказів, а також вирішення клопотань про долучення до матеріалів інших документів, що були подані чи отримані стороною у справі поза межами її судового розгляду, а тому клопотання ОСОБА_2 про долучення до матеріалів справи її звернення до Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини та Уповноваженого Президента України з прав людини не підлягає задоволенню.

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

Відповідно до частини третьої статті 401 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.

Узагальнюючи наведене, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду дійшов висновку, що лскарожувані судові рішенян є законними та обгрунтованими, а тому відсутні підстави для задоволення касаційної скарги ОСОБА_2 .

Оскільки ухвалою Верховного Суду від 11 червня 2021 року ОСОБА_2 звільнено від сплати судового збору за подання касаційної скарги, яку за наслідками її розгляду у касаційному порядку залишено без задоволення, судові витрати ОСОБА_2 за розгляд справи у суді касаційної інстанції слід віднести за рахунок держави.

Керуючись статтями 400, 401, 415, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої палати Касаційного цивільного суду,

ПОСТАНОВИВ:

У задоволенні клопотання ОСОБА_2 про долучення до матеріалів справи звернення до Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини та Уповноваженого Президента України з прав людини відмовити.

У задоволенні клопотання ОСОБА_2 про передачу справи на розгляд Великої Палати Верховного Суду відмовити.

Касаційну скаргу ОСОБА_2 залишити без задоволення.

Рішення Жовтневого районного суду м. Дніпропетровська від 10 грудня 2020 року та постанову Дніпровського апеляційного суду від 21 квітня 2021 року залишити без змін.

Постанова є остаточною і оскарженню не підлягає.

Судді: Г. І. Усик

А. С. Олійник

В. В. Яремко