Історія справи

Ухвала КЦС ВП від 01.12.2019 року у справі №754/4108/18

Постанова

Іменем України

29 квітня 2020 року

м. Київ

справа № 754/4108/18-ц

провадження № 61-20219св19

Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду: головуючого - Ступак О. В. (суддя-доповідач),

суддів: Гулейкова І. Ю.,

Олійник А. С.,

Погрібного С. О.,

Усика Г. І.,

учасники справи:

позивач - заступник керівника Київської місцевої прокуратури № 3 в інтересах держави в особі Київської міської ради,

відповідачі: ОСОБА_1 , ОСОБА_2 ,

розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу заступника прокурора міста Києва на постанову Київського апеляційного суду від 09 жовтня 2019 року у складі колегії суддів: Кашперської Т. Ц., Фінагеєва В. О., Яворського М. А.,

ВСТАНОВИВ:

Короткий зміст позовних вимог і рішень судів

У березні 2018 року заступник керівника Київської місцевої прокуратури № 3 в інтересах держави в особі Київської міської ради звернувся до суду із позовом до ОСОБА_1 , ОСОБА_2 про визнання недійсним договору дарування, визнання спадщини відумерлою, витребування майна.

Свої вимоги обґрунтовував тим, що прокуратурою під час нагляду за додержанням законності під час проведення досудового розслідування у кримінальному провадженні № 12017100030002982 за частиною четвертою статті 190 КК України встановлено факт шахрайського заволодіння квартирою АДРЕСА_1 . Квартира на підставі розпорядження органу приватизації Ватутінської районної у м. Києві районної державної адміністрації приватизована на ім`я ОСОБА_3 та зареєстрована за ним на підставі свідоцтва про право власності на житло, виданого 16 травня 1994 року. ОСОБА_3 помер ІНФОРМАЦІЯ_1 і спадкоємці після його смерті відсутні, залишена після смерті власника спадщина у вигляді спірної квартири має бути визнана відумерлою спадщиною і перейти у власність територіальної громади м. Києва. Водночас, відповідно до інформаційної довідки з Державного реєстру речових прав від 13 лютого 2018 року встановлено, що квартира зареєстрована на праві власності за ОСОБА_4 на підставі договору купівлі-продажу, продавцем за яким був ОСОБА_1 , якому квартира належала нібито на підставі договору дарування від 22 вересня 2008 року. Разом з тим за інформацією КП «Бюро технічної інвентаризації» від 13 листопада 2017 року, право власності на спірну квартиру на підставі договору дарування не реєструвалось. Крім того, наявні докази, що приватним нотаріусом договір дарування від 22 вересня 2008 року не посвідчувався, а за вказаним реєстровим номером вчинено іншу нотаріальну дію. На даний час квартира зареєстрована за ОСОБА_2 на підставі договору купівлі-продажу від 17 травня 2017 року, укладеного зі ОСОБА_5 .

Посилаючись на викладене, прокурорпросив визнати недійсним договір дарування квартири АДРЕСА_1 , укладений 22 вересня 2008 року між ОСОБА_3 та ОСОБА_1 , посвідчений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Шевченко В. Ф. та зареєстрований у реєстрі договорів за № 3215; визнати спадщину у вигляді квартири АДРЕСА_1 , яка відкрилася після смерті ОСОБА_3 , відумерлою; витребувати у ОСОБА_2 на користь територіальної громади м. Києва квартиру за вказаною адресою.

Заочним рішенням Деснянського районного суду м. Києва від 12 листопада 2018 року позов задоволено. Визнано недійсним договір дарування квартири від 22 вересня 2008 року, визнано спадщину у вигляді квартири АДРЕСА_1 , відумерлою, витребувано у ОСОБА_2 на користь територіальної громади м. Києва квартиру за вказаною адресою. Вирішено питання розподілу судових витрат.

Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що звернення прокурора до суду відповідає законній меті, оскільки спрямоване на задоволення суспільної потреби у відновленні законності при вирішенні суспільно значимого питання щодо вибуття майна, яке становить відумерлу спадщину, з володіння територіальної громади. Оскільки спадкоємці за заповітом і за законом відсутні або спадкоємці усунені від права на спадкування, або спадкоємці не прийняли спадщину чи відмовилися від її прийняття, у суду наявні підстави визнати відумерлою спадщину, яка відкрилась ІНФОРМАЦІЯ_1 після смерті ОСОБА_3 та складається з квартири АДРЕСА_1 . Право власності на спірну квартиру неодноразово зареєстроване за різними особами, які не мали на це права, що свідчить про можливі неправомірні дії таких осіб щодо майна, яке є власністю територіальної громади міста. Таким чином, Київська міська рада є законним представником власника майна - територіальної громади м. Києва, а позивачем правомірно подано позов в інтересах держави з метою недопущення повторного неправомірного переходу права власності на нерухоме майно, що належить громаді. Приватним нотаріусом Київського міського державного нотаріального округу Шевченко Д. Ф. договір дарування квартири від 22 вересня 2008 року № 3215 не посвідчувався, а за вказаним реєстровим номером міститься запис про засвідчення справжності підпису, що свідчить про те, що цей договір нікчемний. Оскільки спірна квартира вибула поза волею Київської міської ради, у зв`язку з чим є підстави, передбачені пунктом 3 частиною першою статті 388 ЦК України, для витребування спірного майна з чужого незаконного володіння.

Постановою Київського апеляційного суду від 09 жовтня 2019 року рішення суду першої інстанції скасовано та ухвалено нове рішення про відмову у задоволенні позову прокурора.

Скасовуючи рішення суду першої інстанції, суд апеляційної інстанції виходив із того, що суд, розглянувши справу за відсутності ОСОБА_2 , щодо якого відсутні докази належного повідомлення про дату, час та місце розгляду справи, позбавив відповідача можливості скористатись наданими йому статтями 43, 49 ЦПК України процесуальними правами при розгляді справи.Прокурором відповідно до вимог статті 23 Закону України «Про прокуратуру» не доведено, що Київська міська рада як орган місцевого самоврядування, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження, не здійснювала або неналежним чином здійснювала захист інтересів держави. Так, із матеріалів справи вбачається, що листа про звернення до суду із цим позовом прокурором направлено до Київської міської ради 28 березня 2018 року, в той же день прокурором подано позов до суду, будь-яких доказів щодо нездійснення або неналежного здійснення захисту інтересів держави прокурором до суду не подано. Отже, прокурором при поданні позову не дотримано вимог частин третьої - п`ятої статті 56 ЦПК України та частин третьої, четвертої статті 23 Закону України «Про прокуратуру». Договір, який, за доводами прокурора, нотаріально не посвідчений, а отже, не є укладеним, відповідно не міг бути визнаний недійсним. Отже, доводи прокурора не знайшли свого підтвердження, позов у частині визнання недійсним договору дарування спірної квартири прокурором доведений не був та не підлягав задоволенню, висновки суду першої інстанції у цій частині є помилковими. Оскільки прокурор не визначився із способом оспорення договору дарування від 22 вересня 2009 року, не підлягала задоволенню і залежна від цих вимог позовна вимога про визнання спадщини відумерлою, враховуючи, що майно, відчужене до моменту відкриття спадщини за чинним договором, до спадкової маси не входить. На момент вчинення оспорюваного договору дарування 22 вересня 2008 року єдиним, законним та одноособовим власником квартири був ОСОБА_3 , після смерті якого спадкова справа не заводилася і спадкоємці відсутні. Територіальна громада в особі Київської міської ради вчасно не виконала обов`язок, встановлений статтею 1277 ЦК України, щодо звернення до суду з позовом про визнання спадщини відумерлою, права власності на квартиру не набула, і вимоги про визнання спадщини відумерлою заявила лише в цьому позові, в зв`язку із чим у Київської міської ради, яка не є власником спірної квартири, відсутнє право на її витребування у нинішнього власника ОСОБА_2 . Обраний прокурором спосіб захисту прав та інтересів держави у вигляді витребування майна від добросовісного набувача не відповідає вимогам статті 388 ЦК України. Крім того, витребовуючи квартиру із володіння ОСОБА_2 , судом першої інстанції не надано правової оцінки змісту договору купівлі-продажу від 17 травня 2017 року, не враховано, що спірна квартира набувалась у власність ОСОБА_2 під час перебування у шлюбі із ОСОБА_6 , яка надавала згоду на придбання цієї квартири, про що зазначено в договорі. На порушення зазначених вимог закону судом першої інстанції не залучено до участі в справі ОСОБА_6 як особу, на права і обов`язки якої впливає судове рішення, у зв`язку із чим рішення ухвалене із порушенням вимог процесуального права.

Короткий зміст та узагальнюючі доводи касаційної скарги, позиції інших учасників справи

У листопаді 2019 року заступник прокурора міста Києва подав до Верховного Суду касаційну скаргу на постанову Київського апеляційного суду від 09 жовтня 2019 року, в якій просить скасувати судове рішення суду апеляційної інстанції та залишити в силі рішення суду першої інстанції, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права. Вказує на те, що право власності на підставі договору дарування не реєструвалось, договір нотаріусом не посвідчувався, а отже, сам договір не може породжувати будь-яких правових наслідків щодо набуття права власності на майно, а дії щодо його підроблення спрямовані лише на заволодіння майном. Суд апеляційної інстанції не звернув уваги на те, що обмеження граничних строків звернення із заявою про визнання спадщини відумерлою органом місцевого самоврядування до суду, стаття 1277 ЦК України не передбачає. Зважаючи на те, що визнання спадщини відумерлою відповідно до статті 1277 ЦК України є підставою набуття територіальною громадою права власності на таке майно, територіальна громада вправі вимагати повернення такого майна від добросовісних набувачів на підставі статті 388 ЦК України, оскільки указане майно вибуло з власності без відповідного волевиявлення. Суд першої інстанції вжив всіх можливих заходів, передбачених цивільним процесуальним законодавством, для належного повідомлення відповідача про дату, час та місце розгляду справи, зокрема, шляхом розміщення відповідного оголошення на офіційному веб-сайті судової влади України. Київською міською радою майже 5 років не вживались заходи щодо звернення до суду із відповідною заявою в порядку статей 334-338 ЦПК України та оформлення права власності на спірну квартиру, що належала померлому. Дій Київською міською радою щодо захисту інтересів держави не вжито і допущено бездіяльність, внаслідок якої особи заволоділи майном шахрайським шляхом. Нормами чинного законодавства не передбачено, що прокурор зобов`язаний встановлювати причини, за яких позивач не здійснює захист своїх інтересів, про що також зазначив Верховний Суд у постанові від 04 квітня 2019 року у справі № 924/349/18. Суд апеляційної інстанції не врахував відсутність законодавчо визначених важелів виливу прокуратури на орган державної влади чи орган місцевого самоврядування, які повинні захищати інтереси держави, проте самоусунулись і не роблять цього. Велика Палата Верховного Суду, ухвалюючи постанову від 15 жовтня 2019 року у справі 903/129/18, вказала що сам факт незвернення до суду органу місцевого самоврядування з позовом, який би відповідав вимогам процесуального законодавства та відповідно мав змогу захистити інтереси жителів територіальної громади, свідчить про те, що указаний орган місцевого самоврядування неналежно виконує свої повноваження щодо повернення майна, у зв`язку із чим у прокурора виникають обґрунтовані підстави для захисту інтересів значної кількості громадян - членів територіальної громади та звернення до суду з таким позовом, що відповідає нормам національного законодавства та практиці Європейського суду з прав людини.

У грудні 2019 року представник ОСОБА_2 - ОСОБА_7 подав відзив на касаційну скаргу, у якому зазначено, що Київська міська рада не є державним органом та не є органом, уповноваженим державою на здійснення від її імені відповідних повноважень. Київська міська рада є лише представницьким органом місцевого самоврядування у м. Києві, через який територіальною громадою здійснюється самоврядування у м. Києві. Прокурор не розмежовував інтерес держави та інтерес територіальної громади. Прокурор не наводив будь-яких причин необхідності захисту інтересів держави від імені Київської міської ради. Визнання нікчемного правочину недійсним не є належним способом захисту прав, оскільки не призведе до реального відновлення порушених прав позивача, адже нікчемний правочин є недійсним у силу закону. Саме такого висновку дійшла Велика Палата Верховного Суду у своїй постанові від 04 червня 2019 року за результатами розгляду справи № 916/3156/17. Правомірність набуття ОСОБА_3 права власності на квартиру № 180 та правомірність видачі ОСОБА_3 свідоцтва про право власності на житло від 16 травня 1994 року ніким не оспорювалась, а також не приймалось жодних рішень про припинення права власності ОСОБА_3 на квартиру згідно зі статтею 346 ЦК України.

Позиція Верховного Суду

Згідно з частиною першою статті 402 ЦПК України у суді касаційної інстанції скарга розглядається за правилами розгляду справи судом першої інстанції в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи з урахуванням статті 400 цього Кодексу.

За змістом статті 412 ЦПК України підставами для скасування судових рішень повністю або частково і ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни рішення є неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права. Зміна судового рішення може полягати в доповненні або зміні його мотивувальної та (або) резолютивної частини.

Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційної скарги, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду дійшов висновку, що касаційна скарга підлягає частковому задоволенню, рішення апеляційного суду підлягає скасуванню повністю, а рішення суду першої інстанції - в частині задоволення вимог про визнання недійсним договору дарування квартири та солідарного стягнення з відповідачів судових витрат.

Обставини встановлені судами

Згідно зі свідоцтвом про право власності на житло від 16 травня 1994 року, виданого Відділом приватизації державного житлового фонду Ватутінської районної державної адміністрації, квартира АДРЕСА_1 , належала на праві приватної власності ОСОБА_3 . Квартира приватизована згідно із Законом України «Про приватизацію державного житлового фонду». Загальна площа квартири становить 33,34 кв. м. Свідоцтво видано на підставі розпорядження від 16 травня 1994 року № 10512.

22 вересня 2008 року ОСОБА_3 подарував ОСОБА_1 квартиру АДРЕСА_1 , на підставі договору дарування ВКМ № 727963, посвідченого приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Шевченко В. Ф. і зареєстрованого в реєстрі за № 3215. На договорі міститься реєстраційний напис, вчинений 01 жовтня 2008 року, реєстровий № 2415.

Відповідно до довідки КП «Київське міське бюро технічної інвентаризації» від 27 грудня 2016 року, квартира АДРЕСА_1 , зареєстрована на праві власності за ОСОБА_1 на підставі договору дарування квартири, посвідченого приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Шевченко В. Ф. 22 вересня 2008 року за реєстровим № 3215.

Листом від 13 листопада 2017 року КП «Київське міське бюро технічної інвентаризації» повідомило, що за даними реєстрових книг КП «Київського міського бюро технічної інвентаризації» квартира АДРЕСА_1 , на підставі договору дарування за реєстровим № 2415 у реєстровій книзі №д. 146-531 від 01 жовтня 2008 року на праві власності не реєструвалася у БТІ.

01 липня 2012 року ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , помер у віці 89 років, причина смерті: хронічна ішемічна хвороба серця, що підтверджується актовим записом про смерть від 02 липня 2012 року № 11857. У цьому актовому записі також вказано, що місце проживання померлої особи: АДРЕСА_3 , документ, що підтверджує факт смерті - лікарське свідоцтво про смерть від 02 липня 2012 року № 2206/2, видане Київським міським бюро судово-медичної експертизи.

У день смерті ОСОБА_3 ІНФОРМАЦІЯ_1 відкрилася спадщина на квартиру АДРЕСА_1 , яка йому належала на праві власності та в якій він був зареєстрований та проживав один.

П`ятнадцятою київською державною нотаріальною контори у листі на ім`я прокуратури від 11 січня 2018 року повідомлено, що заповіт від імені ОСОБА_3 не посвідчувався і спадкова справа щодо його майна в період із 2012 року по 2017 рік не заводилась.

Згідно з інформаційної довідки зі Спадкового реєстру (заповіти/спадкові договори) № 50521937 від 11 січня 2018 року, заповіти від імені ОСОБА_3 не посвідчувались.

02 березня 2017 року ОСОБА_1 відчужив квартиру АДРЕСА_1 , на користь ОСОБА_5 на підставі договору купівлі-продажу. Відповідно до пункту 2 договору купівлі-продажу, документ, що підтверджує право власності продавця на відчужувану квартиру, є договір дарування квартири, посвідчений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Шевченко В. Ф., 22 вересня 2008 року за реєстровим номером 3212, та зареєстрований у Комунальному підприємстві «Київське міське бюро технічної інвентаризації та реєстрації права власності на об`єкти нерухомого майна» 01 жовтня 2008 року, записаний у реєстрову книгу №д. 146-531 за реєстровим № 2415.

Довідкою з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно від 13 лютого 2018 року підтверджується, що квартира АДРЕСА_1 , зареєстрована на праві власності 17 травня 2017 року за ОСОБА_5 на підставі договору купівлі-продажу, посвідченого 02 березня 2017 року приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Парфеньонок Т. Є. та зареєстрованого в реєстрі за № 397.

10 березня 2017 року до ЄРДР внесено відомості про те, що впродовж тривалого часу невстановлені особи шахрайським шляхом заволоділи квартирою АДРЕСА_1 , яка належала покійному ОСОБА_3

17 травня 2017 року право власності на квартиру АДРЕСА_1 , зареєстроване за ОСОБА_2 на підставі договору купівлі-продажу квартири від 17 травня 2017 року, укладеного із ОСОБА_5 , посвідченого приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Борисовою В. А.

Згідно з листом Київського державного нотаріального архіву від 21 грудня 2017 року, у справі № 2-27 «Реєстр для реєстрації нотаріальних дій», том № 3 за 2008 рік приватного нотаріуса Київського міського нотаріального округу Шевченко В. Ф. за реєстровим № 3215 від 17 жовтня 2008 року міститься запис про вчинення нотаріальної дії по засвідченню справжності підпису.

Суд апеляційної інстанції, скасовуючи рішення суду першої інстанції, серед іншого, вказав на те, що прокурором при поданні позову не дотримано вимоги частин третьої - п`ятої статті 56 ЦПК України та частин третьої, четвертої статті 23 Закону України «Про прокуратуру». Прокурором відповідно до вимог статті 23 Закону України «Про прокуратуру» не доведено, що Київська міська рада як орган місцевого самоврядування, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження, не здійснювала або неналежним чином здійснювала захист інтересів держави. Позов заступника Київської місцевої прокуратури № 3 не підлягав задоволенню в цілому, як безпідставний та необґрунтований, заявлений у спосіб захисту права власності, який не підлягав застосуванню в силу відсутності такого права.

Верховний Суд не погоджується з такими висновками суду апеляційної інстанції з огляду на таке.

Щодо наявності підстав для представництва прокурором інтересів держави у суді

Органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України (частина друга статті 19 Конституції України).

Відповідно до пункту 2 Рекомендації Rec (2012) 11 Комітету Міністрів Ради Європи державам-учасникам «Про роль публічних обвинувачів поза системою кримінальної юстиції», прийнятій 19 вересня 2012 року на 1151-му засіданні заступників міністрів, якщо національна правова система надає публічним обвинувачам певні обов`язки та повноваження поза системою кримінальної юстиції, їх місія полягає в тому, щоби представляти загальні або публічні інтереси, захищати права людини й основоположні свободи та забезпечувати верховенство права.

ЄСПЛ звертав увагу на те, що підтримка, що надається прокуратурою одній зі сторін, може бути виправдана за певних обставин, наприклад, у тих випадках, коли відповідне правопорушення зачіпає інтереси великого числа громадян, або у випадках, коли потрібно захистити інтереси держави (див. mutatis mutandis рішення від 15 січня 2009 року у справі «Менчинська проти Росії» (Menchinskaya v. Russia), заява № 42454/02, § 35).

Відповідно до статті 23 Закону України «Про прокуратуру», у редакції від 20 січня 2018 року, представництво прокурором інтересів громадянина або держави в суді полягає у здійсненні процесуальних та інших дій, спрямованих на захист інтересів громадянина або держави, у випадках та порядку, встановлених законом.

Наявність таких обставин обґрунтовується прокурором у порядку, передбаченому частиною четвертою цієї статті. Прокурор здійснює представництво в суді законних інтересів держави у разі порушення або загрози порушення інтересів держави, якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює орган державної влади, орган місцевого самоврядування чи інший суб`єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження, а також у разі відсутності такого органу.

Наявність таких обставин обґрунтовується прокурором у порядку, передбаченому частиною четвертою цієї статті. Наявність підстав для представництва має бути обґрунтована прокурором у суді.

Прокурор здійснює представництво інтересів громадянина або держави в суді виключно після підтвердження судом підстав для представництва.

Прокурор зобов`язаний попередньо, до звернення до суду, повідомити про це громадянина та його законного представника або відповідного суб`єкта владних повноважень. У разі підтвердження судом наявності підстав для представництва прокурор користується процесуальними повноваженнями відповідної сторони процесу. Наявність підстав для представництва може бути оскаржена громадянином чи її законним представником або суб`єктом владних повноважень.

Виключно з метою встановлення наявності підстав для представництва інтересів держави в суді у випадку, якщо захист законних інтересів держави не здійснює або неналежним чином здійснює суб`єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження, прокурор має право отримувати інформацію, яка на законних підставах належить цьому суб`єкту, витребовувати та отримувати від нього матеріали та їх копії.

Вказаним приписам кореспондують відповідні приписи ЦПК України: прокурор, який звертається до суду в інтересах держави, в позовній чи іншій заяві, скарзі обґрунтовує, в чому полягає порушення інтересів держави, необхідність їх захисту, визначені законом підстави для звернення до суду прокурора, а також зазначає орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах (частина четверта статті 56).

Велика Палата Верховного Суду неодноразово зазначала, що у випадку, коли держава вступає у цивільні правовідносини, вона має цивільну правоздатність нарівні з іншими їх учасниками. Держава набуває і здійснює цивільні права й обов`язки через відповідні органи, які діють у межах їхньої компетенції. Отже, поведінка органів, через які діє держава, розглядається як поведінка держави у відповідних, зокрема у цивільних, правовідносинах. Тому у відносинах, в які вступає держава, органи, через які вона діє, не мають власних прав і обов`язків, а наділені повноваженнями (компетенцією) представляти державу у відповідних правовідносинах (див. висновки Великої Палати Верховного Суду, викладені у пунктах 6.21, 6.22 постанови від 20 листопада 2018 року у справі № 5023/10655/11, у пунктах 4.19, 4.20 постанови від 26 лютого 2019 року у справі № 915/478/18).

Велика Палата Верховного Суду вже звертала увагу на те, що і в судовому процесі, зокрема у цивільному, держава бере участь у справі як сторона через відповідний її орган, наділений повноваженнями у спірних правовідносинах (див. пункт 35 постанови від 27 лютого 2019 року у справі № 761/3884/18). Тобто, під час розгляду справи у суді фактичною стороною у спорі є держава, навіть якщо позивач визначив стороною у справі певний орган.

Системне тлумачення частини четвертої статті 56 ЦПК України й абзацу першого частини третьої статті 23 Закону дозволяє дійти висновку, що прокурор здійснює представництво в суді законних інтересів держави у разі порушення або загрози порушення інтересів держави у двох випадках: 1) якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює орган державної влади, орган місцевого самоврядування чи інший суб`єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені повноваження здійснювати такий захист у спірних правовідносинах; 2) якщо немає органу державної влади, органу місцевого самоврядування чи іншого суб`єкта владних повноважень, до компетенції якого віднесені повноваження здійснювати захист законних інтересів держави у спірних правовідносинах.

Суд першої інстанції дослідив підстави для звернення прокурора з позовом і дійшов обґрунтованого висновку про наявність підстав для представництва прокурором інтересів держави в суді.

Верховний Суд бере до уваги, що як у суді першої, так і в суді апеляційної інстанцій прокурор обґрунтовував порушення інтересів держави у суді, визначив орган, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження, та вказав, у чому полягає бездіяльність зазначеного органу щодо захисту законних інтересів держави, а саме, що орган місцевого самоврядування - Київська міська рада, всупереч покладених на неї завдань щодо звернення до суду із заявою про визнання спадщини після померлого ОСОБА_3 , відумерлою, не вжила заходи для усунення порушень, вказаних у позовній заяві. Тому немає підстав, які б унеможливлювали розгляд позовної заяви заступника керівника Київської місцевої прокуратури № 3.

Суди встановили, що спірна квартира АДРЕСА_1 , вибула із власності ОСОБА_3 на підставі підробленого договору дарування; ОСОБА_3 помер ІНФОРМАЦІЯ_1 , а орган місцевого самоврядування не звернувся до суду із заявою про визнання спадщини відумерлою. Із огляду на зазначене, подаючи позовну заяву до суду, прокурор самостійно обґрунтував необхідність захисту інтересів держави у поверненні квартири АДРЕСА_1 , у власність територіальної громади м. Києва.

Тому необґрунтованими є висновки суду апеляційної інстанції про те, що прокурор без достатніх підстав замість Київської міської ради заявив вимогу про повернення квартири шляхом її витребування.

Оцінка висновків суду апеляційної інстанції щодо відсутності підстав для визнання недійсним договору дарування та витребовування майна

Відповідно до статті 717 цього Кодексу за договором дарування одна сторона (дарувальник) передає або зобов`язується передати в майбутньому другій стороні (обдаровуваному) безоплатно майно (дарунок) у власність.

Відповідно до частини другої статті 719 ЦК України договір дарування нерухомої речі укладається у письмовій формі і підлягає нотаріальному посвідченню.

Згідно зі статтею 202 ЦК України правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

Відповідно до статті 203 ЦК України зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам. Особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності. Волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі. Правочин має вчинятися у формі, встановленій законом. Правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним. Правочин, що вчиняється батьками (усиновлювачами), не може суперечити правам та інтересам їхніх малолітніх, неповнолітніх чи непрацездатних дітей.

Відповідно до частини другої статті 209 ЦК України нотаріальне посвідчення правочину здійснюється нотаріусом або іншою посадовою особою, яка відповідно до закону має право на вчинення такої нотаріальної дії, шляхом вчинення на документі, в якому викладено текст правочину, посвідчувального напису.

Згідно з частиною першою статті 216 ЦК України недійсний правочин не створює юридичних наслідків, крім тих, що пов`язані з його недійсністю.

Відповідно до частини першої статті 220 ЦК України, у разі недодержання сторонами вимог закону про нотаріальне посвідчення договору такий договір є нікчемним.

Частиною першою статті 236 ЦК України визначено, що нікчемний правочин або правочин, визнаний судом недійсним, є недійсним з моменту його вчинення.

З підстав недодержання вимог закону про нотаріальне посвідчення правочину нікчемними є тільки правочини, які відповідно чинного законодавства підлягають обов`язковому нотаріальному посвідченню.

Нікчемний договір не породжує тих прав і обов`язків, настання яких бажали сторони, і визнання такого договору недійсним судом не вимагається.

Відповідно до статей 215 та 216 ЦК України суди розглядають справи за позовами: про визнання оспорюваного правочину недійсним і застосування наслідків його недійсності, про застосування наслідків недійсності нікчемного правочину.

Вимога про встановлення нікчемності правочину підлягає розгляду в разі наявності відповідного спору. Такий позов може пред`являтися окремо, без застосування наслідків недійсності нікчемного правочину. У цьому разі в резолютивній частині судового рішення суд вказує про нікчемність правочину або відмову в цьому.

Вимога про застосування наслідків недійсності правочину може бути заявлена як одночасно з вимогою про визнання оспорюваного правочину недійсним, так і у вигляді самостійної вимоги в разі нікчемності правочину та наявності рішення суду про визнання правочину недійсним. Наслідком визнання правочину (договору) недійсним не може бути його розірвання, оскільки це взаємовиключні вимоги.

Відповідно до статей 215 та 216 ЦК України вимога про визнання оспорюваного правочину недійсним та про застосування наслідків його недійсності, а також вимога про застосування наслідків недійсності нікчемного правочину може бути заявлена як однією зі сторін правочину, так і іншою заінтересованою особою, права та законні інтереси якої порушено вчиненням правочину.

Висновки щодо недійсності договору дарування

Отже, Верховний Суд погоджується з висновками суду першої та апеляційної інстанцій про те, що договір дарування від 22 вересня 2008 року ВКМ № 727963, за яким ОСОБА_3 подарував ОСОБА_1 квартиру АДРЕСА_1 , посвідчений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Шевченко В. Ф. і зареєстрований у реєстрі за № 3215, є нікчемним, оскільки нотаріус не вчиняв посвідчення цього договору, а за вказаним реєстровим номером міститься запис про вчинення іншої нотаріальної дії - засвідчення справжності підпису.

Таким чином, відсутні підстави для визнання договору дарування недійсним, оскільки такий правочин є нікчемним в силу закону.

Отже, рішення суду першої інстанції в частині визнання недійсним договору дарування квартири АДРЕСА_1 , укладеного 22 вересня 2008 року між ОСОБА_3 та ОСОБА_1 , посвідченого приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Шевченко В. Ф., зареєстрованого у реєстрі за № 3215, підлягає скасуванню з ухваленням нового рішення в цій частині про відмову у задоволенні позову.

Висновки щодо витребовування спірної квартири

Відповідно частини першої статті 16 ЦК Україникожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів.

Частиною першою статті 15 ЦК Українивизначено право кожної особи на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

З урахуванням цих норм правом на звернення до суду за захистом наділена особа в разі порушення, невизнання або оспорювання саме належних їй прав, свобод чи інтересів, а також у разі звернення до суду органів і осіб, уповноважених захищати права, свободи та інтереси інших осіб або державні та суспільні інтереси.

Цивільні права та обв`язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов`язки. Частиною другою цієї ж статті передбачено, що підставами виникнення цивільних прав та обов`язків можуть бути як правочини, так і інші юридичні факти.

У разі порушення (невизнання, оспорювання) суб`єктивного цивільного права чи інтересу у потерпілої особи виникає право на застосування конкретного способу захисту. Цим правом на застосування певного способу захисту і є права, які існують у рамках захисних правовідносин. Тобто спосіб захисту реалізується через суб`єктивне цивільне право, яке виникає та існує в рамках захисних правовідносин (зобов`язань).

Ефективність захисту цивільного права залежить від характеру вимоги, що висувається до порушника. Визначаючи вид вимоги, особа може зіткнутися з проблемою, коли одні й ті ж самі протиправні дії породжують виникнення різних цивільно-правових вимог до одного й того ж суб`єкта. Задоволення хоча б однієї з них позбавляє можливості пред`явлення іншої.

Отже, з`являється декілька шляхів досягнення кінцевої мети - відновлення порушеного права або захисту інтересу. Таке явище називається сompetition of claims (конкуренція позовів).

Конкуренція позовів, якщо її трактувати буквально, є конкуренцією суб`єктивних цивільних прав (прав вимоги до порушника), що існують в рамках захисних цивільних правовідносин (складають зміст захисних зобов`язань) і реалізуються в судовому порядку, в результаті чого відбувається застосування відповідного способу захисту права чи інтересу.

Сенс такої конкуренції полягає у тому, що позивач має можливість обирати більш вигідний позов і долати обмеження, встановлені щодо іншої вимоги, яка ґрунтується на тих же самих фактах.

У випадку конкуренції складається нетипова для цивільного права ситуація, коли в результаті однієї й тієї ж самої протиправної поведінки виникають і паралельно існують декілька суб`єктивних прав, які мають одне і те ж саме призначення. Реалізація одного з таких прав призводить до припинення іншого, оскільки інтерес, що ним опосередковується, задовольняється в повному обсязі при здійсненні іншого конкуруючого права.

Конкуренція позовів існує там, де декілька позовів об`єднуються спільним для них всіх юридичним інтересом (de eadem re), який задовольняється здійсненням вже одного з цих позовів, що усуває ео ipso (внаслідок цього) усі інші як безцільні.

Вектори конкуруючих прав є однонаправленими і паралельними - права належать одній особі і спрямовані на задоволення одного й того ж самого інтересу. Задоволенням однієї з цих конкуруючих вимог знищувалася інша вимога, так як уявлялося неприпустимим двічі задовольняти один і той же інтерес.

Для захисту своїх майнових інтересів власник або суб`єкт іншого речового права може використовувати вимоги про визнання недійсною угоди з відчуження належної йому речі (якщо мова йде про оспорюваний правочин) або про застосування наслідків недійсності правочину (якщо мова йде про вчинення нікчемного правочину). В обох випадках загальним наслідком вчинення недійсної угоди стане реституція, яка полягає, зокрема у поверненні конкретної речі (предмета угоди) первинному власнику.

Очевидно, що якщо спір стосується правочину, укладеного самим власником, то його відносини з контрагентом мають договірний (зобов`язальний) характер, що зумовлює і можливі способи захисту його прав. Але якщо контрагент власника за недійсним правочином здійснив потім відчуження отриманої від власника речі третій особі, то у відносинах з таким новим набувачем колишній власник може використовувати тільки речово-правові способи захисту, бо вони не перебували у договірних (зобов`язальних) відносинах один з одним.

У окремих випадках колишні власники, отримавши відмову в задоволенні своїх речово-правових вимог про повернення їм майна, що перебуває у нових власників, які придбали його в результаті правочинів, оспорюють самі ці правочини, посилаючись на недійсність першого правочину з ланцюжка таких правочинів (укладених за їх участю як відчужувачів спірної речі).

Проте застосування реституції почергово до усіх правочинів відчуження майна іншим особам в результаті позбавить добросовісного набувача гарантій дотримання його прав, закріплених у статті 388 ЦК України, що є неприпустимим.

У справі, рішення якої є предметом перегляду, відбувається поєднання різних способів захисту прав: позивач заявляє зобов`язальну по суті вимогу (про реституцію речі) на підставі визнання недійсною угоди, укладеної з порушенням вимог закону, тоді як у цих цілях йому надано право на віндикаційний (речово-правовий) позов.

З матеріалів справи убачається, що після першого правочину (договору дарування) квартири ще двічі змінилися її набувачі. Таким чином, вимога прокурора про витребовування квартири є ефективним і достатнім способом захисту порушеного права, який забезпечує повністю відновлення порушеного права власника, у якого вибуло майно із володіння поза його волею, а отже відповідає завданням цивільного судочинства - ефективному захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів особи.

Прикметно зазначити, що застосування у спірних правовідносинах речово-правового механізму повернення майна (віндикації) забезпечить захист прав та інтересів не тільки територіальної громади, а й добросовісних набувачів, які є також учасниками цивільного обороту. В іншому разі для широкого кола добросовісних набувачів, які виявили при укладенні договорів добру волю, розумну обачність, буде існувати ризик неправомірної й несправедливої втрати майна. Така незахищеність прав добросовісних набувачів суперечить Конституції України та свободі договору.

У статті 41 Конституції України, статті 321 ЦК України передбачено, що право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні.

Витребування майна шляхом віндикації застосовується до відносин речово-правового характеру, зокрема якщо між власником і володільцем майна немає договірних відносин і майно перебуває у володільця не на підставі укладеного з власником правочину.

Виникнення права на витребування майна від добросовісного набувача на підставі частини першої статті 388 ЦК України залежить від того, у який спосіб майно вибуло з його володіння. Ця норма передбачає вичерпний перелік підстав, за наявності яких за власником зберігається право на витребування свого майна від добросовісного набувача. Однією з таких підстав є вибуття майна з володіння власника або особи, якій він передав майно у володіння, не з їхньої волі іншим шляхом.

Наявність у діях власника волі на передачу майна іншій особі унеможливлює витребування майна від добросовісного набувача.

Положення частини першої статті 388 ЦК України застосовуються як підстава позову про повернення майна від добросовісного набувача, якщо майно вибуло з володіння власника або особи, якій він передав майно, не з їхньої волі іншим шляхом, яке було відчужене третій особі, якщо між власником та володільцем майна не існує жодних юридичних відносин.

Установивши, що квартира АДРЕСА_1 , яка належала на праві власності ОСОБА_3 , померлому ІНФОРМАЦІЯ_1 , вибула із його власності за його життя поза його волею на підставі підробленого договору дарування, суд першої інстанції дійшов правильного висновку про наявність підстав для її витребовування.

Оскільки відповідно до статті 1218 ЦК України до складу спадщини входять усі права та обов`язки, що належали спадкодавцеві на момент відкриття спадщини і не припинилися внаслідок його смерті, право на витребування майна від добросовісного набувача, передбачене статтею 388 ЦК України, переходить до спадкоємців власника, а за їх відсутності - до органу місцевого самоврядування за місцем відкриття спадщини, а якщо до складу спадщини входить нерухоме майно - за його місцезнаходженням.

Щодо визнання спадщини відумерлою

Відповідно до положень частини першої статті 1277 ЦК України у разі відсутності спадкоємців за заповітом і за законом, усунення їх від права на спадкування, неприйняття ними спадщини, а також відмови від її прийняття орган місцевого самоврядування за місцем відкриття спадщини, а якщо до складу спадщини входить нерухоме майно - за його місцезнаходженням, зобов`язаний подати до суду заяву про визнання спадщини відумерлою. У разі якщо на об`єкті нерухомого майна на момент відкриття спадщини знаходиться рухоме майно, що входить до складу спадщини, таке рухоме майно переходить у власність територіальної громади, якій передано нерухоме майно. Заява про визнання спадщини відумерлою може також бути подана кредитором спадкодавця, а якщо до складу спадщини входять земельні ділянки сільськогосподарського призначення - власниками або користувачами суміжних земельних ділянок. У такому разі суд залучає до розгляду справи органи місцевого самоврядування за місцем відкриття спадщини та/або за місцезнаходженням нерухомого майна, що входить до складу спадщини. Особи, які мають право або зобов`язані подавати заяву про визнання спадщини відумерлою, мають право на одержання інформації з Спадкового реєстру про заведену спадкову справу та видане свідоцтво про право на спадщину. Заява про визнання спадщини відумерлою подається після спливу одного року з часу відкриття спадщини.

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

Установивши відсутність спадкоємців ОСОБА_3 за заповітом і за законом та право на визнання спадщини відумерлою у зв`язку зі спливом одного року з часу відкриття спадщини, суд першої інстанції дійшов правильного висновку про те, що квартира АДРЕСА_1 bona vacantia (відумерла спадщина), що відкрилася після смерті ОСОБА_3 , померлого ІНФОРМАЦІЯ_1 , адже квартира вибула із власності ОСОБА_3 поза його волею, іншим шляхом, а отже, на момент відкриття спадщини після його смерті квартира входила до складу спадщини.

Отже, суд першої інстанції установивши всі обставини справи дійшов правильного висновку про те, що квартира АДРЕСА_1 , є відумерлою спадщиною, а прокурор має право в інтересах держави витребувати квартиру із чужого незаконного володіння на підставі статті 388 ЦК України у поєднанні із вимогами статті 1218 ЦК України.

При цьому висновки суду апеляційної інстанції про те, що суд першої інстанції не залучив до участі у розгляді справи дружини ОСОБА_2 - ОСОБА_6 , яка надавала згоду на придбання спірної квартири, не є підставою для скасування рішення суду першої інстанції, оскільки цивільне законодавство передбачає механізм захисту прав добросовісних набувачів - відшкодування збитків на підставі статті 661 ЦК України. (див. висновок Верховного Суду України, викладений у постанові від 16 грудня 2015 року у справі № 6-2510цс15.

Узагальнюючи викладене, Верховний Суд погоджується з висновками суду першої інстанції про те, що спірна квартира вибула із володіння її власника ОСОБА_3 поза його волею, іншим шляхом, а отже, у зв`язку з тим, що ОСОБА_3 помер, у встановлений законом строк із заявою про прийняття спадщини ніхто не звертався, то квартира АДРЕСА_1 , є відумерлою спадщиною і підлягає витребовуванню на користь територіальної громади міста Києва.

Отже, з огляду на викладене, рішення суду апеляційної інстанції не може вважатися законним та обґрунтованим, таким, що відповідає вимогам матеріального та процесуального права ЦПК України, принципам верховенства права та справедливості.

В свою чергу, рішення суду першої інстанції в частині визнання спадщини відумерлою та витребовування квартири на користь територіальної громади, відповідає вимогам матеріального та процесуального права щодо законності й обґрунтованості.

Вирішуючи спір, суд першої інстанції повно та всебічно дослідив наявні у справі докази і надав їм належну оцінку, встановив дійсні обставини справи, надавши їм оцінку, у результаті чого ухвалив законне й обґрунтоване рішення в означеній частині.

Оскільки суд апеляційної інстанції скасував рішення суду першої інстанції, яке відповідає закону, то рішення апеляційного суду підлягає скасуванню із залишенням рішення суду першої інстанції в силі в частинах вказаних вище, з підстав, передбачених статтею 413 ЦПК України.

Щодо розподілу судових витрат

За правилом частини першої статті 141 ЦПК Українисудовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Солідарне стягнення суми судових витрат законом не передбачено.

Отже, рішення суду першої інстанції у частині солідарного стягнення з відповідачів судового збору підлягає скасуванню з ухваленням у цій частині нового рішення про стягнення з ОСОБА_1 , ОСОБА_2 на користь Прокуратури м. Києва судового збору за подання позовної заяви у розмірі по 6 762,82 грн із кожного.

Відповідно до статті 416 ЦПК Українисуд касаційної інстанції в постанові розподіляє судові витрати, понесені у зв`язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції.

Згідно з частинами першою та другою статті 141 ЦПК Українисудовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Інші судові витрати, пов`язані з розглядом справи, покладаються: 1) у разі задоволення позову - на відповідача; 2) у разі відмови в позові - на позивача; 3) у разі часткового задоволення позову - на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Частиною тринадцятою статті 141 ЦПК Українипередбачено, якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.

Оскільки касаційна скарга підлягає частковому задоволенню, то з ОСОБА_1 , ОСОБА_2 на користь Прокуратури м. Києва підлягає стягненню судовий збір за подання касаційної скарги у розмірі по 14 244,64 грн із кожного.

Керуючись статтями 141, 409, 413, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу заступника прокурора міста Києва задовольнити частково.

Постанову Київського апеляційного суду від 09 жовтня 2019 року скасувати.

Заочне рішення Деснянського районного суду м. Києва від 12 листопада 2018 року в частині визнання недійсним договору дарування квартири АДРЕСА_1 , укладеного 22 вересня 2008 року між ОСОБА_3 та ОСОБА_1 , посвідченого приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Шевченко В. Ф., зареєстрованого у реєстрі за № 3215, скасувати та ухвалити у цій частині нове рішення про відмову у задоволенні позову.

Заочне рішення Деснянського районного суду м. Києва від 12 листопада 2018 року в частині солідарного стягнення з ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , на користь Прокуратури м. Києва втрати зі сплати судового збору у розмірі 15 125,64 грн, скасувати та ухвалити у цій частині нове рішення.

Стягнути з ОСОБА_1 на користь Прокуратури м. Києва судовий збір за подання позовної заяви у розмірі 6 762,82 грн.

Стягнути з ОСОБА_2 на користь Прокуратури м. Києва судовий збір за подання позовної заяви у розмірі 6 762,82 грн.

Заочне рішення Деснянського районного суду м. Києва від 12 листопада 2018 року в частинах визнання спадщини у вигляді квартири АДРЕСА_1 , загальною площею 33,00 кв. м, житловою - 17,9 кв. м, яка відкрилась після смерті ОСОБА_3 відумерлою та витребування в ОСОБА_2 на користь територіальної громади м. Києва квартири АДРЕСА_1 , вартістю 714 709,00 грн, реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна 1187466780000,залишити в силі.

Стягнути з ОСОБА_1 та ОСОБА_2 на користь Прокуратури м. Києва судовий збір за подання касаційної скарги у розмірі по 14 244,64 грн із кожного.

Постанова суду касаційної інстанції є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий О. В. Ступак

Судді: І. Ю. Гулейков

А. С. Олійник

С. О. Погрібний

Г. І. Усик