Історія справи

Ухвала КЦС ВП від 25.12.2019 року у справі №463/1490/18

Постанова

Іменем України

16 грудня 2020 року

м. Київ

справа № 463/1490/18

провадження № 61-22583св19

Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду:

головуючого - Червинської М. Є. (суддя-доповідач),

суддів: Бурлакова С. Ю., Жданової В. С., Зайцева А. Ю., Коротуна В. М.,

учасники справи:

позивач - Личаківська районна адміністрація Львівської міської ради,

представник позивача - Михальська-Гибрик Ірина Миколаївна,

відповідач-1 - ОСОБА_1,

відповідачі-2,3,4,5: ОСОБА_2, ОСОБА_3, ОСОБА_4, ОСОБА_5,

представник відповідача-1 - адвокат Стефанович Юрій Михайлович,

третя особа - Львівська міська рада,

розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Личаківського районного суду міста Львова у складі судді Стрепка Н. Л. від 03 квітня 2019 року та постанову Львівського апеляційного суду у складі колегії суддів: Бойко С. М., Копняк С. М., Ніткевича А. В. від 12 листопада 2019 року,

ВСТАНОВИВ:

1. Описова частина

Короткий зміст позовних вимог

У березні 2018 року Личаківська районна адміністрація Львівської міської ради звернулася до суду з позовом до ОСОБА_1, ОСОБА_2, ОСОБА_3, ОСОБА_4, ОСОБА_5, третя особа - Львівська міська рада, про виселення із самовільно зайнятих жилих приміщень.

Позов мотивовано тим, що будинок АДРЕСА_1 перебуває на обслуговуванні Львівського комунального підприємства "Дім" (далі - ЛКП "Дім"). Відповідно до акту ЛКП " № 504" від 25 січня 2018 року відповідачі ОСОБА_1, ОСОБА_2, ОСОБА_3, ОСОБА_4, ОСОБА_5 самовільно зайняли жилі приміщення №№ 6,7,8,9,10,11 у будинку АДРЕСА_1, які належать до комунальної власності Львівської міської ради, розташовані на першому поверсі будинку та є жилими приміщеннями спільного заселення із спільним коридором, кухнею, ванною кімнатою та туалетом. Згідно з довідкою ЛКП " № 504" від 26 січня 2018 року загальна площа самовільно зайнятих жилих приміщень становить 99,7 кв. м, житлова площа 72,4 кв. м. На попередження ЛКП " № 504" від 16 листопада 2017 року про звільнення жилих приміщень відповідачі не відреагували, самовільно заселене житло не звільнили. Ордер відповідачам не видавався, договір найму жилих приміщень №№ 6,7,8,9,10,11 у будинку АДРЕСА_1 з відповідачами не укладався, тому відповідачі самовільно зайняли жилі приміщення.

З довідок ЛКП "Дім" від 15 березня 2018 року відомо, що відповідач ОСОБА_5 зареєстрований за адресою: АДРЕСА_2 та є співвласником цієї квартири.

Відповідачі ОСОБА_1, ОСОБА_2, ОСОБА_3, ОСОБА_4 зареєстровані за адресою: АДРЕСА_3.

Посилаючись на вказані обставини, позивач просила суд виселети відповідачів з самовільно зайнятих жилих приміщень із спільними комунальними вигодами №№ 6,7,8,9,10,11 у будинку АДРЕСА_1.

Короткий зміст рішення суду першої інстанції

Рішенням Личаківського районного суду міста Львова від 03 квітня 2019 року позов Личаківської районної адміністрації Львівської міської ради задоволено.

Виселено ОСОБА_1, ОСОБА_2, ОСОБА_3, ОСОБА_4, ОСОБА_5 із самовільно зайнятих жилих приміщень із спільними комунальними вигодами №№ 6,7,8,9,10, АДРЕСА_4.

Вирішено питання про розподіл судових витрат.

Судове рішення суду першої інстанції мотивоване тим, що оскільки відповідачі самоправно зайняли спірні жилі приміщення, то в силу вимог статті 116 ЖК Української РСР підлягають виселенню з них без надання іншого приміщення.

Короткий зміст постанови суду апеляційної інстанції

Постановою Львівського апеляційного суду від 12 листопада 2019 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишено без задоволення, рішення Личаківського районного суду міста Львова від 03 квітня 2019 року залишено без змін.

Судове рішення апеляційного суду мотивоване тим, що висновки суду першої інстанції відповідають вимогам закону, обставини справи встановлені повно, а доводи апеляційної скарги не підтверджені належними та допустимими доказами і не спростовують висновків суду першої інстанції.

Узагальнені доводи вимог касаційної скарги

У грудні 2019 року ОСОБА_1 подав до Верховного Суду касаційну скаргу, у якій, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить скасувати судові рішення судів попередніх інстанцій та ухвалити нове судове рішення про відмову у позові.

Касаційна скарга мотивована тим, що суди попередніх інстанцій не з'ясували всі фактичні обставини справи; не врахували, що у зв'язку із аварійним станом будинку АДРЕСА_5 відповідачі на підставі відселенчого листа № 345 від 18 травня 1990 року, який виданий відділом житлового господарства Червоноармійського райвиконкому м. Львова, були вселені в житлові приміщення із спільними комунальними вигодами №№ 6,7,8,9,10, АДРЕСА_4 на час ремонту квартири АДРЕСА_6. Після проведення відновлювального капітального ремонту в квартирі АДРЕСА_6 до неї вселилась сестра ОСОБА_1 - ОСОБА_6 з членами своєї сім'ї (чоловік, син, дочка, невістка та внучка). Враховуючи те, що декілька сімей, які складаються з осіб різної статі, загальна кількість яких становить 11 чоловік, фізично не може спільно проживати в однокімнатній квартирі, житлова площа якої становить 19,40 кв. м, а загальна площа 32,10 кв. м, то відповідачі залишилися проживати в житлових приміщеннях №№ 6,7,8,9,10,11 у будинку АДРЕСА_1.

Крім того, ОСОБА_1 перебуває на квартирному обліку з 06 вересня 1988 року.

Зазначеним обставинам суди не надали належної правової оцінки та не врахували, що відповідачі потребують покращення житлових умов у зв'язку із тим, що квартира АДРЕСА_6 не відповідає нормам забезпечення житла на кожного члена сім'ї, тому відповідачі проживають у спірному приміщенні. Також не враховано, що між сторонами фактично укладено договір на відшкодування витрат на утримання нерухомого майна та сплати комунальних послуг.

Не вирішено судом питання, яким способом та в які приміщення повинні бути вселені неповнолітні діти-інваліди, не з'ясована думка органу опіки та піклування щодо їх виселення без фактичного надання житла та неможливості їх вселення за місцем реєстрації.

Відзив на касаційну скаргу до Верховного Суду не надходив.

Надходження касаційної скарги до суду касаційної інстанції

Згідно зі статтею 388 ЦПК України судом касаційної інстанції у цивільних справах є Верховний Суд.

Ухвалою Верховного Суду у складі Касаційного цивільного суду від 24 січня 2020 року відкрито касаційне провадження в указаній справі і витребувано цивільну справу № 463/1490/18 з Личаківського районного суду міста Львова.

Ухвалою Верховного Суду у складі Касаційного цивільного суду від 04 серпня 2020 року клопотання ОСОБА_1 про зупинення виконання рішення Личаківського районного суду міста Львова від 03 квітня 2019 року, залишеного без змін постановою Львівського апеляційного суду від 12 листопада 2019 року, задоволено. Зупинено виконання рішення Личаківського районного суду міста Львова від 03 квітня 2019 року, залишеного без змін постановою Львівського апеляційного суду від 12 листопада 2019 року, до закінчення касаційного провадження.

Ухвалою Верховного Суду у складі Касаційного цивільного суду від 07 грудня 2020 року цивільну справу № 463/1490/18 призначено до судового розгляду.

Фактичні обставини справи, встановлені судом

Суд установив, що приміщення №№ 6,7,8,9,10,11 в будинку АДРЕСА_1 є комунальною власністю, їх загальна площа становить 99,7 кв. м, житлова площа - 72,4 кв. м та належали до відселенчого фонду Львівської міської ради.

На підставі відселенчого листа № 345 від 18 травня 1990 року, виданого відділом житлового господарства Червоноармійського райвиконкому м. Львова, відповідачі вселилися у жилі приміщення №№ 6,7,8,9,10,11 в будинку АДРЕСА_1.

З актів ЛКП " № 504" від 27 грудня 2017 року та від 25 січня 2018 року вбачається, що в приміщеннях №№ 6,7,8,9,10,11 в будинку АДРЕСА_1 проживають без належно оформлених документів ОСОБА_1, ОСОБА_2, ОСОБА_3, ОСОБА_4, ОСОБА_5, ОСОБА_7, ОСОБА_7.

Рішенням Львівської міської ради № 249 від 21 травня 1999 року "Про подальше використання відселенчих квартир, які знаходяться на території Личаківського району" спірні житлові приміщення вилучено з відселенчого фонду і передано у відділ обліку і розподілу житла для надання черговикам міської ради до підходу черги.

З довідок ЛКП "Дім" від 15 березня 2018 року № 82 та від № 81 вбачається, що відповідач ОСОБА_5 зареєстрований в квартирі АДРЕСА_7 та є співвласником вказаної квартири, а відповідачі ОСОБА_1, ОСОБА_2, ОСОБА_3, ОСОБА_4 зареєстровані в квартирі АДРЕСА_6.

ЛКП " № 504" зверталось до ОСОБА_1 з попередженням, відповідно до якого просило звільнити самовільно зайнятті приміщення №№ 6,7,8,9,10,11 в будинку АДРЕСА_1 або надати документи, які дають підстави проживати в названих приміщеннях. Такі звернення залишені відповідачами без належного реагування.

2. Мотивувальна частина

Позиція Верховного Суду

08 лютого 2020 року набрав чинності Закон України від 15 січня 2020 року № 460-IX "Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України Цивільного процесуального кодексу України Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ".

Частиною другою розділу ІІ Прикінцевих та перехідних положень Закону України від 15 січня 2020 року № 460-IX "Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України Цивільного процесуального кодексу України Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ" установлено, що касаційні скарги на судові рішення, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності Закону України від 15 січня 2020 року № 460-IX "Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України Цивільного процесуального кодексу України Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ", розглядаються в порядку, що діяв до набрання чинності Закону України від 15 січня 2020 року № 460-IX "Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України Цивільного процесуального кодексу України Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ".

За таких обставин розгляд касаційної скарги ОСОБА_1 на рішення Личаківського районного суду міста Львова від 03 квітня 2019 року та постанову Львівського апеляційного суду від 12 листопада 2019 року здійснюється Верховним Судом в порядку та за правилами ЦПК України в редакції Закону від 03 жовтня 2017 року № 2147-VIII, що діяла до 08 лютого 2020 року.

Згідно із положенням частини 2 статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Касаційна скарга підлягає задоволенню.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

Згідно з частиною 3 статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Відповідно до вимог частин 1 і 2 статті 400 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими. Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.

За змістом статті 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" суди застосовують при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року і протоколи до неї, згоду на обов'язковість яких надано Верховною Радою України, та практику Європейського Суду з прав людини як джерело права.

У своїй діяльності Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ) керується принципом пропорційності, тобто дотримання "справедливого балансу" між потребами загальної суспільної ваги та потребами збереження фундаментальних прав особи.

Стаття 8 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року (далі - Конвенція) закріплює право кожного на повагу до його приватного і сімейного життя, житла і до таємниці кореспонденції. Органи державної влади не можуть втручатись у здійснення цього права інакше, ніж згідно із законом і коли це необхідно в демократичному суспільстві в інтересах національної і громадської безпеки або економічного добробуту країни, з метою запобігання заворушенням чи злочинам, для захисту здоров'я чи моралі або з метою захисту прав і свобод інших осіб.

У пункті 36 рішення від 18 листопада 2004 року у справі "Прокопович проти Росії" Європейський суд з прав людини визначив, що концепція "житла" за змістом статті 8 Конвенції не обмежена житлом, яке зайняте на законних підставах або встановленим у законному порядку. "Житло" - це автономна концепція, що не залежить від класифікації у національному праві. То чи є місце конкретного проживання "житлом", що б спричинило захист на підставі пункту 1 статті 8 Конвенції, залежить від фактичних обставин справи, а саме - від наявності достатніх триваючих зв'язків з конкретним місцем проживання (рішення ЄСПЛ у справі "Баклі проти Сполученого Королівства" від 11 січня 1995 року, пункт 63).

Таким чином, тривалий час проживання особи в житлі, незалежно від його правового режиму, є достатньою підставою для того, щоб вважати відповідне житло належним такій особі в розумінні статті 8 Конвенції, а тому наступне виселення її з відповідного житла є невиправданим втручанням в приватну сферу особи, порушенням прав на повагу до житла.

Поняття "майно" у першій частині статті 1 Першого протоколу до Конвенції має автономне значення, яке не обмежується правом власності на фізичні речі та є незалежним від формальної класифікації в національному законодавстві. Право на інтерес теж по суті захищається статтею 1 Першого протоколу до Конвенції.

Кожному гарантується недоторканність житла (стаття 30 Конституції України).

У частині 4 статті 9 ЖК Української РСР визначено, що ніхто не може бути виселений із займаного жилого приміщення або обмежений у праві користування жилим приміщенням інакше як з підстав і в порядку, передбачених законом.

Відповідно до частини 1 статті 109 ЖК Української РСР виселення із займаного жилого приміщення допускається з підстав, установлених законом.

У частині 3 статті 116 ЖК Української РСР передбачено, що осіб, які самоправно зайняли жиле приміщення, виселяють без надання їм іншого жилого приміщення.

Такими, що самоправно зайняли жиле приміщення, вважаються особи, які вселилися до нього самовільно без будь-яких підстав, а саме без відповідного рішення про надання їм цього приміщення та відповідно ордера на житлове приміщення.

Виселення цих осіб пов'язане з відсутністю у них будь-яких підстав для зайняття жилої площі.

Установлено, що відповідачі вселилися у жилі приміщення №№ 6,7,8,9,10,11 у будинку АДРЕСА_1 на підставі відселенчого листа № 345 від 18 травня 1990 року, який виданий відділом житлового господарства Червоноармійського райвиконкому м.

Львова, тривалий час (з 1990 року) проживають у вказаних приміщеннях.

Вселення відповідачів у спірні приміщення на підставі відповідного рішення суб'єкта владних повноважень унеможливлює їх виселення на підставі частини 3 статті 116 ЖК Української РСР, оскільки вселення відбулося не самоправно.

З врахуванням часу проживання відповідачів у спірних приміщеннях є підстави стверджувати, що відповідачі мають достатні та триваючі зв'язки з конкретним місцем проживання, а зазначені приміщення є їх житлом у розумінні статті 8 Конвенції.

Відсутність договору житлового найму та ордера на вселення у жилі приміщення само по собі не є підставою для висновку, що займане відповідачами з 1990 року житло за таких фактичних обставин справи, за наявності достатніх триваючих зв'язків з конкретним місцем проживання, не є житлом у розумінні пункту 1 статті 8 Конвенції.

Відповідно до частин 1 та 4 статті 412 ЦПК України підставами для скасування судових рішень повністю або частково і ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни рішення є неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права. Зміна судового рішення може полягати в доповненні або зміні його мотивувальної та (або) резолютивної частини.

Зважаючи на те, що у справі не вимагається збирання або додаткової перевірки чи оцінки доказів, обставини справи встановлені судом повно, але допущено неправильне застосування норм матеріального та процесуального права, оскаржувані судові рішення судів попередніх інстанцій підлягають скасуванню з прийняттям нової постанови про відмову у задоволенні позову.

Керуючись статтями 400, 412, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду,

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити.

Рішення Личаківського районного суду міста Львова від 03 квітня 2019 року та постанову Львівського апеляційного суду від 12 листопада 2019 року скасувати.

У задоволенні позову Личаківської районної адміністрації Львівської міської ради до ОСОБА_1, ОСОБА_2, ОСОБА_3, ОСОБА_4, ОСОБА_5, третя особа - Львівська міська рада, про виселення із самовільно зайнятих жилих приміщень відмовити.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття.

Постанова суду касаційної інстанції є остаточною і оскарженню не підлягає.

ГоловуючийМ. Є. ЧервинськаСудді:С. Ю. Бурлаков В. С. Жданова А. Ю. Зайцев В. М.

Коротун