Історія справи

Ухвала КЦС ВП від 09.05.2018 року у справі №759/5037/17

Постанова

Іменем України

28 листопада 2018 року

м. Київ

справа № 759/5037/17

провадження № 61-20987св18

Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду у складі:

головуючого - Луспеника Д. Д.,

суддів: Гулька Б. І., Синельникова Є. В. (суддя-доповідач), Хопти С. Ф., Черняк Ю. В.

учасники справи:

позивач - ОСОБА_3,

відповідачі - ОСОБА_4,

розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційні скарги ОСОБА_4 і ОСОБА_3 на рішення Святошинського районного суду міста Києва, у складі судді Сенька М. Ф., від 09 листопада 2017 року та постанову Апеляційного суду міста Києва, у складі колегії суддів: Вербової І. М., Головачова Я. В., Шахової О. В., від 28 лютого 2018 року,

В С Т А Н О В И В :

У березні 2017 року ОСОБА_3 звернулась до суду із позовом до ОСОБА_4 про стягнення аліментів.

Позовна заява ОСОБА_3 мотивована тим, що з березня 2003 року по лютий 2014 року вона перебувала у зареєстрованому шлюбі з ОСОБА_4 У шлюбі у них народилась дочка ОСОБА_5 (ІНФОРМАЦІЯ_1), після розлучення дитина залишилась з матір'ю. Після припинення шлюбних відносин ОСОБА_4 перестав належним чином піклуватись про дитину, активної участі у її вихованні не приймає, належним чином матеріально не забезпечує.

Посилаючись на зазначені обставини, ОСОБА_3 просила суд стягнути з ОСОБА_4 аліменти на утримання їх дочки ОСОБА_6, ІНФОРМАЦІЯ_1, у розмірі 10 000, 00 грн щомісячно, до повноліття дитини, з індексацією відповідно до закону.

Рішенням Святошинського районного суду міста Києва від 09 листопада 2017 року частково задоволено позовні вимоги ОСОБА_3 Стягнуто з ОСОБА_4 на користь ОСОБА_3 аліменти на утримання дитини - ОСОБА_6, ІНФОРМАЦІЯ_1, у сумі 2 000, 00 грн щомісячно, починаючи з 31 березня 2017 року та до досягнення дитиною повноліття. У задоволенні решти позовних вимог відмовлено. Вирішено питання про розподіл судових витрат (щодо судового збору).

Рішення суду першої інстанції мотивоване тим, що відповідач має змогу надавати матеріальну допомогу та зобов'язаний утримувати дочку. Суд дійшов висновку, що у стягненні витрат на правову допомогу належить відмовити, оскільки позивачем не доведено, що ФОП ОСОБА_7 має право на надання такої допомоги.

Постановою Апеляційного суду міста Києва від 28 лютого 2018 року рішення Святошинського районного суду міста Києва від 09 листопада 2017 року скасовано у частині відмови у стягненні витрат на правову допомогу та ухвалено у цій частині нове рішення, яким стягнуто із ОСОБА_4 на користь ОСОБА_3 понесені витрати на правову допомогу у розмірі 3 000, 00 грн. У іншій частині рішення суду першої інстанції залишено без змін.

Рішення апеляційного суду мотивоване тим, що судом першої інстанції при розгляді справи не допущено неправильного застосування норм матеріального права чи порушень норм процесуального права у частині вирішення питання про стягнення аліментів на неповнолітню дитину. Разом з тим, апеляційний суд вказав, що місцевий суд дійшов невірного висновку про відсутність підстав для задоволення вимог ОСОБА_3 про відшкодування витрат на правову допомогу, оскільки вказані витрати були доведені належними та допустимими доказами.

У березні 2018 року ОСОБА_4 подав касаційну скаргу на рішення Святошинського районного суду міста Києва від 09 листопада 2017 року та постанову Апеляційного суду міста Києва від 28 лютого 2018 року.

У касаційній скарзі ОСОБА_4 просить скасувати рішення Святошинського районного суду міста Києва від 09 листопада 2017 року та постанову Апеляційного суду міста Києва від 28 лютого 2018 року у частині вирішення питання про розподіл судових витрат та витрат на правову допомогу і ухвалити у цій частині нове рішення про відмову ОСОБА_3 у відшкодуванні витрат на правову допомогу, а також стягнути з нього судовий збір пропорційно до задоволених позовних вимог, посилаючись на порушення судами попередніх інстанцій норм процесуального права.

Доводи особи, яка подала касаційну скаргу, обґрунтовано тим, що суди попередніх інстанцій не врахували, що судові витрати присуджуються на користь позивача пропорційно до розміру задоволених позовних вимог. Вирішуючи питання про відшкодування витрат, понесених позивачем на правову допомогу, апеляційний суд не звернув увагу на те, що правову допомогу надавав не адвокат, а фізична особа-підприємець ОСОБА_7

03 травня 2018 року ухвалою Верховного Суду відкрито касаційне провадження у справі за касаційною скаргою ОСОБА_4

У березні 2018 року ОСОБА_3подано касаційну скаргу на рішення Святошинського районного суду міста Києва від 09 листопада 2017 року та постанову Апеляційного суду міста Києва від 28 лютого 2018 року.

У касаційній скарзі ОСОБА_3 просить скасувати рішення Святошинського районного суду міста Києва від 09 листопада 2017 року та постанову Апеляційного суду міста Києва від 28 лютого 2018 року, а справу передати на новий судовий розгляд до суду першої інстанції, посилаючись на неправильне застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального права та порушення норм процесуального права.

Доводи особи, яка подала касаційну скаргу, обґрунтовано тим, що суди попередніх інстанцій повно і всебічно не з'ясували обставини справи, не врахували реальні доходи відповідача і витрати на утримання дитини та невірно визначили розмір аліментів, що підлягає до стягнення.

18 травня 2018 року ухвалою Верховного Суду відкрито касаційне провадження у справі за касаційною скаргою ОСОБА_3

У травні 2018 року ОСОБА_3 подано відзив на касаційну скаргу ОСОБА_4, в якій вказано на її необґрунтованість та безпідставність.

У червні 2018 року ОСОБА_4 подано відзив на касаційну скаргу ОСОБА_3, в якій вказано на її необґрунтованість та безпідставність.

14 листопада 2018 року ухвалою Верховного Суду справу за позовом ОСОБА_3 до ОСОБА_4 про стягнення аліментів, за касаційними скаргами ОСОБА_4 і ОСОБА_3 на рішення Святошинського районного суду міста Києва від 09 листопада 2017 року та постанову Апеляційного суду міста Києва від 28 лютого 2018 року призначено до судового розгляду у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи за наявними у ній матеріалами.

Частинами першою та другою статті 400 ЦПК України визначено, що під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Згідно з положеннями частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Перевіривши доводи касаційної скарги та матеріали справи, колегія суддів дійшла наступних висновків.

Судами встановлено, що ОСОБА_4 і ОСОБА_3 перебували у зареєстрованому шлюбі з березня 2003 року по лютий 2014 року (а.с. 8). У шлюбі у сторін народилась донька ОСОБА_6, ІНФОРМАЦІЯ_1 (а.с. 7).

Після розірвання шлюбу дитина залишилась проживати з матір'ю.

ОСОБА_4 створив нову сім'ю, в якій 15 березня 2017 року народилась донька - Анастасія (а.с. 50, 53).

Встановлено, що ОСОБА_4 працює у товаристві з обмеженою відповідальністю «ЄВРОПРОЕКТ УКРАЇНА ЛТД» на посаді інженера-технолога і отримує заробітну плату близько 4 600, 00 грн на місяць. Теперішня дружина ОСОБА_4 перебуває у відпустці по догляду за дитиною до трьох років, тобто і дружина, і малолітня дитина перебувають на утриманні останнього.

Також встановлено, що ОСОБА_4 регулярно перераховував на рахунок позивача у середньому по 1 300, 00 грн щомісячно, як аліменти.

Звертаючись до суду з даним позовом ОСОБА_3 просила суд стягнути з відповідача на її користь на утримання доньки аліменти у розмірі 10 000, 00 грн.

ОСОБА_4 частково визнав позов та пояснив, що реально може сплачувати аліменти на утримання дитини у розмірі 1 200, 00 грн на місяць.

Згідно частини першої статті 3 ЦПК України, 2004 року, кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів.

Частиною першою статті 15 ЦК України визначено право кожної особи на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

Відповідно до положень статті 60 ЦПК України, 2004 року, кожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог та заперечень. Докази подаються сторонами та іншими особами, які беруть участь у справі. Доказуванню підлягають обставини, які мають значення для ухвалення рішення у справі і щодо яких у сторін та інших осіб, які беруть участь у справі, виникає спір.

Аналогічні положення містить стаття 81 чинного ЦПК України.

Сімейний кодекс України виходить з принципу рівності прав та обов'язків батьків. Відповідно до закону брати участь у матеріальних витратах зобов'язані обоє з батьків, незалежно від того, з ким з них проживає дитина.

За змістом статті 180 СК України батьки зобов'язані утримувати дитину до досягнення нею повноліття.

Відповідно до статей 183, 184 СК України за рішенням суду розмір аліментів визначається у частці від доходу її матері, батька і (або) у твердій грошовій сумі.

За положеннями статті 182 СК України при визначенні розміру аліментів суд враховує: стан здоров'я та матеріальне становище дитини; стан здоров'я та матеріальне становище платника аліментів; наявність у платника аліментів інших дітей, непрацездатних чоловіка, дружини, батьків, дочки, сина; інші обставини, що мають істотне значення.

Підстави визначення розміру аліментів у частках від заробітку (доходу) або у твердій сумі визначаються з урахуванням як положень статті 182 СК України, так і положень статей 183, 184 СК України.

Врахувавши матеріальне становище платника аліментів, наявність у нього інших утриманців, місцевий суд, задовольняючи частково позов і стягуючи з відповідача аліменти на користь позивача на утримання дитини у розмірі 2 000, 00 грн щомісячно, вірно виходив з того, що відповідач зобов'язаний та спроможний надавати матеріальну допомогу доньці ОСОБА_6 саме у такому розмірі, вважаючи цю суму обґрунтованою, достатньою та такою, що відповідає потребам дитини.

Висновок судів про наявність у відповідача можливості надавати дочці матеріальну допомогу у розмірі по 2 000, 00 грн щомісячно є обґрунтованим та не спростований заявником.

Посилання ОСОБА_3 на те, що суди попередніх інстанцій не врахували реальні доходи відповідача, а також витрати на утримання дитини, а тому невірно визначили розмір аліментів, що підлягають до стягнення, є необґрунтованими. Позивач не довела, що розмір щомісячного доходу відповідача складає 1 500 дол. США.

Визначаючи розмір аліментів, що підлягає стягненню з відповідача у розмірі 2 000, 00 грн щомісячно, місцевий суд врахував, що Законом України «Про Державний бюджет на 2017 рік» прожитковий мінімум для дитини віком до 6 років з 01 січня 2017 року встановлено у розмірі 1 355, 00 грн, а для дітей віком від 6 до 18 років - 1 689, 00 грн.

Вирішуючи питання про розподіл витрат по сплаті судового збору місцевий суд, з висновком якого погодився й суд апеляційної інстанції, вірно визначив його розмір у сумі 640, 00 грн, що є мінімальною ставкою судового збору за подання до суду позовної заяви майнового характеру.

За положеннями частини першої статті 4 Закону України «Про судовий збір», у редакції, чинній на момент подання позовної заяви, судовий збір справляється у відповідному розмірі від прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленому законом на 01 січня календарного року, в якому відповідна заява або скарга подається до суду, - у відсотковому співвідношенні до ціни позову та у фіксованому розмірі.

Згідно із статтею 7 Закону України «Про Державний бюджет України на 2016 рік» прожитковий мінімум для працездатних осіб становить 1 600, 00 грн.

За положеннями підпункту 1 пункту 1 частини другої статті 4 Закону України «Про судовий збір», у редакції, чинній на момент подання позовної заяви, за подання до суду фізичною особою або фізичною особою-підприємцем позовної заяви майнового характеру ставка судового збору становить 1 відсоток ціни позову, але не менше 0,4 розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб (640, 00 грн) та не більше 5 розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб (8 000, 00 грн).

Відповідно до положень пункту 3 частини першої статті 5 Закону України «Про судовий збір» від сплати судового збору під час розгляду справи в усіх судових інстанціях звільняються позивачі у справах про стягнення аліментів.

За нормами частини другої статті 88 ЦПК України, 2004 року, якщо сторону, на користь якої ухвалено рішення, звільнено від оплати судових витрат, з другої сторони стягуються судові витрати на користь осіб, що їх понесли, пропорційно до задоволеної чи відхиленої частини вимог. Якщо обидві сторони звільнені від оплати судових витрат, вони компенсуються за рахунок держави у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.

Положеннями частини третьої статті 88 ЦПК України, 2004 року, визначено, що якщо позивача, на користь якого ухвалено рішення, звільнено від сплати судового збору, він стягується з відповідача в дохід держави пропорційно до задоволеної чи відхиленої частини вимог.

Враховуючи, що з ОСОБА_4 стягнуто на користь держави 640, 00 грн (мінімальний розмір ставки судового збору за подання позовної заяви майнового характеру), то посилання останнього на невірно визначений судом розмір судового збору, що підлягає до стягнення, є необґрунтованим.

Відмовляючи ОСОБА_3 у задоволенні вимог про відшкодування витрат на правову допомогу, місцевий суд вказав на те, що заявником не доведено, що фізична особа-підприємець ОСОБА_7 має право надавати таку допомогу відповідно до закону.

Апеляційний суд, скасовуючи рішення місцевого суд у частині відмови у стягненні витрат на правову допомогу та стягуючи з ОСОБА_4 на користь ОСОБА_3 3 000, 00 грн витрат на правову допомогу, зазначив, що підстави, межі та порядок відшкодування судових витрат на правову допомогу, надану у суді як адвокатом, так і іншим фахівцем у галузі права, регламентовано у пункті 2 частини третьої статті 79, статтях 84, 88, 89 ЦПК України, 2004 року.

На підтвердження понесених витрат на правову допомогу ОСОБА_3 було надано: договір про надання правової допомоги №18/03-17 від 18 березня 2017 року, укладений між ОСОБА_3 та фізичною особою-підприємцем ОСОБА_7, квитанцію №1-18/03-17 від 18 березня 2017 року про оплату правової допомоги у розмірі 3 000, 00 грн, довідку-розрахунок № 1 витрат на правову допомогу у цивільній справі на стадії досудової підготовки справи, квитанція №2-18/03-17 від 08 листопада 2017 року про оплату правової допомоги в розмірі 1 500 грн, довідка-розрахунок №1 (об'єднана) витрат на правову допомогу у цивільній справі на стадії досудової підготовки справи та на стадії судового провадження від 09 листопада 2017 року (а.с. 18, 19, 21, 71а, 72).

У частині першій статті 59 Конституції України закріплено право кожного на правову допомогу (професійну правничу допомогу).

Відповідно до правової позиції Конституційного Суду України таке право є гарантованою Конституцією України можливістю фізичної особи одержати юридичні (правові) послуги (абзац другий пункту 4 мотивувальної частини Рішення Конституційного Суду України від 16 листопада 2000 року № 13-рп/2000). Це право є одним із конституційних, невід'ємних прав людини і має загальний характер; реалізація права на правову допомогу не може залежати від статусу особи та характеру її правовідносин з іншими суб'єктами права; вибір форми та суб'єкта надання такої допомоги залежить від волі особи, яка бажає її отримати; конституційне право кожного на правову допомогу за своєю суттю є гарантією реалізації, захисту та охорони інших прав і свобод людини і громадянина, і в цьому полягає його соціальна значимість (абзаци третій, четвертий, п'ятий підпункту 3.1, абзац перший підпункту 3.2 пункту 3 мотивувальної частини Рішення Конституційного Суду України від 30 вересня 2009 року № 23-рп/2009). Звернення до суду для захисту конституційного права кожного на правову допомогу безпосередньо на підставі частини третьої статті 8 Конституції України гарантується.

За частиною першою статті 12 ЦПК України, 2004 року, правова допомога може надаватися адвокатами або іншими фахівцями у галузі права у порядку і випадках, установлених законом.

Підстави, межі та порядок відшкодування судових витрат на правову допомогу, регламентовано у пункті 2 частини третьої статті 79, статтях 84, 88, 89 ЦПК України, 2004 року.

Положеннями статті 131-2 Конституції України визначено, що для надання професійної правничої допомоги в Україні діє адвокатура. Незалежність адвокатури гарантується. Засади організації і діяльності адвокатури та здійснення адвокатської діяльності в Україні визначаються законом. Виключно адвокат здійснює представництво іншої особи в суді, а також захист від кримінального обвинувачення. Законом можуть бути визначені винятки щодо представництва в суді у трудових спорах, спорах щодо захисту соціальних прав, щодо виборів та референдумів, у малозначних спорах, а також стосовно представництва малолітніх чи неповнолітніх осіб та осіб, які визнані судом недієздатними чи дієздатність яких обмежена.

Частиною другою статті 137 ЦПК України передбачено розподіл судових витрат, які пов'язані з професійною правничою допомогою, яка надається лише адвокатом.

Заявник самостійно вирішує питання про вибір свого представника у суді, однак держава гарантує такій особі право на відшкодування витрат на правничу допомогу, надану лише адвокатом.

Враховуючи, що правову допомогу ОСОБА_3 було надано фізичною особою-підприємцем ОСОБА_7, який не має статусу адвоката, то місцевий суд вірно вказав на відсутність правових підстав для віднесення до судових витрат сум, сплачених заявником за послуги, надані їй особою, яка не є адвокатом.

З урахуванням наведеного, колегія суддів дійшла висновку, що суд першої інстанції виконав вимоги статті 212 ЦПК України, 2004 року, щодо оцінки доказів і статті 213 ЦПК України, 2004 року, щодо законності та обґрунтованості рішення суду, повно і всебічно дослідив і оцінив докази та встановив обставини у справі.

За таких обставин рішення апеляційного суду про стягнення з ОСОБА_4 на користь ОСОБА_3 коштів в рахунок відшкодування витрат на правничу допомогу не може вважатись таким, що відповідає вищенаведеним нормам права.

Відповідно до статті 413 ЦПК України суд касаційної інстанції скасовує постанову суду апеляційної інстанції повністю або частково і залишає в силі судове рішення суду першої інстанції у відповідній частині, якщо встановить, що судом апеляційної інстанції скасовано судове рішення, яке відповідає закону.

Керуючись статтями 402, 409, 413, 415, 416, 418, 419 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду

П О С Т А Н О В И В :

Касаційну скаргу ОСОБА_3 залишити без задоволення.

Касаційну скаргу ОСОБА_4 задовольнити частково.

Постанову Апеляційного суду міста Києва від 28 лютого 2018 року скасувати.

Рішення Святошинського районного суду міста Києва від 09 листопада 2017 року залишити в силі.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

ГоловуючийД. Д. Луспеник СуддіБ. І. Гулько Є. В. Синельников С. Ф. Хопта Ю. В. Черняк