Постанова КЦС ВП від 21.01.2019 року у справі №1601/12620/2012

Друк

Пошук

262

Переглядів

КОМЕНТАР від ресурсу "ПРОТОКОЛ":

Постанова

касаційний цивільний суд верховного суду ( КЦС ВП )

Історія справи

Постанова КЦС ВП від 21.01.2019 року у справі №1601/12620/2012

Державний герб України

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

28 листопада 2018 року

м. Київ

справа № 1601/12620/2012

провадження № 61-9652св18

Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:

головуючого - судді Ступак О. В.,

суддів: Карпенко С. О. (судді-доповідача), Кузнєцова В. О., ПогрібногоС. О., Усика Г. І.,

учасники справи:

позивач за первісним позовом - ОСОБА_4,

відповідачі за первісним позовом: ОСОБА_5, ОСОБА_6, ОСОБА_7,

розглянувши у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу ОСОБА_7, подану її представником ОСОБА_8, на рішення апеляційного суду Полтавської області від 26 липня 2016 року, ухвалене колегією у складі суддів: Пилипчук Л. І., Дряниці Ю. В., Кривчун Т. О.,

ВСТАНОВИВ:

У жовтні 2012 року ОСОБА_4 звернулася з позовом, уточненим у серпні 2014 року, до ОСОБА_5, ОСОБА_5, ОСОБА_7 про визнання недійсним свідоцтва про право на спадщину за законом, виключення майна зі складу спадщини, припинення права власності на частку у спадковому майні і визнання права власності на майно.

В обґрунтування позову зазначила, що ІНФОРМАЦІЯ_1 помер її чоловік ОСОБА_9, з яким вона перебувала у зареєстрованому шлюбі з 31 грудня 1971 року.

Вказує, що до складу спадщини після ОСОБА_9 увійшло майно, яке належало їм на праві спільної сумісної власності подружжя, проте нотаріус при видачі спадкоємцям свідоцтва про право на спадщину за законом не виключив належну їй як дружині ОСОБА_9 частку майна зі складу спадщини, що є підставою для визнання виданого свідоцтва недійсним.

Посилається на те, що кожному із спадкоємців: їй, дітям ОСОБА_5 і ОСОБА_5, а також матері ОСОБА_9 - ОСОБА_7, належить по 1/8 частці належного ОСОБА_9 майна, до складу якого входить:

- земельна ділянка площею 0,07 га, розташована на території Рокитнянської сільської ради Кременчуцького району Полтавської області;

- 1/2 частка у праві власності на автомобіль марки ВАЗ-2107, 1990 року випуску, номерний знак НОМЕР_1;

- 1/2 частка у праві власності на автомобіль марки Subaru Legacy, 1998 року випуску, номерний знак НОМЕР_2;

- вклад з нарахованими процентами, розміщений у Кременчуцькій філії Акціонерного товариства Комерційний банк «Приват Банк» на рахунку НОМЕР_7 із сумою залишку 1 253,84 доларів США, а також на картковому рахунку з обслуговування платіжної картки - із сумою залишку 10 982,32 доларів США;

- вклад з нарахованими процентами, розміщений у філії «Відділення Публічного акціонерного товариства «Промінвестбанк» в м. Кременчуці Полтавської області» на поточному рахунку НОМЕР_3 із сумою залишку 103,76 гривень та на вкладному рахунку НОМЕР_8 - із сумою залишку 35,02 гривень;

- 50 простих іменних акцій з дивідендами Закритого акціонерного товариства «УШБА» номінальною вартістю по 220 гривень кожна на загальну суму 11 000 гривень;

- 49 простих іменних акцій з дивідендами Акціонерного товариства закритого типу «Байгора» номінальною вартістю по 220 гривень кожна на загальну суму 10 780 гривень;

- 600 простих іменних акцій з дивідендами Закритого акціонерного товариства «Нафтохімік» номінальною вартістю по 100 гривень кожна на загальну суму 60 000 гривень;

- 55 простих іменних акцій з дивідендами Закритого акціонерного товариства «Нафта-ділінг» номінальною вартістю по 50 гривень кожна на загальну суму 2 750 гривень;

- вклад з нарахованими процентами, що зберігається в Акціонерному комерційному Промислово-фінансовому банку м. Києва на депозитному рахунку № НОМЕР_4 із сумою залишку 331 865,64 доларів США, а також на поточному рахунку № НОМЕР_5 - із сумою залишку 4 691,61 гривень;

- вклад з нарахованими процентами, що зберігається в Кременчуцькій філії Акціонерного комерційного Промислово-фінансового банка на рахунку № НОМЕР_6 із сумою залишку 5 383,74 гривень;

- 1/2 частка квартири АДРЕСА_1 загальною площею 60,1 кв.м.

Оскільки частка інших спадкоємців у неподільному майні є незначною, просила припинити право власності ОСОБА_5, ОСОБА_5 та ОСОБА_7 на належну кожному 1/8 частку спірної земельної ділянки, квартири та транспортних засобів із визнанням за нею права власності на це майно у цілому та стягненням на користь відповідачів відповідної компенсації.

Також просила визнати за нею право власності на 5/8 часток іншого спадкового майна, а саме на грошові вклади із відповідними процентами та прості іменні акції.

У січні 2013 року ОСОБА_10 звернулася з зустрічним позовом, уточненим у квітні 2016 року, до ОСОБА_5, ОСОБА_5 і ОСОБА_4 про стягнення грошових коштів.

В обґрунтування позову зазначила, що ІНФОРМАЦІЯ_1 помер її син ОСОБА_9, спадщину після нього прийняли його діти ОСОБА_5 і ОСОБА_5, а також дружина ОСОБА_4

Заявник вказує, що при поданні нотаріусу заяв про прийняття спадщини відповідачі приховали наявність ще одного спадкоємця, яким є вона як мати ОСОБА_9 У зв'язку з такими діями вона оскаржила у судовому порядку видані відповідачам свідоцтва про право на спадщину за законом і ці свідоцтва визнані частково недійсними рішенням апеляційного суду Полтавської області від 29 березня 2011 року, яке набрало законної сили.

Посилається на те, що вимогу про виключення зі складу спадкового майна належної їй як дружині 1/2 частки ОСОБА_4 не заявляла протягом 10 років, тому строк на звернення до суду з відповідними вимогами сплив.

Вказала на недоведеність тверджень ОСОБА_4 щодо віднесення майна, належного на день смерті ОСОБА_9, до складу спільного сумісного майна подружжя, що свідчить про входження цього майна до складу спадщини у повному обсязі.

Заявник вважає, що сума компенсації, яку пропонує сплатити спадкоємцям ОСОБА_4, занижена і не відповідає дійсній вартості спірного майна, тому просить стягнути з відповідачів, які прийняли спадщину і розпорядилися нею, у рівних частках по 802 959,67 гривень компенсації вартості належної їй 1/4 частки спадкового майна, що в сукупності складає 2 408 879,02 гривень.

Суди справу розглядали неодноразово.

Останнім рішенням Автозаводського районного суду м. Кременчука від 19 травня 2016 року, ухваленим у складі судді Савічева В. О., Борисовій Т. С. у задоволенні позову відмовлено.

Зустрічний позов ОСОБА_7 задоволено.

Стягнено ОСОБА_5, ОСОБА_5 і ОСОБА_4 на користь ОСОБА_7 грошову компенсацію вартості 1/4 частки спадкового майна у загальній сумі 2 408 879,02 гривень у рівних частках по 802 959,67 гривень з кожного.

Відмовляючи ОСОБА_4 у задоволенні позову, суд першої інстанції виходив з недоведеності позовних вимог, оскільки при видачі свідоцтва про право на спадщину за законом нотаріус врахував, що спадкове майно придбане у шлюбі. Задовольняючи зустрічні позовні вимоги, суд першої інстанції дійшов висновку, що у зв'язку з прийняттям ОСОБА_7 спадщини, відповідно до статті 1280 ЦК України спадкове майно підлягає перерозподілу між спадкоємцями, тому вона має право вимагати передання їй у натурі частини майна, яке збереглося, або сплати грошової компенсації, розмір якої суд визначив із урахуванням наявних у справі відомостей щодо вартості подібного майна та даних судової будівельно-технічної експертизи.

Рішенням апеляційного суду Полтавської області від 26 липня 2016 року рішення Автозаводського районного суду м. Кременчука від 19 травня 2016 року скасовано і ухвалено нове.

Позов ОСОБА_4 і зустрічний позов ОСОБА_7 задоволено частково.

Визнано за ОСОБА_4 право власності на 1/2 частку майна, яке є спільним майном подружжя, а саме на:

- 1/2 частку вкладу з відповідними процентами, розміщеного у Кременчуцькій філії Акціонерного товариства Комерційний банк «Приват Банк» на рахунку НОМЕР_7 із сумою залишку 1 253,84 доларів США, а також на картковому рахунку з обслуговування платіжної картки - із сумою залишку 10 982,32 доларів США;

- 1/2 частку вкладу з відповідними процентами, розміщеного у філії «Відділення Публічного акціонерного товариства «Промінвестбанк» в м. Кременчуці Полтавської області» на поточному рахунку НОМЕР_3 із сумою залишку 103,76 гривень та на вкладному рахунку НОМЕР_8 - із сумою залишку 35,02 гривень;

- 25 простих іменних акцій з дивідендами Закритого акціонерного товариства «УШБА» номінальною вартістю по 220 гривень кожна на загальну суму 5 500 гривень;

- 24 простих іменних акцій з дивідендами Акціонерного товариства закритого типу «Байгора» номінальною вартістю по 220 гривень кожна на загальну суму 5 500 гривень;

- 300 простих іменних акцій з дивідендами Закритого акціонерного товариства «Нафтохімік» номінальною вартістю по 100 гривень кожна на загальну суму 30 000 гривень;

- 27 простих іменних акцій з дивідендами Закритого акціонерного товариства «Нафта-ділінг» номінальною вартістю по 50 гривень кожна на загальну суму 1 350 гривень;

- 1/2 частку вкладу з відповідними процентами, розміщеного в Акціонерному комерційному Промислово-фінансовому банку м. Києва на депозитному рахунку № НОМЕР_4 із сумою залишку 331 865,64 доларів США, а також на поточному рахунку № НОМЕР_5 - із сумою залишку 4 691,61 гривень;

- 1/2 частку вкладу з відповідними процентами, розміщеного в Кременчуцькій філії Акціонерного комерційного Промислово-фінансового банка на рахунку № НОМЕР_6 із сумою залишку 5 383,74 гривень.

Визнано свідоцтво про право на спадщину за законом, видане Першою кременчуцькою державною нотаріальною конторою 29 грудня 2011 року і зареєстроване в реєстрі за № 3-1785, в частині визначення часток спадкоємців ОСОБА_9 у спадковому майні частково недійсним.

Визнано, що частки у спадщині, на яку Першою кременчуцькою державною нотаріальною конторою 29 грудня 2011 року видано свідоцтво про право на спадщину за законом спадкоємців майна ОСОБА_9, який помер ІНФОРМАЦІЯ_2, а саме його матері ОСОБА_7, дружини ОСОБА_4, дочки ОСОБА_5 і сина ОСОБА_5, становлять по 1/8 частці кожного.

Стягнено з ОСОБА_4 на користь ОСОБА_7, ОСОБА_5, ОСОБА_5 грошову компенсацію вартості 1/8 частки квартири АДРЕСА_1 у розмірі по 60 018,62 гривень на користь кожного; грошову компенсацію вартості 1/4 частки земельної ділянки, розташованої на території Рокитнянської сільської ради Кременчуцького району Полтавської області, у розмірі по 3 575,00 гривень на користь кожного; грошову компенсацію вартості 1/8 частки у праві власності на автомобіль ВАЗ-2107, номерний знак НОМЕР_1, у розмірі по 755,59 гривень на користь кожного; грошову компенсацію вартості 1/8 частки у праві власності на автомобіль марки Subaru Legacy, номерний знак НОМЕР_2, у розмірі по 2 507,26 гривень на користь кожного; а всього по 66 856,47 гривень на користь кожного із спадкоємців.

Визнано за ОСОБА_4 право власності на 3/8 часток квартири АДРЕСА_1, що належали ОСОБА_7, ОСОБА_5 і ОСОБА_5 відповідно до свідоцтва про право на спадщину за законом від 29 грудня 2011 року, припинивши їх право власності на вказану квартиру.

Визнано за ОСОБА_4 право власності на 3/4 частки земельної ділянки площею 0,07 га із цільовим призначенням -для ведення садівництва, розташованої на території Рокитнянської сільської ради Кременчуцького району Полтавської області, що належали ОСОБА_7, ОСОБА_5 і ОСОБА_5 відповідно до свідоцтва про право на спадщину за законом від 29 грудня 2011 року, припинивши їх право власності на вказану земельну ділянку.

Визнано за ОСОБА_4 право власності на 3/8 частки у праві власності на автомобіль ВАЗ-2107, 1990 року випуску, номерний знак НОМЕР_1, і автомобіль Subaru Legacy, 1998 року випуску, номерний знак НОМЕР_2, припинивши право власності ОСОБА_7, ОСОБА_5 і ОСОБА_5 на вказані транспортні засоби.

У задоволенні інших позовних вимог ОСОБА_4 та позовних вимог за зустрічним позовом ОСОБА_7 відмовлено.

Апеляційний суд мотивував рішення тим, що при видачі свідоцтва про право на спадщину за законом від 29 грудня 2011 року нотаріусом не враховано набуття спірного майна спадкодавцем ОСОБА_9 у шлюбі з ОСОБА_4, у зв'язку з чим не виключено належну ОСОБА_4 частку зі складу спадщини, тому частки спадкоємців у праві на спадщину підлягають зменшенню, а видане свідоцтво про право на спадщину - визнанню недійсним у відповідній частині. Врахувавши пред'явлення ОСОБА_7 вимоги про стягнення на її користь компенсації вартості належної їй частки у праві на спадщину та пред'явлення ОСОБА_4 вимоги про визнання за нею у цілому права власності на неподільні об'єкти, що входять до складу спадщини, проти чого не заперечували спадкоємці ОСОБА_5 і ОСОБА_5, апеляційний суд дійшов висновку про припинення права власності інших спадкоємців на належні їм частки у спадковому майні із стягненням з ОСОБА_4 на їх користь відповідної компенсації та визнанням за нею права власності на ці частки. Відмовляючи у задоволенні вимог про стягнення компенсації вартості спадкового майна, до якого входять банківські вклади із нарахованими процентами і прості іменні акції, суд апеляційної інстанції виходив з того, що вказане майно не є неподільним, тому підлягає розподілу між сторонами відповідно до їх часток у праві на спадщину.

У вересні 2016 року ОСОБА_7, діючи через свого представника - ОСОБА_8, звернулася до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ з касаційною скаргою, у якій просить рішення апеляційного суду Полтавської області від 26 липня 2016 року скасувати і залишити в силі рішення Автозаводського районного суду м. Кременчука від 19 травня 2016 року.

Касаційна скарга мотивована тим, що рішення суду апеляційної інстанції ухвалене з неправильним застосуванням норм матеріального права і порушенням норм процесуального права.

Заявник зазначає, що суд апеляційної інстанції розглянув справу за її відсутності і за відсутності її представника ОСОБА_8, чим обмежив її у можливості у повному обсязі реалізувати свої процесуальні права.

На думку заявника, судді апеляційного суду Полтавської області Пилипчук М. І. і Кривчун Т. О. не могли приймати участь у розгляді цієї справи і підлягали самовідводу, так як уже розглядали дану справу у складі колегії суддів, яка скасувала ухвалу Автозаводського районного суду м. Кременчука від 3 листопада 2014 року щодо залишення без розгляду позову ОСОБА_4 і направила справу для продовження розгляду до суду першої інстанції.

Вважає, що ОСОБА_4 пропустила трирічний строк звернення до суду за захистом свого права на отримання у власність 1/2 частки майна, набутого спільно з ОСОБА_9 у період їх шлюбу, і виключення цього майна зі складу спадщини.

При видачі свідоцтва про право на спадщину нотаріус врахував належність ОСОБА_4 як дружині ОСОБА_9 1/2 частки у праві власності на транспортні засоби і на квартиру, тому доводи заявника про безпідставне включення до складу спадщини належного їй майна заявник вважає помилковими.

Послалася на те, що суд порушив її право на отримання у спадщину грошових коштів, які зберігалися на відкритих сином ОСОБА_9 вкладних рахунках, оскільки безпідставно відмовив у задоволенні таких вимог і стягнув на її користь лише незначну компенсацію у розмірі 66 856,47 гривень.

Ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних та кримінальних справ від 21 жовтня 2016 року і ухвалою цього суду від 20 лютого 2017 року справу призначено до судового розгляду.

Відповідно до пункту 6 розділу XII «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України «Про судоустрій і статус суддів» Вищий спеціалізований суд України з розгляду цивільних і кримінальних справ діяв в межах повноважень, визначених процесуальним законом, до початку роботи Верховного Суду та до набрання чинності відповідним процесуальним законодавством, що регулює порядок розгляду справ Верховним Судом.

15 грудня 2017 року набрав чинності Закон України від 3 жовтня 2017 року № 2147-VIII «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України Цивільного процесуального кодексу України Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів», за яким судом касаційної інстанції у цивільних справах є Верховний Суд (стаття 388 ЦПК України).

Відповідно до підпункту 4 пункту 1 розділу XIIІ «Перехідні положення» ЦПК України у редакції Закону України від 3 жовтня 2017 року № 2147-VIII касаційні скарги (подання) на судові рішення у цивільних справах, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цією редакцією Кодексу, передаються до Касаційного цивільного суду та розглядаються спочатку за правилами, що діють після набрання чинності цією редакцією Кодексу.

Вивчивши матеріали цивільної справи та перевіривши доводи касаційної скарги, суд дійшов таких висновків.

Відповідно до статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Згідно з частиною другою статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими (частина перша статті 400 ЦПК України).

Судом апеляційної інстанції встановлено, що ОСОБА_4 і ОСОБА_9 з 1 грудня 1971 року перебували у зареєстрованому шлюбі.

ІНФОРМАЦІЯ_2 ОСОБА_9 помер.

Спадщину після ОСОБА_9 прийняла його дружина ОСОБА_4, син ОСОБА_5 і дочка ОСОБА_5

Рішенням апеляційного суду Полтавської області від 29 березня 2011 року матері ОСОБА_9 - ОСОБА_7 визначено додатковий строк для подання заяви про прийняття спадщини після смерті сина терміном у два місяці з дня набрання рішенням апеляційного суду законної сили.

Визнано свідоцтва про право на спадщину за законом, видані ОСОБА_4, ОСОБА_5 та ОСОБА_5, недійсними в частині визнання за кожним із них права власності на 1/3 частку спадкового майна.

29 грудня 2011 року державним нотаріусом Першої кременчуцької державної нотаріальної контори Мусієнко Т.О. видано ОСОБА_7 свідоцтва про право на спадщину за законом на 1/4 частку спадщини після ОСОБА_9, до складу якої увійшли:

- 1/2 частка у праві власності на автомобіль марки ВАЗ-2107, 1990 року випуску, номерний знак НОМЕР_1;

- 1/2 частка у праві власності на автомобіль марки Subaru Legacy, 1998 року випуску, номерний знак НОМЕР_2;

- вклад з нарахованими процентами, розміщений в Акціонерному комерційному Промислово-фінансовому банку м. Києва на депозитному рахунку № НОМЕР_4 із сумою залишку 331 865,64 доларів США, а також на поточному рахунку № НОМЕР_5 - із сумою залишку 4 691,61 гривень;

- вклад з нарахованими процентами, розміщений в Кременчуцькій філії Акціонерного комерційного Промислово-фінансового банка на рахунку № НОМЕР_6 із сумою залишку 5 383,74 гривень;

- 1/2 частка квартири АДРЕСА_1 загальною площею 60,1 кв.м.

З поданих сторонами доказів суд апеляційної інстанції встановив, що при видачі свідоцтв про право на спадщину нотаріус врахував належність ОСОБА_4 1/2 частки квартири АДРЕСА_1, та 1/2 частки у праві власності на автомобіль марки ВАЗ-2107, 1990 року випуску, номерний знак НОМЕР_1, і автомобіль марки Subaru Legacy, 1998 року випуску, номерний знак НОМЕР_2, як її частки у спільному майні подружжя, тому вказане майно не увійшло до складу спадщини і не враховане при видачі свідоцтва про право на спадщину.

З державного акта на право приватної власності на землю від 12 травня 1997 року апеляційний суд встановив, що земельна ділянка площею 0,07 га, розташована на території Рокитнянської сільської ради Кременчуцького району Полтавської області, набута ОСОБА_9 у власність порядку безоплатної приватизації і є його особистим майном.

Обставин, які б свідчили про те, що після отримання свідоцтв про право на 1/3 частку спадщини, у подальшому визнаних частково недійсними, ОСОБА_5, ОСОБА_5 і ОСОБА_4 розпорядися успадкованими іменними простими акціями, які входять до складу спадщини, апеляційним судом не встановлено.

Згідно з висновком судової будівельно-технічної експертизи № 23-15 від 23 березня 2015 року ринкова вартість квартири АДРЕСА_1 становить 480 149 гривень.

Відповідно до звіту про експертну грошову оцінку земельної ділянки від 22 липня 2016 року ринкова вартість земельної ділянки площею 0,07 га, розташованої на території Рокитнянської сільської ради Кременчуцького району Полтавської області, становить 14 300 гривень.

Експертної оцінки з визначення вартості спірних транспортних засобів - автомобіля марки ВАЗ-2107, 1990 року випуску, номерний знак НОМЕР_1, і автомобіля марки Subaru Legacy, 1998 року випуску, номерний знак НОМЕР_2, -сторони суду не надали.

Оцінивши свідоцтво про право на спадщину за законом від 29 грудня 2011 року апеляційний суд встановив, що вартість 1/2 частки автомобіля марки ВАЗ-2107, 1990 року випуску, номерний знак НОМЕР_1, складає 3 022,36 гривень, а 1/2 частки автомобіля марки Subaru Legacy, 1998 року випуску, номерний знак НОМЕР_2, -10 029,04 гривень.

Відповідно до закріпленого у частині першій статті 58 Конституції України принципу дії законів та інших нормативно-правових актів у часі, норми СК України застосовуються до сімейних відносин, які виникли після набрання ним чинності після 1 січня 2004 року.

Відповідно до пункту 4 Прикінцевих та перехідних положень ЦК України його норми застосовуються до цивільних відносин, що виникли після набрання ним чинності, тобто з 1 січня 2004 року.

Таким чином, спірні правовідносини регулюються нормами Кодексу про шлюб та сім'ю України та Цивільного кодексу Української РСР, чинними на час виникнення цих правовідносин.

Згідно зі статтею 22 Кодексу про шлюб та сім'ю України у редакції Кодексу, чинній на час виникнення спірних правовідносин, майно, нажите подружжям за час шлюбу, є його спільною сумісною власністю. Кожен з подружжя має рівні права володіння, користування і розпорядження цим майном. Подружжя користується рівними правами на майно і в тому разі, якщо один з них був зайнятий веденням домашнього господарства, доглядом за дітьми або з інших поважних причин не мав самостійного заробітку.

Зміст цієї статті свідчить про презумпцію спільності права власності подружжя на майно, яке набуте ними у період шлюбу. До спільного майна подружжя відноситься придбане під час шлюбу будь-яке майно, за винятком того, яке згідно із законом не може їм належати (виключене з цивільного обороту), незалежно від того, на ім'я кого з подружжя воно було придбане чи внесене грошовими коштами, якщо інше не передбачено законом.

Не є спільною сумісною власністю майно, яке належало кожному з подружжя до одруження, а також одержане ними під час шлюбу в дар або в порядку успадкування, а також речі індивідуального користування (одяг, взуття тощо), хоча б вони і були придбані під час шлюбу за рахунок спільних коштів подружжя, за винятком коштовностей та предметів розкоші (стаття 24 Кодексу про шлюб та сім'ю України у редакції Кодексу, чинній на час виникнення спірних правовідносин).

Презумпція спільності права власності подружжя на майно, яке набуте ними у період шлюбу, може бути спростована зацікавленою особою, проте тягар доказування обставин, необхідних для спростування цієї презумпції, покладається на відповідну особу, яка її спростовує.

Стаття 10 ЦПК України у редакціїКодексу, чинній на час розгляду справи судами попередніх інстанцій, закріпила принцип змагальності сторін у цивільному судочинстві, згідно з яким сторони та інші особи, які беруть участь у справі, користуючись рівними правами щодо подання доказів, їх дослідження та доведення перед судом їх переконливості, повинні довести ті обставини, на які вони посилаються як на підставу своїх вимог або заперечень.

Згідно зі статтею 60 ЦПК України у редакції Кодексу, чинній на час розгляду справи судами попередніх інстанцій, кожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених статтею 61 цього Кодексу. Доказуванню підлягають обставини, які мають значення для ухвалення рішення у справі і щодо яких у сторін та інших осіб, які беруть участь у справі, виникає спір. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Доказами є будь-які фактичні дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин, що обґрунтовують вимоги і заперечення сторін, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються на підставі пояснень сторін, третіх осіб, їхніх представників, допитаних як свідків, показань свідків, письмових доказів, речових доказів, зокрема звуко- і відеозаписів, висновків експертів (стаття 57 ЦПК України у редакції Кодексу, чинній на час розгляду справи судами попередніх інстанцій).

Згідно зі статтею 524 Цивільного кодексу Української РСР у редакції Кодексу, чинній на час розгляду справи судами попередніх інстанцій, спадкоємство здійснюється за законом і за заповітом.

Загальне правило спадкоємства вкладів визначене у статті 564 Цивільного кодексу Української РСР у редакції Кодексу, чинній на час розгляду справи судами попередніх інстанцій, відповідно до якої у разі, якщо вкладник не зробив розпорядження ощадній касі або банку, то в разі смерті вкладника його вклад переходить до спадкоємців на загальних підставах за правилами цього розділу.

Спадкоємці, закликані до спадкоємства, можуть одержати в державній нотаріальній конторі за місцем відкриття спадщини свідоцтво про право на спадщину. Свідоцтво про право на спадщину видається також державною нотаріальною конторою при переході спадкового майна до держави (стаття 560 Цивільного кодексу Української РСР у редакції Кодексу, чинній на час розгляду справи судами попередніх інстанцій).

Згідно з пунктом 128 Інструкції про порядок вчинення нотаріальних дій нотаріусами України, затвердженої наказом Міністерства юстиції України № 18/5 від 18 червня 1994 року, яка була чинною на час виникнення спірних правовідносин, у разі смерті одного з подружжя свідоцтво про право власності на частку в їх спільному майні видається державним нотаріусом на підставі письмової заяви другого з подружжя з наступним повідомленням спадкоємців померлого, які прийняли спадщину. Таке свідоцтво може бути видане на половину спільного майна.

Встановивши відсутність в матеріалах справи доказів на спростування презумпції спільності права власності подружжя на майно, набуте ОСОБА_9 і ОСОБА_4 у період шлюбу, суд апеляційної інстанції дійшов правильного висновку про належність ОСОБА_4 1/2 частки вкладів з процентами та іменних простих акцій з дивідендами, які належали ОСОБА_9 на день смерті.

Оскільки державний нотаріус Першої кременчуцької державної нотаріальної контори видав спадкоємцю ОСОБА_9 свідоцтво про право на спадщину за законом від 29 грудня 2011 року, до складу якої увійшло належне ОСОБА_4 майно, суд апеляційної інстанції обґрунтовано визнав вказане свідоцтво недійсним в частині визначення часток у праві на спадщину та встановив, що кожному із спадкоємців: ОСОБА_5, ОСОБА_5, ОСОБА_7 і ОСОБА_4, належить по 1/8 частці спадкового майна.

Згідно зі статтею 364 ЦК України співвласник має право на виділ у натурі частки із майна, що є у спільній частковій власності. Якщо виділ у натурі частки із спільного майна не допускається згідно із законом або є неможливим (частина друга статті 183 цього Кодексу), співвласник, який бажає виділу, має право на одержання від інших співвласників грошової або іншої матеріальної компенсації вартості його частки.

Одночасно стаття 365 ЦК України встановлює, що право особи на частку у спільному майні може бути припинене за рішенням суду на підставі позову інших співвласників, якщо: 1) частка є незначною і не може бути виділена в натурі; 2) річ є неподільною; 3) спільне володіння і користування майном є неможливим; 4) таке припинення не завдасть істотної шкоди інтересам співвласника та членам його сім'ї.

Суд апеляційної інстанції, встановивши, що ОСОБА_7 просить стягнути на свою користь компенсацію вартості належної їй частки у майні, успадкованому після сина ОСОБА_9, а ОСОБА_4 просить припинити право власності інших спадкоємців на належній їм частки в успадкованому майні зі стягненням на їх користь відповідної компенсації та визнанням за нею права власності на це майно у цілому, проти чого ОСОБА_5 і ОСОБА_5 не заперечують, обґрунтовано задовольнив відповідні вимоги, стягнувши на користь кожного із спадкоємців по 66 856,47 гривень компенсації вартості успадкованих ними 1/8 часток квартири і транспортних засобів та 1/4 частки земельної ділянки. Розмір компенсації суд апеляційної інстанції визначив із наявних у справі даних щодо вартості спірного майна.

Статтею 1280 ЦК України передбачено, що у разі, якщо після спливу строку для прийняття спадщини і після розподілу її між спадкоємцями спадщину прийняли інші спадкоємці (частини друга і третя статті 1272 цього Кодексу), вона підлягає перерозподілу між ними. Такі спадкоємці мають право вимагати передання їм у натурі частини майна, яке збереглося, або сплати грошової компенсації.

Так само врегульовано питання передачі спадкового майна спадкоємцеві, що пропустив строк для прийняття спадщини,частиною другою статті 550 Цивільного кодексу Української РСР.

Оскільки грошові вклади у банківських установах з нарахованим процентами не є неподільним майном і відомості щодо розпорядження цим майном іншими спадкоємцями (ОСОБА_5, ОСОБА_5 і ОСОБА_4.) в матеріалах справи відсутні, суд апеляційної інстанції обґрунтовано відмовив ОСОБА_7 у стягненні компенсації 1/8 частки вкладів, оскільки вказана частка належить їй відповідно до свідоцтва про право на спадщину за законом від 29 грудня 2011 року, яке визнане недійсним лише щодо визначення розмірів часток спадкоємців.

Із зазначених підстав правильним є висновок апеляційного суду про відмову у стягненні компенсації вартості 1/8 частки простих іменних акцій, так як ОСОБА_7 не довела, що інші спадкоємці розпорядилися цим майном будь-яким чином, тому вона є власником відповідної частки акцій пропорційно до належної їй частки у праві на спадщину і правових підстав для стягнення компенсації немає.

Касаційний суд відхиляє доводи заявника про те, що суд апеляційної інстанції позбавив її права на отримання у спадщину грошових коштів на вкладних та інших рахунках ОСОБА_9, розміщених у банківських установах, стягнувши лише незначну компенсацію у розмірі 66 856,47 гривень.

Як вбачається зі змісту рішення апеляційного суду, 66 856,47 гривень є компенсацією вартості належної ОСОБА_7 1/8 частки у праві власності на спірну квартиру, транспортні засоби, а також 1/4 частки у праві власності на земельну ділянку.

Питання компенсації вартості спадкового майна, яким є вклади у банківських установах і нараховані на ці вклади проценти, а також іменні акції з дивідендами, з інших спадкоємців на користь ОСОБА_7 судом апеляційної інстанції не вирішувалось і така компенсація не стягувалась, так як докази того, що вони розпорядилися цим майном, відсутні.

Суд апеляційної інстанції визнав свідоцтво про право на спадщину за законом від 29 грудня 2011 року, зареєстроване у реєстрі за № 3-1785, недійсним лише щодо визначення часток спадкоємців у праві на спадщину, встановивши, що їм належить по 1/8 частці замість 1/4. Таким чином, за цим свідоцтвом ОСОБА_7 є власником 1/8 частки усіх вкладів ОСОБА_9 у банківських установах з нарахованими процентами, а також власником відповідної кількості простих іменних акцій, власником яких був спадкодавець.

За таких обставин суд апеляційної інстанції правильно застосував положення статті 1280 ЦК України і відмовив у стягненні компенсації вартості вказаного спадкового майна у зв'язку з відсутністю для цього відповідних правових підстав.

Твердження заявника про те, що при видачі свідоцтва про право на спадщину нотаріус врахував належність ОСОБА_4 як дружині ОСОБА_9 1/2 частки у праві власності на майно, зареєстрованого за спадкодавцем, не свідчать про неправильність висновків апеляційного суду щодо часткового задоволення позову ОСОБА_4, так як належність їй 1/2 частки вкладів у банківських установах і простих іменних акцій відповідних товариств нотаріус не врахував, у зв'язку з чим помилково включив вказане майно до складу спадщини.

При цьому ОСОБА_7 не спростовано презумпцію спільності права власності ОСОБА_4 і ОСОБА_9 на майно, набуте ними у період шлюбу, що свідчить про обґрунтованість доводів позивача за первісним позовом про належність їй 1/2 частки вкладів у банківських установах і простих іменних акцій та про наявність правових підстави для пред'явлення вимог про виключення цього майна зі складу спадкового.

Помилковим є посилання заявника на сплив позовної давності для пред'явлення зазначених вимог.

Відповідно до статті 256 ЦК Українипозовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.

Згідно зі статтею 257 ЦК Українизагальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки.

Стаття 261 ЦК України визначає, що перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила.

Для визначення моменту виникнення права на позов важливими є як об'єктивні моменти (сам факт порушення права), так і суб'єктивні (коли особа дізналася або повинна була дізнатися про це порушення).

Право власності ОСОБА_4 як одного з подружжя на 1/2 частку грошових вкладів у банківських установах і простих іменних акцій, що належали ОСОБА_9, порушене у зв'язку з видачею у грудні 2011 року ОСОБА_7 свідоцтва про право на спадщину за законом, до складу якої увійшла і належна позивачу частка майна.

Встановивши факт порушення свого майнового права у грудні 2011 року, ОСОБА_4 оспорила видане свідоцтво із зазначених правових підстав у жовтні 2012 року, тобто строк звернення до суду за захистом свого права власності нею не пропущений.

Твердження заявника про те, що апеляційний суд розглянув справу у неповноважному складі, так як судді Пилипчук М. І. і Кривчун Т. О. уже розглядали цю справу і тому підлягали самовідводу, є помилковими.

Як встановлено з матеріалів справи, судді Пилипчук М. І. і Кривчун Т. О. входили до складу колегії суддів апеляційного суду, яка постановила ухвалу апеляційного суду Полтавської області від 16 грудня 2014 року про скасування ухвали Автозаводського районного суду м. Кременчука від 3 листопада 2014 року щодо залишення без розгляду позову ОСОБА_4 і направила справу для продовження розгляду до суду першої інстанції.

Згідно зі статтею 21 ЦПК України у редакції Кодексу, чинній на час розгляду справи апеляційним судом, суддя, який брав участь у вирішенні справи в суді першої інстанції, не може брати участі в розгляді цієї самої справи в судах апеляційної і касаційної інстанцій, у перегляді справи Верховним Судом України, а так само у новому розгляді її судом першої інстанції після скасування попереднього рішення або ухвали про закриття провадження в справі.

Судді Пилипчук М. І. і Кривчун Т. О. входили до складу колегії суддів апеляційного суду, яка розглядала апеляційну скаргу на постановлену у справі процесуальну ухвалу; рішення у цій справі дана колегія суддів не ухвалювала і оцінку фактичним обставинам справи, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, не надавала. Таким чином, участь суддів Пилипчук М. І. і КривчунТ. О. у розгляді цієї справи не є повторною участю, що свідчить про відсутність визначених статтею 21 ЦПК України у редакції Кодексу, чинній на час розгляду справи апеляційним судом, підстав для відводу чи самовідводу.

Заявник скористалась своїм процесуальним правом заявити відвід вказаним суддям апеляційного суду; подана нею заява розглянута у відповідності до визначеного цивільним процесуальним законом порядку та за результатами її розгляду ухвалою апеляційного суду Полтавської області від 26 липня 2016 року у задоволенні заяви відмовлено.

Порушень апеляційним судом вимог процесуального законодавства під час розгляду заяви про відвід касаційним судом не встановлено.

Твердження заявника про те, що суд апеляційної інстанції безпідставно відхилив клопотання її представника про перенесення розгляду справи у зв'язку з поважною причиною - його хворобою, необґрунтовані.

Згідно зі статтею 305 ЦПК України у редакції Кодексу, чинній на час розгляду справи апеляційним судом, суд апеляційної інстанції відкладає розгляд справи в разі неявки у судове засідання особи, яка бере участь у справі, щодо якої немає відомостей про вручення їй судової повістки, або за її клопотанням, коли повідомлені нею причини неявки буде визнано судом поважними. Неявка сторін або інших осіб, які беруть участь у справі, належним чином повідомлених про час і місце розгляду справи, не перешкоджає розглядові справи.

Як встановлено з матеріалів справи, клопотання представника заявника ОСОБА_8 про перенесення судового засідання надійшло до апеляційного суду Полтавської області після проведення судового засідання і ухвалення у справі судового рішення, тому не враховувалося судом при вирішенні питання щодо можливості розгляду справи за відсутності заявника і її представника.

Неявка сторін або інших осіб, які беруть участь у справі, належним чином повідомлених про час і місце розгляду справи, не перешкоджає розглядові справи, тому доводи касаційної скарги щодо порушень апеляційним судом вимог процесуального законодавства у зв'язку з розглядом справи за відсутності заявника і її представника помилкові. Касаційний суд також враховує, що дана справа перебуває у проваджені суду тривалий час і заявник не була обмежена у праві подати суду наявні у неї докази в обґрунтування заперечень проти позову ОСОБА_4 і на підтвердження своїх позовних вимог.

Європейський суд з прав людини вказав, що пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент.

Межі цього обов'язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень.

Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов'язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (Проніна проти України, № 63566/00, § 23, ЄСПЛ, від 18 липня 2006 року). Оскаржене судове рішення відповідає критерію обґрунтованості судового рішення.

За таких обставин суд касаційної інстанції дійшов висновку, що суд апеляційної інстанції, встановивши фактичні обставини справи, які мають значення для правильного її вирішення, ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права, що відповідно до статті 410 ЦПК України є підставою для залишення касаційної скарги без задоволення, а рішення суду апеляційної інстанції без змін.

Оскільки касаційна скарга залишена без задоволення, підстав для нового розподілу судових витрат, понесених у зв'язку з розглядом справи у судах першої та апеляційної інстанцій, а також розподілу судових витрат, понесених у зв'язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції, немає.

Керуючись статтями 409, 410, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ :

Касаційну скаргу ОСОБА_7, подану її представником ОСОБА_8, залишити без задоволення.

Рішення апеляційного суду Полтавської області від 26 липня 2016 року залишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції є остаточною і оскарженню не підлягає.

ГоловуючийО. В. СтупакСудді: С. О. Карпенко В. О. Кузнєцов С. О. Погрібний Г. І. Усик