Історія справи

Ухвала КЦС ВП від 19.05.2019 року у справі №489/2029/17

Постанова

Іменем України

16 вересня 2020 року

м. Київ

справа № 489/2029/17

провадження № 61-7504св19

Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду:

головуючого - Кузнєцова В. О.,

суддів: Жданової В. С., Ігнатенка В. М., Стрільчука В. А. (суддя-доповідач), Тітова М. Ю.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1,

відповідач - ОСОБА_2,

розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу ОСОБА_2 на постанову Миколаївського апеляційного суду від 27 лютого 2019 року у складі колегії суддів: Локтіонової О. В., Колосовського С. Ю., Ямкової О. О.,

ВСТАНОВИВ:

Короткий зміст позовних вимог, заперечень на позов і судових рішень судів першої та апеляційної інстанцій.

У квітні 2017 року ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом, який уточнила у процесі розгляду справи, до ОСОБА_2 про виділ частки із спільної часткової власності, посилаючись на те, що вона є власником 9/16 часток, а ОСОБА_2-7/16 часток домоволодіння та земельної ділянки по АДРЕСА_1. Дійти добровільної згоди щодо порядку поділу спірного майна сторони не можуть. Враховуючи викладене, ОСОБА_1 просила виділити їй в натурі у власність частину земельної ділянки та розташованого на ній житлового будинку з господарськими будівлями і спорудами, що відповідає належній їй 9/16 частці у спільній частковій власності згідно з третім варіантом проведеної у справі судової будівельно-технічної та земельно-технічної експертизи.

ОСОБА_2 визнав позов частково, просив поділити спірне майно згідно з другим варіантом вказаної експертизи, за яким йому не потрібно за свій рахунок виконувати будь-які будівельні роботи та облаштовувати окремий виїзд. Також в нього залишиться вільний доступ до вулиці та всіх комунікаційних мереж. Крім того, другий варіант відповідає порядку користування майном, який склався між колишніми співвласниками.

Рішенням Ленінського районного суду міста Миколаєва від 06 вересня 2018 року у складі судді Тихонової Н. С., з урахуванням ухвали цього суду від 16 жовтня 2018 року про виправлення описки, позов задоволено частково. Поділено між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 в натурі житловий будинок з відповідними господарськими будівлями та спорудами, що розташований за адресою: АДРЕСА_1, згідно з другим варіантом судової будівельно-технічної та земельно-технічної експертизи від 27 березня 2018 року № 17-691/692, графічно відображеним в додатку № 5, що є невід'ємною частиною висновку. Виділено ОСОБА_1 у власність 63/100 частки житлового будинку загальною площею 99,6 кв. м, житловою площею 53,6 кв. м та належні до нього господарські будівлі та споруди. ОСОБА_1 у житловому будинку літ. "А-1" виділено приміщення: 1-1 - коридор площею 5,2 кв. м; 1-2 - житлова кімната площею 13,9 кв. м; 1-3 - житлова кімната площею 6,5 кв. м; 1-4 - житлова кімната площею 10,3 кв. м; 1-5 - ванна площею 6,9 кв. м; 1-6 - коридор площею 7,0 кв. м; 1-7 - вбиральня площею 2,5 кв. м; 1-8 - кухня площею 8,4 кв. м; 2-2 - житлова кімната площею 10,8 кв. м; 2-3 - житлова кімната площею 12,1 кв. м; 2-14 - комора площею 8,0 кв. м; 2-15 - кухня площею 8,0 кв. м. Господарські будівлі та споруди: В - гараж; Л - навіс; Ж - баня; К - навіс; И - сарай; № 3 - огорожі; № 5 - огорожі, № 10 - огорожі, 1 - замощення. Виділено ОСОБА_2 у власність 37/100 частки житлового будинку загальною площею 80,8 кв. м, житловою площею 44,6 кв. м та належні до нього господарські будівлі та споруди. ОСОБА_2 у житловому будинку літ. "А-1" виділено приміщення: 2-5 - житлова кімната площею 22,7 кв. м; 2-6 - житлова кімната площею 11,7 кв. м; 2-7 - коридор площею 8,2 кв. м; 2-8 - житлова кімната площею 10,2 кв. м; 2-9 - коридор площею 9,7 кв. м; 2-10 - коридор площею 3,9 кв. м; 2-11 - кухня площею 8,5 кв. м; 2-12 - ванна площею 2,8 кв. м; 2-13 - котельня площею 3,1 кв. м. Господарські будівлі та споруди: № 5 - огорожі; № 10 - огорожі. Припинено право спільної часткової власності ОСОБА_1 та ОСОБА_2 на житловий будинок з відповідними господарськими будівлями та спорудами, що розташований за адресою: АДРЕСА_1. Залишено у загальному користуванні співвласників ОСОБА_1 та ОСОБА_2 господарські будівлі та споруди: З - вбиральню; № 9 - ворота; № 11 - хвіртку; № 12 - ворота; № 6 - водопровідну колонку.

Визначено порядок користування земельною ділянкою за вказаною адресою між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 відповідно до другого варіанту судової будівельно-технічної та земельно-технічної експертизи від 27 березня 2018 року № 17-691/692, графічно відображеному у додатку № 5, що є невід'ємною частиною висновку. ОСОБА_1 з часткою домоволодіння 63/100 виділено у користування земельну ділянку площею 376,73 кв. м (50/100), що складається з площі будівель та споруд - 262,03 кв. м, площі прибудинкових територій - 47,39 кв. м та частини території городу - 12,18 кв. м. ОСОБА_2 з часткою домоволодіння 37/100 виділено у користування земельну ділянку площею 235,61 кв. м (31/100), що складається з площі будівель та споруд - 121,14 кв. м, площі прибудинкових територій - 66,57 кв. м та частини території городу - 47,88 кв. м. Площа загального користування складає 143,01 кв. м (19/100).

Рішення місцевого суду мотивоване тим, що запропонований експертом другий варіант поділу домоволодіння з визначенням порядку користування співвласниками земельною ділянкою найбільше враховує інтереси сторін, відповідає державним санітарним нормам та не передбачає проведення будь-яких будівельних робіт і перепланування. Хоча за вказаним варіантом частка відповідача у домоволодінні зменшується з 44/100 до 37/100, однак ОСОБА_2 погодився на такий поділ майна, причому без присудження йому грошової компенсації.

Постановою Миколаївського апеляційного суду від 27 лютого 2019 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 задоволено частково. Рішення Ленінського районного суду міста Миколаєва від 06 вересня 2018 року, з урахуванням ухвали цього суду від 16 жовтня 2018 року про виправлення описки, в частині поділу житлового будинку з господарськими будівлями та спорудами, що розташований за адресою: АДРЕСА_1, залишено без змін. Рішення Ленінського районного суду міста Миколаєва від 06 вересня 2018 року в частині вирішення позовної вимоги про поділ земельної ділянки скасовано та ухвалено в цій частині нове рішення, яким у задоволенні позову відмовлено.

Судове рішення апеляційного суду мотивоване тим, що висновки місцевого суду в частині вирішення позовних вимог про поділ спірного домоволодіння є правильними, підтверджуються наявними у справі доказами, яким суд дав належну правову оцінку.

Доводи апеляційної скарги не спростовують цих висновків і не свідчать про порушення судом норм матеріального та процесуального права. Поряд з цим судом першої інстанції залишено поза увагою те, що ОСОБА_1 та ОСОБА_2 є співвласниками земельної ділянки площею 751 кв. м, тоді як експертом взято за основу площу, якою фактично користуються сторони (755,35 кв. м). За наявності розбіжностей у розмірах земельної ділянки, які зазначені у правовстановлюючих документах та у висновку експертизи, неможливо здійснити її поділ в натурі. Додаткова експертиза в цій справі не була проведена через неоплату її позивачем.

Короткий зміст та узагальнені доводи касаційної скарги.

У квітні 2019 року ОСОБА_2 подав до Верховного Суду касаційну скаргу, в якій, посилаючись на неправильне застосування судом апеляційної інстанції норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просив скасувати постанову Миколаївського апеляційного суду від 27 лютого 2019 року в частині відмови в задоволенні позову про поділ земельної ділянки, а рішення Ленінського районного суду міста Миколаєва від 06 вересня 2018 року у вказаній частині залишити в силі.

Касаційна скарга ОСОБА_2 мотивована тим, що місцевий суд не здійснював поділу спірної земельної ділянки в натурі, а лише встановив сторонам порядок користування нею згідно з другим варіантом експертизи. Отже, розбіжності у 4,35 кв. м між державним актом на землю та фактичним користуванням земельною ділянкою, які виявлені експертом, не впливають на законні права та інтереси сторін, оскільки встановлення порядку користування майном не припиняє право спільної часткової власності на це майно. При цьому слід враховувати, що до набувача житлового будинку переходить право власності та/або право користування земельною ділянкою на тих самих умовах і в тому ж обсязі, що були у попередніх землекористувачів.

Рух справи в суді касаційної інстанції.

Ухвалою Верховного Суду у складі судді Касаційного цивільного суду від 16 травня 2019 року відкрито касаційне провадження в цій справі та витребувано її матеріали з Ленінського районного суду міста Миколаєва.

13 червня 2019 року справа № 489/2029/17 надійшла до Верховного Суду.

Ухвалою Верховного Суду у складі Касаційного цивільного суду від 04 вересня 2020 року справу призначено до судового розгляду.

Позиція Верховного Суду.

Згідно з частиною 3 статті 3 Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України) провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

08 лютого 2020 року набрав чинності Закон України від 15 січня 2020 року № 460-IX "Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України Цивільного процесуального кодексу України Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ". Пунктом 2 розділу ІІ "Прикінцеві та перехідні положення" Закон України від 15 січня 2020 року № 460-IX "Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України Цивільного процесуального кодексу України Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ" встановлено, що касаційні скарги на судові рішення, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності Закон України від 15 січня 2020 року № 460-IX "Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України Цивільного процесуального кодексу України Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ", розглядаються в порядку, що діяв до набрання чинності Закон України від 15 січня 2020 року № 460-IX "Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України Цивільного процесуального кодексу України Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ".

Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційної скарги, Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду дійшов висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з таких підстав.

Відповідно до частини 2 статті 389 ЦПК України в редакції, чинній на час подання касаційної скарги, підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими (частина 1 статті 400 ЦПК України в редакції, чинній на час подання касаційної скарги).

За змістом касаційної скарги постанова суду апеляційної інстанції в частині вирішення позовної вимоги про поділ спірного домоволодіння не оскаржується, а тому силу положень вищенаведеної частини 1 статті 400 ЦПК України Верховним Судом не переглядається.

Судами встановлено, що на підставі свідоцтв про право на спадщину за законом сторони набули у спільну часткову власність житловий будинок загальною площею 180,4 кв. м, житловою площею - 98,2 кв. м з належними до нього господарськими будівлями та спорудами, а також - земельну ділянку площею 0,0751 га (кадастровий номер 4810136900:03:018:0006) для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд, що розташовані за адресою: АДРЕСА_1. ОСОБА_1 належить 9/16 (56/100) часток, а ОСОБА_2-7/16 (44/100) часток у вказаному майні.

Згідно з технічним паспортом, виготовленим 03 квітня 2017 року Комунальним підприємством "Миколаївське міжміське бюро технічної інвентаризації", спірний житловий будинок розділений на дві квартири. До складу квартири № 1, яка має загальну площу 60,7 кв. м, житлову площу - 30,7 кв. м, входять: два коридори - 1-1,1-6, три житлові кімнати - 1-2,1-3,1-4, ванна - 1-5, вбиральня - 1-7, кухня - 1-8. До складу квартири № 2, яка має загальну площу 119,7 кв. м, житлову площу - 67,5 кв. м, входять: п'ять житлових кімнат - 2-2,2-3,2-5,2-6,2-8, три коридори - 2-7,2-9,2-10, дві кухні - 2-11,2-15, ванна - 2-12, котельня - 2-13, комора - 2-14.

За висновком Комунального підприємства "Миколаївське міжміське бюро технічної інвентаризації" від 03 квітня 2017 року за технічними показниками 9/16 часток у вищезазначеному домоволодінні можуть бути виділені в натурі.

Висновком судової будівельно-технічної та земельно-технічної експертизи від 27 березня 2018 року № 17-691/692, складеним експертом Миколаївського відділення Одеського науково-дослідного інституту судових експертиз Алібековою О. О., визначено три можливі варіанти поділу домоволодіння по АДРЕСА_1.

Так, за першим та третім варіантами експертом запропоновано виділити:

- позивачу на її частку у 56/100: зі складу житлового будинку приміщення на загальну площу 99,6 кв. м (два коридори - 1-1,1-6, п'ять житлових кімнат - 1-2,1-3,1-4,2-2,2-3, ванну - 1-5, вбиральню - 1-7, дві кухні - 1-8,2-15, комору - 2-14); зі складу господарських будівель та споруд: гараж літ. "В", навіс літ. "Л", огорожу під № 3, частину огорожі під № 5, ворота під № 9, хвіртку під № 11, замощення літ. "І";

- відповідачу на його частку у 44/100: зі складу житлового будинку приміщення на загальну площу 80,8 кв. м (два коридори - 2-9,2-10, три житлові кімнати - 2-5,2-6,2-8, кухню - 2-11, ванну - 2-12, котельню - 2-13); зі складу господарських будівель та споруд: баню літ. "Ж ", вбиральню літ. "З ", сарай - літ. "И", навіс - літ. "К", частину огорожі під № 5, огорожу під № 10, ворота під № 12.

Різниця між вказаними варіантами полягає в тому, що за першим варіантом водопровідна колонка під № 6 залишається в загальному користуванні, а за третім - виділяється позивачу. Обидва варіанти передбачають: 1) зміну розташування вхідних дверей в частині домоволодіння, яка виділяється відповідачу; 2) забезпечення доступу відповідачу для обслуговування зовнішньої стіни приміщення коридору літ. "2-9"; 3) закладення цеглою існуючого віконного прорізу в приміщенні кухні "2-11" та встановлення нового вікна з протилежної сторони.

Кошторисний розрахунок на будівельні роботи з перепланування віконних та дверних прорізів складає 9 748,98 грн.

За другим варіантом поділу експертом запропоновано:

- збільшити частку позивача з 56/100 до 63/100 та виділити їй: зі складу житлового будинку приміщення на загальну площу 99,6 кв. м (два коридори - 1-1,1-6, п'ять житлових кімнат - 1-2,1-3,1-4,2-2,2-3, ванну - 1-5, вбиральню - 1-7, дві кухні - 1-8,2-15, комору - 2-14); зі складу господарських будівель та споруд: гараж літ. "В ", навіс літ. "Л ", баню літ. "Ж ", сарай - літ. "И", навіс - літ. "К ", вбиральню літ. "З", огорожу під № 3, частину огорожі під № 5, частину огорожі під № 10, ворота під № 9, хвіртку під № 11, замощення літ. "І";

- зменшити частку відповідача з 44/100 до 37/100 та виділити йому: зі складу житлового будинку приміщення на загальну площу 80,8 кв. м (два коридори - 2-9,2-10, три житлові кімнати - 2-5,2-6,2-8, кухню - 2-11, ванну - 2-12, котельню - 2-13); зі складу господарських будівель та споруд: частину огорожі під № 5, частину огорожі під № 10, ворота під № 12.

У загальному користуванні сторін залишено водопровідну колонку під № 6. Грошова компенсація співвласнику з 37/100 частки становить 91 948 грн.

При дослідженні плану меж земельної ділянки експертом встановлено, що фактичні межі земельної ділянки і її площа відрізняються від вказаних у державному акті.

Відповідно до вимог нормативно-правових актів розділити земельну ділянку можливо за умови забезпечення доступу співвласника ОСОБА_2 до зовнішньої стіни виділеної йому частини будинку та до систем (труб) водопостачання, що проходять на земельній ділянці від водопровідної колонки до будинку для обслуговування.

Вказані об'єкти розташовані на земельній ділянці співвласника ОСОБА_1 відповідно до третього варіанту поділу. При поділі будинку за першим та другим варіантом експертом запропоновано порядок користування земельною ділянкою.

За першим варіантом ОСОБА_2 виділяється в користування земельна ділянка площею 418,58 кв. м, а ОСОБА_1-329,37 кв. м. У загальному користуванні залишається 9,27 кв. м земельної ділянки. Всього площа земельної ділянки становить 757,22 кв. м. Земельна ділянка загального користування шириною 0,8 м та довжиною 10,16 м, поворот 2,64 м забезпечує спільне користування співвласниками водопровідною колонкою.

За другим варіантом ОСОБА_2 виділяється в користування земельна ділянка площею 235,61 кв. м, а ОСОБА_1-376,73 кв. м. У загальному користуванні залишається 143,01 кв. м земельної ділянки. Всього площа земельної ділянки становить 755,35 кв. м. Земля загального користування розташовується всередині ділянки та забезпечує співвласникам доступ до водопровідної колонки та входів у частини будинку за порядком, що склався, без необхідності проведення будівельних робіт з перепланування.

За третім варіантом ОСОБА_2 виділяється земельна ділянка площею 418,58 кв. м (55/100), а ОСОБА_1-338,65 кв. м (45/100). Всього площа земельної ділянки становить 757,23 кв. м.

Судами також встановлено, що запропонований експертом другий варіант поділу спірного домоволодіння найбільш враховує інтереси сторін, відповідає державним санітарним нормам та не передбачає проведення будь-яких будівельних робіт і перепланування. Хоча за вказаним варіантом частка відповідача зменшується з 44/100 до 37/100, однак ОСОБА_2 погодився на такий поділ майна, причому без присудження йому грошової компенсації.

Зміст права власності, яке полягає у праві володіння, користування та розпорядження своїм майном визначено у статті 317 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України).

Стаття 321 ЦК Українизакріплює конституційний принцип непорушності права власності, передбачений статтею 41 Конституції України. Він означає, що право власності є недоторканим, власник може бути позбавлений або обмежений у його здійсненні лише у випадках і в порядку, встановлених законом.

Частиною 1 статті 356 ЦК України передбачено, що власність двох чи більше осіб з визначенням часток кожного з них у праві власності є спільною частковою власністю.

Відповідно до статті 358 ЦК України право спільної часткової власності здійснюється співвласниками за їхньою згодою. Співвласники можуть домовитися про порядок володіння та користування майном, що є їхньою спільною частковою власністю. Кожен із співвласників має право на надання йому у володіння та користування тієї частини спільного майна в натурі, яка відповідає його частці у праві спільної часткової власності. У разі неможливості цього він має право вимагати від інших співвласників, які володіють і користуються спільним майном, відповідної матеріальної компенсації. Якщо договір між співвласниками про порядок володіння та користування спільним майном відповідно до їхніх часток у праві спільної часткової власності посвідчений нотаріально, він є обов'язковим і для особи, яка придбає згодом частку в праві спільної часткової власності на це майно.

Виходячи з аналізу зазначеної правової норми, слід дійти висновку, що ця норма регулює саме порядок здійснення права часткової власності, тобто порядок користування спільною частковою власністю без її поділу в натурі, наслідком якого є припинення права спільної часткової власності.

При здійсненні права власності співвласниками щодо спільного майна слід враховувати правову природу такої власності, адже співвласникам належить так звана ідеальна частка у праві власності на спільне майно, яка є абстрактним вираженням співвідношення в обсязі прав співвласників спільної власності. Отже, кожному з них належить не частка у спільному майні, а частка у праві власності на це майно. Визнання за кожним із співвласників права на конкретну частину майна в натурі спричинить припинення спільної власності. Поняття ж реальної частки використовується при поділі спільного майна в натурі в разі припинення його спільного правового режиму, а також може застосовуватися відповідно до частини 3 статті 358 ЦК України при встановленні співвласниками порядку користування спільним майном в натурі згідно з розмірами належних їм часток.

Таким чином, необхідно розмежовувати порядок поділу спільної власності з метою припинення такого її режиму і порядок встановлення користування спільним майном.

Відповідно до частини 1 статті 86 Земельного кодексу України (далі - ЗК України) земельна ділянка може знаходитись у спільній власності з визначенням частки кожного з учасників спільної власності (спільна часткова власність) або без визначення часток учасників спільної власності (спільна сумісна власність).

За змістом статті 87 ЗК України право спільної часткової власності на земельну ділянку виникає, зокрема при прийнятті спадщини на земельну ділянку двома або більше особами.

Відповідно до частин 1 , 3 статті 88 ЗК України володіння, користування та розпорядження земельною ділянкою, що перебуває у спільній частковій власності, здійснюються за згодою всіх співвласників згідно з договором, а у разі недосягнення згоди - у судовому порядку. Учасник спільної часткової власності має право вимагати виділення належної йому частки із складу земельної ділянки як окремо, так і разом з іншими учасниками, які вимагають виділення, а у разі неможливості виділення частки - вимагати відповідної компенсації.

Оскільки володіння та порядок користування земельною ділянкою, що перебуває у спільній частковій власності, в тому числі тією, на якій розташовані належні співвласникам житловий будинок, господарські будівлі та споруди, визначається насамперед їхньою угодою залежно від розміру їхніх часток у спільній власності на будинок, то при застосуванні статті 88 ЗК України при вирішенні спорів як між ними самими, так і за участю осіб, котрі пізніше придбали відповідну частку у спільній власності на землю або житловий будинок, слід брати до уваги цю угоду.

Це правило стосується тих випадків, коли житловий будинок поділено в натурі.

Відповідно до частин 1 , 2 , 4 статті 120 ЗК України у разі набуття права власності на жилий будинок, будівлю або споруду, що перебувають у власності, користуванні іншої особи, припиняється право власності, право користування земельною ділянкою, на якій розташовані ці об'єкти. До особи, яка набула право власності на жилий будинок, будівлю або споруду, розміщені на земельній ділянці, що перебуває у власності іншої особи, переходить право власності на земельну ділянку або її частину, на якій вони розміщені, без зміни її цільового призначення. Якщо жилий будинок, будівля або споруда розміщені на земельній ділянці, що перебуває у користуванні, то в разі набуття права власності на ці об'єкти до набувача переходить право користування земельною ділянкою, на якій вони розміщені, на тих самих умовах і в тому ж обсязі, що були у попереднього землекористувача. У разі набуття права власності на жилий будинок, будівлю або споруду кількома особами право на земельну ділянку визначається пропорційно до часток осіб у праві власності жилого будинку, будівлі або споруди.

Аналіз змісту норм статті 120 ЗК України дає підстави для висновку про однакову спрямованість її положень щодо переходу прав на земельну ділянку при виникненні права власності на будівлю та споруди, на якій вони розміщені.

Зазначені правові норми закріплюють загальний принцип цілісності об'єкта нерухомості із земельною ділянкою, на якій цей об'єкт розташований. За цими нормами визначення правового режиму земельної ділянки перебуває у прямій залежності від права власності на будівлю і споруду та передбачається механізм роздільного правового регулювання нормами цивільного законодавства майнових відносин, що виникають при укладенні правочинів щодо набуття права власності на нерухомість, і правового регулювання нормами земельного і цивільного законодавства відносин при переході прав на земельну ділянку в разі набуття права власності на нерухомість.

Отже, за загальним правилом, закріпленим у частині 1 статті 120 ЗК України, особа, яка набула права власності на будівлю чи споруду стає власником земельної ділянки на тих самих умовах, на яких вона належала попередньому власнику, якщо інше не передбачено у договорі відчуження нерухомості.

При застосуванні положень статті 120 ЗК України у поєднанні з нормою статті 125 ЗК України слід виходити з того, що у випадку переходу права власності на об'єкт нерухомості у встановленому законом порядку право власності на земельну ділянку у набувача нерухомості виникає одночасно з виникненням права власності на зведені на земельній ділянці об'єкти. Це правило стосується й випадків, коли право на земельну ділянку не було зареєстроване одночасно з правом на нерухомість, однак земельна ділянка раніше набула ознак об'єкта права власності.

Відповідно до частини 1 статті 319 ЦК України кожен власник володіє, користується, розпоряджається своїм майном на власний розсуд. Разом з тим право спільної часткової власності здійснюється співвласниками за їхньою згодою (частини 1 статті 319 ЦК України).

Зазначені положення щодо користування власністю цілком повинні застосовуватися до майнових прав на майно, зокрема до права користування земельною ділянкою.

Тому право користування земельною ділянкою визначається відповідно до часток кожного з власників нерухомого майна, яке знаходиться на цій земельній ділянці, якщо інше не було встановлено домовленістю між ними. Однак у будь-якому випадку наявне в однієї особи право не може порушувати права іншої особи (частина 5 статті 319 ЦК України).

Отже, при вирішенні спору, визначаючи варіанти користування земельною ділянкою, суд повинен виходити з розміру часток кожного із співвласників на нерухоме майно, наявності порядку користування земельною ділянкою, погодженого власниками або визначеного на підставі відповідного договору, оформленого у встановленому законом порядку. Якщо суд встановить, що співвласники визначили порядок користування й розпорядження земельною ділянкою, для зміни якого підстав немає, він ухвалює рішення про встановлення саме такого порядку. Якщо ж погодженого або встановленого порядку користування земельною ділянкою немає, то суд встановлює порядок користування земельною ділянкою з дотриманням часток кожного співвласника у нерухомому майні та забезпеченням вільного користування кожним зі співвласників належним йому майном.

Зазначене узгоджується з правовим висновком Верховного Суду України, викладеним у постанові від 01 листопада 2017 року у справі № 6-2454цс16.

Відповідно до частин 1 -3 статті 364 ЦК України співвласник має право на виділ у натурі частки із майна, що є у спільній частковій власності. Якщо виділ у натурі частки із спільного майна не допускається згідно із законом або є неможливим (частин 1 -3 статті 364 ЦК України), співвласник, який бажає виділу, має право на одержання від інших співвласників грошової або іншої матеріальної компенсації вартості його частки. Компенсація співвласникові може бути надана лише за його згодою. Право на частку у праві спільної часткової власності у співвласника, який отримав таку компенсацію, припиняється з дня її отримання. У разі виділу співвласником у натурі частки із спільного майна для співвласника, який здійснив такий виділ, право спільної часткової власності на це майно припиняється. Така особа набуває право власності на виділене майно, і у випадку, встановленому законом, таке право підлягає державній реєстрації.

Згідно з частина 1 , 2 статті 367 ЦК України майно, що є у спільній частковій власності, може бути поділене в натурі між співвласниками за домовленістю між ними. У разі поділу спільного майна між співвласниками право спільної часткової власності на нього припиняється.

Таким чином, для виділу частки із спільного нерухомого майна повинна бути технічна можливість. Насамперед це означає, що частка яка виділяється повинна бути реально окремим об'єктом нерухомого майна. При цьому частка, яка залишається в іншого власника (власників) має також бути окремим об'єктом нерухомого майна в розумінні статті 181 ЦК України. Якщо таку вимогу висунуть усі співвласники або якщо учасників спільної часткової власності тільки двоє, настає поділ майна, що знаходиться у спільній частковій власності. Поділ спільного майна можливий за спільною згодою між усіма співвласниками, а у випадку недосягнення спільної згоди між співвласниками про поділ спільного майна, поділ цього майна відбувається за рішенням суду. При неможливості виділу частини майна в натурі, суд вправі при пред'явленні про це позову встановити порядок користування таким майном.

Відповідно до частини 1 статті 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених частини 1 статті 81 ЦПК України.

Згідно з частинами 1 , 3 статті 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги.

Встановивши, що згідно з правовстановлюючими документами ОСОБА_1 та ОСОБА_2 на праві спільної часткової власності належить земельна ділянка площею 751 кв. м, тоді як експертом взято за основу площу, якою фактично користуються сторони (755,35 кв. м), апеляційний суд дійшов правильного висновку про відсутність підстав для задоволення позову в частині поділу земельної ділянки.

Доводи касаційної скарги про те, що місцевий суд не здійснював поділу спірної земельної ділянки в натурі, а встановив порядок користування нею згідно з другим варіантом експертизи, у зв'язку з чим виявлені експертом розбіжності у площі землі не впливають на законні права та інтереси сторін, не заслуговують на увагу, оскільки за змістом статей 358, 364, 367 ЦК України співвласники наділені правом встановлювати порядок користування або вимагати поділу (виділу) лише тим майном, яким вони володіють на законних підставах.

Аргументи касаційної скарги про те, що до набувача житлового будинку переходить право власності (право користування) земельною ділянкою на тих самих умовах і в тому ж обсязі, що були у попередніх власників (землекористувачів), є неспроможними, оскільки сторони в цій справі набули у власність земельну ділянку в тому ж розмірі, який належав їх спадкодавцям.

Отже, суд апеляційної інстанції правильно визначився з характером спірних правовідносин та нормами матеріального права, які підлягають застосуванню, повно та всебічно дослідив наявні у справі докази і дав їм належну оцінку, правильно встановив обставини справи, внаслідок чого в означеній частині ухвалив законне й обґрунтоване судове рішення, яке відповідає вимогам матеріального та процесуального права.

У справі, яка переглядається, встановивши порядок користування спірною земельною ділянкою за другим варіантом експертизи, місцевий суд фактично змінив предмет позову та обраний позивачем спосіб захисту, що є порушенням вимог статей 4, 13, 263, 264 ЦПК України. При неможливості поділу майна в натурі за таким варіантом, суд мав право встановити порядок користування спірним майном лише при пред'явленні позову про це, в тому числі зустрічного. Однак вимог про встановлення порядку користування земельною ділянкою сторони в цій справі не заявляли.

Таким чином, обставини справи встановлені судом апеляційної інстанції на підставі оцінки зібраних доказів, проведеної з дотриманням вимог процесуального закону. Тобто суд дотрималися принципу оцінки доказів, згідно з яким суди на підставі всебічного, повного й об'єктивного розгляду справи аналізують і оцінюють докази як кожен окремо, так і в їх сукупності, у взаємозв'язку, в єдності і протиріччі, і ця оцінка повинна спрямовуватися на встановлення достовірності чи відсутності обставин, які обґрунтовують доводи і заперечення сторін.

Інші наведені у касаційній скарзі доводи не спростовують висновків апеляційного суду та за своїм змістом зводяться до необхідності переоцінки доказів і встановлення обставин справи, що за приписами статті 400 ЦПК Українив редакції, чинній на час подання касаційної скарги, знаходиться поза межами повноважень суду касаційної інстанції.

Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ)вказав, що пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов'язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматися як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов'язку можуть бути різними, залежно від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов'язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (пункт 23 рішення ЄСПЛ від 18 липня 2006 року у справі "Проніна проти України").

Відповідно до частини 1 статті 410 ЦПК України в редакції, чинній на час подання касаційної скарги, суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що рішення ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Оскаржувана постанова апеляційного суду в частині вирішення питання про поділ земельної ділянки відповідає вимогам закону й підстави для її скасування відсутні.

Керуючись статтями 400, 409, 410, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_2 залишити без задоволення.

Постанову Миколаївського апеляційного суду від 27 лютого 2019 року в частині вирішення позовних вимог ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про поділ земельної ділянки залишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

ГоловуючийВ. О. Кузнєцов Судді:В. С. Жданова В. М. Ігнатенко В. А. Стрільчук М.

Ю. Тітов