Історія справи

Постанова КЦС ВП від 28.06.2023 року у справі №372/2558/21
Постанова КЦС ВП від 28.06.2023 року у справі №372/2558/21

Постанова

Іменем України

28 червня 2023 року

м. Київ

справа № 372/2558/21

провадження № 61-1604св23

Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:

головуючого - Луспеника Д. Д.

суддів: Гулька Б. І., Коломієць Г. В., Лідовця Р. А. (суддя-доповідач), Хопти С. Ф.,

учасники справи:

позивач (відповідач за зустрічним позовом) - ОСОБА_1 ,

відповідач (позивач за зустрічним позовом) - ОСОБА_2 ,

третя особа - Служба у справах дітей та сім`ї Виконавчого комітету Обухівської міської ради як орган опіки та піклування,

розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу ОСОБА_2 , яка подана його представником - адвокатом Корзаченком Володимиром Миколайовичем, на рішення Обухівського районного суду Київської області від 18 липня 2022 року у складі судді Потабенко Л. В. та постанову Київського апеляційного суду від 08 грудня 2022 року у складі колегії суддів: Болотова Є. В., Кулікової С. В., Музичко С. Г.,

ВСТАНОВИВ:

1. Описова частина

Короткий зміст позовних заяв

У липні 2021 року ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до ОСОБА_2 , третя особа - Служба у справах дітей та сім`ї Виконавчого комітету Обухівської міської ради як орган опіки та піклування, про визначення місця проживання малолітньої дитини, зняття її з реєстрації.

Позовна заява мотивована тим, що 22 лютого 2020 року між нею та ОСОБА_3 укладено шлюб.

Рішенням комісії з питань захисту прав дитини виконавчого комітету Обухівської міської ради від 22 вересня 2020 року, яке затверджене рішенням Виконавчого комітету Обухівської міської ради № 551 від 08 жовтня 2020 року, визначене місце проживання малолітнього сина, ОСОБА_4 разом із матір`ю ОСОБА_1 у АДРЕСА_1 .

Зазначала, що 25 травня 2021 року їй та її сину були видані посвідки на тимчасове проживання у Федеративній Республіці Німеччина до 24 травня 2024 року за адресою її чоловіка - ОСОБА_3 .

Однак, батько дитини - ОСОБА_2 позбавляє сина своєчасно приступити до навчального процесу. Відповідач вчиняє будь-які дії щодо неможливості її виїзду та проживання з дитиною у Федеративній Республіці Німеччина.

Позивач посилалася на те, що 17 червня 2021 року вона звернулась до Відділу реєстрації фізичних осіб та ведення реєстру Обухівської територіальної громади щодо зняття з реєстрації сина ОСОБА_4 , однак, для зняття з реєстрації сина необхідна письмова згода батька - ОСОБА_2 , який відмовився надавати таку згоду. При цьому відповідач попередньо надав нотаріальну заяву про надання дозволу на постійне проживання у Федеративній Республіці Німеччина малолітнього сина ОСОБА_4 .

Ураховуючи наведене, ОСОБА_1 просила суд:

- визначити місце проживання малолітнього ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , разом з матір`ю, ОСОБА_1 по місцю їх тимчасової реєстрації: АДРЕСА_2 ;

- зняти з реєстрації малолітнього ОСОБА_4 , який зареєстрований за адресою: АДРЕСА_1 ;

- надати дозвіл на виїзд малолітнього ОСОБА_4 у супроводі матері ОСОБА_1 за місцем їх тимчасової реєстрації: АДРЕСА_3 , без згоди та супроводу батька, ОСОБА_2 протягом 30 календарних днів з дня набрання рішенням суду у даній справі законної сили;

- стягнути з відповідача понесені судові витрати.

У січні 2022 року ОСОБА_2 звернувся до суду із зустрічним позовом до ОСОБА_1 , третя особа - Служба у справах дітей та сім`ї Виконавчого комітету Обухівської міської ради як орган опіки та піклування, про усунення перешкод у спілкуванні з дитиною та визначення способу участі батька у вихованні дитини.

Позовна заява мотивована тим, що він та ОСОБА_1 мають спільного малолітнього сина ОСОБА_4 , проте на сьогодні дитина проживає з мамою. Він намагається брати участь у вихованні сина, спілкується, однак позивачка за первісним позовом ОСОБА_1 виїхала з дитиною проживати до свого чоловіка у Федеративну Республіку Німеччина і, користуючись тим, що відстань між місцем проживання батька і дитини стала надто значною поступово почала створювати йому усілякі перешкоди його спілкуванню із сином.

Зазначав, що починаючи з 16 серпня 2021 року ОСОБА_1 позбавляє його можливості вільно спілкуватися із сином, оскільки безпідставно ігнорує телефонні дзвінки, смс-повідомлення.

Він переконаний, що такі дії ОСОБА_1 спрямовані на припинення його спілкування із сином взагалі, оскільки позивачка неодноразово заявляла про намір унеможливити таке спілкування.

Посилався на те, що проживання її з дитиною в іншій країні позбавляє відповідача за первісним позовом будь-якої іншої можливості у законний спосіб вплинути на неї з метою не перешкоджати його вільному спілкуванню із сином. Сторони не дійшли спільної згоди щодо способу участі у спілкуванні із сином батька та участі останнього у його вихованні,

Ураховуючи наведене, ОСОБА_2 просив суд:

- зобов`язати ОСОБА_1 не чинити йому перешкод у спілкуванні із сином ОСОБА_4 ;

- та визначити наступні способи його участі у вихованні та спілкуванні із сином ОСОБА_4 , а саме:

у період кожних зимових канікул дитини, ОСОБА_5 за рахунок матері дитини ОСОБА_1 прибуває в Україну за місцем проживання батька ОСОБА_2 та перебуває з батьком не менше 7 (семи) діб, протягом яких батько за власний рахунок забезпечує належні умови проживання, харчування та відпочинку сина;

у період кожних літніх канікул дитини, ОСОБА_5 за рахунок матері дитини ОСОБА_1 прибуває в Україну за місцем проживання батька та перебуває з батьком не менше 20 (двадцяти) діб, протягом яких батько за власний рахунок забезпечує належні умови проживання, харчування та відпочинку сина;

за попередньою домовленістю з матір`ю дитини і шляхом листування у соціальних мережах, мобільних додатках, чи в інший доступний спосіб, батько може за власний рахунок прибувати до місця проживання дитини у Федеративній Республіці Німеччина та бачитися і проводити час із сином під час вихідних днів чи шкільних канікул дитини (без присутності матері) з правом відвідування в зазначений час культурно-масових, спортивних, розважальних, оздоровчих закладів з урахуванням інтересів сина та стану його здоров`я;

у вільний від занять сина час з урахуванням його режиму дня та стану здоров`я, необмежено спілкуватися із сином засобами телефонного, поштового, електронного та інших засобів зв`язку (відеозв`язок у мобільних додатках та соціальних мережах), тощо.

Ухвалою Обухівського районного суду Київської області від 01 лютого 2022 року позов ОСОБА_1 та зустрічний позов ОСОБА_2 об`єднано в одне провадження для спільного розгляду.

Короткий зміст судового рішення суду першої інстанції

Рішенням Обухівського районного суду Київської області від 18 липня 2022 року у задоволенні позову ОСОБА_1 відмовлено.

У задоволенні зустрічного позову ОСОБА_2 відмовлено.

Рішення районного суду мотивовано тим, що оскільки місцем проживання ОСОБА_1 та малолітнього ОСОБА_4 є Федеративна Республіка Німеччина, отже, даний спір щодо визначення місця проживання малолітньої дитини, має вирішуватися компетентним органом Федеративної Республіки Німеччина, відповідно до положень Конвенції про юрисдикцію, право, що застосовується, визнання, виконання та співробітництво щодо батьківської відповідальності та заходів захисту дітей від 19 жовтня 1996 року.

Короткий зміст судового рішення суду апеляційної інстанції

Постановою Київського апеляційного суду від 08 грудня 2022 року апеляційну скаргу представника ОСОБА_1 залишено без задоволення.

Апеляційну скаргу представника ОСОБА_2 залишено без задоволення.

Рішення Обухівського районного суду Київської області від 18 липня 2022 року залишено без змін.

Судове рішення суду апеляційної інстанції мотивовано тим, що суд першої інстанції правильно встановив характер спірних правовідносин та дійшов обґрунтованого висновку про відмову у задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 та зустрічних вимог ОСОБА_2 .

Апеляційний суд зазначив, що на позовні вимоги в частині визначення місця проживання дитини з матір`ю у Федеративній Республіці Німеччина юрисдикція національних судів не поширюється.

Позовна вимога про зняття з реєстрації дитини (за адресою: АДРЕСА_1 ) не підлягає задоволенню, оскільки за даною адресою залишається бути зареєстрованою мати дитини - ОСОБА_1 .

Вимога про надання дозволу на виїзд дитини у супроводі матері за місцем їх тимчасової реєстрації у Федеративній Республіці Німеччина без згоди та супроводу батька є неефективним способом судового захисту, оскільки і мати, і дитина перебувають за кордоном, мають відповідні посвідки на тимчасове проживання, легалізовані у відповідному порядку.

Суд апеляційної інстанції дійшов висновку, що єдиним спірним питанням, яке залишається на даний час, є спільна матеріальна участь батька і матері в забезпеченні часткової оплати проїзду батька для зустрічей з дитиною.

При цьому вказав, що законодавство України при вирішенні спору щодо участі батька у вихованні та спілкуванні з дитиною, не передбачає такої можливості, як покладення на іншу сторону часткової оплати проїзду батька для зустрічей з дитиною, тому така вимога не може бути задоволена.

Не підлягають задоволенню й інші позовні вимоги, зокрема в частині визначення місця проживання дитини з матір`ю у Федеративній Республіці Німеччина, оскільки юрисдикція національних судів поширюється виключно на територію України, а тому суд не може визначати місце проживання дитини в іноземній державі.

Позовна вимога про зняття з реєстрації дитини (за адресою: АДРЕСА_1 ) не підлягає задоволенню, оскільки за даною адресою залишається бути зареєстрованою мати дитини - позивач в даній справі.

Суд апеляційної інстанції відмовив у задоволенні зустрічних позовних вимог, оскільки дитина на час розгляду справи в суді на відповідній правовій підставі перебуває за кордоном і має посвідку на тимчасове проживання у Федеративній Республіці Німеччина до 24 травня 2024 року.

Короткий зміст вимог касаційної скарги

У касаційній скарзі ОСОБА_2 , посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права, порушення норм процесуального права, просить рішення Обухівського районного суду Київської області від 18 липня 2022 року та постанову Київського апеляційного суду від 08 грудня 2022 року в частині відмови у задоволенні зустрічного позову скасувати, ухвалити в цій частині нове судове рішення про задоволення зустрічного позову у повному обсязі, а в частині вирішення позовних вимог ОСОБА_1 судові рішення попередніх інстанцій залишити без змін.

Надходження касаційної скарги до суду касаційної інстанції

У лютому 2023 року касаційна скарга надійшла до Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду.

Ухвалою Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 02 березня 2023 року відкрито касаційне провадження у вказаній справі та витребувано матеріали цивільної справи із суду першої інстанції.

У березні 2023 року справа надійшла до Верховного Суду.

Ухвалою Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 05 червня 2023 року справу призначено до розгляду.

Аргументи учасників справи

Доводи особи, яка подала касаційну скаргу

Касаційна скарга ОСОБА_2 мотивована тим, що вимога ОСОБА_1 про зняття з реєстрації малолітнього ОСОБА_4 та його вимоги за зустрічним позовом підсудні виключно Обухівському районному суду Київської області, оскільки він, дитина, ОСОБА_1 зареєстровані у м. Обухів, а вимога про визначення місця проживання дитини не мала фактичного спору і не була визначальною, так як вирішена сторонами до моменту ухвалення судового рішення районним судом.

Зазначає, що формальне визнання ОСОБА_1 у суді його вимог, без наявного судового рішення, не позбавило його перешкод у спілкуванні з сином, оскільки відсутність відповідного судового рішення не покладає на ОСОБА_1 жодного обов`язку з надання можливості синові спілкуватися з батьком. Завдяки цьому ОСОБА_1 обмежує його у правах на спілкування з дитиною, що негативно впливає на його стосунки із сином.

Підставою касаційного оскарження зазначених судових рішень ОСОБА_2 вказує неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, а саме застосування апеляційним судом норм права без урахування висновку щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду від 07 вересня 2022 року у справі № 278/3322/19, що передбачено пунктом 1 частини другої статті 389 ЦПК України.

Доводи осіб, які подали відзив на касаційну скаргу

У квітні 2023 року представником ОСОБА_1 - адвокатом Стельниковичем С. А. подано відзив на касаційну скаргу.

Ухвалою Верховного Суду від 19 травня 2023 року відзив ОСОБА_1 , який поданий її представником - адвокатом Стельниковичем С. А., визнано неподаним та повернуто заявнику.

Фактичні обставини, встановлені судами

ІНФОРМАЦІЯ_2 народився ОСОБА_4 , батьком якого є ОСОБА_2 та матір`ю - ОСОБА_6 , що підтверджується копією свідоцтва про народження серії НОМЕР_1 від 27 травня 2022 року (том 1, а. с. 27).

22 лютого 2020 року ОСОБА_6 уклала шлюб з ОСОБА_3 та змінила дошлюбне прізвище « ОСОБА_7 » на « ОСОБА_8 », що підтверджується копією свідоцтва про шлюб серії НОМЕР_2 (том 1, а. с. 28).

Рішенням комісії з питань захисту прав дитини виконавчого комітету Обухівської міської ради від 22 вересня 2020 року, яке затверджене рішенням Виконавчого комітету Обухівської міської ради Київської області від 08 жовтня 2020 року № 551 визначено місце проживання малолітнього ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 з матір`ю - ОСОБА_1 за адресою: АДРЕСА_1 (том 1, а. с. 32).

Відповідно до довідки про реєстрацію місця проживання від 28 червня 2021 року № 5354 ОСОБА_1 зареєстрована за адресою: АДРЕСА_4 (том 1, а. с. 29).

Відповідно до довідки про реєстрацію місця проживання від 28 червня 2021 року № 5355 ОСОБА_4 зареєстрований за адресою: АДРЕСА_4 (том 1, а. с. 30).

Нотаріально посвідченою заявою від 12 грудня 2020 року ОСОБА_2 надав свою згоду на постійне проживання у Федеративній Республіці Німеччина малолітнього сина - ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , відповідно до якої виїзд за кордон та проживання сина за кордоном відбуватиметься з його матір`ю ОСОБА_1 (том 1, а. с. 34).

ОСОБА_1 була подана заява про виїзд за кордон на постійне місце проживання до Центрального міжрегіонального Управління державної міграційної служби у м. Києві та Київській області.

Листом Державної міграційної служби України від 28 квітня 2021 року було прийнято рішення про оформлення документів для виїзду на постійне проживання до Німеччини ОСОБА_1 та ОСОБА_4 , яке дійсне до 28 жовтня 2021 року (том 1, а. с. 35).

25 травня 2021 року ОСОБА_1 була видана посвідка на тимчасове проживання у Федеративній Республіці Німеччина до 24 травня 2024 року за адресою її чоловіка ОСОБА_3 : АДРЕСА_3 (том 1, а. с .17).

25 травня 2021 року ОСОБА_4 була видана посвідка на тимчасове проживання у Федеративній Республіці Німеччина до 24 травня 2024 року за адресою ОСОБА_3 : АДРЕСА_3 (том 1, а. с. 20).

Факт проведення реєстрації матері та сина за вищевказаною адресою підтверджується двома офіційними листами органу місцевого самоврядування/територіальної громади ФРН по місцю фактичної реєстрації.

25 травня 2021 року ОСОБА_1 була видана Європейська картка медичного страхування у Федеративній Республіці Німеччина, яка дійсна до 30 квітня 2026 року (том 1, а. с. 23).

25 травня 2021 року ОСОБА_4 була видана Європейська картка медичного страхування у Федеративній Республіці Німеччина, яка дійсна до 30 квітня 2026 року (том 1, а. с. 26).

Відповідно до довідки зі школи від 22 червня 2021 року ОСОБА_4 зарахований до першого класу початкової школи, що розташована за адресою: АДРЕСА_5 .

Термін навчання ОСОБА_4 визначений навчальним закладом з 01 серпня 2021 року до 2025 року, що підтверджується копією довідки зі школи (том 1, а. с. 42).

Нотаріально посвідченою заявою від 27 липня 2021 року ОСОБА_2 надав свою згоду на виїзд за кордон до Федеративної Республіки Німеччина малолітнього сина - ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , з метою навчання з 28 липня 2021 року до 03 січня 2022 року у супроводі матері ОСОБА_1 , яка по закінченні вказаного в заяві терміну, забезпечить повернення дитини до України.

08 липня 2021 року ОСОБА_1 звернулась до Служби у справах дітей та сім`ї Виконавчого комітету Обухівської міської ради із заявою в якій просила даний орган визначити місце проживання малолітнього ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , разом з матір`ю, ОСОБА_1 по місцю їх тимчасової реєстрації (за згодою батька): АДРЕСА_3 , що підтверджується копією поданої заяви М К-2640 від 08 липня 2021 року.

У листі від 02 серпня 2021 року № 467/02-02 Служби у справах дітей та сім`ї Виконавчого комітету Обухівської міської ради Київської області зазначено, що за результатами розгляду звернення ОСОБА_1 стосовно визначення місця проживання її малолітнього сина з нею у Федеративній Республіці Німеччина їй було відмовлено, оскільки рішенням виконавчого комітету Обухівської міської ради Київської області від 08 жовтня 2020 року № 551 «Про визначення місця проживання малолітньої дитини» вже було визначено місце проживання малолітнього ОСОБА_4 з матір`ю - ОСОБА_1 .

ОСОБА_2 26 серпня 2021 року звернувся до Служби у справах дітей та сім`ї Виконавчого комітету Обухівської міської ради Київської області із заявою про вжиття заходів реагування щодо дій ОСОБА_1 та просив втрутитись у дії ОСОБА_1 з метою недопущення у подальшому порушення його прав та малолітнього сина на їх спілкування, за результатами звернення якого, ОСОБА_2 було рекомендовано звернутись до суду.

27 вересня 2021 року ОСОБА_2 звернувся до Служби у справах дітей та сім`ї Виконавчого комітету Обухівської міської ради Київської області із заявою про вжиття негайних заходів реагування щодо дій ОСОБА_1 та просив негайно просив втрутитись у дії ОСОБА_1 з метою недопущення у подальшому порушення його прав та малолітнього сина на їх спілкування, за результатами звернення якого, ОСОБА_2 було рекомендовано звернутись до суду.

22 лютого 2022 року ОСОБА_2 звернувся до Начальника Служби у справах дітей Обухівської міської ради із заявлю про визначення способу участі батька у вихованні дитини та спілкування з дитиною.

З огляду на відповідь заступника міністра з питань європейської інтеграції Міністерства юстиції України на звернення ОСОБА_2 від 18 жовтня 2021 року щодо вчинення ОСОБА_1 перешкод стосовно спілкування із сином ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , та щодо відмови ОСОБА_1 повертати дитину з Федеративної Республіки Німеччина в Україну, дитина виїхала до Федеративної Республіки Німеччина на підставі нотаріально засвідченого дозволу, наданого на період з 28 липня 2021 року до 03 січня 2022 року акт незаконного переміщення або утримання дитини на території Федеративної Республіки Німеччина відсутній.

У висновку Органу опіки та піклування про визначення місця проживання малолітньої дитини та визначення способу участі батька у вихованні сина і спілкуванні від 05 липня 2022 року № 860 зазначено, що проаналізувавши наявні у матеріалах цивільної справи документи, дослідивши умови проживання малолітньої дитини, заслухавши позицію обох батьків та думку самої дитини, враховуючи те, що батько дитини - ОСОБА_2 не оспорює факт проживання дитини із матір`ю у Федеративній Республіці Німеччина та надав добровільну нотаріальну згоду на переїзд та проживання, а також враховуючи те, що в Україні на даний час іде повномасштабна військова агресія з боку російської федерації, у країні введений військовий стан, тому Виконавчий комітет Обухівської міської ради Київської області, як орган опіки та піклування, вважає за доцільне: визначити місце проживання малолітнього ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 із матір`ю ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , за адресою: АДРЕСА_6 . Відмовити громадянці ОСОБА_1 у знятті з реєстрації її малолітнього сина, так як зняття з реєстрації місця проживання особи віком до 14 років здійснюється одним з її батьків або інших законних представників за згодою іншого з батьків або законних представників. Встановити громадянину ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , батьку малолітнього ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , наступний спосіб участі у вихованні та спілкуванні з сином:

- у період кожних зимових канікул дитини ОСОБА_5 за рахунок матері дитини ОСОБА_1 , прибуває в Україну за місцем проживання батька ОСОБА_2 та перебуває з батьком не менше 7 (семи) діб, протягом яких батько за власний рахунок забезпечує належні умови проживання, харчування та відпочинку сина;

- у період кожних літніх канікул дитини ОСОБА_5 за рахунок матері дитини ОСОБА_1 прибуває в Україну за місцем проживання батька ОСОБА_2 та перебуває з батьком не менше 20 (двадцяти) діб, протягом яких батько за власний рахунок забезпечує належні умови проживання, харчування та відпочинку сина;

- за попередньою домовленістю з матір`ю дитини ОСОБА_1 (шляхом листування у соціальних мережах, мобільних додатках, чи в інший доступний спосіб), батько ОСОБА_2 може за власний рахунок прибувати до місця проживання дитини ОСОБА_4 у Федеративній Республіці Німеччина та бачитися і проводити час із сином під час вихідних днів чи шкільних канікул дитини (без присутності матері) з правом відвідування в зазначений час культурно-масових, спортивних, розважальних, оздоровчих закладів з урахуванням інтересів сина та стану його здоров`я;

- у вільний від занять сина час, з урахуванням його режиму дня та стану здоров`я, необмежено спілкуватися з сином засобами телефонного, поштового, електронного та інших засобів зв`язку (відео зв`язок у мобільних додатках та соціальних мережах, смс-переписка, тощо), що не передбачають безпосереднього фізичного спілкування між батьком та дитиною;

- приїзд малолітньої дитини в Україну можливий лише після припинення дії військового стану в країні та ще трьох місяців після нього.

Громадянці ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , матері малолітнього ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , не чинити перешкод ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , у спілкуванні з сином ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 .

2. Мотивувальна частина

Позиція Верховного Суду

Підстави касаційного оскарження судових рішень визначені у частині другій статті 389 ЦПК України.

Відповідно до пункту 1 частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках, зокрема, якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку.

Касаційна скарга ОСОБА_2 , яка подана його представником - адвокатом Корзаченком В. М., підлягає частковому задоволенню.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

Відповідно до вимог частин першої та другої статті 400 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Згідно із частиною першою статті 402 ЦПК України у суді касаційної інстанції скарга розглядається за правилами розгляду справи судом першої інстанції в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи з урахуванням статті 400 цього Кодексу.

У частинах першій, другій та п`ятій статті 263 ЦПК України встановлено, що судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Оскаржувані судові рішення ухвалено з додержанням норм матеріального та процесуального права, а доводи касаційної скарги цих висновків не спростовують.

Згідно із частиною першою статті 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів.

Відповідно до норм статей 12 13 ЦПК України суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. При цьому кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Щодо вимог за участі іноземного елемента

У первісному позові ОСОБА_1 просила суд визначити місце проживання малолітнього ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , разом з нею по місцю їх тимчасової реєстрації: АДРЕСА_2 .

У зустрічному позову ОСОБА_2 просив суд зобов`язати ОСОБА_1 не чинити йому перешкод у спілкуванні із сином ОСОБА_4 та визначити способи його участі у вихованні та спілкуванні із сином ОСОБА_4 .

Зазначена справа є справою з іноземним елементом.

Згідно зі статтею 497 ЦПК України підсудність судам України цивільних справ з іноземним елементом визначається цим Кодексом, законом або міжнародним договором, згода на обов`язковість якого надано Верховною Радою України.

У міжнародному праві категорія «підсудність» застосовується для визначення розподілу як компетенції між судами існуючої в державі системи розгляду цивільних справ, так і компетенції судів щодо вирішення справ з іноземним елементом, тобто міжнародної підсудності.

Вирішуючи питання про підсудність справ з іноземним елементом, суди України відповідно до вимог статей 2 497 ЦПК України повинні керуватися нормами Закону України «Про міжнародне приватне право» та нормами відповідних міжнародних договорів.

Закон України «Про міжнародне приватне право» встановлює порядок урегулювання приватно-правових відносин, які хоча б через один зі своїх елементів пов`язані з одним або кількома правопорядками, іншими, ніж український правопорядок, зокрема, визначає підсудність судам України справ з іноземним елементом (пункт 3 частини першої статті 1, статті 75-77 Закону).

У пункті 2 частини першої статті 1 Закону України «Про міжнародне приватне право» зазначено, що іноземний елемент - ознака, яка характеризує приватноправові відносини, що регулюються цим Законом, та виявляється в одній або кількох з таких форм:

- хоча б один учасник правовідносин є громадянином України, який проживає за межами України, іноземцем, особою без громадянства або іноземною юридичною особою;

- об`єкт правовідносин знаходиться на території іноземної держави;

- юридичний факт, який створює, змінює або припиняє правовідносини, мав чи має місце на території іноземної держави.

Згідно зі статтею 66 Закону України «Про міжнародне приватне право» права та обов`язки батьків і дітей визначаються особистим законом дитини або правом, яке має тісний зв`язок із відповідними відносинами і якщо воно є більш сприятливим для дитини.

Частиною першою статті 75 Закону України «Про міжнародне приватне право» встановлено, що підсудність судам України справ з іноземним елементом визначається на момент відкриття провадження у справі, незважаючи на те, що в ході провадження у справі підстави для такої підсудності відпали або змінилися, крім випадків, передбачених у статті 76 цього Закону.

У статті 76 Закону України «Про міжнародне приватне право» встановлено підстави визначення підсудності справ судам України та зазначено, що суди розглядають будь-які справи з іноземним елементом у таких випадках:

1) якщо сторони передбачили своєю угодою підсудність справи з іноземним елементом судам України, крім випадків, передбачених у статті 77 цього Закону;

2) якщо на території України відповідач у справі має місце проживання або місцезнаходження, або рухоме чи нерухоме майно, на яке можна накласти стягнення, або знаходиться філія або представництво іноземної юридичної особи - відповідача;

3) у справах про відшкодування шкоди, якщо її було завдано на території України;

4) якщо у справі про сплату аліментів або про встановлення батьківства позивач має місце проживання в Україні;

5) якщо у справі про відшкодування шкоди позивач - фізична особа має місце проживання в Україні або юридична особа - відповідач - місцезнаходження в Україні;

6) якщо у справі про спадщину спадкодавець у момент смерті був громадянином України або мав в Україні останнє місце проживання;

7) дія або подія, що стала підставою для подання позову, мала місце на території України;

8) якщо у справі про визнання безвісно відсутнім або оголошення померлим особа мала останнє відоме місце проживання на території України;

9) якщо справа окремого провадження стосується особистого статусу або дієздатності громадянина України;

10) якщо справа проти громадянина України, який за кордоном діє як дипломатичний агент або з інших підстав має імунітет від місцевої юрисдикції, відповідно до міжнародного договору не може бути порушена за кордоном;

11) якщо у справі про банкрутство боржник має місце основних інтересів або основної підприємницької діяльності на території України;

12) в інших випадках, визначених законом України та міжнародним договором України.

При цьому статтею 77 Закону України «Про міжнародне приватне право» визначено випадки виключної підсудності справ з іноземним елементом судам України.

Україна та Федеративна Республіка Німеччина є Договірними Державами Конвенції про юрисдикцію, право, що застосовується, визнання, виконання та співробітництво щодо батьківської відповідальності та заходів захисту дітей від 19 жовтня 1996 року (далі - Конвенція).

Конвенцією визначено її цілі, якими є: визначити державу, органи якої мають юрисдикцію вживати заходів, спрямованих на захист особи чи майна дитини; визначити, яке право застосовується такими органами при здійсненні їхньої юрисдикції; визначити право, що забезпечується до батьківської відповідальності; забезпечити визнання та виконання таких заходів в усіх Договірних Державах; запровадити таке співробітництво між органами Договірних держав, яке може бути необхідним для досягнення цілей цієї Конвенції.

Статтею 3 Конвенції визначено, що заходи, згадані у статті 1, можуть стосуватися, зокрема, права опіки, у тому числі права стосовно піклування про особу дитини та, зокрема, право визначати місце проживання дитини, а також права на спілкування, у тому числі право брати дитину на обмежений період у місце інше, ніж звичайне місце проживання дитини.

У статті 5 Конвенції зазначено, що судові або адміністративні органи Договірної Держави звичайного місця проживання дитини мають юрисдикцію вживати заходів, спрямованих на захист особи чи майна дитини.

З урахуванням статті 7, у разі зміни звичайного місця проживання дитини на іншу Договірну Державу, юрисдикцію мають органи Держави нового звичайного місця проживання.

Встановлено та не заперечується сторонами, що малолітній ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , проживає на території Федеративної Республіки Німеччина за адресою: АДРЕСА_3 , має посвідку від 25 травня 2021 року на тимчасове проживання у цій країні до 24 травня 2024 року та зарахований до першого класу початкової школи, що розташована за адресою: АДРЕСА_5 .

ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом про визначення місця проживання дитини у липні 2021 року, тобто після набуття дитиною права на тимчасове проживання на території Федеративної Республіки Німеччина.

Ураховуючи неведені норми Конвенції про юрисдикцію, право, що застосовується, визнання, виконання та співробітництво щодо батьківської відповідальності та заходів захисту дітей, Конвенції про права дитини, Закону України «Про міжнародне приватне право», статті 497 ЦПК України вимоги про визначення місця проживання малолітнього ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , не підсудні національним судам України. Отже, висновок районного суду про непідсудність справи в частині позовних вимог ОСОБА_1 про визначення місця проживання малолітнього сина та в частині позовних вимог ОСОБА_2 про зобов`язання ОСОБА_1 не чинити йому перешкод у спілкуванні із сином, про визначення способу його участі у вихованні та спілкуванні із сином національним судам, з яким погодився і суд апеляційної інстанції, відповідає вимогам закону, проте судові рішення у цій частині підлягають скасуванню із закриттям провадження у справі.

Лише у разі, якщо спір підлягає вирішенню у судах України, підсудність визначається за правилами ЦПК України. Оскільки у цій справі наведені вище позовні вимоги не належать до виключної підсудності судам України, то у судів попередніх інстанцій були відсутні правові підстави для ухвалення рішення по суті спору, хоча й правильно зазначено про непідсудність цих вимог національним судам.

До подібних правових висновків дійшов Верховний Суд у постанові від 26 квітня 2022 року у справі № 200/421/19 (провадження № 61-6949св21).

Суди повинні були застосувати пункт 1 частини першої статті 255 ЦПК України, згідно з яким суд своєю ухвалою закриває провадження у справі, якщо справа не підлягає розгляду в порядку цивільного судочинства, а не вирішувати справу по суті із одночасним зазначенням про непідсудність національним судам України таких вимог.

Верховний Суд відповідно до вимог частини третьої статті 400 ЦПК України виходить за межі касаційної скарги ОСОБА_2 і скасовує у відповідній частині й рішення районного суду із закриттям провадження у справі. При цьому Верховний Суд зазначає, що ОСОБА_2 , хоча і не оспорював рішення районного суду, проте у касаційній скарзі зазначав, що районний суд дійшов невірних висновків про те, що вимоги не підлягають розгляду національним судом України.

Щодо інших вимог, заявлених у цій справі

Позовні вимоги ОСОБА_1 , а саме: про зняття з реєстрації малолітнього ОСОБА_4 та надання дозволу на його виїзд за кордон не підлягають задоволенню.

Зокрема, вимога про надання дозволу на виїзд дитини у супроводі матері за місцем їх тимчасової реєстрації у Федеративній Республіці Німеччина без згоди та супроводу батька, є безпідставною, враховуючи перебування ОСОБА_1 та дитини за кордоном та наявність у них відповідних документів, які надають право на тимчасове проживання, освіту у Федеративній Республіці Німеччина.

Посилання касаційної скарги на те, що позовна вимога ОСОБА_1 про зняття з реєстрації малолітнього ОСОБА_4 та його вимоги за зустрічним позовом підсудні виключно Обухівському районному суду Київської області, оскільки він, малолітній ОСОБА_4 , ОСОБА_1 зареєстровані у м. Обухів, не заслуговують на увагу та є необґрунтованими, так як справа у цій частині була розглянута судами по суті, без застосування правил розгляду справ з іноземним елементом. Зокрема, суд апеляційної інстанції зазначив, що вимога ОСОБА_1 про зняття з реєстрації малолітнього ОСОБА_4 не підлягає задоволенню, оскільки його матір залишається бути зареєстрованою за даною адресою. Крім того, встановлено, що відповідно до висновку Органу опіки та піклування про визначення місця проживання малолітньої дитини та визначення способу участі батька у вихованні сина і спілкуванні від 05 липня 2022 року № 860 ОСОБА_1 , зокрема, відмовлено у знятті з реєстрації її малолітнього сина, так як зняття з реєстрації місця проживання особи віком до 14 років здійснюється одним з її батьків або інших законних представників за згодою іншого з батьків або законних представників.

Посилання заявника на застосування апеляційним судом норм права без урахування висновку щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду від 07 вересня 2022 року у справі № 278/3322/19 (провадження № 61-3042св22) колегія суддів відхиляє, оскільки у зазначених справах встановлені інші фактичні обставини, відмінні від справи, що є предметом касаційного перегляду.

Інші доводи, наведені в обґрунтування касаційної скарги, не можуть бути підставами для скасування оскаржуваних судових рішень, оскільки вони не підтверджуються матеріалами справи, ґрунтуються на неправильному тлумаченні заявником норм матеріального та процесуального права й зводяться до необхідності переоцінки судом доказів, що на підставі статті 400 ЦПК України не входить до компетенції суду касаційної інстанції.

Відповідно до частини першої статті 410 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення без змін, якщо визнає, що рішення ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Згідно із частиною першою статті 414 ЦПК України судове рішення, яким закінчено розгляд справи, підлягає скасуванню в касаційному порядку повністю або частково з закриттям провадження у справі або залишенням позову без розгляду у відповідній частині з підстав, передбачених статтями 255 та 257 цього Кодексу.

Частиною першою статті 255 ЦПК України визначено, що судове рішення, яким закінчено розгляд справи, підлягає скасуванню в касаційному порядку повністю або частково з закриттям провадження у справі або залишенням позову без розгляду у відповідній частині з підстав, передбачених статтями 255 та 257 цього Кодексу.

Щодо судових витрат

Відповідно до підпункту «в» пункту 4 частини першої статті 416 ЦПК України постанова суду касаційної інстанції складається, зокрема з резолютивної частини із зазначенням у ній розподілу судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції.

З огляду на те, що за результатами розгляду касаційної скарги ОСОБА_2 не досягнув очікуваного результату, оскільки оскаржувані судові рішення частково залишено без змін, а частково закрито провадження у справі, підстави для розподілу судових витрат відсутні.

Керуючись статтями 255 400 402 409 410 414 416 419 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу скаргу ОСОБА_2 , яка подана його представником - адвокатом Корзаченком Володимиром Миколайовичем, задовольнити частково.

Рішення Обухівського районного суду Київської області від 18 липня 2022 року та постанову Київського апеляційного суду від 08 грудня 2022 року у частині позовних вимог ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про визначення місця проживання малолітнього ОСОБА_4 , у частині зустрічних позовних вимог ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про зобов`язання ОСОБА_1 не чинити йому перешкод у спілкуванні із сином ОСОБА_4 та позовні вимоги про визначення способу його участі у вихованні та спілкуванні із сином ОСОБА_4 скасувати, провадження у справі у цій частині закрити.

У решті рішення Обухівського районного суду Київської області від 18 липня 2022 року та постанову Київського апеляційного суду від 08 грудня 2022 року залишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий Судді:Д. Д. Луспеник Б. І. Гулько Г. В. Коломієць Р. А. Лідовець С. Ф. Хопта