Історія справи

Постанова КЦС ВП від 28.04.2022 року у справі №464/5200/19

Постанова

Іменем України

28 квітня 2022 року

м. Київ

справа № 464/5200/19

провадження № 61-16304св21

Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду:

головуючого - Грушицького А. І.,

суддів: Литвиненко І. В. (суддя-доповідач), Мартєва С. Ю., Петрова Є. В., Сердюка В. В.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1 ,

відповідачі: Державна казначейська служба України, прокуратура Львівської області,

третя особа - Головне управління Національної поліції у Львівській області,

розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу Державної казначейської служби України на рішення Сихівського районного суду міста Львова від 22 липня 2020 року у складі судді Горбань О. Ю. та постанову Львівського апеляційного суду від 25 серпня 2021 року у складі колегії суддів: Шандри М. М., Левика Я. А., Савуляка Р. В. та касаційну скаргу Львівської обласної прокуратури на постанову Львівського апеляційного суду від 25 серпня 2021 року

у справі за позовом ОСОБА_1 до Державної казначейської служби України, прокуратури Львівської області, третя особа - Головне управління Національної поліції у Львівській області, про відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок незаконних дій органів досудового розслідування та прокуратури,

ВСТАНОВИВ:

Описова частина

Короткий зміст позовних вимог

ОСОБА_1 у вересні 2019 року звернувся до суду з вищевказаним позовом, який уточнив у процесі розгляду справи, і остаточно просив стягнути з держави Україна в особі Державної казначейської служби України на користь ОСОБА_1 2 343 602 грн на відшкодування моральної шкоди.

Зазначений позов обґрунтував тим, що 19 листопада 2014 року його затримано в порядку статті 208 КПК України, а 20 листопада 2014 року - повідомлено про підозру у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого частиною другою статті 121 КК України.

Йому 21 листопада 2014 року обрано запобіжний захід у вигляді тримання під вартою, а 30 грудня 2014 року - повідомлено про підозру у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого частиною другою статті 187 КК України, 12 лютого 2015 року за частиною другою статті 121 КК України та частиною другою статті 187 КК України.

13 лютого 2015 року складено обвинувальний акт відносно нього, який скеровано до суду для розгляду.

Вироком Сихівського районного суду міста Львова від 23 листопада 2015 року його визнано невинуватим та виправдано у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених частиною другою статті 121 КК України та частиною другою статті 187 КК України, змінено запобіжний захід із тримання під вартою на особисте зобов`язання, звільнено з-під варти в залі суду до набрання вироком законної сили.

Після оскарження вироку в апеляційному порядку ухвалою Апеляційного суду Львівської області від 04 липня 2016 року вирок Сихівського районного суду міста Львова від 23 листопада 2015 року скасовано та призначено новий судовий розгляд кримінального провадження, дію запобіжного заходу - особисте зобов`язання залишено без змін.

При новому судовому розгляді ухвалою Сихівського районного суду міста Львова від 01 грудня 2016 року йому змінено запобіжний захід із особистого зобов`язання на тримання під вартою.

Вироком від 08-09 серпня 2018 року його визнано невинуватим та виправдано у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених частиною другою статті 121 КК України та частиною другою статті 187 КК України, запобіжний захід у вигляді особистого зобов`язання залишено без змін до набрання вироком законної сили.

Ухвалою Львівського апеляційного суду від 30 липня 2019 року вирок Сихівського районного суду міста Львова від 08-09 серпня 2018 року в частині виправдання його залишено без змін.

За наслідками касаційного оскарження постановою Верховного Суду від 30 січня 2020 року вирок Сихівського районного суду міста Львова від 08-09 серпня 2018 року та ухвалу Львівського апеляційного суду від 30 липня 2019 року щодо нього залишено без змін, а касаційну скаргу прокурора - без задоволення.

Внаслідок незаконних дій органу досудового розслідування він незаконно перебував від слідством і судом з 19 листопада 2014 року до 30 січня 2020 року, що становить 62 місяці 11 днів, з яких 19 місяців 1 день - перебував під вартою в Львівському слідчому ізоляторі.

Внаслідок вказаних обставин було істотно порушено звичний спосіб його життя, суттєво обмежено його права та можливості. Вказаними діями було обмежено його права та свободи як громадянина Республіки Азербайджан, йому інкримінувались 2 тяжких злочини, двічі обирались найбільш суворі запобіжні заходи - тримання під вартою, в результаті яких у нього погіршився психофізіологічний й психоемоційний стан, а також стан здоров`я. Він змушений був докладати додаткових зусиль для організації свого життя, підтвердження своєї невинуватості у вчиненні злочинів. Будучи громадянином Республіки Азербайджан його паспорт було визнано речовим доказом, у зв`язку з чим він був позбавлений можливості зареєструвати шлюб, а після народження сина не міг здійснити реєстрацію себе як батька, також не мав можливості прибути на поховання батька, який помер ІНФОРМАЦІЯ_1 .

Короткий зміст судових рішень судів першої та апеляційної інстанцій

Сихівський районний суд міста Львова рішенням від 22 липня 2020 року позов задовольнив частково.

Стягнув з Державної казначейської служби України за рахунок коштів Державного бюджету України шляхом списання коштів з Єдиного казначейського рахунку на користь ОСОБА_1 у рахунок відшкодування моральної шкоди 264 488 грн.

У задоволенні решти вимог відмовив.

Частково задовольняючи позовні вимоги, місцевий суд врахував тривалість та тяжкість вимушених змін у життєвих стосунках позивача, їх час та зусилля, необхідні для відновлення попереднього стану, порушення звичного режиму життя, тривалість моральних страждань.

Також суд першої інстанції зазначив про те, що вирок суду про невинуватість позивача та його виправдання залишений апеляційним судом без змін 30 липня 2019 року і в силу статті 532 КПК України набрав законної сили 30 липня 2019 року, відповідно до статті 533 КПК України є обов`язковим для усіх фізичних, юридичних осіб, органів державної влади та органів місцевого самоврядування і підлягає виконанню на всій території України. Касаційне оскарження вироку, ухваленого відносно позивача, не завдало останньому жодної моральної шкоди, доказів зворотнього суду не надано.

Львівський апеляційний суд постановою від 25 серпня 2021 року апеляційну скаргу представника ОСОБА_1 - ОСОБА_2 задовольнив частково.

Апеляційну скаргу Державної казначейської служби України задовольнив частково.

Рішення Сихівського районного суду міста Львова від 22 липня 2020 року змінив.

Стягнув з Державного бюджету України на користь ОСОБА_1 у рахунок відшкодування моральної шкоди 372 000 грн.

Збільшуючи розмір моральної шкоди апеляційний суд виходив з того, що суд першої інстанції, встановивши завдання позивачу моральної шкоди у зв`язку з тривалим досудовим розслідуванням і судовим розглядом кримінальної справи, дійшов правильного висновку про право позивача на її відшкодування, проте визначаючи межі відшкодування моральної шкоди за час перебування під слідством та судом у розмірі, співмірному з мінімальним розміром заробітної плати, припустився помилки при обрахунку періоду, за який підлягає стягненню сума моральної шкоди та її розмір.

Оскільки, судом помилково взято до уваги кінцеву дату перебування позивача під слідством і судом як дату постановлення судового рішення судом апеляційної інстанції, а не касаційним судом, так як слід вважати що моральні переживання у позивача однозначно продовжувалися і у період касаційного перегляду справи, оскільки лише після такого перегляду слід вважати рішення суду зміненим бути не може та стає остаточним. Крім цього, таких моральних переживань не могло не бути зважаючи на те, що мало місце скасування вироку судом апеляційної інстанції і це не могло не вселяти сумніви та непевність в остаточності останнього судового рішення, яке переглядалось у касаційному суді, у позивача та, як наслідок, моральні переживання.

Відтак, внаслідок незаконних дій органу досудового розслідування позивач незаконно перебував під слідством і судом з 19 листопада 2014 року до 30 січня 2020 року, що становить 62 місяці.

Змінюючи рішення місцевого суду в частині органу, з якого здійснюватиметься стягнення, апеляційний суд виходив з того, що кошти на відшкодування шкоди підлягають стягненню з Державного бюджету України. У таких справах резолютивні частини судових рішень не повинні містити відомостей про суб`єкта його виконання, номери та види рахунків, з яких буде здійснено безспірне списання коштів.

Короткий зміст вимог касаційних скарг

Від Державної казначейської служби України у жовтні 2021 року до Верховного Суду надійшла касаційна скарга на рішення Сихівського районного суду міста Львова від 22 липня 2020 року та постанову Львівського апеляційного суду від 25 серпня 2021 року, в якій, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, заявник просить скасувати оскаржувані судові рішення і ухвалити нове рішення про відмову в задоволенні позовних вимог.

Від Львівської обласної прокуратури у листопаді 2021 року до Верховного Суду надійшла касаційна скарга на постанову Львівського апеляційного суду від 25 серпня 2021 року, в якій, посилаючись на неправильне застосування судом норм матеріального права та порушення норм процесуального права, заявник просить скасувати оскаржуване судове рішення і ухвалити нове рішення про відмову в задоволенні позовних вимог.

Узагальнені доводи осіб, які подали касаційні скарги

У касаційній скарзіДержавна казначейська служба України як на підставу оскарження судового рішення посилається на пункт 1 частини другої статті 389 ЦПК України та, зокрема вказує, що суд апеляційної інстанції безпідставно визначив період перебування позивача під слідством та судом з 19 листопада 2014 року до 30 січня 2020 року, що призвело до завищення розміру відшкодування моральної шкоди.

У постановах Верховного Суду у справах №№ 489/5632/18, 221/6474/20, 295/1397/20 період за який здійснено відшкодування моральної шкоди обмежується датою набрання вироком законної сили і до нього не враховується період розгляду справи в суді касаційної інстанції.

У касаційній скарзіЛьвівська обласна прокуратура як на підставу оскарження судового рішення посилається на пункт 1 частини другої статті 389 ЦПК України та, зокрема вказує, що суд апеляційної інстанції застосував норму права без урахування висновків щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладених у постановах Верховного Суду від 14 січня 2021 року у справі № 466/2383/19, від 12 лютого 2020 року у справі № 295/692/17, від 05 серпня 2020 року у справі № 644/9923/18 та від 24 лютого 2020 року у справі № 405/6920/16.

Відзив на касаційну скаргу іншими учасниками справи не подано

Рух справи в суді касаційної інстанції

Верховний Суд ухвалою від 08 листопада 2021 року відкрив провадження у цій справі за касаційною скаргою Державної казначейської служби України та витребував її матеріали із Сихівського районного суду міста Львова.

Справа № 464/5200/19 надійшла до Верховного Суду 26 листопада 2021 року.

Верховний Суд ухвалою від 23 грудня 2021 року відкрив провадження у цій справі за касаційною скаргою Львівської обласної прокуратури.

Верховний Суд ухвалою від 15 лютого 2022 року справу призначив до судового розгляду у складі колегії п`яти суддів у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін за наявними у ній матеріалами.

Фактичні обставини справи, встановлені судами

Слідчим СВ Сихівського РВ ЛМУ ГУМВС України у Львівській області Очеретним Б. І. 19 листопада 2014 року затримано ОСОБА_1 в порядку статті 208 КПК України.

Ухвалою слідчого судді Сихівського районного суду міста Львова від 21 листопада 2014 року застосовано до ОСОБА_1 запобіжний захід у вигляді тримання під вартою.

Відносно ОСОБА_1 13 лютого 2015 року складений обвинувальний акт, який затверджений прокурором прокуратури Сихівського району міста Львова у кримінальному провадженні № 12014140070001563, внесеному до ЄРДР 29 червня 2014 року за частиною другою статті 121, частиною другою статті 187 КК України, скерований до суду для розгляду.

За наслідками судового розгляду, Сихівським районним судом міста Львова 23 листопада 2015 року ухвалено вирок про визнання ОСОБА_1 невинуватим та виправдано у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених частиною другою статті 121, частиною другою статті 187 КК України, змінено запобіжний захід із тримання під вартою на особисте зобов`язання, звільнено з-під варти в залі суду до набрання вироком законної сили.

Ухвалою Апеляційного суду Львівської області від 04 липня 2016 року вирок Сихівського районного суду міста Львова від 23 листопада 2015 року скасовано та призначено новий судовий розгляд кримінального провадження в Сихівському районному суді міста Львова. Запобіжний захід позивачу - особисте зобов`язання залишено без змін.

Під час нового судового розгляду кримінального провадження ухвалою від 01 грудня 2016 року змінено позивачу запобіжний захід із особистого зобов`язання на тримання під вартою, взято позивача під варту в залі суду.

Ухвалою від 27 червня 2017 року змінено позивачу запобіжний захід з тримання під вартою на особисте зобов`язання.

Вироком Сихівського районного суду міста Львова від 08-09 серпня 2018 року ОСОБА_1 визнано невинуватим у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених частиною другою статті 121, частиною другою статті 187 КК України та виправдано, запобіжний захід у вигляді особистого зобов`язання залишено без змін до набрання вироком законної сили.

Ухвалою Львівського апеляційного суду від 30 липня 2019 року вирок Сихівського районного суду міста Львова від 08-09 серпня 2018 року в частині виправдання ОСОБА_1 залишено без змін.

МОТИВУВАЛЬНА ЧАСТИНА

Позиція Верховного Суду

Згідно з частиною третьою статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Згідно з частиною другою статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках:

1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку;

2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні;

3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах;

4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.

Підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 2, 3 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим (частина перша статті 263 ЦПК України).

Переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими (частина перша статті 400 ЦПК України).

Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційних скарг, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду дійшов висновку, що касаційні скарги підлягають частковому задоволенню з таких підстав.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

Згідно з частиною першою статті 5 ЦПК України здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором.

За змістом статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Відповідно до частини першої статті 264 ЦПК України під час ухвалення рішення суд вирішує такі питання: 1) чи мали місце обставини (факти), якими обґрунтовувалися вимоги та заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; 2) чи є інші фактичні дані, які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження; 3) які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин; 4) яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин.

Зазначеним вимогам закону постанова суду апеляційної інстанції, не відповідає з огляду на таке.

Відповідно до частин першої та другої статті 16 ЦК України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу. Способами захисту цивільних прав та інтересів можуть бути, в тому числі, і відшкодування збитків та інші способи відшкодування майнової шкоди, а також відшкодування моральної (немайнової шкоди).

Стаття 23 ЦК України передбачає право особи на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав, яка полягає, зокрема, у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з протиправною поведінкою щодо неї самої, членів її сім`ї чи близьких родичів.

Загальні підстави відповідальності за завдану майнову та моральну шкоду передбачені статтями 1166 1167 ЦК України, відповідно до яких шкода, завдана фізичній або юридичній особі неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю, відшкодовується особою, яка її завдала, за наявності вини.

Загальноконституційні засади відносин між державою та громадянином, зокрема щодо відповідальності держави, закріплено в конституційні та цивільно-правові норми: статтю 56 Конституції України; статті 1173-1176 ЦК України, Закон України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду».

Згідно зі статтею 56 Конституції України кожен має право на відшкодування за рахунок держави чи органів місцевого самоврядування матеріальної та моральної шкоди, завданої незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їх посадових і службових осіб при здійсненні ними своїх повноважень.

Спеціальні підстави відповідальності за шкоду, завдану органом державної влади, зокрема органами дізнання, попереднього (досудового) слідства, прокуратури або суду, визначені статтею 1176 ЦК України. Ці підстави характеризуються особливостями суб`єктного складу заподіювачів шкоди, серед яких законодавець виокремлює посадових чи службових осіб органу, що здійснює оперативно-розшукову діяльність, органи досудового розслідування, прокуратури або суду, та особливим способом заподіяння шкоди. Сукупність цих умов і є підставою покладення цивільної відповідальності за завдану шкоду саме на державу.

Шкода, завдана незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органу, що здійснює оперативно-розшукову діяльність, розслідування, прокуратури або суду, відшкодовується державою лише у випадках вчинення незаконних дій, вичерпний перелік яких охоплюється частиною першою статті 1176 ЦК України, а саме: у випадку незаконного засудження, незаконного притягнення до кримінальної відповідальності, незаконного застосування запобіжного заходу, незаконного затримання, незаконного накладення адміністративного стягнення у вигляді арешту чи виправних робіт.

Відшкодування моральної шкоди провадиться у разі, коли незаконні дії органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, досудове розслідування, прокуратури і суду завдали моральної втрати громадянинові, призвели до порушення його нормальних життєвих зв`язків, вимагають від нього додаткових зусиль для організації свого життя.

За відсутності підстав для застосування частини першої статті 1176 ЦК України, в інших випадках заподіяння шкоди цими органами діють правила частини шостої цієї статті - така шкода відшкодовується на загальних підставах, тобто виходячи із загальних правил про відшкодування шкоди, завданої органом державної влади, їх посадовими та службовими особами (статті 1173, 1174 цього Кодексу).

Згідно із статтею 1 Закону України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду» підлягає відшкодуванню шкода, завдана громадянинові внаслідок: 1) незаконного засудження, незаконного повідомлення про підозру у вчиненні кримінального правопорушення, незаконного взяття і тримання під вартою, незаконного проведення в ході кримінального провадження обшуку, виїмки, незаконного накладення арешту на майно, незаконного відсторонення від роботи (посади) та інших процесуальних дій, що обмежують права громадян; 2) незаконного застосування адміністративного арешту чи виправних робіт, незаконної конфіскації майна, незаконного накладення штрафу; 3) незаконного проведення оперативно-розшукових заходів, передбачених законами України «Про оперативно-розшукову діяльність», «Про організаційно-правові основи боротьби з організованою злочинністю» та іншими актами законодавства.

Відповідно до частини першої статті 2 Закону України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду» право на відшкодування шкоди в розмірах і в порядку, передбачених цим Законом, виникає у випадках: 1) постановлення виправдувального вироку суду; 1-1) встановлення в обвинувальному вироку суду чи іншому рішенні суду (крім ухвали суду про призначення нового розгляду) факту незаконного повідомлення про підозру у вчиненні кримінального правопорушення, незаконного взяття і тримання під вартою, незаконного проведення в ході кримінального провадження обшуку, виїмки, незаконного накладення арешту на майно, незаконного відсторонення від роботи (посади) та інших процесуальних дій, що обмежують чи порушують права та свободи громадян, незаконного проведення оперативно-розшукових заходів; 2) закриття кримінального провадження за відсутністю події кримінального правопорушення, відсутністю у діянні складу кримінального правопорушення або невстановленням достатніх доказів для доведення винуватості особи у суді і вичерпанням можливостей їх отримати; 4) закриття справи про адміністративне правопорушення.

Таким чином, шкода, завдана незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органу, що здійснює оперативно-розшукову діяльність, органу розслідування, прокуратури або суду, відшкодовується державою лише у випадках вчинення незаконних дій, вичерпний перелік яких охоплюється частиною першою статті 1176 ЦК України, а саме у випадку незаконного засудження, незаконного притягнення до кримінальної відповідальності, незаконного застосування запобіжного заходу, незаконного затримання, незаконного накладення адміністративного стягнення у вигляді арешту чи виправних робіт.

Також, вичерпний перелік підстав для відшкодування шкоди визначений у статтях 1, 2 Закону України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду».

Відповідно до пунктів 3, 4 Положення про застосування Закону України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів дізнання, досудового слідства, прокуратури і суду», затвердженого наказом Міністерства юстиції України, Генеральної прокуратури України, Міністерства фінансів України від 04 березня 1996 року № 6/5/3/41, право на відшкодування шкоди у громадянина, який був незаконно засуджений судом, виникає у випадку повної його реабілітації.

Отже, право на відшкодування матеріальної та моральної шкоди на підставі Закону виникає в особи у випадку повної реабілітації.

Як встановлено місцевим судом та підтверджується матеріалами справи, що ОСОБА_1 у період з 19 листопада 2014 року до 30 липня 2019 року, тобто протягом 56 місяців 12 днів, безпідставно притягувався до кримінальної відповідальності - підозрювався та обвинувачувався у вчиненні злочинів, передбачених частиною другою статті 121, частиною другою статті 187 КК України.

Вироком Сихівського районного суду міста Львова від 08-09 серпня 2018 року, залишеним без змін ухвалою Львівського апеляційного суду від 30 липня 2019 року, ОСОБА_1 визнано невинуватим у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених частиною другою статті 121, частиною другою статті 187 КК України та виправдано.

У процесуальному законодавстві діє принцип «jura novit curia» («суд знає закони»), який полягає в тому, що: 1) суд знає право; 2) суд самостійно здійснює пошук правових норм щодо спору безвідносно до посилання сторін; 3) суд самостійно застосовує право до фактичних обставин спору (da mihi factum, dabo tibi jus). Активна роль суду в цивільному процесі проявляється, зокрема, у самостійній кваліфікації судом правової природи відносин між позивачем та відповідачем, виборі і застосуванні до спірних правовідносин відповідних норм права, повного і всебічного з`ясування обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Таким чином, при вирішенні спору суд в межах своїх процесуальних функціональних повноважень та в межах позовних вимог встановлює зміст (правову природу, права та обов`язки ін.) правовідносин сторін, які випливають із встановлених обставин, та визначає правову норму, яка підлягає застосуванню до цих правовідносин. Законодавець указує саме на «норму права», що є значно конкретизованим, аніж закон. Більше того, з огляду на положення ЦПК України така функціональність суду носить імперативний характер. Підсумок такої процесуальної діяльності суду знаходять своє відображення в судовому рішенні, зокрема у його мотивувальній й резолютивній частинах.

Отже, обов`язок надати правову кваліфікацію відносинам сторін виходячи з фактів, установлених під час розгляду справи, та визначити, яка правова норма підлягає застосуванню для вирішення спору, покладено саме на суд, що є складовою класичного принципу jura novit curia.

Враховуючи викладене, правильним є висновок суду першої інстанції про наявність підстав для відшкодування моральної шкоди, оскільки ОСОБА_1 протягом більше 4 років, а саме 56 місяців 12 днів безпідставно притягувався до кримінальної відповідальності.

Також місцевий суд правильно зазначив про те, що касаційне оскарження вироку, ухваленого щодо позивача, не завдало йому моральної шкоди.

Висновок апеляційного суду про те, що моральні переживання у позивача продовжувалися і у період касаційного перегляду справи, оскільки лише після такого перегляду слід вважати рішення суду зміненим бути не може та стає остаточним є помилковим, оскільки вирок Сихівського районного суду міста Львова від 08-09 серпня 2018 року, яким ОСОБА_1 виправдано у вчиненні інкримінованих йому кримінальних правопорушень, ухвалою Львівського апеляційного суду від 30 липня 2019 року залишено без змін, тому саме із вказаної дати (з дня набрання вироком законної сили) позивач вважається таким, що реабілітований та позбавлений будь-яких обмежень, а кримінальне переслідування відносно нього - завершеним.

Подібних висновків дійшов Верховний Суд, про що зазначив у постановах від 23 вересня 2021 року у справі № 295/13971/20 (провадження № 61-10849св21) та від 13 травня 2021 року у справі № 405/6466/18 (провадження № 61-12056св19).

Повно та всебічно дослідивши обставини справи, перевіривши їх доказами, які оцінено на предмет належності, допустимості, достовірності, достатності та взаємного зв`язку, суд першої інстанції дійшов правильного висновку про наявність підстав для часткового задоволення позовних вимог.

Апеляційний суд на вищевказане уваги не звернув та зробив помилкові висновки про те, що перегляд вироку в суді касаційної інстанції завдав позивачу моральної шкоди.

Розглядаючи позов, суд першої інстанції правильно визначився з характером спірних правовідносин та нормами матеріального права, які підлягають застосуванню, повно та всебічно дослідив наявні у справі докази і дав їм належну оцінку, правильно встановив обставини справи, внаслідок чого ухвалив законне й обґрунтоване судове рішення, яке відповідає вимогам матеріального та процесуального права.

Разом з тим, колегія суддів не може погодитися з визначенням місцевим судом порядку стягнення грошових коштів, з огляду на таке.

Відповідно до статті 1174 ЦК України шкода, завдана фізичній або юридичній особі незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю посадової або службової особи органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування при здійсненні нею своїх повноважень, відшкодовується державою, Автономною Республікою Крим або органом місцевого самоврядування незалежно від вини цієї особи.

Кошти державного бюджету належать на праві власності державі. Отже, боржником у зобов`язанні зі сплати коштів державного бюджету є держава Україна як учасник цивільних відносин (частина друга статті 2 ЦК України).

Відповідно до частини першої статті 170 ЦК України держава набуває і здійснює права та обов`язки через органи державної влади у межах їхньої компетенції, встановленої законом.

У постановах від 20 листопада 2018 року у справі № 5023/10655/11 (провадження № 12-161гс18) (пункт 6.22), від 21 серпня 2019 року у справі № 761/35803/16-ц (провадження № 14-316цс19) (пункт 33), від 18 грудня 2019 року у справі № 688/2479/16-ц (провадження № 14-447цс19) (пункт 28) Велика Палата Верховного Суду неодноразово наголошувала на тому, що у цивільному судочинстві держава бере участь у справі як сторона через відповідний її орган, наділений повноваженнями саме у спірних правовідносинах, зокрема і представляти державу в суді.

Відповідно до пункту 4 Положення про Державну казначейську службу України, затвердженого указом Президента України від 13 квітня 2011 року № 460/2011, центральним органом виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері казначейського обслуговування бюджетних коштів, є Державна казначейська служба України (Казначейство України), яка, зокрема, здійснює безспірне списання коштів державного бюджету та місцевих бюджетів на підставі рішення суду.

Таким чином, відповідачем у справі є держава, яка бере участь у справі через відповідний орган державної влади. Кошти на відшкодування шкоди державою підлягають стягненню з Державного бюджету України, а тому відсутня необхідність зазначення у резолютивній частині рішення таких відомостей, як орган, через який грошові кошти мають перераховуватися, або номер чи вид рахунку, з якого має бути здійснено стягнення/списання, оскільки такі відомості не впливають ні на підстави, ні на обов`язковість відновлення права позивача в разі встановлення судом його порушення, та за своє суттю є регламентацією способу та порядку виконання судового рішення, що має відображатися у відповідних нормативних актах, а не резолютивній частині рішення. Саме такого правового висновку Велика Палата Верховного Суду дійшла у постанові від 19 червня 2018 року у справі № 910/23967/16 (провадження № 12-110гс18) (пункт 6.21) та Верховний Суд у постанові від 21 жовтня 2020 року у справі № 296/2190/17.

Подібних висновків дійшов Верховний Суд, про що зазначив у постанові від 27 липня 2021 року у справі № 454/2882/19 (провадження № 61-1891св21).

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

Відповідно до статті 413 ЦПК України суд касаційної інстанції скасовує постанову суду апеляційної інстанції повністю або частково і залишає в силі судове рішення суду першої інстанції у відповідній частині, якщо встановить, що судом апеляційної інстанції скасовано судове рішення, яке відповідає закону.

Оскільки судом апеляційної інстанції безпідставно скасовано судове рішення місцевого суду, яке відповідає закону, то рішення апеляційного суду підлягає скасуванню із залишенням в силі рішення суду першої інстанції з підстав, передбачених статтею 413 ЦПК України.

Відповідно до частин першої та четвертої статті 412 ЦПК України, суд скасовує судове рішення повністю або частково і ухвалює нове рішення у відповідній частині або змінює його, якщо таке судове рішення, переглянуте в передбачених статтею 400 цього Кодексу межах, ухвалено з неправильним застосуванням норм матеріального права або порушенням норм процесуального права. Зміна судового рішення може полягати в доповненні або зміні його мотивувальної та (або) резолютивної частини.

Зважаючи на те, що місцевий суд правильно вирішив спір по суті, але не урахував правовий висновок, викладений Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 19 червня 2018 року у справі № 910/23967/16 (провадження № 12-110гс18) та Верховним Судом у постанові від 21 жовтня 2020 року у справі

№ 296/2190/17 (провадження № 61-11897св19), колегія суддів вважає необхідним змінити резолютивну частину рішення Сихівського районного суду міста Львова від 22 липня 2020 року, виключивши з нього посилання на орган, з якого здійснюватиметься стягнення - Державна казначейська служба України.

Керуючись статтями 400 409 412 413 416 ЦПК України Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду,

ПОСТАНОВИВ:

Касаційні скарги Державної казначейської служби України та Львівської обласної прокуратуризадовольнити частково.

Постанову Львівського апеляційного суду від 25 серпня 2021 року скасувати.

Рішення Сихівського районного суду міста Львова від 22 липня 2020 року змінити, виклавши його резолютивну частину у такій редакції:

«Стягнути з держави Україна за рахунок коштів Державного бюджету України на користь ОСОБА_1 на відшкодування моральної шкоди 264 488 (двісті шістдесят чотири тисячі чотириста вісімдесят вісім) гривень».

Постанова суду касаційної інстанції є остаточною і оскарженню не підлягає.

ГоловуючийА. І. Грушицький Судді:І. В. Литвиненко С. Ю. Мартєв Є. В. Петров В. В. Сердюк