Історія справи

Ухвала КЦС ВП від 19.11.2018 року у справі №487/6345/17

Постанова

Іменем України

28 березня 2019 року

м. Київ

справа № 442/4854/17

провадження № 61-44946св18

Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду:

Висоцької В. С. (суддя-доповідач), Пророка В. В., Фаловської І. М.

учасники справи:

позивач - ОСОБА_4,

відповідач - Державне підприємство «Адміністрація морських портів України» в особі Миколаївської філії Державного підприємства «Адміністрація морських портів України»

розглянув у попередньому судовому засіданні в порядку письмового провадження касаційну скаргу Державного підприємства «Адміністрація морських портів України» в особі Миколаївської філії на рішення Заводського районного суду м. Миколаєва від 25 травня 2018 року, у складі судді Сухаревич З. М., та постанову апеляційного суду Миколаївської області

від 13 вересня 2018 року, у складі колегії суддів: Шаманської Н. О., Данилової О. О., Коломієць В. В.,

ВСТАНОВИВ :

У листопаді 2017 року ОСОБА_4 звернувся до суду з позовом до Державного підприємства «Адміністрація морських портів України» в особі Миколаївської філії (далі - ДП «АМПУ») про поновлення на роботі та стягнення заробітної плати за час вимушеного прогулу.

Позов мотивовано тим, що наказом начальника Миколаївської філії ДП «АМПУ» №533/о від 01 листопада 2017 ОСОБА_4 було звільнено з посади контролера команди охорони загону Загальної охорони служби загальної охорони та режиму на підставі пункту 1 статті 40 КЗпП України за скороченням штату. Підставою звільнення є наказ від 28 серпня 2017 року «Про внесення змін до штатного розпису».

ОСОБА_4 вказував на відсутність передумов для скорочення штату працівників Миколаївської філії ДП «АМПУ». Так, не зважаючи на те, що 12 грудня 2017 року між відповідачем та ТОВ «Охоронна компанія «Альфа безпека» було укладено договір про надання послуг з охорони, вимогами статті 10 Закону України «Про морські порти України» передбачено обов'язкове створення та забезпечення функціонування АМПУ загонів охорони морського порту та відповідне питання знаходиться за межами розсуду роботодавця. При цьому згідно Постанови Кабінету Міністрів України від 11 листопада 2015 року охорона майна ДП «АМПУ» може здійснюватися на договірних засадах виключно органами поліції.

Позивач вважав своє звільнення незаконним, оскільки не існувало об'єктивних причин для скорочення посади, та, крім того, наявна обґрунтована відмова профспілкового комітету у наданні згоди на таке звільнення. Також зазначав, що відповідачем не було в повній мірі виконано обов'язок запропонувати всі існуючі на підприємстві вакансії, які ОСОБА_4 міг виконувати з урахуванням його освіти, кваліфікації та досвіду.

Рішенням Заводського районного суду м. Миколаєва від 25 травня 2018 року, залишеним без змін постановою апеляційного суду Миколаївської області від 13 вересня 2018 року, позов задоволено. Поновлено ОСОБА_4 на посаді контролера команди охорони загону загальної охорони служби загальної охорони та режиму в Миколаївській філії ДП «АМПУ». Стягнуто з ДП «АМПУ» на користь ОСОБА_4 середній заробіток за час вимушеного прогулу в сумі 33 601,84 грн.

Рішення суду першої інстанції, з яким погодився апеляційний суд, мотивовано тим, що звільнення позивача було проведено без дотримання процедури, встановленої статтями 43, 252 КЗпП України, статті 41 Закону України «Про професійні спілки, їх права та гарантії діяльності», та, крім того, відповідачем не було виконано обов'язку, передбаченого нормами статті 49-2 КЗпП України, оскільки не надав ОСОБА_4 пропозицій про всі наявні на підприємстві вакансії, які з'явилися протягом двох місяців і які існували на день звільнення. Порушене право позивача підлягає відновленню, шляхом його поновлення на роботі на займаній посаді з дня його звільнення, тобто з 01 листопада 2017 року. Поновлення позивача на роботі є підставою для стягнення середнього заробітку за весь час вимушеного прогулу, з 01 листопада 2017 року по день ухвалення судом рішення 25 травня 2018 року.

У касаційній скарзі ДП «АМПУ», посилаючись на неправильне застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та порушення норм процесуального права просить скасувати ухвалені у справі рішення та ухвалити нове рішення, яким у задоволенні позову відмовити.

Касаційна скарга мотивована тим, що судами першої та апеляційної інстанції не досліджено підтверджені належними доказами доводи відповідача щодо повного дотримання вимог законодавства про працю під час звільнення позивача за пунктом 1 статті 40 КЗпП України.

Заявник посилається на неправильність висновку судів попередніх інстанцій щодо невиконання ним вимог частини другої статті 40, частини третьої статті 49-2 КЗпП України, так як позивачу було надано для ознайомлення списки усіх посад на підприємстві, які були вакантними до моменту його вивільнення.

Відповідач зазначає, що поза увагою судів був залишений той факт, що відмова профспілки в наданні згоди на розірвання трудового договору належним чином не аргументована та не містить посилань на правове обґрунтування незаконного звільнення працівника, в зв'язку з чим, відповідно до частини першої статті 43 КЗпП України та частини шостої статті 39 Закону України «Про професійні спілки, їх права та гарантії діяльності» підстави для поновлення працівника на роботі відсутні.

Позивач не скористався своїм правом на подання до суду відзиву на касаційну скаргу, заперечень щодо її вимог і змісту до Верховного Суду не направив.

Згідно зі статтею 388 ЦПК України судом касаційної інстанції у цивільних справах є Верховний Суд.

У частині третій статті 3 ЦПК України визначено, що провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Відповідно до частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Частиною першою статті 400 ЦПК України передбачено, що під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Касаційна скарга задоволенню не підлягає з наступних підстав.

Судом установлено, що позивач працював на різних посадах в Миколаївському морському торговельному порту, з 13 червня 2013 року в зв'язку з реорганізацією державного підприємства морського транспорту та утворенням ДП «Адміністрація морських портів України» його переведено до ДП «АМПУ» на посаду слюсаря з ремонту рухомого складу 5 розряду дільниці локомотивного господарства.

Наказом від 12 березня 2014 року ОСОБА_4 з 13 березня 2014 року переведено на посаду стрільця стрілкової команди ВОХР.

Наказом від 21 березня 2014 року ОСОБА_4 переміщено на посаду стрільця стрілкової команди загальної охорони служби морської безпеки.

Наказом від 15 квітня 2016 року ОСОБА_4 переміщено з на посаду контролера команди охорони загону загальної охорони служби морської безпеки.

У відповідності до наказу від 23 серпня 2016 року позивача переміщено на посаду контролера команди охорони загону загальної охорони служби загальної охорони та режиму.

Наказом т.в.о. начальника ДП «АМПУ» «Про внесення змін до штатного розпису» від 28 серпня 2017 року, з 01 листопада 2017 року скорочено із штатного розпису наступні посади: Служби загальної охорони та режиму, загону загальної охорони: команди охорони: 1 одиницю старшого контролера, 7 одиниць старшого контролера, 34 одиниці контролерів, 4 одиниці водія транспортних засобів, 4 одиниці сторожа.

30 серпня 2017 року позивачу направлено попередження про наступне вивільнення та запропоновано вакантні посади, наявні в адміністрації, від яких позивач відмовився, про що свідчить відповідна відмітка.

Наказом начальника адміністрації №533/о від 01 листопада 2017 року позивача звільнено з посади контролера команди охорони загону загальної охорони служби загальної охорони та режиму Миколаївської філії ДП «АМПУ» за пунктом 1 статті 40 КЗпПУкраїни, - за скороченням штату відповідно до наказу №849 від 28 серпня 2017 року «Про внесення змін до штатного розпису».

Пунктом 1 частини першої статті 40 КЗпП України трудовий договір, укладений на невизначений строк, а також строковий трудовий договір до закінчення строку його чинності можуть бути розірвані власником або уповноваженим ним органом лише у випадках змін в організації виробництва і праці, в тому числі ліквідації, реорганізації, банкрутства або перепрофілювання підприємства, установи, організації, скорочення чисельності або штату працівників.

Звільнення з підстав, зазначених у пунктах 1, 2 і 6 цієї статті, допускається, якщо неможливо перевести працівника, за його згодою, на іншу роботу (частина друга статті 40 КЗпП України).

За частинами першою та третьою статті 49-2 КЗпП України про наступне вивільнення працівників персонально попереджають не пізніше ніж за два місяці. Одночасно з попередженням про звільнення, у зв'язку із змінами в організації виробництва і праці, власник або уповноважений ним орган пропонує працівникові іншу роботу на тому ж підприємстві, в установі, організації.

Таким чином, при скороченні чисельності або штату вказаною нормою встановлено обов'язок власника підприємства чи уповноваженого ним органу працевлаштувати працівника.

Обов'язок по працевлаштуванню працівника покладається на власника з дня попередження про вивільнення до дня розірвання трудового договору, за змістом частини третьої статті 49-2 КЗпП України роботодавець є таким, що виконав цей обов'язок, якщо працівникові були запропоновані всі інші вакантні посади (інша робота), які з'явилися на підприємстві протягом цього періоду і які існували на день звільнення.

Встановивши, що позивачу не були запропоновані усі наявні на підприємстві вакансії, включаючи 15 відокремлених підрозділів відповідача, які з`являлись протягом двох місяців на цих підприємствах до моменту звільнення позивача (01 листопада 2017 року), суди попередніх інстанцій дійшли обґрунтованих висновків, що відповідачем не виконано обов'язок, передбачений статтею 49-2 КЗпП України щодо надання пропозицій про всі наявні на підприємстві вакансії, які з'явилися на підприємстві і які існували на день звільнення.

Крім того, судами встановлено, що позивач є членом професійної спілки працівників морського транспорту Миколаївського морського торговельного порту. Суди дали належну оцінку рішенню профспілкового комітету про відмову у наданні згоди на звільнення позивача, отриманого судом на підставі частини 9 статті 43 КЗпП України, та правильно виходили з того, що воно відповідає критеріям обґрунтованості у розумінні частини сьомої статті 43 КЗпП України та частини шостої статті 39 Закону України «Про професійні спілки, їх права та гарантії діяльності».

Доводи касаційної скарги відповідача, що відмова профспілки надати згоду на звільнення позивача належним чином не аргументована та не містить посилань на правове обґрунтування незаконного звільнення працівника, спростовуються витягом з протоколу засідання профкому від 19 жовтня 2017 року.

Суди попередніх інстанцій дійшли обґрунтованих висновків, що звільнення позивача відбулося з порушенням його трудових прав та вимог закону, що відповідно до статті 235 КЗпП України є підставою для поновлення його на роботі та стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу.

Доводи касаційної скарги відповідача щодо дотримання ним положень статті 49-2 КЗпП України, є необґрунтованими та не приймаються колегією суддів до уваги, оскільки, як правильно зазначено апеляційним судом, оскільки запропоновані 30 серпня 2017 року вакантні посади є посадами лише у Миколаївській філії ДП «АМПУ» та дана пропозиція не містить відомостей щодо вакантних посад у інших філіях підприємства, а пропозиція, від якої ОСОБА_4 відмовився 25 жовтня 2017 року, включала вакантні посади станом на 12 жовтня 2017 року, тобто за місяць до дня звільнення позивача.

Аргументи касаційної скарги є аналогічними доводам, викладеним в апеляційній скарзі, які належним чином перевірені апеляційним судом та обґрунтовані висновки щодо яких викладено у мотивувальній частині ухваленого ним рішення.

В силу вимог статті 400 ЦПК України, суд касаційної інстанції не вдається до встановлення або до оцінки обставин, що не були встановлені в оскаржуваних рішеннях, не вдається до вирішення питання про достовірність або недостовірність доказів чи про перевагу одних доказів над іншими.

Враховуючи наведене, колегія суддів вважає за необхідне залишити касаційну скаргу без задоволення, а оскаржувані рішення судів першої та апеляційної інстанцій - без змін, оскільки доводи касаційної скарги висновків судів не спростовують.

Керуючись статтями 400, 401, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду,

ПОСТАНОВИВ :

Касаційну скаргу Державного підприємства «Адміністрація морських портів України» в особі Миколаївської філії Державного підприємства «Адміністрація морських портів України» залишити без задоволення.

Рішення Заводського районного суду м. Миколаєва від 25 травня 2018 року та постанову апеляційного суду Миколаївської області від 13 вересня 2018 року залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною та оскарженню не підлягає.

Судді: В. С. Висоцька

В.В. Пророк

І.М. Фаловська