Історія справи

Постанова КЦС ВП від 12.03.2018 року у справі №750/4185/14

Постанова

Іменем України

28 лютого 2018 року

м. Київ

справа № 750/4185/14

провадження № 61-4529св18

Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду:

головуючого - Червинської М. Є.,

суддів: Антоненко Н. О., Журавель В. І. (суддя-доповідач), Коротуна В. М., Крата В. І.,

учасники справи:

позивач - заступник прокурора м. Чернігова в інтересах ОСОБА_5,

відповідач - ОСОБА_4,

розглянув у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи касаційну скаргу ОСОБА_4 на рішення Деснянського районного суду м. Чернігова від 03 червня 2014 року у складі головуючого судді Логвіної Т. В. та ухвалу Апеляційного суду Чернігівської області від 25 травня 2016 року у складі колегії суддів судової палати у цивільних справах: головуючого судді - Лакізи Г. П., суддів: Скрипки А. А., Шевченка В. М.,

встановив:

Ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 12 червня 2017 року справу № 750/4185/14 призначено до судового розгляду.

У статті 388 Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України) в редакції Закону України від 03 жовтня 2017 року № 2147-VIII «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України Цивільного процесуального кодексу України Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів», який набрав чинності 15 грудня 2017 року, передбачено, що судом касаційної інстанції у цивільних справах є Верховний Суд.

На підставі підпункту 6 пункту 1 розділу XIII «Перехідні положення» ЦПК України справа № 750/4185/14 передана до Касаційного цивільного суду.

Відповідно до підпункту 4 пункту 1 розділу XIII «Перехідні положення» ЦПК України касаційні скарги (подання) на судові рішення у цивільних справах, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цією редакцією Кодексу, передаються до Касаційного цивільного суду та розглядаються спочатку за правилами, що діють після набрання чинності цією редакцією Кодексу.

У квітні 2014 року заступник прокурора м. Чернігова звернувся до суду в інтересах ОСОБА_5. з позовом до ОСОБА_4 про відшкодування шкоди.

Позовна заява мотивована тим, що внаслідок дорожньо-транспортної пригоди (далі - ДТП), яка сталася 27 вересня 2012 року за участю автомобіля УАЗ - 3303, реєстраційний номер НОМЕР_1, під керуванням ОСОБА_4 та автомобіля ЗАЗ - 968 МБ, реєстраційний номер НОМЕР_2, яким керував ОСОБА_5., останньому завдано шкоду, пов'язану із стійкою втратою працездатності.

З огляду на викладене просив стягнути із відповідача на користь ОСОБА_5. заробіток, втрачений ним внаслідок каліцтва за період з 01 травня 2013 року по 01 травня 2014 у розмірі 22 710 грн 60 коп та щомісячні платежі починаючи із 01 травня 2014 року до відновлення працездатності у розмірі 1 892 грн 556 коп.

Рішенням Деснянського районного суду м. Чернігова від 03 червня 2014 року, залишеним без змін ухвалою Апеляційного суду Чернігівської області від 25 травня 2016 року, позовні вимоги задоволено.

Стягнуто з ОСОБА_4 на користь ОСОБА_5. втрачений заробіток внаслідок каліцтва за період з 01 травня 2013 року по 01 травня 2014 року в сумі 22 710 грн 60 коп.

Стягнуто з ОСОБА_4 на користь ОСОБА_5. щомісячно по 1 892 грн 55 коп., починаючи з 01 травня 2014 року і до відновлення працездатності. Вирішено питання про розподіл судових витрат.

Задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції, з висновками якого погодився суд апеляційної інстанції, виходив з того, що ОСОБА_5. внаслідок ДТП отримав тілесні ушкодження, які відносяться до категорії тяжких тілесних ушкоджень за ознакою стійкої втрати працездатності не менше як на одну третину і оскільки позивач на час ДТП тимчасово не працював, то розмір втраченого заробітку необхідно розраховувати, виходячи з п'ятикратного розміру мінімальної заробітної плати, який на час отримання тяжких тілесних ушкоджень становив 5 735 грн.

У червні 2016 року ОСОБА_4 подав касаційну скаргу, у якій просить скасувати судові рішення у справі, обґрунтовуючи свої доводи порушенням судами попередніх інстанцій норм процесуального права та неправильним застосуванням норм матеріального права.

Касаційна скарга мотивована тим, що судами попередніх інстанцій не мотивовано, чому розмір втраченого заробітку позивача обчислено, виходячи з встановленої мінімальної зарплати станом на 01 січня 2013 року, а не на дату спричинення позивачеві ушкодження здоров'я та чому розмір втраченого позивачем заробітку стягнуто за період з 01 травня 2013 року по 01 травня 2014 року, а не з дня втрати ним працездатності внаслідок нещасного випадку. Також вважає, що судом не наведено конкретного строку відшкодування стягнутої шкоди та не зазначено підстави для одноразового стягнення відшкодування шкоди.

Крім того, вважає, що висновок судово-медичної експертизи є недопустимим доказом по справі, оскільки у ньому не визначено ступінь втрати позивачем працездатності, дату її настання та на який строк її встановлено.

Відповідно до статті 388 ЦПК України судом касаційної інстанції у цивільних справах є Верховний Суд.

Частинами першою та другою статті 400 ЦПК України визначено, що під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Згідно з положенням частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Касаційна скарга не підлягає задоволенню з таких підстав.

Судом встановлено, що 27 вересня 2012 року о 19.05 год. ОСОБА_4, керуючи автомобілем НОМЕР_3 та рухаючись в м. Чернігові по вул. Кільцева зі сторони проспекту Миру в напрямку вул. Михайлевича, грубо порушив Правила дорожнього руху України, проявив неуважність, перед зміною напрямку руху не переконався, що це буде безпечним і не створить перешкоди або небезпеки іншим учасникам руху, та виконуючи в непередбаченому місці маневр лівого повороту на АЗС «Авіас», ігноруючи вимоги дорожнього знаку 4.1 «Рух прямо», скоїв зіткнення з автомобілем «ЗАЗ 968МБ» реєстраційний номер НОМЕР_4, яким керував ОСОБА_5., що рухався прямо в зустрічному напрямку.

Вироком Деснянського районного суду м. Чернігова від 31 травня 2013 року ОСОБА_4 визнано винним у вчинені злочину, передбаченого частиною другою статті 286 КК України, та призначено відповідне покарання.

Ухвалою Апеляційного суду Чернігівської області від 14 листопада 2013 року вирок Деснянського районного суду м. Чернігова від 31 травня 2013 року змінено в частині визначення міри покарання ОСОБА_4

Відповідно до статті 1195 Цивільного кодексу України фізична або юридична особа, яка завдала шкоди каліцтвом або іншим ушкодженням здоров'я фізичній особі, зобов'язана відшкодувати потерпілому заробіток (дохід), втрачений ним внаслідок втрати чи зменшення професійної або загальної працездатності. У разі каліцтва або іншого ушкодження здоров'я фізичної особи, яка в момент завдання шкоди не працювала, розмір відшкодування визначається виходячи з розміру мінімальної заробітної плати.

Згідно із частиною першою статті 1197 Цивільного кодексу України, розмір втраченого фізичною особою внаслідок каліцтва або іншого ушкодження здоров'я заробітку (доходу), що підлягає відшкодуванню, визначається у відсотках від середнього місячного заробітку (доходу), який потерпілий мав до каліцтва або іншого ушкодження здоров'я, з урахуванням ступеня втрати потерпілим професійної працездатності, а за її відсутності - загальної працездатності.

Середньомісячний заробіток (дохід) обчислюється за бажанням потерпілого за дванадцять або за три останні календарні місяці роботи, що передували ушкодженню здоров'я або втраті працездатності внаслідок каліцтва або іншого ушкодження здоров'я. Якщо середньомісячний заробіток (дохід) потерпілого є меншим від п'ятикратного розміру мінімальної заробітної плати, розмір втраченого заробітку (доходу) обчислюється виходячи з п'ятикратного розміру мінімальної заробітної плати.

Згідно з частиною першою статті 1202 Цивільного кодексу України відшкодування шкоди, завданої каліцтвом, іншим ушкодженням здоров'я або смертю потерпілого, здійснюється щомісячними платежами. За наявності обставин, які мають істотне значення, та з урахуванням матеріального становища фізичної особи, яка завдала шкоди, сума відшкодування може бути виплачена одноразово, але не більш як за три роки наперед.

Судом встановлено, що у результаті дорожньо-транспортної пригоди водій ОСОБА_5. отримав тілесні ушкодження, які відповідно до висновку комісійної судово-медичної експертизи від 19 квітня 2013 року № 34, з урахуванням попереднього стану здоров'я потерпілого, а саме наявності захворювань, інвалідності другої групи та встановлення після отриманої травми інвалідності першої-А групи, відносяться до категорії тяжких тілесних ушкоджень за ознакою стійкої втрати працездатності не менше як на одну третину.

Враховуючи встановлені обставини у справі та наведені норми матеріального права, суди дійшли правильного висновку про задоволення позову.

Судами попередніх інстанцій обґрунтовано зазначено, що втрата працездатності потерпілим є стійкою, але однозначно встановити, чи є незворотною неможливо, а тому період, на який призначається відшкодування втраченого заробітку, визначено до відновлення працездатності. Разом з цим визначено розмір заборгованості по щомісячних платежах за минулий період - з 01 травня 2013 року по 01 травня 2014 року.

Крім цього, судом апеляційної інстанції під час розгляду справи було враховано висновки та мотиви, наведені в ухвалі Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 24 лютого 2016 року.

Оскільки розмір втраченого заробітку відповідно до вимог статті 1197 Цивільного Кодексу України розраховується із п'ятикратного розміру мінімальної заробітної плати станом на час встановлення ОСОБА_5. стійкої втрати працездатності, аргументи касаційної скарги, що такий розмір підлягає обчисленню з встановленої мінімальної зарплати станом на дату скоєння ДТП відхиляються колегією суддів.

Інші аргументи касаційної скарги є аналогічними, викладеним ОСОБА_4 у апеляційній скарзі, та не дають підстав для висновку про неправильне застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального права та порушення норм процесуального права, яке призвело або могло призвести до неправильного вирішення справи.

Європейський суд з прав людини вказав що п. 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов'язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов'язку можуть бути різними залежно від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов'язок щодо надання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки з огляду на конкретні обставини справи (Проніна проти України, № 63566/00, § 23, ЄСПЛ, від 18 липня 2006 року). Оскаржені судові рішення відповідають критерію обґрунтованості судового рішення.

За правилами статті 410 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що рішення ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Таким чином, колегія суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду дійшла висновку про залишення без задоволення касаційної скарги та залишення без змін рішення Деснянського районного суду м. Чернігова від 03 червня 2014 року та ухвали Апеляційного суду Чернігівської області від 25 травня 2016 року, оскільки судові рішення законні та обґрунтовані.

Керуючись статтями 409, 410, 415, 416, 419 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду

постановив:

Касаційну скаргу ОСОБА_4 залишити без задоволення.

Рішення Деснянського районного суду м. Чернігова від 03 червня 2014 року та ухвалу Апеляційного суду Чернігівської області від 25 травня 2016 року залишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття.

Постанова суду касаційної інстанції є остаточною і оскарженню не підлягає.

ГоловуючийМ. Є. Червинська СуддіН. О. Антоненко В. І. Журавель В. М. Коротун В. І. Крат