Постанова

Іменем України

23 грудня 2021 року

м. Київ

справа № 607/1429/17

провадження № 61-12977св20

Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду: Олійник А. С. (суддя-доповідач), Усика Г. І., Яремка В. В.,

учасники справи:

учасники справи:

заявник -Товариство з обмеженою відповідальністю "Домобудівник",

суб'єкт оскарження - головний державний виконавець Тернопільського міського відділу Державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції у Тернопільській області Польний Богдан Михайлович,

стягувач - ОСОБА_1,

розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження касаційну скаргуОСОБА_1 на постанову Тернопільського апеляційного суду від 21 липня 2020 року у складі колегії суддів: Ходоровського М. В., Бершадської Г. В., Гірського Б. О.,

ВСТАНОВИВ:

Короткий зміст позовних вимог

У вересні 2019 року Товариство з обмеженою відповідальністю "Домобудівник" (далі - ТОВ "Домобудівник") звернулося до суду зі скаргою на дії головного державного виконавця Тернопільського міського відділу Державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції у Тернопільській області Польного Б. М. (далі - державний виконавець).

Скарга обґрунтована тим, що постановою Апеляційного суду Тернопільської області від 27 червня 2018 року стягнено з ТОВ "Домобудівник" на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час вимушеного прогулу з врахуванням встановлених законодавством України податків та зборів за період з 16 червня 2016 року до 22 лютого 2018 року у розмірі 43 392,36 грн; невиплачену заробітну плату за період простою з 01 жовтня 2015 року до 14 березня 2016 року з врахуванням встановлених законодавством України податків та зборів у розмірі 5 133,32 грн; заробітну плату за період з 14 березня 2016 року до 14 червня 2016 року у розмірі 4 200,00
грн. Стягнено з ТОВ "Домобудівник" на користь ОСОБА_1 у відшкодування моральної шкоди 2 000,00 грн.

17 травня 2019 року ТОВ "Домобудівник" звернулося до Тернопільського міського відділу Державної виконавчої служби Головного управління юстиції у Тернопільській області (далі - ДВС) з інформаційним запитом за вих. № 17/07/19-4, просило надати інформацію про кошти, які стягувались на користь ОСОБА_1 у справі № 607/1429/17 з ТОВ "Домобудівник".

Відповідно до відповіді ДВС державний виконавець на підставі виконавчого листа від 16 липня 2018 року № 607/1429/17 виніс постанову про відкриття виконавчого провадження АСВП 56804713. Згідно з платіжним дорученням від 03 вересня 2018 року № 4041 заборгованість у сумі 54 725,58 грн стягнено в повному обсязі на користь ОСОБА_1 06 вересня 2018 року державний виконавець виніс постанову про закриття виконавчого провадження ВП № 56804713.

Дії державного виконавця щодо стягнення 54 725,58 грн без віднімання обов'язкових платежів суперечать рішенню суду, що виконано.

У рамках примусового виконання рішення суду ТОВ "Домобудівник" не має перераховувати на рахунки ДВС додатково суми для виплат, а також перераховувати (сплачувати) податок на доходи фізичних осіб, військовий збір, єдиний соціальний внесок окремо на рахунки суб'єкта адміністрування таких платежів, оскільки такі суми включені в кошти, визначені судом.

ТОВ "Домобудівник" не мало можливості самостійно виконати це рішення суду, оскільки було накладено арешт на його рахунки, а ОСОБА_1 не звертався до ТОВ "Домобудівник" з виконавчим листом.

Просило визнати незаконними дії державного виконавця в частині стягнення з ТОВ "Домобудівник" на користь ОСОБА_1 податку на доходи фізичних осіб у розмірі 9
850,60 грн та військового збору в розмірі 820,88 грн; зобов'язати державного виконавця повернути на рахунок ТОВ "Домобудівник" грошові кошти у розмірі 16
144,03 грн, з яких: податок на доходи фізичних осіб у розмірі 9 850,60 грн, військовий збір у розмірі 820,88 грн та виконавчий збір у розмірі 5 472,55 грн.

Короткий зміст судового рішення суду першої інстанції

Ухвалою Тернопільського міськрайонного суду Тернопільської області від 05 лютого 2020 року у задоволенні скарги відмовлено.

Відмовивши у задоволенні скарги, суд першої інстанції виходив з того, що державний виконавець діяв в межах своїх повноважень та у строки, визначені пунктом 14 статті 14 Закону України "Про виконавче провадження" (далі - Закон).

Відповідно до пункту 164.2 статті 164 Податкового кодексу України не встановлено обов'язку державного виконавця стягувати чи відраховувати податки чи збори із суми стягнення, зазначеної у виконавчому листі, так як це обов'язок роботодавця, тобто товариства, тому державний виконавець позбавлений можливості змінювати вказані у рішенні суду суми, що підлягають стягненню.

Короткий зміст судового рішення суду апеляційної інстанції

Постановою Тернопільського апеляційного суду від 21 липня 2020 року апеляційну скаргу ТОВ "Домобудівник" задоволено частково. Ухвалу Тернопільського міськрайонного суду Тернопільської області від 05 лютого 2020 року в частині відмови у задоволенні скарги ТОВ "Домобудівник" про визнання дій державного виконавця неправомірними скасовано, скаргу ТОВ "Домобудівник" у цій частині задоволено частково. Визнано незаконними дії державного виконавця в частині проведення стягнення з ТОВ "Домобудівник" на користь ОСОБА_1 суми заробітної плати без відрахування податків, зборів і обов'язкових платежів. В іншій частині ухвалу суду залишено без змін.

Суд апеляційної інстанції виходив з того, що дії державного виконавця щодо виконання судового рішення без віднімання сум податків та зборів є неправомірними.

Відмовивши у задоволенні скарги про зобов'язання державного виконавця повернути на рахунок ТОВ "Домобудівник" грошові кошти у розмірі 16 144,03 грн, суд апеляційної інстанції виходив з того, що ці вимоги не підлягають розгляду в порядку, встановленому розділом VII ЦПК України "Судовий контроль за виконанням судових рішень", за скаргою сторони виконавчого провадження на рішення, дії або бездіяльність державного виконавця.

Короткий зміст вимог касаційної скарги

У серпні 2020 року ОСОБА_2 звернувся до Верховного Суду із касаційною скаргою на постанову Тернопільського апеляційного суду від 21 липня 2020 року, просив скасувати оскаржуване судове рішення, залишити в силі ухвалу суду першої інстанції.

Аргументи учасників справи

Доводи особи, яка подала касаційну скаргу

Касаційна скарга мотивована тим, що оскаржуване судове рішення є незаконним, ухвалене з порушенням норм процесуального права.

Матеріали справи не містять даних про те, що суд при визначенні середнього заробітку за час вимушеного прогулу не вирахував суми податків і зборів, а тому державний виконавець виконав рішення суду відповідно до резолютивної частини.

Державний виконавець позбавлений можливості змінювати вказані у рішенні суду суми, що підлягають стягненню, та не є податковим агентом.

Аргументи інших учасників справи

Відзив на касаційну скаргу до Верховного Суду не надійшов.

Рух справи у суді касаційної інстанції

Ухвалою Верховного Суду від 29 грудня 2020 року відкрито касаційне провадження у справі та витребувано матеріали справи.

У січні 2021 року справа надійшла до Верховного Суду.

Фактичні обставини справи, встановлені судами

Суди встановили, щорішенням Тернопільського міськрайонного суду від 22 лютого 2018 року визнано протиправним наказ голови комісії з припинення ТОВ "Домобудівник" "Про звільнення за прогул без поважних причин ОСОБА_1" від 14 червня 2016 року № 16/05/16-1, поновлено ОСОБА_1 на посаді формувальника ТОВ "Домобудівник" з 14 червня 2016 року, стягнено із ТОВ "Домобудівник" на користь ОСОБА_1 7 895,95 грн середнього заробітку за час вимушеного прогулу з врахуванням встановлених законодавством України податків та зборів; стягнено з ТОВ "Домобудівник" на користь ОСОБА_1 4 124,72 грн заробітної плати за період з 01 жовтня 2015 року до 14 червня 2016 року з врахуванням встановлених законодавством України податків та зборів та зобов'язано виплатити існуючу компенсацію за невикористані відпустки за кожен день з розрахунку 42,57 грн середньоденної заробітної плати; стягнено з ТОВ "Домобудівник" 1 920,00 грн судового збору в дохід держави.

Постановою апеляційного суду Тернопільської області від 27 червня 2018 року у справі № 607/1429/17 скасовано рішення Тернопільського міськрайонного суду Тернопільської області від 22 лютого 2018 року в частині стягнення заробітної плати, середнього заробітку за час вимушеного прогулу та компенсації за невикористані відпустки та в частині відмови у відшкодуванні моральної шкоди. У цій частині ухвалено нове рішення, згідно з яким стягнено із ТОВ "Домобудівник" на користь ОСОБА_1 43 392,36 грн середнього заробітку за час вимушеного прогулу з врахуванням установлених законодавством України податків та зборів за період з 16 червня 2016 року до 22 лютого 2018 року; стягнено із ТОВ "Домобудівник" на користь ОСОБА_1 5133,32 гривень заробітної плати за період простою з 01 жовтня 2015 року по 14 березня 2016 року з врахуванням установлених законодавством України податків та зборів; стягнуто із ТОВ "Домобудівник" на користь ОСОБА_1 4
200,00 грн заробітної плати за період з 14 березня 2016 року до 14 червня 2016 року; стягнено із ТОВ "Домобудівник" на користь ОСОБА_1 2 000,00 грн на відшкодування моральної шкоди.

Ухвалою Верховного Суду від 28 серпня 2018 року у справі № 607/1429/17 у відкритті касаційного провадження відмовлено.

18 липня 2018 року начальник відділу Тернопільського міського відділу державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції у Тернопільській області Литвин Р. М. виніс постанову про відкриття виконавчого провадження ВП № 56804713 на підставі виконавчого листа від 18 липня 2018 року № 607/1429/17.

Згідно з платіжним дорученням від 03 вересня 2018 року ДВС перерахувало на рахунок ОСОБА_1 кошти у розмірі 54 725,58 грн відповідно до виконавчого листа від 16 липня 2018 року № 607/1429/17.

06 вересня 2018 року на підставі пункту 9 частини першої статті 39 Закону державний виконавець виніс постанову про закінчення виконавчого провадження, яку товариство не оскаржувало.

17 травня 2019 року ТОВ "Домобудівник" звернулося до ДВС з інформаційним запитом за вих. № 17/07/19-4, в якому просило надати інформацію про кошти, які стягувались на користь ОСОБА_1 у справі № 607/1429/17 з ТОВ "Домобудівник".

Відповідно до відповіді Тернопільського міського відділу державної виконавчої служби, на підставі виконавчого листа від 16 липня 2018 року № 607/1427/17, державний виконавець виніс постанову про відкриття виконавчого провадження ВП №
56804713. Згідно з платіжним дорученням від 03 вересня 2018 року № 4486 заборгованість у сумі 54 725,58 грн перераховано на користь ОСОБА_1. Відповідно до платіжного доручення від 03 вересня 2018 року № 4048 перераховано виконавчий збір в сумі 5 472,55 грн в дохід держави. 06 вересня 2018 року державний виконавець виніс постанову про закриття виконавчого провадження ВП № 56804713.

Позиція Верховного Суду

Відповідно до статті 400 ЦПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими. Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції. Суд не обмежений доводами та вимогами касаційної скарги, якщо під час розгляду справи буде виявлено порушення норм процесуального права, які передбачені статті 400 ЦПК України, а також у разі необхідності врахування висновку щодо застосування норм права, викладеного у постанові Верховного Суду після подання касаційної скарги.

Згідно з частиною 2 статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Як на підставу касаційного оскарження, заявник посилається на те, що суд апеляційної інстанції неправильно застосував норми процесуального права.

Вивчивши матеріали цивільної справи, зміст оскаржуваного судового рішення, обговоривши доводи касаційної скарги, Верховний Суд дійшов висновку про залишення касаційної скарги без задоволення з таких підстав.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

Згідно з частиною 3 статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Відповідно до частини 5 статті 124 Конституції України судові рішення ухвалюються судами іменем України і є обов'язковими до виконання на всій території України. У пункті 9 частини 3 статті 129 Конституції України до основних засад судочинства віднесено обов'язковість рішень.

Судові рішення, що набрали законної сили, обов'язкові для всіх органів державної влади та органів місцевого самоврядування на всій території України у випадках, установлених міжнародними договорами, згода та обов'язковість яких надана Верховною Радою України, - і за її межами.

Отже, виконання судових рішень у цивільних справах є складовою права на справедливий суд та однією з процесуальних гарантій доступу до суду, що передбачено статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04 листопада 1950 року, ратифікованої Законом України

від 17 липня 1997 року № 475/97-ВР "Про ратифікацію конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року, Першого протоколу та протоколів № 2,4,7 та 11 до Конвенції".

Одним із засобів юридичного захисту сторін виконавчого провадження при проведенні виконавчих дій є судовий контроль за виконанням судових рішень у цивільних справах, який передбачає, зокрема, можливість здійснення певних процесуальних дій у виконавчому провадженні лише з дозволу суду, а також обов'язок суду розглянути скарги на рішення, дії або бездіяльність державного виконавця та інших посадових осіб державної виконавчої служби й позови, що виникають з відносин щодо примусового виконання судових рішень.

Згідно зі статтею 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Виконання судових рішень у цивільних справах є складовою права на справедливий суд та однією з процесуальних гарантій доступу до суду, що передбачено статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року.

Умови і порядок виконання рішень судів та інших органів (посадових осіб), що відповідно до закону підлягають примусовому виконанню у разі невиконання їх у добровільному порядку врегульовані Законом.

Відповідно до статті 1 Закону виконавче провадження як завершальна стадія судового провадження і примусове виконання судових рішень та рішень інших органів (посадових осіб) (далі - рішення) - сукупність дій визначених у пунктом 14 статті 14 Закону України "Про виконавче провадження" органів і осіб, що спрямовані на примусове виконання рішень і проводяться на підставах, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією України, пунктом 14 статті 14 Закону України "Про виконавче провадження", іншими законами та нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до пунктом 14 статті 14 Закону України "Про виконавче провадження", а також рішеннями, які відповідно до пунктом 14 статті 14 Закону України "Про виконавче провадження" підлягають примусовому виконанню.

Згідно з частиною першою статті 18 Закону виконавець зобов'язаний вживати передбачених пунктом 14 статті 14 Закону України "Про виконавче провадження" заходів щодо примусового виконання рішень, неупереджено, ефективно, своєчасно і в повному обсязі вчиняти виконавчі дії.

Відповідно до пункту 3 частини першої статті 26 Закону виконавець розпочинає примусове виконання рішення на підставі виконавчого документа, зазначеного у пунктом 14 статті 14 Закону України "Про виконавче провадження", якщо виконавчий документ надійшов від суду у випадках, передбачених законом.

Згідно з частиною першою статті 74 Закону рішення, дії чи бездіяльність виконавця та посадових осіб органів державної виконавчої служби щодо виконання судового рішення можуть бути оскаржені сторонами, іншими учасниками та особами до суду, який видав виконавчий документ, у порядку, передбаченому законом.

Відповідно до статті 447 ЦПК України сторони виконавчого провадження мають право звернутися до суду із скаргою, якщо вважають, що рішенням, дією або бездіяльністю державного виконавця чи іншої посадової особи органу державної виконавчої служби або приватного виконавця під час виконання судового рішення, ухваленого відповідно до статті 447 ЦПК України, порушено їхні права чи свободи.

ТОВ "Домобудівник", як боржник у виконавчому провадженні, обґрунтовувало скаргу на дії державного виконавця тим, що державний виконавець, виконуючи постанову Апеляційного суду Тернопільської області від 27 червня 2018 року, стягнув указані в постанові кошти без віднімання обов'язкових платежів.

Відповідно до статті 67 Конституції України кожен зобов'язаний сплачувати податки і збори в порядку і розмірах, встановлених законом.

Оскільки справляння і сплата податку з доходів фізичних осіб є обов'язком працівника, податковим агентом якого в силу закону виступає роботодавець, суд, задовольнивши вимоги про оплату праці, визначає суму без утримання цього податку й інших обов'язкових платежів, про що вказує в резолютивній частині рішення.

Зі змісту постанови Апеляційного суду Тернопільської області від 27 червня 2018 року вбачається, що з роботодавця на користь працівника стягнено середній заробіток за час вимушеного прогулу та невиплачена заробітна плата з врахуванням встановлених законодавством України податків та зборів.

При стягненні середнього заробітку за час вимушеного прогулу згідно зі статтею 235 КЗпП України суд керувався постановою Кабінету Міністрів України від 05 лютого 1995 року № 100.

Відповідно до пункту 3 розділу ІІІ цієї постанови при обчисленні середньої заробітної плати у всіх випадках її збереження включаються: основна заробітна плата; доплати і надбавки (за надурочну роботу та роботу в нічний час; суміщення професій і посад; розширення зон обслуговування або виконання підвищених обсягів робіт робітниками-почасовиками; високі досягнення в праці (високу професійну майстерність); умови праці; інтенсивність праці; керівництво бригадою, вислугу років та інші); виробничі премії та премії за економію конкретних видів палива, електроенергії і теплової енергії; винагорода за підсумками річної роботи та вислугу років тощо. Премії включаються в заробіток того місяця, на який вони припадають згідно з розрахунковою відомістю на заробітну плату. Премії, які виплачуються за квартал і більш тривалий проміжок часу, при обчисленні середньої заробітної плати за останні два календарні місяці, включаються в заробіток в частині, що відповідає кількості місяців у розрахунковому періоді. У разі коли число робочих днів у розрахунковому періоді відпрацьовано не повністю, премії, винагороди та інші заохочувальні виплати під час обчислення середньої заробітної плати за останні два календарні місяці враховуються пропорційно часу, відпрацьованому в розрахунковому періоді.

Усі виплати включаються в розрахунок середньої заробітної плати у тому розмірі, в якому вони нараховані, без виключення сум відрахування на податки, стягнення аліментів тощо, за винятком відрахувань із заробітної плати осіб, засуджених за вироком суду до виправних робіт без позбавлення волі.

Захист порушеного права у сфері трудових відносин забезпечується як відновленням становища, яке існувало до порушення цього права (наприклад, поновлення на роботі), так і механізмом компенсації моральної шкоди як негативних наслідків (втрат) немайнового характеру, що виникли в результаті душевних страждань, яких особа зазнала у зв'язку з посяганням на її трудові права та інтереси.

Конкретний спосіб, в який здійснюється відшкодування моральної шкоди, обирається потерпілою особою, з урахуванням характеру правопорушення, його наслідків та інших обставин, тому обов'язок по відшкодуванню моральної (немайнової) шкоди покладається на власника або уповноважений ним орган незалежно від форми власності, виду діяльності чи галузевої належності та при визначенні її розміру враховуються вимоги розумності і справедливості.

У пункті 164.6 статті 164 ПК України, яка визначає базу оподаткування, зазначено, що під час нарахування доходів у формі заробітної плати база оподаткування визначається як нарахована заробітна плата, зменшена на суму страхових внесків до Накопичувального фонду, а у випадках, передбачених законом, - обов'язкових страхових внесків до недержавного пенсійного фонду, які відповідно до закону сплачуються за рахунок заробітної плати працівника, а також на суму податкової соціальної пільги за її наявності.

Водночас відповідно до підпункту 14.1.54 пункту 14.1 статті 14 ПК України дохід з джерелом походження з України - це будь-який дохід, отриманий резидентами або нерезидентами, у тому числі від будь-яких видів їх діяльності на території України (включаючи виплату (нарахування) винагороди іноземними роботодавцями), її континентальному шельфі, у виключній (морській) економічній зоні.

Фізична особа - резидент, яка отримує доходи як з джерела їх походження в Україні, так і іноземні доходи, є платником податку з доходів фізичних осіб.

Об'єктом оподаткування резидента є, зокрема, загальний місячний (річний) оподатковуваний дохід, доходи з джерела їх походження в Україні, які остаточно оподатковуються під час їх нарахування (виплати, надання)

Згідно з підпунктом "а" підпункту 164.2.14 пункту 164.2 статті 164 ПК України до загального місячного (річного) оподатковуваного доходу платника податку включаються дохід у вигляді неустойки (штрафів, пені), відшкодування матеріальної або немайнової (моральної) шкоди, крім сум, що за рішенням суду спрямовуються на відшкодування збитків, завданих платнику податку внаслідок заподіяння йому матеріальної шкоди, а також шкоди життю та здоров'ю.

Відповідно до підпункту 168.1.1 пункту 168.1 статті 168 ПК України податковий агент, який нараховує (виплачує, надає) оподатковуваний дохід на користь платника податку, зобов'язаний утримувати податок із суми такого доходу за його рахунок, використовуючи ставку податку, визначену в статті 167 ПК України (за загальним правилом 18 відсотків).

Якщо юридична особа відшкодовує (виплачує) на користь фізичної особи моральну шкоду, завдану порушенням трудових прав, ця особа, виступаючи щодо такої фізичної особи податковим агентом, зобов'язана (у випадках, передбачених ПК України) утримати і перерахувати податок із суми такого доходу.

Аналізуючи вказані норми, можна дійти висновку, що суми, які суд визначає до стягнення з роботодавця на користь працівника як заборгованість із заробітної плати та/або середній заробіток за час вимушеного прогулу, обраховуються без віднімання сум податків та зборів. Податки і збори із суми заробітної плати і середнього заробітку за час вимушеного прогулу, присудженої за рішенням суду, підлягають нарахуванню роботодавцем при виконанні відповідного судового рішення та, відповідно, відрахуванню із суми заробітної плати і середнього заробітку за час вимушеного прогулу при виплаті працівнику, внаслідок чого виплачена працівнику на підставі судового рішення сума зменшується на суму податків і зборів.

Крім того, відрахування податків і обов'язкових платежів із середнього заробітку за час вимушеного прогулу не погіршує становище працівника, якого поновлено на роботі, оскільки за цей період, у разі перебування на посаді, працівник отримував би заробітну плату, із якої також відраховувались б податки і збори.

Відповідний правовий висновок, викладений у постановах Верховного Суду від 18 липня 2018 року у справі № 359/10023/16-ц, провадження № 61-14794св18, від 07 жовтня 2020 року у справі № 523/14396/19, провадження № 61-10657св20, від 16 листопада 2020 року у справі № 607/3509/17, провадження № 61-12609св20.

Суди встановили, що на підставі постанови Апеляційного суду Тернопільської області від 27 червня 2018 року видано виконавчий лист про стягнення грошових сум з урахуванням установлених законодавством України податків, зборів та обов'язкових платежів.

Отже, дії державного виконавця щодо виконання судового рішення без віднімання сум податків та зборів не є правомірними, тому суд апеляційної інстанції дійшов обґрунтованого висновку задовольнивши скаргу в цій частині частково.

Суд апеляційної інстанції, погодившись з судом першої інстанції в частині відмови у задоволенні скарги про зобов'язання державного виконавця повернути на рахунок ТОВ "Домобудівник" грошові кошти у розмірі 16 144,03 грн, обґрунтовано зазначив, що такі вимоги не розглядаються в порядку розділу VII ЦПК України "Судовий контроль за виконанням судових рішень", за скаргою сторони виконавчого провадження на рішення дії або бездіяльність державного виконавця.

Наведені в касаційній скарзі доводи не спростовують висновків судів та не дають підстав вважати, що суди порушили норми процесуального права, що зазначає у касаційній скарзі заявник, що призвело до неправильного застосування норм матеріального права.

Висновки Верховного Суду за результатами розгляду касаційної скарги

Відповідно до частини 3 статті 401 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.

Перевіривши правильність застосування судами норм матеріального і процесуального права, Верховний Суд дійшов висновку про залишення касаційної скарги без задоволення, ухвали Тернопільського міськрайонного суду Тернопільської області від 05 лютого 2020 року в незміненій частині та постанови Тернопільського апеляційного суду від 21 липня 2020 року без змін.

Згідно з частиною 13 статті 141 ЦПК України, якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.

Оскільки у цій справі ухвала Тернопільського міськрайонного суду Тернопільської області від 05 лютого 2020 року в незміненій частині та постанова Тернопільського апеляційного суду від 21 липня 2020 року підлягають залишенню без змін, то розподіл судових витрат Верховний Суд не здійснює.

Керуючись статтями 141, 400, 401, 416, 419 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.

Ухвалу Тернопільського міськрайонного суду Тернопільської області від 05 лютого 2020 року в незміненій частині та постанову Тернопільського апеляційного суду від 21 липня 2020 року залишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Судді: А. С. Олійник

Г. І. Усик

В. В. Яремко