Історія справи

Постанова КЦС ВП від 27.09.2023 року у справі №761/46056/17
Постанова КЦС ВП від 27.09.2023 року у справі №761/46056/17

Постанова

Іменем України

27 вересня 2023 року

м. Київ

справа № 761/46056/17

провадження № 61-6612св23

Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:

головуючого - Синельникова Є. В. (суддя-доповідач),

суддів: Білоконь О. В., Осіяна О. М., Сакари Н. Ю., Шиповича В. В.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1 ,

відповідачі: ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 ,

розглянув у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи касаційну скаргу ОСОБА_4 , від імені якого діє адвокат Вегера Андрій Анатолійович, на рішення Шевченківського районного суду міста Києва у складі судді Волошина В. О.від 06 липня

2022 року та постанову Київського апеляційного суду у складі колегії суддів: Слюсар Т. А., Білич І. М., Коцюрби О. П., від 21 березня 2023 року.

Короткий зміст заявлених позовних вимог

1. У грудні 2017 року ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до

ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 про визнання недійсним договору купівлі-продажу квартири, визнання права власності та витребування майна з чужого незаконного володіння.

2. Свої вимоги ОСОБА_1 мотивувала тим, що

ІНФОРМАЦІЯ_1 померла її троюрідна сестра ОСОБА_5 , після смерті якої відкрилася спадщина, зокрема на квартиру

АДРЕСА_1 , загальною площею 32,8 кв. м, житловою площею 18,8 кв. м, яка належала померлій на підставі договору дарування від 14 вересня

1995 року.

3. 24 квітня 2014 року позивачка звернулася до Дванадцятої київської державної нотаріальної контори із заявою про прийняття спадщини після померлої ОСОБА_5 на вказану квартиру. В процесі оформлення спадщини в 2016 році з`ясувалося, що відповідно до договору купівлі-продажу

від 13 серпня 1996 року, зареєстрованого на Товарній будівельно-паливній біржі «Українська біржа» за реєстраційним № 1/1308-525, зареєстрованого КП «Київське міське бюро технічної інвентаризації та реєстрації права власності на об`єкти нерухомого майна» 21 серпня 1996 року, в реєстраційній книзі № д.121-96 за реєстровим № 27320, укладеного від імені ОСОБА_5 , квартира була продана ОСОБА_2 .

4. 25 липня 2014 року ОСОБА_2 зареєстрував за собою право власності на квартиру АДРЕСА_1 та того ж дня на підставі договору купівлі-продажу квартири продав її ОСОБА_3 .

В подальшому ОСОБА_3 на підставі договору купівлі-продажу квартири від 02 грудня 2014 року продав квартиру ОСОБА_4 . Позивачка стверджувала, що ОСОБА_5 не укладала договору про продаж квартири, яка належала їй на праві власності на підставі договору дарування № 4С-842, посвідченого державним нотаріусом Третьої київської державної нотаріальної контори 14 серпня 1995 року і зареєстрованого в БТІ м. Києва 22 серпня 1995 року за № 9564.

5. Разом з тим, відповідно до листів КП «Київське міське бюро технічної інвентаризації та реєстрації права власності на об`єкти нерухомого майна» від 21 серпня 2015 року № 10566 (И-2015), від 28 серпня 2015 року

№ 11054 (И-2015) договір купівлі-продажу спірної квартири від 13 серпня 1996 року, зареєстрований на Товарній будівельно-паливній біржі «Українська біржа» №1/1308-525, в БТІ не реєструвався. В реєстровій книзі № д.121-96 за реєстровим № 27320 проведена реєстрація права власності на інші об`єкти нерухомого майна.

6. Звертала увагу, що у договорі купівлі-продажу від 13 серпня 1996 року, зареєстрованому на Товарній будівельно-паливній біржі «Українська біржа», вказано, що він є додатком до біржового контракту від 13 серпня 1996 року за № 1/1308. Відповідний біржовий контракт відсутній.

7. Крім того, ОСОБА_5 проживала у спірній квартирі, сплачувала комунальні послуги. В провадженні Шевченківського управління поліції

ГУ НП України в м. Києві знаходиться кримінальне провадження № 42015100100000193 по факту вчинення шахрайських дій щодо заволодіння спірною квартирою.

АДРЕСА_2 . Також позивачка зазначала, що сторонами договору купівлі-продажу від 13 серпня 1996 року є фізичні особи, і він підлягав нотаріальному посвідченню. Посилалася на те, що вона прийняла спадщину після ОСОБА_5 належним чином, подавши про це відповідну заяву у встановлений законом шестимісячний строк. Проте, у зв`язку з тим, що на цей час право власності на квартиру зареєстроване за іншими особами, вона позбавлена можливості оформити свої спадкові права.

9. Із урахуванням зазначеного, позивачка просила позов задовольнити, визнати недійсним договір купівлі-продажу квартири

АДРЕСА_1 від 13 серпня 1996 року, укладений між

ОСОБА_5 та ОСОБА_2 , зареєстрований на Товарній будівельно-паливній біржі «Українська біржа» за реєстраційним № 1/1308-525; визнати за нею право власності в порядку спадкування за законом на квартиру

АДРЕСА_1 , загальною площею 32,8 кв. м, житловою площею 18,8 кв. м, та витребувати вказану квартиру з володіння ОСОБА_4 на її користь.

Основний зміст та мотиви рішення суду першої інстанції

10. Рішенням Шевченківського районного суду міста Києвавід 06 липня

2022 року позовні вимоги ОСОБА_1 задоволено.

11. Визнано недійсним договір купівлі-продажу квартири

АДРЕСА_1 від 13 серпня 1996 року, укладений між

ОСОБА_5 та ОСОБА_2 , зареєстрований на Товарній будівельно-паливній біржі «Українська біржа» за реєстраційним № 1/1308-525.

12. Визнано за ОСОБА_1 право власності у порядку спадкування за законом після смерті ОСОБА_5 на квартиру АДРЕСА_1 , загальною площею 32,8 кв. м, житловою площею 18,8 кв. м.

13. Витребувано з володіння ОСОБА_4 на користь ОСОБА_1 квартиру АДРЕСА_1 . Вирішено питання щодо розподілу судових витрат.

14. Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що вимоги ОСОБА_1 про визнання недійсним оспорюваного договору купівлі-продажу є законними та обґрунтованими і підлягають до задоволення, оскільки договір купівлі-продажу квартири від 13 серпня 1996 року підлягав обов`язковому нотаріальному посвідченню. У договорі купівлі-продажу від 13 серпня 1996 року вказано, що він є додатком до біржового контракту від 13 серпня 1996 року за № 1/1308, водночас відповідний біржовий контракт відсутній. Окрім зазначеного, рукописний текст та підпис у договорі купівлі-продажу від 13 серпня 1996 року у графі «Подписи» виконані не ОСОБА_5 , а іншою особою, що підтверджується висновком почеркознавчої експертизи, проведеної в рамках кримінального провадження.

15. Задовольняючи решту позовних вимог, районний суд виходив із того, що ОСОБА_1 є єдиною спадкоємицею за законом померлої ОСОБА_5 та належним чином прийняла спадщину, подавши про це відповідну заяву до нотаріуса у встановлений законом шестимісячний строк. У зв`язку з тим, що на цей час право власності на спірну квартиру зареєстроване за іншими особами, позивачка ОСОБА_1 позбавлена можливості оформити свої спадкові права та не може отримати свідоцтво про право на спадщину. Враховуючи, що квартира АДРЕСА_1 вибула поза волею дійсного власника, вона підлягає витребуванню з володіння ОСОБА_4 .

Основний зміст та мотиви постанови суду апеляційної інстанції

16. Постановою Київського апеляційного суду від 21 березня 2023 року апеляційну скаргуОСОБА_4 залишено без задоволення, а рішення Шевченківського районного суду міста Києва від 06 липня 2022 року - без змін.

17. Постанова апеляційного суду мотивована тим, що сукупність наявних та перевірених доказів свідчить, що договір купівлі-продажу від 13 серпня 1996 року, укладений на Товарній будівельно-паливній біржі «Українська біржа» за реєстраційним № 1/1308-525 між ОСОБА_5 та ОСОБА_2 , є недійсним. Оскільки квартира АДРЕСА_1 , власником якої була ОСОБА_5 , увійшла до складу спадкової маси після її смерті, а позивачка є єдиним спадкоємцем, суд першої інстанції дійшов правильного висновку про задоволення позовних вимог про визнання права власності на спірну квартиру. Встановивши, що вибуття квартири з володіння ОСОБА_5 відбулося поза її волею на підставі недійсного договору купівлі-продажу, судом першої інстанції правильно застосовано до спірних правовідносин положення статті 388 ЦК України і витребувано спірну квартиру з володіння останнього набувача - ОСОБА_4 на користь законного власника - ОСОБА_1 .

Узагальнені доводи касаційної скарги

18. 01 травня 2023 року ОСОБА_4 ,від імені якого діє адвокат

Вегера А. А., звернувся до Верховного Суду з касаційною скаргою, в якій просить скасувати рішення Шевченківського районного суду міста Києва

від 06 липня 2022 року та постанову Київського апеляційного суду

від 21 березня 2023 року, а справу передати на новий розгляд до суду першої інстанції.

19. Підставами касаційного оскарження судових рішень судів першої та апеляційної інстанції заявник зазначає неправильне застосування судами норм матеріального і порушення норм процесуального права, вказавши, що суди застосували норми права без урахування висновків щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладених у постановах Верховного Суду України від 16 вересня 2015 року у справі № 6-1203цс15, від 30 листопада 2016 року у справі № 756/14448/14-ц, від 18 січня

2017 року у справі № 6-2723цс16, від 18 січня 2017 року у справі

№ 6-2776цс16, у постановах Великої Палати Верховного Суду

від07 листопада 2018 року у справі № 372/1036/15-ц, від 26 червня

2019 року у справі № 669/927/16-ц, від 21 серпня 2019 року у справі

№ 911/3681/17, від 23 жовтня 2019 року у справі № 922/3537/17,

від19 листопада 2019 року у справі № 911/3677/17, від18 грудня 2019 року

у справі № 522/1029/18, від 01 квітня 2020 рокуу справі № 610/1030/18,

від 16 червня 2020 року у справі № 145/2047/16-ц, від 15 червня 2021 року

у справі № 922/2416/17, від 02 листопада 2021 року у справі № 925/1351/19 та у постановах Верховного Суду від 03 травня 2018 року у справі

№ 235/3754/17, від 16 травня 2018 року у справі № 553/191/16-ц,

від 11 червня 2018 року у справі № 916/613/17, від 05 лютого 2019 року

у справі № 914/1131/18, від 26 лютого 2019 року у справі № 914/385/18,

від 20 березня 2019 року у справі № 521/8368/15-ц, від 10 квітня 2019 року

у справі № 904/6455/17, від 05 листопада 2019 року у справі № 915/641/18, від 13 листопада 2019 року у справі № 645/4220/16-ц, від 15 квітня 2020 року у справі № 438/978/17, від 13 серпня 2020 року у справі № 916/1168/17, від 26 січня 2021 року у справі № 908/2847/19, від 16 лютого 2021 року у справі № 913/502/19, від 25 лютого 2021 року у справі № 904/7804/16, від 25 лютого 2021 року у справі № 913/38/20, від 02 березня 2021 року у справі № 922/2319/20, від 16 березня 2021 року у справі № 905/1232/19, від 14 квітня 2021 року у справі № 910/7431/19, від 20 квітня 2021 року у справі № 727/967/16, від 22 грудня 2021 року у справі № 752/14877/18, від 16 лютого 2022 року у справі № 638/14867/17, від 21 липня 2022 року у справі № 922/3308/20, від 08 вересня 2022 року у справі № 916/3945/19, від 01 березня 2023 року у справі № 303/7023/17, від 22 березня 2023 року у справі № 727/6632/20, від 20 квітня 2023 року у справі № 728/1765/21, від 20 квітня 2023 року у справі № 910/18029/21 (пункт 1 частини другої статті 389 ЦПК України), а також вказує, що суди не дослідили зібрані у справі докази та встановили обставини на підставі недопустимих доказів. Крім того, не розглянуті клопотання: про відхилення висновку експерта від 06 грудня 2017 року № 8-4/1882; про призначення судової почеркознавчої експертизи, та проігноровані клопотання: про визнання недопустимими доказів; про витребування оригіналів доказів (пункт 4 частини другої статті 389 ЦПК України).

20. Заявник стверджує, що висновки, викладені в оскаржуваних судових рішеннях, ґрунтуються на неналежних та недопустимих доказах, про що він наголошував як в суді першої інстанції, шляхом подання відповідного клопотання, так і в суді апеляційної інстанції, які в порушення вимог ЦПК України були проігноровані. Звертає увагу, що позивачкою не надано оригіналів документів а саме, листів КП «Київське міське бюро технічної інвентаризації та реєстрації права власності на об`єкти нерухомого майна» від 21 серпня 2015 року № 10566 (И-2015), від 28 серпня 2015 року № 11054

(И-2015). Позивачкою не обґрунтовано обставин та підстав отримання вказаних документів та місце зберігання їх оригіналів. Вказані листи є фотокопіями документів, зроблених з матеріалів кримінального провадження № 42015100100000193, однак позивачкою не надано відомостей про надання їй дозволу слідчого або прокурора щодо розголошення відомостей досудового розслідування.

21. Також заявник зазначає, що при дослідженні матеріалів справи позивачкою не надано оригіналів договору купівлі-продажу квартири від 13 серпня 1996 року, договору дарування квартири від 14 вересня 1995 року, а також листів КП «Київське міське бюро технічної інвентаризації та реєстрації права власності на об`єкти нерухомого майна» від 21 серпня 2015 року № 10566 (И-2015), від 28 серпня 2015 року № 11054 (И-2015).

22. Заявник стверджує, що рішення Святошинського районного суду міста Києва від 06 лютого 2014 року у справі № 759/19873/13 не є преюдиційним у цій справі, оскільки вказане рішення є судовим актом (прийняте в окремому провадженні), спрямованим на створення умов для здійснення ОСОБА_1 особистих немайнових прав щодо отримання свідоцтва про смерть та праху померлої ОСОБА_5 , а тому таке рішення суду не може бути доказом родинних відносин ОСОБА_1 та ОСОБА_5 з метою створення для неї безумовних підстав для здійснення майнових прав (отримання спадщини) після померлої ОСОБА_5 .

23. Касаційна скарга містить доводи про те, що судами при ухваленні оскаржуваних судових рішень не прийнято до уваги, що визнання договору купівлі-продажу недійсним не відповідає встановленим законом способу захисту прав позивачки.

24. Судами також були проігноровані клопотання заявника про призначення у справі почеркознавчої експертизи, оскільки висновок експерта КНДЕКЦ від 06 грудня 2017 року за № 8-4/1882 викликає обґрунтовані сумніви. Судами першої та апеляційної інстанції безпідставно відмовлено у призначені у справі почеркознавчої експертизи.

25. Також заявник посилається на те, що при вирішенні спору судами було неправильно застосовано норми матеріального права в частині одночасного визнання недійсним договору купівлі-продажу, визнання права власності та витребування майна (статті 15 388 ЦК України).

26. На думку заявника, при ухвалені оскаржуваних рішень, судами проігноровано докази та не надано оцінки обставинам набуття права власності на квартиру, недостатнім чином проведено оцінку добросовісності набувача, що свідчить про неправильне застосування положень статей 330 388 ЦК України. При вирішенні спору у цій справі, позивачка, як особа яка ініціювала судове провадження з вимогою про витребування майна у добросовісного набувача, має підтвердити належними доказами те, що померла ОСОБА_5 не мала бажання та волевиявлення на відчуження квартири.

27. Заявник також зазначає, що судами проігноровані доводи стосовно спливу позовної давності для звернення ОСОБА_1 до суду, із позовом про визнання недійсним договору купівлі-продажу та витребування квартири ОСОБА_4 21 січня 2020 року стороною позивача надано клопотання про поновлення строку на звернення до суду з цим позовом, отже позивачем фактично визнано пропуск строку позовної давності для звернення до суду з цим позовом. З позовною заявою у цій справі позивачка звернулася до суду 14 грудня 2017 року, тобто після спливу 21 року після укладення та чинності оспорюваного договору (13 серпня 1996 року), після спливу трирічного строку з моменту набуття ОСОБА_4 права власності на квартиру та проведення відповідної державної реєстрації цього права (02 грудня 2014 року) та після спливу трирічного строку, після переходу до позивачки, на її думку, прав та обов`язків померлої ОСОБА_5 ( ІНФОРМАЦІЯ_2 ). Оскільки ОСОБА_1 стало відомо про порушення її права на отримання у спадок квартири щонайменше з моменту настання строку для звернення до нотаріуса із заявою про отримання свідоцтва на спадщину (24 квітня 2014 року), позовна давність за вимогою про витребування спірної квартири сплинула 24 квітня 2017 року, до звернення ОСОБА_1 з позовом у цій справі.

Надходження касаційної скарги до суду касаційної інстанції

28. Ухвалою Верховного Суду від 12 червня 2023 року відкрито касаційне провадження у справі № 761/46056/17.

29. Ухвалою Верховного Суду від 20 вересня 2023 рокусправу № 761/46056/17 призначено до судового розгляду колегією у складі п`яти суддів у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи.

Доводи особи, яка подала відзив на касаційну скаргу

30. У поданому відзиві на касаційну скаргу представник ОСОБА_1 - ОСОБА_6 посилається на те, що доводи касаційної скарги, які є аналогічними доводам апеляційної скарги, є безпідставними. Судові рішення вважає законними та обґрунтованими такими, що ухвалені з дотриманням норм матеріального і процесуального права. Звертає увагу, що договір дарування квартири від 14 вересня 1995 року, на підставі якого ОСОБА_5 набула право власності на спірну квартиру, був зареєстрований в БТІ лише 12 жовтня 2004 року, тобто після укладення оспорюваного купівлі-продажу від 13 серпня 1996 року. Надані суду документи на підтвердження заявлених позовних вимог були отримані у законний спосіб та об`єктивно оцінені судами попередніх інстанцій, як належні та допустимі докази.

Фактичні обставини справи, встановлені судами

31. ІНФОРМАЦІЯ_1 померла ОСОБА_5 , яка є троюрідною сестрою позивачки ОСОБА_1 .

32. 24 квітня 2014 року позивачка звернулася до Дванадцятої київської державної нотаріальної контори із заявою про прийняття спадщини після померлої ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_5 , на підставі якої було заведено спадкову справу.

33. Після смерті спадкодавця відкрилася спадщина на квартиру АДРЕСА_1 , яка належала померлій на підставі договору дарування від 14 вересня 1995 року.

34. Відповідно до договору купівлі-продажу від 13 серпня 1996 року, зареєстрованого на Товарній будівельно-паливній біржі «Українська біржа» за реєстраційним № 1/1308-525, зареєстрованого КП «Київське міське бюро технічної інвентаризації та реєстрації права власності на об`єкти нерухомого майна» 21 серпня 1996 року, в реєстраційній книзі № д.121-96 за реєстровим № 27320, укладеного від імені ОСОБА_5 , квартира АДРЕСА_1 була продана ОСОБА_2 .

35. У договорі купівлі-продажу від 13 серпня 1996 року вказано, що квартира належала на праві власності ОСОБА_5 на підставі договору дарування № 4С-842, посвідченого державним нотаріусом Третьої київської державної нотаріальної контори 14 серпня 1995 року і зареєстрованого в БТІ м. Києва 22 серпня 1995 року за № 9564.

36. Відповідно до листів КП «Київське міське бюро технічної інвентаризації та реєстрації права власності на об`єкти нерухомого майна» від 21 серпня 2015 року № 10566 (И-2015), від 28 серпня 2015 року

№ 11054 (И-2015) договір купівлі-продажу квартири АДРЕСА_1 від 13 серпня 1996 року, зареєстрований на Товарній будівельно-паливній біржі «Українська біржа» № 1/1308-525, в Бюро не реєструвався. В реєстровій книзі № д.121-96 за реєстровим № 27320 в БТІ проведена реєстрація права власності на інші об`єкти нерухомого майна за новими поштовими адресами.

37. Також в договорі купівлі-продажу від 13 серпня 1996 року вказано, що він є додатком до біржового контракту від 13 серпня 1996 року за № 1/1308. Відповідний біржовий контракт відсутній.

38. Договір дарування від 14 вересня 1995 року був зареєстрований лише 12 жовтня 2004 року, а не в 1995 року під реєстровим номером 7572.

39. 25 липня 2014 року ОСОБА_2 зареєстрував за собою право власності на спірну квартиру та того ж дня на підставі договору купівлі-продажу квартири, посвідченого приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Кащуком В. О., зареєстрованого в реєстрі за № 245, продав її ОСОБА_3 .

40. 02 грудня 2014 року між ОСОБА_3 та ОСОБА_4 було укладено договір купівлі-продажу квартири, посвідчений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Склярем О. Л., зареєстрований за № 2867, відповідно до якого ОСОБА_3 продав, а ОСОБА_4 купив спірну квартиру.

41. Також встановлено, що у провадженні Шевченківського управління поліції ГУНП України в м. Києві знаходиться кримінальне провадження № 42015100100000193 за фактом вчинення шахрайських дій щодо заволодіння квартирою АДРЕСА_1 , в якому ОСОБА_1 залучена як потерпіла.

42. В рамках вказаного кримінального провадження призначена і проведена почеркознавча експертиза з приводу належності підпису в договорі купівлі-продажу від 13 серпня 1996 року померлій ОСОБА_5

43. ОСОБА_1 було надано до суду належним чином завірену слідчим копію висновку експерта № 8-4/1882 від 06 грудня 2017 року та письмовий дозвіл старшого слідчого СВ Шевченківського управління поліції ГУНП у місті Києві Коваленко О. А. на використання копії зазначеного висновку під час судового розгляду справи № 761/46056/17.

44. Висновком експерта Київського науково-дослідного експертно-криміналістичного центру від 06 грудня 2017 року за № 8-4/1882 за результатами дослідження підпису в оригіналі договору купівлі-продажу квартири АДРЕСА_1 , укладеного між ОСОБА_5 та ОСОБА_2 і зареєстрованого на Товарній будівельно-паливній біржі за реєстровим № 1/1308-525, встановлено, що рукописний текст та підпис у договорі купівлі-продажу від 13 серпня 1996 року у графі «Подписи» виконані не ОСОБА_5 , а іншою особою.

45. ОСОБА_5 після 13 серпня 1996 року проживала разом з матір`ю в спірній квартирі, сплачувала комунальні послуги, укладала договори з Шевченківським управлінням житлового господарства про участь у витратах на утримання будинку АДРЕСА_3 , встановлювала у зазначеній квартирі і пломбувала лічильники холодної і гарячої води, отримувала кореспонденцію за вказаною адресою.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

46. Заслухавши доповідь судді-доповідача, перевіривши доводи касаційної скарги та матеріали справи, колегія суддів дійшла наступних висновків.

47. Згідно з пунктами 1, 4 частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права, якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.

48. Відповідно до частини першої статті 400 ЦПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

49. Відповідно до частин першої, другої та п`ятої статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

50. Здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором.У випадку, якщо закон або договір не визначають ефективного способу захисту порушеного, невизнаного або оспореного права, свободи чи інтересу особи, яка звернулася до суду, суд відповідно до викладеної в позові вимоги такої особи може визначити у своєму рішенні такий спосіб захисту, який не суперечить закону (стаття 5 ЦПК України).

51. Статтею 15 ЦК України передбачено, що кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання

або оспорювання, а також на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства. Порушення права пов`язане з позбавленням його суб`єкта можливості здійснити (реалізувати) своє право повністю або частково.

52. Під способами захисту суб`єктивних цивільних прав розуміють закріплені законом матеріально-правові заходи примусового характеру, за допомогою яких проводиться поновлення (визнання) порушених (оспорюваних) прав та вплив на порушника.

53. Тлумачення вказаних норм права свідчить, що цивільні права/інтереси захищаються у спосіб, який передбачений законом або договором, та є ефективним для захисту конкретного порушеного або оспорюваного права/інтересу позивача. Якщо закон або договір не визначають такого ефективного способу захисту, суд відповідно до викладеної в позові вимоги позивача може визначити у рішенні такий спосіб захисту, який не суперечить закону.

54. Загальний перелік способів захисту цивільного права та інтересів визначені у статті 16 ЦК України, в якій зазначено, що кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового

або майнового права та інтересу. Суд може захистити цивільне право

або інтерес іншим способом, що встановлений договором або законом.

55. Велика Палата Верховного Суду неодноразово зазначала, що застосування конкретного способу захисту цивільного права залежить як від виду та змісту правовідносин, які виникли між сторонами, від змісту права чи інтересу, за захистом якого звернулася особа, так і від характеру його порушення, невизнання або оспорення. Такі право чи інтерес мають бути захищені судом у спосіб, який є ефективним, тобто таким, що відповідає змісту відповідного права чи інтересу, характеру його порушення, невизнання або оспорення та спричиненим цими діяннями наслідкам (подібні висновки викладені у постановах Великої Палати Верховного Суду від 05 червня 2018 року у справі № 338/180/17, провадження № 14-144цс18; від 11 вересня 2018 року у справі № 905/1926/16, провадження

№ 12-187гс18; від 30 січня 2019 року у справі № 569/17272/15-ц, провадження № 14-338цс18; від 11 вересня 2019 року у справі

№ 487/10132/14-ц, провадження № 14-364цс19; від 06 квітня 2021 року

у справі № 925/642/19, провадження № 12-84гс20 та інших).

56. Ефективний захист порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів позивача у цивільному процесі можливий за умови, що такі права, свободи чи інтереси справді порушені, а позивач використовує цивільне судочинство саме для такого захисту, а не з іншою метою.

57. Застосування судом того чи іншого способу захисту має приводити

до відновлення порушеного права позивача.

58. Неправильно обраний спосіб захисту зумовлює прийняття рішення

про відмову в задоволенні позову незалежно від інших встановлених судом обставин (постанови Великої Палати Верховного Суду: від 29 вересня

2020 року у справі № 378/596/16-ц, провадження № 14-545цс19,

від 15 вересня 2022 року у справі № 910/12525/20, провадження

№ 12-61гс21 (пункт 148)).

59. У справі, яка переглядається Верховним Судом, ОСОБА_1 як спадкоємиця померлої ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_5 , звернувся до суду з позовом, у якому просила:

- визнати недійсним договір купівлі-продажу квартири

АДРЕСА_1 від 13 серпня 1996 року, укладений між

ОСОБА_5 та ОСОБА_2 , зареєстрований на Товарній будівельно-паливній біржі «Українська біржа» за реєстраційним

№ 1/1308-525;

- визнати за нею право власності в порядку спадкування за законом на квартиру АДРЕСА_1 , загальною площею 32,8 кв. м, житловою площею 18,8 кв. м;

- витребувати вказану квартиру з володіння ОСОБА_4 на її користь.

60. У позові посилалася на те, що її права порушені, оскільки належна їй з моменту відкриття спадщини після смерті ОСОБА_5 спірна квартира вибула з її володіння поза її волею через шахрайські дії невідомих осіб.

61. Переглядаючи судові рішення та надаючи оцінку відповідним доводам касаційної скарги, Верховний Суд виходить з наступного.

Щодо вимог про визнання договору купівлі-продажу квартири недійсним

62. Закони та інші нормативно-правові акти не мають зворотної дії в часі, крім випадків, коли вони пом`якшують або скасовують відповідальність особи (частина перша статті 58 Конституції України).

63. Вимоги щодо змісту та форми правочинів визначаються законодавством, чинним на момент їх укладання. Це саме положення стосується й підстав визнання правочинів недійсними. При розгляді справ про визнання правочину недійсним він оцінюється на предмет відповідності вимогам законодавства, чинного на час його укладення. Тобто, на правочини, укладені до моменту набрання чинності ЦК України, тобто

до 01 січня 2004 року, поширюється законодавство, чинне на момент їх укладення, зокрема ЦК Української РСР 1963 року.

64. Отже, у спірних правовідносинах підлягає застосуванню законодавство, яке було чинним на момент укладення оспорюваного договору даруваннявід 13 серпня 1996 року, тобто ЦК Української РСР 1963 року.

65. Відповідно до статті 47 ЦК Української РСРнотаріальне посвідчення угод обов`язкове лише у випадках, зазначених у законі. Недодержання в цих випадках нотаріальної форми тягне за собою недійсність угоди з наслідками, передбаченими частиною другою статті 48 цього Кодексу.

66. У статті 48 цього Кодексу визначено, що недійсною є угода, яка не відповідає вимогам закону.

67. Договір купівлі-продажу жилого будинку повинен бути нотаріально посвідчений, якщо хоча б однією з сторін є громадянин. Недодержання цієї вимоги тягне недійсність договору (стаття 47 цього Кодексу). Договір купівлі-продажу жилого будинку підлягає реєстрації у виконавчому комітеті місцевої ради народних депутатів (стаття 227 ЦК УРСР).

68. Суд першої інстанції, з висновком якого погодився й суд апеляційної інстанції, встановив, що сторонами договору купівлі-продажу

від 13 серпня 1996 року, зареєстрованого на Товарній будівельно-паливній біржі «Українська біржа» за реєстраційним № 1/1308-525, зазначені

ОСОБА_5 та ОСОБА_2 , а відтак, договір підлягав обов`язковому нотаріальному посвідченню. Однак цей договір викладений у простій письмовій формі і не підписаний продавцем. До того ж цей договір не було належним чином зареєстровано.

69. При проведенні слідчих дій у рамках кримінального провадження

№ 42015100100000193 за фактом вчинення шахрайських дій щодо заволодіння квартирою АДРЕСА_1 , в якому ОСОБА_1 залучена як потерпіла, було призначено та проведено почеркознавчу експертизу щодо належності підпису в договорі купівлі-продажу від 13 серпня 1996 року померлій, ІНФОРМАЦІЯ_1

ОСОБА_5 . Висновком експерта КНДЕКЦ від 06 грудня

2017 року за № 8-4/1882 встановлено, що рукописний текст та підпис у договорі купівлі-продажу від 13 серпня 1996 року у графі «Подписи» виконані не ОСОБА_5 , а іншою особою.

70. Вказані обставини об`єктивно встановлені судами попередніх інстанцій, судами надана належна оцінка поданим сторонами доказам, а доводи касаційної скарги у цій частині фактично зводяться до переоцінки доказів у справі і на обґрунтованість висновків судів не впливають.

71. Слід звернути увагу, що встановлення обставин справи, дослідження та оцінка доказів є прерогативою судів першої та апеляційної інстанцій. Це передбачено статтями 77 78 79 80 89 367 ЦПК України. Суд касаційної інстанції не наділений повноваженнями втручатися в оцінку доказів (постанова Великої Палата Верховного Суду від 16 січня 2019 року у справі № 373/2054/16-ц, провадження № 14-446цс18).

72. У той же час необхідно звернути увагу, що Велика Палата Верховного Суду у пункті 69 постанови від 04 червня 2019 року у справі № 916/3156/17 погодилася з висновками, викладеними у постанові Верховного Суду України від 02 березня 2016 року у справі № 6-308цс16, у постановах Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду від 03 жовтня 2018 року у справі № 369/2770/16-ц і від 07 листопада 2018 року у справі № 357/3394/16-ц щодо того, що якщо недійсність правочину встановлена законом, то визнання недійсним такого правочину судом не вимагається, визнання недійсним нікчемного правочину законом не передбачається, оскільки нікчемним правочин є в силу закону. Отже, такий спосіб захисту, як визнання недійсним нікчемного правочину, не є способом захисту прав та інтересів, установленим законом.

73. Разом із цим, суди попередніх інстанцій дійшли помилкового висновку про наявність підстав для визнання недійсним оспорюваного договору купівлі-продажу, оскільки визнання недійним договору, недійсність якого була встановлена ЦК Української РСР, не вимагається, а захист порушених прав особи, яка вважає себе власником майна, але не володіє ним, можливий шляхом пред`явлення віндикаційного позову до особи, яка незаконно володіє цим майном, з підстав, передбачених статтею 388 ЦК України.

74. За таких обставин, судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій у частині вирішення позовних вимог ОСОБА_1 про визнання недійсним договору купівлі-продажу слід скасувати та ухвалити нове судове рішення про відмову у задоволенні позову у цій частині.

Щодо вимог про витребування квартири із чужого незаконного володіння

75. У статті 41 Конституції України та статті 321 ЦК України визначено, що право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні.

76. Відповідно до статті 328 ЦК України право власності набувається

на підставах, що не заборонені законом, зокрема із правочинів. Право власності вважається набутим правомірно, якщо інше прямо не випливає

із закону або незаконність набуття права власності не встановлена судом.

77. Статтею 330 ЦК України встановлено, що, якщо майно відчужене особою, яка не мала на це права, добросовісний набувач набуває право власності на нього, якщо відповідно до статті 388 ЦК України майно не може бути витребуване у нього.

78. Власник має право витребувати своє майно від особи, яка незаконно,

без відповідної правової підстави заволоділа ним (стаття 387 ЦК України).

79. Витребування майна шляхом віндикації застосовується до відносин речово-правового характеру, зокрема якщо між власником і володільцем майна немає договірних відносин і майно перебуває у володільця не на підставі укладеного з власником договору.

80. Право власника на витребування майна від добросовісного набувача

на підставі частини першої статті 388 ЦК України залежить від того, у який спосіб майно вибуло з його володіння. Ця норма передбачає вичерпне коло підстав, коли за власником зберігається право на витребування свого майна від добросовісного набувача.

81. Подібний правовий висновок викладений у постанові Верховного Суду України від 17 лютого 2016 року у справі № 6-2407цс15.

82. Однією з підстав витребування майна від добросовісного набувача

є вибуття майна з володіння власника або особи, якій він передав майно

у власність, не з їхньої волі іншим шляхом.

83. Можливість власника реалізувати його право витребувати майно від добросовісного набувача згідно зі статтею 388 ЦК України залежить від того, на якій підставі добросовісний набувач набув це майно у власність, а у разі набуття його за оплатним договором - також від того, як саме майно вибуло з володіння власника чи особи, якій власник це майно передав у володіння. Якщо майно було набуте безвідплатно в особи, яка не мала права його відчужувати, власник має право витребувати його від добросовісного набувача у всіх випадках (частина третя статті 388 ЦК України). Коло підстав, за яких власник має право витребувати майно від добросовісного набувача, є вичерпним (частини перша - третя статті 388 ЦК України). Задоволення вимоги про витребування нерухомого майна з незаконного володіння особи, за якою воно зареєстроване на праві власності, відповідає речово-правовому характеру віндикаційного позову та призводить до ефективного захисту прав власника. Власник з дотриманням вимог статей 387 і 388 ЦК України може витребувати належне йому майно від особи, яка є останнім його набувачем, незалежно від того, скільки разів це майно було відчужене до того, як воно потрапило у володіння останнього набувача. Для такого витребування оспорювання наступних рішень органів державної влади чи місцевого самоврядування, договорів, інших правочинів щодо спірного майна і документів, що посвідчують відповідне право, не є ефективним способом захисту права власника.

84. Подібні висновки викладені у постановах Великої Палати Верховного Суду від 15 травня 2019 року у справі № 522/7636/14-ц (провадження № 14-636цс18), від 21 серпня 2019 року у справі № 911/3681/17 (провадження № 12-97гс19), від 16 червня 2020 року у справі № 372/266/15-ц (провадження № 14-396цс19) та у постановах Верховного Суду від 08 липня 2020 року у справі № 462/5536/16-ц (провадження

№ 61-34501св18), від 15 травня 2019 року у справі № 462/5804/16-ц (провадження № 61-39342св18), від 26 лютого 2020 року у справі № 263/16124/17 (провадження № 61-5121св19), від 01 грудня 2021 року у справі № 463/2340/17 (провадження № 61-16441св20).

85. Суд першої інстанції, з висновком якого погодився й апеляційний суд, встановив, що позивачка в установленому законом порядку прийняла спадщину, з часу її відкриття набула речові права на успадковану квартиру, однак спірна квартира перейшла у володіння інших осіб на підстав договору купівлі-продажу, укладеного 13 серпня 1996 року від імені попереднього власника - ОСОБА_5 , померлої ІНФОРМАЦІЯ_1 , тобто на підставі недійсного правочину.

86. За таких обставин суди попередніх інстанцій дійшли обґрунтованого висновку, що спірна квартира вибула з володіння ОСОБА_1 незаконним шляхом, поза її волею, що є підставою для її витребування у добросовісного набувача відповідно до пункту 3 частини першої статті 388 ЦК України.

87. У касаційній скарзі заявник указує на те, що він є добросовісним набувачем, а витребування у нього квартири не відповідає принципу пропорційності.

88. У пункті 58 постанови Великої Палати Верховного Суду від 14 грудня

2022 року у справі № 461/12525/15-ц (провадження № 14-190цс20) зроблено висновок, що: «розглядаючи справи щодо застосування положень статті 388 ЦК України у поєднанні з положеннями статті 1 Першого Протоколу

до Конвенції, суди повинні самостійно, з урахуванням усіх встановлених обставин справи дійти висновку про наявність підстав для втручання

у мирне володіння майном особи, що набула це майно за відплатним договором, виходячи з принципів мирного володіння майном

(див. постанову Великої Палати Верховного Суду від 07 листопада 2018 року у справі № 488/6211/14-ц, провадження № 14-235цс18), а також надати оцінку тягаря, покладеного на цю особу таким втручанням. Такими обставинами можуть бути, зокрема, підстави та процедури набуття майна добросовісним набувачем, порівняльна вартість цього майна з майновим станом особи, спрямованість волевиявлення учасників правовідносин

та їх фактичні наміри щодо цього майна тощо.

89. Верховний Суд у постанові від 30 серпня 2023 року у справі

№ 712/9803/20 дійшов висновку про те, що право власності на майно, яке було передано за угодами щодо його відчуження поза волею власника, не набувається, у тому числі й добросовісним набувачем, оскільки це майно може бути в нього витребуване. Право власності дійсного власника в такому випадку презюмується і не припиняється із втратою ним цього майна. Таким чином, у випадку якщо майно вибуло з володіння законного власника поза його волею, останній може розраховувати на повернення такого майна, незважаючи на добросовісність та відплатність його набуття сторонніми особами, і має право звернутися до суду з позовом про витребування майна з чужого незаконного володіння.

90. Відповідач ОСОБА_4 не надав безспірних доказів фактичного користування спірною квартирою з 2016 року, доказів систематичної сплати комунальних платежів, утримання спірної квартири та безпосереднього проживання ним у квартирі, як в єдиному для нього житлі. Окрім зазначеного, ОСОБА_4 зареєстрований в квартирі АДРЕСА_4 , що доводить наявність у останнього житла.

91. Верховний Суд вважає, що за обставин справи, яка переглядається касаційним судом, витребування квартири, яка вибула з володіння власника на підставі недійсного договору, на укладення якого власник не мав волевиявлення, є легітимним та пропорційним заходом, застосованим судами.

92. Відповідач ОСОБА_4 не позбавлений можливості на захист своїх прав відповідно до статей 22 390 661 ЦК України. Вказане відповідає висновку, викладеному Верховним Судом України у постанові

від 16 грудня 2015 року у справі № 6-2510цс15 та Великою Палатою Верховного Суду у постановах від 07 листопада 2018 року у справі

№ 488/6211/14-ц, провадження № 14-235цс18 та від 29 травня 2019 року

у справі № 367/2022/15-ц, провадження № 14-376цс18.

93. Загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки (стаття 257 ЦК України).

94. Відповідно до частини першої статті 261 ЦК України перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила.

95. Сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові. Якщо суд визнає поважними причини пропущення позовної давності, порушене право підлягає захисту (частини четверта, п`ята статті 267ЦК України).

96. У постанові від 07 листопада 2018 року у справі № 372/1036/15-ц (провадження № 14-252цс18) Велика Палата Верховного Суду зазначила, що «для правильного застосування частини першої статті 261 ЦК України при визначенні початку перебігу позовної давності має значення не тільки безпосередня обізнаність особи про порушення її прав, а й об`єктивна можливість цієї особи знати про обставини порушення її прав. Виходячи з вимог статті 261 ЦК України позовна давність застосовується лише за наявності порушення права особи. Тобто, перш ніж застосувати позовну давність, суд має з`ясувати та зазначити в судовому рішенні, чи порушене право або охоронюваний законом інтерес позивача, за захистом якого той звернувся до суду. Якщо таке право чи інтерес не порушені, суд відмовляє в позові з підстави його необґрунтованості. І лише якщо буде встановлено, що право або охоронюваний законом інтерес особи дійсно порушені, але позовна давність спливла і про це зроблено заяву іншою стороною у справі, суд відмовляє в позові у зв`язку зі спливом позовної давності за відсутності поважних причин її пропущення, наведених позивачем».

97. У постанові Великої Палати Верховного Судувід 19 листопада 2019 року в справі № 911/3677/17 (провадження № 12-119гс19) вказано, що «для визначення моменту виникнення права на позов важливими є як об`єктивні (сам факт порушення права), так і суб`єктивні (особа довідалася або повинна була довідатись про це порушення) чинники. Аналіз стану поінформованості особи, вираженого дієсловами «довідалася» та «могла довідатися» у статті 261 ЦК України, дає підстави для висновку про презумпцію можливості та обов`язку особи знати про стан своїх майнових прав, а тому доведення факту, через який позивач не знав про порушення свого цивільного права і саме з цієї причини не звернувся за його захистом до суду, недостатньо. Позивач повинен також довести той факт, що він не міг дізнатися про порушення свого цивільного права. Відповідач, навпаки, мусить довести, що інформацію про порушення можна було отримати раніше.

98. Таким чином, визначаючи початок перебігу позовної давності у цьому спорі, слід враховувати, коли про порушене право довідалася або могла довідатися позивачка, а саме про те, що спірна квартира протиправно перейшла у володіння іншої особи.

99. Надаючи оцінку строку звернення до суду із цим позовом, суд першої інстанції встановив, що після подання ОСОБА_1 заяви про прийняття спадщини нотаріус повідомив про те, що ОСОБА_5 залишила після себе заповіт на іншу особу, а саме, на ОСОБА_7 , яка також звернулася до нотаріуса із заявою при прийняття спадщини, однак пропустила шестимісячний строк для подання такої зави. Рішенням Апеляційного суду міста Києва від 16 червня 2016 року рішення Шевченківського районного суду від 10 березня 2016 року у справі № 761/36673/15-ц, яким було задоволено позов ОСОБА_7 до ОСОБА_1 про надання додаткового строку про прийняття спадщини, було скасоване та ухвалено нове судове рішення про відмову в позові ОСОБА_7 . Таким чином у ОСОБА_1 фактично з`явилася можливість на реалізацію своїх спадкових прав 16 червня 2016 року, після вирішення спору у справі № 761/36673/15-ц.

100. Представник ОСОБА_1 стверджувала, що про існування оспорюваного договору купівлі-продажу спірної квартири їй стало відомо лише у 2016 році безпосередньо від ОСОБА_7 під час судового процесу про надання їй додаткового строку для подання заяви про прийняття спадщини.

101. В лютому 2017 року представник ОСОБА_1 ознайомився з матеріалами справи № 761/27800/15-ц за позовом ОСОБА_7 до

ОСОБА_2 , третя особа ОСОБА_4 , про визнання договору купівлі-продажу квартири від 13 серпня 1996 року недійсним, після чого

ОСОБА_1 вперше була ознайомлена зі змістом оспорюваного договору купівлі-продажу квартири. Тоді ж її представник отримав інформацію щодо кримінального провадження № 42015100100000193 від 24 липня 2015 року, розпочатого Шевченківським УП ГУНП у м. Києві за заявою ОСОБА_7 щодо шахрайського заволодіння спірною квартирою, і отримала копії документів, які надала ОСОБА_7 до суду як докази недійсності договору купівлі-продажу квартири, датованого 13 серпня 1996 року. В подальшому 28 березня 2017 року ОСОБА_1 звернулася з заявою до слідчого про залучення її як потерпілої у кримінальному провадженні.

102. Вказані обставини підтверджують правильність висновків судів попередніх інстанцій про відсутність підстав для застосування до вимоги про витребування квартири наслідків спливу позовної давності.

103. Суд першої інстанції, з висновком якого погодився й апеляційний суд, дійшов цілком об`єктивного висновку щодо відсутності правових підстав для задоволення заяви про застосування строків позовної давності, оскільки звернувшись до суду із цим позовом у грудні 2017 року, позивачка не пропустила строк звернення до суду, враховуючи, що їй стало відомо про оспорюваний договір купівлі-продажу квартири від 13 серпня 1996 року у лютому 2017 року. Матеріали справи не містять доказів про те, що ОСОБА_1 було відомо про порушення її прав та інтересів раніше.

Щодо вимоги про визнання права власності на спірну квартиру

АДРЕСА_5 . Відповідно до статті 1216 ЦК України спадкуванням є перехід прав

та обов`язків (спадщини) від фізичної особи, яка померла (спадкодавця),

до інших осіб (спадкоємців).

105. У статті 1223 ЦК України визначено, що право на спадкування мають особи, визначені у заповіті. У разі відсутності заповіту, визнання його недійсним, неприйняття спадщини або відмови від її прийняття спадкоємцями за заповітом, а також у разі неохоплення заповітом усієї спадщини право на спадкування за законом одержують особи, визначені у статтях 1261-1265 цього Кодексу.

106. Право на спадкування виникає у день відкриття спадщини.

107. Відповідно до положень статей 1268-1269 ЦК України порядок прийняття спадщини встановлюється залежно від того чи проживав постійно спадкоємець разом із спадкодавцем на час відкриття спадщини та від особливостей правового статусу спадкоємця як малолітньої, неповнолітньої, недієздатної особи або ж особи, цивільна дієздатність якої обмежена.

108. Спадкоємець, який бажає прийняти спадщину, але на час відкриття спадщини не проживав постійно зі спадкодавцем, має подати нотаріусу заяву про прийняття спадщини (частина перша статті 1269 ЦК України).

109. Відповідно до частини п`ятої статті 1268 ЦК України визначено, що незалежно від часу прийняття спадщини вона належить спадкоємцеві з часу відкриття спадщини.

110. Право власності спадкоємця на спадкове майно може підлягати захисту в судовому порядку шляхом його визнання у разі, якщо таке право оспорюється або не визнається іншою особою, а також у разі втрати ним документа, який засвідчує його право власності.

111. Враховуючи обставини справи, специфіку спірних правовідносин, колегія суддів вважає, що визнання за спадкоємцем права власності на спірну квартири у порядку спадкування за законом слід визнати таким, що спрямоване на остаточне вирішення спору та ефективне поновлення прав позивачки.

112. Частиною першою статті 412 ЦПК України визначено, що підставами для скасування судових рішень повністю або частково і ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни рішення є неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права.

113. Зважаючи на те, що у справі не вимагається збирання або додаткової перевірки чи оцінки доказів, обставини справи встановлені судами

повно, але допущено неправильне застосування норм матеріального права, судові рішення судів попередніх інстанцій підлягають скасуванню в частині задоволення позову ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , ОСОБА_3 ,

ОСОБА_4 про визнання недійсним договору купівлі-продажу квартири з ухваленням нового судового рішення про відмову у задоволенні зазначених позовних вимог.

114. В іншій частині (визнання права власності у порядку спадкування та витребування квартири) судові рішення підлягають залишенню без змін.

Керуючись статтями 400 409 410 412 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

1. Касаційну скаргу ОСОБА_4 , від імені якого діє адвокат Вегера Андрій Анатолійович, задовольнити частково.

2. Рішення Шевченківського районного суду міста Києва від 06 липня

2022 року та постанову Київського апеляційного суду від 21 березня

2023 року в частині вирішення позовних вимог ОСОБА_1 про визнання недійсним договору купівлі-продажу квартири АДРЕСА_1 від 13 серпня 1996 року, укладеного між

ОСОБА_5 та ОСОБА_2 , зареєстрованого на Товарній будівельно-паливній біржі «Українська біржа» за реєстраційним № 1/1308-525, скасувати і ухвалити у цій частині нове судове рішення, яким у задоволенні зазначених позовних вимог ОСОБА_1 відмовити.

3. Рішення Шевченківського районного суду міста Києва від 06 липня

2022 року та постанову Київського апеляційного суду від 21 березня

2023 року в частині задоволення позову ОСОБА_1 про визнання права власності у порядку спадкування і витребування майна з чужого незаконного володіння - залишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий Є. В. Синельников Судді О. В. Білоконь О. М. Осіян Н. Ю. Сакара В. В. Шипович