П О С Т А Н О В А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

27 червня 2018 року

м. Київ

справа №712/14562/17-ц

провадження № 61-26174 ск 18

Верховний Суд у складі постійної колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:

Олійник А. С. (суддя-доповідач), Кузнєцова В. О., Усика Г. І.,

учасники справи:

позивач (відповідач за зустрічним позовом) - ОСОБА_4,

відповідач (позивач за зустрічним позовом) - ОСОБА_5,

розглянувши у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_5 на рішення Соснівського районного суду м. Черкаси від 18 липня 2017 року та ухвалу Апеляційного суду Черкаської області від 11 жовтня 2017 року у складі колегії суддів: Бородійчука В.Г., Карпенко О.В., Нерушак Л.В., у справі за позовом ОСОБА_4 до ОСОБА_5 про стягнення заборгованості та за зустрічним позовом ОСОБА_5 до ОСОБА_4 про витребування боргової розписки,

ВСТАНОВИВ:

У грудні 2016 року ОСОБА_4 звернувся до суду з позовом до ОСОБА_5 про стягнення заборгованості за договором позики.

В обґрунтування позову позивач посилався на те, що 05 грудня 2013 року між ним та відповідачем укладений договір строкової позики, згідно з яким він надав ОСОБА_5 грошові кошти в сумі 5 200 Євро з умовою повернення не пізніше 06 лютого 2014 року, на підтвердження чого відповідач написала розписку. Однак у встановлений строк ОСОБА_5 борг не повернула і до цього часу від повернення коштів ухиляється.

Позивач просив суд стягнути з відповідача на свою користь борг за договором позики від 05 грудня 2013 року в сумі 5 200 Євро, три проценти річних від простроченої суми в розмірі 462 Євро, що становить 5 662 Євро та еквівалентно 155 353 грн, також сплачену суму судового збору в розмірі 1 553,53 грн.

Крім того, позивач просив суд накласти арешт на майно, що належить відповідачу на праві власності в межах заявлених вимог, а саме: квартиру АДРЕСА_1; товари, майно та розрахункові рахунки магазину «ІНФОРМАЦІЯ_1», який знаходиться на АДРЕСА_2 та власником якого є ОСОБА_5

06 квітня 2017 року ОСОБА_5 звернулася до суду із зустрічним позовом до ОСОБА_4 про витребування боргової розписки.

В обґрунтування зустрічного позову зазначила, що між сторонами у справі 05 грудня 2013 року укладено усний договір позики, про що нею власноручно складено розписку на отримання коштів у сумі 5 200 Євро з умовою повернення 06 лютого 2014 року.

Умови договору вона виконала і до вказаної в розписці дати повернула ОСОБА_4 всю суму боргу. При цьому, ОСОБА_4 оригінал розписки їй не повернув.

Просила суд зобов'язати ОСОБА_4 повернути їй вказану розписку, як підтвердження виконання її боргових зобов'язань.

Рішенням Соснівського районного суду м. Черкаси від 18 липня 2017 року, залишеним без змін ухвалою Апеляційного суду Черкаської області від 11 жовтня 2017 року, позов задоволено частково. Стягнуто зі ОСОБА_5 на користь ОСОБА_4 заборгованість за договором позики в сумі 5 200 Євро, а також три проценти річних від простроченої суми в розмірі 462 Євро, що складає 5 662 Євро та еквівалентно 155 353 грн, а також витрати зі сплати судового збору в сумі 1 553 грн 53 коп. В іншій частині позову відмовлено. В задоволенні зустрічного позову відмовлено.

Частково задовольняючи первісний позов та відмовляючи в задоволенні зустрічного позову, суд першої інстанції, з висновками якого погодився й суд апеляційної інстанції, виходив з того, що факт повернення відповідачем отриманих за договором позики коштів не доведено належними доказами.

У поданій 4 серпня 2016 року касаційній скарзі ОСОБА_5 просить скасувати ухвалу Апеляційного суду Черкаської області від 11 жовтня 2017 року та рішення Соснівського районного суду м. Черкаси від 18 липня 2017 року про стягнення зі ОСОБА_5 на користь ОСОБА_4 заборгованості за договором позики в сумі 5 200 Євро, а також три проценти річних від простроченої суми в розмірі 462 Євро, що складає 5 662 Євро та еквівалентно 155 353 грн, а також витрати зі сплати судового збору в сумі 1 553 грн 53 коп., і ухвалити нове рішення, яким у первісному позові відмовити повністю.

Ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 7 листопада 2017 року відкрито касаційне провадження в указаній цивільній справі.

16 травня 2018 року вказану справу разом із матеріалами касаційного провадження передано до Верховного Суду.

Відповідно до підпункту 4 пункту 1 розділу XIII «Перехідні положення» ЦПК України, у редакції Закону України № 2147-VIII від 3 жовтня 2017 року «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України Цивільного процесуального кодексу України Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів», касаційні скарги (подання) на судові рішення у цивільних справах, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цією редакцією Кодексу, передаються до Касаційного цивільного суду та розглядаються спочатку за правилами, що діють після набрання чинності цією редакцією Кодексу.

Касаційну скаргу мотивовано тим, що суди попередніх інстанцій не взяли до уваги всі докази у справі, які, на думку ОСОБА_5, свідчать про припинення зобов'язань за розпискою від 05 грудня 2013 року, зокрема про заміну цих боргових зобов'язань новими відповідно до розписки від 7 березня 2014 року.

Заперечення на касаційну скаргу ОСОБА_4 мотивовані тим, що ОСОБА_5 подала зустрічний позов про витребування боргової розписки, в якому стверджувала, що повернула борг згідно з розпискою від 05 грудня 2013 року. В апеляційній скарзі вона зазначає інше, а саме: про перенесення дати повернення коштів за розпискою від 05 грудня 2013 року на 07 червня 2014 року, збільшення сторонами суми позики і складення нової розписки.

У березні 2014 року ОСОБА_5, знову звернулася до нього з проханням позичити 5 450 Євро та запевнила, що кошти згідно обох розписок поверне до 07 червня 2014 року.

Розписка на суму 5 450 Євро була складена ОСОБА_5 07 березня 2014 року власноручно на одній стороні листа, ніякого запису про те, що ця розписка видана на заміну розписки від 05 грудня 2017 року на момент складання не було.

На вимогу погасити борг остання заявила, що гарантією повернення боргу є гараж № 524 в автокооперативі «Знамя».

На сьогодні з приводу переоформлення гаража відкрито кримінальне провадження, в якому ОСОБА_4 є потерпілим.

У суді першої інстанції, ні ОСОБА_5, ні її адвокат не заявляли про неправильний розрахунок трьох процентів річних від суми 5 200 Євро.

Відповідно до вимог частин першої і другої статті 400 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими. Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Згідно із частиною другою статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Судом встановлено, що оскаржувані судові рішення ухвалено з додержанням норм матеріального та процесуального права, а доводи касаційної скарги цих висновків не спростовують.

Суди першої та апеляційної інстанцій встановили, що 05 грудня 2013 року між позивачем та відповідачем було укладено договір позики у вигляді розписки (оригінал якої є у справі), відповідно до умов якого відповідач отримала від позивача 5 200 Євро та взяла на себе зобов'язання повернути борг не пізніше 06 лютого 2014 року, однак у строк, визначений договором, не виконала взятих на себе зобов'язань і кошти не повернула.

Відповідно до статті 1046 ЦК України за договором позики одна сторона (позикодавець) передає у власність другій стороні (позичальникові) грошові кошти або інші речі, визначені родовими ознаками, а позичальник зобов'язується повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів (суму позики) або таку ж кількість речей того ж роду та такої ж якості. Договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками.

Договір позики вважається укладеним в момент здійснення дій з передачі предмета договору на основі попередньої домовленості (пункт 2 частини першої статті 1046 ЦК України).

Згідно з частиною другою статті 640 ЦК України, якщо відповідно до акта цивільного законодавства для укладення договору необхідні також передання майна або вчинення іншої дії, договір є укладеним з моменту передання відповідного майна або вчинення певної дії.

Письмова форма договору позики внаслідок його реального характеру є доказом не лише факту укладення договору, а й передачі грошової суми позичальнику.

Статтею 202 ЦК України визначено, що правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Правочини можуть бути односторонніми та дво- чи багатосторонніми (договори).

Відповідно до частин першої та другої статті 207 ЦК України правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах, у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами).

Договір позики є одностороннім договором, оскільки після укладення цього договору всі обов'язки за ним, у тому числі повернення предмета позики або визначеної кількості речей того ж роду та такої ж якості, несе позичальник, а позикодавець набуває за цим договором тільки права.

За своєю суттю розписка про отримання в борг грошових коштів є документом, який видається боржником кредитору за договором позики, підтверджуючи як його укладення, так і умови договору, а також засвідчуючи отримання боржником від кредитора певної грошової суми.

Отже, досліджуючи боргові розписки чи договори позики, суди повинні виявляти їх справжню правову природу, незважаючи на найменування документа, і залежно від установлених результатів робити відповідні правові висновки.

Крім того, частиною першою статті 1049 ЦК України встановлено, що за договором позики позичальник зобов'язаний повернути суму позики у строк та в порядку, що передбачені договором.

Таким чином, розписка як документ, що підтверджує боргове зобов'язання, має містити умови отримання позичальником в борг грошей із зобов'язанням їх повернення та дати отримання коштів.

Відповідно до статті 545 ЦК України, прийнявши виконання зобов'язання, кредитор повинен на вимогу боржника видати йому розписку про одержання виконання частково або в повному обсязі.

Якщо боржник видав кредиторові борговий документ, кредитор, приймаючи виконання зобов'язання, повинен повернути його боржникові. У разі неможливості повернення боргового документа кредитор повинен вказати про це у розписці, яку він видає.

Наявність боргового документа у боржника підтверджує виконання ним свого обов'язку.

У справі, яка переглядається в касаційній інстанції, суди попередніх інстанцій, установивши, що укладений між сторонами договір позики є фактом передачі позикодавцем грошової суми позичальнику, дійшов обґрунтованого висновку про виникнення боргового зобов'язання.

Зі змісту наявної в матеріалах справи розписки від 05 грудня 2013 року судами встановлено, що ОСОБА_5 зобов'язалася повернути отримані від позивача кошти до 06 лютого 2014 року. Зазначена розписка підписана ОСОБА_5 і ці обставини сторони не заперечували.

Повернення грошей ОСОБА_5 позивачу не доведено, оскільки боргова розписка знаходилась на момент звернення до суду в позичальника, цьому доказу дана належна оцінка судами.

Доводи касаційної скарги про те, що сторони договору домовились змінити дату повернення взятих у борг коштів, ОСОБА_5 було написано нову розписку від 07 березня 2014 року, в якій строк повернення визначено 07 червня 2014 року та збільшено суму коштів, які підлягали поверненню на 250 Євро до загальної суми 5 450 Євро, а також про те, що ці кошти були повернуті частинами, не заслуговують на увагу, оскільки такі ж доводи вже були предметом оцінки судом апеляційної інстанції, спростовуються встановленими судами обставинами, підставами первісного та зустрічного позовів та зводяться лише до переоцінки доказів.

Суди першої та апеляційної інстанцій розглядали справу в межах позовних вимог, з урахуванням підстав позову, та наданих доказів, яким надали належну оцінку відповідно до статті 212 ЦПК України 2004 року.

Відповідно до частини третьої статті 401 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.

Враховуючи наведене, постійна колегія суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду, вважає за необхідне залишити касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення без змін.

Оскільки ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 07 листопада 2017 року зупинено виконання рішення Соснівського районного суду м. Черкаси від 18 липня 2017 року та ухвали Апеляційного суду Черкаської області від 11 жовтня 2017 року до закінчення касаційного провадження, виконання судових рішень за результатами їх перегляду підлягають поновленню відповідно до вимог частини третьої статті 436 ЦПК України.

Керуючись статтями 400 401 416 436 ЦПК України, Верховний Суд у складі постійної колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду,

ПОСТАНОВИВ :

Касаційну скаргу ОСОБА_5 залишити без задоволення.

Рішення Соснівського районного суду м. Черкаси від 18 липня 2017 року та ухвалу Апеляційного суду Черкаської області від 11 жовтня 2017 року залишити без змін.

Поновити виконання рішення Соснівського районного суду м. Черкаси від 18 липня 2017 року та ухвали Апеляційного суду Черкаської області від 11 жовтня 2017 року.

Постанова оскарженню не підлягає.

Судді: А. С. Олійник

В. О. Кузнєцов

Г.І. Усик