Історія справи

Ухвала КЦС ВП від 05.08.2018 року у справі №522/24450/14

Постанова

Іменем України

27 березня 2019 року

м. Київ

справа № 522/24450/14

провадження № 61-38762св18

Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:

головуючого - Стрільчука В. А.,

суддів: Кузнєцова В. О. (суддя-доповідач), Олійник А. С., Погрібного С. О., Ступак О. В.,

учасники справи:

позивач - Публічне акціонерне товариство «Укрсоцбанк»,

відповідач - ОСОБА_4,

третя особа - ОСОБА_5,

розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу ОСОБА_4 на рішення Приморського районного суду м. Одеси від 21 липня 2015 року у складі головуючого судді Свяченої Ю. Б. та постанову Апеляційного суду Одеської області від 17 травня 2018 року у складі колегії суддів: Гірняк Л. А., Сегеди С. М., Кононенко С. М.,

ВСТАНОВИВ:

Описова частина

Короткий зміст позовних вимог

У грудні 2014 року Публічне акціонерне товариство «Укрсоцбанк» (далі - ПАТ «Укрсоцбанк») звернулося до суду із позовом до ОСОБА_4 про звернення стягнення на предмет іпотеки шляхом визнання права власності на предмет іпотеки.

Позов мотивовано тим, що 03 липня 2008 року між Акціонерно-комерційним банком соціального розвитку«Укрсоцбанк», правонаступником якого є ПАТ «Укрсоцбанк», та ОСОБА_5 укладено кредитний договір, згідно з яким останній надано кредит у розмірі 250 тис. дол. США, зі сплатою 14 % річних та кінцевим терміном повернення кредиту не пізніше 10 серпня 2023 року.

На забезпечення виконання зобов'язань за вищевказаним договором, 03 липня 2008 року між банком та ОСОБА_4 був укладений іпотечний договір, згідно з яким останній передав в іпотеку банку двокімнатну квартиру АДРЕСА_1, яка належить йому на праві приватної власності на підставі договору дарування від 04 жовтня 2002 року.

У зв'язку з неналежним виконанням ОСОБА_5 умов кредитного договору від 03 липня 2008 року утворилась заборгованість, яка станом на 20 липня 2015 року становить 584 922,05 дол. США.

Ураховуючи викладене та уточнені позовні вимоги, ПАТ «Укрсоцбанк» просило в рахунок погашення заборгованості за кредитним договором від 03 липня 2008 року у сумі 584 922,05 дол. США звернути стягнення на предмет іпотеки шляхом визнання за ПАТ «Укрсоцбанк» права власності на предмет іпотеки, а саме - квартиру АДРЕСА_1, яка належить ОСОБА_4 на праві приватної власності на підставі договору дарування від 04 жовтня 2002 року.

Короткий зміст рішень судів

Рішенням Приморського районного суду м. Одеси від 21 липня 2015 року позов ПАТ «Укрсоцбанк» задоволено частково. В рахунок погашення заборгованості за кредитним договором від 03 липня 2008 року, яка станом на 20 липня 2015 року становила 584 922, 05 дол. США, звернуто стягнення на предмет іпотеки, а саме - двокімнатну квартиру, розташовану за адресою: АДРЕСА_1, що належить ОСОБА_4 на праві приватної власності, шляхом продажу предмета іпотеки ПАТ «Укрсоцбанк» від свого імені будь-якій особі-покупцеві на підставі договору купівлі-продажу, з дотриманням вимог Закону України «Про іпотеку» за початковою ціною, встановленою на рівні не нижчому за звичайні ціни на цей вид майна, на підставі оцінки, проведеної суб'єктом оціночної діяльності/незалежним експертом на стадії оцінки майна під час проведення виконавчих дій. Вирішено питання про розподіл судових витрат.

Рішення суду першої інстанції мотивоване тим, що позов є обґрунтованим та підлягає задоволенню, проте не шляхом визнання права власності на предмет іпотеки, як просив позивач, а шляхом продажу предмету іпотеки банком від свого імені будь-якій особі.

Рішенням Апеляційного суду Одеської області від 03 грудня 2015 року апеляційну скаргу ОСОБА_4 задоволено частково, рішення Приморського районного суду м. Одеси від 21 липня 2015 року скасовано та ухвалено нове про відмову в задоволенні позову ПАТ «Укрсоцбанк».

Скасовуючи рішення суду першої інстанції, апеляційний суд виходив із того, що рішення не можна вважати законним та обґрунтованим, оскільки місцевий суд, розглядаючи справу, вийшов за межі позовних вимог. При цьому, оскільки рішення суду оскаржив відповідач, тому посилаючись на розгляд справи в межах доводів апеляційної скарги, апеляційний суд дійшов висновку про відмову в позові.

Ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 21 вересня 2016 року касаційну скаргу ПАТ «Укрсоцбанк» задоволено частково, рішення Апеляційного суду Одеської області від 03 грудня 2015 року скасовано, справу передано на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.

Направляючи справу на новий апеляційний розгляд, суд касаційної інстанції виходив із того, що апеляційний суд в достатньому обсязі не перевірив законності й обґрунтованості рішення суду першої інстанції, чим фактично залишив не розглянутими позовні вимоги ПАТ «Укрсоцбанк».

Постановою Апеляційного суду Одеської області від 17 травня 2018 року апеляційну скаргу ОСОБА_4 залишено без задоволення, рішення Приморського районного суду м. Одеси від 21 липня 2015 року залишено без змін.

Погоджуючись з рішенням районного суду, апеляційний суд виходив із того, що суд першої інстанції визначився з характером спірних правовідносин, нормами матеріального права, які підлягають застосуванню, та дійшов обґрунтованого висновку про часткове задоволення позову. При цьому апеляційний суд зазначив, що районним судом вибрано ефективний спосіб захисту порушеного права позивача предметом якого є звернення стягнення на предмет іпотеки, а його скасування вплине на саму суть порушеного права, що є неприпустимим.

Короткий зміст вимог касаційної скарги та узагальнення її доводів

У касаційній скарзі, поданій у липні 2018 року до Верховного Суду, ОСОБА_4 просить скасувати судові рішення першої та апеляційної інстанцій, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права і порушення норм процесуального права, та ухвалити нове рішення про відмову в позові.

Касаційна скарга обґрунтована тим, що суд першої інстанції при ухваленні рішення вийшов за межі позовних вимог, оскільки ПАТ «Укрсоцбанк» у своєму позові просив в рахунок погашення заборгованості за кредитним договором звернути стягнення на предмет іпотеки шляхом визнання права власності, а місцевий суд ухвалив рішення, яке банком не було заявлено в прохальній частині позову, чим порушив частину першу статті 11 ЦПК України. В свою чергу апеляційний суд, переглядаючи рішення суду першої інстанції, неправильно застосував до спірних правовідносин норми матеріального права, а саме положення статей 328, 335, 336, 392 ЦК України та положення статей 36, 37 Закону України «Про іпотеку», а також правову позицію, яка викладена в постанові ОСОБА_6 Верховного Суд у справі № 760/14438/15-ц про те, що суди не наділені повноваженнями звертати стягнення на предмет іпотеки шляхом визнання права власності на нього за іпотекодержателем.

Ухвалою Верховного Суду від 13 липня2018 року відкрито касаційне провадження у вказаній справі.

Сторони не скористалися своїм правом та не подавали відзивів на касаційну скаргу.

Ухвалою Верховного Суду від 04 березня2019 року справу № 522/24450/14 за позовом ПАТ «Укрсоцбанк» до ОСОБА_4 про звернення стягнення на предмет іпотеки шляхом визнання права власності на предмет іпотеки призначено до судового розгляду.

Мотивувальна частина

Позиція Верховного Суду

Згідно з частиною першою статті 402 ЦПК України у суді касаційної інстанції скарга розглядається за правилами розгляду справи судом першої інстанції в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи з урахуванням статті 400 цього Кодексу.

Частинами першої та другої статті 400 ЦПК України визначено, що під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Згідно із положенням частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційної скарги, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду дійшов висновку, що касаційна скарга підлягає задоволенню з огляду на наступне.

Фактичні обставини справи встановлені судами

Суди попередніх інстанцій установили, що 03 липня 2008 року між Акціонерно-комерційним банком соціального розвитку «Укрсоцбанк» та ОСОБА_5 укладено кредитний договір, згідно з яким останній надано кредит у розмірі 250 тис. дол. США зі сплатою 14 % річних та кінцевим терміном повернення кредиту не пізніше 10 серпня 2023 року.

На забезпечення виконання зобов'язань за вищевказаним договором, 03 липня 2008 року між Акціонерно-комерційним банком соціального розвитку «Укрсоцбанк» та ОСОБА_4 був укладений іпотечний договір, згідно з яким в іпотеку банку передано двокімнатну квартиру, загальною площею 147,6 кв. м, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1, що належить ОСОБА_4 на праві приватної власності на підставі договору дарування від 04 жовтня 2002 року.

У зв'язку з неналежним виконанням ОСОБА_5 зобов'язань за кредитним договором від 03 липня 2008 року утворилась заборгованість, яка станом на 20 липня 2015 року, становить 584 922,05 доларів США.

Мотиви з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

Відповідно до статті 3 ЦПК України 2004 року, кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів.

Відповідно до положень статей 10 і 11 ЦПК України 2004 року суд розглядає цивільні справи в межах заявлених позивачем вимог та зазначених і доведених ним обставин.

У пункті 3 постанови Пленуму Верховного Суду України № 14 від 18 грудня 2009 року «Про судове рішення у цивільній справі» роз'яснено, що вийти за межі заявлених вимог (вирішити незаявлену вимогу, задовольнити вимогу позивача у більшому розмірі, ніж було заявлено) суд має право лише у випадках, прямо передбачених законом.

На порушення вищезазначених вимог закону, суд першої інстанції, з висновком якого погодився й апеляційний суд, виходив із того, що позов щодо звернення стягнення на предмет іпотеки шляхом визнання права власності є необґрунтованим, оскільки суперечить вимогам частини першої статті 39 Закону України «Про іпотеку», однак задовольнив позов частково та в рахунок погашення заборгованості за кредитним договором звернув стягнення на предмет іпотеки шляхом продажу предмета іпотеки ПАТ «Укрсоцбанк» від свого імені будь-якій особі-покупцеві на підставі договору купівлі-продажу, в той час як ПАТ «Укрсоцбанк», звертаючись до суду з указаним позовом, просило в рахунок погашення заборгованості за кредитним договором звернути стягнення на предмет іпотеки шляхом визнання права власності, у зв'язку з чим вийшов за межі позовних вимог.

Зважаючи на те, що у справі не вимагається збирання або додаткової перевірки чи оцінки доказів, обставини справи встановлені судами повно, але допущено неправильне застосування норм матеріального права, оскаржувані судові рішення підлягають скасуванню з ухваленням нового рішення про відмову в задоволенні позову з огляду на наступне.

У частині першій статті 626 ЦК України визначено, щодоговором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

Згідно із частиною першою статті 627 ЦК України відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Статтею 628 ЦК України визначено зміст договору, який становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Відповідно до статті 629 ЦК України договір є обов'язковим для виконання сторонами.

Відповідно до підпункту 2.4.4 іпотечного договору від 03 липня 2008 року іпотекодержатель має право, у разі невиконання іпотекодавцем хоча б одного із своїх обов'язків, встановлених підпунктами 2.1.1 - 2.1.19 цього договору, вимагати дострокового виконання позичальником основного зобов'язання, а у разі його невиконання - задовольнити свої забезпечені іпотекою вимоги шляхом звернення стягнення на предмет іпотеки.

Згідно із пунктом 4.1 іпотечного договору у разі невиконання або неналежного виконання позичальником основного зобов'язання, іпотекодержатель має право задовольнити свої забезпечені іпотекою вимоги шляхом звернення стягнення на предмет іпотеки.

Пунктом 4.5 іпотечного договору передбачено, що іпотекодержатель за своїм вибором звертає стягнення на предмет іпотеки в один із наступних способів: на підставі рішення суду; або на підставі виконавчого напису нотаріуса; або шляхом передачі іпотекодержателю права власності на предмет іпотеки в рахунок виконання забезпечених іпотекою зобов'язань у порядку, встановленому статтею 37 Закону України «Про іпотеку»; або шляхом продажу предмета іпотеки іпотекодержателем від свого імені будь-якій особі-покупцеві на підставі договору купівлі-продажу в порядку, встановленому статтею 38 Закону України «Про іпотеку»; або шляхом організації іпотекодержателем продажу предмета іпотеки через укладення договору купівлі-продажу предмета іпотеки між іпотекодавцем та відповідним покупцем у порядку, встановленому статтею 6 Закону України «Про іпотечне кредитування, операції з консолідованим іпотечним боргом та іпотечні сертифікати».

Згідно із пунктом 4.6 іпотечного договору у разі звернення стягнення на предмет іпотеки на підставі рішення суду, реалізація предмета іпотеки здійснюється у спосіб, зазначений у відповідному рішенні суду а саме: шляхом продажу предмета іпотеки від свого імені будь-якій особі-покупцеві на підставі договору купівлі-продажу в порядку, встановленому статтею 38 Закону України «Про іпотеку», або шляхом продажу на прилюдних торгах у межах процедури виконавчого провадження.

Тобто сторони, підписавши іпотечний договір, обумовили всі його умови, у тому числі вирішили питання щодо позасудового врегулювання спору і не передбачили можливості звернення до суду іпотекодержателя з позовом про визнання за ним права власності на предмет іпотеки.

У статті 204 ЦК України закріплено презумпцію правомірності правочину. Ця презумпція означає, що вчинений правочин вважається правомірним, тобто таким, що породжує, змінює або припиняє цивільні права й обов'язки, доки ця презумпція не буде спростована, зокрема, на підставі рішення суду, яке набрало законної сили.

Таким чином, у разі неспростування презумпції правомірності договору всі права, набуті сторонами правочину за ним, повинні безперешкодно здійснюватися, а створені обов'язки підлягають виконанню.

У статті 12 Закону України «Про іпотеку» вказано, що в разі порушення іпотекодавцем обов'язків, установлених іпотечним договором, іпотекодержатель має право вимагати дострокового виконання основного зобов'язання, а в разі його невиконання - звернути стягнення на предмет іпотеки, якщо інше не передбачено законом.

Стаття 33 цього Закону передбачає, що в разі невиконання або неналежного виконання боржником основного зобов'язання іпотекодержатель має право задовольнити свої вимоги за основним зобов'язанням шляхом звернення стягнення на предмет іпотеки, якщо інше не передбачено законом. Право іпотекодержателя на звернення стягнення на предмет іпотеки також виникає з підстав, установлених статтею 12 цього Закону.

Звернення стягнення на предмет іпотеки здійснюється на підставі рішення суду, виконавчого напису нотаріуса або згідно з договором про задоволення вимог іпотекодержателя.

Тобто, законом передбачено чітко визначені способи звернення стягнення на предмет іпотеки в разі невиконання чи неналежного виконання забезпеченого іпотекою зобов'язання.

Згідно зі статтею 36 Закону України «Про іпотеку» сторони іпотечного договору можуть вирішити питання про звернення стягнення на предмет іпотеки шляхом позасудового врегулювання на підставі договору. Позасудове врегулювання здійснюється згідно із застереженням про задоволення вимог іпотекодержателя, що міститься в іпотечному договорі, або згідно з окремим договором між іпотекодавцем та іпотекодержателем про задоволення вимог іпотекодержателя, що підлягає нотаріальному посвідченню, який може бути укладений одночасно з іпотечним договором або в будь-який час до набрання законної сили рішенням суду про звернення стягнення на предмет іпотеки.

Договір про задоволення вимог іпотекодержателя, яким також вважається відповідне застереження в іпотечному договорі, визначає можливий спосіб звернення стягнення на предмет іпотеки відповідно до цього Закону. Визначений договором спосіб задоволення вимог іпотекодержателя не перешкоджає іпотекодержателю застосувати інші встановлені цим законом способи звернення стягнення на предмет іпотеки.

Договір про задоволення вимог іпотекодержателя або відповідне застереження в іпотечному договорі, яке прирівнюється до такого договору за своїми правовими наслідками, може передбачати:

передачу іпотекодержателю права власності на предмет іпотеки в рахунок виконання основного зобов'язання в порядку, встановленому статтею 37 Закону України «Про іпотеку»;

право іпотекодержателя від свого імені продати предмет іпотеки будь-якій особі на підставі договору купівлі-продажу в порядку, встановленому статтею 38 цього Закону.

Отже, сторони в договорі чи відповідному застереженні можуть передбачити як передачу іпотекодержателю права власності на предмет іпотеки в позасудовому порядку, так і надання іпотекодержателю права від свого імені продати предмет іпотеки як за рішенням суду, так і на підставі відповідного застереження в договорі про задоволення вимог іпотекодержателя чи застереження в іпотечному договорі на підставі договору купівлі-продажу.

При цьому необхідно врахувати, що стаття 37 Закону України «Про іпотеку» не містить можливості визнання права власності на предмет іпотеки за іпотекодержателем за рішенням суду.

Відповідно до цієї статті іпотекодержатель може задовольнити забезпечену іпотекою вимогу шляхом набуття права власності на предмет іпотеки. Правовою підставою для реєстрації права власності іпотекодержателя на нерухоме майно, яке є предметом іпотеки, є договір про задоволення вимог іпотекодержателя або відповідне застереження в іпотечному договорі, яке прирівнюється до такого договору за своїми правовими наслідками та передбачає передачу іпотекодержателю права власності на предмет іпотеки в рахунок виконання основного зобов'язання.

Можливість виникнення права власності за рішенням суду ЦК України передбачає лише у статтях 335 та 376 ЦК України. У всіх інших випадках право власності набувається з інших не заборонених законом підстав, зокрема із правочинів (частина перша статті 328 ЦК України).

Стаття 392 ЦК України, у якій йдеться про визнання права власності, не породжує, а підтверджує наявне в позивача право власності, набуте раніше на законних підставах, у тому випадку, якщо відповідач не визнає, заперечує або оспорює наявне в позивача право власності, а також у разі втрати позивачем документа, який посвідчує його право власності.

Отже, аналізуючи положення вищевказаних вимог закону, слід дійти висновку про те, що передача іпотекодержателю права власності на предмет іпотеки відповідно до статей 36, 37 Закону України «Про іпотеку» є способом позасудового врегулювання, який здійснюється за згодою сторін без звернення до суду.

Застереження в договорі про задоволення вимог іпотекодержателя шляхом визнання права власності на предмет іпотеки - це виключно позасудовий спосіб урегулювання спору, який сторони встановлюють самостійно у договорі.

З урахуванням вимог статей 328, 335, 392 ЦК України у контексті статей 36, 37 Закону України «Про іпотеку» суди не наділені повноваженнями звертати стягнення на предмет іпотеки шляхом визнання права власності на нього за іпотекодержателем.

З урахуванням вищевказаних вимог закону та умов іпотечного договору, суд касаційної інстанції дійшов висновку щодо відмови в задоволенні позовних вимог про звернення стягнення на предмет іпотеки шляхом передачі іпотекодержателю права власності на обтяжене іпотекою майно в рахунок виконання забезпечених іпотекою зобов'язань, оскільки іпотечним договором передбачено лише два способи реалізації предмета іпотеки на підставі рішення суду, а саме: шляхом продажу предмета іпотеки іпотекодержателем від свого імені будь-якій особі-покупцеві на підставі договору купівлі-продажу, або шляхом продажу на прилюдних торгах, серед яких немає такого способу реалізації предмета іпотеки на підставі рішення, як визнання права власності на предмет іпотеки за іпотекодержателем.

Відповідно до статті 412 ЦПК України підставами для скасування судових рішень повністю або частково і ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни рішення є неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права.

Таким чином судові рішення першої й апеляційної інстанцій не відповідають зазначеним вимогам закону, а суди, вирішуючи спір, неправильно визначилися з характером спірних правовідносин та нормами матеріального права, які підлягають застосуванню, що призвело до неправильного його розгляду, що в силу вимог статті 412 ЦПК України є підставою для скасування оскаржуваних судових рішень та ухвалення нового рішення про відмову в задоволенні указаного позову.

Згідно з підпунктом «в» пункту 4 частини першої статті 416 ЦПК України резолютивна частина постанови суду касаційної інстанції складається, в тому числі, і з розподілу судових витрат, понесених у зв'язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції.

Згідно з квитанцією № ПН6387 від 18 червня 2018 року ОСОБА_4 сплачено судовий збір у розмірі 7 308 грн за подання касаційної скарги.

Враховуючи, що Верховний Суд зробив висновок про задоволення касаційної скарги ОСОБА_4, скасування оскаржуваних судових рішень про часткове задоволення позову та ухвалення нового рішення про відмову в позові, то сплачений судовий збір за подання касаційної скарги підлягає стягненню з ПАТ «Укрсоцбанк» на користь ОСОБА_4

Керуючись статтями 400, 409, 412, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_4 задовольнити.

Рішення Приморського районного суду м. Одеси від 21 липня 2015 року та постанову Апеляційного суду Одеської області від 17 травня 2018 року скасувати та ухвалити нове рішення.

У задоволенні позову Публічного акціонерного товариства «Укрсоцбанк» до ОСОБА_4, третя особа - ОСОБА_5, про звернення стягнення на предмет іпотеки шляхом визнання права власності відмовити.

Стягнути з Публічного акціонерного товариства «Укрсоцбанк» на користь ОСОБА_4 7 308 грн (сім тисяч триста вісім гривень) судового збору за подання касаційної скарги.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий В. А. Стрільчук

Судді : В. О. Кузнєцов

А.С. Олійник

С.О. Погрібний

О.В. Ступак