Історія справи

Постанова КЦС ВП від 28.10.2018 року у справі №2-4157/11

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

26 вересня 2018 року

м. Київ

справа № 2-4157/11

провадження № 61-9415св18

Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:

головуючого - Стрільчука В. А.,

суддів: Карпенко С. О. (судді-доповідача), Кузнєцова В.О., СтупакО.В., УсикаГ.І.,

учасники справи:

позивачі: Об'єднання співвласників багатоквартирного будинку «Добробут», ОСОБА_4,

відповідачі: виконавчий комітет Одеської міської ради, Товариство з обмеженою відповідальністю «Прогрес-Строй», Громадська організація «Олімп», ОСОБА_5, ОСОБА_6, ОСОБА_7, Товариство з обмеженою відповідальністю «Управдом»,

розглянувши у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу ОСОБА_4, подану її представником ОСОБА_8, на рішення Київського районного суду м. Одеси від 29 лютого 2012 року, ухвалене у складі судді Непоради М. П., та рішення апеляційного суду Одеської області від 29 вересня 2016 року, ухвалене колегією у складі суддів: Ващенко Л. Г., Вадовської Л. М., Колеснікова Г. Я.,

ВСТАНОВИВ:

У квітні 2011 року Об'єднання співвласників багатоквартирного будинку «Добробут» (далі - ОСББ «Добробут») і ОСОБА_4 звернулися з позовом до виконавчого комітету Одеської міської ради, Товариства з обмеженою відповідальністю «Прогрес-Строй» (далі - ТОВ «Прогрес-Строй»), Громадської організації «Олімп», ОСОБА_5, ОСОБА_6, ОСОБА_7, Товариства з обмеженою відповідальністю «Управдом» (далі - ТОВ «Управдом»), про визнання недійсними правовстановлюючих документів, визнання права власності на майно і витребування майна з чужого незаконного володіння.

В обґрунтування позову зазначили, що ОСББ «Добробут» є балансоутримувачем будинку АДРЕСА_2, а ОСОБА_9 належить квартира НОМЕР_1 у цьому будинку.

У листопаді 2010 року вони дізналися, що у підвальних приміщеннях будинку за номерами НОМЕР_2, НОМЕР_4 і НОМЕР_3 здійснюються будівельні роботи зі збільшення їх глибини, проведення яких з балансоутримувачем і власниками квартир у будинку не погоджено.

Після звернення до компетентних органів із відповідними запитами та скаргами позивачі встановили, що зазначені нежилі приміщення, які за своїм цільовим призначенням є допоміжними приміщеннями будинку і належать власникам квартир на праві спільної сумісної власності, неправомірно передані у приватну власність ОСОБА_5, ОСОБА_6 та ОСОБА_7

Вказують, що виконавчий комітет Одеської міської ради неправомірно видав свідоцтва про право власності на дані приміщення ТОВ «Прогрес-Строй», яке в подальшому відчужило їх ТОВ «Управдом», а ТОВ «Управдом» - відповідачам ОСОБА_5, ОСОБА_6 та ОСОБА_7

За таких обставин, оскільки у нежилих приміщеннях за номерами АДРЕСА_3 знаходиться технічне та інженерне обладнання будинку і ці приміщення є спільною власністю співвласників будинку, позивачі просили визнати недійсними договори купівлі-продажу нерухомого майна, на підставі яких відповідачі набули їх у власність, витребувати це майно із незаконного володіння відповідачів і визнати право спільної сумісної власності на вказане майно за співвласниками будинку.

У липні 2011 року ОСББ «Добробут» і ОСОБА_4 звернулися з позовом до виконавчого комітету Одеської міської ради про визнання недійсними свідоцтв по право власності на майно.

В обґрунтування позову зазначили, що відповідач у порушення вимог законодавства видав ТОВ «Прогрес-Строй» свідоцтва про право власності на нежилі приміщення за номерами АДРЕСА_3, які є технічними приміщеннями багатоквартирного будинку і належать власникам квартир на праві спільної сумісної власності.

Підставою для видачі свідоцтв було розпорядження Київської районної адміністрації Одеської міської ради № 628 від 20 травня 2004 року, яким затверджено акт державної технічної комісії про прийняття в експлуатацію закінченого будівництвом об'єкта - житлового комплексу з об'єктами обслуговування АДРЕСА_2.

Вважають, що спірні нежилі приміщення не є окремими об'єктами нерухомості, жодних прав на це майно у ТОВ «Прогрес-Строй» не виникло, тому видача товариству свідоцтв про право власності суперечить закону і є підставою для визнання цих свідоцтв недійсними.

Ухвалою Київського районного суду м. Одеси від 28 липня 2011 року вказані позови об'єднано в одне провадження.

Рішенням Київського районного суду м. Одеси від 29 лютого 2012 року відмовлено ОСББ «Добробут» і ОСОБА_4 у задоволенні позову про визнання недійсними правовстановлюючих документів, визнання права власності на майно і витребування майна з чужого незаконного володіння та у задоволенні об'єднаного позову про визнання недійсними свідоцтв по право власності на майно.

Відмовляючи у задоволенні позовів, суд першої інстанції послався на недоведеність і необґрунтованість позовних вимог, а також зазначив, що позивачі пропустили визначений законом строк звернення до суду за захистом їх порушеного права, так як про належність спірних приміщень на праві власності іншим особам ОСББ «Добробут» дізналося у 2006 році, а з позовами про визнання недійсними правовстановлюючих документів позивачі звернулися у 2011 році.

Рішенням апеляційного суду Одеської області від 29 вересня 2016 року рішення Київського районного суду м. Одеси від 29 лютого 2012 року змінено. Виключено з мотивувальної частини висновки суду першої інстанції про необґрунтованість позовних вимог. Рішення Київського районного суду м. Одеси від 29 лютого 2012 року в частині мотивування відмови у задоволенні позовів спливом позовної давності залишено без змін.

Змінюючи рішення суду першої інстанції, суд апеляційної інстанції зазначив про помилковість висновку суду першої інстанції щодо недоведеності позовних вимог, оскільки висновком судової будівельно-технічної експертизи підтверджено належність спірних приміщень до допоміжних, необхідних для обслуговування будинку. З висновками суду першої інстанції про сплив строку звернення до суду за захистом порушених прав позивачів суд апеляційної інстанції погодився, оскільки дійшов висновку, що про порушення свого права ОСББ «Добробут» дізналося у 2006 році і з цього часу об'єктивну можливість дізнатися про таке порушення мала і член ОСББ ОСОБА_4

У жовтні 2016 року ОСОБА_4, діючи через свого представника - ОСОБА_8, звернулася до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ з касаційною скаргою, в якій просить рішення Київського районного суду м. Одеси від 29 лютого 2012 року і рішення апеляційного суду Одеської області від 29 вересня 2016 року скасувати та ухвалити у справі нове рішення, яким первісний і об'єднаний позови задовольнити у повному обсязі.

Касаційна скарга мотивована тим, що оскаржувані судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій ухвалені з порушення норм процесуального права і неправильним застосуванням норм матеріального права.

Заявник зазначає, що суди помилково ототожнили момент встановлення ОСББ «Добробут» факту порушення відповідачами свого права із моментом, коли про таке порушення дізналися власники квартир будинку. Суд апеляційної інстанції, на думку заявника, не звернув уваги на те, що вона є самостійним суб'єктом і реалізація нею своїх прав і обов'язків не пов'язана з правами і обов'язками ОСББ «Добробут».

Вказує, що про перехід права власності на допоміжні підвальні приміщення до інших осіб їй стало відомо у 2010 році після початку проведення у цих приміщеннях будівельних робіт, тому, пред'являючи позов у 2011 році, строк звернення до суду за захистом своїх прав як співвласника багатоквартирного будинку вона не пропустила.

Ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних та кримінальних справ від 8 листопада 2016 року відкрито касаційне провадження у справі.

Ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних та кримінальних справ від 26 квітня 2017 року справу призначено до судового розгляду.

Відповідно до пункту 6 розділу XII «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України «Про судоустрій і статус суддів» Вищий спеціалізований суд України з розгляду цивільних і кримінальних справ діяв в межах повноважень, визначених процесуальним законом, до початку роботи Верховного Суду та до набрання чинності відповідним процесуальним законодавством, що регулює порядок розгляду справ Верховним Судом.

15 грудня 2017 року набрав чинності Закон України від 3 жовтня 2017 року № 2147-VIII «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України Цивільного процесуального кодексу України Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів», за якими судом касаційної інстанції у цивільних справах є Верховний Суд (стаття 388 ЦПК України).

Відповідно до підпункту 4 пункту 1 розділу XIIІ «Перехідні положення» ЦПК України у редакції Закону України від 3 жовтня 2017 року № 2147-VIII касаційні скарги (подання) на судові рішення у цивільних справах, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цією редакцією Кодексу, передаються до Касаційного цивільного суду та розглядаються спочатку за правилами, що діють після набрання чинності цією редакцією Кодексу.

Вивчивши матеріали цивільної справи та перевіривши доводи касаційної скарги, суд дійшов таких висновків.

Відповідно до статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Згідно з частиною другою статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими (частина перша статті 400 ЦПК України).

Судами попередніх інстанцій встановлено, що 21 грудня 2001 року ТОВ «Прогрес-Строй» придбав на аукціоні об'єкт незавершеного будівництва - житловий комплекс АДРЕСА_2 і, будучи замовником і виконавцем будівельних робіт, здійснив проектування й завершив будівництво житлового будинку з об'єктами обслуговування.

20 травня 2004 року Київською районною державною адміністрацією Одеської міської ради видано розпорядження № 628 про затвердження акта державної технічної комісії про прийняття в експлуатацію закінченого будівництвом об'єкта - житлового комплексу з об'єктами обслуговування АДРЕСА_2.

9 серпня 2004 року виконавчий комітет Одеської міської ради видав ТОВ «Прогрес-Строй» свідоцтва про право власності на нежилі приміщення за номерами НОМЕР_2, НОМЕР_4, НОМЕР_3 у вказаному будинку.

27 вересня 2004 року між ТОВ «Прогрес-Строй» і ТОВ «Управдом» укладено договори купівлі-продажу нежилих приміщень за номерами НОМЕР_2, НОМЕР_4, НОМЕР_3 в будинку АДРЕСА_2.

26 січня 2008 року ТОВ «Управдом» за договором купівлі-продажу нерухомого майна відчужило нежиле приміщення НОМЕР_3 Громадській організації «Олімп».

17 жовтня 2008 року ТОВ «Управдом» за договором купівлі-продажу нерухомого майна відчужило нежиле приміщення НОМЕР_2 ОСОБА_10 і ОСОБА_11

26 грудня 2008 року ТОВ «Управдом» за договором купівлі-продажу нерухомого майна відчужило нежиле приміщення НОМЕР_4 ОСОБА_5

Того ж дня Громадська організація «Олімп» за договором купівлі-продажу нерухомого майна відчужила придбане у ТОВ «Управдом» нежиле приміщення НОМЕР_3 ОСОБА_5

З висновку судової будівельно-технічної експертизи від 2 вересня 2013 року та висновку повторної судової будівельно-технічної експертизи від 3 листопада 2015 року суди встановили, що приміщення за номерами НОМЕР_2, НОМЕР_4, НОМЕР_3 розташовані у підвальному поверсі будинку і в них розміщені інженерні комунікації, призначені для його обслуговування. Ці приміщення не відносяться до нежилих приміщень багатоквартирного будинку, а є допоміжними приміщеннями, призначеними для забезпечення експлуатації будинку і побутового обслуговування його мешканців.

Також судами встановлено, що 31 жовтня 2004 року мешканцями багатоквартирного будинку АДРЕСА_2 прийнято рішення про створення об'єднання співвласників багатоквартирного будинку, оформлене протоколом № 1 установчих зборів. 21 грудня 2004 року виконавчим комітетом Одеської міської ради зареєстровано у Єдиному державному реєстрі підприємств та організацій України ОСББ «Добробут».

15 березня 2006 року ТОВ «Прогрес-Строй» передало житловий комплекс АДРЕСА_2 на баланс ОСББ «Добробут», про що складено акт приймання-передачі від 15 березня 2006 року. Нежилі приміщення за номерами НОМЕР_2, НОМЕР_4, НОМЕР_3 на баланс ОСББ «Добробут» не передавалися.

Рішенням господарського суду Одеської області від 19 грудня 2005 року відмовлено ОСББ «Добробут» у задоволенні позову, пред'явленого до ТОВ «Прогрес-Строй» і ТОВ «Управдом», про визнання недійсними рішень загальних зборів засновників, визнання недійсними договорів купівлі-продажу нерухомого майна і свідоцтв про право власності на нежилі приміщення, зобов'язання вчинити певні дії.

Постановою Одеського апеляційного господарського суду від 27 квітня 2006 року рішення господарського суду Одеської області від 19 грудня 2005 року визнано нечинним. Затверджено мирову угоду у справі за позовом ОСББ «Добробут» до ТОВ «Прогрес-Строй» і ТОВ «Управдом» про визнання недійсним рішення загальних зборів засновників ТОВ «Прогрес-Строй», визнання недійсними договорів купівлі-продажу нерухомого майна, свідоцтв про право власності на нежилі будівлі і зобов'язання вчинити певні дії. Згідно з вказаною мировою угодою нежилі приміщення за номерами НОМЕР_2, НОМЕР_4, НОМЕР_3 не підлягали безоплатній передачі у власність ОСББ «Добробут».

Ухвалою Одеського апеляційного господарського суду від 1 грудня 2011 року заяву ОСББ «Добробут» про перегляд постанови Одеського апеляційного господарського суду від 27 квітня 2006 року залишено без задоволення.

Ухвалою Вищого господарського суду України від 24 січня 2012 року касаційну скаргу ОСББ «Добробут» на рішення господарського суду Одеської області від 19 грудня 2005 року та постанову Одеського апеляційного господарського суду від 27 квітня 2006 року повернуто без розгляду.

ОСОБА_4 з 22 вересня 2004 року є власником квартири АДРЕСА_1, а з жовтня 2004 року - членом ОСББ «Добробут», що підтверджується її підписом у Статуті ОСББ за номером 137.

Позов про визнання недійсними правовстановлюючих документів, визнання права власності на майно і витребування майна з чужого незаконного володіння ОСББ «Добробут» і ОСОБА_4 пред'явили 19 квітня 2011 року, а позов про визнання недійсними свідоцтв про право власності на майно - 11 липня 2011 року.

Відповідачі ОСОБА_5, ОСОБА_6 і виконавчий комітет Одеської міської ради звернулися до суду із заявами про застосування наслідків спливу позовної давності.

Відповідно до статті 256 ЦК України позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.

Позовна давність встановлює строки захисту цивільних прав і протягом часу її дії особа може розраховувати на примусовий захист свого порушеного права судом.

Згідно зі статтею 257 ЦК Українизагальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки.

Стаття 261 ЦК України визначає, що перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила.

Для визначення моменту виникнення права на позов важливими є як об'єктивні моменти (сам факт порушення права), так і суб'єктивні (коли особа дізналася або повинна була дізнатися про це порушення).

Таким чином, за змістом статті 261 ЦК України для визначення початку перебігу позовної давності має значення не тільки безпосередня обізнаність особи про порушення її прав, а і об'єктивна можливість цієї особи знати про обставини порушення її прав.

Позовна давність застосовується судом лише за заявою сторони у спорі, зробленою до винесення ним рішення. Сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові (стаття 267 ЦК України).

Європейський суд з прав людини, юрисдикція якого поширюється на всі питання тлумачення і застосування Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, наголошує, що позовна давність - це законне право правопорушника уникнути переслідування або притягнення до суду після закінчення певного періоду після скоєння правопорушення. Застосування строків позовної давності має кілька важливих цілей, а саме: забезпечувати юридичну визначеність і остаточність, захищати потенційних відповідачів від прострочених позовів та запобігати несправедливості, яка може статися в разі, якщо суди будуть змушені вирішувати справи про події, що мали місце у далекому минулому, спираючись на докази, які вже, можливо, втратили достовірність і повноту із плином часу (пункт 51 рішення від 22 жовтня 1996 року за заявами N 22083/93, 22095/93 у справі &q?во;Стаббінгс та інші проти Сполученого Королівства&q?ає;; пункт 570 рішення від 20 вересня 2011 року за заявою у справі &quі ;ВАТ &q?іс;Нафтова компанія &q?ни;Юкос&q?ід; проти Росії&q?че;).

Встановивши, що ОСББ «Добробут» дізналося про належність спірних приміщень на праві приватної власності іншим особам у 2006 році і з цього часу у ОСОБА_12 як члена ОСББ була об'єктивна можливість знати про вказані обставини, суди попередніх інстанцій дійшли обґрунтованого висновку про сплив строку звернення позивачів до суду, оскільки позови про визнання недійсними правовстановлюючих документів пред'явлені ними в 2011 році.

Доводи заявника про те, що суд помилково ототожнює момент, з якого про належність нежилих приміщень за номерами НОМЕР_2, НОМЕР_4, НОМЕР_3 ТОВ «Управдом» дізналося ОСББ «Добробут» із моментом, з якого про вказані обставини дізналася вона особисто, відхиляються касаційним судом.

Згідно зі Статутом ОСББ «Добробут» створене для забезпечення захисту прав його членів та дотримання ними обов'язків щодо належного утримання та використання неподільного і загального майна нежитлового комплексу. Ведення звітності про діяльність об'єднання відноситься до компетенції його правління. Член об'єднання має право одержувати в установленому порядку інформацію про діяльність об'єднання (пункти 2.1, 4.6, 11.1 Статуту).

Відповідно до пункту 2.3 Статуту об'єднання має право, відповідно до законодавства та статуту, брати на баланс майно об'єднання; члени об'єднання зобов'язані брати участь в утриманні загального і неподільного майна будинку (пункти 3.2.2, 3.3.3 Статуту).

Судами попередніх інстанцій з поданих сторонами доказів встановлено, що спірні нежилі приміщення за номерами НОМЕР_2, НОМЕР_4, НОМЕР_3 на баланс ОСББ «Добробут» не передавалися, витрати на їх утримання співвласники будинку не несли, між ОСББ «Добробут», ТОВ «Управдом» і ТОВ «Прогрес-Строй» у 2006 році існував судовий спір щодо передачі на баланс об'єднанню цих приміщень, який закінчився затвердженням мирової угоди, відповідно до якої дані приміщення залишилися у власності ТОВ «Управдом».

Порівняльний аналіз термінів «довідався» та «міг довідатися», що містяться у статті 261 ЦК України, дає підстави для висновку про презумпцію можливості та обов'язку особи знати про стан своїх суб'єктивних прав, а тому доведення факту, через який позивач не знав про порушення свого цивільного права і саме з цієї причини не звернувся за його захистом до суду, недостатньо.

Позивач повинен також довести той факт, що він не міг дізнатися про порушення свого цивільного права раніше, що також випливає із загального правила, закріпленого у статті 60 ЦПК України у редакції Кодексу, чинній на час розгляду справи судами попередніх інстанцій, про обов'язковість доведення стороною спору тих обставин, на які вона посилається як на підставу своїх вимог та заперечень. Відповідач, в свою чергу, мусить довести, що інформацію про порушення можна було отримати раніше.

Так як ОСОБА_4 з 2004 року є членом ОСББ «Добробут» і відповідно до положень Статуту має право одержувати інформацію про діяльність об'єднання, а об'єднання зобов'язане звітувати про свою діяльність, суди попередніх інстанцій обґрунтовано зазначили, що ОСОБА_4 з 2006 року мала об'єктивну можливість дізнатися про порушення своїх прав як співвласника багатоквартирного будинку.

Посилання заявника на те, що суди помилково ототожнили момент, з якого право на позов виникло у неї та у іншого позивача - ОСББ «Добробут» - безпідставні, так як суди мотивували свій висновок про сплив строку звернення до суду не посиланням на її обізнаність про належність спірних нежилих приміщень іншим особам з 2006 року, а тим, що з 2006 року вона мала об'єктивну можливість дізнатися про дані обставини.

Твердження заявника про те, що мирову угоду від імені ОСББ «Добробут» укладено головою правління Сєдим І.К., рішення про призначення якого на посаду в подальшому скасоване на підставі рішення суду, тому представництво інтересів об'єднання під час розгляду справи в господарському суді здійснювала неповноважна особа і про результати її розгляду легітимному керівництву тривалий час не було відомо, касаційний суд відхиляє. В матеріалах справи відсутні докази, які б підтверджували, що після призначення іншого складу правління і обрання нового голови звітність і документація щодо попередньої діяльності об'єднання не була їм передана.

Порушень норм процесуального права, які унеможливили встановлення фактичних обставин, що мають значення для правильного вирішення справи, касаційним судом не встановлено.

Європейський суд з прав людини вказав, що пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент.

Межі цього обов'язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень.

Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов'язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (Проніна проти України, № 63566/00, § 23, ЄСПЛ, від 18 липня 2006 року). Оскаржені судові рішення відповідають критерію обґрунтованості судового рішення.

За таких обставин суд касаційної інстанції дійшов висновку, що суди попередніх інстанцій, встановивши фактичні обставини справи, які мають значення для правильного її вирішення, ухвалили судові рішення про відмову у задоволенні позовних вимог у зв'язку зі спливом позовної давності з додержанням норм матеріального і процесуального права, що відповідно до статті 410 ЦПК України є підставою для залишення касаційної скарги без задоволення, а рішення суду першої інстанції у незміненій апеляційним судом частині і рішення апеляційного суду без змін.

Оскільки касаційна скарга залишена без задоволення, підстав для нового розподілу судових витрат, понесених у зв'язку з розглядом справи у судах першої та апеляційної інстанцій, а також розподілу судових витрат, понесених у зв'язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції, немає.

Керуючись статтями 409, 410, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ :

Касаційну скаргу ОСОБА_4, подану її представником ОСОБА_8, залишити без задоволення.

Рішення Київського районного суду м Одеси від 29 лютого 2012 року у частині, незміненій судом апеляційної інстанції, та рішення апеляційного суду Одеської області від 29 вересня 2016 року залишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції є остаточною і оскарженню не підлягає.

ГоловуючийВ. А. СтрільчукСудді: С. О. Карпенко В. О. Кузнєцов О.В. Ступак Г.І. Усик