Історія справи

Постанова

Іменем України

26 вересня 2018 року

м. Київ

справа № 0909/4190/12

провадження № 61-32639св18

Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду: Мартєва С. Ю. (суддя-доповідач), ЛеськоА. О., ШтеликС.П.,

учасники справи:

позивач - заступник прокурора Івано-Франківської області в інтересах Верховинської районної державної адміністрації Івано-Франківської області,

відповідач - ОСОБА_4,

відповідачі: ОСОБА_5, ОСОБА_6,

представник відповідачів - ОСОБА_7,

розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження касаційні скарги ОСОБА_7 в інтересах ОСОБА_6 та ОСОБА_7 в інтересах ОСОБА_5 на рішення Коломийського міськрайонного суду Івано-Франківської області від 10 жовтня 2013 року у складі судді П'ятковського В. І. та ухвалу Апеляційного суду Івано-Франківської області від 27 липня 2017 року у складі колегії суддів: Бойчука І. В., Ясеновенко Л. В., Горейко М. Д.,

ВСТАНОВИВ:

Відповідно до підпункту 4 пункту 1 розділу XIII «Перехідні положення» ЦПК України у редакції Закону України від 03 жовтня 2017 року № 2147-VIII «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України Цивільного процесуального кодексу України Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів» касаційні скарги (подання) на судові рішення у цивільних справах, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цією редакцією Кодексу, передаються до Касаційного цивільного суду та розглядаються спочатку за правилами, що діють після набрання чинності цією редакцією Кодексу.

У серпні 2012 року заступник прокурора Івано-Франківської області в інтересах Верховинської районної державної адміністрації Івано-Франківської області звернувся до суду з позовом до ОСОБА_4, ОСОБА_5, ОСОБА_6, ОСОБА_8, ОСОБА_9 про стягнення 1 477 037,04 грн збитків, заподіяних їх злочинними діями.

Позовна заява мотивована тим, що відповідачі вироком Коломийського міськрайонного суду Івано-Франківській області від 05 червня 2012 року визнані винними та засуджені за корисливі злочини, що спричинили шкоду державі в особі Верховинської районної державної адміністрації Івано-Франківської області у особливо великих розмірах, а саме на суму 2 696 361,80 грн.

У процесі досудового слідства та під час судового розгляду кримінальної справи було здійснено часткове відшкодування збитків на загальну суму 1 219 324,76 грн.

Під час розгляду цієї цивільної справи відповідачі ОСОБА_8 та ОСОБА_9 у добровільному порядку відшкодували частину завданих злочином збитків, зокрема, ОСОБА_8 відшкодував четверту частину від суми позову - 360 472,16 грн, а між відповідачем ОСОБА_9 та Верховинською районної державної адміністрації Івано-Франківської області проведено взаєморозрахунки, результатом чого є відшкодування ним 295 407,41 грн.

Ухвалами Коломийського міськрайонного суду Івано-Франківської області від 29 квітня та від 10 жовтня 2013 року закрито провадження у справі в частині вимог до ОСОБА_8 та ОСОБА_9

Заступник прокурора просив стягнути з решти відповідачів у солідарному порядку залишок суми боргових зобов'язань, що складає 821 157,47 грн.

Рішенням Коломийського міськрайонного суду Івано-Франківської області від 10 жовтня 2013 року позов задоволено.

Стягнуто у солідарному порядку із ОСОБА_4, ОСОБА_5 на користь Верховинської районної державної адміністрації Івано-Франківської області 821 157,47 грн збитків, заподіяних злочинними діями.

Рішення суду першої інстанції мотивоване тим, що у результаті злочинних дій відповідачів державі заподіяна шкода в особливо великих розмірах та після часткового відшкодування збитків з відповідачів підлягає стягненню залишок несплаченої суми.

Ухвалою Апеляційного суду Івано-Франківської області від 27 липня 2017 року рішення суду першої інстанції залишено без змін.

Ухвала суду апеляційної інстанції мотивована тим, що рішення суду першої інстанції ухвалено з додержанням вимог матеріального та процесуального права.

У касаційній скарзі, поданій у серпні 2017 року до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ, ОСОБА_7 в інтересах ОСОБА_6 просить, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, скасувати судові рішення, справу направити на новий розгляд до суду першої інстанції.

Касаційна скарга мотивована тим, що суд першої інстанції посилався на вирок Коломийського міськрайонного суду Івано-Франківської області від 05 червня 2012 року, який був відсутній у матеріалах справи, а наданий лише в суді апеляційної інстанції; при винесенні вироку суд не дослідив обставини справи та не з'ясував наявність причинного зв'язку між вчиненим діянням та шкодою, що настала, роль і ступінь участі кожного з підсудних в її заподіянні, а також чи відшкодовано її повністю або частково до судового розгляду справи, внаслідок чого у цій справі прийняте незаконне рішення.

У касаційній скарзі, поданій у серпні 2017 року до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ, ОСОБА_7 в інтересах ОСОБА_5 просить, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, скасувати судові рішення.

Касаційна скарга мотивована тим, що суд першої інстанції у рішення суду посилався на вирок Коломийського міськрайонного суду Івано-Франківської області від 05 червня 2012 року, який був відсутній у матеріалах справи а наданий лише в суді апеляційної інстанції; при винесенні вироку суд не дослідив обставини справи та не з'ясував наявність причинного зв'язку між вчиненим діянням та шкодою, що настала, роль і ступінь участі кожного з підсудних в її заподіянні, а також чи відшкодовано її повністю або частково до судового розгляду справи, внаслідок чого у цій справі прийняте незаконне рішення.

У липні 2018 року до суду надійшла заява ОСОБА_6, у якій він просить проводити розгляд справи у судовому засіданні за його участю.

Оскільки згідно з частиною першою статті 401 ЦПК України попередній розгляд справи проводиться у порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи, відсутні підстави для розгляду справи у судовому засіданні за участю відповідача.

Відзив на касаційні скарги не надходив.

Касаційні скарги задоволенню не підлягають з таких підстав.

У частині третій статті 3 ЦПК України визначено, що провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Відповідно до вимог частин першої і другої статті 400 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Згідно із положенням частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Суд установив, що вироком Коломийського міськрайонного суду Івано-Франківській області від 05 червня 2012 року ОСОБА_4 визнано винним за частиною третьою статті 364, частиною третьою статті 28, частиною другою статті 205, частиною п'ятою статті 191, частиною третьою статті 28 та частиною другою статті 366, частиною третьою статті 209 КК України та призначено покарання.

ОСОБА_5 визнано винним за частиною третьою статті 28, частиною другої статті 205, частиною п'ятою статті 191, частиною третьою статті 28, частиною другою статті 366, частиною третьою статті 209 КК України та призначено покарання.

ОСОБА_6 визнано винним за частиною третьою статті 28, частиною другою статті 205, частиною п'ятою статті 191, частиною третьою статті 28, частиною другою статті 366, частиною третьою статті 209 КК України та призначено покарання.

ОСОБА_8 визнано винним за частиною другою статті 364, частиною другою статті 366 КК України та призначено покарання.

ОСОБА_9 визнано винним за частиною другою статті 364, частиною другою статті 366 КК України та призначено покарання.

За результатом злочинних дій відповідачів державі заподіяно шкоду в особливо великих розмірах на суму 2 696 361,80 грн. Після часткового відшкодування збитків під час досудового слідства, судового розгляду кримінальної та цивільної справ, залишок несплачених збитків складає 821 157,47 грн.

Згідно із статтею 1166 ЦК України майнова шкода, завдана неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю особистим немайновим правам фізичної або юридичної особи, а також шкода, завдана майну фізичної або юридичної особи, відшкодовується в повному обсязі особою, яка її завдала.

Отже, цивільно-правова деліктна відповідальність - це забезпечений державним примусом обов'язок відповідальної особи відшкодувати потерпілому заподіяну шкоду.

Аналіз положень статті 1166 ЦК України дозволяє дійти висновку про те, що загальною підставою деліктної відповідальності є протиправне, винне діяння заподіювача шкоди (цивільне правопорушення), яке містить такі складові: протиправна поведінка особи, настання шкоди, причинний зв'язок між ними та вина заподіювача шкоди.

Протиправною у цивільному праві вважається поведінка, яка порушує імперативні норми права або санкціоновані законом умови договору, внаслідок чого порушуються права іншої особи.

Під шкодою розуміється майнова шкода, що виражається у зменшенні майна потерпілого в результаті порушення належного йому майнового права.

Причинний зв'язок між протиправною поведінкою особи та завданою шкодою є обов'язковою умовою відповідальності, яка передбачає, що шкода стає об'єктивним наслідком поведінки заподіювача шкоди.

Деліктна відповідальність за загальним правилом настає лише за вини заподіювача шкоди (умислу або необережності).

Відсутність будь-якої з цих умов є підставою для звільнення особи від відповідальності, якщо інше не встановлено законом.

Згідно з частиною першою статті 1190 ЦК України особи, спільними діями або бездіяльністю яких було завдано шкоди, несуть солідарну відповідальність перед потерпілим.

Виходячи зі змісту зазначеної норми матеріального права, особи, які спільно заподіяли неподільну шкоду взаємопов'язаними, сукупними діями або діями з єдністю наміру, несуть солідарну відповідальність перед потерпілим.

Для настання солідарної відповідальності при заподіянні шкоди злочином, вчиненим двома або кількома особами, необхідно встановити, що діяння заподіювачів шкоди були об'єднані спільним злочинним наміром, а заподіяна ними шкода стала наслідком їхніх спільних дій.

Покладаючи на підсудного обов'язок відшкодувати матеріальну шкоду, суд має виходити з установленого законом правила про те, що шкода, заподіяна злочином, підлягає відшкодуванню в повному обсязі.

Оскільки вироком суду встановлено, що злочин вчинено організованою злочинною групою із розподілом ролей, тобто шкода заподіяна відповідачами спільно, взаємопов'язаними, сукупними діями або діями з єдністю наміру, вони несуть солідарну відповідальність перед потерпілим.

Встановивши, що спільними злочинними діями державі заподіяно збитків, які з урахуванням частково відшкодування становлять 821 157,47 грн, суди першої та апеляційної інстанцій на підставі належним чином оцінених доказів, наданих сторонами, правильно застосували норми матеріального права та дійшли обґрунтованого висновку про задоволення позову.

Доводи касаційних скарг про те, що суд першої інстанції посилався на вирок Коломийського міськрайонного суду Івано-Франківської області від 05 червня 2012 року, який був відсутній у матеріалах справи, а наданий лише в суді апеляційної інстанції не спростовують висновків судів попередніх інстанцій про наявність підстав для відшкодування шкоди.

Крім того, доводи касаційних скарг фактично зводяться до незгоди з вироком суду, однак вирок набрав законної сили, порядок оскарження вироку передбачений нормами КПК України.

Європейський суд з прав людини вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (SERYAVIN AND OTHERS v. UKRAINE, № 4909/04, § 58, ЄСПЛ, від 10 лютого 2010 року).

При вирішенні справи суди правильно визначили характер правовідносин між сторонами, вірно застосували закон, що їх регулює, повно і всебічно дослідили матеріали справи та надали належну правову оцінку доводам сторін і зібраним у справі доказам.

Відповідно до частини третьої статті 401 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.

Враховуючи наведене, колегія суддів вважає за необхідне залишити касаційні скарги без задоволення, а рішення суду першої інстанції та ухвалу суду апеляційної інстанції - без змін.

Керуючись статтями 400, 401, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_7 в інтересах ОСОБА_6 залишити без задоволення.

Касаційну скаргу ОСОБА_7 в інтересах ОСОБА_5 залишити без задоволення.

Рішення Коломийського міськрайонного суду Івано-Франківської області від 10 жовтня 2013 року та ухвалу Апеляційного суду Івано-Франківської області від 27 липня 2017 року залишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною та оскарженню не підлягає.

Судді: С. Ю. Мартєв А. О. Лесько С. П. Штелик