Історія справи

Постанова КЦС ВП від 26.06.2023 року у справі №344/14375/22
Постанова КЦС ВП від 26.06.2023 року у справі №344/14375/22

Постанова

Іменем України

26 червня 2023 року

м. Київ

справа № 344/14375/22

провадження № 61-3596св23

Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:

Білоконь О. В. (суддя-доповідач), Осіяна О. М., Сакари Н. Ю.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1 ,

відповідач - ОСОБА_2 ,

особа, яка звернулась із апеляційною та касаційною скаргами - приватний виконавець виконавчого округу Івано-Франківської області Ткачук Любомир Михайлович,

розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження касаційну скаргу приватного виконавця виконавчого округу Івано-Франківської області Ткачука Любомира Михайловича на ухвалу Івано-Франківського апеляційного суду від 20 лютого 2023 року в складі колегії суддів: Томин О. О., Бойчука І. В., Пнівчук О. В.,

ВСТАНОВИВ:

Короткий зміст позовних вимог

У листопаді 2022 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до ОСОБА_2 про розірвання попереднього договору купівлі-продажу нерухомого майна та стягнення авансового платежу.

В обґрунтування позову вказав, що 16 лютого 2021 року він та ОСОБА_2 уклали нотаріально посвідчений попередній договір купівлі-продажу нежитлового приміщення загальною площею 5 031,10 кв. м, розташованого за адресою: АДРЕСА_1 (далі - спірне нерухоме майно), згідно із яким він передав відповідачу грошові кошти у сумі 2 500 000 дол. США.

У листопаді 2022 року шляхом моніторингу електронних торгів з продажу нерухомого майна на офіційному веб-сайті державного підприємства «СЕТАМ» йому стало відомо про реалізацію 1/2 частки спірного майна в порядку примусового виконання судового рішення, ухваленого на користь ОСОБА_3 .

Вказав, що обтяження нерухомого майна, що є предметом попереднього договору купівлі-продажу, та його реалізація на електронному аукціоні, спричинені борговими зобов`язаннями відповідача перед третіми особами, фактично унеможливлюють укладення основного договору купівлі-продажу частки спірного нежитлового приміщення.

Зазначив, що після з`ясування вказаних обставин він має намір розірвати попередній договір купівлі-продажу нерухомого майна, проте відповідач уникає спілкування з ним, сплачені кошти за попереднім договором купівлі- продажу йому не повернув.

За таких обставин позивач просив суд:

- розірвати попередній договір купівлі-продажу нерухомого майна від 16 лютого 2021 року, укладений між ОСОБА_2 та ОСОБА_1 , посвідчений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Камінською І. М. за реєстровим № 580;

- стягнути з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 грошові кошти: авансовий платіж за попередній договір купівлі-продажу нерухомого майна від 16 лютого 2021 року, в сумі 2 500 000 дол. США, що в гривневому еквіваленті станом на дату подання позову становить 91 421 000 грн, отримані за нерухоме майно - нежитлове приміщення, загальною площею 5 031,10 кв. м, розташоване за адресою: АДРЕСА_1 .

Разом із позовною заявою позивач подав до суду заяву про забезпечення позову шляхом встановлення тимчасової заборони приватному виконавцю Ткачуку Л. М. вчиняти дії в рамках виконавчого провадження № НОМЕР_2 щодо реалізації на електронних торгах 1/2 спільної частки нежитлового приміщення загальною площею 5 031,1 кв. м, розташованого за адресою: АДРЕСА_1 , реєстраційний номер об`єкта 1853035826101, яка належить на праві власності ОСОБА_2 (ідентифікаційний номер НОМЕР_1 ), до вирішення справи по суті.

Заяву мотивовано тим, що нерухоме майно, яке є предметом спірного попереднього договору купівлі-продажу від 16 лютого 2021 року, реалізується у примусовому порядку в рахунок погашення боргових зобов`язань ОСОБА_2 перед ОСОБА_3 , які виникли на підставі договору позики від 17 грудня 2021 року, та які стягуються в судовому порядку на підставі рішення Івано-Франківського міського суду Івано-Франківської області від 06 вересня 2022 року, що набрало законної сили 13 жовтня 2022 року (справа № 344/5217/22). Реалізація вказаного майна здійснюється у зв`язку із тим, що ОСОБА_2 не може виконати свої боргові зобов`язання в іншому порядку, окрім як продаж його майна.

Таким чином, існує ризик, що ОСОБА_2 також не зможе виконати своє зобов`язання щодо повернення ОСОБА_1 отриманих за попереднім договором купівлі-продажу від 16 лютого 2021 року коштів, інше майно у нього відсутнє, що у майбутньому може ускладнити або унеможливити виконання судового рішення про стягнення вказаних грошових коштів.

Короткий зміст ухвалених у справі судових рішень

Ухвалою Івано-Франківського міського суду Івано-Франківської області від 17 листопада 2022 року в складі судді Пастернак І. А. заяву ОСОБА_1 задоволено.

Забезпечено позов шляхом тимчасової заборони приватному виконавцю виконавчого округу Івано-Франківської області Ткачуку Л. М. вчиняти дії в рамках виконавчого провадження № НОМЕР_2 щодо реалізації на електронних торгах 1/2 частки нежитлового приміщення, загальною площею 5 031,10 кв. м, за адресою: АДРЕСА_1 , яка належить на праві власності ОСОБА_2 .

Постановляючи ухвалу про задоволення заяви ОСОБА_1 про забезпечення позову, суд першої інстанції виходив із обґрунтованості доводів позивача щодо необхідності вжиття заходів забезпечення позову з урахуванням розумності, а також збалансованості інтересів сторін, наявності зв`язку між видом забезпечення позову і предметом позовних вимог, забезпечення фактичного виконання судового рішення у разі задоволення позову та ймовірності утруднення виконання рішення суду в разі невжиття таких заходів.

Ухвалою Івано-Франківського апеляційного суду від 20 лютого 2023 року відмовлено у задоволенні клопотання ОСОБА_1 про вирішення питання щодо зловживання приватним виконавцем виконавчого округу Івано-Франківської області Ткачуком Л. М. процесуальними правами та залишення апеляційної скарги без розгляду. Закрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою приватного виконавця виконавчого округу Івано-Франківської області Ткачука Л. М. на ухвалу Івано-Франківського міського суду Івано-Франківської області від 17 листопада 2022 року.

Закриваючи апеляційне провадження у справі на підставі пункту 3 частини першої статті 362 ЦПК України, суд апеляційної інстанції виходив із того, що оскаржуваною ухвалою суду першої інстанції не вирішувалося питання про права, свободи, інтереси та (або) обов`язки приватного виконавця Ткачука Л. М.

Водночас суд звернув увагу на те, що звертаючись до суду із апеляційною скаргою на ухвалу про забезпечення позову у справі, яка знаходиться у провадженні суду і розгляд якої не було на той час закінчено, приватний виконавець діяв поза межами своїх повноважень, визначених положеннями Закону України «Про виконавче провадження» та Законом України «Про органи та осіб, які здійснюють примусове виконання судових рішень і рішень інших органів».

Короткий зміст вимог касаційної скарги та її доводи

У березні 2023 року приватний виконавець виконавчого округу Івано-Франківської області Ткачук Л. М. подав до Верховного Суду касаційну скаргу на ухвалу Івано-Франківського апеляційного суду від 20 лютого 2023 року, у якій просив її скасувати в частині закриття апеляційного провадження та направити справу на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.

Підставою касаційного оскарження вказаного судового рішення заявник зазначає порушення судом апеляційної інстанції положень статей 149 150 362 ЦПК України, що призвело до ухвалення незаконного судового рішення про закриття апеляційного провадження у справі.

В обґрунтування доводів касаційної скарги заявник вказав, що оскаржуваною ухвалою суд першої інстанції зупинив виконання судового рішення, яке було прийнято на користь ОСОБА_3 (стягувач у виконавчому провадженні), і на виконання якого майно ОСОБА_2 (боржник у виконавчому провадженні) було передано на реалізацію. Таке зупинення унеможливлює здійснення фактичних дій щодо виконання судового рішення і позбавляє його як приватного виконавця права на стягнення з боржника основної винагороди на його користь.

Постановляючи оскаржену ухвалу, суд по суті у непередбачений законом спосіб зупинив примусове виконання судового рішення у справі № 344/5217/22, чим порушив принцип обов`язковості виконання судового рішення, передбаченого статтею 18 ЦПК України.

Рух касаційної скарги у суді касаційної інстанції

Відповідно до статті 388 ЦПК України судом касаційної інстанції у цивільних справах є Верховний Суд.

Ухвалою Верховного Суду від 10 квітня 2023 року відкрито касаційне провадження в указаній справі.

Відзив на касаційну скаргу не надійшов.

Фактичні обставини справи, встановлені судами

06 лютого 2021 року між ОСОБА_2 та ОСОБА_1 було укладено попередній договір купівлі-продажу нежитлового приміщення загальною площею 5 031,10 кв. м, розташованого за адресою: АДРЕСА_1 , посвідчений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Камінською І. М. за реєстровим № 580, за яке позивач оплатив відповідачу 2 500 000 доларів США.

Заочним рішенням Івано-Франківського міського суду Івано-Франківської області 06 вересня 2022 року (справа № 344/5217/22), що набрало законної сили, задоволено позов ОСОБА_3 до ОСОБА_2 про стягнення боргу за договором позики.

Стягнуто із ОСОБА_2 на користь ОСОБА_3 заборгованість за договором позики в сумі 2 440 775 дол. США, пеню в сумі 20 000 дол. США, вирішено питання про розподіл судових витрат.

Постановою приватного виконавця виконавчого округу Івано-Франківської області Ткачука Л. М. від 20 жовтня 2022 року накладено арешт на 1/2 спільної частки нежитлового приміщення, загальної площею 5 031,10 кв. м, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 .

Державним підприємством «СЕТАМ» на його офіційному веб-сайті розміщено оголошення про проведення електронних торгів (аукціону) з реалізації майна, а саме 1/2 спільної частки нежитлового приміщення, загальної площею 5 031,10 кв. м, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 , початкова ціна продажу майна - 105 142 642 грн, номер лоту - 518875, дата проведення аукціону 25 листопада 2022 року.

Позиція Верховного Суду

Частиною другою статті 389 ЦПК України визначено, що підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: 1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; 2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні; 3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах; 4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.

Касаційна скарга задоволенню не підлягає.

Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ) наголошує, що право на звернення до суду, одним з аспектів якого є право доступу до суду, не є абсолютним, воно може бути обмеженим, особливо щодо умов прийнятності скарги, оскільки за своєю природою це право вимагає регулювання з боку держави, яка щодо цього користується певними межами самостійного оцінювання. Проте право доступу до суду не може бути обмежене таким чином або такою мірою, що буде порушена сама його сутність. Ці обмеження не будуть сумісними з пунктом 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, якщо вони не мають легітимної мети та не є пропорційними між використаними засобами та досягнутими цілями (рішення ЄСПЛ у справі «Bruаlla Gomez de la Torre v. Spain» від 19 грудня 1997 року, п. 33).

Відповідно до частини першої статті 17, частини першої статті 352 ЦПК України учасники справи, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та (або) обов`язки, мають право оскаржити в апеляційному порядку рішення суду першої інстанції повністю або частково.

Судове рішення, оскаржуване не залученою особою, повинно безпосередньо стосуватися прав, інтересів та обов`язків цієї особи, тобто судом має бути розглянуто й вирішено спір про право у правовідносинах, учасником яких на момент розгляду справи та прийняття рішення судом першої інстанції є скаржник, або міститься судження про права та обов`язки цієї особи у відповідних правовідносинах.

Рішення є таким, що прийняте про права та обов`язки особи, яка не була залучена до участі у справі, якщо в мотивувальній частині рішення містяться висновки суду про права та обов`язки цієї особи, або у резолютивній частині рішення суд прямо вказав про права та обов`язки таких осіб. В такому випадку рішення порушує не лише матеріальні права осіб, не залучених до участі у справі, а й їх процесуальні права. Будь-який інший правовий зв`язок між скаржником і сторонами спору не може братися до уваги.

Аналогічна правова позиція висловлена Верховним Судом у постановах від 19 червня 2018 року у справі № 910/18705/17, від 03 червня 2019 року у справі № 910/6767/17, від 25 жовтня 2019 року у справі № 910/16430/14, від 05 травня 2020 року у справі № 910/9254/18.

Пунктом 3 частини першої статті 362 ЦПК України передбачено, що суд апеляційної інстанції закриває апеляційне провадження, якщо після відкриття апеляційного провадження за апеляційною скаргою, поданою особою з підстав вирішення судом питання про її права, свободи, інтереси та (або) обов`язки, встановлено, що судовим рішенням питання про права, свободи, інтереси та (або) обов`язки такої особи не вирішувалося.

Приватний виконавець виконавчого округу Івано-Франківської області Ткачука Л. М. звернувся з апеляційною скаргою на ухвалу суду апеляційної інстанції про забезпечення позову, вважаючи її такою, що порушує його права та охоронювані законом інтереси.

Суд апеляційної інстанції в межах відкритого апеляційного провадження дійшов висновку, що надані виконавцем докази не підтверджують, що оскаржуваною ухвалою порушено його права та інтереси.

Так, обґрунтовуючи порушення своїх прав оскаржуваною ухвалою суду першої інстанції, приватний виконавець посилався на те, що у нього на виконанні перебуває виконавчий лист, виданий на виконання судового рішення у справі № 344/5217/22 про стягнення з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_3 грошових коштів в сумі 2 440 775 дол. США та пені в сумі 20 000 дол. США. Водночас виконавець зазначив, що постановлена у цій справі ухвала про забезпечення позову, якою накладено арешт на належне ОСОБА_2 майно, перешкоджає йому виконати рішення суду, що набрало

законної сили, у примусовому порядку, а саме реалізувати нерухоме майно, яке обтяжене арештом.

Такі аргументи можуть свідчити про порушення оскаржуваною ухвалою про забезпечення позову саме прав стягувача ОСОБА_3 , який апеляційну скаргу на ухвалу суду першої інстанції не подавав, а не приватного виконавця, оскільки стягнення заборгованості на підставі рішення суду відбулося саме на користь ОСОБА_3 . Водночас приватний виконавець не уповноважений на представлення інтересів стягувача щодо оскарження судових рішень, якими вирішено питання про права та інтереси останнього.

Статтею 18 Закону України «Про виконавче провадження» визначено обсяг прав та обов`язків виконавців при виконанні судових рішень, однак цією нормою не передбачено право чи обов`язок виконавця на звернення до суду зі скаргами на судові рішення у зв`язку із вирішенням судами питання про права та обов`язки сторони виконавчого провадження при виконанні виконавчого листа.

Мотивувальна та резолютивна частини ухвали суду першої інстанції не містять висновків та вказівок суду про права, інтереси та (або) обов`язки приватного виконавця. Водночас приватний виконавець не є учасником правовідносин попереднього договору купівлі-продажу, укладеного між сторонами у справі, що переглядається.

Отже, приватний виконавець виконавчого округу Івано-Франківської області Ткачук Л. М. не довів належними та допустимими доказами, що оскаржувана ухвала про забезпечення позову порушує його права чи інтереси.

З огляду на зазначене та врахувавши, що приватний виконавець Ткачук Л. М. подав апеляційну скаргу у справі, у якій він не брав участі, на судове рішення, яким не вирішувалось питання про його права, інтереси чи обов`язки, суд апеляційної інстанції дійшов обґрунтованого висновку про закриття апеляційного провадження на підставі пункту 3 частини першої статті 362 ЦПК України.

Таким чином, доводи касаційної скарги про порушення судом апеляційної інстанції норм процесуального права є необґрунтованими.

Колегія суддів вважає безпідставними посилання заявника на неврахування судами висновку щодо застосування норми права, викладеного у постановах Верховного Суду: від 26 травня 2022 року в справі № 420/6845/18, від 10 червня 2021 року у справі № 380/5217/20, від 31 січня 2019 року в справі № 761/45074/17 тощо, оскільки встановлені фактичні обставини у вищенаведених справах відрізняються від встановлених обставин у справі, яка переглядається. У вказаних справах суб`єктом оскарження ухвал про забезпечення позову були особи-учасники спірних правовідносин і цими судовими рішеннями вирішувалось питання про їх права, інтереси чи обов`язки, тоді як у справі, що переглядається, таке судове рішення в апеляційному порядку оскаржено особою, питання про права та інтереси якої, не вирішувалось судом першої інстанції.

Із урахуванням того, що інші доводи касаційної скарги є ідентичними доводам заявника, яким судом апеляційної інстанції надана належна оцінка, Верховний Суд дійшов висновку про відсутність необхідності повторно відповідати на ті самі аргументи заявника. При цьому судом враховано усталену практику Європейського суду з прав людини, який неодноразова відзначав, що рішення національного суду повинно містити мотиви, які достатні для того, щоб відповісти на істотні аспекти доводів сторін (рішення у справі Руїз Торія проти Іспанії). Це право не вимагає детальної відповіді на кожен аргумент, використаний стороною, більше того, воно дозволяє судам вищих інстанції просто підтримати мотиви, наведені судами нижчих інстанцій, без того, щоб повторювати їх.

Європейський суд з прав людини вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (Серявін та інші проти України, № 4909/04, § 58, ЄСПЛ, від 10 лютого 2010 року).

Відповідно до частини третьої статті 401 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.

Встановлено й це вбачається з матеріалів справи, що оскаржуване судове рішення ухвалене з додержанням норм матеріального та процесуального права, з повним з`ясуванням судами обставин, що мають значення для справи, відповідністю висновків суду обставинам справи, а доводи касаційної скарги цих висновків не спростовують.

Керуючись статтями 400 401 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу приватного виконавця виконавчого округу Івано-Франківської області Ткачука Любомира Михайловича залишити без задоволення, а ухвалу Івано-Франківського апеляційного суду від 20 лютого 2023 року - без змін.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Судді: О. В. Білоконь

О. М. Осіян

Н. Ю. Сакара