Історія справи

Ухвала КЦС ВП від 23.10.2018 року у справі №620/480/17

Постанова

Іменем України

26 червня 2019 року

м. Київ

справа № 620/480/17

провадження № 61-45455св18

Верховний Суд у складі постійної колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду: Кузнєцова В. О. (суддя-доповідач), Жданової В. С., Ігнатенка В. М.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1 ,

відповідачі: Миколаївська сільська рада Зачепилівського району Харківської області, Зачепилівська державна нотаріальна контора Харківської області,

третя особа - ОСОБА_2 ,

розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 , подану представником ОСОБА_3 , на рішення Зачепилівського районного суду Харківської області від 11 грудня 2017 року у складі головуючого-судді Бойко Г. В. та постанову Апеляційного суду Харківської області від 14 серпня 2018 року у складі колегії суддів: Бровченко І. О., Кружиліної О. А., Кіся П. В.,

ВСТАНОВИВ:

Описова частина

Короткий зміст позовних вимог

У серпні 2017 року ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до Миколаївської сільської ради Зачепилівського району Харківської області, Зачепилівської державної нотаріальної контори Харківської області про скасування рішень органу місцевого самоврядування та права власності.

На обґрунтування позовних вимог, ОСОБА_1 зазначала, що 24 листопада 1972 року вона придбала у жилий будинок, розташований у селі АДРЕСА_1 , який у 1977-1978 роках за її кошти та кошти її рідних було капітально перебудовано. У новому будинку залишилися проживати її мати ОСОБА_4 та молодший брат ОСОБА_5 , разом із сім`єю. Вона з 1979 року й по теперішній час проживає окремо.

Після смерті брата ОСОБА_5 вирішила оформити документи на вказаний будинок, проте дізналася, що спірний будинок оформлено на її племінника ОСОБА_2 .

З урахуванням викладеного, ОСОБА_1 просила частково скасувати рішення сільської ради № 17 від березня 1994 року в частині включення до списку господарств по Миколаївській сільській раді Зачепилівського району Харківської області станом на 01 січня 1994 року ОСОБА_5 , як господаря спірного будинку, скасувати рішення виконавчого комітету Миколаївської сільської ради Зачепилівського району Харківської області № 56 від 30 липня 2009 року, яким визнано за ОСОБА_5 право власності на спірний будинок, скасувати право власності ОСОБА_5 на жилий будинок, що розташований по АДРЕСА_1 , скасувати свідоцтво про право на спадщину № 70 від 08 лютого 2017 року видане ОСОБА_2 , як спадкоємцю ОСОБА_5 після його смерті.

Короткий зміст рішення суду першої інстанції

Рішенням Зачепилівського районного суду Харківської області від 11 грудня 2017 року у задоволенні позову відмовлено.

Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що позивачем не надано належних, допустимих та достатніх доказів на підтвердження своїх позовних вимог.

Короткий зміст рішення суду апеляційної інстанції

Постановою Апеляційного суду Харківської області від 14 серпня 2018 року апеляційну скаргу представника ОСОБА_1 - ОСОБА_3 залишено без задоволення, рішення Зачепилівського районного суду Харківської області від 11 грудня 2017 року залишено без змін.

Залишаючи рішення суду першої інстанції без змін, суд апеляційної інстанції погодився з висновками суду першої інстанції, який всебічно та повно з`ясував дійсні обставини справи, перевірив доводи та заперечення сторін, дослідив надані сторонами докази, унаслідок чого ухвалив законне і обґрунтоване рішення про відмову у задоволенні позову.

Короткий зміст вимог касаційної скарги та узагальнення її доводів

У жовтні 2018 року ОСОБА_1 через свого представника ОСОБА_3 подала до Верховного Суду касаційну скаргу, у якій, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить ухвалені у справі судові рішення скасувати і передати справу на новий розгляд до суду першої інстанції.

Касаційна скарга мотивована тим, що суди попередніх інстанцій не встановили обґрунтованість підстав для оформлення права власності на спірний будинок за ОСОБА_5 з урахуванням того, чи був він забудовником такого будинку чи просто допомогав у здійсненні його будівництва, натомість позивач брала безпосередню активну участь у будівництві будинку; не звернули уваги на те, що ОСОБА_5 взагалі не мав права звертатися у будь-які інстанції для оформлення права власності на будинок, що є підставами для визнання оскаржуваних рішень сільської ради незаконними та скасування їх , й відповідно скасування права на спадщину.

Ухвалою Верховного Суду від 19 жовтня 2018 року відкрито касаційне провадження у вказаній справі та надано строк для надання відзиву.

Відзивів на касаційну скаргу не надходило.

Мотивувальна частина

Позиція Верховного Суду.

Відповідно до вимог частин першої і другої статті 400 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Згідно із положенням частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Вивчивши матеріали цивільної справи, перевіривши доводи касаційної скарги, колегія суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду дійшла висновку про залишення касаційної скарги без задоволення, а рішення судів першої та апеляційної інстанцій - без змін.

Фактичні обставини справи

Встановлено, що згідно договору купівлі-продажу від 24 листопада 1972 року ОСОБА_1 придбала у ОСОБА_7 жилий будинок, що розташований у селі Миколаївка Зачепилівського району Харківської області.

У 1994 році на виконання Інструкціїпро порядок реєстрації будинків та домоволодінь у містах і селищах міського типу Української РСР, затвердженою 31 січня 1966 року, виконавчим комітетом Миколаївської сільської ради Зачепилівського району Харківської області була проведена інвентаризація наявних домогосподарств на території сільської ради та зібрані докази щодо їх власників, на підставі чого виконавчий комітет клопотав про надання громадянам (визначених в окремому списку, серед яких був ОСОБА_5 ) свідоцтв про право приватної власності згідно пункту 20 вказаної Інструкції.

У березні 1994 року Миколаївською сільською радою Зачепилівського району Харківської області прийнято рішення № 17 про оформлення права приватної власності на жилі будинки, що розташовані на території сільської ради, відповідно до складеного за результатами інвентаризації списку власників домогосподарств, згідно якого станом на 01 січня 1994 року власником спірного будинку зазначено ОСОБА_5 .

Згідно даних погосподарських книг Миколаївської сільської ради на 1971-2015 роки до списку членів домогосподарства, які постійно проживали, належали ОСОБА_5 та до 1994 року ОСОБА_4 (мати позивача), з 1983 року ОСОБА_8 , ОСОБА_9 , ОСОБА_2 .

Рішенням виконавчого комітету Миколаївської сільської ради Зачепилівського району Харківської області від 30 липня 2009 року № 56за ОСОБА_5 згідно поданої ним заяви, на підставі погосподарської книги, визнано право власності на житловий будинок по АДРЕСА_1 .

02 грудня 2009 року ОСОБА_5 отримав свідоцтво серії НОМЕР_1 про право власності на жилий будинок по АДРЕСА_1 .

ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_5 помер.

ІНФОРМАЦІЯ_2 ОСОБА_2 , як спадкоємець першої черги після смерті ОСОБА_5 , отримав свідоцтво № 70 про право на спадщину за законом, яка складається з житлового будинку АДРЕСА_1 , що розташований на неприватизованій земельній ділянці на території Миколаївської сільської ради Зачепилівського району Харківської області.

Також встановлено, що площа жилого будинку, розташованого у селі АДРЕСА_1 області, який за договором купівлі-продажу від 24 листопада 1972 року придбала ОСОБА_1 складала 24 кв. м, площа жилого будинку, право власності на який було визнано за ОСОБА_5 , а в подальшому на підставі свідоцтва про право на спадщину набув ОСОБА_2 складає 44,10 кв. м.

Мотиви з яких виходить Верховний Суд та застосовані норми права

Відповідно до частини першої статті 58 Конституції України закони та інші нормативно-правові акти не мають зворотної дії в часі, крім випадків, коли вони пом`якшують або скасовують відповідальність особи.

Особливості державної реєстрації прав на об`єкти нерухомого майна, що були закінчені будівництвом до 05 серпня 1992 року та розташовані на територіях сільських, селищних, міських рад, якими відповідно до законодавства здійснювалося ведення погосподарського обліку, визначено статтею 31 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень».

Частиною другою статті 31 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» визначено, що для проведення державної реєстрації прав власності на індивідуальні (садибні) житлові будинки, садові, дачні будинки, господарські (присадибні) будівлі і споруди, прибудови до них, що були закінчені будівництвом до 05 серпня 1992 року та розташовані на територіях сільських, селищних, міських рад, якими відповідно до законодавства здійснювалося ведення погосподарського обліку, проведення технічної інвентаризації щодо зазначених об`єктів нерухомості, є необов`язковим.

Громадяни, які збудували житлові будинки до 05 серпня 1992 року, могли за умови прийняття їх в експлуатацію відповідними комісіями отримати правовстановлюючі документи на будинок, навіть якщо його споруджено самовільно (самочинно) на земельній ділянці, яка перебуває в їх законному користуванні або у приватній власності.

Технічну інвентаризацію нерухомого майна в сільській місцевості розпочато згідно з Правилами державної реєстрації об`єктів нерухомого майна, що знаходяться у власності юридичних та фізичних осіб, затвердженими наказом Державного комітету України по житлово-комунальному господарству № 56 від 13 грудня 1995 року, зареєстрованими в Міністерстві юстиції України 19 січня 1996 року за № 31/1056.

Облік такого майна здійснювався виключно за погосподарськими книгами сільських рад.

Здійснення державної реєстрації права власності на житлові будинки, споруди на час закінчення будівництва спірного житлового будинку (1981 рік) регулювалося підзаконними нормативними актами, зокрема, Інструкцією про порядок реєстрації будинків та домоволодінь у містах і селищах міського типу Української РСР, затвердженою 31 січня 1966 року, яка втратила чинність на підставі наказу Держжитлокомунгоспу від 13 грудня 1995 року № 56. Згідно з пунктом 6 цієї Інструкції не підлягають реєстрації будинки і домоволодіння, що розташовані в сільських населених пунктах, які адміністративно підпорядковані містам або селищам міського типу, але до них не приєднані.

Підстави набуття права власності на житловий будинок, споруди та належність цього майна особі визначаються законодавством, чинним на час набуття права власності.

Виходячи з наведеного, підтвердженням належності жилого будинку (його частини) певній особі є запис в погосподарських книгах, ведення яких на той час передбачалось наказами Центрального статистичного управління СРСР і було обов`язковим.

Виникнення права власності на жилі будинки, споруди не залежало від державної реєстрації цього права чи від прийняття об`єкта до експлуатації.

Вирішуючи справу, суд першої інстанції, з яким погодився й суд апеляційної інстанції, урахувавши зазначені норми матеріального права та установивши, що ОСОБА_5 за життя, відповідно до вимог чинного на той час законодавства набув та належно оформив право власності на жилий будинок, загальною площею 44, 10 кв. м, АДРЕСА_1 , яке в подальшому в порядку спадкування за законом перейшло до його сина ОСОБА_2 , а позивач за договором купівлі-продажу від 24 листопада 1972 року придбала жилий будинок, що розташований у АДРЕСА_1 , загальною площею 24 кв. м, дійшов обґрунтованого висновку про відсутність правових підстав для задоволення позовних вимог ОСОБА_1 .

Такі висновки судів першої та апеляційної інстанцій відповідають обставинам справи, які встановлені відповідно до вимог процесуального закону, а також узгоджуються з нормами матеріального права, які судами правильно застосовані.

Не може бути скасоване правильне по суті і законне рішення з одних лише формальних міркувань. (частина друга статті 410 ЦПК України).

Доводи касаційної скарги ОСОБА_1 , поданої представником ОСОБА_3 , про те, що суди попередніх інстанцій не встановили обґрунтованість підстав для оформлення права власності на спірний будинок за ОСОБА_5 з урахуванням того, чи був він забудовником такого будинку чи просто допомогав у здійсненні його будівництва, натомість позивач брала безпосередню активну участь у будівництві будинку є безпідставними, спростовуються сукупністю досліджених при розгляді справи доказів, висновків судів не спростовують, на законність судового рішення не впливають, а зводяться до переоцінки доказів та незгоди із висновком суду щодо їх оцінки, що знаходиться поза межами повноважень суду касаційної інстанції (стаття 400 ЦПК України).

Інші доводи касаційної скарги є аналогічними за змістом доводам апеляційної скарги, які були предметом дослідження й оцінки апеляційного суду, який їх обґрунтовано спростував, тому не потребують додаткового правового аналізу.

Згідно з усталеною практикою Європейського суду з прав людини, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною залежно від характеру рішення («Серявін та інші проти України» (Seryavin and Others v. Ukraine) від 10 лютого 2010 року, заява №4909/04).

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

Відповідно до частини третьої статті 401 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.

Враховуючи наведене, колегія суддів вважає за необхідне касаційну скаргу залишити без задоволення, а оскаржувані судові рішення без змін.

Щодо розподілу судових витрат

Відповідно до підпункту «в» пункту 4 частини першої статті 416 ЦПК України суд касаційної інстанції повинен вирішити питання про розподіл судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції.

Оскільки касаційну скаргу залишено без задоволення, підстав для розподілу судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції, немає.

Керуючись статтями 400, 401, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі постійної колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду

П О С Т А Н О В И В :

Касаційну скаргу ОСОБА_1 , подану представником ОСОБА_3 , залишити без задоволення.

Рішення Зачепилівського районного суду Харківської області від 11 грудня 2017 року та постанову Апеляційного суду Харківської області від 14 серпня 2018 року залишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Судді: В. О. Кузнєцов В. С. Жданова В. М. Ігнатенко