Історія справи

Ухвала КЦС ВП від 17.06.2019 року у справі №2-3309/12

Постанова

Іменем України

26 червня 2019 року

м. Київ

справа № 2-3309/12

провадження № 61-13798св18

Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду:

головуючого - Сімоненко В. М.,

суддів: Калараша А. А., Лесько А. О. (суддя-доповідач), Мартєва С. Ю.,

Штелик С. П.,

розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Дарницького районного суду міста Києва від 11 липня 2016 року у складі судді Цимбал І. К. та ухвалу Апеляційного суду міста Києва від 16 листопада 2016 року у складі колегії суддів:

Андрієнко А. М., Заришняк Г. М., Мараєвої Н. Є.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1 ,

відповідач - ОСОБА_2 ,

треті особи: комунальне підприємство Бориспільської районної ради Бориспільське районне «Бюро технічної інвентаризації», ОСОБА_3 ,

ВСТАНОВИВ:

ІСТОРІЯ СПРАВИ

У грудні 2011 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до ОСОБА_2 , треті особи: комунальне підприємство Бориспільської районної ради «Бориспільське районне Бюро технічної інвентаризації» (далі - КП Бориспілької районної ради «Бориспільське районне БТІ»), ОСОБА_3 , про встановлення факту спільного проживання однією сім`єю без реєстрації шлюбу, визнання правочину удаваним, визнання майна об`єктом спільної сумісної власності, визнання права власності, розподіл майна, зобов`язання вчинити дії, відшкодування моральної шкоди.

Позовна заява мотивована тим, що він з 1997 року до червня 2001 року проживав з відповідачем однією сім`єю без реєстрації шлюбу, а з 07 червня

2001 року до 01 червня 2006 року вони перебували у зареєстрованому шлюбі. За час проживання сторін однією сім`єю без реєстрації шлюбу нерухоме майно, а саме квартира АДРЕСА_1 яка належить його колишній дружині на праві спільної часткової власності, значно збільшилася у своїй вартості за рахунок спільних витрат, у зв`язку з чим підлягає поділу як спільне сумісне майно. За час їх спільного проживання без реєстрації шлюбу на користь відповідача її першим чоловіком було безоплатно відчужено 1/4 частину вказаної квартири за договором дарування, однак такий договір є удаваним, оскільки мала місце відплатна угода, на укладення якої надавав кошти позивач, тому договір дарування 1/4 частини квартири є недійсним. Вказана угода раніше не оспорювалась ним, оскільки відповідач запевняла, що цю частину нерухомості в подальшому зареєструє на нього. Крім того, сам договір дарування нею було оформлено з порушенням вимог закону щодо державної реєстрації. Вказані ним обставини є підставою для визнання його права власності на 1/2 частину з належної на праві власності відповідачу 2/4 частин квартири. Під час перебування сторін у зареєстрованому шлюбі ними було набуто рухоме майно, а саме: диван кутовий; сервант фірми «Олісма»; торшер; холодильник двокамерний «Атлант»; крісло до кутового дивану; кухонний гарнітур «Карина»; меблева стінка «Стерх»; спальний меблевий гарнітур «Карла»; стіл комп`ютерний (2 шт.); телевізор (3 шт.); комп`ютер, принтер, сканер; музичний центр; пральна машина; крісла (2 шт.); вбудована шафа; пилосос; штори на вікна (6 од.); дерев`яні карнизи (3 комплекта), яке підлягає поділу як спільне сумісне майно колишнього подружжя. Також вказував, що за час їх перебування у зареєстрованому шлюбі, його колишній дружині 09 грудня

2003 року за договором дарування перейшло право власності на житловий будинок, що розташований за адресою: АДРЕСА_2 . Однак вартість вказаного житлового будинку, за час їх спільного проживання, внаслідок спільних грошових затрат, значно збільшилась, зокрема було реконструйовано колишню літню кухню, виконано роботи щодо установки опалювання будинку, підведено природний газ до будинку та встановлено нову огорожу з металопрофілю. Також ними разом були здійсненні добудови, у зв`язку з чим це майно набуло статусу спільного сумісного майна подружжя та має бути поділено між ними в рівних частинах. Крім того, позивач просить зобов`язати КП Бориспільської районної ради «Бориспільське районне БТІ» внести зміни у технічну документацію спірного житлового будинку та змінити дати побудови самочинно збудованих приміщень з 2009 року на 2004 рік. Через неправомірні дії його колишньої дружини він був змушений витрачати значний час на збирання доказів у справі, складання документів для звернення до суду за захистом своїх порушених прав, що завдало йому моральної шкоди.

У зв`язку з викладеним та неодноразово уточненими позовними вимогами позивач просив встановити факт спільного проживання та ведення спільного господарства однією сім`єю без реєстрації шлюбу його та ОСОБА_2 з

1997 року до червня 2001 року, а з 07 червня 2001 року у зареєстрованому шлюбі; визнати договір дарування 1/4 частини квартири

АДРЕСА_3 удаваним, а саме таким, що вчинений з метою приховання договору купівлі-продажу 1/4 частини цієї квартири; визнати

2/4 частини вказаної квартири об`єктом права спільної сумісної власності колишнього подружжя ОСОБА_1 та ОСОБА_2 ; визнати за ним право власності на 1/2 частину від 2/4 частини спірної квартири; визнати право спільної сумісної власності позивача та відповідача на об`єкти самочинного будівництва, що розташовані за адресою: АДРЕСА_2 ; визнати домоволодіння АДРЕСА_2 АДРЕСА_2 з урахуванням об`єктів самочинного будівництва спільною сумісною власністю колишнього подружжя та визнати за ним право власності на 1/2 його частину; зобов`язати КП Бориспілької районної ради «Бориспільське районне БТІ» внести зміни у технічну документацію будинку та змінити дати побудови самочинно збудованих приміщень з 2009 року на 2004 рік; поділити між колишнім подружжям рухомі речі; стягнути з відповідача на його користь відшкодування моральної шкоди у розмірі 24 804,00 грн та судові витрати.

У листопаді 2012 року ОСОБА_2 звернулася до суду з зустрічним позовом до ОСОБА_1 про визнання права власності на майно та його поділ.

Зустрічний позов мотивовано тим, що позивач з 07 червня 2001 року перебувала в зареєстрованому шлюбі з ОСОБА_1 , який було розірвано 01 червня

2006 року. За час їх перебування в зареєстрованому шлюбі ОСОБА_1 було створено та зареєстровано товариство з обмеженою відповідальністю «Сівар» (далі - ТОВ «Сівар»). Відповідач є власником 100% статутного капіталу цього товариства, зокрема відповідач здійснив вклад до його статутного капіталу за рахунок спільного майна подружжя. Також зазначала, що вона докладала чимало зусиль для забезпечення діяльності ТОВ «Сівар» та забезпечила його власним офісом.

У зв`язку з викладеним просила визнати за нею право власності на 1/2 частину статутного капіталу ТОВ «Сівар».

Ухвалою Дарницького районного суду міста Києва від 18 квітня 2016 року прийнято відмову ОСОБА_2 від її зустрічного позову та закрито провадження у справі в цій частині.

КОРОТКИЙ ЗМІСТ СУДОВИХ РІШЕНЬ

Рішенням Дарницького районного суду міста Києва від 11 липня 2016 року, залишеним без змін ухвалою Апеляційного суду міста Києва від 16 листопада 2016 року, у задоволенні позову ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , треті особи: КП Бориспілької районної ради «Бориспільське районне БТІ», ОСОБА_3 , про встановлення факту спільного проживання однією сім`єю без реєстрації шлюбу, визнання правочину удаваним, визнання майна об`єктом спільної сумісної власності, визнання права власності, розподіл майна, зобов`язання вчинити дії, відшкодування моральної шкоди.

Судові рішення мотивовані тим, що до 2004 року фактичні шлюбні стосунки не визнавалися державою та не впливали на юридичні наслідки щодо майна, придбаного під час фактичного спільного проживання, а придбане за таких обставин майно може бути визнано спільною частковою власністю лише в тому разі, якщо сторони доведуть, що вони спільною працею або за спільні кошти придбали це майно. Позовні вимоги щодо визнання за позивачем права власності на частину квартири та частину житлового будинку не доведені належними та допустимими доказами. Та обставина, що спірний житловий будинок в період перебування сторін у шлюбі було газифіковано, а позивач замовляв робочий проект № 10577, дає йому підстави для стягнення коштів, які були ним витрачені на ремонт та переобладнання будинку та підтверджені доказами, а не для визнання права власності на 1/2 частину будинку. Позовні вимоги щодо поділу рухомого майна не підлягають задоволенню оскільки позивач звернувся до суду з цими вимогами з пропуском строку позовної давності, а саме після розірвання шлюбу між сторонами та зверненням до суду з вимогами про розподіл рухомого майна пройшло більше як три роки. Підстав для стягнення з відповідача на користь позивача відшкодування моральної шкоди також не має.

КОРОТКИЙ ЗМІСТ ВИМОГ КАСАЦІЙНОЇ СКАРГИ

У грудні 2016 року ОСОБА_1 звернувся до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ із касаційною скаргою, в якій посилаючись на неправильне застосування судами першої та апеляційної інстанції норм матеріального та порушення норм процесуального права, просив скасувати оскаржувані судові рішення та ухвалити нове рішення, яким задовольнити його позовні вимоги в повному обсязі.

Касаційна скарга мотивована тим, що суди обох інстанцій неправильно встановили обставини, які мають значення для правильного вирішення справи, внаслідок чого ухвалили незаконні та необґрунтовані рішення. Зазначає, що договір дарування від 13 листопада 1997 року 1/4 частини спірної квартири було укладено лише з метою приховати дійсний правочин, а саме договір купівлі-продажу 1/4 частини спірної квартири, за яку ним було сплачено колишньому чоловіку відповідача кошти у розмірі 13 000,00 доларів США. Відповідач обіцяла в майбутньому переоформити цю частину квартири на нього, однак до цього часу своєї обіцянки не виконала. Також суди необґрунтовано відхили його доводи щодо відшкодування витрат на ремонт квартири, який було здійснено ТОВ «Укстар», з тих підстав, що згідно даних, які містяться у Витягу з єдиного державного реєстру юридичних осіб і фізичних осіб-підприємців від 14 травня 2012 року, відсутні відомості про існування цього товариства. Також судами не було надано належної оцінки тим обставинам, що саме він був замовником робочого проекту щодо газопостачання спірного житлового будинку № 10577 та що згідно довідки Старівської сільської ради від 23 листопада 2012 року № 998 він проживав у спірному житловому будинку. Суди обох інстанцій залишили поза увагою його доводи, що ним разом з відповідачем значно було покращено житловий будинок, вартість якого збільшилась майже в два рази за рахунок самочинних добудов у 2004 році, а саме гаража, літньої кухні. Також необґрунтовано судами було застосовано положення частини другої статті 72 СК України про позовну давність щодо поділу рухомих речей між сторонами у справі, оскільки він дізнався про те, що не зможе забрати частину цих речей лише у 2011 році, а не після розірвання шлюбу у 2006 році.

АРГУМЕНТИ ІНШИХ УЧАСНИКІВ СПРАВИ

У січні 2017 до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ надійшло заперечення ОСОБА_2 , подане представником ОСОБА_6 , на касаційну скаргу ОСОБА_1 , у якому вказано, що суди першої та апеляційної інстанцій ухвалили законні та обґрунтовані судові рішення, а доводи касаційної скарги фактично зводяться до переоцінки доказів та обставин, які мають значення для справи та власного тлумачення норм матеріального та процесуального права.

ПОЗИЦІЯ ВЕРХОВНОГО СУДУ

Згідно з частиною третьою статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Відповідно до частини першої статті 400 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Перевіривши доводи касаційної скарги та дослідивши матеріали справи, Верховний Суд дійшов висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з огляду на таке.

Суд першої інстанції встановив, що 23 жовтня 1991 року ОСОБА_3 отримав ордер на вселення до квартири

АДРЕСА_3 на сім`ю з чотирьох осіб відповідача, з якою на той час останній перебував у шлюбу та двох синів (а. с. 15 том 2, а. с. 167 том 3).

26 травня 1995 року ОСОБА_2 , ОСОБА_3 та їх діти ОСОБА_7 та ОСОБА_8 приватизували квартиру АДРЕСА_3 в рівних частинах по ј кожний з них

(а. с. 15 том 1).

20 серпня 1997 року шлюб між ОСОБА_3 та ОСОБА_2 було розірвано (а. с. 100 том 2).

13 листопада 1997 року ОСОБА_3 подарував належну йому 1/4 частину у квартирі АДРЕСА_3 відповідачу

(а. с. 16 том 1).

07 червня 2001 року ОСОБА_1 та ОСОБА_2 зареєстрували шлюб, який 01 червня 2006 року розірвано (а. с.100-101 том 2).

09 грудня 2003 року відповідач за договором дарування набула у власність житловий будинок з надвірними будівлями та спорудами, що знаходиться в

АДРЕСА_2

(а. с. 13-14 том 2).

Судами також було встановлено, що реконструкція спірного домоволодіння була проведена в період з 2007 року до 2009 року (а. с. 227 том 2).

Вирішуючи даний спір, суди попередніх інстанцій дійшли правильного висновку, що до спірних правовідносин застосуванню підлягають положення Кодексу про шлюб та сім`ю України та Закону України «Про власність», ЦК Української РСР 1963 року.

Відповідно до частини першої статті 58 Конституції України закони та інші нормативно-правовіакти не мають зворотної дії в часі, крім випадків, коли вони пом`якшують або скасовують відповідальність особи.

Відповідно до статті 5 ЦК України акти цивільного законодавства регулюють відносини, які виникли з дня набрання ними чинності. Акт цивільного законодавства не має зворотньої дії у часі, крім випадків, коли він пом`якшує або скасовує цивільну відповідальність особи. Якщо цивільні відносини виникли раніше і регулювалися актом цивільного законодавства, який втратив чинність, новий акт цивільного законодавства застосовується до прав та обов`язків, що виникли з моменту набрання ним чинності. Визнання закону таким, що втратив чинність, припиняє його дію в повному обсязі.

За загальним правилом дії законів та інших нормативно-правових актів у часі (частина перша статті 58 Конституції України) норми СК України застосовуються до сімейних відносин, які виникли після набрання ним чинності, тобто не раніше 01 січня 2004 року. До сімейних відносин, які вже існували на зазначену дату, норми СК України застосовуються в частині лише тих прав і обов`язків, що виникли після набрання ним чинності. Ці права й обов`язки визначаються на підставах, передбачених СК України.

Згідно частини другої статті 6 КпШС України визнається тільки шлюб, укладений у державних органах реєстрації актів громадянського стану.

Відповідно до статті 13 КпШС України права і обов`язки подружжя породжує лише шлюб, укладений у державних органах реєстрації актів громадянського стану. Час виникнення прав і обов`язків подружжя визначається моментом реєстрації шлюбу в органах реєстрації актів громадянського стану.

Таким чином суди обох інстанцій дійшли правильного висновку, що норми чинного на час виникнення спірних правовідносин КпШС України не передбачали можливості встановлення факту спільного проживання чоловіка та жінки без реєстрації шлюбу у зазначений ОСОБА_1 період, зокрема з 20 серпня 1997 року до 07 червня 2001 року.

Згідно зі статтею 22 КпШС України майно, нажите подружжям за час шлюбу, є його спільною сумісною власністю. Кожен з подружжя має рівні права володіння, користування і розпорядження цим майном.

Подружжя користується рівними правами на майно і в тому разі, якщо один з них був зайнятий веденням домашнього господарства, доглядом за дітьми або з інших поважних причин не мав самостійного заробітку.

Положення статті 24 КпШС України визначають, що майно, яке належало кожному з подружжя до одруження, а також одержане ним під час шлюбу в дар або в порядку успадкування, є власністю кожного з них. Роздільним майном кожного з подружжя є також речі індивідуального користування (одяг, взуття тощо), хоча б вони і були придбані під час шлюбу за рахунок спільних коштів подружжя, за винятком коштовностей та предметів розкоші. Кожний з подружжя самостійно володіє, користується і розпоряджається належним йому роздільним майном.

Таким чином, з урахуванням вказаних норм законодавства суди дійшли правильного висновку, що 1/4 частина спірної квартири, яка була подарована у 1997 році відповідачу, є її особистою власністю.

Доводи ОСОБА_1 про те, що договір дарування від 13 листопада 1997 року 1/4 частини квартири АДРЕСА_3 є недійсним, не знайшли свого підтвердження під час розгляду справи судами обох інстанцій з огляду на таке.

Відповідно до частини першої статті 58 ЦК Української РСР недійсною є угода, укладена лише про людське око, без наміру створити юридичні наслідки (мнима угода).

Для визнання угоди мнимою необхідно встановити той факт, що угода була укладена без наміру створити юридичні наслідки, та що сторони за угодою ніяких дій по здійсненню мнимої угоди не вчиняли.

Позивач, заперечуючи дійсність договору дарування вказував, що насправді він передав дарувальнику за 1/4 частини спірної квартири 13 000,00 доларів США, а відповідач, на користь якої було укладено цей договір, обіцяла перереєструвати цю частину квартири на нього.

Однак в порушення вимог статей 57-60 ЦПК України 2004 року належних та допустимих доказів зазначених обставин позивач не надав, тому суди першої та апеляційної інстанцій дійшли правильного висновку, що в цій частині позовні вимоги теж є недоведеними.

Доводи позивача про те, що ОСОБА_2 09 серпня 2005 року зареєструвала право власності на подаровану їй 1/4 частину квартири, тому набула права власності на неї в період шлюбу і ця частина підлягає поділу між подружжям не заслуговують на увагу, оскільки відповідач 1/4 частину спірної квартири набула в дар, а не придбала за спільні кошти, набуті спільною працею подружжя.

Доводи позивача про те, що в період з 1999 року до 2000 року ним за власні кошти було здійснено поліпшення умов проживання у спірній квартирі, яка на праві спільної власності належить відповідачу та її двом синам, не спростовують висновків судів обох інстанцій, оскільки факт спільного проживання сторін у цей період судами не було встановлено, а позивачем не доведено належними та допустимими доказами той факт, що він здійснював оплату будь-яких будівельних матеріалів.

Не знайшли свого підтвердження під час розгляду справи в судах першої та апеляційної інстанцій також доводи ОСОБА_1 про укладення ним з ТОВ «Укстар» договору про підрядні роботи та акта прийому-передачі цих робіт, оскільки згідно витягу з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців вказане ним товариство не існувало згідно даних ідентифікаційного коду юридичної особи (а. с. 74 том 1), а доказів того, що ним на розрахунковий рахунок саме цього товариства були перераховані кошти за виконані роботи в розмірі 57 521,34 грн до суду надано не було.

Спірний житловий будинок відповідач набула у власність на підставі договору дарування від 09 грудня 2003 року, тому він є її особистою приватною власністю.

Доводи позивача про те, що за період з 2004 року до 2005 року ним разом з відповідачем за спільні кошти до подарованого ОСОБА_2 житлового будинку були самочинно добудовано житлові прибудови спростовуються довідкою Старівської сільської ради від 24 червня 2015 року про те, що реконструкція спірного будинку була здійснена в період з 2007 року до 2009 року та копіями договорів і квитанцій на проведення ремонтних робіт, яким суди першої та апеляційної інстанцій надали належну оцінку.

Таким чином, розглядаючи спір, який виник між сторонами у справі, суди першої та апеляційної інстанцій правильно визначилися із характером спірних правовідносин та нормами матеріального права, які підлягають застосуванню, повно та всебічно дослідили наявні у справі докази і надали їм належну оцінку, правильно встановили обставини справи, внаслідок чого ухвалили законні й обґрунтовані судові рішення, які відповідають вимогам матеріального та процесуального права.

Доводи касаційної скарги не спростовують висновків судів попередніх інстанцій та не дають підстав для висновку про порушення судами норм процесуального права, яке призвело або могло призвести до неправильного вирішення справи.

Крім того, наведені у касаційні скарзі доводи є аналогічними доводам, наведеним в апеляційній скарзі, яким апеляційним судом надана належна оцінка.

ВИСНОВКИ ЗА РЕЗУЛЬТАТАМИ РОЗГЛЯДУ КАСАЦІЙНОЇ СКАРГИ

Згідно частини першої статті 410 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що рішення ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Враховуючи наведене, колегія суддів вважає за необхідне касаційну скаргу залишити без задоволення, а оскаржувані судові рішення залишити без змін.

Керуючись статтями 400, 410, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.

Рішення Дарницького районного суду міста Києва від 11 липня 2016 року та ухвалу Апеляційного суду міста Києва від 16 листопада 2016 року залишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий СуддіВ. М. Сімоненко А. А. Калараш А. О. Лесько С. Ю. Мартєв С. П. Штелик